УХВАЛА
01 жовтня 2026 року
м. Київ
cправа № 910/8184/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Колос І.Б. (головуюча), Булгакової І.В., Власова Ю.Л.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго"
на рішення Господарського суду Запорізької області від 20.04.2026
та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 04.09.2026
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Черкасиенергозбут"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Благовіщенський-зернопродукт",
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Акціонерне товариство "Запоріжжяобленерго",
про стягнення коштів,
ВСТАНОВИВ:
Акціонерне товариство "Запоріжжяобленерго" (далі - АТ "Запоріжжяобленерго", скаржник) 24.09.2026 через Електронний суд звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій, зокрема, просить скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 20.04.2026 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 04.09.2026 у справі № 910/8184/25; ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Черкасиенергозбут" (далі - ТОВ "Черкасиенергозбут") повністю. Також до Верховного Суду 25.09.2026 через Електронний суд надійшло клопотання, у якому просить приєднати до матеріалів справи докази сплати судового збору.
З матеріалів касаційної скарги та Єдиного державного реєстру судових рішень убачається, що ТОВ "Черкасиенергозбут" звернулося до суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Благовіщенський-зернопродукт" (далі - ТОВ "Благовіщенський-зернопродукт") про стягнення боргу за спожиту електроенергію за договором про постачання електричної енергії споживачу за період з 01.06.2022 по 30.06.2022 включно у розмірі 77 511,32 грн.
Ухвалою від 30.07.2025 Господарський суд Запорізької області, зокрема, відкрив провадження у справі № 910/8184/25 та визначив, що справа підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Господарський суд Запорізької області рішенням від 20.04.2026 у справі № 910/8184/25, яке Центральний апеляційний господарський суд постановою від 04.09.2026 залишив без змін, у задоволенні позову про стягнення 77 511,32 грн заборгованості за спожиту в червні 2022 року електричну енергію відмовив повністю.
Судові рішення попередніх інстанцій мотивовані відсутністю правових підстав для стягнення вартості електроенергії, оскільки у заявлений період територія, на якій знаходилися об`єкти споживача, перебувала в тимчасовій окупації.
Перевіривши матеріали касаційної скарги АТ "Запоріжжяобленерго" у справі № 910/8184/25, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Аналогічне положення закріплено у частині першій статті 17 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), яким передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Частиною п`ятою статті 12 ГПК України визначено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Відповідно до частини сьомої статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2025 установлено у розмірі 3 028,00 грн.
Позов подано у 2025 році. Предметом позову у справі № 910/8184/25 є стягнення 77 511,32 грн заборгованості за спожиту в червні 2022 року електричну енергію, а отже, ціна позову у цій справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (302 800,00 грн), тому справа є малозначною згідно з наведеними приписами ГПК України.
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Отже, норма пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України передбачає виключні випадки для касаційного оскарження судових рішень, зокрема, у малозначних справах. При цьому тягар доказування наявності підстав, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, покладається саме на скаржника.
У касаційній скарзі, посилаючись на випадок, передбачений підпунктами "а", "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України скаржник повідомляє, що справа має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, становить суспільний інтерес та має виняткове значення для скаржника, як оператора системи розподілу, для подальшого застосування конкретної норми права щодо всіх учасників ринку електричної енергії; з огляду на підстави касаційного оскарження, суб`єктивний склад учасників справи та предмет позовних вимог, вважає, що необхідний правовий висновок Верховного Суду шляхом відступу від висновків, викладених у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2026 у справі № 908/1162/23; при цьому зазначає про порушення норм матеріального і процесуального права за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункти 2, 3 частини другої статті 287 ГПК України).
Розглянувши міркування наведені у касаційній скарзі та зміст оскаржуваних судових рішень, колегія суддів дійшла висновку про недоведеність наявних випадків для відкриття касаційного провадження.
Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
У поданій касаційній скарзі скаржник хоча і зазначає про фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, однак не наводить жодних обґрунтувань, які дозволяють дійти висновку, що при перегляді оскаржуваних судових рішень у цій справі має бути усунута невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися, що питання має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, або існує необхідність вирішити питання застосування аналогії закону чи права; при цьому, не вказує жодної справи, яка б містила у собі зазначену ним виключну правову проблему (кількісний критерій) та приклади різного вирішення судами цієї правової проблеми (якісний критерій).
Використання оціночних чинників, як-то: "винятковість значення справи для скаржника", "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
За оцінкою Верховного Суду, касаційна скарга не містить переконливих аргументів та доводів, які б свідчили про її виняткове значення для скаржника, оскільки доводи у їх сукупності зводяться до незгоди із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій і в цілому до заперечення результату розгляду цієї справи та до власного викладення обставин справи стороною у справі щодо переоцінки доказів, які були здійснені судами, що в силу приписів статті 300 ГПК України не входить до повноважень суду касаційної інстанції.
Таким чином, подана касаційна скарга не містить належних обґрунтувань, які можуть бути визнані такими, що підпадають під пункт 2 частини третьої статті 287 ГПК України, і, які надають повноваження Верховному Суду переглянути, як «суду права», цю категорію справ.
Поряд з цим Суд зауважує, що зазначення скаржником у касаційній скарзі пункту 2, 3 частини другої статті 287 ГПК України визначає передбачену законом підставу касаційного оскарження судових рішень, однак саме по собі зазначення не є достатнім для підтвердження наявності випадків, передбачених підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини третьої статті 287 цього Кодексу, які дають право вважати судове рішення таким, що підлягає касаційному оскарженню. Водночас наведені у касаційній скарзі доводи, зводяться до висловлення незгоди з судовими рішеннями попередніх інстанцій, викладення власного бачення у питанні застосування правових норм, по своїй суті є проханням про повторний перегляд справи та переоцінку встановлених судами обставин та доказів, що виходить за межі повноважень Верховного Суду. Скаржником взагалі не наведено аргументів щодо різного тлумачення застосування норми права судовими інстанціями та необхідності у формуванні правового висновку Верховного Суду. Правове регулювання спірних правовідносин та практика Верховного Суду є сформованими, а тому об`єктивні підстави для формування нового правового висновку відсутні.
Незгода із судовими рішеннями не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального / процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття рішення, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь позивача/відповідача є звичайним передбачуваним процесом.
Учасники судового процесу повинні розуміти, що визначені підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є винятком із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.
Право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, спрямовані на недопущення безладного перебігу судового процесу (за змістом рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").
У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 "Справа "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (Levages Prestations Services v. France, заява №21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури у такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
Також Європейський суд з прав людини в ухвалі від 09.10.2018 у справі "Азюковська проти України" (Azyukovska v. Ukraine, заява № 26293/18) зазначив, що застосування критерію малозначності справи було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою АТ "Запоріжжяобленерго" на рішення Господарського суду Запорізької області від 20.04.2026 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 04.09.2026 у справі № 910/8184/25, оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись статтями 234, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
П О С Т А Н О В И В:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" на рішення Господарського суду Запорізької області від 20.04.2026 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 04.09.2026 у справі № 910/8184/25.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає.
Суддя І. Колос
Суддя І. Булгакова
Суддя Ю. Власов