ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 жовтня 2026 року
м. Київ
cправа № 910/6630/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Булгакової І.В. (головуючої), Власова Ю.Л. та Колос І.Б.,
за участю секретаря судового засідання Ксензової Г.Є.,
представників учасників справи:
позивача - Приватного акціонерного товариства "Гадячгаз" - Савченко Б.А. (у порядку самопредставництва),
відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" - Літвінов Є.В. - адвокат (довіреність від 18.12.2025 № 18/12-2025/93п),
розглянув касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" (далі - Компанія)
на рішення Господарського суду Києва від 06.10.2025
(суддя Балац С.В.) та
постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.06.2026
(головуючий - суддя Кравчук Г.А., судді: Коробенко Г.П. і Сибіга О.М.)
у справі № 910/6630/25
за позовом Приватного акціонерного товариства "Гадячгаз" (далі - Товариство)
до Компанії
про визнання недійсним одностороннього правочину.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Розпорядженням заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 22.09.2026 № 32.2-01/1733 у зв`язку з відрядженням судді Бенедисюка І.М. призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 910/6630/25, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Булгакова І.В. (головуючий), Колос І.Б. і Власов Ю.Л.
Короткий зміст позовних вимог
Товариство звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Компанії про визнання недійсним одностороннього правочину.
Позовні вимоги мотивовані наявністю підстав для визнання недійсним одностороннього правочину - заяви відповідача про зарахування зустрічних однорідних вимог від 22.05.2025 № 119/4.2.2-40520-2025, оскільки право на таке зарахування є необґрунтованим, спірним щодо змісту та умов виконання.
Короткий зміст рішень суду першої інстанції, постанов суду апеляційної інстанції, постанови Верховного Суду
Рішенням Господарського суду Києва від 06.10.2025, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.06.2026: позов задоволено; визнано недійсним односторонній правочин Компанії - заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог від 22.05.2025 № 119/4.2.2-40520-2025; стягнуто з Компанії на користь Товариства витрати зі сплати судового збору в сумі 2 422,40 грн.
Судові рішення мотивовані тим, що до грошового зобов`язання Товариства яке відповідач мав намір припинити шляхом зарахування за оспорюваним правочином, застосовуються спеціальні умови виконання, встановлені Законом України "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу" (далі Закон № 1639-ІХ), відтак вчинення відповідачем заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог суперечить процедурі, передбаченій зазначеним Законом.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі Компанія просить скасувати рішення Господарського суду Києва від 06.10.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.06.2026 і прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Обґрунтовуючи підстави для відкриття касаційного провадження, передбачені пунктами 1, 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), скаржник посилається на:
- неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, зокрема, частин першої та другої статті 601, частини другої статті 602 Цивільного кодексу України без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 22.01.2021 у справі № 910/11116/19, постановах Касаційного господарського суду від 22.08.2018 у справі № 910/21652/17, від 11.09.2018 у справі № 910/21648/17, від 11.10.2018 у справі № 910/23246/17, від 15.08.2019 у справі № 910/21683/17, від 11.09.2019 у справі № 910/21566/17, від 25.09.2019 у справі № 910/21645/17, від 01.10.2019 у справі № 910/12968/17, від 05.11.2019 у справі № 914/2326/18;
- помилкове застосування судами попередніх інстанцій норм права, які не підлягали застосуванню, а саме статей 1 та 6 Закону № 1639-ІХ;
- необхідність відступу від висновку щодо застосування статей 1, 6 Закону № 1639-IX, викладеного у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.05.2025 у справі № 903/421/24 в якій зазначено, що положеннями Закону 1639-IX передбачений механізм урегулювання питань щодо основної заборгованості підприємств, включених до Реєстру підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості суб`єктів ринку природного газу (далі - Реєстр), а також підстави та передумови для списання неустойки (штрафу, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на цю ж заборгованість, учасниками такої процедури врегулювання, визначеними статтею 1 Закону № 1639-IX.
На думку скаржника, Законом № 1639-ІХ взагалі не передбачено списання неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на таку заборгованість у разі її погашення, які нараховані Операторам ГРМ за заборгованість за реалізований природний газ для покриття об`ємів (обсягів) фактичних втрат та виробничо-технологічних витрат природного газу в газорозподільній системі для забезпечення фізичного балансування газорозподільної системи та власної господарської діяльності з 1 листопада 2021 року до 28 лютого 2022 року включно, укладеними з Компанією. Тобто, стаття 6 Закону № 1639-ІХ взагалі не регулює суспільні відносини між Компанією та Операторами ГРМ, і як наслідок, не підлягає застосуванню у цій справі.
Доводи іншого учасника справи
Товариство у відзиві на касаційну скаргу заперечує проти доводів скаржника, зазначає, що доводи касаційної скарги не доводять неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, яке давало б підстави для скасування оскаржуваних судових рішень, та не обґрунтовують необхідності відступлення від правового висновку об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.05.2025 у справі № 903/421/24, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Судами попередніх інстанцій у розгляді справи з`ясовано й зазначено, зокрема, таке.
Компанія звернулася до господарського суду Полтавської області з позовом до Товариства про стягнення 45 875 993,69 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що Товариством порушено грошове зобов`язання за укладеним з Компанією Типовим договором постачання природного газу постачальником "останньої надії", що призвело до звернення Компанії до суду з вимогами про стягнення з Товариства 45 875 993,69 грн, з яких: 29 985 431,44 грн. основна заборгованість (в період з листопада 2021 по грудень 2021), пеня в сумі 4 121 404,06 грн, 3 % річних - 1 899 587,87 грн та інфляційні втрати в сумі 9 869 570,32 грн.
Рішенням господарського суду Полтавської області від 04.12.2024, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 05.03.2025 та постановою Верховного Суду від 20.05.2025 у справі № 917/753/24, позов задоволено частково та стягнуто з Товариства на користь Компанії основну заборгованість в сумі 29 985 431,44 грн, пеню в сумі 2 060 702,03 грн, 3 % річних у сумі 1 899 587,87 грн, інфляційні втрати у сумі 9 869 570,32 грн та витрати зі сплати судового збору в розмірі 550 511,92 грн.
Крім того, Компанія звернулася до господарського суду Полтавської області з позовом до Товариства про стягнення 6 548 767,78 грн. Позовні вимоги мотивовані тим, що Товариством порушено грошове зобов`язання за укладеним з Компанією Типовим договором постачання природного газу постачальником "останньої надії", затвердженим постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2501 в період 01.05.2022 - 31.05.2022 в сумі 6 548 767,78 грн.
Рішенням господарського суду Полтавської області від 28.01.2025, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 22.04.2025 та постановою Верховного Суду від 05.08.2025 у справі № 917/1297/23, позов задоволено частково:
- стягнуто з Товариства на користь Компанії вартість безпідставно набутого природного газу в сумі 2 943 002,88 грн;
- стягнуто з Компанії на користь Товариства суму на відшкодування сплаченого судового збору в розмірі 86 538,36 грн;
- в поворот виконання постанови Східного апеляційного господарського суду від 22.08.2024 у справі № 917/1297/23 стягнуто з Компанії на користь Товариства надмірно стягнуту вартість безпідставно набутого природного газу в сумі 3 605 764,90 грн та надмірно стягнуту суму в рахунок відшкодування судового збору в розмірі 118 990,24 грн.
Зазначені обставини встановлені відповідними судовими рішеннями і відповідно до частини четвертої статті 75 ГПК України не підлягають доказуванню при розгляді даної справи.
Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) від 29.11.2022 № 1584 Товариство включено до Реєстру. Постановою НКРЕКП від 20.12.2022 № 1741 Компанію також включено до Реєстру.
Постановою НКРЕКП від 12.03.2024 № 491 затверджено Товариству обсяг перевищення фактичної вартості послуг з розподілу природного газу над тарифною виручкою, що утворився за період з 01.11.2021 по 28.02.2022 включно, у сумі 49 940,90 тис. грн (без ПДВ).
На виконання рішення господарського суду Полтавської області від 04.12.2024 у справі № 917/753/24 видано наказ від 31.03.2025 № 917/753/24. За заявою стягувача - Компанії, постановою приватного виконавця виконавчого округу Полтавської області Гречин Н.В. від 01.05.2025 відкрито виконавче провадження № 77947260. На підставі повідомлення Товариства від 01.05.2025 № 893/548/06 про включення останнього до Реєстру та спеціальні умови процедури врегулювання заборгованості постановою від 01.05.2025 № 77947260 вчинення виконавчих дій зупинено до виключення боржника з Реєстру відповідно до Закону № 1639-ІХ.
Компанія на адресу Товариства направила заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог від 22.05.2025 № 119/4.2.2-40520-2025, відповідно до змісту якої, керуючись приписами статті 601 Цивільного кодексу України, відповідач заявив про: припинення свого зобов`язання на суму 3 605 764,90 грн, присуджених до стягнення рішенням господарського суду Полтавської області від 28.01.2025 у справі № 917/1297/23; припинення зобов`язання Товариства у вигляді пені на суму 2 060 702,03 грн та частково 3 % річних на суму 1 545 062,87 грн, присуджених до стягнення рішенням господарського суду Полтавської області від 04.12.2024 у справі № 917/753/24. Вказана заява направлена відповідачем на адресу місцезнаходження позивача 22.05.2025, що підтверджується описом вкладення до поштового відправлення.
Компанія звернулася до господарського суду Полтавської області з заявою про визнання таким, що не підлягає виконанню наказ господарського суду Полтавської області від 19.05.2025 у справі № 917/1297/23 про стягнення на користь Товариства надмірно стягнутої вартості безпідставно набутого природного газу в сумі 3 605 764,90 грн. Ухвалою господарського суду Полтавської області від 05.06.2025, залишеною без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 23.07.2025 у справі № 917/753/24, у задоволенні вказаної заяви відмовлено з підстав особливого порядку врегулювання заборгованості, встановленого Законом № 1639-ІХ.
Суди попередніх інстанцій, приймаючи рішення про визнання недійсним одностороннього правочину Компанії - заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог від 22.05.2025 № 119/4.2.2-40520-2025, виходили з того, що заборгованість Товариства в сумі 29 985 431,44 грн. (в період з листопада 2021 року по грудень 2021 року), а також пеня в розмірі 4 121 404,06 грн, 3 % річних у розмірі 1 899 587,87 грн та інфляційні втрати у розмірі 9 869 570,32 грн, присуджені до стягнення рішенням господарського суду Полтавської області від 04.12.2024 у справі № 917/753/24, підпадають під сферу дії статті 1 Закону № 1639-IX та підлягають врегулюванню в порядку, визначеному Законом № 1639-IX шляхом проведення взаєморозрахунків, які проводяться за рахунок видатків державного бюджету учасниками процедури врегулювання заборгованості.
Доводи Компанії про те, що заборгованість позивача не підпадає під дію Закону № 1639-IX суд апеляційної інстанції спростував з посиланням на наявність постанови Східного апеляційного господарського суду від 23.07.2025 у справі № 917/1297/23, якою залишено в силі ухвалу господарського суду Полтавської області від 05.06.2025, якою, зокрема, відмовлено у визнанні таким, що не підлягає виконанню наказ Господарського суду Полтавської області від 19.05.2025 у справі №917/1297/23 в частині стягнення з Компанії на користь Товариства 3 605 764,90 грн надмірно стягнутої вартості безпідставно набутого природного газу, з підстав особливого порядку врегулювання заборгованості, встановленого Законом № 1639-ІХ.
Суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що позовна вимога про визнання недійсним оспорюваного правочину є обґрунтованою та підлягає задоволенню повністю, оскільки до грошового зобов`язання позивача, яке відповідач мав намір зарахувати, діють спеціальні умови його виконання, які встановлені Законом № 1639-ІХ, в той час як вчинення відповідачем оспорюваного правочину суперечить процедурі яка встановлена Законом № 1639-ІХ.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
Причиною подання касаційної скарги стала незгода відповідача з рішенням судів попередніх інстанції про визнання недійсним одностороннього правочину Компанії - заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог.
Як неодноразово наголошував Верховний Суд, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
Отже, підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.
Колегія суддів також враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття "подібні правовідносини", а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судовому рішенні Великої Палати Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19. Так, за висновками Суду задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.
З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.
Ураховуючи наведені висновки щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин), Велика Палата Верховного Суду визнала за потрібне конкретизувати раніше викладені Верховним Судом висновки щодо цього питання та зазначила, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи (постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16; від 25.04.2018 у справі № 925/3/17; від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16; від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц; від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц; від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц та № 522/2110/15-ц; від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц). Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).
Касаційне провадження у даній справі відкрито, зокрема, на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.
Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Так, скаржник зазначає, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовані частини перша та друга статті 601, частина друга статті 602 Цивільного кодексу України без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 22.01.2021 у справі № 910/11116/19, постановах Касаційного господарського суду від 22.08.2018 у справі № 910/21652/17, від 11.09.2018 у справі № 910/21648/17, від 11.10.2018 у справі № 910/23246/17, від 15.08.2019 у справі № 910/21683/17, від 11.09.2019 у справі № 910/21566/17, від 25.09.2019 у справі № 910/21645/17, від 01.10.2019 у справі № 910/12968/17, від 05.11.2019 у справі № 914/2326/18.
У справі № 910/11116/19 розглядався позов Державного підприємства "Енергоринок" до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" про визнання недійсним одностороннього правочину. Позивач просив визнати недійсною заяву ДП "НАЕК "Енергоатом" про припинення зобов`язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог від 08.08.2019, відповідно до якої відповідач вважає припиненими свої грошові зобов`язання перед позивачем, а суму заборгованості позивача перед відповідачем зменшено.
Верховний Суд погодився я з висновком суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову і зазначив, що зарахування зустрічних вимог між позивачем та відповідачем відповідає умовам, які визначені статтею 601 Цивільного кодексу України; невнесення сторонами змін у договір для приведення його змісту у відповідність до вимог чинного законодавства не свідчить про те, що між сторонами продовжує діяти спеціальний порядок розрахунків, передбачений Законом України "Про електроенергетику", який втратив чинність. Після набуття чинності Законом України "Про ринок електроенергії" припинили існування поточні рахунки зі спеціальним режимом використання. У рішенні суду апеляційної інстанції зазначено, що наявний в матеріалах справи на сьогодні рахунок позивача втратив статус поточного рахунку зі спеціальним режимом використання та діє як поточний рахунок, а встановлений НКРЕКП алгоритм розподілу коштів не поширюється на цей рахунок.
У справі № 910/21652/17 Товариство з обмеженою відповідальністю "ПриватОфис" звернулось до публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" про стягнення заборгованості зі сплати орендної плати у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем договору оренди приміщення, пені та 3% річних. Суди попередніх інстанцій задовольняючи позов встановили, що вимоги відповідача за кредитним договором не є безспірними, а отже, прийшли до висновку з яким погодився Верховний Суд про відсутні підстав для зарахування вказаних вимог в цьому випадку в силу статті 601 Цивільного кодексу України.
Справа № 910/21648/17 розглядалася за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Приватофис" до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" про стягнення заборгованості, яка виникла у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору оренди в частині сплати орендної плати, на яку додатково нараховано інфляційних втрати, пеню та 3% річних. У цій справі суди встановили, що вимоги відповідача за кредитним договором не є безспірними, а тому дійшли висновку про відсутність підстав для зарахування вказаних вимог в силу статті 601 Цивільного кодексу України та задовольнили позовну вимогу в частині стягнення з відповідача заборгованості зі сплати заборгованості з орендної плати та інші нараховані суми.
У справі № 910/23246/17 розглядався спір між Товариством з обмеженою відповідальністю "Мегалайн Капітал Груп" та Приватним акціонерним товариством "Київхімпостач" про стягнення заборгованості за договором про розробку проектної документації на нове будівництво, 3% річних від простроченої суми за весь час прострочення виконання зобов`язання та інфляційних втрат за весь час прострочення виконання зобов`язання. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення умов договору про розробку проектної документації на нове будівництво не виконав зобов`язання щодо сплати грошових коштів за виконану роботу, та виконав лише часткову оплату. Верховний Суд погодився з рішенням суду апеляційної інстанції про задоволенні позову у зв`язку з відсутність умов за яких можливе зарахування зустрічних однорідних вимог.
У справі № 910/21683/17 (постанова від 15.08.2019) розглядався позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Приватофис" до банку про стягнення заборгованості, яка виникла за неналежне виконанням банком взятих на себе зобов`язань зі сплати орендних платежів за договорами оренди. Верховний Суд скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій і направляючи справу на новий розгляд зазначив, що суди не врахували правову позицію Верховного Суду стосовно необхідності дослідження наявності всіх необхідних умов для здійснення зарахування на підставі статті 601 Цивільного кодексу України, не надали належної оцінки доводам товариства в контексті того, що на момент направлення заяви банку від 17.12.2018 товариство вже здійснило зарахування зустрічних однорідних вимог, в тому числі за кредитним договором, а банком вжиті заходи щодо оскарження такого зарахування у судовому порядку, тому вважати безспірними та прозорими вимоги банку є неможливим, відповідно, таке зарахування не відповідає вимогам закону.
У справі № 910/21566/17 (постанова від 11.09.2019) розглядався спір про стягнення заборгованості за договором оренди приміщення. Верховний Суд скасовуючи рішення суду апеляційної інстанції та направляючи справу на новий розгляд зазначив, що суд апеляційної інстанції при вирішенні даного спору обмежився лише посиланням на лист позивача про невизнання припинення зобов`язань зарахуванням через відсутність передбачених статтею 601 Цивільного кодексу України умов для зарахування, у зв`язку з наявністю спору між сторонами щодо заборгованості за кредитним договором, без дослідження відповідних доказів на підтвердження вказаних обставин, не надав належної оцінки доводам позивача у відповідній частині.
Справа № 910/21645/17 (постанова від 25.09.2019) розглядалася про стягнення заборгованості з орендної плати за договором оренди приміщення. Верховний Суд скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій і направляючи справу на новий розгляд, зазначив, що суди першої та апеляційної інстанцій при прийнятті оскаржених судових рішень помилково послалися на відсутність предмета спору в частині основної заборгованості зі сплати орендної плати за договором оренди приміщень, оскільки при вирішенні питання щодо припинення зобов`язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог дійшли передчасного висновку про безспірність заявлених до зарахування вимог та настання строку виконання зобов`язання.
У справі № 910/12968/17 ПАТ КБ "ЄВРОБАНК" звернувся з позовом до ТОВ "Аваль-Брок" про визнання недійсним одностороннього правочину щодо зарахування зустрічних однорідних вимог, а саме вимог ПАТ КБ "ЄВРОБАНК" до ТОВ "Аваль-Брок" щодо сплати боргу за договорами кредитів, укладеними між ТОВ "Аваль-Брок" та ПАТ КБ "ЄВРОБАНК", та вимог ТОВ "Аваль-Брок" до позивача за договором позики, укладеним відповідачем з компанією Janolio Holdings Limited у вигляді поданої заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог. Верховний Суд залишаючи в силі рішення суду апеляційної інстанції про задоволення позову зазначив, що зобов`язання сторін за договорами кредиту та кредитної лінії з одного боку та за договором позики та договором банківського вкладу (депозиту) з іншого боку підлягають виконанню у різних валютах, а відтак не є однорідними, що виключає можливість їх зарахування в порядку статті 601 Цивільного кодексу України.
Справа № 914/2326/18 розглядалася за позовом Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Львівгаз" про визнання недійсним одностороннього правочину про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог. Верховний Суд погодився з висновком судів попередніх інстанцій про те, що зазначені у заяві ПАТ "Львівгаз" вимоги про зарахування зустрічних однорідних вимог є зустрічними, однорідними та такими строк виконання, яких настав, тому залишив силі рішення судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову.
У цій справі № 910/6630/25 суди попередніх інстанцій задовольняючи позов виходили з наявності законодавчо встановленої заборони на одностороннє припинення спірного зобов`язання поза межами процедури врегулювання заборгованості, передбаченої Законом № 1639-ІХ. Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що оспорюваний правочин є недійсним не тому, що вимоги були спірними, а тому, що їх зарахування прямо заборонене Законом № 1639-ІХ незалежно від наявності або відсутності між сторонами спору щодо розміру заборгованості.
У справах №№ 910/11116/19, 910/21652/17, 910/21648/17, № 910/23246/17, 910/21683/17, 910/21566/17, 910/21645/17, 910/12968/17, 914/2326/18, на які посилається скаржник, Верховний Суд не вирішував питання співвідношення загального механізму статей 601, 602 Цивільного кодексу України зі спеціальною процедурою врегулювання заборгованості суб`єктів ринку природного газу за Законом № 1639-IX, наслідками включення учасників до Реєстру та дій щодо відповідної заборгованості.
Зміст наведених скаржником постанов Верховного Суду у зазначених справах (№№ 910/11116/19, 910/21652/17, 910/21648/17, № 910/23246/17, 910/21683/17, 910/21566/17, 910/21645/17, 910/12968/17, 914/2326/18) не свідчить, що постанова суду апеляційної інстанції прийнята без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, оскільки встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин у зазначених скаржником справах і у справі, яка переглядається № 910/6630/25, є різними; у кожній із справ суди виходили із заявлених предмета та підстав позову, обставин та умов конкретних правовідносин і фактично-доказової бази, тобто, дійшли певних конкретних висновків з урахуванням наданих сторонами усіх доказів, що виключає подібність правовідносин у вказаних справах за змістовним критерієм. При цьому, з`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.
З огляду на викладене, посилання скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах, на які посилається скаржник, не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду справи, адже судом встановлено, що висновки щодо застосування норми права, які викладені у постанові Верховного Суду та на які посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Отже, Верховний Суд, враховуючи мотиви, наведені вище, дійшов висновку про закриття касаційного провадження у справі з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.
Щодо іншої заявленої підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначає таке.
Скаржник зазначає про необхідність відступлення від висновків, що містяться в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.05.2025 у справі № 903/421/24, які враховані судами попередніх інстанцій, щодо застосування статей 1, 6 Закону № 1639-IX.
Відповідно до пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
За змістом вказаної норми, касаційна скарга має містити обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів такого відступлення. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.11.2020 у справі № 904/3807/19.
Верховний Суд вважає за необхідне звернутися до правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16 та у постановах Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 910/8091/20, від 24.06.2021 у справі № 914/2614/13, де зазначено наступне: "з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання".
Основним завданням Верховного Суду є забезпечення сталості та єдності судової практики. Відтак, для відступу від правової позиції, раніше сформованої Верховним Судом, необхідно встановити, що існує об`єктивна необхідність такого відступу саме у конкретній справі.
Верховний Суд звертає увагу, що обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема:
1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції);
2) ухвалення рішення Конституційним Судом України;
3) нечіткість закону (невідповідності критерію "якість закону"), що призвело до різного тлумаченням судами (палатами, колегіями) норм права;
4) винесення рішення ЄСПЛ, висновки якого мають бути враховані національними судами;
5) зміни у праворозумінні, зумовлені: розширенням сфери застосування певного принципу права; зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільно-управлінських відносин; наявністю загрози національній безпеці; змінами у фінансових можливостях держави.
Отже, причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту. Водночас, з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду повинні бути ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.
Водночас колегія суддів не вважає, а скаржником не доведено, що відповідні висновки, викладені у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.05.2025 у справі № 903/421/24, є помилковими, неефективними чи застосований у рішеннях підхід очевидно застарів внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.
Відтак зазначена заявником в касаційній скарзі підстава щодо необхідності для відступу від правових позицій Верховного Суду в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.05.2025 у справі № 903/421/24 не отримала підтвердження під час касаційного провадження.
Суд акцентує, що, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "факту", отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.
В силу вимог частини другої статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд касаційної інстанції приймає доводи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, у тій частині, в якій вони не суперечать мотивам цієї постанови.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
За таких обставин Верховний Суд вважає, що надав відповіді на всі істотні, вагомі та доречні доводи, які викладені скаржником у касаційній скарзі які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на які посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.
За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на встановлену Судом неподібність правовідносин які склались у цій справі до правовідносин у справах наведених скаржником, а інші доводи не спростовують висновків господарських судів попередніх інстанцій, тому касаційне провадження за касаційною скаргою скаржника в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України - необхідно закрити, а в частині підстави, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України - залишити без задоволення.
Судові витрати
Відповідно до статті 129 ГПК України понесені Компанією у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції судові витрати зі сплати судового збору покладаються на Компанію, оскільки касаційна скарга залишається без задоволення.
Керуючись статтями 129, 300, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити, а з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Києва від 06.10.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.06.2026 у справі № 910/6630/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя І. Булгакова
Суддя Ю. Власов
Суддя І. Колос