Справа № 509/1171/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 жовтня 2026 року Овідіопольський районний суд Одеської області у складі:
головуючого судді Кочко В.К.,
з участю секретаря судових засідань Савченко М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в с-щі Овідіополь Одеської області, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей Авангардівської селищної ради, Орган опіки та піклування в особі Авангардівської селищної ради про визначення місця проживання дитини з батьком та стягнення аліментів на утримання дитини
ВСТАНОВИВ:
На розгляд Овідіопольського районного суду Одеської області надійшли матеріали позову за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей Авангардівської селищної ради, Орган опіки та піклування в особі Авангардівської селищної ради про визначення місця проживання дитини з батьком та стягнення аліментів на утримання дитини, в якому позивач просить суд визначити місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за місцем проживання батька - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , аліменти на утримання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1/4 від усіх видів її заробітку, але не менш ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно до досягнення дитиною повноліття.
Позовні вимоги, обґрунтовані тим, що він та ОСОБА_2 є батьками малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . У шлюбі сторони не перебували, однак проживали разом із донькою за однією адресою.
Позивач вказує, що приблизно за місяць до звернення до суду ОСОБА_2 залишила місце спільного проживання, залишивши малолітню доньку разом із батьком, та надалі до дитини не повернулася, участі у її вихованні та утриманні не бере. На думку позивача, відповідачка пов`язує можливість забрати дитину із наданням їй матеріальної допомоги та забезпеченням житлом.
Зазначає, що на даний час дитина фактично проживає разом із ним, він самостійно здійснює її догляд, забезпечує харчування, одяг, засоби гігієни, медичне обслуговування та інші потреби, пов`язані з утриманням і розвитком дитини.
Позивач також посилається на нестабільний психоемоційний стан ОСОБА_2 , неодноразові конфліктні ситуації та, за його твердженнями, випадки самоушкодження і спроби суїциду відповідачки. Вважає, що зазначені обставини можуть негативно впливати на безпеку та належний розвиток малолітньої дитини. На підтвердження своїх доводів посилається, зокрема, на листування та телефонні розмови сторін, пояснення, протокол бесіди з батьками дитини Авангардівської селищної ради та інші надані до суду докази.
Водночас позивач зазначає, що має стабільний дохід, житло, позитивно характеризується за місцем проживання та роботи, не перебуває на психіатричному чи наркологічному обліку, не має судимості, а також створив належні умови для проживання та виховання доньки.
Посилаючись на вік дитини, фактичне проживання доньки разом із ним, належне виконання ним батьківських обов`язків, відсутність належної участі матері у вихованні та утриманні дитини, а також на необхідність забезпечення стабільних і безпечних умов її проживання, позивач просить визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_3 разом із ним.
Крім того, позивач зазначає, що відповідачка матеріальної допомоги на утримання дитини не надає, у зв`язку з чим просить стягнути з ОСОБА_2 аліменти на утримання доньки у розмірі 1/4 частини з усіх видів її заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно до досягнення дитиною повноліття.
Під час судового розгляду справи позивач та його представник позовні вимоги підтримав та просив задовольнити.
Відповідачка та її представник до суду не з`явились.
Представником відповідача до суду було надано зустрічну позовну заяву.
06.04.2026 року від Відповідачки надійшла заява про визнання первісного позову та про залишення зустрічної позовної заяви без розгляду.
Заявою від 21.04.2026 року Відповідачка ОСОБА_2 просила призначити аліменти на утримання малолітньої доньки ОСОБА_3 на рівні 2000 грн. щомісячно.
02.06.2026 року до Овідіопольського районного суду Одеської області надійшов Висновок органу опіки та піклування від 21.05.2026 року на виконання вимог ухвали Овідіопольського районного суду Одеської області від 26.02.2026 року.
Представник третьої особи - Органу опіки та піклування в особі Авангардівської селищної ради у судове засідання не з`явився, надіслав до суду заяву про проведення судового засідання за його відсутності.
Представник третьої особи - Служби у справах дітей Авангардівської селищної ради у судове засідання не з`явився, надіслав до суду заяву про проведення судового засідання за його відсутності.
Позивач та його представник до суду не з`явились, надали заяву про розгляд справи за відсутності, наполягали на задоволенні позовних вимог.
Відповідач у судове засідання не з`явилася, про час, дату та місце розгляду справи, повідомлялась належним чином.
Дослідивши пояснення учасників справи, дослідивши зібрані у справі докази, судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 23 квітня 2025 року.
Сторони у шлюбі не перебували, але проживали разом із донькою за однією адресою: АДРЕСА_1 .
Встановлено, що малолітня ОСОБА_3 фактично проживає разом із батьком ОСОБА_1 , який здійснює її повсякденний догляд, забезпечує харчування, одяг, засоби гігієни, медичне обслуговування та інші необхідні потреби дитини. Факт проживання дитини разом із батьком підтверджується, зокрема, договором оренди квартири від 24 вересня 2025 року та протоколом бесіди з батьками дитини Авангардівської селищної ради від 20 лютого 2026 року.
З протоколу бесіди з батьками дитини від 20 лютого 2026 року вбачається, що батько самостійно виховує малолітню доньку, мати дитини залишила її та не виходить на зв`язок для вирішення питання щодо подальшого проживання дитини.
З пояснень ОСОБА_1 , наданих 20 лютого 2026 року працівнику сектору ювенальної превенції Одеського РУП № 2 ГУНП в Одеській області, вбачається, що він близько місяця не проживає спільно з ОСОБА_2 та проживає разом із донькою. При цьому ОСОБА_1 зазначив про відсутність заперечень щодо спілкування матері з дитиною.
Встановлено, що між сторонами виник спір щодо місця проживання малолітньої дитини, згоди щодо якого батьки не досягли.
З наданих до суду матеріалів листування та записів розмов між сторонами вбачається, що між батьками дитини існують конфліктні відносини з питань проживання, утримання та виховання дитини. У листуванні ОСОБА_2 неодноразово повідомляла про відсутність коштів та житла, зверталася до ОСОБА_1 щодо надання коштів та забезпечення житлом, а також пов`язувала можливість проживання разом із дитиною із забезпеченням відповідних житлових та матеріальних умов.
Судом також встановлено, що ОСОБА_2 на час виникнення спору не проживала разом із дитиною та не здійснювала її повсякденний догляд, тоді як фактичний догляд за малолітньою ОСОБА_4 здійснював її батько.
З наданих суду характеристик вбачається, що ОСОБА_1 за місцем проживання та в колі знайомих характеризується позитивно, як врівноважена, працелюбна та відповідальна особа, яка належним чином піклується про свою доньку. З характеристик також вбачається, що дитина постійно перебуває разом із батьком, який приділяє їй увагу та здійснює належний догляд. Щодо ОСОБА_2 з наданих матеріалів вбачається, що вона проживала разом із дитиною та позивачем, однак приблизно за місяць до складання характеристик залишила місце спільного проживання та надалі разом із дитиною не проживала. Інших характеристик відповідачки до матеріалів справи не надано.
Встановлено, що ОСОБА_1 має стабільний дохід, що підтверджується наказом про прийняття на роботу від 13 лютого 2026 року, а також має у власності житловий блок за адресою: АДРЕСА_2 , житловий блок № 11, що підтверджується договором купівлі-продажу від 06 червня 2021 року та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 06 липня 2021 року.
Згідно з довідкою КНП «Одеський обласний медичний центр психічного здоров`я» ООР № 0270 від 13 лютого 2026 року ОСОБА_1 на психіатричному чи наркологічному обліку не перебуває.
Відповідно до витягу з інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості» від 13 лютого 2026 року відомості про наявність у ОСОБА_1 незнятої чи непогашеної судимості відсутні.
Таким чином, судом встановлено, що малолітня ОСОБА_3 фактично проживає разом із батьком, який на даний час здійснює її повсякденний догляд та матеріальне забезпечення, тоді як мати дитини проживає окремо та фактичного догляду за дитиною не здійснює. Між батьками відсутня домовленість щодо визначення місця проживання дитини, у зв`язку з чим виник спір, який підлягає вирішенню судом.
Також судом досліджено, що згідно Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів Позивач визнаний непридатним до військової служби.
Згідно висновку Органу опіки та піклування в особі Авангардівської селищної ради Вкионавчий комітет вважає за доцільне визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , з батьком - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Судом також досліджено аудіозаписи розмов, на яких зафіксовано спілкування між сторонами та особами, що мають відношення до обставин справи. Із зазначених аудіозаписів судом встановлено характер спілкування між учасниками, окремі висловлювання та емоційний стан особи під час розмов. Зміст аудіозаписів у сукупності з іншими дослідженими судом доказами враховано при встановленні фактичних обставин справи.
Відповідно до частини четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.
Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.
Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків (частина перша статті 160 СК України).
Відповідно до частини першої, другої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Згідно ч. 6 ст. 7 СК України, жінка та чоловік мають рівні права і обов`язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім`ї.
Відповідно до ч. 7 ст. 7 СК України, дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Законодавство України не містить норм, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
Сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (стаття 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно із частиною восьмою статті 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виробив дві умови, які необхідно враховувати при визначенні основних інтересів дитини в кожному конкретному випадку: по-перше, збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною для дитини або явно неблагополучною; по-друге, забезпечення її розвитку в безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення ЄСПЛ у справі «Мамчур проти України»).
У Постанові від 23.02.2023 р. у справі №188/1542/20 Верховний Суд зробив акцент на тому, що сім`я є цінною для розвитку дитини, і коли вона руйнується, батьки, які почали проживати окремо, мають віднайти способи захистити дитину й забезпечити те, що їй потрібно, аби дитина зростала у благополучній атмосфері, повноцінно розвивалася та не зазнавала негативного впливу. Ситуація, у якій батьки не в змозі віднайти такі способи за взаємним погодженням, потребує втручання органів державної влади, зокрема суду, з метою забезпечення належних стосунків між дитиною й батьками, які є фундаментальними для благополуччя дитини.
Верховний Суд у своїй Постанові від 22.03.2023 р. у справі №757/13688/21-ц зазначив, що вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування. Однак найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти шлюб, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства. Таким чином, при вирішенні таких спорів доцільно та правильно керуватися виключно інтересами дитини, судам передусім потрібно впевнитися, що саме той з батьків, на чию користь буде прийнято рішення, створить для дитини належні умови для її морального, духовного та фізичного розвитку.
У рішенні ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).
У параграфі 54 рішення ЄСПЛ «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.
Аналіз наведених норм права, прецедентної практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.
Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.
Такі висновки викладено Верховним Судом у постанові від 01 березня 2023 року у справі № 643/16285/20 (провадження № 61-530св23).
У постанові Верховного Суду від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) вказано, що тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.
З огляду на встановлені судом обставини, враховуючи малолітній вік дитини, її фактичне проживання разом із батьком, який здійснює повсякденний догляд за нею та забезпечує її належне утримання, наявність у батька належних житлових та матеріальних умов, а також висновок органу опіки та піклування, суд дійшов висновку, що визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 разом із батьком відповідає її найкращим інтересам.
За таких обставин позовні вимоги в частині визначення місця проживання малолітньої дитини з батьком підлягають задоволенню.
Щодо вимоги в частині стягнення аліментів суд зазначає наступне.
Встановивши, що малолітня дитина фактично проживає з батьком, який самостійно здійснює її повсякденний догляд та забезпечує необхідні потреби, тоді як мати проживає окремо та матеріальної допомоги на утримання дитини не надає, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідачки аліментів на утримання малолітньої доньки.
Статтею 180 Сімейного кодексу України встановлено обов`язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття, який покладається законом рівною мірою на обох батьків.
Відповідно до ч. 3 ст. 181 Сімейного кодексу України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Частиною 2 ст. 182 СК України визначено, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
За змістом статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує:1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до частин 1 статті 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
Статтею 191 Сімейний кодекс України визначено, що аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.
Виходячи з викладеного, враховуючи обов`язок батьків утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття, суд вважає за необхідне стягнути аліменти з ОСОБА_2 на користь позивача на утримання дитини: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , аліменти на утримання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1/4 від усіх видів її заробітку, але не менш ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно до досягнення останньоюповноліття.
У зв`язку з задоволенням позовних вимог, враховуючи вимоги ч.1 ст.141 ЦПК України, з відповідача слід стягнути в користь позивача судовий збір, що становить 1 331.20 (одна тисяча триста тридцять одна гривня 20 копійок).
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 29 Цивільного кодексу України, ст. ст. 7, 141, 160, 161, 180, 181, 182, 183, 191 Сімейного кодексу України, ст. ст. 7, 8, 11, 12 Закону України «Про охорону дитинства», ст. ст. 3, 9, 18, 27 Конвенції про права дитини, ст. 51 Конституції України, ст. ст. 12, 13, 76-81, 89, 141, 258-259, 263-265 Цивільного процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
Позов задовольнити.
Визначити місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за місцем проживання батька - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , аліменти на утримання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1/4 від усіх видів її заробітку, але не менш ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 25 лютого 2026 року до досягнення дитиною повноліття.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , 1331,20 грн. судового збору.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 на користь держави судовий збір у розімір 1331,20 грн.
Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів за один місяць.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Одеського апеляційного суду шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня його проголошення апеляційної скарги.
Суддя: Кочко В.К.