ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ
18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 вересня 2026 року Справа № 925/1000/26
Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді - Васяновича А.В., розглянувши у письмовому провадженні справу
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «УБМ-Груп», м. Київ
до товариства з обмеженою відповідальністю «Черкасиміськбуд»,
м. Черкаси
про стягнення 163 229 грн. 79 коп.,
без повідомлення (виклику) учасників справи
ВСТАНОВИВ:
До Господарського суду Черкаської області з позовом звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «УБМ-Груп» до товариства з обмеженою відповідальністю «Черкасиміськбуд» про стягнення 163 229 грн. 79 коп. заборгованості, а саме: 134 640 грн. 00 коп. - суми основного боргу, 1 211 грн. 76 коп. - інфляційних втрат, 652 грн. 91 коп. - 3% річних, 6 529 грн. 12 коп. - пені та 20 196 грн. 00 коп. - штрафу, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору №07/26 від 03 березня 2026 року.
Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 20 липня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Також судом було встановлено сторонам строки для подання заяв по суті справи.
Ухвалу суду від 20 липня 2026 року про відкриття провадження у справі було доставлено сторонам до їх електронних кабінетів 22 липня 2026.
У визначені законом строки клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило.
Відповідач відзиву на позов суду не надав.
Згідно ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, а також дослідивши докази, що містяться в матеріалах справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю, виходячи з наступного:
Судом встановлено, що 03 березня 2026 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Черкасиміськбуд» (замовник) та товариством з обмеженою відповідальністю «УБМ-Груп» (виконавець) було укладено договір № 07/26 (далі - договір).
Умовами договору передбачено:
п. 1.1. предметом даного договору є надання виконавцем послуг баштовим краном (далі - послуги) на будівельному об`єкті «Нове будівництво інноваційного центру спорту та творчості Бородянської селищної ради Київської області за адресою вул. Центральна, 226, с-ще Бородянка, Київської області;
п. 1.2. виконавець надає послуги на будівельному об`єкті баштовим краном марки Liebherr 91 - EC, заводський номер 35536336 (далі - БК), а замовник організовує надання послуг БК на будівельному об`єкті та проводить своєчасну оплату наданих виконавцем послуг;
п. 2.14. замовник щомісячно підписує надані первинні документи та проводить оплату наданих виконавцем послуг відповідно до умов договору;
п. 4.1. загальна вартість послуг за цим договором складається з сумарної вартості наданих послуг, зазначених в первинних документах;
п. 4.2. оплата послуг виконавця проводиться по таким цінам:
експлуатація БК за 1 машино/годину - 660 грн. 00 коп. з ПДВ;
демонтаж БК - 260 000 грн. 00 коп. з ПДВ;
переоформлення документації на експлуатацію БК - 21 000 грн. 00 коп. з ПДВ;
п. 5.4. замовник щомісячно до 10 числа проводить оплату наданих послуг за попередній місяць. Оплата наданих послуг проводиться на підставі первинних документів. При несплаті послуг до 10 числа виконавець має право в односторонньому порядку зупинити роботу БК до повного розрахунку за надані послуги, а в майбутньому надавати послуги на умовах повної або часткової передоплати;
п. 6.2. у разі порушення замовником строків оплати за договором, виконавець має право нарахувати замовнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаних грошових зобов`язань за кожен день прострочення платежу та штрафу в розмірі 15% від суми заборгованості, яка існувала у замовника перед виконавцем на дату нарахування штрафних санкцій;
п. 7.1. цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками та скріплення печатками сторін. У випадку якщо одна із сторін цього договору не використовує печатку про це робиться відповідне застереження в цьому договорі;
п. 7.2. строк дії цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 7.1. договору і діє протягом одного року з дати його укладання, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами всіх своїх зобов`язань за даним договором. У випадку, якщо за 30 календарних днів до дати закінчення терміну дії цього договору, жодна сторонами письмово, не заявила про свій намір припинити дію договору, в такому випадку договір, автоматично продовжується на наступний календарний рік на тих самих умовах, з послідуючою автоматичною пролонгацією.
На виконання умов договору позивачем були виконані роботи (надані послуги) відповідачу баштовим краном на будівельному об`єкті у кількості 204 машино/годин на загальну суму 134 640 грн. 00 коп. з ПДВ, що підтверджується актом здачі-приймання робіт (надання послуг) від 30 квітня 2026 року № 232, який підписаний уповноваженими представниками виконавця та замовника і скріплений їх печатками.
У визначений договором строк відповідач не розрахувався з позивачем за надані послуги, внаслідок чого заборгованість відповідача за спірним договором станом на момент звернення позивача з цим позовом до суду становила 134 640 грн. 00 коп.
Після відкриття провадження у справі відповідач здійснив оплату основної заборгованості в сумі 134 640 грн. 00 коп. згідно з платіжною інструкцією від 30 липня 2026 року № 494, у призначені платежу якої зазначено: «За послуги зг. акту № 232 від 30.04.2026 р., ПДВ 20% - 22440,00 грн.».
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно зі ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. У разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов`язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов`язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Як вже зазначалося вище, відповідно до п. 5.4. договору замовник щомісячно до 10 числа проводить оплату наданих послуг за попередній місяць.
Отже, строк оплати вартості наданих послуг за актом здачі-приймання робіт (наданих послуг) від 30 квітня 2026 року № 232 настав 10 травня 2026 року.
Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Водночас, як вже зазначалося вище, відповідач після відкриття провадження у справі сплатив позивачу 134 640 грн. 00 коп. основної заборгованості.
У зв`язку з цим позивач подав до суду заяву про відмову від частини позовних вимог, в якій просив закрити провадження у справі в частині вимог про стягнення з відповідача основної заборгованості в розмірі 134 640 грн. 00 коп.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 46 ГПК України позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.
У відповідності до ч. 1 ст. 191 ГПК України позивач може відмовитися від позову на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
Судом встановлено, що подана 03 серпня 2026 року (сформовано в системі «Електронний суд» 31 липня 2026 року) до суду заява товариства з обмеженою відповідальністю «УБМ-Груп» про відмову від позову в частині позовних вимог щодо стягнення основної заборгованості в розмірі 134 640 грн. 00 коп. підписана представником відповідача за ордером серії АІ № 2255258 від 14 липня 2026 року - адвокатом Онопрієнком Олександром Петровичем.
За таких обставин, суд приймає відмову товариства з обмеженою відповідальністю «УБМ-Груп» від частини позовних вимог у справі, а саме в частині стягнення суми основної заборгованості у розмірі 134 640 грн. 00 коп. у зв`язку із здійсненням відповідачем оплати вказаної суми, згідно з платіжною інструкцією від 30 липня 2026 року № 494, копія якої наявна в матеріалах справи.
Приписами частини 3 ст. 191 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.
Пунктом 4 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято судом.
На підставі вищенаведеного, суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з відповідача суми основної заборгованості в розмірі 134 640 грн. 00 коп.
Щодо решти вимог судом враховано наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивачем відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України заявлено вимогу про стягнення 1 211 грн. 76 коп. інфляційних витрат нарахованих за період з 11 травня 2026 року по 08 липня 2026 року та 652 грн. 91 коп. 3 % річних нарахованих за цей період.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).
Також Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07 квітня 2020 року у справі №910/4590/19 (провадження №12-189гс19), аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень ст. 625 ЦК України зробила висновок про те, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та трьох процентів річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови), а поєднання цих вимог в одній справі не є обов`язковим.
Здійснивши перерахунок 3% річних та інфляційних втрат, за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій «LIGA 360» судом встановлено, що розмір 3% річних позивачем нараховано вірно, відповідачем не спростовано, а розмір інфляційних втрат за спірний період становить 1 075 грн. 91 коп.
З урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що заявлені вимоги в частині стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних витрат підлягають задоволенню частково.
Відповідно до ч. 1 ст. 546 та ст. 549 ЦК України виконання зобов`язання забезпечується, зокрема, неустойкою, яка визначається як пеня та штраф і є грошовою сумою або іншим майном, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов`язання. Сплата неустойки є правовим наслідком у разі порушення зобов`язання (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).
Як вже зазначалося вище, відповідно до п. 6.2. договору у разі порушення замовником строків оплати за договором, виконавець має право нарахувати замовнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаних грошових зобов`язань за кожен день прострочення платежу та штрафу в розмірі 15% від суми заборгованості, яка існувала у замовника перед виконавцем на дату нарахування штрафних санкцій.
Позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 6 529 грн. 12 коп. пені за період прострочення з 11 травня 2026 року по 08 липня 2026 року та штраф в розмірі 15% від суми боргу, що становить 20 196 грн. 00 коп.
Перевіривши нарахування пені та штрафу за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій програми «LIGA 360», судом встановлено, що пеня та штраф розраховані позивачем вірно, а тому заявлені вимоги підлягають задоволенню.
Будь-яких заяв про зменшення судом неустойки від відповідача до суду не надходило.
З урахуванням вищенаведеного з відповідача підлягає до стягнення 1 075 грн. 91 коп. інфляційних витрат, 652 грн. 91 коп. 3% річних, 6 529 грн. 12 коп. пені та 20 196 грн. 00 коп. штрафу.
Судові витрати підлягають розподілу між сторонами відповідно до вимог ст. 129 ГПК України.
Згідно ч. 4 ст. 231 ГПК України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.
Відповідно до ч. 9 ст. 129 ГПК України, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
За змістом ч. 3 ст. 130 ГПК України у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.
Зазначена норма частини третьої статті 130 ГПК України застосовується як підстава для відшкодування судових витрат лише в разі, коли позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем.
Подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 21 квітня 2021 року у справі №199/9188/16-ц, а також у постанові ВС від 01 липня 2024 року зі справи №910/290/24.
Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, в своїй заяві про відмову від частини позовних вимог та заяві про стягнення витрат на правову допомогу позивач посилається на ч. 3 ст. 130 ГПК України.
Позивач просить стягнути з відповідача 2 662 грн. 40 коп. судового збору та 10 000 грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу, посилаючись на те, що він не підтримує свої позовні вимоги в частині стягнення 134 640 грн. 00 коп. внаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення цього позову.
Враховуючи сплату відповідачем основної заборгованості після відкриття провадження у справі, суд дійшов висновку, що сплачений позивачем судовий збір за подання позовної заяви в сумі 2 660 грн. 18 коп. підлягає стягненню з відповідача (з урахуванням частково задоволення позову).
Щодо витрат позивача на правову допомогу суд зазначає наступне.
Судом враховано, що положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Відповідно до статті 16 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, установлених законом.
Пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 5 грудня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) визначено, що договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Згідно з пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VІ представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до статті 123 ГПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Положеннями частини другої статті 126 ГПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Отже, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги, підлягають доказуванню та можуть підтверджуватися сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.
Верховний Суд у своїх постановах неодноразово наголошував на тому, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 Цивільного кодексу України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20 листопада 2020 року у справі № 910/13071/19, додаткова постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 листопада 2023 року у справі № 914/2355/21).
За змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 ГПК України подання доказів оплати гонорару адвоката не є обов`язковою умовою для розподілу витрат на професійну правничу допомогу і сам факт нездійснення оплати на момент подання заяви про розподіл судових витрат не перешкоджає їх розподілу, про що неодноразово зазначав Верховний Суд, зокрема mutatis mutandis у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, додатковій постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 листопада 2023 року у справі № 914/2355/21.
За загальним правилом розподілу судових витрат (окрім судового збору) відповідно до частини четвертої статті 129 ГПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За частиною п`ятою статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, визначені положеннями частин шостої, сьомої, дев`ятої статті 129 цього Кодексу, зокрема, з урахуванням співвідношення суми судових витрат, заявленої до відшкодування, з їх розміром, заявленим у попередньому (орієнтовному) розрахунку, та випадків зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо.
За змістом цих норм на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку /дії / бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Окрім зазначених правил розподілу судових витрат процесуальний закон у статті 126 ГПК України визначає додаткові критерії для оцінки співмірності розміру витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, та можливість їх зменшення за клопотанням іншої сторони, на яку покладається обов`язок доведення неспівмірності цих витрат.
Відповідно до вимог частини четвертої статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 126 ГПК України).
Стосовно застосування критеріїв співмірності згідно з частиною четвертою статті 126 ГПК України Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок про те, що за відсутності клопотання сторони про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, відсутні підстави для самостійного вирішення судом питання про зменшення цих витрат (додаткові постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 910/12876/19, від 15 червня 2022 року у справі № 910/12876/19).
Також Велика Палата Верховного Cуду зазначала, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності обґрунтованих заперечень сторони проти розподілу витрат на професійну правничу допомогу адвоката, зокрема через їх неспівмірність відповідно до частин четвертої - шостої статті 126 ГПК України статті, та/або за власним розсудом, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правничу допомогу.
Зокрема, суд може змінити розмір заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу згідно з приписами частин четвертої - шостої статті 126 ГПК України як шляхом зменшення загальної суми таких витрат, зокрема у разі їх неспівмірності зі складністю справи, ціною позову чи значенням справи для сторони, так і шляхом відмови у відшкодуванні чи зменшення розміру витрат на оплату окремих послуг адвоката, зокрема у разі їх невідповідності критеріям реальності та розумності або через неспівмірність суми оплати із часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг) / обсягом наданих адвокатом послуг (коли одна послуга охоплюється і дублюється іншою послугою адвоката, внесеною до розрахунку) тощо.
За принципом змагальності саме на іншу сторону покладено обов`язок надати обґрунтування щодо наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок довести їх неспівмірність. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами. Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони (додаткові постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, від 07 липня 2021 року у справі № 910/12876/19).
Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з урахуванням конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду в додаткових постановах від 20 травня 2019 року у справі № 916/2102/17, від 25 червня 2019 року у справі № 909/371/18, у постановах від 05 червня 2019 року у справі № 922/928/18, від 30 серпня 2019 року у справі № 911/739/15 та від 01 серпня 2019 року у справі № 915/237/18).
До того ж у постановах Верховного Суду від 07 листопада 2019 року у справі № 905/1795/18 та від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, приписами статей 123-130 ГПК України, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час тощо.
Частинами 1 та 2 статті 30 Закону №5076-VI встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру, погодинної оплати.
Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
З матеріалів справи вбачається, що 05 січня 2026 року між адвокатом Онопрієнком Олександром Петровичем (адвокат) та товариством з обмеженою відповідальністю «УБМ-Груп» (клієнт) було укладено договір про надання правової допомоги № 050126 (далі - договір).
Умовами договору передбачено:
п. 1.1.1. відповідно до умов даного договору, клієнт доручає адвокату, а адвокат приймає на себе зобов`язання здійснювати представництво та захист інтересів клієнта в усіх судах України в цивільних, господарських, адміністративних та кримінальних справах (провадженнях) на усіх стадіях судового процесу (провадження) та з усіма правами, що надані учасникам судового процесу (провадження) Цивільним процесуальним кодексом України, Господарським процесуальним кодексом України, Кримінальним процесуальним кодексом України, Кодексом адміністративного судочинства України та іншим законодавством України;
п. 4.1. загальна вартість послуг за цим договором складається з сумарної вартості наданих послуг, зазначених в актах приймання-передачі наданих послуг;
п. 4.2. оплата послуг адвоката проводиться по цінах, зазначених в цьому пункті, зокрема: складання та подача до суду позовної заяви - 8 000 грн. 00 коп.; складання та подача до суду додаткових документів, пояснення, заяви, клопотань, уточнень, тощо - 2 000 грн. 00 коп.;
п. 4.4. попередня (орієнтовна) вартість послуг визначається шляхом підписання відповідного попереднього (орієнтовного) розрахунку вартості послуг, а остаточна вартість послуг визначається в актах приймання передачі - наданих послуг, які складаються адвокатом по факту надання послуг відповідно до переліку наданих послуг та їх вартості;
п. 4.5. приймання-передача наданих послуг оформлюється актом приймання-передачі наданих послуг, який готується адвокатом в двох примірниках та надається клієнту на погодження та підписання;
п. 6.1. цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками та скріплення печатками сторін (у разі наявності печаток) та діє до 31 грудня 2026 року, а по справах розпочатих до 31 грудня 2026 року до їх повного завершення (набрання судовим рішенням чинності та проведення повного розрахунку).
14 липня 2026 року між адвокатом та клієнтом було підписано попередній (орієнтовний) розрахунок вартості послуг по договору від 05 січня 2026 року № 050126 про надання правової допомоги, згідно з яким сторони погодили попередній (орієнтовний) обсяг та вартість послуг, а саме:
складання та подача до суду позовної заяви про стягнення заборгованості з ТОВ «Черкасиміськбуд» по договору від 03 березня 2026 року № 07/26 - 8 000 грн. 00 коп. без ПДВ;
складання та подача до суду відповіді на відзив (при необхідності) - 4 000 грн. 00 коп.;
складання та подача до суду додаткових документів, пояснення, заяви, клопотань, уточнень, тощо (при необхідності) - 2 000 грн. 00 коп.
Попередня (орієнтовна) вартість послуг складає - 14 000 грн. 00 коп., остаточна вартість послуг зазначається в актах приймання-передачі наданих послуг, які складаються адвокатом по факту надання послуг, відповідно до обсягу наданих послуг та їх вартості згідно пункту 4.2. договору.
03 вересня 2026 року між адвокатом та клієнтом було підписано акт приймання-передачі наданих послуг по договору від 05 січня 2026 року № 050126 про надання правової допомоги, згідно з яким на виконання договору адвокатом надано, а клієнтом отримано наступні послуги:
складання та подача до суду позовної заяви про стягнення заборгованості з ТОВ «Черкасиміськбуд» по договору від 03 березня 2026 року № 07/26 - 8 000 грн. 00 коп. без ПДВ;
складання та подача до суду заяви від 31 липня 2026 року про відмову від частини позовних вимог - 2 000 грн. 00 коп.
Загальна вартість наданих послуг складає 10 000 грн. 00 коп. без ПДВ.
Отже, умовами договору було визначено фіксований розмір витрат на правову допомогу.
Відповідач будь-яких заперечень щодо розміру витрат на правову допомогу суду не надав.
Оскільки відповідачем належними та допустимими доказами не доведено неспівмірності витрат позивача на правничу допомогу, а самі витрати, на думку суду, були дійсно необхідними та є обґрунтованими, то суд вважає за необхідне стягнути з відповідача 9 991 грн. 68 коп. витрат на правничу допомогу з урахуванням пропорційності розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, та керуючись ст. ст. 129, 130, 237, 238, 240 ГПК України, суд
ВИРІШИВ:
1.Позов задовольнити частково.
2.Відмову позивача від позову в частині вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 134 640 грн. 00 коп. основної заборгованості - прийняти.
3.Провадження у справі в частині вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 134 640 грн. 00 коп. основної заборгованості - закрити.
4.Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Черкасиміськбуд» (вул. Байди Вишневецького, буд. 37, м. Черкаси, Черкаська обл., 18000, ідентифікаційний код 32414954) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «УБМ-Груп» (вул. Лебединська, буд. 2, літера А, м. Київ, 04209, ідентифікаційний код 39907319) 1 075 грн. 91 коп. інфляційних витрат, 652 грн. 91 коп. 3% річних, 6 529 грн. 12 коп. пені, 20 196 грн. 00 коп. штрафу, 2 660 грн. 18 коп. судового збору та 9 991 грн. 68 коп. витрат на правничу допомогу.
5.В решті вимог - в позові відмовити.
Видати відповідний наказ після набрання рішення суду законної сили.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строк визначені ст. 241 ГПК України.
Рішення суду може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в порядку та строки передбачені розділом ІV ГПК України.
Суддя А.В. Васянович