ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 638/16817/18 Номер провадження 22-ц/814/2925/26 Головуючий у 1-й інстанції Бугрій В. М. Доповідач ап. інст. Лобов О. А.
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 вересня 2026 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий суддя Лобов О.А.
судді: Дряниця Ю.В., Дорош А.І.
за участю секретаря судового засідання Буцьківського М.С.
розглянув у відкритому судовому засіданні у м.Полтаві в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційними скаргами Державної Казначейської служби України, Запорізької обласної прокуратури, Полтавської обласної прокуратури, адвокатки Вітер Анастасії Ігорівни, представниці ОСОБА_1 , на рішення Шевченківського районного суду м.Полтави від 02 квітня 2026 року (час ухвалення судового рішення з 15:26:58 (01 квітня 2026) до - незазначено; дата виготовлення повного текста судового рішення - 02 квітня 2026) у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Прокуратури Запорізької області, Прокуратури Полтавської області про стягнення матеріальної та моральної шкоди.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, апеляційний суд
у с т а н о в и в:
У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, з урахуванням уточнених вимог, просив ухвалити рішення, яким:
стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на його користь 70 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, 9 433 грн 64 коп. на відшкодування матеріальної шкоди шляхом безспірного списання коштів з Єдиного казначейського рахунку;
Судові витрати стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) шляхом безспірного списання коштів з Єдиного казначейського рахунку.
Заявлені вимоги мотивовані тим, що з 2016 року Запорізькою обласною прокуратурою здійснювалося досудове розслідування у кримінальному провадженні №4201608000000311, учасником якого позивач не був.
З квітня 2017 року досудове розслідування у кримінальному провадженні №4201608000000311 доручене Полтавській обласній прокуратурі.
16 листопада 2016 року в результаті проведення обшуків у позивача вилучено його особисте майно: два мобільні телефони і два ноутбуки, які не були визнані речовими доказами, арешт на вилучені речі не накладався, і всупереч приписам ч.5 ст.171, ч.7 ст.236 КПК України прокуратура не повернула йому вилучені речі.
Лише після неодноразових звернень і скарг 23 липня 2018 року йому повернули два ноутбуки і один телефон, а 21 серпня 2018 року - ще один телефон.
Тобто позивач незаконно був обмежений у праві власності на своє майно упродовж одного року і дев?яти місяців.
16 листопада 2016 року в результаті проведення обшуків у позивача також були вилучені належні йому грошові кошти, на які 23 листопада 2016 року ухвалою слідчого судді накладений арешт.
Арешт грошових коштів скасований ухвалою слідчого судді від 03 квітня 2019 року, зобов?язано уповноважених осіб повернути кошти позивачу, проте кошти були повернуті йому лише 31 липня 2019 року.
Незаконне вилучення та тривале утримання майна позивача (речей і грошових коштів) завдало йому суттєвої моральної шкоди, яка виразилась у душевних стражданнях, приниженні честі, гідності, престижу і ділової репутації, підриві авторитету держави та правоохоронних органів для нього, а також інших негативних наслідків.
З наведених підстав позивач вважає, що має право на відшкодування завданої йому моральної і матеріальної шкоди за рахунок держави.
Рішенням Шевченківського районного суду м.Полтави від 02 квітня 2026 року позов задоволений частково.
Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у сумі 25 000,00 грн.
Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 5 950,00 грн витрат на правничу допомогу.
У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Судові витрати у вигляді судового збору віднесено за рахунок держави.
Державна Казначейська служба України в апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції у частині стягнення із Державного бюджету України судових витрат у виді судового збору і витрат на правничу допомогу, ухвалити у цій частині нове рішення про покладення судових витрат на Запорізьку і Полтавську обласні прокуратури.
В обгрунтування вимог апеляційної скарги зазначається, що висновок суду першої інстанції про покладення судових витрат на Державу суперечить закону, оскільки відповідно до ч.4 ст.58 ЦПК України Держава бере участь у справі через відповідний орган державної влади, при цьому згідно ст.176 ЦК України Держава не відповідає за зобов?язаннями створених нею юридичних осіб.
З посиланням на висновки, викладені у додатковій постанові Верховного Суду від 27 листопада 2024 року у справі № 912/1377/23, стверджується, що оскільки у цій справі Запорізька і Полтавська обласні прокуратури є фактичними відповідачами (заподіювачами шкоди), через які Держава бере участь у справі, то саме на ці органи державної влади має бути покладений обов?язок відшкодувати судові витрати відповідно до ст. 137, ст.141 ЦПК України.
Наголошується, що Державний бюджет України за жодною із бюджетних програм не передбачає асигнувань на виплати судових витрат.
У відзиві адвокатка Вітер А.І. підтримала доводи Державної Казначейської служби України, просить задовольнити апеляційну скаргу.
Зокрема, у відзиві зроблено посилання на висновки, викладені у низці постанов Верховного Суду, за якими у спорах про відшкодування шкоди з підстав, визначених ст.1173, ст.1174 ЦК України, завдані збитки (шкода) підлягають стягненню з Держави, тоді як судові витрати стягуються із відповідачів, а саме органів державної влади.
У відзиві Запорізька обласна прокуратура просить апеляційну скаргу Державної Казначейської служби України залишити без задоволення.
Підкреслюється, що суб?єктом відповідальності у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, є Держава, що підтверджено сталою судовою практикою, у тому числі і висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 березня 2026 року, на які посилається Державна Казначейська служба України в апеляційній скарзі.
Посилання в апеляційній скарзі на додаткову постанову Верховного Суду від 27 листопада 2024 року у справі № 912/1377/23 є безпідставним з огляду на те, що суди у межах цивільного судочинства мають враховувати останні правові позиції, сформовані у цивільних справах Касаційним цивільним судом.
У відзиві зроблене послання на висновки Верховного Суду у цивільних справах з аналогічними обставинами, викладені у постановах від 03 грудня 2025 року (справа №754/11380/21) і від 15 квітня 2026 року (справа № 175/4737/24).
Запорізька обласна прокуратура і Полтавська обласна прокуратура в апеляційних скаргах, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просять рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
В обгрунтування вимог апеляційних скарг наведені такі доводи.
Суд першої інстанції помилково керувався як загальними, так і спеціальними нормами права, не врахував, що позивач не мав статусу учасника кримінального провадження, у зв?язку з чим застосуванню підлягали приписи ст.1173, ст.1174 ЦК України, за якими для покладення на Державу цивільно-правові відповідальності суд має встановити склад правопорушення, тобто неправомірність дій органу державної влади, наявність шкоди та причинно-наслідковий зв?язок між неправомріними діями і шкодою.
Матеріали справи не містять доказів та/або судових рішень, якими були встановалені та/підтверджені усі три складові цивільного правопорушення.
Вирішуючи питання щодо витрат на правову допомогу, суд першої інстанції не врахував вимог про необхідність, розумність і доведеність таких витрат.
Запорізька обласна прокуратура наголошує, що у 2016 році обшуки і вилучення речей, грошових коштів проведені у законний спосіб на підставі ухвали слідчого судді, тому вилучені речі і грошові кошти не мали статусу тимчасово вилученого майна. У подальшому постановою слідчого прокуратури позивачу відмовлено у повернені вилучених речей, однак позивач таке процесуальне рішення слідчого не оскаржив, тобто у порядку, визначеному КПК України не встановлено неправомірності рішень, дій чи бездіяльності слідчого чи прокурора.
Полтавська обласна прокуратура звертає увагу, що у постанові прокурора від 19 жовтня 2018 року, якою закрито кримінальне провадження на підставі п.2, п.3 ч.1 ст.284 КПК України, доля вилучених грошових коштів не визначалася, оскільки ці грошові кошти речовими доказами не визнавался і до Полтавської обласної прокуратури разом з матеріалами кримінального провадження не передавалися.
Належні позивачу ноутбуки і телефони повернуті йому Полтавською обласною прокуратурою відразу після його звернення з відповідною заявою.
За результатами розгляду заяви позивача йому повернуті грошові кошти.
Стверджується, що позивач мав доводити незаконність рішень, дій чи бездіяльності органів прокуратури в порядку, передбаченому КПК України.
У відзиві адвокатка Вітер А.І., представниця ОСОБА_1 , посилаючись на необгрунтованість доводів апеляційних скарг прокуратури, просить залишити їх без задоволення, в оцінці доводів апеляційних скарг прокуратури врахувати доводи апеляційної скарги позивача на рішення суду, стягнути із відповідачів судові витрати в суді апеляційної інстанції.
Звертається увага, що обидві прокуратури фактично не заперечують той факт, що вилучені у позивача речі перебували в органах прокуратури майже два роки без накладення на них арешту у встановленому законом порядку.
Апеляційні скарги прокуратури не містять обгрунтованих спростувань доводів позовної заяви, з яким погодився суд першої інстанції, щодо порушення органами прокуратури приписів ст.171, ст.236 КПК України.
Наголошується, що передача кримінального провадження до Полтавської обласної прокуратури не усуває відповідальності за допущені Запорізькою обласною прокуратурою порушення закону. Після прийняття до свого провадження справи Полтавська обласна прокуратура мала вжити передбачені законом заходи задля вирішення долі незаконно утриманих речей і грошових коштів.
Адвокатка Вітер А.І., представниця ОСОБА_1 , в апеляційній скарзі посилається на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду першої інстанції у частині відмовлених позовних вимог скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.
В обгрунтування вимог апеляційної скарги зазначається, що висновки суду про недоведеність вимоги про відшкодування матеріальної шкоди суперечить встановленим фактичним обставинам і вимогам закону.
Звертається увага, що згідно сталої судової практики приписи ст.625 ЦК України застосовуються до будь-яких грошових зобов?язань, незалежно від того, чи виникли вони з договірних відносин, чи з деліктних.
З посиланням на практику ЄСПЛ і Верховного Суду стверджується, що суд першої інстанції не дав належної оцінки доводам позовної заяви, встановленим обставинам, тому помилково визначив суму відшкодування моральної шкоди.
У відзиві Запорізька обласна прокуратура, посилаючись на необгрунтованість доводів апеляційної скарги, просить залишити її без задоволення.
Стверджується, що позивач не довів належними і допустимими доказами склад цивільного правопорушення як підставу для покладення на Державу обов?язку відшкодувати йому матеріальну і моральну шкоду.
Підкреслюється, що посилання в апеляційній скарзі на висновки, викладені у постанові ВП ВС від 19 червня 2019 року (справа № 646/14523/15-ц), є нерелевантним, оскільки у вказаній справі досліджувалося питання про застосування приписів ч.2 ст.625 ЦК України у зв?язку із невиконанням Державою рішення про стягнення коштів, тоді як у цій справі відсутнє рішення про стягнення коштів на користь позивача.
Апеляційний суд, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційних скарг та позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції, приходить висновку, що апеляційні скарги слід залишити без задоволення з таких підстав:
Відповідно до п.1 ч.1 ст.374, ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З матеріалів справи вбачається, що прокуратурою Запорізької області здійснювалось досудове розслідування та процесуальне керівництво у кримінальному провадженні №4201608000000311 від 13.09.2016 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України.
У ході досудового розслідування з?ясовано, що головний державний ревізор - інспектор УВБ ГУ ДФС в Запорізькій області Вітер B.В. за попередньою змовою зі старшим оперуповноваженим з ОВС УВБ ГУ ДФС в Запорізькій області Котенком О.І. вимагають від ОСОБА_2 неправомірну вимогу в розмірі 5 200 гривень за проходження митного контролю товарів під час їх переміщення через митний кордон України.
У рамках вказаного кримінального провадження на підставі ухвали слідчого судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 18.11.2016 слідчим прокуратури Запорізької області Черніченко Б.В. проведено обшук службових кабінетів ГУ ДФС у Запорізькій області та квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , в ході якого вилучено матеріальні носії інформації та службової документації і грошові кошти.
Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 23.11.2016 задоволено клопотання слідчого прокуратури Запорізької області Черніченко Б.В. про накладення арешту на вилучені кошти.
ОСОБА_1 звернувся з клопотанням до слідчого прокуратури Запорізької області Черніченко Б.В. (вхідний №1771-44264вх16 від 01.12.2016), в якому просив повернути особисті речі, зокрема ноутбуки та мобільний телефон.
Слідчим 02.12.2016 винесена постанова, якою відмовлено у задоволенні клопотання представника у поверненні ОСОБА_1 речей через те, що комп?ютерна техніка направлена на експертизу.
У подальшому 28.04.2017 заступником Генерального прокурора України на підставі п.5 ст.36 КПК України досудове розслідування у вказаному кримінальному провадженні доручене слідчим прокуратури Полтавської області.
За результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 09.07.2019 та наданої ним ухвали слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтави вилучені в ході обшуку грошові кошти у сумі 21 800 грн і 2 290 грн повернуті заявнику 31.07.2019.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції керувався такими міркуваннями.
Вилучене майно позивачу повернуто не було та фактично утримувалося органами прокуратури протягом тривалого часу - понад один рік і вісім місяців.
Фактичне повернення майна відбулося лише у 2018-2019 роках.
Дії органів досудового розслідування та прокуратури щодо вилучення та тривалого утримання майна позивача були протиправними та призвели до порушення його права власності, тому суд задовольнив вимоги про відшкодування моральної шкоди частково у розмірі 25 000 грн.
Матеріальна шкода у розмірі 9 433 грн 64 коп. складається з інфляційних втрат та трьох відсотків річних, нарахованих на суму грошових коштів, на які було накладено арешт у межах кримінального провадження.
Правовідносини, що виникли між сторонами у цій справі, не є договірними та не містять ознак грошового зобов?язання у розумінні статті 509 ЦК України, оскільки виникли у зв?язку із здійсненням органами досудового розслідування владних управлінських функцій.
Факт тимчасового вилучення та арешту грошових коштів у межах кримінального провадження сам по собі не свідчить про виникнення між сторонами грошового зобов?язання, а тому положення статті 625 ЦК України до спірних правовідносин застосуванню не підлягають.
Крім того, Закон України «Про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачає такого способу відшкодування шкоди як стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних.
Також позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували матеріальних збитків у заявленому розмірі, а також причинно - наслідковий зв?язок між діями відповідачів та такими збитками.
Оскільки позов задоволено частково, з Державного бюджету на користь позивача пропорційно до задоволених позовних вимог підлягає стягненню сума в розмірі 5 950,00 грн понесених витрат на правову допомогу.
Перевіряючи доводи апеляційних скарг, апеляційний суд керується такими міркуваннями.
Згідно ч.1 та 2 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Відповідно ч.4 та 5 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги Державної Казначейської служби України, апеляційний суд відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України враховує висновки, викладені у постановах Верховного Суду 03 грудня 2025 року (справа № 754/11380/21), від 15 квітня 2026 року (справа № 175/4737/24), згідно яких: «З огляду на припис статті 56 Конституції України шкоду, завдану органом державної влади чи його посадовими і службовими особами, відшкодовує саме держава.
За змістом частини другої статті 2 ЦК України одним із учасників цивільних відносин є держава Україна. Держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 ЦК України).
Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України). За змістом статті 173 ЦК України, яка має назву «Представники держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад», у випадках і в порядку, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, від імені держави за спеціальними дорученнями можуть виступати органи державної влади.
Отже, у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 та від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц).
Органи державної влади є частиною апарату держави, виконують виключно її завдання та функції, представляють державу у правовідносинах, для участі в яких наділені відповідними повноваженнями та належними державі матеріальними засобами, зокрема і коштами.
Ураховуючи положення наведених норм матеріального права, правових висновків Великої Палати Верховного Суду, Верховний Суд вважає, що стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу має бути здійснено за рахунок держави Україна, яку у цій справі представляв компетентний орган.
Отже, доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про невідповідність нормам процесуального закону висновку апеляційного суду щодо покладення на державну установу, де проходить службу особа, яка склала протокол про адміністративне правопорушення, а не безпосередньо на державу Україна, обов`язку щодо відшкодування судових витрат є обґрунтованими.
За таких обставин, Верховний Суд вважає помилковими висновки апеляційного суду про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, розмір яких визначено пропорційно розміру задоволених позовних вимог, відповідно до норм ЦПК України, безпосередньо з органу державної влади, оскільки такі кошти підлягають стягненню з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України.»
Оскільки, предметом позову у цій справі є відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури, яка відшкодовується Державою на загальних підставах, то є обгрунтованим висновок суду першої інстанції про стягнення витрат на правову допомогу із Держави.
Оцінюючи доводи апеляційних скарг Запорізької обласної прокуратури, Полтавської обласної прокуратури і адвокатки Вітер А.І., представниці ОСОБА_1 , апеляційний суд керується такими міркуваннями.
Як підтверджено матеріалами справи і визнається учасниками справи, позивач не був учасником кримінального провадження №4201608000000311, у межах якого у 2016 році вилучені належні позивачу особисті речі: два мобільні телефони, два ноутбуки і грошові кошти. Вказані речі повернути позивачу у 2018-2019 роках.
З огляду на вказані фактичні обставини, які визнаються учасниками справи, спірні правовідносини врегульовані ст.1173, ст. 1174, ч.6 ст.1176 ЦК України, за змістом яких шкода, завдана фізичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи не законного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури, відшкодовується Державою на загальних підставах.
За змістом наведених норм закону шкода відшкодовується незалежно від вини. Разом з тим, обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними покладається на позивача.
Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову.
Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суд встановлює наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної/матеріальної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом.
Причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду.
Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги.
Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння.
Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями.
Як слідує з матеріалів справи, ухвалою слідчого судді Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 18 листопада 2016 року наданий дозвіл на проведення обшуку у службових кабінетах ГУ ДФС у Запорізькій області для виявлення та вилучення предметів та документів, матеріальних носіїв інформації, що містять дані стосовно контролю діяльності пункту пропуску «Міжнародний аеропорт Запоріжжя» при здійсненні митного оформлення за участю ОСОБА_3 , грошових коштів, отриманих від ОСОБА_3 (т.1 а.с.21-22).
Ухвалою слідчого судді Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 18 листопада 2016 року наданий дозвіл на проведення обшуку у квартирі АДРЕСА_2 для виявлення та вилучення предметів та документів, матеріальних носіїв інформації, що містять дані стосовно контролю діяльності пункту пропуску «Міжнародний аеропорт Запоріжжя» при здійсненні митного оформлення за участю ОСОБА_3 , грошових коштів, отриманих від ОСОБА_3 (т.1 а.с.32-33).
За результатами проведених обшуків у службових кабінетах ГУ ДФС у Запорізькій області 21 листопада 2016 року вилучені належні ОСОБА_1 два мобільні телефони і два ноутбуки (т.1 а.с. 23-32), у квартирі АДРЕСА_2 того ж дня вилучені належні ОСОБА_1 грошові кошти (т.1 а.с.34-41).
Відповідно до частини першої статті 234 КПК України обшук проводиться з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання знаряддя кримінального правопорушення або майна, яке було здобуте у результаті його вчинення, а також встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб.
Обшук проводиться на підставі ухвали слідчого судді місцевого загального суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування, а у кримінальних провадженнях щодо злочинів, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду, - на підставі ухвали слідчого судді Вищого антикорупційного суду (частина друга статті 234 КПК України).
Вилучені речі та документи, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, та не відносяться до предметів, які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном (частина сьома статті 236 КПК України).
Відповідно до частини першої статті 167 КПК України тимчасовим вилученням майна є фактичне позбавлення підозрюваного або осіб, у володінні яких перебуває зазначене у частині другій цієї статті майно, можливості володіти, користуватися та розпоряджатися певним майном до вирішення питання про арешт майна або його повернення, або його спеціальну конфіскацію в порядку, встановленому законом.
Тимчасово вилучене майно повертається особі, у якої воно було вилучено: 1) за постановою прокурора, якщо він визнає таке вилучення майна безпідставним; 2) за ухвалою слідчого судді чи суду, у разі відмови у задоволенні клопотання прокурора про арешт цього майна; 3) у випадках, передбачених частиною п`ятою статті 171, частиною шостою статті 173 цього Кодексу; 4) у разі скасування арешту; 5) за вироком суду в кримінальному провадженні щодо кримінального проступку (частина перша статті 169 КПК України).
Клопотання слідчого, прокурора про арешт тимчасово вилученого майна повинно бути подано не пізніше наступного робочого дня після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, у якої його було вилучено. У разі тимчасового вилучення майна під час обшуку, огляду, здійснюваних на підставі ухвали слідчого судді, передбаченої статтею 235 цього Кодексу, клопотання про арешт такого майна повинно бути подано слідчим, прокурором протягом 48 годин після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, в якої його було вилучено (частина п`ята статті 171 КПК України).
Ухвалу про арешт тимчасово вилученого майна слідчий суддя, суд постановляє не пізніше сімдесяти двох годин із дня находження до суду клопотання, інакше таке майно повертається особі, у якої його було вилучено (частина шоста статті 173 КПК України).
Постановою слідчого прокуратури від 02 грудня 2016 року відмовлено адвокату Кравченку В.В., представнику ОСОБА_1 , у задоволенні клопотання про повернення ОСОБА_1 належних йому речей, вилучених під час проведення обшуків (т.1 а.с.42, 43-44). Мотивуючи відмову у поверненні належних ОСОБА_1 речей, слідчий після закінчення строків, встановлених ст.171, ст.173 КПК України, послався на те, що комп?ютерна техніка направлена до НДЕКЦ в Запорізькій області, а огляд мобільних телефонів здійснюється співробітниками СБУ в Запорізькій області; слідчим також зазначено, що проведеним оглядом встановлено, що вилучені речі та документи мають відношення до вчиненого ОСОБА_4 і ОСОБА_5 злочину.
Разом з тим, у межах розгляду цієї справи прокурором у справу не надано жодних доказів про те, що вилучені під час проведення обшуків речі (мобільні телефони і ноутбуки, а також грошові кошти), що належать ОСОБА_1 , містили дані стосовно контролю діяльності пункту пропуску «Міжнародний аеропорт Запоріжжя» при здійсненні митного оформлення за участю ОСОБА_3 , а грошові кошти отримані від ОСОБА_3 , а також, що вказані речі мали відношення до вчиненого ОСОБА_4 і ОСОБА_5 злочину. У матеріали справи не надано доказів щодо результатів дослідження комп?ютерної техніки, належної позивачу, експертами НДЕКЦ в Запорізькій області і огляду мобільних телефонів, належних позивачу, співробітниками СБУ в Запорізькій області.
Одночасно, прокурором суду не надано доказів виконання імперативних приписів КПК України щодо вирішення у встановленому законом порядку та строки долі тимчасово вилучених у ОСОБА_1 речей - двох мобільних телефонів і двох ноутбуків.
Вилучені у ОСОБА_1 речі повернуті йому після його звернень у липні 2018 року (два ноутбуки і один мобільний телефон) і у серпні 2018 року (один мобільний телефон). Ці обставини визнаються прокурором.
Підсумовуючи, слід зазначити, що є доведеним склад правопорушення: внаслідок незаконної бездіяльності прокурора - невиконання вимог КПК України (ст.171, ст.173) позивач протиправно був позбавлений можливості володіти, користуватися та розпоряджатися належними йому майном тривалий час, що вочевидь завдало йому моральних страждань.
Ухвалою слідчого судді Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 23 листопада 2016 року накладений арешт на грошові кошти у сумі 21 800 грн, вилучені у квартирі АДРЕСА_2 , і на грошові кошти у сумі 2 290 грн, вилучені у службовому кабінеті ГУ ДФС в Запорізькій області (т.1 а.с.52-53).
Постановою Полтавської обласної прокуратури від 19 жовтня 2018 року закрите кримінальне провадження № 4201608[телефон приховано] від 13 вересня 2016 року, доля речових доказів - грошових коштів, на які накладений арешт у межах цього кримінального провадження, не вирішена, арешт не скасований, грошові кошти ОСОБА_1 не повернуті (т.1 а.с.62-77).
Ухвалою слідчого судді від 03 квітня 2019 року скасований арешт, накладений ухвалами слідчого судді Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 23 листопада 2016 року, на грошові кошти у сумі 21 800 грн і 2 290 грн (т.1 а.с.78-79). Скасовуючи арешт, накладений на грошові кошти, слідчий суддя зазначив, що прокурор не виконав (порушив) вимоги ст.174 КПК України.
Грошові кошти повернуті ОСОБА_1 31 липня 2029 року (т.1 а.с.95).
Вказані обставини, які не заперечуються прокуратурою, підтверджують склад правопорушення: внаслідок порушення прокурором приписів ст. 174 КПК України позивач був протиправно позбавлений права володіти, користуватися та розпоряджатися належними йому грошовими коштами загальною сумою 24 090 грн з 19 жовтня 2018 року по 03 квітня 2019 року, що безперечно завдало йому моральної шкоди.
Отже, доводи апеляційних скарг Запорізької і Полтавської обласних прокуратур про недоведеність усіх трьох складових правопорушення як підстави для покладення на Державу відповідальності за протиправні дії, рішення, бездіяльність їхніх працівників є необгрунтованими і спростовуються поданими у справу належними, допустимими і достатніми доказами.
Не є обгрунтованими доводи апеляційних скарг прокуратури про те, що протиправність дій, рішень чи без діяльності органів досудового слідства, прокуратури, суду у справах такої категорії має бути доведена виключно у межах процедур, визначених КПК України, адже відповідно до ст.1173, ст.1174, ч.6 ст.1176 ЦК України шкода у таких справах відшкодовується на загальних підставах, закон не містить імперативної норми про те, що протиправність дій, рішень чи бездіяльності органів досудового слідства, прокуратури, суду встановлюється в порядку, визначеному КПК України.
Доводи апеляційної скарги Полтавської обласної прокуратури про «непричетність» до процесуальних рішень та інших дій чи бездіяльності у межах кримінального провадження № 4201608[телефон приховано] від 13 вересня 2016 року, які вчинені, допущені службовими особами Запорізької обласної прокуратури, суперечать змісту ЗУ «Про прокуратуру».
На переконання апеляційного суду суд першої інстанції, визначаючи розмір компенсації моральної шкоди, врахував встановлені фактичні обставини, тривалість порушення права власності позивача на речі і грошові кошти, характер порушень, допущених органами досудового слідства і прокуратури, врахував вимоги розумності і справедливості та визначив достатінй і адекватний розмір відшкодування моральної шкоди.
Згідно позову ОСОБА_1 визначив матеріальну шкоду як три відсотки річних та інфляційні втрати (9 433,64 грн), нараховані відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України за прострочення виконання обов?язку органів прокуратури повернути йому вилучені грошові кошти у сумі 24 090 грн.
Відмовляючи у задоволенні такої вимоги, суд першої інстанції виснував про те, що спірні правовідносини не є договірними, не містять ознак грошового зобов?язання, оскільки арешт грошових коштів відбувся у межах кримінального провадження.
Наведений висновок не є обгрунтованим, оскільки сталими висновками Верховного Суду визначено, що «стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України. Тому приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (зокрема деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).
Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір, делікт тощо). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачають договір або спеціальний закон, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.» (див., зокрема: постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року (справа № 758/1303/15-ц), від 16 травня 2018 року (справа № 686/21962/15-ц), від 19 червня 2019 року (справа № 646/14523/15-ц), від 03 жовтня 2023 року (справа № 686/7081/21).
Разом з тим, апеляційний суд вважає правильним по суті рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні вимоги про стягнення матеріальної шкоди з огляду на те, що ухвалою слідчого судді від 03 квітня 2019 року (т.1 а.с.79) обов?язок з повернення грошових коштів покладений судом на уповноважених осіб ПАТ «Укрсоцбанк», у якому арештовані кошти знаходилися на зберіганні, отже у органів прокуратури не виникло обов?язку з повернення коштів, у справі відсутні належні і допустимі докази про те, що органи прокуратури перешкоджали позивачу та/або банківській установі виконати ухвалу слідчого судді від 03 квітня 2019 року.
Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку про необгрунтованість апеляційних скарг, які не містять посилань на нові істотні обставини та відповідні докази, з якими процесуальне законодавство пов`язує можливість скасування чи зміни судового рішення.
Керуючись ст.367, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційний суд
ухвалив:
Апеляційні скарги Державної Казначейської служби України, Запорізької обласної прокуратури, Полтавської обласної прокуратури, адвокатки Вітер Анастасії Ігорівни, представниці ОСОБА_1 , залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м.Полтави від 02 квітня 2026 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови виготовлено 30 вересня 2026 року.
Головуючий суддя О.А.Лобов
Судді: Ю.В. Дряниця
А.І. Дорош