ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
іменем України
30 вересня 2026 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 741/1306/23
Головуючий у першій інстанції - Крупина А. О.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1472/26
Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючої-судді Шитченко Н.В.,
суддів Висоцької Н.В., Мамонової О.Є.,
із секретарем Зіньковець О.О.,
позивач ОСОБА_1 ,
відповідач ОСОБА_2 ,
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Носівського районного суду Чернігівської області від 09 квітня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми заборгованості та трьох процентів річних за прострочення виплати.
У С Т А Н О В И В:
У лютому 2023 року ОСОБА_3 звернулась з позовом до ОСОБА_2 , в якому просила стягнути з відповідача на користь позивачки заборгованість за борговою розпискою від 15 березня 2021 року у розмірі 35 000 доларів США, суму 3% річних від простроченої суми заборгованості, розпочавши стягнення 3% річних наступного дня після закінчення періоду дії воєнного стану, та збільшивши суму 3% річних від простроченої суми заборгованості по день постановлення рішення.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 15 березня 2021 року ОСОБА_3 надала ОСОБА_2 позику у сумі 35 000 доларів США, які відповідач мав повернути, але строк повернення у борговій розписці не встановлено. 15 лютого 2023 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_3 вимогу-претензію про повернення коштів у сумі 35 000 доларів США у строк 30 календарних днів з часу отримання цієї вимоги, а отже строк виконання ОСОБА_2 взятих на себе зобов`язань настав 16 березня 2023 року. Зобов`язання з повернення отриманої грошової суми ОСОБА_2 не виконав, грошові кошти не повернув. Станом на дату звернення до суду сума основного боргу відповідача складає 35 000 доларів США, що в перерахунку на національну валюту за курсом НБУ на 13 лютого 2023 року (дата направлення претензії ОСОБА_2 ) становить 1 279 901 грн.
Ухвалою Носівського районного суду Чернігівської області від 04 жовтня 2023 року, з урахуванням ухвали цього ж суду про виправлення описки від 30 жовтня 2023 року, накладено арешт на земельну ділянку, кадастровий номер [номер приховано]:02:002:0005, площею 2 га; земельну ділянку, кадастровий номер [номер приховано]:02:001:1767, площею 0,771 га; земельну ділянку, кадастровий номер [номер приховано]:02:001:1766, площею 1,7028 га, житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 ; 1/4 частку нежитлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , які належать ОСОБА_2 . У задоволенні вимог заяви про накладення арешту на земельну ділянку, кадастровий номер [номер приховано]:02:001:0004, площею 0,3208 га відмовлено (т. 1 а.с. 84-86, 110).
Рішенням Носівського районного суду Чернігівської області від 09 квітня 2026 року прийнято часткову відмову ОСОБА_4 від позовних вимог у частині стягнення з ОСОБА_2 суми 3% річних від простроченої суми заборгованості. Позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 заборгованість за розпискою від 15 березня 2021 року у розмірі 35 000 доларів США 00 центів, витрати на професійну правничу допомогу в сумі 10 000 грн та судові витрати по сплаті судового збору в сумі 13 893,65 грн.
Заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою Носівського районного суду Чернігівської області від 04 жовтня 2023 року, у виді накладення арешту на: земельну ділянку, кадастровий номер [номер приховано]:02:00:0005, площею 2 га; земельну ділянку, кадастровий номер [номер приховано]:02:001:1767, площею 0,771 га; земельну ділянку, кадастровий номер [номер приховано]:02:001:1766, площею 1,7028 га; житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 ; 1/4 частку нежитлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , які належать власнику ОСОБА_2 , продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на істотне порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити повністю.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що районним судом не надано належної оцінки обставинам та дійсній меті написання боргової розписки, у якій зазначено лише про отримання 35 000 доларів США без зазначення конкретних умов передачі коштів, порядку та способу їх отримання, а також не визначено обов`язку відповідача повернути грошові кошти, строки та умови такого повернення, що ставить під сумнів реальність виникнення правовідносин позики між сторонами.
Скаржник не заперечує написання ним розписки, проте не погоджується з отриманням у борг будь-яких коштів та наявністю зобов`язання щодо їх повернення. Зазначає, що восени 2021 року ним складено розписку під диктовку ОСОБА_3 та зазначено у ній іншу дату «15 березня 2021 року», тобто її виготовлено «заднім числом», кошти він не отримував. Зазначеним обставинам районний суд не надав належної правової оцінки та не встановив дійсних правовідносин між сторонами, чим порушив вимоги ст. 89, 263 ЦПК України.
Стверджує, що розписку складено виключно з метою врегулювання відносин із діловим партнером відповідача щодо спільного обробітку земельних ділянок, а не на підтвердження реального договору позики. Водночас висновок поліграфолога про те, що свідчення респондента ОСОБА_2 щодо відсутності факту написання розписки з метою отримання грошових коштів від ОСОБА_3 є достовірними, не суперечать поясненням скаржника, а навпаки узгоджується з ними.
ОСОБА_2 вважає висновок районного суду щодо наявності підстав для стягнення витрат на професійну правничу допомогу передчасним, необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам процесуального закону.
У наданому відзиві представник ОСОБА_4 - адвокат Павленко В.М., не погодившись з доводами апеляційної скарги ОСОБА_2 , просить у її задоволенні відмовити, а рішення районного суду залишити без змін.
Обгрунтовуючи доводи відзиву, сторона позивача посилається на те, що за своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів та підтверджує як факту укладення договору, так і факт отримання боржником грошових коштів, що у свою чергу спростовує посилання скаржника про неотримання коштів за договором позики. Наявність оригіналу боргової розписки у позивачки свідчить про те, що зобов`язання не виконано, а кошти було реально передано в момент її укладення. Скаржник договір не оспорював, тобто не спростував презумпцію дійсності правочину, визначену змістом ст. 204 ЦК України.
Зазначає, що дослідження з використання поліграфа не є належним доказом на спростування доводів позову про отримання відповідачем коштів за розпискою. ОСОБА_2 не був позбавлений можливості у суді першої інстанції надати висновок експерта чи заявити клопотання про проведення судової експертизи для виявлення ознак автентичності дати складання розписки.
Вважає необґрунтованими доводи скаржника щодо недоведеності виникнення між сторонами позикових правовідносин через відсутність у розписці чіткого зобов`язання повернути кошти, оскільки ЦК України не встановлює обмежень до змісту боргових розписок і не встановлює обов`язкового зазначення в них строку повернення позики. Зазначене питання врегульовано ч. 1 ст. 1049 ЦК України.
Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 17 липня 2026 року справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 13 год. 00 хв 22 вересня 2022 року (т. 2 а.с. 157).
Того ж дня на електронну адресу суду представником ОСОБА_2 - адвокатом Полянською К.В. скеровано клопотання про відкладення судового засідання на інший день, яке мотивовано тим, що відповідач не має можливості з`явитися у судове засідання через погіршення стану здоров`я. Зазначено, що відповідні підтверджуючі документи будуть долучені до наступного судового засідання (т. 2 а.с. 179).
22 вересня 2026 року протокольною ухвалою Чернігівського апеляційного суду частково задоволено наведене клопотання адвоката Полянської К.В., розпочато розгляд справи без участі осіб, які не з`явилися, з-поміж інших і за відсутності відповідача та його адвоката Полянської К.В., вислухано сторону позивача. У справі оголошено перерву до 09 год. 20 хв 30 вересня 2026 року (т. 2 а.с. 180).
30 вересня 2026 року на електронну адресу суду представником ОСОБА_2 - адвокатом Полянською К.В. вдруге подано клопотання про відкладення судового засідання на інший день через те, що відповідач перебуває на лікарняному. На підтвердження надано копію довідки про амбулаторне лікування № 242, за якою ОСОБА_2 з 29 вересня 2026 року по теперішній час знаходиться на амбулаторному лікуванні в КНП «Носівська міська лікарня» імені Ф.Я. Примака» (т. 2 а.с. 183-184).
Заявлене представником відповідача клопотання задоволенню не підлягає з огляду на наступне.
За змістом ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням або не вчиненням процесуальних дій. У ч. 1 ст. 44 ЦПК України визначено, що учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватись процесуальними правами.
Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на її складність, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справах «Смірнова проти України» та «Фрідлендер проти Франції»). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення ЄСПЛ у справі «Красношапка проти України»).
Адвокат Полянська К.В. двічі заявляла клопотання про відкладення розгляду справи через неможливість ОСОБА_2 з`явитися в судове засідання. Перше клопотання задоволено частково та оголошено по справі перерву, проте надалі ані відповідачем, ані його представником не надано доказів перебування ОСОБА_2 на лікуванні саме 22 вересня 2026 року, як про це зазначалось при зверненні до суду. Надана копія довідки про амбулаторне лікування № 242 свідчить, що ОСОБА_2 з 29 вересня 2026 року і дотепер знаходиться на амбулаторному лікуванні в КНП «Носівська міська лікарня» імені Ф.Я. Примака». Водночас адвокат Полянська К.В., пославшись на неможливість явки в судове засідання ОСОБА_2 , не повідомила про власні причини неявки до суду, не скористалась правом взяти участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції в суді або поза межами приміщення суду за допомогою власних технічних засобів. Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 223 ЦПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), крім відповідача, незалежно від причин неявки.
За змістом ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Отже, апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності ОСОБА_2 та його адвоката Полянської К.В.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що наявність у позивача оригіналу розписки від 15 березня 2021 року свідчить про існування невиконаного зобов`язання відповідача за такою розпискою. Суд указав, що надана позивачкою розписка є підтвердженням існування між сторонами договірних зобов`язань і, відповідно, свідчить про існування між сторонами саме укладеного договору позики та є доказом не лише факту укладення, а й передачі грошової суми позичальнику.
Колегія суддів погоджується з наведеним висновком суду першої інстанції, оскільки він ґрунтується на матеріалах справи та відповідає вимогам чинного законодавства.
У справі встановлено, що за змістом оригіналу розписки від 15 березня 2021 року ОСОБА_2 , який проживає в АДРЕСА_2 , ідент. код НОМЕР_1 , паспорт НОМЕР_2 , рік народження ІНФОРМАЦІЯ_1 , отримав у борг суму 35 000 тис. доларів США (примітка прописом: тридцять п`ять тисяч доларів США) (курс 26,5 грн, сума грн 927500 грн. 00 коп.) у ОСОБА_3 АДРЕСА_3 . 15 березня 2021 рік. Підпис. ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 8).
13 лютого 2023 року ОСОБА_3 на адресу відповідача ОСОБА_2 надіслала письмову претензію, у якій, пославшись на положення ч. 2 ст. 1047, ч. 1 ст. 509, ст. 526, ч. 1 ст. 1049 ЦПК України, у зв`язку з тим, що виданою розпискою строк повернення грошових коштів не встановлено, вимагала у строк 30 календарних днів з моменту отримання даної претензії повернути їй отримані кошти у сумі 35 000 доларів США, що згідно з офіційним курсом НБУ станом на 13 лютого 2023 року становить 1 279 901,00 грн (т. 1 а.с. 10).
15 лютого 2023 року ОСОБА_2 отримав зазначену претензію, про що свідчить сервіс «Нова Пошта. Відстежити вантаж», ідентифікатор 5900[телефон приховано] (т. 1 а.с. 4)
30 грудня 2023 року ОСОБА_3 уклала шлюб із ОСОБА_5 та змінила прізвище на « ОСОБА_6 » (т. 1 а.с. 230).
Відповідно до ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 611 ЦК України в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості (стаття 1046 ЦК України).
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно з ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлений договором.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.
За своїми правовими характеристиками договір позики є реальною, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана в оригіналі розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання.
З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов. Такі правові висновки про застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України: від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17, і підтримані Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).
Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину.
Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню (див.: постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18)).
У постанові Верховного Суду України від 24 лютого 2016 року у справі № 6-50цс16 зроблено висновок, що «договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (пункт 2 частини першої статті 1046 ЦК України). Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій статті 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику».
У постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13 зазначено, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Подібні за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та у постановах Верховного Суду: від 25 березня 2020 року у справі № 569/1646/14-ц, від 14 квітня 2020 року у справі № 628/3909/15, від 21 липня 2021 року у справі № 758/2418/17.
Приписами ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).
Зважаючи на вищенаведені норми та оцінивши обставини справи в сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
За змістом наявного у матеріалах справи оригіналу розписки, 15 березня 2021 року ОСОБА_2 отримав у борг суму 35 000 доларів США (курс 26,5 грн, сума грн 927 500 грн) у ОСОБА_3 .
Боргова розписка на час звернення до суду знаходилась у позикодавиці (позивачки).
Відповідач не заперечував написання ним розписки, проте оспорював місце, дату та обставини її складання, а також отримання ним коштів у борг у розмірі 35 000 доларів США, посилаючись на те, що склав розписку восени 2021 року, а не 15 березня 2021 року, виключно з метою врегулювання фінансових відносин, пов`язаних зі спільним обробітком землі, та необхідністю урівноважити фінансові вкладення між їх учасниками. Колегія суддів вважає такі доводи скаржника неспроможними, оскільки доказів на підтвердження наведених обставин ОСОБА_2 не надав ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції, а за змістом ст. 81 ЦПК України доказування (а отже і рішення суду) не може ґрунтуватися на припущеннях. Про отримання ОСОБА_2 35 000 долірів США саме в борг, а не з інших підстав, чітко вказано у тексті розписки, яку складено та підписано ним особисто.
Тягар доведення того, що грошові кошти насправді не були одержані позичальником від позикодавця лежить на позичальнику, який за допомогою обґрунтованого заперечення не визнає позов.
На підтвердження доводів про неотримання у борг 35 000 доларів США ОСОБА_2 надано висновок Національної асоціації поліграфологів України від 09 лютого 2026 року, за змістом якого (т. 2 а.с. 59-63):
- свідчення респондента про те, що він 15 березня 2021 року не писав розписку про отримання у борг 35 0000 дол США у ОСОБА_3 , є достовірними;
- свідчення респондента про те, що він не писав розписку для отримання грошей від ОСОБА_3 , є достовірними;
- свідчення респондента про те, що він не мав домовленостей з ОСОБА_3 про повернення грошей за розпискою, є достовірними;
- свідчення респондента про те, що він не отримув гроші за розпискою від ОСОБА_3 за АДРЕСА_3 , є достовірними;
- свідчення респондента про те, що ОСОБА_3 не передавала йому кошти за розпискою АДРЕСА_3 , є достовірними.
У пункті 5.4 розділу 5 висновку від 09 лютого 2026 року вказано, що результати дослідження з використанням поліграфа мають вірогідний (ймовірний) характер щодо оцінки причетності або непричетності особи до певних подій чи дій. Вони повинні розглядатися в сукупності з іншими матеріалами, доказами та аналітичними даними, що забезпечують комплексну та об`єктивну оцінку отриманих висновків.
На думку апеляційного суду, суд першої інстанції, дослідивши наданий відповідачем висновок, правильно виходив з того, висновок спеціаліста - поліграфолога не є висновком експерта у розумінні ст. 102 ЦПК України, оскільки його проведено без дотримання вимог до судової експертизи, зокрема проведено не судовим експертом, якого не попереджено про відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Такий висновок підлягає оцінці судом не як висновок судового експера, а як письмовий доказ, який суд оцінює в сукупності з іншими матеріалами справи, і він не має наперед встановленої сили.
За змістом висновку від 09 лютого 2026 року, предметом психофізіологічного дослідження із застосуванням поліграфа було визначення ступеня семантичної значущості стимулів для досліджуваної особи, тобто рівня її несвідомого реагування на питання, зазначені у розділі 1, у результаті розуміння їх змісту (підпункти 5.1 розділу 5.1 дослідження). Отже висновок психологічної експертизи (із застосуванням поліграфа) не підтверджує доводи відповідача про неотримання ним коштів у борг, а показує реакції ОСОБА_2 на ситуацію та її суб`єктивне сприйняття відповідачем. Таким чином, зафіксовані під час дослідження фізіологічні реакції особи на подію не є доказами вчинення/невчинення конкретних дій, оскільки суперечать правовій природі судової психологічної експертизи із застосуванням поліграфа. Така експертиза не встановлює та не може встановити об`єктивні факти, а лише відображає психоемоційні реакції особи та її суб`єктивне сприйняття певних обставин, що зафіксовано експертом у цій справі щодо виявлення фізіологічних реакцій ОСОБА_2 .
Таким чином, наданий скаржником висновок Національної асоціації поліграфологів України від 09 лютого 2026 року не доводить відсутність позики та не призводить до висновку про неотримання відповідачем коштів у борг за розпискою від 15 березня 2021 року.
Дослідження про вірогідність (ймовірність) причетності або непричетності ОСОБА_2 до складання розписки від 15 березня 2021 року не свідчить про те, що кошти насправді не були одержані позичальником від позикодавця, за наявності саме власноручної розписки та не спростовує обставин отримання відаовідачем коштів.
Судом першої інстанції правильно враховано, що наявність у ОСОБА_1 оригіналу боргової розписки свідчить про існування невиконаного боргового зобов`язання відповідача перед позивачкою.
У ч. 3 ст. 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов`язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов`язку.
У матеріалах справи відсутні докази повернення грошових коштів позичальником позикодавцю і саме ОСОБА_2 , який не визнав позов та заперечив факт отримання 35 000 доларів США у борг від ОСОБА_1 , мав довести зазначену обставину (ст. 12, 81 ЦПК України). Оскільки відповідач таких доказів суду не надав, відтак складена ним розписка обґрунтовано визнана судом першої інстанції належним і достатнім доказом як укладення між сторонами договору позики, так і отримання відповідачем коштів у борг від позивача.
Відхиляються, як необґрунтовані, посилання скаржника на те, що відсутність у розписці вказівки про обов`язок повернення грошових коштів, строки та умови такого повернення, ставить під сумнів реальність виникнення правовідносин позики між сторонами. Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України якщо договором не встановлено строк повернення позики або цей строк визначено моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Матеріалами справи підтверджено, що 13 лютого 2023 року ОСОБА_3 на адресу ОСОБА_2 направила письмову претензію, у якій вимагала у строк 30 календарних днів з моменту отримання претензії повернути їй отримані кошти у сумі 35 000 доларів США. Сторона відповідача не заперечувала обставин отримання зазначеної претензії.
Посилання ОСОБА_2 на написання ним розписки восени 2021 року, а не 15 березня 2021 року, та виключно з метою врегулювання фінансових взаємовідносин, пов`язаних зі спільним обробітком землі, і необхідністю врівноважити фінансові вкладення між їх учасниками не знайшли підтвердження в ході судового розгляду, оскільки доказів на користь таких заперечень проти позову матеріали цієї справи не містять. ОСОБА_2 договір позики не оспорював, відтак він є дійсним в силу дії презумпції правомірності правочину.
Установивши, що ОСОБА_2 належним чином не виконав зобов`язання за договором позики, суд першої інстанції обґрунтовано виснував про наявність підстав для стягнення з нього на користь позивачки заборгованості за розпискою від 15 березня 2021 року у розмірі 35 000 доларів США.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги щодо необґрунтованості визначеного судом до стягнення з відповідача розміру витрат на професійну правничу допомогу у сумі 10 000 грн, колегія суддів виходить з такого.
Частиною 1 ст. 15 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Згідно з ч. 1 ст. 131-2 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст.141 ЦПК України у разі задоволення позову судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на відповідача.
До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).
За змістом ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 137 ЦПК України).
Згідно з приписами ч. 4, 5, 6 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог ч. 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Представництво інтересів позивачки у суді першої інстанції адвокат Павленко В.М. здійснював на підставі договору про надання правничої допомоги № 01/2023 від 29 січня 2023 року та ордеру на надання правничої допомоги серії СВ № 1044848 від 06 лютого 2023 року (т. 1 а.с. 15, 16).
Згідно з п. 1.1., 4.3. договору про надання правничої допомоги № 01/2023, укладеного 29 січня 2023 року між ОСОБА_1 та адвокатом Павленком В.М., клієнт доручає, а адвокат бере на себе зобов`язання надавати професійну правничу допомогу клієнту в обсязі та на умовах, передбачених даним договором. За надання правничої допомоги, відповідно до даного договору, клієнтом у розумний строк сплачується адвокатом гонорар у фіксованій сумі 10 000 грн, яка є незмінною в залежності від обсягу послуг на складання процесуальних документів та витраченого адвокатом часу в суді першої інстанції, тобто є гонорар визначеним, при цьому сторонами враховується тільки позитивний результат з повним або частковим задоволенням судом вимог, також позитивним результатом вважається закінчення справи мировою угодою та закриття провадження у справі на вигідних для клієнта умовах (без урахування виконання рішення суду в примусовому порядку).
Згідно із квитанцією № 01/2023 від 06 лютого 2023 року, ОСОБА_1 на виконання договору про надання правової допомоги № 01/2023 від 29 січня 2023 року сплатила адвокату Павленку В.М. 10 000 грн за складання запитів, заяв, претензій, процесуальних документів, позовної заяви до суду, представництво її інтересів у місцевому суді (т. 1 а.с. 17).
Клопотання про зменшення суми витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи в суді першої інстанції від ОСОБА_2 та його представника не надходило. Звернувшись із апеляційною скаргою, Єрко В.І. не погодився висновком районного суду про стягнення з нього на користь позивачки 10 000 грн, вважаючи його передчасним, необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам процесуального закону.
Колегія суддів, вирішуючи, чи є стягнутий районним судом розмір витрат на професійну правничу допомогу обґрунтованим та пропорційним до предмета спору у цій справі, зважає на те, що спір ініційовано ОСОБА_1 та задоволено його повністю. Справа не відноситься до категорії малозначних, стосується стягнення заборгованості за розпискою у сумі 35 000 доларів США і розглядалася судом в порядку загального позовного провадження.
Матеріалами справи підтверджено, що адвокат Павленко В.М. у суді першої інстанції подавав позовну заяву (т. 1 а.с. 1-2); заяву про забезпечення позову (т. 1 а.с. 50-51); клопотання про проведення судових засідань в режимі відеоконференції (т. 1 а.с. 20 ,45, 97, 193; т. 2 а.с. 71); заяву про закриття підготовчого засідання та призначення справи до судового засідання (т. 1 а.с. 177); клопотання про поновлення провадження у справі (т. 1 а.с. 227).
Протоколами судових засідань Носівського районного суду Чернігівської області засвідчено, що представник позивачки брав участь у наступних судових засіданнях: 05 жовтня 2023 року (т. 1 а.с. 89), 29 липня 2024 року (т. 1 а.с. 206-207), 29 липня 2025 року (т. 2 а.с. 1-3), 04 вересня 2025 року (т. 2 а.с. 15-17), 24 листопада 2025 року (т. 2 а.с. 28), 29 січня 2026 року (т. 2 а.с. 43-45), 19 лютого 2026 року (т. 2 а.с. 64-68), 02 квітня 2026 року (т. 2 а.с. 73-76) загальною тривалістю 7 год. 25 хв.
Колегія суддів, оцінюючи співмірність витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, а також взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених до суду адвокатом документів, їх значення для спору, виходячи із засад розумності та справедливості, вважає, що заявлена стороною позивача сума в розмірі 10 000 грн являється співмірною зі складністю справи, ціною позову (35 000 доларів США), наданими адвокатом послугами.
Ураховуючи наведене вище у сукупності, апеляційний суд доходить висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і не дають підстав вважати, що судом порушено норми процесуального права або неправильно застосовано норми матеріального права, відтак апеляційну скаргу ОСОБА_2 слід залишити без задоволення, а рішення районного суду - без змін.
Оскільки за результатами апеляційного перегляду справи апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, належить поновити дію рішення Носівського районного суду Чернігівської області від 09 квітня 2026 року, зупиненого ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 19 червня 2026 року.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України,
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Носівського районного суду Чернігівської області від 09 квітня 2026 року - без змін.
Поновити дію рішення Носівського районного суду Чернігівської області від 09 квітня 2026 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 01 жовтня 2026 року.
Головуюча Н.В. Шитченко
Судді Н.В. Висоцька
О.Є. Мамонова