УХВАЛА
09 вересня 2026 року
м. Київ
справа № 755/18309/24
провадження № 61-7956св26
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Мартєва С. Ю.,
суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А., Карпенко С. О., Фаловської І. М.
учасники справи:
позивачка (відповідачка) - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 (позивач, третя особа), ОСОБА_3 (позивачка, третя особа),
треті особи: Дніпровський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Галаган Оксана Валеріївна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу адвоката Козлюка Максима Васильовича в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 13 травня 2026 року,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , у якому просила суд:
- визнати право власності у порядку спадкування за законом за ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майна 38573827);
- зняти арешт нерухомого майна, накладений на квартиру АДРЕСА_1 , зареєстрований 23 вересня 2004 року Десятою київською державною нотаріальною конторою в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за № 1326075 на підставі постанови ВДВС АА № 384754 від 17 вересня 2004 року, заборона № 246, та вирішити питання розподілу судових витрат.
04 грудня 2024 року ОСОБА_3 через підсистему «Електронний суд» звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , у якому просила суд визначити ОСОБА_3 додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини за законом після смерті її батька ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , тривалістю у 1 (один) місяць, з дня набрання рішенням суду законної сили, стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судові витрати в розмірі 15 968,96 грн.
31 грудня 2024 року ОСОБА_2 через підсистему «Електронний суд» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , у якому просив суд визначити йому додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини за законом після смерті його батька ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , тривалістю у 1 (один) місяць, з дня набрання рішенням суду законної сили, стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати.
Ухвалою від 18 лютого 2025 року Дніпровський районний суд міста Києва об`єднав в одне провадження цивільну справу № 755/18309/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю третіх осіб: Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Галаган О. В., про визнання права власності на спадкове майно та зняття арешту, із цивільними справами № 755/21297/24 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , за участю третіх осіб: приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Галаган О. В., ОСОБА_2 , про визначення додаткового строку для прийняття спадщини та № 755/651/25 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , за участю третіх осіб: ОСОБА_3 , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Галаган О. В., про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.
Об`єднаній цивільній справі присвоїв № 755/18309/24.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішеннямвід 11 листопада 2025 року Дніпровський районний суд міста Києва позов ОСОБА_1 залишив без задоволення.
Позов ОСОБА_3 задовольнив.
Визначив ОСОБА_3 додатковий строк терміном у два місяці, з дня набрання рішенням суду законної сили, для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судовий збір у сумі 968,96 грн.
Позов ОСОБА_2 задовольнив.
Визначив ОСОБА_2 додатковий строк терміном в один місяць, з дня набрання рішенням суду законної сили, для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у сумі 968,96 грн.
Рішення місцевий суд мотивував недобросовісною поведінкою спадкоємця ОСОБА_1 та бездіяльностю приватного нотаріуса і дійшов висновку про наявність у спадкоємців ОСОБА_2 та ОСОБА_3 об`єктивних та непереборних труднощів у своєчасному зверненні із заявами про прийняття спадщини після смерті їх батька ОСОБА_4 .
Зважаючи на те, що для визнання права власності на спадкове майно та зняття з нього арешту матиме значення прийняття спадщини іншими спадкоємцями, що впливатиме на розмір частки спадкового майна, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .
Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції
Ухвалою 13 травня 2026 року Київський апеляційний суд клопотання представника ОСОБА_2 адвоката Кащенка Миколи Юрійовича про зупинення провадження у справі задовольнив.
Зупинив провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю третіх осіб: Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Галаган О. В., про визнання права власності на спадкове майно та зняття арешту; за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , за участю третіх осіб: приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Галаган О. В., ОСОБА_2 , про визнання додаткового строку для прийняття спадщини та за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , за участю третіх осіб: приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Галаган О. В., ОСОБА_3 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, на період перебування ОСОБА_2 у складі Збройних Сил України.
Зобов`язав ОСОБА_2 протягом десяти днів повідомити Київський апеляційний суд про припинення перебування у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
Ухвалу суд апеляційної інстанції мотивував тим, що з 24 лютого 2022 року в Україні введено правовий режим воєнного стану, а також, беручи до уваги факт проходження ОСОБА_2 військової служби в період дії воєнного стану, який є об`єктивною обставиною, що перешкоджає його участі в розгляді справи, і відсутність беззастережної волі військовослужбовця щодо продовження розгляду, апеляційний суд відповідно до пункту 2 частини першої статті 251 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), яка зобов`язує суд зупинити провадження у справі, дійшов висновку про задоволення поданого представником ОСОБА_2 адвокатом Кащенком М. Ю. клопотання.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій 12 червня 2026 року через підсистему «Електронний суд» до Верховного Суду, адвокат Козлюк М. В. в інтересах ОСОБА_1 просив скасувати ухвалу Київського апеляційного суду від 13 травня 2026 року, справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою від 25 червня 2026 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження, витребував справу з суду першої інстанції, надіслав учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснив їм право подати відзив на касаційну скаргу.
Ухвалою від 26 серпня 2026 року Верховний Суд справу призначив до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою для відкриття касаційного провадження адвокат Козлюк М. В., який діє в інтересах ОСОБА_1 , зазначив неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права (абзац другий частини другої статті 389 ЦПК України.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 листопада 2025 року у справі № 754/947/22 (провадження № 14-74цс25) сформувала висновок, відповідно до якого під час застосування правил пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України та аналогічних процесуальних норм права, визначених у пункті 3 частини першої статті 227 ГПК України та в пункті 5 частини першої статті 236 КАС України, судам потрібно керувався таким: 1) з моменту введення в Україні воєнного стану і до моменту його скасування чи припинення Збройні Сили України та інші утворені відповідно до закону військові формування потрібно вважати такими, що «переведені на воєнний стан»; 2) упродовж дії воєнного стану в Україні та проведення загальної мобілізації належними для застосування судом згаданих вище норм процесуального права є докази (військовий квиток, накази командира військової частини тощо), що містять інформацію про те, що військовослужбовець (сторона або третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору) перебуває на військовій службі; 3) якщо військовослужбовець (сторона або третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору), висловлює власну волю проти зупинення провадження у справі та прагнення продовжувати розгляд справи (особисто або через представника), суд має врахувати його волевиявлення та продовжити здійснювати судочинство у відповідному провадженні. Також у цій постанові Велика Палата Верховного Суду зауважувала, що положення пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України, яка встановлює обов`язок суду зупинити провадження, є спеціальною захисною гарантією для військовослужбовців, які через виконання конституційного обов`язку із захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України (стаття 65 Конституції України) об`єктивно позбавлені можливості брати активну участь у судовому процесі, захищати свої права, свободи та інтереси.
Вважає, що матеріально-правові відносини у справі № 754/947/22, в якій Велика Палата Верховного Суду сформулювала правовий висновок, та у справі, яка переглядається, відрізняються. Остання стосується насамперед визнання права власності на спадкове майно та визначення додаткового строку на прийняття спадщини. Вона може мати значення також для інших правовідносин, але визначальними є ті, які стосуються захисту права власності, яке є непорушним у розумінні статті 1 Першого Протоколу до Конвенції. Отже, правовий висновок Великої Палати Верховного Суду в справі № 754/947/22 не можна розуміти як безальтернативний обов`язок суду зупинити провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України у справі, що стосується спору щодо права власності на майно, та таке зупинення є сумісним із завданнями цивільного судочинства та міжнародними стандартами.
Зазначив, що легітимна мета зупинення провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України полягає у захисті прав військовослужбовців на змагальну процедуру, які через виконання військового обов`язку об`єктивно позбавлені можливості брати активну участь у судовому процесі, захищати свої права, свободи та інтереси. Разом із тим учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства (частини перша, друга статті 44 ЦПК України). Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами (пункт 5 частини п`ятої статті 12 ЦПК України). Аналогічний висновок Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду висловив у постанові від 27 травня 2026 року у справі № 344/432/24.
Наголосив, що ухвала суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України у зв`язку із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, а саме від 27 травня 2026 року у справі № 344/432/24, від 13 липня 2022 року у справі № 199/8324/19, від 22 лютого 2022 року у справі № 201/16373/16-ц, від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20). Зупинення провадження у справі не повинно розглядатися як невиправдане затягування строків розгляду справи і застосовується лише за обставин, визначених процесуальним законом в інтересах виконання завдань судочинства.
У серпні 2026 року через підсистему «Електронний суд» до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому адвокат Кащенко М. Ю. в інтересах ОСОБА_2 просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду апеляційної інстанції без змін, мотивуючи це тим, що факт проходження ОСОБА_2 військової служби належно підтверджений; ОСОБА_2 не висловлював волі на продовження розгляду справи, а навпаки - заявив про необхідність її зупинення через представника; практика Верховного Суду у справі № 344/432/24 стосується принципово іншої ситуації - спору про стягнення аліментів та забезпечення найкращих інтересів малолітньої дитини, а також встановленої фактичної активної участі самого військовослужбовця у процесі; правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у справі № 754/947/22, навпаки, підтверджує правильність застосування пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України за встановлених у цій справі обставин; відповідь військової частини не гарантує можливість участі у відеоконференції, а ставить її у пряму залежність від виконання службових обов`язків та підтверджує виконання ОСОБА_2 бойових (спеціальних) завдань; вимога повідомляти суд про точне актуальне місце виконання військовослужбовцем бойових чи спеціальних завдань не випливає зі статті 131 ЦПК України.
Щодо клопотання про зміну чи доповнення до касаційної скарги
19 червня 2026 року адвокат Козлюк М. В. в інтересах ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» звернувся до Верховного Суду з клопотанням про зміну чи доповнення касаційної скарги.
Пунктом 6 частини другої статті 43 ЦПК України встановлено, що учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.
Частиною першою статті 398 ЦПК України визначено, що особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на касаційне оскарження.
Згідно з частиною першою статті 390 ЦПК України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Право на доповнення чи зміну касаційної скарги може бути здійснено лише протягом строку на касаційне оскарження (постанова Верховного Суду від 26 березня 2025 року у справі № 756/19257/21, провадження № 61-12113св24).
Положеннями статей 390, 398 ЦПК України не передбачено права суду касаційної інстанції вирішувати питання про поновлення пропущеного строку на внесення змін чи доповнень до касаційної скарги, який є преклюзивним, а тому відповідні доповнення, подані після визначеного законом строку, не приймаються до розгляду та повертаються заявнику. Аналогічний висновок викладено в ухвалі Верховного Суду від 28 липня 2023 року у справі № 274/4132/21 (провадження № 61-8397св23).
За відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень оскаржену ухвалу Київський апеляційний суд постановив 13 травня 2026 року, з касаційною скаргою адвокат Козлюк М. В. в інтересах ОСОБА_1 звернувся 12 червня 2026 року, а доповнення до касаційної скарги подав до суду касаційної інстанції 19 червня 2026 року, тобто з пропуском строку, встановленого процесуальним законом.
Відповідно до частини другої статті 126 ЦПК України документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Оскільки клопотання подано до суду касаційної інстанції після закінчення строку на касаційне оскарження, тому вказані доповнення необхідно залишити без розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд установив, що у жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнаня права власності у порядку спадкування за законом та зняття арешту.
Також у грудні 2024 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_1 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.
Ухвалою від 18 лютого 2025 року Дніпровський районний суд міста Києва об`єднав в одне провадження ці цивільні справи та присвоїв справі № 755/18309/24.
У квітні 2025 року адвокат Кащенко М. Ю. в інтересах ОСОБА_2 подав заяву про зупинення провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України (перебування сторони у складі Збройних Сил України).
Ухвалою від 08 квітня 2025 року Дніпровський районний суд міста Києва заяву представника відповідача ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_2 залишив без задоволення.
Ухвалу мотивовано ненаданням суду належних та достатніх доказів участі ОСОБА_2 у бойових діях, перебування в зоні проведення бойових дій, що унеможливлювали б здійснення та реалізацію ним прав та обов`язків як сторони судового провадження.
Рішенням від 11 листопада 2025 року Дніпровський районний суд міста Києва позов ОСОБА_1 залишив без задоволення, позови ОСОБА_3 та ОСОБА_2 задовольнив.
На це судове рішення адвокат Козлюк М. В. в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.
11 травня 2026 року до апеляційного суду надійшло клопотання адвоката Кащенка М. Ю. в інтересах ОСОБА_2 про зупинення провадження у справі у зв`язку з перебуванням ОСОБА_2 на військовій службі за призовом під час мобілізації у військовій частині НОМЕР_1 .
На підтвердження зазначених обставин адвокат Кащенка М. Ю. в інтересах ОСОБА_2 надав довідку форми 5 командира військової частини НОМЕР_1 від 30 квітня 2026 року № 490, згідно з якою старший солдат ОСОБА_2 перебуває на військовій службі за призовом під час мобілізації, на особливий період у військовій частині НОМЕР_1 з 29 квітня 2025 року до сьогодні (а. с. 153, т. 5).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Частина третя статті 400 ЦПК України передбачає, що суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
За змістом частини другої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що наявні підстави для передання справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Так, на розгляді колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду перебуває справа № 755/18309/24 (провадження № 61-7956св26) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю третіх осіб: Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Галаган О. В., про визнання права власності на спадкове майно та зняття арешту; за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , за участю третіх осіб: приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Галаган О. В., ОСОБА_2 , про визнання додаткового строку для прийняття спадщини та за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , за участю третіх осіб: приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Галаган О. В., ОСОБА_3 , про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини,за касаційною скаргою адвоката Козлюка М. В. в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 13 травня 2026 року.
У цій справі Київський апеляційний суд в ухвалі від 13 травня 2026 року дійшов висновку про обов`язок суду зупинити провадження у справі за пунктом 2 частини першої статті 251 ЦПК України, керуючись тим, що факт проходження ОСОБА_2 військової служби в період дії воєнного стану, є об`єктивною обставиною, що перешкоджає його участі в розгляді справи, та відсутністю беззастережної волі військовослужбовця щодо продовження розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції у своїй ухвалі послався на висновок про застосування пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України Великої Палати Верховного Суду у постанові від 12 листопада 2025 року у справі № 754/947/22.
У згаданій справі Велика Палата Верховного Суду керувалася тим, що норма пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України, яка встановлює обов`язок суду зупинити провадження, є спеціальною захисною гарантією для військовослужбовців, які через виконання конституційного обов`язку із захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України (стаття 65 Конституції України) об`єктивно позбавлені можливості брати активну участь у судовому процесі, захищати свої права, свободи та інтереси.
За таких умов розсуд суду є доволі обмеженим у тому, щоб не застосовувати таке обов`язкове зупинення провадження у судовій справі.
Виняток для суду з наведеного правила складає ситуація, коли дотримання приписів статті 251 ЦПК України вступає у суперечність із загальними засадами цивільного процесуального законодавства, як-от верховенство права, елементом якого є право на доступ до суду, та, у другу чергу, диспозитивність цивільного процесу.
Отже, під час застосування пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України суди мають забезпечити дотримання, зокрема, основних засад (принципів) цивільного судочинства.
Принципи змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства (статті 12, 13 ЦПК України) надають учасникам справи право вільно розпоряджатися своїми процесуальними правами. Водночас обов`язок суду зупинити провадження не повинен тлумачитися всупереч волі та інтересам військовослужбовця як учасника цивільного процесу.
Тож застосовувати пункт 2 частини першої статті 251 ЦПК України не можна тоді, коли це безпосередньо суперечить інтересам військовослужбовця, який звернувся до суду як позивач та вимагає судового захисту його прав, свобод та/або інтересів, а так само військовослужбовця як відповідача чи третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, який прагне продовження розгляду справи по суті за його відсутності.
Тобто ключовим під час вирішення питання про зупинення провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України є саме воля військовослужбовця як сторони чи третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору.
Підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, а саме від 27 травня 2026 року у справі № 344/432/24, від 13 липня 2022 року у справі № 199/8324/19, від 22 лютого 2022 року у справі № 201/16373/16-ц, від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20).
Так, зокрема, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 27 травня 2026 року у справі № 344/432/24 (провадження № 61-1382св25) не погодився з висновками суду апеляційної інстанції щодо необхідності задоволення клопотання відповідача та зупинення провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України до перебування відповідача у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
Щодо obiter dictum (додаткового обґрунтування)
Свої висновки у постанові від 27 травня 2026 року у справі № 344/432/24 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду мотивував тим, що у пунктах 98-100 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 754/947/22 зазначено, що «розсуд суду є доволі обмеженим у тому, щоб не застосовувати таке обов`язкове зупинення провадження у судовій справі [на підставі пункту 2 частини 1 статті 251 ЦПК України]. Виняток для суду з наведеного правила складає ситуація, коли дотримання приписів статті 251 ЦПК України вступає у суперечність із загальними засадами цивільного процесуального законодавства, як-от верховенство права, елементом якого є право на доступ до суду, та диспозитивність цивільного процесу. Отже, під час застосування пункту 2 частини 1 статті 251 ЦПК України суди мають забезпечити дотримання, зокрема, основних засад (принципів) цивільного судочинства».
Також колегія суддів Першої судової палати керувалася тим, що зупинення провадження у справі на підставі пункт 2 частини першої статті 251 ЦПК України у справі, що стосується захисту конституційного права дитини на утримання, суперечить задекларованій державою засаді охорони дитинства та є порушенням права на судовий захист, яке згідно з частиною другою статті 64 Конституції України не може бути обмежене навіть в умовах надзвичайного чи воєнного стану. Це пов`язано з тим, що право на судовий захист є фундаментом сучасного конституційного ладу. З огляду на викладене можна зробити висновок, що спір про стягнення аліментів стосується забезпечення належного утримання дитини і має пріоритетний, соціально значущий характер, що вимагає своєчасного судового розгляду та недопущення його безпідставного затягування. У спорах щодо утримання дітей суди повинні забезпечити право останніх на своєчасне та належне утримання, навіть за умов воєнного стану. Затягування розгляду справи шляхом зупинення провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України може призвести до порушення прав дітей на належний рівень життя.
Вважала, що, вирішуючи питання про наявність чи відсутність достатніх підстав для зупинення провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України, у спірних правовідносинах, що стосуються утримання дитини, суду необхідно забезпечити справедливий баланс між конкуруючими інтересами дитини, яка має право на розгляд протягом розумного строку справи, що стосується майнових прав дитини та забезпечення її належного матеріального утримання одним з батьків, та гарантіями одного з батьків, який проходить військову службу, на зупинення провадження у справі на час проходження військової служби, змагальність та диспозитивність цивільного судочинства.
Наведене свідчить про те, що колегія суддів Першої судової палати, формуючи свій висновок щодо питання наявності чи відсутності достатніх підстав для зупинення провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України, керувалася мотивами Великої Палати Верховного Суду, викладеними у пунктах 98-100 постанови від 12 листопада 2025 року у справі № 754/947/22, які не є висновком про застосування пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України, у спірних правовідносинах - норми права, на підставі якої справу вирішено.
Велика Палата Верховного Суду у пункті 18.6 її постанови від 27 березня 2024 року у справі № 191/4364/21 зазначила, що правовий висновок (правова позиція) - це виклад тлумачення певної норми права (або ряду норм), здійсненого Верховним Судом (Верховним Судом України) під час розгляду конкретної справи, обов`язкового для суду та інших суб`єктів правозастосування під час розгляду та вирішення інших справ у разі існування близьких за змістом або аналогічних обставин спору.
Натомість Велика Палата Верховного Суду у пунктах 98-100 постанови від 12 листопада 2025 року не формулювала правового висновку (ratio decidendi) про те, що, вирішуючи питання про наявність чи відсутність достатніх підстав для зупинення провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України, суду слід у конкретних правовідносинах забезпечувати баланс між інтересами одного з учасників справи та гарантіями учасника справи, який проходить військову службу, на зупинення провадження у справі на час проходження військової служби.
Зазначення Великою Палатою Верховного Суду щодо дотримання судами під час застосування пункту 2 частини 1 статті 251 ЦПК України основних засад (принципів) цивільного судочинства та непорушення засад цивільного процесуального законодавства, як-от верховенство права, елементом якого є право на доступ до суду, та диспозитивність цивільного процесу, є фактично висновком obiter dictum, тобто як додаткове обґрунтування, яке не має характеру обов`язкового для врахування правового висновку.
Разом із тим вважаємо, що основним правовим висновком у постанові Великої Палати Верховного Суду є те, що під час вирішення питання про зупинення провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України правила, визначені цим пунктом, мають для суду визначальний характер, формулювання «суд зобов`язаний» не дозволяє суду діяти на власний розсуд, а ключовим є воля військовослужбовця як сторони чи третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, на зупинення провадження у справі та, чи навпаки, прагнення продовжувати розгляд справи (особисто або через представника), що суд має врахувати та продовжити здійснювати судочинство у відповідному провадженні.
Звертаємо увагу на те, що норма пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України, а також і висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 12 листопада 2025 року у справі № 754/947/22 про її застосування містять чіткі імперативні формулювання та не передбачають їх довільної інтерпретації.
Велика Палата Верховного Суду у постанові 12 листопада 2025 року у справі № 754/947/22 надала чіткий правовий висновок щодо застосування правил пункту 2 частини першої статті 251ЦПК України та аналогічних процесуальних норм права, визначених у пункті 3 частини першої статті 227 Господарського процесуального кодексу України та в пункті 5 частини першої статті 236 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме:
- з моменту введення в Україні воєнного стану і до моменту його скасування чи припинення Збройні Сили України та інші утворені відповідно до закону військові формування потрібно вважати такими, що «переведені на воєнний стан»;
- упродовж дії воєнного стану в Україні та проведення загальної мобілізації належними для застосування судом згаданих вище норм процесуального права є докази (військовий квиток, накази командира військової частини тощо), що містять інформацію про те, що військовослужбовець (сторона або третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору) перебуває на військовій службі;
- якщо військовослужбовець (сторона або третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору), права якого захищають положення пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України, висловлює власну волю проти зупинення провадження у справі та прагнення продовжувати розгляд справи (особисто або через представника), суд має врахувати його волевиявлення та продовжити здійснювати судочинство у відповідному провадженні.
Інших додаткових критеріїв застосування положень пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України постанова Великої Палата Верховного Суду не містить.
Наявність іншого, ніж у зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду, правового висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 27 травня 2026 року у справі № 344/432/24 (провадження № 61-1382св25) дає необґрунтовані підстави для звернення осіб з касаційними скаргами для вирішення питання зупинення провадження у справі у разі перебування учасника справи у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції у зв`язку з неоднаковим застосуванням цієї норми права.
Щодо подібності / неподібності правовідносин
Також колегія суддів Першої судової палати керувалася тим, що матеріально-правові відносини у справі № 754/947/22, в якій Велика Палата Верховного Суду, сформулювала правовий висновок, та справі, яка переглядається, відрізняються, оскільки остання стосується насамперед сімейних правовідносин та захисту інтересів дитини, вона може мати значення також для інших правовідносин, але визначальними є ті, які стосуються батьківства військовослужбовця стосовно дочки позивачки, та дійшла висновку про те, що правовий висновок Великої Палати Верховного Суду в справі № 754/947/22 не можна розуміти як безальтернативний обов`язок суду зупинити провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України у справі, що стосується інтересів дитини, без з`ясування судом, чи таке зупинення є сумісним із завданнями цивільного судочинства та міжнародними стандартами.
Разом із тим у разі необхідності врахування судом під час розгляду справи висновків Верховного Суду, що стосуються застосування норм процесуального права, подібність спірних матеріальних правовідносин у порівнюваних справах не має значення, оскільки такі висновки Верховного Суду не стосуються суті спірних матеріальних правовідносин, є загальними висновками щодо усіх правовідносин незалежно від їх суті, характеру та особливостей, стосуються порядку розгляду тих чи інших правовідносин. Під час врахування судами висновків Верховного Суду щодо застосування норм процесуального права слід керуватися подібністю спірних матеріальних правовідносин, а подібністю саме процесуальних правовідносин (процесуальних обставин (ситуацій)) у порівнюваних справах (у справі, що розглядається судом, зі справою, в якій Верховний Суд сформував відповідні висновки щодо застосування норми процесуального права), що виникли під час розгляду справи судом та які врегульовані процесуальною нормою, щодо застосування якої Верховний Суд зробив відповідний висновок (див. постанови Верховного Суду від 04 вересня 2023 року у справі № 910/5352/21 та від 18 грудня 2025 року у справі № 911/1065/24).
Колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду підтримує висновок про застосування пункту 2 частини 1 статті 251 ЦПК України Великої Палати Верховного Суду у постанові від 12 листопада 2025 року у справі № 754/947/22 та вважає за необхідне відступити від висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 травня 2026 року у справі № 344/432/24 (провадження № 61-1382св25) про те, що:
- вирішуючи питання про наявність чи відсутність достатніх підстав для зупинення провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України, суду слід у конкретних правовідносинах забезпечувати баланс між інтересами одного з учасників справи та гарантіями учасника справи, який проходить військову службу, на зупинення провадження у справі на час проходження військової служби;
- під час вирішення питання про наявність чи відсутність достатніх підстав для зупинення провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України, суду слід враховувати матеріально-правові відносини у справі.
Однакове застосування закону забезпечуватиме реалізацію верховенства права, рівність перед законом та правову визначеність у державі. Єдність у практиці застосування одних й тих самих норм права поліпшуватиме громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також сприятиме утвердженню довіри до судової влади в цілому.
Ухвалення протилежних чи суперечливих судових рішень, особливо судом вищої інстанції, може спричинити порушення права на справедливий суд, закріпленого в пункті 1 статті 6 Конвенції.
Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень.
Колегія суддів вважає, що є достатньо обґрунтовані підстави для відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 травня 2026 року у справі № 344/432/24 (провадження № 61-1382св25).
Правове обґрунтування необхідності передання справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у цій справі колегія суддів вбачає в необхідності дотримання вимог пункту 4 частини четвертої статті 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», тобто єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема, єдністю судової практики.
Єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об`єктивність і прогнозованість правосуддя. Застосування ж судами різних підходів до тлумачення законодавства, навпаки, призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування. Також єдність судової практики є складовою вимогою принципу правової визначеності.
Отже, вирішення справи Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду сприятиме забезпеченню сталості та єдності судової практики у подібних справах як у касаційному суді, так і в судах попередніх інстанцій.
Керуючись частиною другою статті 403, частиною четвертою статті 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Передати на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справу № 755/18309/24 (провадження № 61-7956св26) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю третіх осіб: Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Галаган Оксани Валеріївни, про визнання права власності на спадкове майно та зняття арешту; за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , за участю третіх осіб: приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Галаган Оксани Валеріївни, ОСОБА_2 , про визнання додаткового строку для прийняття спадщини та за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , за участю третіх осіб: приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Галаган Оксани Валеріївни, ОСОБА_3 , про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, за касаційною скаргою адвоката Козлюка Максима Васильовича в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 13 травня 2026 року.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач С. Ю. Мартєв
Судді А. І. Грушицький
А. А. Калараш
С. О. Карпенко
І. М. Фаловська