У х в а л а
Іменем України
22 вересня 2026 року
м. Київ
Справа № 949/286/26
Провадження № 61-8361ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду - судді-доповідача Гудими Д. А., суддів Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І. - розглянув питання щодо відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 (далі - скаржниця)
на ухвалу Дубровицького районного суду Рівненської області від 27 лютого 2026 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 21 травня 2026 року
у справі за заявою скаржниці за участі Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області та Дубровицької міської ради як заінтересованих осіб про встановлення факту постійного проживання і
в с т а н о в и в:
1. У лютому 2026 року скаржниця звернулася до суду із заявою, у якій просила встановити факт її постійного проживання в с. Залужжі Сарненського району Рівненської області з 2 до 15 січня 1989 року включно (14 днів), із 6 червня до 5 липня 1989 року включно (30 днів), із 3 до 31 серпня 1989 року включно (29 днів), із 1 до 14 січня 1990 року включно (14 днів), із 2 липня до 31 серпня 1990 року включно (1 місяць 30 днів), із 1 до 14 січня 1991 року включно (14 днів), із 18 червня до 7 липня 1991 року включно (21 день), із 21 липня до 1 вересня 1991 року включно (1 місяць 11 днів), із 30 грудня 1991 року до 12 січня 1992 року включно (14 днів), із 18 до 21 червня 1992 року (4 дні), із 5 липня до 31 серпня 1992 року включно (1 місяць 27 днів). Мотивувала заяву так:
заявниця має статус особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи 3 категорії, та потребує судового встановлення факту свого постійного проживання в селі Залужжі у зоні гарантованого добровільного відселення у вказані періоди;
цей факт необхідний для підтвердження трирічного строку проживання в зазначеній зоні станом на 1 січня 1993 року, що надає їй право на призначення дострокової пенсії за віком згідно зі статтею 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Встановлення цього факту в судовому порядку є єдиним способом реалізації права на пенсійне забезпечення та пільги після відмови територіального органу Пенсійного фонду України.
2. 27 лютого 2026 року Дубровицький районний суд Рівненської області постановив ухвалу, згідно з якою відмовив у відкритті провадження у справі. Мотивував так:
- у порядку окремого провадження суд може встановлювати факти, що мають юридичне значення, за умови, зокрема, що чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення, а встановлення відповідного факту не пов`язане з подальшим вирішенням спору про право;
- скаржниця просить встановити факт її постійного проживання у с. Залужжі Сарненського району Рівненської області у визначені періоди з метою підтвердження права на компенсації, пільги та призначення пенсії на пільгових умовах відповідно до вказаного Закону;
- встановлення заявленого факту не має для заявниці самостійного юридичного значення, а безпосередньо пов`язане з вирішенням питання про наявність у неї права на відповідні соціальні пільги та пенсійне забезпечення. Тому у скаржниці з органом, уповноваженим вирішувати питання щодо надання таких пільг і призначення пенсії, є спір про право;
- спір фізичної особи із суб`єктом владних повноважень щодо реалізації права на пільги та пенсійне забезпечення є публічно-правовим; його треба вирішувати за правилами адміністративного судочинства, а не у порядку окремого провадження за правилами цивільного судочинства;
- оскільки є спір про право, і його не належить розглядати у порядку цивільного судочинства, слід відмовити у відкритті провадження у справі.
3. 21 травня 2026 року Рівненський апеляційний суд ухвалив постанову, згідно з якою залишив без змін ухвалу суду першої інстанції. Мотивував так:
- законодавство у сфері соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, передбачає позасудовий порядок підтвердження періоду проживання на радіоактивно забруднених територіях. Так, відповідно до частин третьої та четвертої статті 15 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» довідки про період проживання на таких територіях видають органи місцевого самоврядування;
- заяви про встановлення факту постійного проживання на територіях радіоактивного забруднення суди не розглядають у порядку окремого провадження, бо такий факт треба встановлювати у позасудовому порядку, а орган Пенсійного фонду України встановлює відповідні обставини під час вирішення питання про призначення пенсії. Рішення такого органу можна оскаржити в установленому законом порядку;
- у разі незгоди з рішенням щодо юридичних фактів, які належить встановлювати у позасудовому порядку, його слід оскаржувати до адміністративного суду. Тому, якщо відповідний орган відмовив у врахуванні певного періоду проживання для призначення пенсії, предметом судового контролю має бути саме законність такого рішення суб`єкта владних повноважень, а не встановлення загальним судом факту проживання в окремому провадженні;
- оскільки заявниця прямо пов`язала необхідність встановлення факту проживання із призначенням їй пенсії на пільгових умовах за статтею 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», суд першої інстанції правильно вважав, що такий факт не можна самостійно встановити у порядку цивільного судочинства, а спір заявниці з органом Пенсійного фонду України щодо права на відповідну пенсію належить до адміністративної юрисдикції;
- передбачених законом підстав для відкриття провадження за заявою в порядку окремого провадження немає, а доводи апеляційної скарги правильності висновків суду першої інстанції не спростовують.
4. 18 червня 2026 року скаржниця подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просила скасувати зазначені судові рішення та скерувати справу до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження. Мотивувала так:
- суди попередніх інстанцій помилково виснували про наявність спору про право та належність заявленої вимоги до юрисдикції адміністративного суду. Заявниця не оскаржує рішення, дії чи бездіяльність органу Пенсійного фонду України та не просить вирішити питання про її право на пенсію чи пільги, а прагне виключно встановити юридичний факт постійного проживання у певні періоди, який надалі можна використати як доказ для реалізації прав;
- суди безпідставно ототожнили мету встановлення юридичного факту з наявністю спору. Те, що встановлений судом факт надалі можна використати для отримання соціальних виплат, пільг чи призначення пенсії, не засвідчує існування публічно-правового спору;
- скаржниця не просила встановити факт належності до осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, оскільки відповідний статус уже підтверджує довідка № 3132, видана 25 вересня 2025 року Рівненською обласною державною адміністрацією. Предметом заяви є лише підтвердження періодів проживання на відповідній території;
- органи Пенсійного фонду України не наділені повноваженнями встановлювати факт проживання особи, а лише приймають та оцінюють подані документи. Неможливість отримати чи відновити документальне підтвердження певних періодів проживання стала причиною звернення до суду;
- заявниця зверталася до органу місцевого самоврядування й отримала акт про встановлення факту проживання від 24 листопада 2025 року № 193, однак цього документа недостатньо для реалізації права. Тому наявність передбаченого законодавством позасудового порядку видачі відповідних документів не може виключати судовий захист, якщо такий порядок у конкретній ситуації є неефективним або фактично не дає можливості підтвердити необхідний юридичний факт;
- приписи статей 19, 293, 315, 316 ЦПК України передбачають можливість встановлення в порядку окремого провадження юридичних фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичної особи. Тоді як Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не передбачає самостійного способу захисту у вигляді встановлення юридичного факту та постановлення відповідного висновку в резолютивній частині судового рішення;
- у цій справі є умови для встановлення факту в порядку окремого провадження: він має юридичне значення; спору про право немає; отримати або відновити документ, який посвідчує відповідні періоди проживання, вона не може; немає іншого ефективного способу встановити цей факт;
- чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції цивільного суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Законодавство не передбачає іншого судового порядку підтвердження факту, що має юридичне значення, окрім як розгляд справ про встановлення факту, що має юридичне значення, в порядку цивільного судочинства (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21).
- неефективним є підхід до визначення юрисдикції суду щодо встановлення фактів, які мають юридичне значення, залежно від мети звернення та наявності у заявника певних цивільних прав та обов`язків чи виникнення публічно-правових спорів із суб`єктами владних повноважень, оскільки це не сприятиме належному способу захисту порушеного права заявника, бо призведе до необхідності звертатися в суди різних юрисдикцій із доказуванням одних і тих самих обставин, подій і фактів при поданні кожної позовної заяви (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21);
- заявниця вже зверталася до адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про призначення пенсії. Рівненський окружний адміністративний суд 21 січня 2026 року ухвалив рішення у справі № 460/23358/25, згідно з яким у задоволенні позову відмовив, зокрема, через відсутність документального підтвердження необхідного періоду проживання, але зазначив, що це не позбавляє скаржницю права звернутися до суду із заявою про встановлення юридичного факту в порядку статті 315 ЦПК України. За таких обставин відмова у відкритті провадження у цивільній справі фактично позбавляє будь-якого ефективного способу судового захисту.
5. Верховний Суд вважає, що підстав для відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою скаржниці немає.
5.1. Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина перша статті 293 ЦПК України).
5.2. Суд розглядає справи про встановлення факту:
(1) родинних відносин між фізичними особами;
(2) перебування фізичної особи на утриманні;
(3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню;
(4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення;
(5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу;
(6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті;
(7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження;
(8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті;
(9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру (частина перша статті 315 ЦПК України).
5.3. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (частина друга статті 315 ЦПК України).
5.4. Юридичні факти - це певні обставини, з якими норма права пов`язує настання юридичних наслідків, а саме виникнення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Визначальним для розгляду заяви про встановлення певних юридичних фактів в окремому провадженні є те, що таке встановлення не пов`язане з наступним вирішенням спору про право. Під час розгляду справ у порядку окремого провадження виключається існування спору про право (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року у справі № 632/580/17).
5.5. У порядку окремого провадження справи про встановлення фактів суд розглядає за наявності певних умов:
- за законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян (для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету його встановлення);
- чинне законодавство не передбачає іншого (позасудового) порядку їх встановлення;
- заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення (разом із заявою про встановлення факту заявник подає докази того, що він уже звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би відповідний факт, але йому відмовили із зазначенням причин: відсутність архіву, запису в актах цивільного стану тощо);
- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право(якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересовані особи заявлять про наявність спору про право або суд самостійно виявить, що встановлення відповідного факту пов`язане з необхідністю вирішення спору про право, він залишає заяву без розгляду і роз`яснює заявникові право подати позов на загальних підставах) (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18, від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21).
5.6. Вирішуючи питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов`язаний з`ясувати питання про підсудність і юрисдикцію. Оскільки чинне законодавство передбачає позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, то суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи можна взагалі цю заяву розглядати у судовому порядку, і чи не віднесений її розгляд до повноважень іншого органу. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрив, - закриває провадження у ній (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18).
5.7. Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються у позасудовому та судовому порядку. Рішення стосовно фактів, що мають юридичне значення, прийняті у позасудовому порядку, можуть бути оскаржені до судів адміністративної юрисдикції (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21).
5.8. Підставою для визначення статусу евакуйованих із зони відчуження, відселених і тих, які самостійно переселилися, відповідно до статті 4 є довідка про евакуацію, відселення, самостійне переселення. Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування (частини друга та четверта статті 15 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»).
5.9. Пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді:
(а) державної пенсії;
(б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію (частина перша статті 49 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»).
5.10. Для встановлення пільг і компенсацій визначаються такі категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема, потерпілі від Чорнобильської катастрофи (не віднесені до категорії 2), які:
- постійно проживали на територіях зон безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або які за станом на 1 січня 1993 року прожили у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення- не менше трьох років та відселені або самостійно переселилися з цих територій(абзац сьомий пункту 3 частини першої статті 14 вказаного Закону);
- постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, - категорія 3 (абзац восьмий пункту 3 частини першої статті 14 зазначеного Закону).
5.11. Умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, визначені у статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
5.12. Потерпілим від Чорнобильської катастрофи (не віднесеним до категорії 2), які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або які станом на 1 січня 1993 року прожили в зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років та відселені або самостійно переселилися з цих територій, і таким, що постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а в зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, віднесеним до категорії 3, видаються посвідчення «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» (категорія 3) серії Б зеленого кольору (абзац п`ятий пункту 6 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2018 року № 551 (далі - Порядок № 551)).
5.13. Посвідчення є документом, що підтверджує статус осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, брали участь у ліквідації інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та проведенні на них регламентних робіт, громадян, які постраждали від радіоактивного опромінення внаслідок будь-якої аварії, порушення правил експлуатації обладнання з радіоактивною речовиною, порушення правил зберігання і захоронення радіоактивних речовин, що сталося не з вини потерпілих, дружин (чоловіків) померлих громадян з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (потерпілих), смерть яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою або з участю у ліквідації інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та проведенні на них регламентних робіт, а також опікунам дітей (на час опікунства) померлих громадян, смерть яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою, і надає право користуватися пільгами та компенсаціями, встановленими Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», іншими актами законодавства (пункт 2 Порядку № 551)).
5.14. Посвідчення видаються уповноваженими органами за зареєстрованим або фактичним місцем проживання особи на підставі рішень комісій з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та інших категорій громадян, утворених уповноваженими органами (пункт 11 Порядку № 551).
5.15. До заяви про призначення пенсії за віком додаються, зокрема, документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку потерпілим від Чорнобильської катастрофи -посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи - за наявності) (при призначенні пенсії згідно зі статтею 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи») (абзац дев`ятий підпункту 7 пункту 2.1 Розділу II Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 7 липня 2014 року № 13-1)).
5.16. З огляду на наведене законодавство передбачає саме позасудовий порядок підтвердження факту проживання на території зони гарантованого добровільного відселення, який є юридично значущим для вирішення питання про призначення пенсії потерпілим від Чорнобильської катастрофи.
5.17. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси (частина перша статті 5 КАС України).
5.18. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (пункт 1 частини першої статті 19 КАС України).
5.19. Суди не можуть розглядати заяви про встановлення фактів належності до осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Відмову відповідного органу в установленні таких фактів заінтересована особа може оскаржити до суду. Чинне законодавство передбачає позасудовий порядок встановлення факту постійного проживання на територіях радіоактивного забруднення, який надає право на передбачені законом пільги.
Установлений нормативно-правовими актами порядок призначення пенсії на пільгових умовах передбачає і встановлення органом Пенсійного фонду України відповідного факту, а рішення вказаного органу щодо призначення можна оскаржити у встановленому законом порядку (див. mutatis mutandis постанову Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2020 року у справі № 287/167/18-ц (пункти 35, 47, 48)).
5.20. За змістом заяви та касаційної скарги скаржниці встановлення факту постійного проживання у с. Залужжі у зоні гарантованого добровільного відселення у зазначені нею періоди не має для неї самостійного юридичного значення. Метою такого встановлення є призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
5.21. Скаржниця вже отримала відмову органу Пенсійного фонду України у призначенні пенсії зі зменшенням пенсійного віку згідно зі статтею 55 вказаного Закону й оскаржила таку відмову у позовному провадженні за правилами адміністративного судочинства.
5.22. Тому твердження скаржниці про те, що вона просить лише встановити певний юридичний факт безвідносно до вирішення спору щодо права на пенсію, не враховує мету такого встановлення та можливість застосування процедури окремого провадження лише за безспірного характеру вимоги. Тривалість проживання у зоні гарантованого добровільного відселення є однією із обставин, яку має оцінити орган Пенсійного фонду України під час вирішення питання про призначення відповідної пенсії, а за незгоди з рішенням такого органу - адміністративний суд, оцінюючи правомірність зазначеного рішення.
5.23. Те, що скаржниця має довідку Рівненської обласної державної адміністрації від 25 вересня 2025 року № 3132, згідно з якою вона є потерпілою від Чорнобильської катастрофи 3 категорії та не просить встановити факт її належності до цієї категорії, не спростовує зазначений вище висновок. Визначальним є не те, як сформульована вимога заяви в окремому провадженні, а те, чи встановлює законодавство позасудовий порядок підтвердження періоду проживання на територіях радіоактивного забрудненняособами, які там працювали або проживали, а також те, чи існує спір щодо призначення відповідної пенсії. Наявність у скаржниці статусу потерпілої не зумовлює можливість судового порядку підтвердження у цивільному судочинства факту проживання у зоні гарантованого добровільного відселення в окремі періоди для призначення тієї пенсії.
5.24. Довід про те, що орган Пенсійного фонду України не встановлює факт проживання, а лише оцінює подані документи, теж не є підставою для відкриття провадження у цивільній справі. Згідно з процедурою орган місцевого самоврядування видає документ про період проживання на певній території, а орган Пенсійного фонду України під час вирішення питання про призначення пенсії оцінює подані особою документи у сукупності та встановлює, чи підтверджують вони передбачені законом умови для призначення відповідної пенсії. Незгода особи з такою оцінкою та прийнятим за її результатами рішенням є підставою для його оскарження, а не для створення доказів у цивільному судочинстві для подальшого використання отриманого судового рішення у відносинах із органом Пенсійного фонду України, який у задоволенні заяви вже відмовив.
5.25. Те, що Дубровицька міська рада склала акт від 24 листопада 2025 року № 193, який, за твердженням скаржниці, виявився недостатнім для призначення пенсії, не означає неефективність установленого законом позасудового порядку підтвердження факту проживання. Навпаки, ця обставина підтверджує, що скаржниця скористалася таким порядком, погодилася з діями органу місцевого самоврядування, але з подальшою відмовою органу Пенсійного фонду України щодо достатності документів для підтвердження передбачених законом умов призначення пенсії не погодилася. Суд у порядку цивільного судочинства в окремому провадженні неповноважний підміняти позасудовий порядок підтвердження фактів, контролювати дії органів, задіяних у позасудовій процедурі та створювати докази існування обставин для вирішення спору з органом Пенсійного фонду України.
5.26. Скаржниця помилково ототожнює відсутність у КАС України окремого провадження для встановлення юридичних фактів із відсутністю можливості реалізувати інтерес у призначенні пенсії, для якого має значення підтвердження відповідного факту. Аргумент скаржниці про те, що КАС України не передбачає самостійного способу захисту у вигляді встановлення юридичного факту, є некоректним. Відсутність окремого провадження в адміністративному судочинстві не означає, що кожен факт для розгляду справ адміністративним судом треба встановити в окремому провадженні у цивільному судочинстві.
5.27. Крім того, для ефективного захисту права чи інтересу скаржниці адміністративному суду не потрібно ухвалювати окреме судове рішення про встановлення факту її проживання у зоні гарантованого добровільного відселення у певні періоди. Перевіряючи правомірність рішення органу Пенсійного фонду України про відмову у призначенні пенсії, адміністративний суд на підставі зібраних доказів і їхньої оцінки установлює обставини, які мають значення для вирішення адміністративного спору, зокрема, чи підтверджували докази скаржниці необхідний для призначення пенсії період проживання на відповідній території, та чи правомірними були дії суб`єкта владних повноважень.
5.28. Належний спосіб захисту скаржниця вже використала - звернулася до адміністративного суду з позовом про визнання протиправним і скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області про відмову у призначенні пенсії відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». У справі № 460/23358/25 суд першої інстанції у задоволенні цього позову відмовив. Правом на апеляційне оскарження того рішення скаржниця не скористалася. Хоча, якщо вважала неправильним висновок адміністративного суду про недостатність підтвердження необхідного періоду проживання у зоні гарантованого добровільного відселення, мала можливість оскаржити це рішення в апеляційному порядку та наводити доводи на підтвердження того, що станом на 1 січня 1993 року прожила у тій зоні не менше трьох років.
5.29. Невикористання скаржницею передбаченого процесуальним законом права на апеляційний перегляд судового рішення не є підставою для зміни встановленого законом порядку та не надає права встановити відповідну обставину в окремому провадженні за правилами цивільного судочинства. Згадка суду першої інстанції у справі № 460/23358/25 про те, що його відмова у задоволенні позову «не позбавляє права позивача на звернення до суду про встановлення факту, що має юридичне значення в порядку статті 315» ЦПК України, не впливає на вказаний висновок, на повноваження загального суду, який діє за правилами цивільного судочинства та на умови, за яких можливе застосування процедури окремого провадження.
5.30. Таким чином, суди попередніх інстанцій правильно врахували, що законодавство передбачає позасудовий порядок підтвердження періоду постійного проживання на територіях радіоактивного забруднення, а спір скаржниці з органом Пенсійного фонду України щодо достатності для призначення пенсії відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» доказів проживання в селі Залужжі у зоні гарантованого добровільного відселення у зазначені скаржницею періоди міг бути вирішений виключно за правилами адміністративного судочинства. Доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують. Інакше кажучи, суди обґрунтовано відмовили у відкритті провадження у справі в порядку окремого провадження за правилами ЦПК України.
5.31. У разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення (частина четверта статті 394 ЦПК України).
5.32. Беручи до уваги наведені висновки, застосування судами процесуальних норм стосовно відмови у відкритті провадження у справі є вочевидь правильним і не викликають розумних сумнівів щодо застосування чи тлумачення відповідних норм права. Тому касаційну скаргу слід визнати необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження.
Керуючись статтями 260, 261, 394 ЦПК України, Верховний Суд
п о с т а н о в и в:
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дубровицького районного суду Рівненської області від 27 лютого 2026 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 21 травня 2026 року у справі за заявою ОСОБА_1 за участі Головного управління Пенсійного Фонду України в Рівненській області, Дубровицької міської ради як заінтересованих осіб про встановлення факту постійного проживання.
2. Копію ухвали та додані до касаційної скарги матеріали надіслати особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Судді Д. А. Гудима
Є. В. Краснощоков
П. І. Пархоменко