ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 285/1168/26 Головуючий у 1-й інст. Васильчук Л.Й.
Доповідач Панкеєва В.А.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 жовтня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Панкеєвої В.А.,
суддів Григорусь Н.Й.,
Миколайчука П.В.,
розглянувши у спрощеному письмовому провадженні без повідомлення учасників справи у м. Житомирі цивільну справу №285/1168/26 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кредит-Капітал" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 01 травня 2026 року,
встановив:
У лютому 2026 року товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кредит-Капітал" (далі - ТОВ "ФК "Кредит-Капітал") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості.
Позов мотивовано тим, що 24.11.2023 між товариством з обмеженою відповідальністю "Мілоан" (далі - ТОВ "Мілоан") та відповідачем укладено кредитний договір № 100608135, за умовами якого ТОВ "Мілоан" надало відповідачу 12000,00 грн, шляхом переказу на картковий рахунок. Вказує, що договір був укладений в електронному вигляді шляхом реєстрації відповідача в особистому кабінеті через веб-сайт та підписання договору електронним підписом з одноразовим ідентифікатором, який було введено відповідачем, відповідно до Закону України "Про електронну комерцію". Зазначає, що 26.04.2024 ТОВ "Мілоан" відступило право вимоги за кредитним договором № 100608135 від 24.11.2023 на користь ТОВ "ФК "Кредит-Капітал" та відповідно ТОВ "ФК "Кредит-Капітал" набуло права вимоги до відповідача. Первісний кредитор свої зобов`язання за кредитним договором виконав у повному обсязі, однак відповідач взяті на себе зобов`язання не виконував, у зв`язку з чим у нього наявна заборгованість у загальному розмірі 43 218,60 грн, яка складається з заборгованості за тілом кредиту - 10 320,00 грн, заборгованості за процентами - 32 538,60 грн, заборгованості за комісією - 360,00 грн.
Враховуючи викладене, позивач просив позов задовольнити у повному обсязі, стягнути витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8 000,00 грн та судовий збір в розмірі 2 662,40 грн.
Ухвалою Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 03 березня 2026 року клопотання представника позивача про витребування доказів задоволено частково. Витребувано у АТ "Універсал Банк" інформацію чи емітувалась на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) платіжна картка НОМЕР_2 та виписку по картковому рахунку № НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) за період із 24.11.2023 по 01.12.2023 включно.
Звягельський районний суд Житомирської області рішенням від 01 травня 2026 року позовні вимоги задовольнив, стягнув із ОСОБА_1 на користь ТОВ "ФК "Кредит-Капітал" заборгованість за кредитним договором №100608135 від 24.11.2023 у розмірі 43218,6 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 10320,00 грн; відсотки - 32538,60 грн, комісія - 360,00 грн; судовий збір у розмірі 2662,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову ТОВ "ФК "Кредит-Капітал" у повному обсязі.
Апеляційну скаргу мотивує тим, що суд першої інстанції неповно дослідив обставини справи та не надав оцінки поданим ним 09 квітня 2026 року письмовим поясненням, які містили заперечення проти позовних вимог та докази на їх підтвердження, чим порушив вимоги статей 89, 263 ЦПК України.
Зазначає, що позивач безпідставно нараховував проценти за ставкою 3,5 % на день після 08 березня 2024 року - закінчення визначеного договором строку кредитування. Посилаючись на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у справі № 444/9519/12, вважає, що після спливу строку кредитування право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти припинилося. Крім того, звертає увагу, що надана позивачем відомість нарахувань містить відомості лише до 22 березня 2024 року, а подальші нарахування до моменту звернення до суду документально не підтверджені.
Заперечує також проти здійсненої кредитодавцем пролонгації строку кредитування, зазначаючи, що відповідно до умов договору для цього позичальник мав подати електронне звернення з одноразовим ідентифікатором та підписати відповідний додаток, доказів чого матеріали справи не містять. Водночас у відомості нарахувань 09 грудня 2023 року відображено комісію за пролонгацію та подальше нарахування процентів, що, на думку апелянта, свідчить про одностороннє продовження кредитодавцем строку договору.
Також вказує на порушення черговості погашення заборгованості, оскільки внесені ним кошти були спрямовані спочатку на погашення комісії за пролонгацію та процентів і лише після цього, на погашення тіла кредиту, що, на його переконання, призвело до штучного збільшення залишку основного боргу та подальших процентних нарахувань.
Крім того, вважає заявлений розмір заборгованості неспівмірним із сумою фактично отриманого кредиту та таким, що суперечить принципам добросовісності, розумності та справедливості. Посилається на те, що при отриманні 12 000,00 грн кредиту позивачем заявлено до стягнення 43 218,60 грн, з яких 32 538,60 грн становлять проценти. На думку апелянта, такі нарахування свідчать про застосування кредитодавцем несправедливої підприємницької практики. Окремо ставить під сумнів достовірність довідки ТОВ "Мілоан" від 10 вересня 2025 року, оскільки право вимоги за кредитним договором було відступлено ТОВ "ФК "Кредит-Капітал" ще 26 квітня 2024 року. Також зазначає, що про відступлення права вимоги його повідомлено лише 04 лютого 2026 року, тобто майже через два роки після його здійснення, що, на думку апелянта, унеможливлювало належне виконання зобов`язання перед новим кредитором та свідчить про недобросовісність його поведінки.
Вважає також неправомірним зазначення у претензії нового кредитора про можливість тимчасового обмеження виїзду за кордон у разі невиконання зобов`язань, розцінюючи такі дії як психологічний тиск на боржника. У зв`язку з наведеним просить у задоволенні позову, а також у стягненні витрат на професійну правничу допомогу та судового збору відмовити.
Ухвалами Житомирського апеляційного суду від 28 липня 2026 року відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частини 13 статті 7 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи.
Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України (частина 1 статті 368 ЦПК України).
Враховуючи наведене, розгляд справи здійснюється без повідомлення учасників справи.
Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав учасникам строк для подання відзиву.
Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ "ФК "Кредит-Капітал" просить залишити апеляційну скаргу.
Враховуючи характер спірних правовідносин між сторонами, предмет доказування, зважаючи на конкретні обставини у справі, які не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, оскільки в матеріалах справи містяться докази, надані сторонами, наявні правові підстави для розгляду справи у порядку письмового провадження без участі сторін. Згідно з частиною 5 статті 268, статті 381 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст.5 ЦПК України).
Відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що між ТОВ "Мілоан" та ОСОБА_1 24 листопада 2023 року в електронній формі було укладено договір про споживчий кредит № 100608135, на виконання умов якого кредитодавець перерахував на належний відповідачу картковий рахунок кредитні кошти у розмірі 12 000,00 грн. Факт отримання відповідачем кредитних коштів підтверджено платіжним дорученням та наданою на запит суду інформацією АТ "Універсал Банк". Встановивши, що ОСОБА_1 належним чином не виконав зобов`язання за кредитним договором, а право вимоги за ним на підставі договору відступлення прав вимоги № 107-МЛ/Т від 26 квітня 2024 року перейшло до ТОВ "ФК "Кредит-Капітал", суд визнав наданий позивачем розрахунок заборгованості належним та допустимим доказом і дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача 43 218,60 грн заборгованості, з яких: 10 320,00 грн - заборгованість за тілом кредиту, 32 538,60 грн - заборгованість за процентами та 360,00 грн - заборгованість за комісією. При цьому суд урахував, що відповідач доказів на спростування розрахунку позивача не надав.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд стягнув із відповідача 2 662,40 грн судового збору та, врахувавши складність справи, обсяг фактично наданих адвокатом послуг і критерій співмірності, зменшив заявлені позивачем витрати на професійну правничу допомогу з 8 000,00 грн до 5 000,00 грн.
Колегія суддів частково погоджується з висновками суду першої інстанції щодо доведеності факту укладення кредитного договору, отримання відповідачем кредитних коштів та невиконання ним зобов`язання з їх повернення, однак не може погодитися з визначеним судом розміром заборгованості з огляду на таке.
За приписами ч.1-2 ст.202 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).
За змістом ч.1-2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч.1 ст.626 ЦК України).
В силу ч.1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Із положень ч.1 ст.634 ЦК України вбачається, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Загальні правила щодо форми договору визначено ст.639 ЦК України, згідно з якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Якщо сторони домовилися укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами. Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст.205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19.
Відповідно до ч.1, 3, 4, 7 ст.11 Закону України "Про електронну комерцію" пропозиції укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст.12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч.12 ст.11 Закону України "Про електронну комерцію").
Відповідно до п.6 ч.1 ст.3 вказаного Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ, який накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 14 червня 2022 року у справі №757/40395/20.
Згідно з ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
За змістом ст.1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Особливості застосування змінюваної процентної ставки за договором про надання споживчого кредиту встановлюються законом.
Статтями 525-526 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За положеннями ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання.
Згідно зі ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
В матеріалах справи наявна заява ОСОБА_1 на отримання кредиту №100608135, дата створення 24.11.2023, яка містить інформацію про умови кредитування, а саме: сума кредиту становить 12 000,00 грн, строк кредитування 105 днів, з них пільговий період: 15 днів, поточний період: 90 днів. Комісія за надання кредиту- 3,00% від суми кредиту. Денна процента ставка: протягом пільгового періоду: 0,50%, протягом поточного періоду: 3,50%.
Платіжна картка позичальника на яку має бути перерахована сума кредиту: VISA DEBIT CLASSIC НОМЕР_2 . Банк, що випустив картку: НОМЕР_3 (а.с.14).
Договір про споживчий кредит №100608135, укладений між ТОВ "Мілоан" та ОСОБА_1 24.11.2023 (а.с.7-12).
У пункті 1.2. зазначено, що сума кредиту становить 12 000,00 грн.
Кредит надається строком на 105 днів з 24.11.2023 (п.1.3. договору).
Позичальник має повернути кредит, сплатити комісії за надання кредиту та проценти за користування кредитом в рекомендовану дату платежу 09.12.2023 (день завершення пільгового періоду), але не пізніше дати остаточного погашення заборгованості 08.03.2024 (останнього дня строку кредитування) (п.1.4. договору).
Кредитним договором було визначено, що загальні витрати позичальника за пільговий період складають 1 260,00 грн в грошовому виразі та 1 035,00 відсотків річних у процентному значенні (орієнтовна реальна річна процентна ставка за пільговий період), загальні витрати позичальника за кредитом (за весь строк кредитування) складають 39 060,00 грн. в грошовому виразі та 15 252,00 відсотків річних у процентному значенні (орієнтовна реальна річна процентна ставка за весь строк кредитування). Орієнтовна загальна вартість кредиту для позичальника за пільговий період складає 13 260,00 гривень. Орієнтовна загальна вартість кредиту для позичальника (за весь строк кредитування) складає 51 060,00 гривень. Всі вказані в цьому пункті розрахункові величини як за пільговий період так і за весь строк кредитування, включаючи загальні витрати позичальника за кредитом, орієнтовну реальну річну процентну ставку, орієнтовну загальну вартість кредиту для позичальника, а також строк кредиту розраховані з припущення, що позичальник отримає кредитні кошти в день укладення цього договору, а строк кредитування залишиться незмінним та що кредитодавець і позичальник виконають свої обов`язки на умовах та у строки, визначені в цьому договорі, зокрема позичальник здійснить повне погашення заборгованості згідно п.1.4. договору. Позичальник розуміє та погоджується, що наведені в цьому пункті показники не підлягають оновленню у випадку, часткового дострокового погашення заборгованості чи прострочення виконання ним зобов`язань та можуть не оновлюватись у випадку продовження позичальником строку кредитування (п.1.5. кредитного договору).
Також договором передбачена сплата комісії за надання кредиту: 360,00 грн, яка нараховується за ставкою 3,00 відсотків від суми кредиту одноразово в момент видачі кредиту (п. 1.5.1. договору).
Особливості нарахування та сплати комісій та процентів, а також тіла кредиту визначені п.п.2.2.1. - 2.2.3.
Згідно із пунктом 6.1. договору, визначено, що цей кредитний договір укладається в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, створеному в інформаційно-телекомунікаційній системі товариства, та доступний зокрема через сайт товариства та/або відповідний мобільний додаток чи інші засоби.
Розміщені в особистому кабінеті позичальника проєкт цього кредитного договору або інформація з посиланням на нього є пропозицією товариства про укладення кредитного договору (офертою). Відповідь про прийняття пропозиції про укладення цього кредитного договору (акцепт) надається позичальником шляхом відправлення товариству електронного повідомлення та відбувається із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який надсилається товариством електронним повідомленням (смс) на мобільний телефонний номер позичальника, а позичальник використовує одноразовий ідентифікатор (отриману алфавітно-цифрову послідовність) для підписання цього кредитного договору/електронного повідомлення про прийняття пропозиції про його укладення (акцепту) (п.6.2. договору).
Вказаний договір є укладеним, оскільки підписаний відповідачем 24.11.2023.
Додатком №1 до вказаного кредитного договору є Графік платежів (а.с.13 зв.).
26 квітня 2024 року ТОВ "Мілоан" відступило на підставі договору відступлення прав вимоги № 107-МЛ/Т на користь ТОВ "ФК "Кредит-Капітал" права грошової вимоги та, відповідно, останнє набуло права вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №100608135 від 24.11.2023 (а.с.21-26).
Згідно реєстру боржників до договору відступлення прав вимоги № 107-МЛ/Т від 26 квітня 2024 року та розрахунку заборгованості, сума боргу відповідача перед ТОВ "ФК "Кредит-Капітал" 43 218,60 грн, яка складається з заборгованості за тілом кредиту - 10 320,00 грн, заборгованості за процентами - 32 538,60 грн, заборгованості за комісією - 360,00 грн (а.с.33).
Відповідачу було надіслано письмову досудову вимогу за вих. № 23574153/1769 від 04.02.2026, в якій позивач повідомив останнього про стан заборгованості за кредитним договором та необхідність її сплати (а.с.34).
Згідно зі ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За змістом ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Як передбачено ст.516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Згідно зі ст.517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч.1 ст.76 ЦПК України).
У ч.2 ст.78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ч.1 ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Згідно з ч.6 ст.81 ЦПК України доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 18 листопада 2019 року у справі №902/761/18, від 14 вересня 2021 року у справі №910/14452/20).
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц.
Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст.129 Конституції України.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Частиною 4 статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року № 3477-ІV на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторін. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам доказів не збирає.
Принцип змагальності полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог (ст.ст.12, 81 ЦПК України).
Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторін. Тобто, сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс.
Доказом надання кредитодавцем позичальнику кредитних коштів є саме первинні документи, вимоги до яких встановлені Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Аналогічні за змістом висновки, викладені і у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2019 року по справі №755/2284/16-ц.
При цьому, у разі заміни первісного кредитора у зобов`язанні, останній повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення, в тому числі і первинні документи, що підтверджують факт виконання свого обов`язку перед позичальником, тобто факт надання коштів у кредит.
Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №342/180/17, кредитор має довести надання позичальникові грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором.
У постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16.09.2020 у справі №200/5647/18, від 28.10.2020 у справі №760/7792/14-ц, від 26.05.2021 у справі №204/2972/20 викладена правова позиція стосовно належних доказів, які підтверджують наявність заборгованості за укладеними кредитними договорами. Належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеними кредитними договорами та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до вимог статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" від 16 липня 1999 року № 996-XIV.
Згідно із зазначеною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто, виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитними договорами.
У справі, що переглядається, встановлено, що на підтвердження факту надання кредиту та користування кредитними коштами позивач надав платіжне доручення № 77184914 від 24.11.2023 (а.с.18).
Вказане платіжне доручення не відповідає критеріям належності та достовірності, яким повинні відповідати засоби доказування у цивільному процесі.
Відповідно до ч.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.
Абзацом 14 пункту 3 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, що затверджене постановою Правління Національного банку України 04.07.2018 №75 (це Положення розроблене відповідно до положень Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"), в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Положення №75), передбачено, що первинний документ - документ, який містить відомості про операцію.
Пунктами 43, 48, 51, 52 Положення №75, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, встановлено, що первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються в бухгалтерському обліку за умов дотримання вимог законодавства України про електронні документи та електронний документообіг.
У первинних документах, на підставі яких здійснюються записи в бухгалтерському обліку, мають зазначатися номери кореспондуючих рахунків за дебетом і кредитом, сума операції, дата виконання, підпис відповідального виконавця, підпис контролера (якщо операція підлягає додатковому контролю), підпис уповноваженої особи (якщо підставою для здійснення операції було відповідне розпорядження).
Первинні та зведені облікові документи в паперовій/електронній формі повинні мати такі обов`язкові реквізити: 1) назву документа (форми); 2) дату складання; 3) найменування банку, від імені якого складений документ; 4) зміст та обсяг операції (підстави для її здійснення) та одиницю її виміру; 5) посади осіб, відповідальних за здійснення операції та правильність її оформлення; 6) особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні операції.
Банк має право самостійно визначати інші додаткові реквізити первинних документів у паперовій/електронній формі.
Первинні документи, які не містять обов`язкових реквізитів, є недійсними і не можуть бути підставою для бухгалтерського обліку.
Дослідивши надану позивачем копію платіжного доручення № 77184914 від 24.11.2023, встановлено, що на підставі вказаного документа не можна встановити дійсні обставини справи щодо перерахунку ТОВ "Мілоан" ОСОБА_1 грошових коштів в сумі 12 000,00 грн, оскільки платіжне доручення не містить таких обов`язкових реквізитів первинного документа як: найменування банку, від імені якого складений документ, посаду особи, відповідальної за здійснення операції та правильність її оформлення (у платіжному дорученні відсутній підпис працівника банку, відповідального за здійснення операції, а також штамп (печатка) відповідної банківської установи про проведення банком означеної операції) та особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні операції (будь-яких підписів, в тому числі електронних цифрових, платіжне доручення не містить).
Таким чином, додане до позовної заяви платіжне доручення, що завірене лише підписом уповноваженої особи і печаткою ТОВ "Мілоан", із зазначенням неповного номера банківської картки, що не дає можливості встановити належність відповідного рахунку відповідачу та факт фактичного зарахування коштів, не є належним і достовірним доказом надання відповідачу кредитних коштів на виконання умов саме кредитного договору № 100608135 від 24.11.2023.
Разом з тим, з наданої на запит суду інформації акціонерним товариством "Універсал Банк" повідомлено, що на ім`я ОСОБА_1 в банку було емітовано картку № НОМЕР_4 та відповідно до виписки про рух коштів по рахунку 24.11.2023 було зарахування коштів на суму 12 000,00 грн (а.с.54-56).
Отже, отримана безпосередньо від банківської установи інформація підтверджує як належність відповідного рахунку ОСОБА_1 , так і факт зарахування на цей рахунок 24.11.2023 грошових коштів у розмірі 12 000,00 грн.
Зазначені відомості узгоджуються з умовами кредитного договору № 100608135 від 24.11.2023, відповідно до якого сума кредиту становила саме 12 000,00 грн, а його надання передбачалося шляхом перерахування коштів на картковий рахунок позичальника ОСОБА_1 .
Такий збіг дати зарахування коштів, їх розміру та належність рахунку саме відповідачу, у сукупності з укладеним між сторонами кредитним договором, підтверджують виконання кредитодавцем обов`язку з надання кредиту та фактичне отримання ОСОБА_1 кредитних коштів.
Відсутність у матеріалах справи повної виписки про подальший рух коштів за картковим рахунком за таких обставин не спростовує встановленого факту отримання відповідачем кредитних коштів.
Матеріали справи не містять та відповідачем не надано доказів щодо спростування презумпції правомірності кредитного договору. Зазначений договір недійсним не визнано.
При цьому встановлення обставин, за яких цей правочин може бути визнаний недійсним (оспорюваний) за відсутності оспорення або визнання його недійсним у встановленому законом порядку, не входить у межі дослідження під час розгляду справи про стягнення заборгованості за кредитним договором, а тому відповідні обставини не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки це суперечитиме презумпції правомірності правочину, визначеному статтею 204 ЦК України.
У позовній заяві ТОВ "ФК "Кредит-Капітал" посилалося на те, що відповідач взяті на себе зобов`язання не виконував, у зв`язку з чим у нього наявна заборгованість у загальному розмірі 43 218,6 грн, яка складається з заборгованості за тілом кредиту - 10320,00 грн, заборгованості за процентами - 32 538,60 грн, заборгованості за комісією - 360,00 грн
Надана позивачем відомість ТОВ "Мілоан" про щоденні нарахування та погашення по кредитному договору № 100608135 ОСОБА_1 свідчить, що 24.11.2023 нараховано комісію за оформлення кредиту в розмірі 360,00 грн, 24.11.2023 надано кредиту 12 000,00 грн, з 25.11.2023 по 09.12.2023 нараховано процентів згідно п.1.5.2. договору по 60,00 грн щоденно, 10.12.2023 нараховано комісії за пролонгацію 720,00 грн, 10.12.2023 нараховано нестандартних процентів 420,00 грн, з 11.12.2023 по 16.12.2023 нараховано процентів згідно п.п.1.5.2, 2.3.1.1 договору по 55, 80 грн щоденно, 17.12.2023 нараховано комісії за пролонгацію 720,00 грн, 17.12.2023 нараховано процентів згідно п.п.1.5.2, 2.3.1.1 договору 55,80 грн, з 18.12.2023 по 24.12.2023 нараховано процентів згідно п.п.1.5.2, 2.3.1.1 договору по 51,60 грн щоденно, з 25.12.2023 по 22.03.2024 нараховано нестандартних процентів по 361.20 грн щоденно (а.с.19).
Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду викладених у постанові від 05 квітня 2023 року в справі №910/4518/16, згідно з якими надання кредитору можливості одночасного стягнення як процентів за "користування кредитом", так і процентів як міри відповідальності, може призводити до незацікавленості кредитора як у вчиненні активних дій щодо повернення боргу, так і у якнайшвидшому виконанні боржником зобов`язань за кредитним договором, оскільки після спливу строку кредитування грошове зобов`язання боржника перед кредитором зростає навіть швидше, ніж зростало протягом строку кредитування. Тобто фактично кредитор продовжує строк кредитування на власний розсуд на ще вигідніших для себе умовах, маючи при цьому можливість в будь-який момент вчинити дії, спрямовані на стягнення боргу з боржника (наприклад, звернути стягнення на заставне майно боржника або стягнути борг з поручителя)
Отже, можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за "користування кредитом"). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).
Згідно з ч. 8 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" від 12 травня 1991 року № 1023-XII нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.
Тому при стягненні заявленої позивачем заборгованості не підлягають врахуванню завуальовані, неоднозначні умови, які дозволили кредитодавцю нарахувати непропорційно великі суми грошових коштів за користування кредитом, поза чітко вказаного строку кредитування.
Крім того, суд звертає увагу на правові позиції, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц, про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
Такий правовий висновок було підтверджено і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16.
Так умовами викладеними в анкеті-заяві на кредит № 100608135 від 24.11.2023, договорі про споживчий кредит №100608135 (індивідуальна частина) від 24.11.2023, графіку платежів за договором про споживчий кредит 100608135 від 24.11.2023 передбачено, що ОСОБА_1 отримує кредит в сумі 12 000,00 грн, на строк 105 днів до 08.03.2024, та має повернути первісному кредитору проценти за користування кредитом в сумі 38 700,00 грн (а.с.7-14,17).
Суд враховує, крім іншого, можливість пролонгації строку кредитування, умови якої визначені в пункті 2.3 та його підпунктах кредитного договору №100608135 від 24.11.2023, відповідно до яких, для продовження строку кредитування позичальник має вчинити дії передбачені розділом 6 Правил, у т.ч. у т.ч. сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту, в розмірі, що визначається змістом додатку/додаткової угоди, що підписується позичальником у зв`язку з пролонгацією та певну частку заборгованості за договором (якщо передбачено додатком/додатковою угодою). Комісія за управління та обслуговування кредиту нараховується в момент підписання додатку/додаткової угоди.
Передбачена договором можливість продовження строку кредитування не свідчить про його фактичну пролонгацію. Оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів вчинення відповідачем передбачених пунктом 2.3. договору дій, необхідних для продовження строку кредитування, підстави вважати строк кредитування продовженим після 08 березня 2024 року відсутні.
Матеріали справи не містять належних доказів продовження строку кредитування в порядку, визначеному пунктами 2.3.1., 2.3.2. кредитного договору. Зокрема, позивачем не надано електронних звернень/повідомлень позичальника про обрання умов пролонгації, підписаних одноразовим ідентифікатором, додатків чи додаткових угод до кредитного договору, підписаних сторонами у зв`язку з пролонгацією, а також оновлених графіків платежів із зазначенням нової дати остаточного погашення заборгованості.
Відображення у відомості про щоденні нарахування та погашення операцій зі сплати комісії за пролонгацію не підтверджує дотримання погодженого сторонами порядку продовження строку кредитування, оскільки пунктом 2.3.2. договору прямо передбачено, що виконання позичальником лише частини визначених цим пунктом дій, зокрема без підписання відповідного додатку або додаткової угоди, не призводить до пролонгації.
За таких обставин матеріали справи не містять належних та достатніх доказів того, що сторони погодили продовження первісно визначеного строку кредитування з 08 березня 2024 року до 22 березня 2024 року.
Крім того, у постанові Верховного Суду від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц зроблено висновок, що надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при виконанні прав та обов`язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику.
Умова договору про надання споживчого кредиту, укладеного після 16 жовтня 2011 року, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні Закону України "Про захист прав споживачів" (будь-які збори, відсотки, комісії, платежі), є нікчемною на підставі частини четвертої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів"
Враховуючи викладене, що умова щодо сплати комісії в розмірі 360,00 грн є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України "Про споживче кредитування", а тому позов в цій частині задоволенню не підлягає.
За таких обставин сплачені відповідачем 10.12.2023 та 17.12.2023 - 1 440,00 грн безпідставно зараховані кредитодавцем у рахунок комісії за пролонгацію та підлягають урахуванню як кошти, внесені позичальником на виконання зобов`язань за кредитним договором, із зарахуванням їх у рахунок погашення основної суми кредиту.
Відтак визначений позивачем залишок заборгованості за тілом кредиту в розмірі 10 320,00 грн підлягає зменшенню на 1 440,00 грн та становить 8 880,00 грн.
22 листопада 2023 року був прийнятий Закон України № 3498-ІХ "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг" (далі - Закон № 3498-ІХ), який набрав чинності 24 грудня 2024 року.
Вказаним Законом було внесено зміни до Закону України №1734-VIII.
Зокрема, ст.8 Закону України №1734-VIII доповнено частиною п`ятою, якою визначено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1%.
Водночас, п.17 "Прикінцевих та перехідних положень" Закону №1734-VIII визначено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5%; протягом наступних 120 днів - 1,5%.
Оскільки Закон України №3498-ІХ набув чинності 24.12.2023 та застосовано визначений законодавством перехідний період до запровадження максимального розміру денної процентної ставки, в період часу з 24.12.2023 до 22.04.2024 максимальний розмір денної процентної ставки 2,5% (що не перевищує денну процентну ставку, визначену в договорі), в період часу з 22.04.2024 до 19.08.2024 максимальний розмір денної процентної ставки 1,5%, а з 20.08.2024 максимальний розмір денної процентної ставки 1%.
При цьому, згідно пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України №3498-ІХ, дія пункту 5 розділу I цього Закону (яким власне і запроваджено максимальний розмір денної процентної ставки) поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.
Вказане свідчить про те, що у випадку продовження дії кредитних договорів після набрання чинності Законом України №3498-ІХ, умови щодо обмеження максимального розміру денної процентної ставки застосовуються автоматично і не вимагають внесення змін до договору, так як характер цих правових норм є імперативним і не передбачає можливості відхилення від них при укладенні чи зміні договорів про надання споживчого кредиту.
Отже, враховуючи узгоджений сторонами строк кредитування 105 днів, а також враховуючи відсутність належних та допустимих доказів продовження строку кредитування, позовні вимоги про стягнення з відповідача процентів за користування кредитними коштами підлягають частковому задоволенню в межах цього строку кредитування та у розмірі погодженому сторонами під час укладення 24.11.2023 кредитного договору №100608135 в розмірі 20 149,20 грн (21 829,20 грн - 840,00 грн - 840,00 грн) :
З 25.11.2023 по 09.12.2023 -12 000,00 грн х 0,50% х 15 днів = 900,00 грн;
З 10.12.2023 по 16.12.2023 - 10 440,00 грн (12 000,00 грн - 720,00 грн - 840,00 грн ) х 3% х 7 днів = 2 192,40 грн;
З 17.12.2023 по 23.12.2023 - 8 880,00 грн (10 440,00 грн - 720,00 грн - 840,00 грн ) х 3% х 7 днів = 1 864,80 грн;
З 24.12.2023 по 08.03.2024 - 8 880,00 грн (10 440,00 грн - 720,00 грн - 840,00 грн ) х 2,5% х 76 днів = 16 872,00 грн;
Матеріали справи не містять доказів погашення відповідачем заборгованості за кредитним договором у повному обсязі. Відповідач, заперечуючи проти заявлених вимог, належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності заборгованості або її повного погашення не надав, а тому його заперечення не спростовують факту неналежного виконання ним зобов`язань за кредитним договором.
Відтак позовні вимоги про стягнення процентів у решті - 12 389,40 грнзадоволенню не підлягають.
Доводи апеляційної скарги про несправедливість та непропорційність визначеного договором розміру процентів, з огляду на значне перевищення їх суми над розміром фактично отриманого кредиту, не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції.
Колегія суддів враховує правові висновки, викладені Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 07 вересня 2026 року у справі № 552/672/23.
Об`єднана палата зазначила, що контроль за договірними умовами у споживчих правовідносинах може здійснюватися судом із застосуванням передбачених законом правових засобів. Водночас за відсутності встановленої законом нікчемності відповідної умови договору суд не вправі без відповідної позовної вимоги споживача визнавати таку умову недійсною, змінювати договір та на цій підставі самостійно зменшувати розмір процентів за користування кредитом.
Верховний Суд відступив від раніше сформульованого підходу, відповідно до якого при вирішенні вимоги про стягнення кредитної заборгованості суд незалежно від заявлення споживачем відповідної вимоги мав оцінювати, чи не є нараховані проценти непропорційно великими та чи відповідають вони засадам справедливості, добросовісності й розумності.
Отже, саме співвідношення розміру нарахованих процентів із сумою отриманого кредиту, у тому числі значне перевищення сумою процентів тіла кредиту, не надає суду підстав за власною ініціативою змінювати погоджені сторонами умови договору або зменшувати розмір процентів виключно з мотивів їх несправедливості чи непропорційності.
У цій справі відповідач не пред`являв зустрічного позову та не заявляв самостійних вимог про визнання відповідних положень кредитного договору недійсними, їх зміну чи застосування наслідків недійсності правочину. Тому посилання в апеляційній скарзі на те, що розмір нарахованих процентів є надмірним, несправедливим, непропорційним сумі отриманого кредиту та суперечить загальним засадам справедливості, добросовісності й розумності, саме по собі не є правовою підставою для звільнення позичальника від виконання погодженого сторонами грошового зобов`язання або для зменшення судом розміру договірних процентів.
Не спростовує правильності висновків суду першої інстанції і посилання апелянта на постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 як на підставу для зменшення процентів з мотивів їх неспівмірності. З урахуванням правового висновку Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 07 вересня 2026 року саме застосування загальних засад справедливості, добросовісності та розумності не надає суду повноважень без відповідної вимоги сторони змінювати умови кредитного договору та коригувати погоджений сторонами розмір процентів.
При цьому Об`єднана палата звернула увагу, що суд без окремої позовної вимоги споживача вправі тлумачити нечіткі або двозначні положення договору, а відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" такі положення договору зі споживачем тлумачаться на його користь.
Разом із тим доводи апеляційної скарги в цій частині ґрунтуються не на наявності нечітких чи двозначних положень кредитного договору щодо розміру процентної ставки, які потребували б тлумачення судом, а на незгоді відповідача із розміром нарахованих відповідно до договору процентів та їх співвідношенням із сумою отриманого кредиту.
За таких обставин доводи апеляційної скарги про несправедливість, надмірність та непропорційність процентів не спростовують висновків суду першої інстанції та не становлять самостійної підстави для скасування оскаржуваного рішення чи відмови у задоволенні позову.
Виходячи з викладеного та оцінивши надані позивачем докази, апеляційний суд дійшов висновку, що рішення суду підлягає скасуванню із ухваленням нового про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором № 100608135 від 24.11.2023 у загальному розмірі 29 029,20 грн, з яких: 8 880,00 грн - заборгованість за тілом кредиту, 20 149,20 грн - заборгованість за процентами.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Статтею 376 ЦПК України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
За таких обставин, враховуючи вищевикладене апеляційну скаргу слід задовольнити частково.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Згідно з частиною 1 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно зі статтею 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи. Суд може попередньо визначити суму судових витрат (крім витрат на професійну правничу допомогу), пов`язаних з розглядом справи або певною процесуальною дією. Така попередньо визначена судом сума не обмежує суд при остаточному визначенні суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача. Якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (стаття 141 ЦПК України).
Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Право сторони, яка має намір отримати за результатами розгляду спору по суті відшкодування витрат на професійну правничу допомогу за рахунок іншої сторони, керуючись положеннями статей 124, 129 ГПК України (аналогічні положення закріплені й у статтях 134, 141 ЦПК України), кореспондується з її обов`язками: по-перше, зазначити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла або очікує понести у зв`язку із розглядом справи у першій заяві по суті спору; по-друге, заявити про це до закінчення судових дебатів у справі; по-третє, подати до суду докази на підтвердження розміру таких витрат протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду (пункт 1.20 додаткової постанови Верховного Суду від 19 липня 2021 року у справі №910/16803/19).
Процесуальний закон не визначає конкретних вимог щодо змісту та форми такої заяви, зокрема не вказує на те, що вона повинна бути зроблена лише у письмовій формі, а також, що така заява має бути зроблена на певній процесуальній стадії. Закон лише встановлює граничний строк звернення із заявою - до закінчення судових дебатів (постанови Верховного Суду від 27 січня 2022 року у справі №921/221/21, від 31 травня 2022 року у справі №917/304/21, від 24 січня 2023 року у справі №922/4022/20).
З урахуванням принципу правової визначеності заявою про розподіл витрат на правову допомогу в розумінні частини восьмої статті 141 та частини першої статті 246 ЦПК України є усне чи письмове клопотання сторони до закінчення судових дебатів у справі про розмір понесених витрат на професійну правничу допомогу з доказами на їх підтвердження або із заявою про намір подати докази на підтвердження цих витрат протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.
Протилежне тлумачення розумінні частини восьмої статті 141 та частини першої статті 246 ЦПК України суперечить принципу правової визначеності та посягає на гарантоване державою верховенство права.
Встановлено, що в позовній заяві представник позивача - адвокат Усенко М.І. просив стягнути з відповідача 2 662,40 грн сплаченого судового збору в розмірі та 8 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу на користь позивача.
За звернення до суду із позовом ТОВ "ФК "Кредит-Капітал" сплатило 2 662,40 грн судового збору (а.с.1).
Частина 3 статті 141 ЦПК України встановлює, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05 липня 2012 року № 5076-VI).
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
У постановах Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі №362/3912/18 та від 30 вересня 2020 року в справі №201/14495/16-ц викладено правовий висновок про те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява №19336/04).
Розмір витрат на професійну правничу допомогу має бути не тільки доведений та документально обґрунтований, але й відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу до позовної заяви адвокатом Усенком М.І. надано договір про надання правової (правничої) допомоги № 0107 від 01 липня 2025 року, укладений між ТОВ "ФК "Кредит-Капітал" та Адвокатським об`єднанням "Апологет", відповідно до пункту 2.3 якого вартість послуг правничої допомоги за одну кредитну справу становить 8 000,00 грн без ПДВ (а.с.38).
Крім того, сторонами підписано Акт № Д/17414 наданих послуг від 12 лютого 2026 року, яким підтверджено факт надання Адвокатським об`єднанням "Апологет" та прийняття ТОВ "ФК "Кредит-Капітал" правничої допомоги саме щодо боржника ОСОБА_1 за кредитним договором № 100608135 від 24 листопада 2023 року. Вартість наданих у цій справі послуг визначена сторонами у фіксованому розмірі 8 000,00 грн (а.с.40).
Пунктом 6 зазначеного Акта встановлено обов`язок клієнта перерахувати вартість наданих послуг на рахунок виконавця протягом одного року з моменту підписання Акта.
Крім того, на підтвердження обсягу наданої професійної правничої допомоги позивачем подано детальний опис наданих послуг до Актe № Д/17414 від 12 лютого 2026 року, відповідно до якого АО "Апологет" у справі про стягнення заборгованості за кредитним договором № 100608135 від 24 листопада 2023 року з ОСОБА_1 надано послуги з усної консультації клієнта щодо перспектив та порядку стягнення заборгованості, ознайомлення з матеріалами кредитної справи, погодження правової позиції клієнта у справі, складення позовної заяви з урахування правової позиції клієнта та її подання до суду від імені клієнта. Загальна тривалість робіт, визначених у годинах, становить 6 годин 30 хвилин (а.с.41).
Отже, надані позивачем договір про надання правової (правничої) допомоги № 0107 від 01 липня 2025 року, Акт № Д/17414 від 12 лютого 2026 року та детальний опис наданих послуг у їх сукупності підтверджують факт надання позивачу професійної правничої допомоги саме у цій справі, її обсяг та погоджену сторонами вартість у розмірі 8 000,00 грн.
Зі змісту частини другої статті 137 ЦПК України випливає, що для вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу не вимагається, щоб відповідна сума була фактично сплачена стороною до моменту ухвалення судового рішення. Відшкодуванню підлягають як фактично сплачені витрати, так і витрати, які сторона відповідно до умов договору зобов`язана сплатити.
Тому відсутність платіжного документа про фактичне перерахування позивачем 8 000,00 грн на рахунок адвокатського об`єднання не спростовує факту виникнення у позивача обов`язку зі сплати цієї суми та не є підставою для відмови у її розподілі як витрат на професійну правничу допомогу.
Позов ТОВ "ФК "Кредит-Капітал" задоволено на 67,17 % (29 029,20 грн ? 43218,60 грн х 100%), відтак, із ОСОБА_1 на користь ТОВ "ФК "Кредит-Капітал" підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1 788,31 грн (2 662,40 грн х 67,17 %) та витрати на правничу допомогу в розмірі 5 373,60 грн (8000,00 грн х 67,17 %).
Із ТОВ "ФК "Кредит-Капітал" на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір за звернення до суду із апеляційною скаргою у розмірі 1 311,10 грн (3993,60 грн х 32,83 %).
Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд
ухвалив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 01 травня 2026 року скасувати та ухвалити нове.
Позов товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кредит-Капітал" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кредит-Капітал" (79029, м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, 1, корпус 28, код ЄДРПОУ 35234236) заборгованість за кредитним договором № 100608135 від 24.11.2023 у розмірі 29 029,20 грн (двадцять дев`ять тисяч двадцять дев`ять гривень 20 копійок), з яких: 8 880,00 грн - заборгованість за тілом кредиту, 20149,20 грн - заборгованість за процентами.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кредит-Капітал" витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 788,31 грн (одна тисяча сімсот вісімдесят вісім гривень 31 копійка) та витрати на правничу допомогу в розмірі 5373,60 грн (п`ять тисяч триста сімдесят три гривні 60 копійок).
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кредит-Капітал" на користь ОСОБА_1 1 311,10 грн (одна тисяча триста одинадцять гривень 10 копійок) судового збору за подання апеляційної скарги.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий В.А. Панкеєва
Судді Н.Й. Григорусь
П.В. Миколайчук