ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 539/6358/25 Номер провадження 22-ц/814/2125/26 Головуючий у 1-й інстанції Пилипчук М.М. Доповідач ап. інст. Обідіна О. І.
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 жовтня 2026 року м. Полтава
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Полтавського апеляційного суду в складі:
головуючого судді: Обідіної О.І.,
суддів: Бутенко С.Б., Карпушина Г.Л.,
за участю секретаря: Дороженка Р.Г.,
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві, в режимі відеоконференції, апеляційну скаргу представника заявника ОСОБА_1 - адвоката Кузьмич Наталії Олександрівни на рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 20 січня 2026 року за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - Лубенський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Лубенському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про встановлення факту смерті,
В С Т А Н О В И Л А:
У грудні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою, в якій просила встановити факт смерті громадянина російської федерації ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Калуга, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у місті Котово Котовського району Волгоградської області російської федерації, причина смерті - набряк головного мозку, злоякісне новоутворення тім`яної долі лівої напівкулі головного мозку, з метою подальшої реєстрації смерті в органах Державної реєстрації актів цивільного стану України та отримання свідоцтва про смерть.
Вказувала, що вона перебувала в шлюбі з ОСОБА_2 з 10 жовтня 2015 року.
26 квітня 2019 року ОСОБА_2 отримав посвідку на постійне місце проживання на території України строком дії до 25 квітня 2029 року та був зареєстрований за її місцем проживання АДРЕСА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_3 в них народилася донька ОСОБА_3 .
Навесні 2022 р у зв`язку з онкологічною хворобою її чоловік ОСОБА_2 виїхав до російської федерації на лікування.
ІНФОРМАЦІЯ_2 від двоюрідного брата чоловіка вона дізналася, що останній помер ІНФОРМАЦІЯ_2 від набряку головного мозку.
На її прохання, 11 серпня 2022 року двоюрідний брат чоловіка через месенжер «Вайбер» направив фотокопії свідоцтва про смерть та довідки про смерть. У свідоцтві про смерть зазначено: « ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у місті Котово Котовського району Волгоградської області російської федерації. Свідоцтво про смерть видане відділом ЗАГС адміністрації Котовського муніципального району Волгоградської області».
Разом з тим, отримати належним чином «легалізоване» свідоцтво про смерть у заявника немає можливості, оскільки вона не має контактів з матір`ю померлого, у якої знаходиться оригінал свідоцтва про смерть та позбавлена фізичної можливості як на звернення за дублікатом втраченого свідоцтва про смерть чоловіка на території держави-агресора, так і на апостилювання цього документа компетентними органами російської федерації .
На її звернення до Лубенського відділу ДРАЦС у Лубенському районі з заявою про видачу свідоцтва про смерть, вона отримала відповідь, що у зв`язку з зупиненням дії Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах з державою-агресором отримати оригінал свідоцтва про смерть чоловіка немає можливості, в зв`язку з чим вона не має можливості вчиняти дії щодо себе та своєї малолітньої дитини, які потребують дозволу батька та чоловіка (отримати дитині паспорт, оформити пенсію по втраті годувальника, інші соціальні виплати, купити нерухоме майно, перереєструвати місце проживання дитини), оскільки не має офіційного документа, який підтверджує факт смерті чоловіка та батька.
Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 20 січня 2026 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення факту смерті відмовлено.
Ухвалюючи рішення суд дійшов висновку, що факт смерті особи вже підтверджено свідоцтвом про смерть, виданим органом іноземної держави, на території якої настала смерть, а отже підстави для встановлення вказаного юридичного факту в судовому порядку відсутні.
Не погодившись з рішенням суду, адвокат Кузьмич Н.О. (на даний час шлюбне прізвище ОСОБА_4 ) подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове про задоволення заяви.
Вказує, що заявник не має можливості отримати належним чином легалізоване свідоцтво про смерть, внаслідок збройної агресії та розриву дипломатичних відносин між країнами.
Вважає, що невизначеність норм процесуального права не може тлумачитися проти заявника і обмежувати його права, тому на її думку піддягає застосуванню принцип аналогії закону шляхом поширення на дані відносини висновків Верховного Суду, висловлені при розгляді справ №747/20/23, №759/7001/22, №643/1873/23.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів, приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом, 10 жовтня 2015 року ОСОБА_5 та ОСОБА_2 (громадянин російської федерації) зареєстрували шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб від 10 жовтня 2015 року серії НОМЕР_1 .
Відповідно до свідоцтва про народження від 05 червня 2021 року серії НОМЕР_2 батьками ОСОБА_3 є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
26.04.2019 ОСОБА_2 отримав посвідку на постійне проживання в Україні строком на 10 років.
Згідно довідки про реєстрацію місця проживання особи ОСОБА_6 з 17.11.2015 зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 , в якій також зареєстровані дружина та донька.
Як вбачається з долученої до позовної заяви копії свідоцтва про смерть (свидетельство про смерть) від 01 серпня 2022 року серії НОМЕР_3 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в місті Котово Котовського району Волгоградської області російської федерації. Місце державної реєстрації - відділ ЗАГС адміністрації Котовського муніципального району Волгоградської області. Місце видачі свідоцтва - відділ ЗАГС адміністрації Котовського муніципального району Волгоградської області.
Факт смерті ОСОБА_2 також підтверджується копією довідки про смерть (справка о смерти) №С-00721 від 01 серпня 2022 року, де зазначено, що ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в місті Котово Котовського району Волгоградської області російської федерації.
Відмовляючи в задоволенні заяви, суд зазначив, що факт смерті підтверджується уповноваженим органом іноземної держави, на території якої помер ОСОБА_2 , а тому відсутні підстави для встановлення вказаного юридичного факту в порядку окремого провадження у відповідності до положень ЦПК України.
Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду
Відповідно до ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про:
1) обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи; 1) обмеження фізичної особи у відвідуванні гральних закладів та участі в азартних іграх; 2) надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності; 3) визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою; 4) усиновлення; 5) встановлення фактів, що мають юридичне значення; 6) відновлення прав на втрачені цінні папери на пред`явника та векселі; 7) передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність; 8) визнання спадщини відумерлою; 9) надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку; 10) примусову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу; 11) розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб; 12) розкриття професійної таємниці на ринках капіталу та організованих товарних ринках.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;
- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
Вказані правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18.
Чинне цивільне процесуальне законодавство України передбачає випадки звернення до суду, наслідком яких є ухвалення судового рішення, на підставі якого орган державної реєстрації актів цивільного стану (ДРАЦС) може видати свідоцтво про смерть, а саме:
- встановлення факту смерті особи в певний час - у разі неможливості реєстрації органом ДРАЦС факту смерті (пункт 8 частини першої статті 315 ЦПК України);
- встановлення факту смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою внаслідок нещасного випадку чи надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру (пункт 9 частини першої статті 315 ЦПК України);
- встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України або на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан (стаття 317 ЦПК України);
- визнання фізичної особи померлою (статті 305-309 ЦПК України).
Відповідно до статті 13 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 року, укладеної між державами-членами СНД (зокрема, Україною і російською федерацією) та ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР, документи, що на території однієї з Договірних Сторін виготовлені або засвідчені установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції і за установленою формою та скріплені гербовою печаткою, приймаються на територіях інших Договірних Сторін без якого-небудь спеціального посвідчення; документи, що на території однієї з Договірних Сторін розглядаються як офіційні документи, користуються на територіях інших Договірних Сторін доказовою силою офіційних документів.
Разом із тим 23 грудня 2022 року набрав чинності Закон № 2783-IX «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року».
Відповідно до цього Закону дію Конвенції було зупинено у відносинах з російською федерацією та республікою білорусь.
Це означає, що дія цієї Конвенції, у тому числі і статті 13, зупиняється щодо будь-яких документів, виданих, посвідчених лише у двох країнах (російська федерація та республіка білорусь), незалежно від дати їх видачі, посвідчення.
Разом з тим з дати зупинення дії Конвенції 1993 року у відносинах з російською федерацією та республікою білорусь до документів, виданих на території цих країн, при їх пред`явленні на території України застосовуватиметься вимога засвідчення апостилем згідно з Конвенцією, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, яка була підписана 05 жовтня 1961 року в м. Гаазі. Відповідно до Закону України від 10 січня 2002 року № 2933-ІІІ «Про приєднання України до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних документів» Конвенція набрала чинності для України з 22 грудня 2003 року та залишається чинною у відносинах України з російською федерації і республікою білорусь.
Водночас для захисту прав і свобод громадян України та інших осіб, що мають документи вказаних країн, Кабінет Міністрів України врегулював питання використання документів цих країн на час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування.
Так, відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 04 лютого 2023 року № 107 «Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав» під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля тощо) у разі, коли станом на 24 лютого 2022 року такі документи приймалися на території України без спеціального посвідчення.
В даному випадку ОСОБА_1 просить встановити факт смерті її чоловіка на території російської федерації, посилаючись на те, що не має ані свідоцтва про смерть чоловіка, ані його дублікату та позбавлена можливості звернення за дублікатом на території країни агресора та на апостилювання його відповідними органами, що позбавляє її можливості реалізувати свої права як дружини померлого, так і права їх малолітньої дитини, яка залишилась без батьківського піклування.
Разом з тим, факт смерті ОСОБА_7 підтверджено свідоцтвом про смерть, виданим компетентними органами відповідно до законодавства іноземної держави, на території якої настала смерть, а тому місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для встановлення факту смерті в судовому порядку, оскільки смерть ОСОБА_7 вже підтверджена відповідним свідоцтвом про смерть та повторного встановлення такий юридичний факте не потребує.
Наведене узгоджується з усталеною практикою Верховного Суду при розгляді справ з подібними правовідносинами, викладеними у постановах від 15 серпня 2024 року у справі № 643/8133/23, від 24 грудня 2024 року у справі № 387/228/24, від 02 липня 2025 року у справі № 186/227/24, від 15 липня 2025 року у справі № 307/3991/23.
Доводи апеляційної скарги щодо можливості встановлення юридичного факту за умови неможливості отримання відповідного документа, який посвідчує цей факт, є помилковими, оскільки така обставина сама по собі не є підставою для обов`язкового задоволення відповідної заяви.
В даній справі відсутня необхідність у встановленні факту смерті ОСОБА_8 , оскільки смерть останнього підтверджується належним документом, виданим відповідно до законодавства іноземної держави.
Чинне законодавство України не передбачає можливості повторного встановлення в судовому порядку факту, який уже був зареєстрований органами реєстрації актів цивільного стану (в тому числі й іноземними). Судовий порядок встановлення факту смерті є винятковим і застосовується лише тоді, коли реєстрація взагалі не проводилась або документи повністю втрачені й не можуть бути відновлені.
Посилання на судову практику та встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території України, відхиляється колегією суддів та не може бути застосований в даному випадку, оскільки можливість встановлення такого факту на тимчасово окупованій території чітко передбачена ст. 317 ЦПК України на відміну від встановлення факту смерті на території іншої держави, який вже підтверджений свідоцтвом про смерть іншої держави, що виключає повторне встановлення такого юридичного факту в судовому порядку.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги та залишення без змін рішення суду першої інстанції, яке ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. 367, ч.1 п. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 382, ст. 384 ЦПК України, колегія суддів,-
П О С Т А Н О В И Л А:
Апеляційну скаргу представника заявника ОСОБА_1 - адвоката Кузьмич Наталії Олександрівни залишити без задоволення.
Рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 20 січня 2026 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови виготовлено 01 жовтня 2026 року.
Судді: О. І. Обідіна С.Б. Бутенко Г.Л. Карпушин