справа № 754/13990/23
головуючий у суді І інстанції Скрипка О.І.
провадження № 22-ц/824/2451/2026
суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Мостова Г.І.
ПОСТАНОВА
Іменем України
09 вересня 2026 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Мостової Г.І.,
суддів: Березовенко Р.В., Лапчевської О.Ф.,
за участі секретаря судового засідання Применко Д.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 - адвоката Гончарука Михайла Петровича на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 01 липня 2025 року
у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до Державного підприємства «Українська студія телевізійних фільмів «Укртелефільм» про стягнення компенсації за невикористані відпустки, компенсації за втрату частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди, -
в с т а н о в и в :
У жовтні 2023 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 звернулися до Деснянського районного суду міста Києва з указаним позовом, вимоги якого було уточнено під час розгляду справи, у якому просили суд:
стягнути з ДП «Укртелефільм» на користь ОСОБА_1 :
1) 133 494,40 грн - компенсації за невикористану щорічну відпустку;
2) 131 350,76 грн - компенсації за втрату частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати станом на 30 вересня 2023 року;
3) 299 878,80 грн (станом на 30 вересня 2023 року включно) - середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, тобто по день постановлення рішення суду по справі;
4) 50 000 грн - моральної шкоди (станом на 30 вересня 2023 року), а всього - 614 723,96 грн;
стягнути з ДП «Укртелефільм» на користь ОСОБА_2 :
1) 25 201,60 грн - компенсації за невикористану щорічну відпустку;
2) 158 213,92 грн - компенсації за втрату частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати станом на 30 вересня 2023 року;
3) 256 070,10 грн (станом на 30 вересня 2023 року включно) - середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, тобто по день постановлення рішення суду по справі;
4) 50 000 грн - моральної шкоди станом на 30 вересня 2023 року, а всього 489 485,62 грн;
стягнути з ДП «Укртелефільм» на користь ОСОБА_3 :
1) 100 874,80 грн - компенсації за невикористану щорічну відпустку;
2) 205 781,65 грн - компенсації за втрату частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати станом на 30 вересня 2023 року;
3) 566 622,60 грн - середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, тобто по день постановлення рішення суду по справі;
4) 50 000 грн - моральної шкоди станом на 30 вересня 2023 року, а всього 923 279,05 грн;
стягнути з ДП «Укртелефільм» на користь ОСОБА_4 :
1) 72 788,34 грн - компенсації за невикористану щорічну відпустку;
2) 225 116,81 грн - компенсації за втрату частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати станом на 30 вересня 2023 року;
3) 478 215,60 грн - середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, тобто по день постановлення рішення суду по справі;
4) 50 000 грн - моральної шкоди станом на 30 вересня 2023 року, а всього 826 120,75 грн;
стягнути з ДП «Укртелефільм»» на користь ОСОБА_5 :
1) 109 827,30 грн - компенсації за невикористану щорічну відпустку;
2) 341 763,64 грн - компенсації за втрату частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати станом на 30 вересня 2023 року;
3) 656 355,00 грн - середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, тобто по день постановлення рішення суду по справі;
4) 50 000 грн - моральної шкоди станом на 30 вересня 2023 року, а всього 1 157 945,94 грн,
а також стягнути з відповідача понесені судові витрати, в тому числі витрати на професійну правничу допомогу.
Позов обґрунтовано тим, що позивачі тривалий час перебували в трудових відносинах (працювали) з ДП «Укртелефільм» на різних посадах. Фактичні трудові відносини з відповідачем були припинені в березні-травні 2018 році, про що відповідач не повідомив їх належним чином та не ознайомив з відповідними розпорядчими документами. Відповідач також жодним чином не повідомив їх про нараховані суми, належні їм при звільненні, та не виплатив відповідні суми. За період трудових відносин з відповідачем, останній вчинив грубе порушення трудового законодавства у формі несвоєчасної невиплати заробітної плати. У результаті систематичного та грубого порушення їх трудових прав відповідач має заборгованість перед ними, яка складається з: 1) суми компенсації за невикористані відпустки; 2) суми компенсації за втрату частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати; 3) суми середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, а також їм було завдано моральної шкоди, що зумовило звернення до суду із даним позовом.
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 01 липня 2025 року частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .
Стягнуто з ДП «Українська студія телевізійних фільмів «Укртелефільм» на користь ОСОБА_1 :
60 485 грн 46 коп. - компенсації за втрату частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати;
21 776 грн 69 коп. - середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні;
5 000 грн - моральної шкоди, а всього 87 262 грн 15 коп.
Стягнуто з ДП «Українська студія телевізійних фільмів «Укртелефільм» на користь ОСОБА_2 :
81 547 грн 24 коп. - компенсації за втрату частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати;
16 720 грн 64 коп. - середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;
5 000 грн - моральної шкоди, а всього 103 267 грн 88 коп.
Стягнуто з ДП «Українська студія телевізійних фільмів «Укртелефільм» на користь ОСОБА_3 :
145 934 грн 65 коп. - компенсації за втрату частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати;
36 709 грн 35 коп. - середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;
5 000 грн - моральної шкоди, а всього 187 644 грн.
Стягнуто з ДП «Українська студія телевізійних фільмів «Укртелефільм» на користь ОСОБА_4 :
171 063 грн 85 коп. - компенсації за втрату частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати;
30 247 грн 32 коп. - середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;
5000 грн - моральної шкоди, а всього 206 311 грн 17 коп.
Стягнуто з ДП «Українська студія телевізійних фільмів «Укртелефільм» на користь ОСОБА_5 :
269 708 грн 65 коп. - компенсації за втрату частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати;
39 227 грн 40 коп. - середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;
5 000 грн - моральної шкоди, а всього 313 936 грн 05 коп.
В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Стягнуто з ДП «Українська студія телевізійних фільмів «Укртелефільм» судовий збір на користь держави у розмірі 3 005 грн 52 коп.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що суд дійшов висновку про відмову у стягнення компенсації за невикористані відпустки та сум виплат компенсації за несвоєчасну виплату компенсації за невикористані відпустки позивачів з посиланням на те, що ці вимоги не підтверджені належними та допустимими доказами, які б дозволяли встановити як наявність невиплаченої компенсації за невикористані відпустки, так і визначити (за наявності) кількість днів невикористаної відпустки та визначити точний та обґрунтований розмір компенсації.
Судом стягнуто компенсацію за несвоєчасну виплату заробітної плати, що була стягнута судовими рішеннями, відповідно до розрахунку позивача, але з виключенням з розрахунків індексу інфляції за місяць, в якому виникла заборгованість.
Посилаючись на те, що при звільненні позивачів з ними не було проведено остаточного розрахунку, наслідком якого є відповідальність роботодавця, судом стягнуто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за шість місяців, починаючи з дня, наступного за днем звільнення.
Також посилаючись на принципи розумності та справедливості, характер та тривалість заподіяння душевних страждань та вважає, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що достатнім та співмірним зі змістом порушених трудових прав розміром для компенсації моральної шкоди позивачів буде сума 5000 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 - адвокат Гончарук М.П. подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Деснянського районного суду міста Києва від 01 липня 2025 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог та змінити рішення Деснянського районного суду міста Києва від 01 липня 2025 року в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що відмовляючи у задоволенні вимоги про стягнення компенсації за невикористані відпустки та сум виплат компенсації за несвоєчасну виплату компенсації за невикористані відпустки, суд першої інстанції залишив поза увагою доводи та аргументи позивачів, що були надані суду на обґрунтування своїх вимог в цій частині.
Обґрунтовуючи рішення в цій частині, суд не взяв до уваги покази свідків та документальні підтвердження наявності у позивачів невикористаних днів відпусток. При цьому суд першої інстанції взагалі не виклав у своєму рішенні покази свідків, не надав оцінку таким показам, їх змісту та суті.
Під час розгляду справи позивачі посилалися на обставини, що встановлені постановою Київського апеляційного суду від 29 лютого 2024 року у справі № 755/15005/23.
У зазначеній постанові Київський апеляційний суд встановив: «Посилання відповідача на невідповідність довідки від 02 лютого 2018 року вимогам закону, обґрунтовано відхилені судом першої інстанції, оскільки дійсність довідки від 02 червня 2018 року та достовірність її даних на підставі первинних документів підтверджено як комісією ДП «Укртелефільм» в акті від 08 лютого 2018 року, так і наказом № 03 від 07 лютого 2018 року Голови комісії з перетворення ДП «Укртелефільм», а також показаннями допитаних у судовому засіданні свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_10, ОСОБА_7 »
Відповідач не оскаржував рішення у справі № 755/15005/23 в частині стягнення компенсації за невикористані дні відпусток.
Обставини, що встановлені цим судовим рішенням, спростовують доводи відповідача про те, що довідка невикористаних відпусток від 02 лютого 2018 року є неналежним доказом.
Вказує, що свідки підтвердили, що вказана довідка від 02 лютого 2018 року була складена повноважним працівником відповідача. Суд першої інстанції помилково не врахував покази свідків, які на сьогодні не мають жодного зв`язку з відповідачем та не можуть бути зацікавленими в результаті розгляду справи.
Зазначає, що оригінал довідки невикористаних відпусток від 02 лютого 2018 року оглядався в судовому засіданні.
Таким чином, позивачі надали суду належні та допустимі докази, що підтверджують факт невиплати їм компенсації за невикористані дні відпусток, включаючи кількість днів, що підлягають компенсації.
У той же час, суд першої інстанції повністю проігнорував відсутність будь-яких доказів з боку відповідача, які б підтверджували факт виплати компенсації позивачам за невикористані дні відпусток або перебування ними у відпустках відповідну кількість днів.
Зазначає, що відповідач під час судового розгляду справи не надав суду доказів на підтвердження факту виплати ним позивачам компенсації за невикористані відпустки та/або перебування позивачів у відпустках протягом строку їх роботи відповідно до чинного законодавства України. При цьому, відповідач у своєму відзиві на позовну заяву визнав факт несвоєчасної виплати позивачу заробітної плати, навівши дати судових рішень та дати стягнення грошових коштів, а також підтвердив доводи позивачів про несвоєчасний із ним розрахунок по заробітній платі.
Щодо вимог позивачів про стягнення на їх користь компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати що була стягнута судовими рішеннями, то суд помилково не включив до своїх розрахунків суми грошових компенсацій за невикористані дні відпусток.
Крім того, розрахунки суду не охоплюють період з дати виконання судових рішень до 30 вересня 2023 року.
Порушення строків виплати заробітної плати відповідачем передбачає виплату також виплату компенсації за втрату частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати.
Позивачі надали суду детальні математичні розрахунки компенсацій за втрату частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати станом на 30 вересня 2023 року.
Вказує, що у цій частині рішення підлягає зміні з огляду на обов`язок відповідача належним чином розрахувати та виплатити позивачам компенсації за несвоєчасно виплачену заробітну плату; до такого розрахунку мають бути включені також суми компенсацій за невикористані дні відпусток (як складові частини заробітної плати).
Визначаючи розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні суд першої інстанції не врахував позицію Верховного суду у постанові від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22 щодо необхідності врахування норми статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26 червня 2019 у справі № 761/9584/15-ц, які безпосередньо стосуються норм статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року.
Щодо можливості зменшення середнього заробітку з врахуванням ймовірних майнових втрат (за період 01 березня 2018-18 липня 2022 року).
На сьогодні суди зобов`язані враховувати правову позицію Верховного Суду щодо необхідності застосування статті 117 КЗпП України із урахуванням позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19, а саме: слід обраховувати суму стягнення пропорційно розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять 100 відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Вважає, що в цій частині рішення має бути змінено шляхом задоволення позовних вимог позивачів про стягнення середнього заробітку з урахуванням висновку Верховного суду у постанові від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22:
період стягнення середнього заробітку у цій справі охоплюється періодом з дати звільнення до 30 вересня 2023 року, а тому такий умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності Законом № 2352-ІХ (19.07.2022) і після цього.
період з 01 березня 2018 року до 19 липня 2022 року регулюється редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців.
Проте період з 19 липня 2022 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Суд першої інстанції присудив позивачам моральну шкоду у розмірі 5 000 грн кожному, однак факт порушення прав позивачів має триваючий характер, відповідач не вживав і не вживає жодних дій з метою припинення порушення прав позивачів на оплату праці.
Позивачі визначили розмір моральної шкоди саме станом на 30 вересня 2023 року. Невиплата заробітної плати позивачам триває щонайменше 7 років (84 місяці). Отже, суд першої інстанції визначив моральну шкоду кожного позивача у 59 грн 52 коп. за кожен місяць факту порушення відповідачем прав на оплату праці.
Зазначає, що з урахуванням кумулятивного характеру моральних страждань з плином часу, посилення негативного впливу порушення прав позивача з кожним днем моральна шкода пропорційно збільшується.
Від ДП «Укртелефільм» надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому він просить суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги позивачів.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, дійшла висновку про таке.
Частиною 1 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Оскільки рішення Деснянського районного суду міста Києва від 01 липня 2025 року оскаржується лише позивачами в частині відмови у задоволенні позовних вимог, тому предметом апеляційного перегляду є оскаржуване рішення лише у цій частині.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Відповідно до частини 1 статті 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 (провадження № 11-1329апп18) зазначила, що належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Статтею 34 Закону України «Про оплату праці» встановлено, що компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.
Статтею 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» передбачено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Відповідно до статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.
Відповідно до пунктів 4, 5 «Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.
Сума компенсації виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Відповідно до статті 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», сума компенсації обчислюється виходячи з суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів).
Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про стягнення компенсації за невикористані відпустки, суд першої інстанції посилався на те, що така вимога не підтверджена належними та допустимими доказами, які б дозволяли встановити як наявність невиплаченої компенсації за невикористані відпустки, так і визначити (за наявності) кількість днів невикористаної відпустки та, відповідно, визначити точний та обґрунтований розмір компенсації.
На підтвердження позовних вимог у цій частині позивачами надано копію довідки, складеної від імені начальника відділу кадрової та адміністративної роботи Казаковою О.І. 02 лютого 2018 року, а також акт з виправленою датою (точну даті встановити неможливо через виправлення, яке на застережене належним чином) про складення цієї довідки на вимогу голови комісії з перетворення Аврахова Т.Г .
Згідно з указаною довідкою, станом на 02 лютого 2018 року позивачі мали наступну кількість невикористаних днів відпустки: ОСОБА_1 - 315 днів, ОСОБА_2 - 186 днів, ОСОБА_3 - 186 днів, ОСОБА_4 - 310 днів, ОСОБА_5 - 341 день.
Відповідно до частини 1, 3 статті 12, частинах 1, 5, 6 статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У постановах Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 207/1385/16-ц та від 19 листопада 2024 року в справі № 759/17721/21 викладені висновки про те, що у справах, що випливають з трудових відносин, тягар доказування правомірності прийнятих рішень, вчинених дій покладається, як правило, на роботодавця.
Відповідно до КЗпП України та Закону України «Про оплату праці» обов`язок доказування відсутності заборгованості перед позивачем, зокрема щодо виплати належних працівникові сум, покладається на роботодавця, а не на позивача (робітника) (постанова Верховного Суду від 15 липня 2024 року в справі № 758/9515/23).
З листа Державного комітету телебачення і радіомовлення України № 2479/32/6 від 10 жовтня 2023 року вбачається, що у звітних документах ДП УСТФ «Укртелефільм», зверненнях, відповідях підприємства на запити Держкомтелерадіо відсутня інформація про наявність у працівників ДП УСТФ «Укртелефільм» невикористаної відпустки, починаючи з 2000 року.
Судом першої інстанції зазначено, що надана позивачами довідка не може вважатися належним доказом, оскільки така видана не на бланку підприємства, не завірена печаткою юридичної особи, складена особою, щодо якої немає відомостей про наявність відповідних повноважень, з огляду на відсутність Казакової О.І. в складі ліквідаційної комісії. Крім того, вказана у даній довідці інформація не підтверджується жодними іншими доказами у справі.
Таким чином, надавши оцінку як доказам, наданим стороною позивача на обґрунтування позовних вимог, так і доказам наданим відповідачем як роботодавцем на спростування останніх, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що за встановлених у справі обставин надана позивачами довідка на підтвердження кількості днів невикористаної відпустки викликає об`єктивний сумнів та не підлягає врахуванню при вирішенні спору.
В апеляційній скарзі позивачі посилаються на те, що у постанові Київського апеляційного суду у справі № 755/15005/23 встановлені преюдиційні обставини щодо дійсності довідки про невикористані відпустки.
Апеляційний суд враховує, що преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/17).
Апеляційний суд враховує, що у справі № 755/15005/23 бере участь інший позивач, а також оцінка судом доказу у межах справи № 755/15005/23 не є преюдиційною обставиною для указаної справи, яка переглядається.
Враховуючи викладене, апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що у постанові Київського апеляційного суду у справі № 755/15005/23 встановлені преюдиційні обставини щодо дійсності довідки про невикористані відпустки, оскільки зазначена довідка є письмовим доказом, якому суди надали належну оцінку під час розгляду цієї справи.
Відповідно до частини 2 статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Апеляційний погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що виходячи з предмету та підстав позовних вимог, покази свідків у цій категорії справ не є належними доказами на підтвердження кількості днів невикористаної відпустки, а суд має виходити тільки з документальних підтверджень.
Частково задовольняючи вимоги про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, суд першої інстанції зазначив, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні підлягає до стягнення за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Представник позивачів у своїй апеляційній скарзі посилається на неправильне застосування судами приписів статті 117 КЗПП України, а саме: застосування у редакції на момент звернення до суду із позовом, а не у редакції на момент виникнення спірних правовідносин.
Частиною 1 статті 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до статті 116 КЗпП України (у редакції, чинній на час звільнення позивачів) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України (в редакції, чинній станом на час звільнення позивачів) передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Законом № 2352-ІХ, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, статтю 117 КЗпП України викладено в такій редакції: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Конституційний Суд України у Рішенні від 12 липня 2019 року № 5-р(I)/2019 виснував, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування.
Закон не має зворотної дії в часі, оскільки не поширюється на безстрокові трудові договори, укладені до його прийняття, а передбачає припинення цих договорів з моменту набрання ним чинності та можливість продовження трудових правовідносин на умовах, передбачених законом. Закон спрямований на регулювання тих правовідносин, які виникнуть після набрання ним чинності, а трудові правовідносини, що виникли раніше, повинні бути приведені у відповідність із новим юридичним регулюванням.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 листопада 2025 року в справі № 306/2708/23 сформулювала правовий висновок про те, що до правовідносин, які виникли до набрання чинності Законом № 2352-ІХ, проте не припинилися або припинилися після набрання ним чинності (триваючі правовідносини), з 19 липня 2022 року слід застосовувати положення статті 117 КЗпП України у новій редакції та обмежувати нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку шістьма місяцями. Тобто, якщо працівника звільнено з роботи 02 серпня 2021 року, проте повного розрахунку станом на день набрання чинності Законом № 2352-ІХ із ним не проведено, то суми, передбачені статтею 117 КЗпП України, йому слід нараховувати в такому порядку: з 03 серпня 2021 року до 18 липня 2022 року без обмеження строку шістьма місяцями, оскільки попередня редакція наведеної норми не містила відповідних обмежень; з 19 липня 2022 року до 19 січня 2023 року (6 місяців, відлік яких починається з дня набрання Законом № 2352-ІХ чинності) або до дня остаточного розрахунку, якщо він здійснений раніше спливу наведених шести місяців.
Таким чином, враховуючи спірний період затримки розрахунку при звільненні, а також дату звернення до суду із позовом (жовтень 2023 року), суд першої інстанцій обґрунтовано застосував під час обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні статтю 117 КЗпП України у редакції на момент звернення до суду із позовом, обмеживши його шестимісячним строком.
Указані доводи апеляційної скарги зводяться до неправильного тлумачення заявниками норм права, не спростовують висновків судів першої інстанцій.
Щодо вимоги про відшкодування завданої моральної шкоди, апеляційний суд враховує таке.
Позовна вимога про відшкодування моральної шкоди обґрунтована тим, що факт порушення прав позивачів має триваючий характер, відповідач не вживав і не вживає жодних дій з метою припинення порушення прав позивачів на оплату праці.
Відповідно до статті 237-1 КЗпП України відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Згідно з частиною 3 статті 23 ЦК України якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
У пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» зазначено, що судам необхідно враховувати, що відповідно до статті 237-1 КЗпП за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Враховуючи вимоги виваженості, розумності та справедливості, характер та тривалість заподіяння душевних страждань, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що достатнім та співмірним зі змістом порушених трудових прав розміром для компенсації такої шкоди буде сума 5000 грн, яка підлягає стягненню з відповідача на користь кожного з позивачів.
Також апеляційний суд враховує, що статтею 3 ЦПК України передбачено, що основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема змагальність сторін, диспозитивність.
Згідно з частиною 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Апеляційний суд зауважує, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, а апеляційний суд розглядає справу у межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідачем рішення суду в частині задоволених позовних вимог не оскаржується, а апеляційний суд не може на порушення принципу диспозитивності самостійно відшукувати підстави для скасування рішення суду першої інстанції.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи, правильності висновків суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному судовому рішенні, вони не спростовують, а тому відхиляються апеляційним судом у зв`язку з їх необґрунтованістю.
Підстави для скасування рішення суду першої інстанції у суду апеляційної інстанції відсутні.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки, судове рішення залишено без змін, а апеляційна скарга без задоволення, то судовий збір за подання апеляційної скарги не відшкодовується та покладається на особу, яка подала апеляційну скаргу.
Для того щоб не надавати перевагу позивачу ОСОБА_5 , який звертався із заявою про забезпечення позову, апеляційний суд вважає за доцільне скасувати заходи забезпечення позову у вигляді арешту на грошові кошти ДП «Українська студія телевізійних фільмів «Укртелефільм», які знаходяться на його рахунках, в межах суми заявлених позовних вимог ОСОБА_5 .
Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -
п о с т а н о в и в :
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 - адвоката Гончарука Михайла Петровича залишити без задоволення.
Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 01 липня 2025 року залишити без змін.
Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Київського апеляційного суду від 15 грудня 2025 року у справі № 754/13990/23, у вигляді арешту на грошові кошти Державного підприємства «Українська студія телевізійних фільмів «Укртелефільм» (код ЄДРПОУ 02841347), які знаходяться на його рахунках, в межах суми заявлених позовних вимог ОСОБА_5 - 1 157 945 грн 94 коп.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Дата складення повного судового рішення 01 жовтня 2026 року.
Головуючий Г.І. Мостова
Судді Р.В. Березовенко
О.Ф. Лапчевська