Справа №577/1970/26
Номер провадження 22-ц/816/2814/26
Категорія - 39
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 жовтня 2026 року м. Суми
Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Сидоренко А.П. (суддя-доповідач), суддів: Собини О.І., Сізова Д.В.,
розглянувши у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Паладич Аліни Олександрівни на рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 02 липня 2026 року, ухваленого в місті Конотоп у складі судді Галяна С.В. у справі за первісним позовом ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «СВЕА ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «СВЕА ФІНАНС» про визнання пунктів 1.5 та 2.1 договору позики недійсними,
у с т а н о в и в:
06 квітня 2026 року представник ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «СВЕА ФІНАНС» (далі - ТОВ «СВЕА ФІНАНС») звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 18 січня 2021 року між ТОВ «Партнер Фінанс» та відповідачем укладений договір позики № 33/54116433, за умовами якого відповідачу надано кредит у розмірі 4000,00 грн строком на 365 днів, зі сплатою процентів за користування кредитними коштами у розмірі 2 % на день. Комісію за видачу кредиту визначено у розмірі 1120,00 грн.
Підписанням зазначеного договору позичальник підтвердив отримання ним 4000,00 грн позики шляхом отримання готівкових коштів у день укладення договору. Відповідно до умов договору позичальник зобов`язався повернути суму позики у день закінчення строку кредитування та сплатити нараховані проценти. Однак взяті на себе зобов`язання не виконав.
28 грудня 2023 року між ТОВ «Партнер Фінанс» та ТОВ «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА», яке в подальшому змінило своє найменування на ТОВ «СВЕА ФІНАНС», укладено договір факторингу № 01.02-91/23, відповідно до умов якого ТОВ «Партнер Фінанс» відступило, а ТОВ «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА» набуло права вимоги заборгованості до боржників, у тому числі до ОСОБА_1 .
Відповідно до Реєстру боржників до договору факторингу № 01.02-91/23 від 28 грудня 2023 року, позивач набув право грошової вимоги до відповідача у загальному розмірі 33200,00 грн, з яких: 4000,00 грн - заборгованість за основним боргом, 28080,00 грн - заборгованість за процентами та 1120,00 грн - заборгованість за комісією.
Посилаючись на те, що відповідач у добровільному порядку заборгованість не погасив, позивач просить стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за Договором № 33/54116433від 18 січня 2021 року у розмірі 33200,00 грн. та понесені судові витрати.
05 травня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до ТОВ «СВЕА ФІНАНС», у якому просив визнати недійсними пункти 1.5 та 2.1 договору позики № 33/54116433 від 18 січня 2021 року.
Зустрічний позов обґрунтовано тим, що пунктом 1.5 договору позики № 33/54116433 від 18 січня 2021 року передбачено сплату комісії за видачу позики у розмірі 28% від суми позики, що становить 1120,00 грн, без визначення конкретного переліку та обсягу послуг, за які така комісія стягується.
Крім того, відповідно до пункту 2.1 договору проценти за користування позикою визначено у розмірі 2 % від суми позики (залишку суми позики) за кожен день користування протягом строку кредитування. Загальний розмір процентів за 365 днів становить 28080 грн, що, на думку ОСОБА_1 , є неспівмірним із сумою отриманої позики та свідчить про істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживачу.
Посилаючись на положення статей 509, 627 ЦК України та законодавство про захист прав споживачів, ОСОБА_1 вказував, що зазначені умови договору є несправедливими, порушують принципи добросовісності, розумності та справедливості, а також встановлюють непропорційно велику суму плати за користування позикою.
Посилаючись на вказане, просить суд визнати пункти 1.5 та 2.1 договору позики № 33/54116433 від 18 січня 2021 року недійсними.
Рішенням Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 02 липня 2026 року первісний позов ТОВ «СВЕА ФІНАНС» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «СВЕА ФІНАНС» заборгованість за договором позики № 33/54116433 від 18 січня 2021 року у розмірі 33200 грн та судовий збір у розмірі 2662,40 грн, а всього - 35862,40 грн. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ТОВ «СВЕА ФІНАНС» - відмовлено.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив із того, що, підписавши договір позики, ОСОБА_1 підтвердив свою згоду на отримання коштів на визначених договором умовах. Оскільки відповідач свої зобов`язання за договором належним чином не виконав та заборгованість не погасив, суд дійшов висновку про наявність підстав для її стягнення. Доказів на спростування зазначених обставин відповідач суду не надав.
За результатами оцінки наявних у справі доказів суд першої інстанції дійшов висновку про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «СВЕА ФІНАНС» заборгованості за договором позики у розмірі 33200 грн.
Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив із того, що на момент укладення договору ОСОБА_1 був ознайомлений з його умовами та наслідками невиконання зобов`язань, що підтверджується підписами сторін на договорі.
Суд зазначив, що підписання договору свідчить про вільне волевиявлення сторін, їхнє розуміння змісту правочину та погодження з його умовами. При цьому ОСОБА_1 під час укладення договору не заявляв заперечень щодо його умов, зокрема пунктів 1.5 та 2.1, та протягом дії договору не звертався за їх роз`ясненням.
За таких обставин суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 не довів, що не усвідомлював природи укладеного правочину, помилявся щодо його умов або що такі обставини вплинули на його волевиявлення. Також судом не встановлено невідповідності пунктів 1.5 та 2.1 договору вимогам цивільного законодавства. З огляду на недоведеність передбачених законом підстав для визнання зазначених положень договору недійсними, суд відмовив у задоволенні зустрічного позову.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням, 12 серпня 2026 року ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Паладич А.О. - через систему «Електронний суд» подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, неправильну оцінку доказів, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні первісного позову.
Апеляційна скарга мотивована тим, що ТОВ «СВЕА ФІНАНС» не довело факту передачі ОСОБА_1 грошових коштів за договором позики, оскільки матеріали справи не містять належних і допустимих доказів видачі позики готівкою, зокрема касових документів.
Представник відповідача вказує, що сам договір позики, розрахунок заборгованості та реєстр боржників не підтверджують факту передачі коштів та виникнення у нього обов`язку щодо їх повернення. У зв`язку з цим він заперечує факт отримання позики та вважає, що за відсутності доказів передачі коштів не виникли підстави для нарахування процентів і заборгованості.
Крім того, заявник посилається на недоведеність переходу до ТОВ «СВЕА ФІНАНС» права грошової вимоги, зокрема через відсутність належних доказів передачі реєстру боржників та повідомлення його про відступлення права вимоги.
Посилаючись на наведене, заявник вважає, що наданий позивачем розрахунок заборгованості сам по собі не підтверджує факту отримання ним коштів, користування ними та наявності заборгованості за договором позики.
Також зазначає, що ТОВ «СВЕА ФІНАНС» не довело факту переходу до нього права грошової вимоги за договором позики. Посилається на пункт 5.3 договору факторингу, відповідно до якого передача документації між сторонами підтверджується відповідним актом приймання-передачі, передбаченим додатком 2 до договору, однак такого акта та зазначеного додатка матеріали справи не містять.
Крім того, представник позивача вважає неналежним доказом переходу права вимоги наданий позивачем реєстр боржників, зазначаючи про його неповноту, відсутність належного оформлення та неможливість достовірно встановити його зміст і цілісність. У зв`язку з цим вважає, що позивач не надав належних, допустимих і достатніх доказів виникнення у нього права грошової вимоги саме до ОСОБА_1 .
Представник відповідача також посилається на несправедливість умов пунктів 1.5 та 2.1 договору позики. Зазначає, що нараховані за користування позикою відсотки у розмірі 28080,00 грн є неспівмірними із сумою позики 4000,00 грн та створюють істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду позичальнику як споживачу.
Вказує на відсутність у матеріалах справи паспорта споживчого кредиту, заявки чи анкети на отримання кредиту. На його думку, встановлення пунктом 2.1 договору процентної ставки у розмірі 2 % за кожен день користування позикою є несправедливим та суперечить принципу добросовісності.
Крім того, заявник зазначає, що пунктом 1.5 договору передбачено комісію за видачу позики у розмірі 28 % від її суми, що становить 1120 грн, без визначення конкретного переліку послуг, за які така комісія стягується.
Посилаючись на статтю 18 Закону України «Про захист прав споживачів», заявник вважає зазначені умови договору несправедливими, оскільки вони створюють істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживачу, у зв`язку з чим просить визнати пункти 1.5 та 2.1 договору недійсними.
Позивач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України.
Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи те, що ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
З огляду на зазначені положення процесуального закону апеляційний перегляд справи здійснюється в межах заявлених вимог, тобто в частині позовних вимог ТОВ «СВЕА ФІНАНС» до ОСОБА_1 , в іншій частині рішення суду не оскаржується, а тому не переглядається апеляційним судом.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вимог та підстав позову, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Суд першої інстанції встановив та підтверджено матеріалами справи, що18 січня 2021 року між ТОВ «Партнер Фінанс» та ОСОБА_1 укладено договір позики № 33/54116433 (далі - договір) (а.с. 6-9).
Згідно з умовами договору, позикодавець передає у власність позичальнику грошові кошти (позику) у розмірі, визначеному договором, а позичальник зобов`язується повернути суму позики, сплатити проценти та інші платежі у порядку і строки, передбачені договором, зокрема графіком платежів (п.1.1.)
Відповідно до пункту 1.2 договору сума позики становить 4 000,00 грн, яка надається позичальнику без додаткового забезпечення та залучення супутніх послуг третіх осіб.
Згідно з пунктом 1.3 договору позика надається для споживчих цілей, що не суперечать законодавству.
Пунктом 1.4 договору визначено, що строк, на який надається позика, становить 365 днів. Позика надається позичальнику на умовах із повернення суми позики в кінці строку користування позикою.
Відповідно до пункту 1.5 договору комісія за видачу позики становить 28 % від суми позики, що становить 1120,00 грн, та підлягає сплаті у строк, визначений графіком платежів.
Згідно з пунктами 1.6, 1.7 договору розмір, порядок і строки сплати платежів визначені графіком платежів, якого позичальник зобов`язаний дотримуватися.
Відповідно до пункту 2.1 договору проценти за користування позикою встановлені у розмірі 2% від суми позики (її залишку) за кожен день користування в межах строку, визначеного договором, що відповідно до графіка платежів у загальному розмірі становить 28080,00 грн.
Відповідно до пункту 3.1 договору позика надається шляхом передачі позичальнику готівкових коштів.
Згідно з пунктом 3.2 договору позичальник підписанням цього договору підтверджує отримання від позикодавця суми позики в повному обсязі в день підписання договору.
Зазначений договір відповідач підписав власноручним підписом.
Детальні терміни (дати) повернення кредиту та сплати процентів, визначені у Графіку платежів (а.с.9).
Відповідно до умов договору ОСОБА_1 зобов`язався повернути суму позики у день закінчення строку кредитування та сплатити проценти за користування нею. Однак свої зобов`язання належним чином не виконав, унаслідок чого утворилася заборгованість.
28 грудня 2023 року між ТОВ «Партнер Фінанс» та ТОВ «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА», яке в подальшому змінило найменування на ТОВ «СВЕА ФІНАНС», укладено договір факторингу № 01.02-91/23, за умовами якого ТОВ «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА» набуло права вимоги до боржників ТОВ «Партнер Фінанс» (а.с. 24).
Згідно п.2.3 договору факторингу, реєстр боржників на паперовому носії (з основною інформацією за Кредитними договорами) підписується уповноваженими представниками Сторін і скріплюється печатками Сторін і є невід`ємною частиною цього Договору. Реєстр боржників у формі електронного документа передається Клієнтом Фактору на електронному носії (з додатковою інформацією за Кредитними договорами) і повинен повністю відповідати Реєстру боржників на паперовому носії, підписаному Сторонами. У випадку розбіжностей між інформацією, що наведена у Реєстрі боржників на паперовому носії та Реєстру боржників на електронному носії, перевагу має інформація Реєстру боржників на паперовому носії.
Відповідно до п. 3.1.3 договору факторингу право вимоги переходить до Фактора з моменту підписання цього Договору, після чого Фактор стає Кредитором по відношенню до Боржників стосовно їх Заборгованостей за Кредитними договорами. Разом з Правами вимоги Фактору переходять всі інші пов`язані з ними права в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав та передбачені цим Договором. Разом з правами вимоги до фактора переходять всі інші пов`язані з ними права в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав та передбачені цим договором.
Згідно п.5.1 договору факторингу Клієнт зобов`язаний у день підписання цього Договору передати Фактору у формі електронного документа Реєстр боржників за формою, встановленою в Додатку 1 до цього Договору, з усіма заповненими даними.
Відповідно п. 5.3 - факт здійснення між сторонами приймання-передачі документації підтверджується відповідним актом приймання-передачі документації, за формою, що наведена у Додатку 2 до цього Договору, підписаним уповноваженими представниками Сторін.
Відповідно до Реєстру боржників до договору факторингу № 01.02-91/23 від 28 грудня 2023 року, ТОВ «СВЕА ФІНАНС» набуло право грошової вимоги до ОСОБА_1 у розмірі 33200 грн, з яких: 4000 грн - заборгованість за основним боргом, 28080 грн - заборгованість за процентами та 1120 грн - заборгованість за комісією (а.с. 26-27).
Згідно з розрахунком заборгованості за Договором № 33/54116433 від 18 січня 2021 року, заборгованість ОСОБА_1 перед ТОВ «СВЕА ФІНАНС» станом на дату подання позовної заяви становить 33200,00 грн, з яких: 4000,00 грн - заборгованість за основною сумою боргу; 28080,00 грн - заборгованість за процентами; 1120,00 грн - заборгованість за комісією (а.с. 12).
Задовольняючи первісний позов, суд першої інстанції виходив із того, що ТОВ «СВЕА ФІНАНС» набуло права вимоги до відповідача за спірним кредитним договором, а відповідач зобов`язання щодо повернення кредитних коштів не виконав. Суд визнав обґрунтованими вимоги про стягнення заборгованості за тілом кредиту, процентами та комісією на загальну суму 33200,00 грн.
Проте колегія суддів апеляційного суду не повністю погоджується з такими висновками суду першої інстанції.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.
Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.
Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.
Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
У частині першій статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися у разі: 1) розірвання договору за взаємною домовленістю сторін; 2) розірвання договору в судовому порядку; 3) відмови від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; 4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; 5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду) (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17).
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.
Статтями 1049, 1050 ЦК України передбачено обов`язок позичальника повернути отримані кошти у строк та в порядку, встановлені договором, а в разі порушення такого обов`язку - нести визначені законом наслідки.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 18 січня 2021 року між ТОВ «Партнер Фінанс» та ОСОБА_1 укладено договір позики № 33/54116433, за умовами якого відповідачу надано позику у розмірі 4 000,00 грн строком на 365 днів зі сплатою процентів за фіксованою процентною ставкою у розмірі 2 % від суми позики.
Зазначений договір підписаний сторонами. Відповідач засвідчив своє волевиявлення власноручним підписом. Сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їхнє волевиявлення при укладенні договору було вільним та відповідало їхній внутрішній волі. Доказів того, що на момент укладення договору відповідач заперечував проти його умов або заявляв додаткові вимоги щодо їх змісту, матеріали справи не містять.
Пунктом 3.2 договору визначено, що підписанням цього договору позичальник підтверджує, що отримав від позикодавця суму позики у повному обсязі в дату підписання цього договору.
Що стосується доводів апеляційної скарги про відсутність доказів отримання відповідачем грошових коштів колегія суддів апеляційного суду враховує правову позицію наведену у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 квітня 2026 року у справі №368/1257/21.
Так, Верховний Суд у цій справі зазначив, що поряд із вимогою в правовідношенні існує й заперечення.
Заперечення - це своєрідна субправомочність особи, яка бере участь у відповідному правовідношенні, заявити про те, що така особа з певної причини не є зобов`язана перед суб`єктом вимоги. Щонайменше можна вести мову про кілька видів заперечення: заперечення ipso jure та ексцепцію. Заперечення ipso jure стосується необґрунтованості вимоги іншої особи (наприклад, заперечення про нікчемність правочину), і таке заперечення може застосуватися навіть без посилання сторони. Ексцепція ж стосується обґрунтованої вимоги іншої особи (зокрема, заперечення про позовну давність). В такому разі потрібна відповідна заява.
Стаття 1051 ЦК України хоча й має назву про оспорювання договору позики, проте про жодне оспорювання в традиційному його розумінні як оспорюваного правочину не йдеться. Заперечення позичальника, що грошові кошти насправді не були одержані ним від позикодавця відбувається в порядку ексцепції.
Заперечення про те, що грошові кошти насправді не були одержані ним від позикодавця не піддається позовній давності, як і більшість інших заперечень. Це означає, що коли б позикодавець не подав позов до позичальника, останній завжди може заперечити про відсутність боргу;
Тягар доведення того, що грошові кошти насправді не були одержані позичальником від позикодавця лежить на позичальнику, який за допомогою ексцепції заперечує проти позову.
Відповідачем не доведено належними та допустимими доказами твердження про неотримання ним грошових коштів у розмірі 4000,00 грн від кредитодавця.
Натомість, підписавши договір позики, відповідач підтвердив факт отримання зазначеної суми, а також своє волевиявлення на укладення договору на погоджених сторонами умовах, зокрема щодо розміру суми позику, строку та умов кредитування. Належних та допустимих доказів на спростування факту отримання грошових коштів або на підтвердження іншого їх розміру відповідачем не надано.
Доказів звернення до правоохоронних органів з приводу вчинення шахрайських дій з використанням персональних даних відповідача матеріали справи не містять.
Колегія суддів апеляційного суду вважає необґрунтованими посилання в апеляційній справі про правові висновки Верховного Суду, наведені у справах № 490/1008/17, № 757/39906-15-ц, оскільки в державному реєстрі судових рішень відсутні постанови Верховного Суду в цих справах, натомість наявні постанови у справах про адміністративне правопорушення та кримінальні справи.
У постанові Верховного Суду від 20 травня 2022 року у справі № 336/4796/18 суд касаційної інстанції погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що позивач не надав суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували існування у позичальника заборгованості за укладеним кредитним договором у розмірі 367431,01 грн. Проте висновків щодо недоведеність обставин видачі кредиту зазначена постанова суду не містить.
У справі № 910/5226/17 Верховним Судом у постанові від 21 лютого 2018 року констатовано відсутність належних та допустимих доказів на підтвердження фактичного перерахування відповідачу, проте за суб`єктним складом учасників спору у цій справі, які є юридичними особами, вказана постанова суду касаційної інстанції не можна застосувати до спірних правовідносин.
Відтак відповідач не спростував факт самостійного волевиявлення позичальника щодо оформлення кредитних правовідносин, за якими стягується заборгованість у справі, що спростовує доводи апеляційної скарги.
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість вимог позивача щодо стягнення заборгованості за тілом кредиту в розмірі 4000,00 грн.
Доводи апелянта щодо несправедливості умов укладеного договору в частині відсотків, завищення суми стягнутої заборгованості апеляційний суд відхиляє, зважаючи на такі мотиви.
За умовами укладеного між ТОВ «Партнер Фінанс» та ОСОБА_1 договору позики його сторонами погоджено надання кредиту у розмірі 4000 грн на строк 365 днів зі сплатою процентів за користування кредитними коштами за стандартною процентною ставкою 2% в день.
Згідно із статтею 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ.
Відповідно до частини 5 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.
Статтю 8 Закону України «Про споживче кредитування» доповнено частиною п`ятою Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22 листопада 2023 року, який набрав чинності 24 грудня 2023 року.
Положення частини 5 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» щодо обмеження максимального розміру денної процентної ставки вводяться в дію поетапно.
Пунктом 17 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %.
Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» дія пункту 5 розділу I цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.
Ураховуючи, що договір позики № 33/54116433 від 18 січня 2021 року укладено до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», та беручи до уваги, що позивачем порушується питання про стягнення заборгованості за процентами за період із 18 січня 2021 по 18 січня 2022 року, тобто до набрання чинності зазначеним законом, вказані положення частини 5 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» не можуть бути застосовані.
Умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними (частина п`ята статті 12 Закону України «Про споживче кредитування»).
У статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
У статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», яка має назву «Визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача, передбачено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими (частина перша статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»)
Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача (частина друга статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).
Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним (абзац 1 частини четвертої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).
Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним (частина п`ята статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).
У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача: 1) такі положення також підлягають зміні; або 2) договір може бути визнаним недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).
Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення (частина сьома статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).
Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача (частина восьма статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).
Згідно правового висновку Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду Верховного суду від 07 вересня 2026 року у справі №552/672/23 за відсутності підстав для застування конструкції нікчемності умови, до правових способів коригування процентів за користування кредитом в договорі про споживчий кредит, який укладено 13 травня 2021 року, з урахуванням змісту статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», потрібно віднести: оспорюваність умови чи договору про споживчий кредит; зміну договору про споживчий кредит; тлумачення умов договору про споживчий кредит;
суд без позовної вимоги споживача може застосовувати такий правовий засіб коригування процентів за користування кредитом в договорі про споживчий кредит як тлумачення умов договору про споживчий кредит, в разі наявності в договорі нечітких або двозначних положень. Оскільки при застосуванні умов договору при вирішенні спору суд здійснює тлумачення змісту договору, навіть за відсутності позовної вимоги про тлумачення змісту договору;
натомість оспорюваність умови чи договору про споживчий кредит або зміну договору про споживчий кредит суд без відповідної позовної вимоги споживача застосувати не може. Тобто у разі, якщо споживач не пред`явив відповідних позовних вимог про оспорення умови чи договору про споживчий кредит або зміну договору про споживчий кредит, то суд не може самостійно зменшити розмір процентів за користування кредитом.
У справі, яка переглядається, відповідач звертався до суду з зустрічним позовом, в якому просив визнати недійсним п. 1.5 та п. 2.1 договору позики № 33/54116433 від 18 січня 2021 року, обгрунтовуючи свої вимоги тим, що п. 2.1 договору позики про встановлення оплати за позикою у розмірі 2% денних є несправедливим та порушує принцип добросовісності, створює істотний дисбаланс у сторін.
Рішенням Конотопського міськрайонного суду від 02 липня 2026 року у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ТОВ «СВЕА ФІНАНС» відмовлено та в цій частині, як встановлено зі змісту апеляційної скарги, відповідач зазначене рішення не оскаржує.
Враховуючи те, що апеляційний перегляд справи відбувається в межах доводів і вимог апеляційної скарги ОСОБА_1 , тобто в частині задоволених позовних вимог ТОВ «СВЕА ФІНАНС» до нього про стягнення заборгованості за кредитним договором, питання недійсності пунктів договору щодо несправедливих умов процентної ставки не є предметом апеляційного перегляду.
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог у частині стягнення з відповідача процентів за користування кредитними коштами у розмірі 28080,00 грн.
Доводи апеляційної скарги щодо недоведеності переходу до ТОВ «СВЕА ФІНАНС» права грошової вимоги, зокрема у зв`язку з відсутністю належних доказів передачі реєстру боржників та повідомлення відповідача про відступлення права вимоги, колегія суддів відхиляє з огляду на таке.
28 грудня 2023 року між ТОВ «Партнер Фінанс» та ТОВ «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА», яке в подальшому змінило найменування на ТОВ «СВЕА ФІНАНС», укладено договір факторингу № 01.02-91/23, за умовами якого ТОВ «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА» набуло права вимоги до боржників ТОВ «Партнер Фінанс» (а.с. 24).
Згідно п.2.3 договору факторингу, реєстр боржників на паперовому носії (з основною інформацією за Кредитними договорами) підписується уповноваженими представниками Сторін і скріплюється печатками Сторін і є невід`ємною частиною цього Договору. Реєстр боржників у формі електронного документа передається Клієнтом Фактору на електронному носії (з додатковою інформацією за Кредитними договорами) і повинен повністю відповідати Реєстру боржників на паперовому носії, підписаному Сторонами. У випадку розбіжностей між інформацією, що наведена у Реєстрі боржників на паперовому носії та Реєстру боржників на електронному носії, перевагу має інформація Реєстру боржників на паперовому носії.
Згідно п.5.1 договору факторингу Клієнт зобов`язаний у день підписання цього Договору передати Фактору у формі електронного документа Реєстр боржників за формою, встановленою в Додатку 1 до цього Договору, з усіма заповненими даними
Відповідно до умов договору факторингу № 01.02-91/23 від 28 грудня 2023 року реєстр боржників є погодженим сторонами переліком боржників, їх кредитних договорів, договорів забезпечення, прав вимоги за якими відступаються за цим договором, персональних даних боржників та розмірів їх грошових зобов`язань із зазначенням суми заборгованості, а також інших даних, за наявності таких у клієнта, за формою, наведеною в додатку 1 до договору. Згідно з умовами цього договору фінансуванням є сума грошових коштів, яку фактор сплачує клієнту під відступлення останнім прав вимоги в порядку та на умовах, визначених договором факторингу.
На підтвердження переходу права грошової вимоги позивачем надано до суду витяг з реєстру боржників, який містить відомості про відповідача та відповідний кредитний договір, а також підписи представників клієнта і фактора. Отже, зазначений реєстр є погодженим сторонами договору факторингу документом, який підтверджує відступлення права вимоги щодо відповідного боржника.
Відповідно до умов договору факторингу №01.02-91/23 від 28 грудня 2023 року реєстр боржників - погоджений Сторонами перелік Боржників, їх Кредитних договорів, договорів забезпечення, Права вимог за якими відступаються за цим Договором, особистих даних і розмірів грошових зобов`язань кожного з них із зазначенням суми заборгованості, а також інших даних у разі їх наявності у Клієнта, за формою, наведеною в Додатку 1 до цього Договору. Фінансування - сума грошових коштів, які сплачує Фактор Клієнту під відступлення Клієнтом Прав вимог, в порядку та на умовах, визначених цим Договором.
Цей реєстр надано позивачем, він містить підписи представників клієнта та фактора.
Відповідно до п. 3.1.3 договору факторингу право вимоги переходить до Фактора з моменту підписання цього Договору, після чого Фактор стає Кредитором по відношенню до Боржників стосовно їх Заборгованостей за Кредитними договорами. Разом з Правами вимоги Фактору переходять всі інші пов`язані з ними права в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав та передбачені цим Договором. Разом з правами вимоги до фактора переходять всі інші пов`язані з ними права в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав та передбачені цим договором.
З огляду на те, що договір факторингу № 01.02-91/23 від 28 грудня 2023 року підписаний сторонами, а право вимоги до ОСОБА_1 включене до реєстру боржників, який є невід`ємною частиною договору та підписаний представниками клієнта і фактора, колегія суддів доходить висновку, що перехід права грошової вимоги від ТОВ «Партнер Фінанс» до ТОВ «СВЕА ФІНАНС» підтверджений належними доказами.
Відтак ТОВ «СВЕА ФІНАНС» набуло права вимоги до відповідача за договором № 33/54116433 від 18 січня 2021 року та є належним позивачем у цій справі.
Неповідомлення боржника про заміну кредитора має правове значення лише у контексті визначення належного кредитора при виконанні зобов`язання та покладає ризик несприятливих наслідків на нового кредитора, однак саме по собі не звільняє боржника від обов`язку виконати зобов`язання.
Відповідно до частини другої статті 516 ЦК України, у разі якщо боржник не був письмово повідомлений про таку заміну, ризик несприятливих наслідків покладається на нового кредитора. При цьому належним вважається виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові, що не означає припинення самого зобов`язання. Аналогічний правовий підхід викладено у постанові Верховного Суду від 23 лютого 2022 року у справі № 761/1543/20.
Крім того, частиною другою статті 517 ЦК України передбачено, що боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.
За змістом наведених положень закону боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на її погашення первісному кредитору і таке виконання є належним.
Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-979цсі 5.
Стороною відповідача не надано належних та допустимих доказів на підтвердження обставин сплати кредитної заборгованості первісному кредитору, а тому доводи апеляційної скарги в цій частині як на підставу скасування рішення суду першої інстанції на увагу не заслуговують.
За таких обставин доводи апеляційної скарги про ненабуття позивачем права вимоги та неповідомлення відповідача про відступлення права вимоги висновків суду першої інстанції не спростовують.
Щодо доводів апеляційної скарги про безпідставність нарахування комісії колегія суддів апеляційного суду зазначає таке.
10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку із чим згідно ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Відповідно до пункту 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Згідно ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право встановлювати у кредитному договорі комісію за надання та обслуговування кредиту.
Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.
Комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.
Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 (провадження №61-4202сво22).
Отже, спеціальним законодавством України прямо визначені легальні можливості позивача як включати до тексту кредитних договорів із споживачами умови щодо нарахування комісії, так і в подальшому нараховувати її, а також витребувати суму несплаченої вищевказаної комісії від відповідача (в т.ч. і в судовому порядку).
У постанові від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 (провадження № 61-4202сво22) Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду зробив висновок про те, що «якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Відповідно до умов договору у справі, яка переглядається апеляційним судом, комісія за надання кредиту є одноразовою винагородою, що сплачується позичальником за підготовку, організацію та надання кредитодавцем фінансової послуги (кредиту), розмір якої визначено пунктом 1.5.1 договору.
Укладаючи кредитний договір, відповідно до пункту 1.5 сторони погодили сплату комісії за видачу кредиту в розмірі 1120 грн, яка нараховується одноразово в момент видачі кредиту за ставкою 28 % від суми кредиту.
Разом із тим аналіз змісту кредитного договору свідчить, що ним не визначено конкретного переліку додаткових чи супутніх послуг кредитодавця, за які встановлено відповідну плату. Позивачем також не надано доказів фактичного надання таких послуг та їх погодження зі споживачем при укладенні договору.
Згідно з частинами першою, п`ятою статті 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою.
Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.
Позивачем порушено питання про стягнення з відповідача простроченої заборгованості за комісією в сумі 1120,00 грн, проте Договір позики № 33/54116433 від 18 січня 2021 року у частині встановлення комісії за надання кредиту є нікчемним.
Колегія суддів, керуючись частиною п`ятою статті 216 ЦК України, вважає за необхідне застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину. За таких обставин умова кредитного договору про сплату комісії за надання кредиту не може бути підставою для її стягнення з відповідача.
Ураховуючи наведене, сума заборгованості, яка була стягнута за рішенням суду першої інстанції з відповідача на користь позивача, підлягає зменшенню на розмір комісії, тобто 1120,00 грн.
Зважаючи на те, що апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення комісії, тому підлягає зміні сума заборгованості за кредитним договором з 33200 грн 00 коп. до 32 080 грн 00 коп. (33200 грн 00 коп.- 11200 грн 00 коп.).
Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (частина перша статті 374 ЦПК України).
Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (частина перша статті 375 ЦПК України). Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин (частина четверта статті 376 ЦПК України).
Висновки суду апеляційної інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги за результатами апеляційного перегляду рішення, свідчать про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а оскаржуване рішення на підставі пунктів 1, 4 частини першої статті 376 ЦПК України необхідно змінити в частині розміру заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідачки.
Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором № 33/54116433 від 18 січня 2021 року у розмірі 32080,00 грн, з яких: 4000,00 грн - заборгованість за основною сумою боргу; 28080,00 грн - заборгованість за процентами.
Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
На підставі зазначеної норми підлягає зміні розподіл судових витрат та пропорційно до задоволеної частини позовних вимог підлягає стягненню з відповідача на користь позивача судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції в розмірі 2 555,90 грн (2662,40 грн х 96%).
У зв`язку з частковим задоволенням апеляційної скарги з позивача на користь відповідача підлягають стягненню пропорційно до відхиленим позовним вимогам витрати за апеляційний розгляд справи у розмірі 159,74 грн (3993,60 грн х 4%).
Враховуючи те, що ціна позову у справі не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, відповідно до приписів п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, постанова не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-382, 389 ЦПК України, апеляційний суд,
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Паладич Аліни Олександрівни задовольнити частково.
Рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 02 липня 2026 року змінити в частині розміру заборгованості, що підлягає стягненню, та в частині розподілу судових витрат, виклавши перший та другий абзаци резолютивної частини рішення в такій редакції:
«Первісний позов ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «СВЕА ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «СВЕА ФІНАНС»суму заборгованості за договором позики № 33/54116433 від 18 січня 2021 року у розмірі 32080 грн 00 коп. та судовий збір в розмірі 2555 грн 90 коп.
В іншій частині позовних вимог ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «СВЕА ФІНАНС» до ОСОБА_1 відмовити».
Стягнути з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «СВЕА ФІНАНС» на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 159 грн 74 коп.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий - А.П. Сидоренко
Судді: О.І. Собина
Д.В. Сізов