УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 вересня 2026року
м. Київ
справа № 736/957/26
провадження № 61-11869ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Воробйової І. А.,
Зайцева А. Ю.,
розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Корюківського районного суду Чернігівської області від 03 червня 2026 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 13 серпня 2026 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на протиправні дії та бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу Чернігівської області Приходька Юрія Михайловича, заінтересована особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпрофінансгруп»,
ВСТАНОВИВ:
У квітні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою, в якій просила:
визнати протиправними дії та бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу Чернігівської області Приходька Ю. М. з приводу винесення постанови про відкриття виконавчого провадження від 17 квітня 2026 року № НОМЕР_1 про стягнення 5 500,00 грн витрат на правову допомогу на користь незаконного стягувача ТОВ «Дніпрофінансгруп»;
скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження від 17 квітня 2026 року № НОМЕР_1 про стягнення 5 500,00 грн витрат на правову допомогу;
стягнути з приватного виконавця виконавчого округу Чернігівської області Приходька Ю. М. понесені нею витрати на правову допомогу в сумі
3 000,00 грн.
В обґрунтування доводів скарги посилалась на те, що Наказом № 376 від
28 лютого 2025 року Міністерства розвитку громад та територій України (далі- Наказ № 376) затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, який є чинним з 20 березня 2025 року, а відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо окремих особливостей організації примусового виконання судових рішень і рішень інших органів під час дії воєнного стану»№ 3048-ІХ, що набрав чинності 06 травня 2023 року (далі - Закон № 3048-ІХ), заборонено в період дії воєнного стану в Україні відкриття виконавчих проваджень на території Корюківської міської територіальної громади, яка входить до вказаного переліку.
Вказувала, що приватним виконавцем виконавчого округу Чернігівської області Приходьком Ю. М. було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій вона є боржником, та зазначено адресу примусового виконання: АДРЕСА_1 , тому вважає, що приватний виконавець всупереч заборонам, визначених Законом № 3048-ІХ та Наказом № 376, протиправно стягнув з неї 5 500,00грн витрат на правову допомогу на території зони активних бойових дій.
Корюківський районний суд ухвалою від 03 червня 2026 року відмовив ОСОБА_1 в задоволенні скарги.
Стягнув з ОСОБА_1 на користь приватного виконавця виконавчого округу Чернігівської області Приходька Ю. М. 4 000,00 грн витрат на правову допомогу.
Ухвала обґрунтована тим, що у приватного виконавця виконавчого округу Чернігівської області Приходька Ю. М. була відсутня заборона на відкриття виконавчого провадження та проведення відповідних виконавчих дій у межах цього виконавчого провадження у зв`язку із перебуванням ОСОБА_1 на території зони активних бойових дій, на якій функціонують державні електронні інформаційні ресурси з урахуванням положень абзацу 2 частини п`ятої статті 15 Закону України «Про виконавче провадження», тому суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення скарги ОСОБА_1 .
Не погодившись з вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу.
Чернігівський апеляційний суд постановою від 13 серпня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а ухвалу Корюківського районного суду Чернігівської області від 03 червня 2026 року- без змін.
Стягнув з ОСОБА_1 на користь приватного виконавця виконавчого округу Чернігівської області Приходька Ю. М. та ТОВ «Дніпрофінансгруп» по 3 000,00 грн кожному у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.
Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення скарги ОСОБА_1
10 вересня 2026 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Корюківського районного суду Чернігівської області від 03 червня 2026 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 13 серпня 2026 року і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції іншої області.
Крім того, заявниця просить постановити окремі ухвали щодо:
незаконного звернення ТОВ «Дніпрофінансгруп» до Корюківського районного суду із заявою від 11 травня 2026 року про стягнення з неї судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000 грн під час розгляду Корюківським районним судом Чернігівської області її скарги на протиправні дії та бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу Чернігівської області Приходька Ю. М. у справі № 736/957/26;
незаконного звернення приватного виконавця виконавчого округу Чернігівської області Приходька Ю. М. до Корюківського районного суду Чернігівської області із клопотанням від 31 травня 2026 року про стягнення з неї понесених ним судових витрат, а саме: правничої допомоги в розмірі
6 000 грн під час розгляду Корюківським районним судом Чернігівської області її скарги на протиправні дії та бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу Чернігівської області Приходька Ю. М. у справі №736/957/26;
допущення суддею Корюківського районного суду Чернігівської області Пархомчук Т. В. багаточисельних порушень норм законодавства при постановленні ухвали від 03 червня 2026 року у справі № 736/957/26 та під час розгляду нею вказаної цивільної справи;
допущення суддями Чернігівського апеляційного суду в складі : головуючого судді Разгуляєвої О. В., суддів Любчика О. В., Стельмаха А. П. багаточисельних порушень норм законодавства при ухваленні ними постанови Чернігівського апеляційного суду від 13 серпня 2026 року у справі № 736/957/26.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що відповідно до Закону № 3048-ІХ у період дії воєнного стану в Україні заборонено вживати заходи примусового виконання судових рішень на території Корюківської міської територіальної громади, яка включена до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або які є тимчасово окупованими.
Заявниця зазначає, що вона зареєстрована та фактично проживає на території цієї громади, а також отримувала належні їй пенсійні виплати через касу та банкомати АТ «Ощадбанк», розташовані на цій території.
Крім того, наголошує на тому, що ТОВ «Дніпрофінансгруп» не може бути стягувачем у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 від 17 квітня 2026 року, оскільки позивачем у справі № 736/1003/24 було ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп».
Згідно з частиною четвертою статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Ухвала суду першої інстанції щодо розгляду скарги на дії (бездіяльність) органів державної виконавчої служби, приватного виконавця не є процесуальним рішенням, яким закінчено розгляд справи.
У відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що:
17 квітня 2026 року від ТОВ «Дніпрофінансгруп» разом з виконавчим документом надійшла письмова заява від 15 квітня 2026 року про примусове виконання рішення, а саме: виконавчого листа № 736/1003/24, виданого
03 квітня 2026 року Корюківським районним судом Чернігівської області (дата набрання рішенням чинності 27 лютого 2026 року) про стягнення з
ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» 5 500,00грн витрат на правову допомогу;
17 квітня 2026 року приватним виконавцемвиконавчого округу Чернігівської області Приходько Ю. М. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» 5 500,00грн витрат на правову допомогу;
згідно з даними Автоматизованої системи виконавчих проваджень зазначене виконавче провадження станом на 01 липня 2026 рок закінчено у зв`язку з повним виконанням рішення на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження».
У пункті 27 частини першої статті 353 ЦПК України передбачено, що окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо розгляду скарг на дії (бездіяльність) органів державної виконавчої служби, приватного виконавця.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.
Згідно з абзацом другим частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно зі статтею 447 ЦПК України судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції. Суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення у порядку, встановленому цим розділом.
Відповідно до статті 447-1 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
Згідно з пунктом 9 частини першої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є обов`язковість судового рішення.
У частині першій статті 18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до статті 10 Закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Згідно з частиною першою, пунктом 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Відповідно до частин першої-четвертої статті 24 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу. Приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника. Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України. Виконання рішення, яке зобов`язує боржника вчинити певні дії, здійснюється виконавцем за місцем вчинення таких дій. Виконавець має право вчиняти виконавчі дії щодо звернення стягнення на доходи боржника, виявлення та звернення стягнення на кошти, що знаходяться на рахунках боржника у банках чи інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг, на електронні гроші, які зберігаються на електронних гаманцях в емітентах електронних грошей, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах на території, на яку поширюється юрисдикція України.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Відповідно до пункту 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 год 30 хв 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Надалі указами Президента України строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався.
Верховна Рада України прийняла Закон України від 28 липня 2022 року № 2468-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сприяння процесам релокації підприємств в умовах воєнного стану та економічного відновлення держави» (набрав чинності 19 серпня 2022 року), яким абзац п`ятнадцятий пункту 10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» викладено у редакції, відповідно до якої забороняється відкриття виконавчих проваджень та вжиття заходів примусового виконання рішень на території територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають у тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), відповідно до переліку, затвердженого уповноваженим центральним органом виконавчої влади.
Водночас абзацом дванадцятим пункту 10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» передбачено окремі випадки зупинення вчинення виконавчих дій, зокрема у виконавчих провадженнях, боржниками за якими є підприємства оборонно-промислового комплексу, органи військового управління, військові формування та інші визначені законом суб`єкти, а також у справах про стягнення з фізичних осіб заборгованості за житлово-комунальні послуги на територіях, віднесених до територій проведення воєнних (бойових) дій або тимчасової окупації.
На відміну від абзацу дванадцятого пункту 10-2 розділу XIII Закону України «Про виконавче провадження», яким законодавець прямо визначив коло суб`єктів, щодо яких застосовується зупинення виконавчих дій, абзац п`ятнадцятий цього пункту не містить визначення окремих категорій боржників, стосовно яких поширюється встановлена заборона.
Системний аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що заборона, передбачена абзацом п`ятнадцятим пункту 10-2 розділу XIII Закону України «Про виконавче провадження», пов`язується саме з територією відкриття виконавчого провадження та територією вчинення заходів примусового виконання рішення, а не з місцем реєстрації, проживання чи місцезнаходження боржника.
Сам собою факт реєстрації чи місцезнаходження боржника на території територіальної громади, включеної до відповідного Переліку, за відсутності здійснення виконавчих дій на такій території не свідчить про поширення встановленої законом заборони на відповідні виконавчі правовідносини.
Відповідна заборона стосується виключно відкриття виконавчих проваджень та вжиття заходів примусового виконання рішень на територіях, визначених законом.
Такі висновки відповідають правовим позиціям Верховного Суду, викладеним у постановах від 23 березня 2023 року у справі № 905/2368/15, від 24 квітня 2023 року у справі № 910/5953/17, від 10 травня 2023 року у справі № 904/1708/22 та від 27 лютого 2025 року у справі № 904/3743/22.
Постановою Кабінету Міністрів України від 06 грудня 2022 року № 1364 «Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» розмежовано території, на яких ведуться (велися) бойові дії, зокрема на території можливих бойових дій та території активних бойових дій.
Водночас постановою Кабінету Міністрів України від 13 січня 2023 року № 45 «Про внесення зміни до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 06 грудня 2022 року № 1364», яка набрала чинності 21 січня 2023 року, внесено зміни до зазначеної постанови, якими абзац тринадцятий пункту 1 викладено в новій редакції, відповідно до якої території, для яких не визначена дата завершення бойових дій (дата припинення можливості бойових дій) або тимчасової окупації російською федерацією, вважаються такими, на яких ведуться бойові дії або які є тимчасово окупованими російською федерацією. Прирівнювання територій, для яких не визначена дата припинення можливості бойових дій, до територій, на яких ведуться бойові дії, не застосовується до питань зупинення вчинення виконавчих дій, заборони відкриття виконавчих проваджень та вжиття заходів примусового виконання рішень у випадках, передбачених пунктом 10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження».
Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року № 309, який набрав чинності 27 грудня 2022 року, затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або які є тимчасово окупованими російською федерацією.
Відповідно до розділу І зазначеного Переліку (у редакції, чинній станом на 29 листопада 2024 року) Корюківську міську територіальну громаду Корюківського району Чернігівської області віднесено до території можливих бойових дій у періоди з 29 червня 2022 року до 22 вересня 2022 року, а також з 17 листопада 2023 року без визначення дати припинення можливості бойових дій (підпункт 1.10 Переліку).
Водночас згідно з розділом ІІ Переліку територія Корюківського району Чернігівської області у період з 24 лютого 2022 року до 03 квітня 2022 року перебувала під тимчасовою окупацією російської федерації.
Наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28 лютого 2025 року № 376, який набрав чинності 20 березня 2025 року, визнано таким, що втратив чинність, наказ Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року № 309 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією».
Одночасно зазначеним наказом затверджено новий Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або які є тимчасово окупованими російською федерацією, яким також визначено класифікацію таких територій. Зокрема, території поділяються на: I) території, на яких ведуться (велися) бойові дії, що, у свою чергу, включають території можливих бойових дій, території активних бойових дій та території активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси; II) тимчасово окуповані російською федерацією території України.
Відповідно до цього Переліку Корюківську міську територіальну громаду Корюківського району Чернігівської області віднесено до територій можливих бойових дій у періоди з 29 червня 2022 року до 22 вересня 2022 року, а також з 17 листопада 2023 року до 30 листопада 2024 року.
Водночас у підпункті 3.7 розділу ІІІ Переліку передбачено, що з 01 грудня 2024 року Корюківська міська територіальна громада Корюківського району Чернігівської області віднесена до територій активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси, без визначення дати завершення бойових дій.
Суди попередніх інстанцій установили, що оскаржувані ОСОБА_1 виконавчі дії вчинено приватним виконавцем в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1 із використанням Автоматизованої системи виконавчого провадження за місцезнаходженням (розташуванням) приватного виконавця виконавчого округу Чернігівської області (м. Чернігів, пр-т Перемоги, 139, оф. 420), територія якого не віднесена до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією.
Заходи примусового виконання рішення не здійснювалися на території територіальних громад, щодо яких законом встановлено відповідні обмеження.
Не є обґрунтованими доводи скарги щодо неналежного стягувача (його зміни), оскільки ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп», на користь якого з
ОСОБА_1 було стягнуто 5 500 грн витрат на правову допомогу, змінило лише своє найменування на ТОВ «Дніпрофінансгруп», його код ЄДРПОУ залишився незмінним. Вказане товариство як юридична особа не припинялося в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації, а лише змінило своє найменування та вид економічної діяльності, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
За таких обставин суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про відсутність передбачених законом підстав для висновку щодо існування у приватного виконавця заборони на відкриття виконавчого провадження та вчинення заходів примусового виконання рішення лише з підстави реєстрації та проживання боржника на території, яка віднесена до територій активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси.
У цілому доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, зводяться до власного тлумачення заявником норм права та незгоди з наданою судами оцінкою встановлених обставин справи.
Не спростовуються належними доводами касаційної скарги і висновки судів щодо розподілу судових витрат, який проведено у відповідності до норм цивільного процесуального права.
Отже, оскаржувані судові рішення попередніх інстанцій є законними та обґрунтованими, постановлені із додержанням норм права, підстав для їх скасування відсутні.
З урахуванням наведеного вище, колегія суддів дійшла висновку, що правильність застосування судами норм права не викликає розумних сумнівів, а касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Корюківського районного суду Чернігівської області від 03 червня 2026 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 13 серпня 2026 року є необґрунтованою.
Щодо постановлення окремих ухвал
Клопотання заявниці про постановлення окремих ухвал не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Згідно зі статтею 420 ЦПК України суд касаційної інстанції у випадках і в порядку, встановлених статтею 262 цього Кодексу, може постановити окрему ухвалу.
Суд вищої інстанції може постановити окрему ухвалу в разі допущення судом нижчої інстанції порушення норм матеріального або процесуального права, незалежно від того, чи є такі порушення підставою для скасування або зміни судового рішення (частина десята статті 262 ЦПК України).
Верховний Суд у постанові від 12 квітня 2018 року у справі
№ 761/32388/13-ц (провадження № 61-3251св18) зазначив, що під час вирішення питання про постановлення окремої ухвали суд має встановити наявність порушення закону, при цьому таке повноваження є дискреційним правом суду, а не його обов`язком.
Постановлення окремої ухвали можливе лише за наявності очевидних, належним чином встановлених порушень, які не можуть бути усунуті шляхом скасування або зміни судового рішення у відповідній справі.
Наведені у касаційній скарзі доводи щодо нібито допущених судами попередніх інстанцій порушень норм процесуального права фактично зводяться до незгоди заявника з ухваленими судовими рішеннями та їх правовою оцінкою, що саме собою не є підставою для постановлення окремої ухвали.
Крім того, перевірка правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права здійснюється у межах касаційного перегляду відповідно до статті 400 ЦПК України та реалізується шляхом скасування чи зміни судових рішень у разі встановлення підстав, передбачених статтями 409, 412 цього Кодексу, а не шляхом постановлення окремих ухвал щодо суддів.
З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку, що у цій справі не встановлено таких порушень норм процесуального права або недоліків у діяльності судів першої та апеляційної інстанцій, які б потребували додаткового процесуального реагування у формі постановлення окремої ухвали.
За таких обставин підстав для постановлення окремих ухвал немає, у зв`язку з чим у задоволенні відповідного клопотання заявника належить відмовити.
Керуючись статтею 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про постановлення окремих ухвал відмовити.
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Корюківського районного суду Чернігівської області від 03 червня 2026 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 13 серпня 2026 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на протиправні дії та бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу Чернігівської області Приходька Юрія Михайловича, заінтересована особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпрофінансгруп».
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Коротенко
І. А. Воробйова
А. Ю. Зайцев