ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 вересня 2026 року
м. Київ
справа № 638/10909/23
провадження № 61-16095св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Коротенка Є. В.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 ,
заінтересована особа -ОСОБА_2 , Харківська міська рада,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Харківська міська рада, про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 19 листопада 2025 року у складі колегії суддів: Пилипчук Н. П., Маміної О. В., Тичкової О. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою, в якій просив встановити факт його постійного проживання разом із ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на час відкриття спадщини за адресою: АДРЕСА_1 .
Як на обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 посилалася на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати, ОСОБА_4 , яка проживала на АДРЕСА_1 . На час смерті спадкодавця ОСОБА_1 проживав за цією ж адресою. За життя ОСОБА_4 заповіту не залишила. Після її смерті спадкова справа не заводилась. 26 жовтня 2022 року державний нотаріус відмовила у вчиненні нотаріальної дії. Інших спадкоємців після смерті ОСОБА_4 немає.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Шевченківський районний суд м. Харкова рішенням від 28 квітня 2025 року заяву задовольнив. Встановив факт постійного проживання ОСОБА_1 із спадкодавцем (матір`ю) ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , станом на час відкриття спадщини за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішення суду першої інстанції мотивоване доведеністю факту проживання ОСОБА_1 разом із спадкодавицею ОСОБА_3 за вказаною адресою станом на час відкриття спадщини.
Обставина спільного проживання підтверджується показами свідків.
Короткий зміст постанови суду апеляційного суду
Харківський апеляційний суд постановою від 19 листопада 2025 року апеляційну скаргу Харківської міської ради задовольнив. Рішення Шевченківського районного суду м. Харкова від 28 квітня 2025 року скасував та ухвалив нове рішення, яким залишив заяву без задоволення. Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що в матеріалах справи немає належних доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 дійсно постійно проживав на час відкриття спадщини зі спадкодавцем ОСОБА_3 .
Показання свідків, за відсутності інших належних доказів, не можуть підтверджувати факт постійного проживання зі спадкодавцем.
З медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого від 27 лютого 2023 року відомо, що місце проживання ОСОБА_1 є відмінним від місця проживання спадкодавця.
Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду, ОСОБА_1 просить скасувати постанову Харківського апеляційного суду від 19 листопада 2025 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження вказує те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 04 листопада 2024 року у справі № 504/3606/14-ц.
Касаційна скарга мотивована порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Апеляційний суд посилався на висновки Верховного Суду, які регулюють інші правовідносини, ніж ті, що є предметом цієї справи.
Законодавець в справах окремого провадження наділив суд можливістю за власною ініціативою витребувати необхідні докази (висновок Верховного Суду від 05 лютого 2025 року у справі № 183/4366/24).
Якщо у цій справі апеляційний суд вважає, що показів свідків недостатньо для встановлення заявленого факту, суд не позбавлений можливості витребувати необхідні докази.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 20 січня 2026 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
17 лютого 2026 року справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_3 і ОСОБА_5 є батьками ОСОБА_1 і ОСОБА_6 .
ОСОБА_1 є батьком ОСОБА_2 .
ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_5 .
ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_6 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 .
Постановою Другої харківської міської державної нотаріальної контори від 26 жовтня 2022 року відмовлено ОСОБА_1 (місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_2 ) у видачі йому свідоцтва про право на спадщину за законом на майно після смерті ОСОБА_3 , яка на день смерті була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , у зв`язку з відсутністю у нього факту прийняття спадщини.
Станом на 20 жовтня 2021 року ОСОБА_3 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого від 27 лютого 2023 року місце проживання ОСОБА_1 зазначено: АДРЕСА_2 , діагноз: коронавірусна хвороба (ППР+ від 06 жовтня 2021 року).
В суді першої інстанції була допитана як свідок ОСОБА_7 , яка повідомила, що особисто знає заявника, вона навчалась з ним в одній школі, проживає поруч в одному будинку, спілкувалась з матір`ю заявника. Вказувала, що заявник допомагав своїй матері, вона часто хворіла, також він робив ремонт на балконі та на кухні, залишився там жити.
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
Звертаючись до суду із цим позовом, ОСОБА_1 стверджував, що він проживав разом із спадкодавицею, ОСОБА_3 , на момент відкриття спадщини.
Згідно зі статтями 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.
Відповідно до статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Згідно з частиною другою статті 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою.
Відповідно до частини першої статті 1221 ЦК України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.
Відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Отже, для підтвердження прийняття спадщини має значення встановлення факту постійного проживання спадкоємця за законом чи заповітом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.
Частиною першою статті 29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
Положення статті 29 ЦК України не ставлять місце фактичного проживання особи в залежність від місця її реєстрації.
Доказом постійного проживання разом зі спадкодавцем можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом зі спадкодавцем; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; реєстраційний запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, та інші документи, що підтверджують факт постійного проживання разом зі спадкодавцем.
Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 03 квітня 2026 року у справі № 142/897/24.
Згідно із частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Встановивши, що позивач не надав належних доказів на підтвердження факту спільного проживання із ОСОБА_3 у спірній квартирі, врахувавши, що у виписці із медичної картки заявника зазначена адреса відмінна, від місця проживання спадкодавця, а показання свідка за відсутності інших належних доказів не можуть підтверджувати факт постійного проживання ОСОБА_1 разом з ОСОБА_3 на момент відкриття спадщини, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову у встановлення цього факту.
Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції помилково взяв до уваги постанови Верховного Суду, предметом розгляду яких було встановлення факту проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу чи проживання зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверга черга спадкоємців), не спростовують висновку апеляційного суду про недоведеність заявлених вимог.
Аргументи касаційної скарги щодо можливості суду витребувати необхідні докази за власною ініціативою у справах окремого провадження не звільняють заявника від обов`язку доведення обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог.
Верховний Суд є судом права, а не судом факту, і відповідно до статті 400 ЦПК України не має повноважень самостійно встановлювати обставини справи, не встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, а також досліджувати докази справи, змінюючи їх оцінку.
Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.
Висновки апеляційного суду з урахуванням установлених обставин справи не суперечать висновку Верховного Суду, викладеному у постанові, зазначеній заявником у касаційній скарзі.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови апеляційного суду - без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Харківського апеляційного суду від 19 листопада 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: А. Ю. Зайцев
А. І. Воробйова
Є. В. Коротенко