Справа № 127/32772/25
Провадження № 22-ц/801/1865/2026
Провадження № 22-ц/801/1873/2026
Категорія: 10
Головуючий у суді 1-ї інстанції Дернова В. В.
Доповідач:Матківська М. В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 вересня 2026 року Справа № 127/32772/25 м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі:
Головуючого: Матківської М. В.
Суддів: Міхасішина І. В., Стадника І. М.
Секретар: Закернична А. О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 15 травня 2026 року
та за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 15 травня 2026 року і на додаткове рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 01 червня 2026 року
у цивільній справі за позовом до ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного сумісного майна, набутого за час спільного проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу,
Рішення і додаткове рішення ухвалила суддя Дернова В. В.
Рішення ухвалено о 09:56 год в м. Вінниця
Додаткове рішення ухвалено у відсутності сторін
Повний текст рішення складено 21 травня 2026 року
Повний текст додаткового рішення складено 01 червня 2026 року,
Встановив:
У жовтні 2025 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про поділ спільного сумісного майна, набутого за час спільного проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, мотивуючи свої вимоги тим, що 25 січня 2004 року між ним та відповідачем у храмі Святого великомученика Пантелеймона у місті Вінниця проведено обряд вінчання. В установі державної реєстрації актів цивільного стану шлюб вони не реєстрували, проживали у цивільному шлюбі.
Від спільного проживання мають двоє повнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 і ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
21 листопада 2024 року між ним і відповідачем укладено договори про визначення часток у праві спільної сумісної власності, згідно яких у праві власності нажитого ними нерухомого майна - будинку та земельної ділянки було визначено по 1/2 частці кожній із сторін.
Також ними за час проживання однією сім`єю придбавалися транспортні засоби. 23 травня 2020 року ними за спільні заощадження придбано автомобіль марки KIA SPORTAGE, 2013 року випуску, який зареєстровано на ім`я відповідача.
З початку квітня 2024 року вони перестали вести спільне господарство, припинили стосунки як чоловік та дружина.
Не розподіленим майном, набутим за час проживання без реєстрації шлюбу є транспортний засіб марки KIA SPORTAGE, 2013 року випуску, який зареєстровано на ім`я відповідача, тому він просить поділити спільне сумісне майно набуте ними за час спільного проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу таким чином: визнати за відповідачем ОСОБА_1 право власності на автомобіль KIA SPORTAGE, 2013 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , та стягнути з ОСОБА_1 на його користь грошову компенсацію за його частку у праві спільної сумісної власності у розмірі 594 600,00 грн.; розподілити судові витрати.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 15 травня 2026 року позов задоволено частково.
Визнано за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на транспортний засіб - автомобіль марки (моделі) KIA SPORTAGE, 2013 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 .
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 266 905,00 грн. (двісті шістдесят шість тисяч дев`ятсот п`ять грн.) компенсації вартості спільного сумісного майна, а саме автомобіля марки (моделі) KIA SPORTAGE, 2013 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 .
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 2669,05 грн. судового збору.
Додатковим рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 01 червня 2026 року стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1500,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду в частині відмови у задоволенні його позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити повністю, а також змінити додаткове рішення суду, перерозподіливши судові витрати, відповідно до результатів розгляду апеляційної скарги, посилавшись на незаконність та необґрунтованість оскаржуваного рішення через ненадання оцінки цілому рядку доказів; неповне з`ясування обставин, які ним підтверджувалися і мають значення для справи; через суперечливі висновки та невідповідність висновків суду, викладених у рішенні суду, обставинам справи, внаслідок чого неправильно застосовані норми матеріального права та порушено норми процесуального права.
Доводи апеляційної скарги полягають у тому, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що щонайменше до 2020 року включно сторони проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу, внаслідок чого на початку 2021 року ними було зареєстровано право спільної сумісної власності на нерухоме майно, яке вони у подальшому поділили у рівних частках - по 1/2 частці, у позасудовому порядку. Так, сторони у 2006 році придбали нерухоме майно - земельну ділянку і дачний будинок. Право власності на будинок було зареєстровано 02 лютого 2021 року, частки були визначені ними самостійно, відповідно до договору про визначення часток у праві спільної сумісної власності, який був укладений лише 21 листопада 2024 року.
Тобто право власності на реконструйований будинок зареєстровано ними, як спільне сумісне майно 02 лютого 2021 року під час проживання однією сім`єю, що судом не було враховано.
Судом першої інстанції не надано належної оцінки, у який період відбувся поділ, та помилково встановлено дату завершення спільного проживання сторін як 2020 рік, а не 2024 рік.
Також судом не враховано, що доказом спільного проживання була їх поїздка на відпочинок в Туреччину у серпні 2021 року. Із грудня 2020 року по серпень 2021 року позивач вчиняв відповідні дії, направлені на придбання іншого автомобіля марки NISSAN ROGUE, за який 14 серпня 2021 року відбулася оплата митного оформлення та прийнято рішення про реєстрацію автомобіля на ім`я дружини ОСОБА_1 .
На підтвердження таких обставин він надав докази, які є належними доказами ведення ними спільного господарства, оскільки договори та оплата за придбання автомобіля марки NISSAN ROGUE, 2018 року випуску і його транспортування в Україну із США, укладалися від імені чоловіка ОСОБА_2 , а митне оформлення та реєстрація автомобіля здійснювалися на ім`я дружини ОСОБА_1 . Жодних підстав для визнання даного автомобіля особистою приватною власністю відповідача ОСОБА_1 матеріали справи не містять.
Суд надав оцінку фотоматеріалам, відображеним у фототаблиці. Проте суд взяв до уваги фотоматеріали, датовані 2019 роком, а за 2023 рік взагалі не взяв до уваги.
Судом не оцінено квитанції про перерахунок коштів ОСОБА_2 на рахунок ОСОБА_1 , які здійснювалися на потреби сім`ї, датовані 2021-2023 роками та квитанції по розрахунку за природній газ, датовані 2023 та початком 2024 років.
У відзиві на апеляційну скаргу позивача ОСОБА_2 відповідач ОСОБА_1 просить його апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції в оскарженій ним частині залишити без змін та здійснити розподіл судових витрат.
В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду в частині визнання автомобіля марки KIA SPORTAGE, 2013 року випуску, який зареєстровано на її ім`я, об`єктом спільної сумісної власності сторін та стягнення з неї на користь позивача 266 905,00 грн. і судового збору та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовити у повному обсязі і стягнути на її користь понесені судові витрати.
Зазначила, що рішення суду вважає незаконним та необґрунтованим, таким, що ухвалене при неповному з`ясуванні обставин справи, неправильній оцінці доказів та при неправильному застосовані норм матеріального права.
Доводи апеляційної скарги полягають у тому, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про існування між сторонами фактичних шлюбних відносин станом на момент придбання автомобіля марки KIA SPORTAGE, 2013 року випуску, який зареєстровано на ім`я відповідача, проте, жодним належним та допустимим доказом не підтверджено наявності після 2018 року спільного бюджету, спільного ведення господарства, спільного планування витрат та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю. Належних доказів існування фактичних шлюбних відносин станом на 23 травня 2020 року матеріали справи не містять.
Суд першої інстанції не надав належної оцінки суперечностям у показах позивача та безпідставно відкинув узгоджені між собою показання численних свідків, які підтверджують припинення сімейних відносин між сторонами у 2018 році. Суд безпідставно використав договір про визначення часток у праві спільної сумісної власності як доказ існування сімейних відносин у 2020 році. Такий висновок є помилковим. Сам факт державної реєстрації права власності у 2021 році та поділу нерухомості у 2024 році жодним чином не підтверджує існування між сторонами фактичних шлюбних відносин у період після 2018 року. Суд безпідставно поклав в основу рішення фотознімки, достовірність яких належним чином не підтверджена. Позивач не надав оригіналів фотознімків, а суд не вжив заходів для їх витребування та перевірки, незважаючи на наявність обґрунтованих сумнівів щодо достовірності таких доказів.
Суд не встановив джерела походження коштів, за які придбано автомобіль марки KIA SPORTAGE, 2013 року випуску.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 позивач ОСОБА_2 просить її апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення в частині задоволення позову, що є законним та справедливим, просить залишити без змін, задовольнивши його апеляційну скаргу.
У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 - адвокат Дубінський Ю. Я. апеляційну скаргу підтримав і просить її задовольнити; апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 просить залишити без задоволення.
Представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Тимощук Є. С. підтримав свою апеляційну скаргу, просить задовольнити її, а апеляційну скаргу позивача ОСОБА_2 просить залишити без задоволення.
Суд апеляційної інстанції, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали цивільної справи, дійшов висновку, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення за таких підстав.
Відповідно до ч. 1-4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
При цьому суд досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї та приймає докази, які не були подані до суду першої інстанції, лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього, а також не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Рішення суду позивач оскаржує в частині відмови в задоволенні позовних вимог про поділ майна подружжя; відповідач рішення суду оскаржує у задоволеній частині позовних вимог, тому суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду в оскаржуваних частинах, тобто в повному обсязі, а також переглядається додаткове рішення, що оскаржено позивачем.
Судом першої інстанції встановлено, що 25 січня 2004 року відбулося Таїнство вінчання між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , що підтверджується церковним свідоцтвом (а. с. 12) та фотоматеріалами (а. с. 16).
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є спільними дітьми сторін у справі ОСОБА_2 і ОСОБА_1 , незважаючи на те, що відомості про батька до актових записів про їх народження були внесені на підставі ч. 1 ст. 135 СК України, що було визнано у судовому засіданні обома сторонами, а тому не підлягає доказуванню в силу вимог ч. 1 ст. 82 ЦПК України.
Позивач ОСОБА_2 стверджував, що він та відповідач ОСОБА_1 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу до початку 2024 року.
Відповідач ОСОБА_1 стверджувала, що вона та позивач ОСОБА_2 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу до 2018 року.
Відповідно до змісту договору про визначення часток в праві спільної сумісної власності, укладеного 21 листопада 2024 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Процепко А. О., сторони є власниками садового будинку АДРЕСА_1 , на праві спільної сумісної власності.
Із пункту 2 договору вбачається, що право спільної сумісної власності сторін було зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 02 лютого 2021 року (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2284817305101).
У пункті 16 договору сторонам роз`яснено, зокрема, зміст ст. 60, 74 СК України, що додатково свідчить про правовий режим у спірних правовідносинах.
Згідно повідомлення Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 27 листопада 2025 року № 19/94348-25-Вих, ОСОБА_6 12 серпня 2021 року здійснював виїзд з України за напрямком «Київ-Даламан», та в`їзд в Україну 19 серпня 2021 року за напрямком «Даламан-Київ», а також ОСОБА_6 24 серпня 2019 року здійснював виїзд з України за напрямком «Київ-Анталія», та в`їзд в Україну 31 серпня 2021 року за напрямком «Анталія-Київ» (а. с. 83).
У ті самі періоди та за тими самими напрямками в`їзди та виїзди здійснювалися ОСОБА_7 , що підтверджується повідомлення Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 16 січня 2026 року № 19.5.1/3510-26-Вих (а. с. 95).
Як ОСОБА_8 , так і ОСОБА_9 є відомими міжнародними центрами туризму, розташованими на південно-західному узбережжі Туреччини.
Як вбачається з наданої ОСОБА_1 довідки комітету «Набережний-1» від 04 жовтня 2025 року № 80, не зареєстрований і зі свідчень сусідів, ОСОБА_2 по 2-му проїзду Рожевому у м. Вінниця не проживає (а. с. 68).
Дана довідка датована 2025 роком, та вона не містить інформації з якого саме часу ОСОБА_2 не проживає за цією адресою.
Наявні в матеріалах справи фотоматеріали, датовані 2019-2020 роками, спростовують доводи відповідача ОСОБА_1 щодо припинення сімейних (шлюбних) відносин з позивачем ОСОБА_2 із 2018 року (а. с. 17, 121-124). Частина фотоматеріалів узгоджується з відомостями щодо відпочинку ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у Туреччині у 2019 році, що заперечує відповідач ОСОБА_1 , стверджуючи про припинення сімейних (шлюбних) відносин з позивачем ОСОБА_2 з 2018 року.
Згідно повідомлення РСЦ ГСЦ МВС у Вінницькій, Черкаській та Кіровоградській областях від 21 травня 2025 року № 31/31/14/506-аз/05-2[телефон приховано] «Про надання інформації», за ОСОБА_1 реєструвались наступні транспортні засоби: 06 червня 2022 року: NISSAN ROGUE, 2018 року випуску (07 березня 2025 року перереєстровано на нового власника); 23 травня 2020 року: KIA SPORTAGE, 2013 року випуску.
Згідно Інформаційної довідки про середню ринкову вартість транспортних засобів, середньоринкова вартість в комплектному і технічно-справному стані на митній території України автомобіля марки (моделі) KIA SPORTAGE становить 533 810,00 грн.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 щонайменше, до 2020 року включно проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу, внаслідок чого на початку 2021 року ними було зареєстровано право спільної сумісної власності на нерухоме майно, яке вони у подальшому поділили у рівних частках (по 1/2 частці) у позасудовому порядку, а також придбали автомобіль марки (моделі) KIA SPORTAGE, 2013 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , вартістю 533 810,00 грн., зареєстрований 23 травня 2020 року за ОСОБА_1 , який за своїм правовим режимом набув статусу об`єкта права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 і ОСОБА_1 , з огляду на їх проживання на момент його придбання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, а тому підлягає поділу. З дотриманням принципу рівності часток майна дружини та чоловіка, суд прийшов до висновку про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 266 905 грн. (533 810 грн. : 2) компенсації вартості спільного сумісного майна, а саме автомобіля марки (моделі) KIA SPORTAGE, 2013 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 .
Стягуючи додатковим рішенням суду із позивача ОСОБА_2 на користь відповідача ОСОБА_1 судові витрати в сумі 1500,00 грн. - витрати на професійну правничу допомогу, суд виходив із часткового задоволення позовних вимог, що відповідно до ціни позову (вартості спірного майна) становить 45 %. Врахувавши, що з позивача на користь відповідача підлягає стягненню 8250,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу, тобто пропорційно до розміру позовних вимог, у задоволенні яких було відмовлено та з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 6750,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу, тобто пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а також не встановивши підстав для зменшення розміру таких витрат, із застосуванням положень статті 137 та частини 10 статті 141 ЦПК України, суд першої інстанції ухвалив саме таке додаткове рішення суду.
Апеляційний суд вважає такі висновки суду першої інстанції правильними.
Відповідно до ст. 368 ЦК України, спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю; майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом; майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
Отже, спільною сумісною є власність або подружжя за час шлюбу, або членів сім`ї в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.
Згідно зі ст. 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними; на майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Відповідно до ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Згідно з ч.1 ст. 71 СК України, якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом.
З огляду на встановлені судом обставини та з урахуванням наведених вимог норм матеріального права, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції прийшов до вірного висновку в тому, що спірний автомобіль, придбаний сторонами та зареєстрований за відповідачем 23 травня 2020 року, є об`єктом права їх спільної сумісної власності, частки сторін у якому є рівними, та визнав за відповідачем право власності на спірний автомобіль і стягнув з неї на користь позивача грошову компенсацію за 1/2 частку вартості у цьому спірному майні.
Щодо доводів апеляційних скарг сторін про припинення сімейних відносин між ними: позивач стверджує, що спільне проживання у них тривало до 2024 року, а відповідач, заперечуючи це, твердить про припинення сімейних відносин між ними у 2018 році.
Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтею 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до вимог частин першої, п`ятої, шостої, сьомої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях . Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи . Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (частини 1 і 2 статті 77 ЦПК України).
Докази мають бути належними (ст. 77 ЦПК України), допустимими (ст. 78 ЦПК України), достовірними (ст. 79 ЦПК України), достатніми (ст. 80) ЦПК України):
Належність доказів (ст. 77 ЦПК України): належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування ; допустимість доказі в (ст. 78 ЦПК України): суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом ; обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування ; достовірність доказів (ст. 79 ЦПК України): достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи ; достатність доказів (ст. 80 ЦПК України): достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування ; питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Зібрані у справі докази суд, згідно вимог статті 89 ЦПК України, оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина 1). Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (частина 2). Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частина 3).
Кожна сторона у справі: позивач доводячи наявність обставин справи, як на підставу своїх вимог, а відповідач - заперечуючи та доводячи відсутність цих обставин, надали докази, які були оцінені судом першої інстанції за правилами статті 89 ЦПК України, щодо їх належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, та достатність і взаємний зв`язок їх у сукупності.
Суд, оцінивши всі надані сторонами докази як в цілому, так і кожен доказ окремо, у тому числі групу однотипних доказів, мотивував у своєму рішенні відхилення та врахування цих доказів.
Апеляційний суд вважає таку оцінку доказів здійсненою судом першої інстанції правильною, виходячи із того, що сторонами не доведено доказами, яких би було достатньо, позицію кожної із сторін щодо часу припинення сімейних відносин: позивачем не доведено їх тривання до 2024 року, а відповідачем - їх припинення у 2018 році.
За таких обставин судом першої інстанції правильно застосовано норми матеріального права, дотримано норми процесуального права, повно встановлені обставини справи, зроблено обґрунтовані висновки на підставі належним чином оцінених доказів, наданих сторонами.
Додаткове рішення суду ухвалене з дотриманням всіх вимог цивільного процесуального закону при вирішенні питання щодо судових витрат та виходячи із результату розгляду спору.
Відповідно до статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави . За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (частини 1 і 2 статті 137 ЦПК України).
Частинами першою та другою статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною 10 статті 141 ЦПК України передбачено, що при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
З огляду на викладене, рішення суду і додаткове рішення суду першої інстанції є законними і обґрунтованими, ухваленими з дотриманням норм матеріального і процесуального права, в зв`язку з чим не підлягають до скасування, а апеляційні скарги сторін не підлягають до задоволення, оскільки наведені в них доводи правильність висновків суду не спростовують.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи висновок апеляційного суду про залишення апеляційних скарг сторін без задоволення, а оскаржуваного рішення суду першої інстанції - без зміни, підстави для застосування ч. 13 ст. 141 ЦПК України та зміни розподілу судових витрат, а також для стягнення на користь кожної із сторін витрат, понесених ними у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, відсутні.
На підставі викладеного і керуючись ст. 367, 374, 375, 381-382 ЦПК України, суд
Постановив:
Апеляційні скарги ОСОБА_1 і ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 15 травня 2026 року і додаткове рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 01 червня 2026 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий М. В. Матківська
Судді І. В. Міхасішин
І. М. Стадник
Повний текст судового рішення складено 01 жовтня 2026 року