справа № 756/3743/25 головуючий у суді І інстанції Шролик І. С.
провадження № 22-ц/824/11071/2026 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р. В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 вересня 2026 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого судді Березовенко Р.В.,
суддів: Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,
з участю секретаря Щавлінського С.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 поданої представником - адвокатом Кондратенком Юрієм Миколайовичем на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 25 березня 2026 року за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоренерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги та за зустрічною позовною заявою ОСОБА_1 до Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоренерго» про здійснення перерахунку заборгованості,
В С Т А Н О В И В:
У березні 2025 року Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» звернулось до Оболонського районного суду міста Києва від 25 березня 2026 року з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги та просить стягнути ОСОБА_1 заборгованість за житлово-комунальні послуги у загальному розмірі 179 281,92 грн, а саме: за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 26162,64 грн (інфляційна складова боргу - 3191,84 грн, три проценти річних - 787,03 грн); заборгованість за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги з централізованого опалення у розмірі 61237,97 (інфляційна складова боргу - 8172,61 грн, три проценти річних - 2034,70 грн); заборгованість за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання теплової енергії у розмірі 67937,87 грн (інфляційна складова боргу - 6744,23 грн, три проценти річних - 1580,79 грн, пеня - 1070,14 грн); заборгованість за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання гарячої води у розмірі 298,56 грн; заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії у розмірі 39,89 грн; заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води у розмірі 23,65 грн; витрати пов`язані з отриманням інформацій Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у розмірі 43,00 грн; судовий збір у розмірі 3 028,00 грн.
В обґрунтування заявлених вимог вказує, що відповідач є споживачем житлово-комунальних послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання, які надавались за адресою: АДРЕСА_1 . Надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, а також постачання теплової енергії здійснювалося позивачем на підставі Договору про надання послуг затвердженого Правилами, який опублікований 31 липня 2014 року на офіційному сайті ПАТ «Київенерго», а також у газеті «Хрещатик» від 06 серпня 2014 року № 111 (4511).
Відповідач від послуг централізованого опалення, гарячого водопостачання та постачання теплової енергії у встановленому законодавством порядку не відмовлялася.
Крім того, позивач на підставі Договору № 602-18 про відступлення прав вимоги (цесії) від 11 жовтня 2018 року, укладеного з ПАТ «Київенерго», отримав право вимоги до відповідача про стягнення заборгованості за послуги з централізованого опалення та/або постачання гарячої води, яка утворилася до 01 травня 2018 року, послуги з централізованого опалення у розмірі 26162,64 грн (інфляційна складова боргу - 3191,84 грн, три проценти річних - 787,03 грн).
Відповідач своєчасно не сплачувала за спожиті послуги в результаті чого утворилася заборгованість станом на 31 січня 2025 року в загальному розмірі 179 281,92 грн.
30 квітня 2025 року до суду надійшла зустрічна позовна заява ОСОБА_1 , подана в її інтересах адвокатом Кондратенком Ю.М. до КП «Київтеплоренерго» в якій просить зобов`язати відповідача здійснити перерахунок заборгованості шляхом списання заборгованості в сумі 179 281,92 грн.
Ухвалою суду від 01 травня 2025 року зустрічну позовну заяву прийнято до провадження та об`єднано з первісним позовом.
За клопотанням представника відповідача 23 червня 2025 року витребувано в КП ВО «Київтеплоренерго» копії актів, які складалися за адресою надання послуг: АДРЕСА_2 в опалювальні періоди (до 01.05.2018, з 01.05.2018 по 31.10.2021, з 01.11.2021 по 01.03.2025), а саме: склад тепловикористального обладнання (системи опалення), фіксацію значень якісних показників теплоносія зняття показів, які використані в розрахунку заборгованості; покроковий детальний розрахунок структури щомісячних нарахувань спожитих ОСОБА_1 послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, а також з постачання теплової енергії та гарячої води, зі зазначенням складових та порядку нарахування.
На виконання ухвали суду від представника позивача наданий детальний розрахунок заборгованості з травня 2018 року по березень 2025 року; відомості реєстрації параметрів теплоспоживання за адресою АДРЕСА_2 ; відомості обліку теплової енергії та температурні графіки.
Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 25 березня 2026 року позовну заяву Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, - задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) заборгованість за спожиті послуги, яка виникла станом на 31 січня 2025 року в розмірі 149 140,41 грн та судові витрати в розмірі 2 518,92 грн.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Відмовлено ОСОБА_1 в задоволенні зустрічних позовних вимог до Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоренерго» про здійснення перерахунку заборгованості.
Не погодившись із вказаним судовим рішенням, 24 квітня 2026 року представником ОСОБА_1 - адвокатом Кондратенком Юрієм Миколайовичем через систему «Електронний суд» подано апеляційну скаргу, у якій останній просить:
- скасувати рішення Оболонського районного суду міста Києва від 25 березня 2026 року у справі № 756/3743/25 та ухвалити нове рішення;
- у задоволенні первісного позову Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги - відмовити повністю;
- зустрічний позов ОСОБА_1 до Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» про захист прав споживача - задовольнити;
- зобов`язати Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» здійснити перерахунок заборгованості по особовому рахунку ОСОБА_1 та списати заборгованість у розмірі 179 281,92 грн.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначено, що у відповідь на позовну заяву споживач - ОСОБА_1 подала зустрічний позов про захист прав споживача з клопотанням про витребування доказів у КП «Київтеплоенерго», де звернуто увагу суду на положення чинного законодавства, релевантну судову практику Верховного Суду в подібних спорах, у яких послідовно висловлена позиція, що до предмета доказування у справі входить питання щодо фактичного користування споживача якісними послугами, які суд першої інстанції не врахував при вирішенні даного спору.
Зі змісту оскаржуваного рішення суду першої інстанції вбачається, що він не застосував імперативних вимог частини 3 статті 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», якою саме на виконавця покладено обов`язок доведення того, що якість послуги відповідала встановленим вимогам у точці обліку.
Натомість ухвалою від 23 червня 2025 року суд першої інстанції частково задовольнив клопотання представника відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом), витребувавши у КП «Київтеплоенерго» лише копії актів, які складалися за адресою надання послуг: АДРЕСА_2 в опалювальні періоди (до 01.05.2018, з 01.05.2018 по 31.10.2021, з 01.11.2021 по 01.03.2025), а саме: склад тепловикористального обладнання (системи опалення), фіксацію значень якісних показників теплоносія зняття показів, які використані в розрахунку заборгованості; покроковий детальний розрахунок структури щомісячних нарахувань спожитих ОСОБА_1 послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, а також з постачання теплової енергії та гарячої води, зі зазначенням складових та порядку нарахування.
Однак, суд першої інстанції при подальшому розгляді справи не врахував, що КП «Київтеплоенерго» не надало суду належних доказів, а надані підприємством неналежні і недостатні докази не усували спір щодо фактичного надання споживачу безперервних послуг, їх обсягу і якості. Матеріали даної справи не містять належних покрокових детальних розрахунків структури щомісячних нарахувань спожитих послуг з постачання теплової енергії.
При вирішенні спору суд першої інстанції не застосував такі норми матеріального права як статті 4, 6 Закону України «Про захист прав споживачів», статті 1, 19 Закону України «Про теплопостачання», статті 7, 8, 21, 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», пунктів 3, 20, 23, 24, 35, 38, 39, 47, 48, 49 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою КМУ №1198 від 03.10.2007; пункту 5 Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою КМУ №830 від 21.08.2019).
Незастосування застосування судом першої інстанції вищезазначених норм призвело до безпідставного покладення на апелянта обов`язку сплатити суму, яка не доведена як фактично отримана якісна послуга (яка має відповідати встановленим якісним параметрам температури теплоносія і гідравлічного тиску подавальної мережі).
Суд першої інстанції фактично звів доказування до трьох формальних обставин: наявності права власності у ОСОБА_1 , статусу позивача як виконавця послуг та існування розрахунку, наданого самим позивачем. Такий підхід є помилковим, оскільки не дає відповіді на основне питання спору: чи доведено, що апелянту були фактично надані саме ті якісні послуги, за які судом стягнуті кошти в розмірі 149 140,41 грн.
Суд не встановив: яким саме чином визначався обсяг теплової енергії, віднесений на квартиру апелянта та приміщення загального користування багатоквартирного будинку? чи існували у спірні періоди належні вихідні дані для такого розрахунку? чи підтверджені належними первинними документами дані, покладені в основу нарахувань? чи відповідає структура нарахувань умовам договору та законодавству в кожному зі спірних періодів?чи підтверджено належними доказами саме безперервне надання послуг належної якості?
За відсутності встановлення цих обставин висновок суду про доведеність позову є передчасним.
Отже, надані у матеріалах справи дані обліку не є повними та не дозволяють перевірити параметри теплоносія та покази приладів обліку. Позивач- теплопостачальник не довів ані обсяг, ані якість наданої послуги, що виключає можливість задоволення його вимог. Суд першої інстанції фактично визнав можливим визначення обсягу послуги без встановлення її параметрів, що прямо суперечить правовим позиціям Верховного Суду.
Також вказує, що матеріали справи не містять належних і допустимих доказів того, що у під`їздах багатоквартирного будинку, тобто у приміщеннях загального користування, фактично наявні прилади теплоспоживання (радіатори) або інше тепловикористальне обладнання, через яке могло б здійснюватися споживання теплової енергії.
За відсутності приладів теплоспоживання у під`їздах відсутній сам об`єкт фактичного споживання теплової енергії у таких приміщеннях. Отже, позивач мав довести не лише абстрактне підключення будинку до мережі, а саме технічну можливість і фактичне надання послуги з опалення МЗК через відповідне тепловикористальне обладнання.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 16.04.2018 у справі № 908/300/17 погодився з висновками суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для стягнення плати за теплопостачання у разі відсутності доказів фактичного теплопостачання на відповідне приміщення та неможливості визнання правильними розрахунків, які базуються лише на даних загальнобудинкових приладів обліку без підтвердження фактичного споживання.
Таким чином, нарахування плати за МЗК без встановлення наявності у під`їздах приладів теплоспоживання та без доведення фактичного споживання теплової енергії є необґрунтованим.
Отже, у даній справі суд першої інстанції не врахував факт відсутності опалювальних приладів у під`їзді, де розташована спірна квартира, в якій мешкає споживачка.
Вказував, що розрахунок позивача є недоведеним та необгрунтованим, оскільки надані позивачем докази не підтверджують того, що система опалення в місцях загального користування у заявлений період працювала, цими документами не визначено площу місць загального користування будинку, що опалюється. За таких обставин, подані до суду позивачем розрахунки та акти не є належними доказами надання належної якості послуг первісним позивачем та фактичне отримання відповідної якості послуг відповідачем за первісним позовом. Матеріали справи не містять всієї повноти первинних документів, які б належним чином підтверджували всі дані, зазначені у розрахунках позивача за заявлений період.
Суд першої інстанції безпідставно визнав правомірними нарахування, що не передбачені договором від 31 липня 2014 рокута не підтверджені фактичним споживанням теплової енергії у місцях загального користування, абонентським обслуговуванням і функціонуванням внутрішньобудинкової системи теплопостачання.
Представник апелянта вказує, що сума 149140,41 грн, стягнута судом першої інстанції, не була перевірена судом за своєю структурою. Суд не встановив, які саме складові включені до цієї суми, у якому розмірі вони нараховані, за який період, на якій договірній та нормативній підставі, а також чи підтверджені вони фактичним споживанням теплової енергії.
Зокрема, позивач включив до загальної структури заборгованості складові, правомірність яких не доведена, а саме: оплату за опалення місць загального користування (МЗК), плату за абонентське обслуговування, а також плату, пов`язану з функціонуванням внутрішньобудинкової системи теплопостачання.
Суд першої інстанції виходив з того, що правовідносини сторін виникли на підставі договору про надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, затвердженого Правилами, який був опублікований 31липня 2014 року на офіційному сайті ПАТ «Київенерго» та у газеті «Хрещатик» від06.08.2014№ 111 (4511).
Водночас суд не встановив, що саме цей договір передбачає обов`язок ОСОБА_1 сплачувати: оплату за опалення місць загального користування, абонентську плату, плату за функціонування внутрішньобудинкової системи теплопостачання. Відповідних умов договору суд не навів, їх зміст не дослідив, а правову підставу включення таких платежів до суми 149140,41 грн не встановив.
Представник апелянта посилається на те, що Верховний Суд у постанові від 24 грудня 2024 року у справі № 620/12204/21 виходив з того, що після 01.05.2019 залишаються чинними та продовжують діяти договори про надання комунальних послуг, укладені до введення в дію Закону України від 09 листопада 2017 № 2189- VIII«Про житлово-комунальні послуги». Умови таких договорів не містять плати за функціонування внутрішньобудинкових систем.
Аналогічна правова логіка міститься у постанові Верховного Суду від 19.01.2023 у справі № 620/10707/21, де зазначено, що недослідження договорів про надання комунальних послуг, укладених до введення в дію нового Закону України «Про житлово-комунальні послуги», на предмет можливості застосування нових правил і особливостей нарахування є свідченням неповного з`ясування обставин справи.
Отже, суд першої інстанції повинен був встановити не лише факт існування договору від 31 липня 2014року, а й конкретний зміст його умов щодо кожної складової нарахувань. Без такого встановлення неможливо дійти висновку про правомірність включення до суми боргу МЗК, абонентської плати та плати за функціонування системи.
Також, представник апелянта вказує, що позивач фактично застосував до спірних правовідносин розподільчі механізми, передбачені Методикою розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженою наказом Мінрегіону від 22.11.2018 № 315, зокрема у частині розподілу теплової енергії між споживачами та формування складових, пов`язаних з МЗК і функціонуванням внутрішньобудинкової системи.
Однак, Верховний Суд у постанові від 02.07.2024 у справі № 620/10707/21 дійшов висновку, що Методика № 315 не підлягає застосуванню постачальником послуг у взаємовідносинах зі споживачем після 01.05.2019 та до укладення нового договору, передбаченого Законом № 2189-VIII. Верховний Суд зазначив, що застосування Методики № 315 при нарахуванні теплової енергії за опалення МЗК та функціонування внутрішньобудинкових систем без належного договору суперечить вимогам законодавства та умовам діючого договору зі споживачем.
Таким чином, якщо КП «Київтеплоенерго» включило до суми 149140,41 грн складові, розраховані за правилами Методики № 315, суд першої інстанції був зобов`язаний перевірити наявність належної договірної підстави для застосування цієї Методики саме до ОСОБА_1 . Такої перевірки суд не здійснив.
Суд першої інстанції стягнув із споживача 149140,41 грн без встановлення того, яка частина цієї суми припадає на фактичне споживання теплової енергії у квартирі, якана МЗК, яка - на абонентське обслуговування, яка - на функціонування внутрішньобудинкової системи, а також які саме правові та договірні підстави існують для кожної з цих складових.
Верховний Суд у постанові від 25 липня 2019 року у справі № 916/2267/17 наголосив на обов`язку суду надати належну оцінку розрахунку споживання теплової енергії, відповідно до якого здійснено нарахування. Суд першої інстанції цього не зробив: не відокремив законні нарахування від спірних, не перевірив арифметику, не дослідив правову підставу кожної складової.
Оскільки частина нарахувань не має фактичного та договірного підґрунтя, а структура суми 149140,41 грн судом не встановлена, належним способом захисту прав споживача є зобов`язання виконавця здійснити перерахунок і списати необґрунтовано нараховану заборгованість.
Отже, позивач безпідставно включив до загальної суми 149140,41 грн складові, які не передбачені договором від 31 липня 2014 року, не підтверджені фактичним споживанням теплової енергії, розраховані із застосуванням нормативних механізмів без доведення наявності належної договірної підстави та не підтверджені належними і перевірюваними доказами.
Суд першої інстанції, не встановивши структуру зазначеної суми та не перевіривши її складові, фактично погодився з розрахунком, який не дозволяє відокремити законні нарахування від незаконних. За таких обставин встановити дійсний обсяг зобов`язань ОСОБА_1 неможливо, що саме по собі виключає можливість задоволення первісного позову в заявленому і стягнутому судом розмірі.
Таким чином, включення до суми 149 140,41 грн нарахувань за МЗК, абонентське обслуговування та функціонування внутрішньобудинкової системи теплопостачання, які не підтверджені фактично і не передбачені договором від 31 липня 2014 року, є самостійною підставою для скасування рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині.
Суд першої інстанції, визнаючи ОСОБА_1 споживачем послуг лише на підставі права власності та реєстрації місця проживання, не встановив належним чином ні змісту договірної моделі, ні належної індивідуалізації зобов`язання, ні правової підстави застосування саме тих способів нарахування, які були використані позивачем.
Суд не надав належної оцінки доводам зустрічного позову про відсутність достатніх доказів якості послуг та необхідність перерахунку та списання необґрунтованої заборгованості.
За таких обставин рішення суду в частині зустрічного позову є непослідовним і не містить належної мотивації.
Рішення ухвалене з порушенням права сторони на ефективне представлення своєї позиції
У даній справі суд першої інстанції, розглянувши справу за відсутності сторони (відповідача за первісним позовом, позивача за зустрічним позовом) та її представника, попри заявлені клопотання, фактично позбавив апелянта-споживача можливості надати пояснення щодо наданих позивачем-виконавцем доказів та заперечити проти них, що порушує принцип рівності сторін і змагальності процесу.
У рішенні суд першої інстанції зазначив, що представник відповідача втретє заявив клопотання про відкладення розгляду справи через довготривале лікування, але розглянув справу за наявними матеріалами. Однак у справі, де предметом доказування є значний обсяг технічних, тарифних і розрахункових даних, позбавлення сторони можливості надати додаткові пояснення щодо поданих позивачем документів та заперечити проти них вплинуло на результат розгляду. Особливо з огляду на те, що надані позивачем за первісним позовом документи були технічно складними та потребували додаткових пояснень сторін, аналізу.
За таких обставин розгляд справи не відповідав вимогам справедливого судового розгляду, що є самостійною підставою для скасування судового рішення.
Отже, відповідно до правових висновків Верховного Суду, обов`язок доведення факту надання житлово-комунальної послуги, її обсягу та якості покладається саме на виконавця такої послуги. Визначальним є встановлення факту надання якісних послуг та правильності їх нарахування, а сам по собі розрахунок виконавця без належних первинних даних не є достатнім доказом.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 25 травня 2026 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 поданою представником - адвокатом Кондратенком Юрієм Миколайовичем на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 25 березня 2026 року за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоренерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги та за зустрічною позовною заявою ОСОБА_1 до Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоренерго» про здійснення перерахунку заборгованості.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 08 липня 2026 року призначено справу до розгляду з повідомленням учасників справи.
Представник Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоренерго» належним чином повідомлений про місце, час і дату розгляду справи в апеляційній інстанції, у судове засідання не з`явився. Заяв або клопотань про неможливість прибути у судове засідання, відкладення розгляду справи, розгляд справи за його відсутності або ж про проведення судового засідання у режимі відеоконференції до суду не надходило.
Колегія суддів звертає увагу, що виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т.ч. правом визначити свою участь в тому чи іншому судовому засіданні. При цьому, участь сторін та їх представників в судовому засіданні суду апеляційної інстанції не є обов`язковою (частина 2 ст. 372 ЦПК України).
Європейський суд з прав людини неодноразово вказував, що на зацікавлену сторону покладається обов`язок проявляти належну увагу в захисті своїх інтересів та вживати необхідних заходів, щоб ознайомитись із подіями процесу (див. серед іншого «Гуржій проти України», заява № 326/3, 01 квітня 2008 року, «Олександр Шевченко проти України», № 8771/02, § 27, 26 квітня 2007 року). Вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» зазначено, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Поряд з цим, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі "Шульга проти України", № 16652/04).
Зважаючи на вищезазначене та положення ч. 8 ст. 128, ч. 5 ст. 130, ч. 2 ст. 372 ЦПК України, апеляційний суд визнав повідомлення учасників справи належним, а неявку представника первісного позивача такою, що не перешкоджає розглядові справи.
Представник апелянта у судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.
Заслухавши представника апелянта, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлено, що розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10 квітня 2018 року № 591 КП «Київтеплоенерго» видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам. У зв`язку з чим КП «Київтеплоенерго» здійснює з 01 травня 2018 року надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.
Мешканцям будинку, в якому розташована квартира відповідачів, послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води надаються комунальним підприємством виконавчого органу Київради (КМДА) «Київтеплоенерго».
Надання послуг здійснювалося на підставі Договору про надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, затвердженого Правилами, який опублікований 31 липня 2014 року на офіційному сайті ПАТ «Київенерго», а також у газеті «Хрещатик» від 06 серпня 2014 року № 111 (4511).
З відповіді Комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» від 09 квітня 2025 року № 062/14 - 3672 встановлено, що за даними реєстрових книг квартира АДРЕСА_3 на праві власності зареєстрована за ОСОБА_1 на підставі свідоцтва від 07 серпня 2007 року.
Відповідач ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 з 21 березня 2014 року, що підтверджується довідкою про реєстрацію місця проживання Відділу з питань реєстрації місця проживання (перебування) фізичних осіб Оболонської РДА, а тому є споживачем послуг, які надає позивач.
Суд першої інстанції зазначив, що згідно з наведеними законодавчими нормами споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.
Підключення будинку до мереж централізованого опалення та/або постачання гарячої води свідчить про надання послуг позивачем. Відповідач від мереж централізованого опалення та/або постачання гарячої води у встановленому чинним законодавством не відмовлялася, не відключалася.
Також, суд першої інстанції зазначив, що факт ненадання послуги або зниження якості наданої послуги (що є порушенням умов договору у розумінні ст. ст. 526, 530 ЦК України) повинен бути зафіксований належним чином (на це звертає увагу Верховний Суд у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 640/18143/16-ц).
Твердження сторони відповідача про те, що якість наданих позивачем послуг не відповідає нормативним показникам є голослівним та не доведеним. Будь-які докази, звернення до постачальника послуг зі скаргами щодо відсутності послуг, якості наданих послуг, акти фіксування відповідних порушень сторона відповідача не надала.
Щодо задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості за період з 01 травня 2018 року, суд першої інстанції дійшов наступних висновків.
Враховуючи те, що комунальне підприємство виконавчого органу Київради (КМДА) «Київтеплоенерго» з 01 травня 2018 року надавались послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання споживачам, які отримувала і користувалася відповідач за адресою: АДРЕСА_1 у відповідача виник обов`язок щодо оплатити цих послуги.
За розрахунками, які надані позивачем, судом встановлено, що відповідач своєчасно та в повному обсязі не сплачувала за спожиті послуги з центрального опалення та теплової енергії в результаті чого утворилась заборгованість, яка за період з 01 жовтня 2018 року по 31 жовтня 2021 року становить 61237,97 грн; за період з 01 листопада 2021 року по 31 січня 2025 року становить 67937,87 (а.с.15-16). Також на виконання ухвали суду, представником позивача був наданий розрахунок з урахуванням показників загально будинкового засобу обліку, обсягу теплової енергії витраченої на загально будинкові потреби, МЗК, з урахуванням сумарних витрат, тарифу, корегуючого коефіцієнту ( а.с.178-180).
З даного розрахунку судом встановлено, що заборгованість за послуги з гарячого водопостачання у відповідача - відсутня.
У відповідача також наявна заборгованість з плати за абонентське обслуговування з постачання теплової енергії в розмірі 39,89 грн, абонентське обслуговування постачання гарячої води - 23,65 грн.
Суд першої інстанції зазначив, що ні відповідач, ні її представник не спростували наданий стороною позивача розрахунок заборгованості з постачання централізованого опалення та теплової енергії, який суд вважав правильним й доведеним в розмірі 129 175,84 грн, з урахуванням усіх оплат споживача.
Таким чином, аналізуючи наявні по справі докази в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню та стягненню з відповідача ОСОБА_1 заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги в загальному розмірі 149 140,41 грн, з яких заборгованість за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги з централізованого опалення у розмірі 61237,97 грн, інфляційна складова боргу - 8172,61 грн, три проценти річних - 2034,70 грн; заборгованість за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання теплової енергії у розмірі 67937,87 грн, інфляційна складова боргу - 6744,23 грн, три проценти річних - 1580,79 грн, пеня - 1070,14 грн); заборгованість за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання гарячої води у розмірі 298,56 грн; заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії у розмірі 39,89 грн; заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води у розмірі 23,65 грн.
Також, суд першої інстанції не вбачав правових підстав для задоволення зустрічних вимог ОСОБА_1 про зобов`язання відповідача здійснити перерахунок заборгованості шляхом списання заборгованості в сумі 179 281,92 грн. Оскільки, як досліджено з наданих позивачем доказів нарахування заборгованості відбувалось на підставі наданих позивачем даних показників загально будинкового засобу вимірювання, з урахуванням усіх складових, тому підстави для здійснення перерахунку заборгованості відсутні.
Колегія суддів, перевіривши оскаржуване рішення, у межах доводів апеляційної скарги, погоджується з висновками суду першої інстанції, з наступних підстав.
Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).
Відносини у сфері надання житлово-комунальних послуг регулюються Житловим кодексом УРСР, Законом України «Про теплопостачання», Законом України «Про житлово-комунальні послуги» та «Правилами надання послуг центрального опалення, постачання холодної і гарячої води і водовідведення», затверджених постановою КМУ від 21 липня 2005 року №630.
Відповідно статті 1 Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року, житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил; споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.
Згідно зі ст. ст. 67, 68 ЖК України плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплова енергія та інші послуги) береться, крім квартирної плати, за затвердженими в установленому порядку тарифами, і має вноситися споживачами послуг своєчасно.
Згідно із пунктом 5 частини третьої ст. 20 Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Обов`язок споживача здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію визначено ст.19 Закону України «Про теплопостачання».
За вимогами ст. 9 Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.
Згідно з п.18 «Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення», затверджених Постановою КМУ України 21 липня 2005 року №630, розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата вноситься не пізніше 20 числа місця, що настає за розрахунковим.
Договір складений на підставі типового договору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року №630 та є договорами приєднання, а отже такий договір може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
10 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про житлово-комунальні послуги» №2189-VIII від 09 листопада 2017 року у новій редакції.
Пунктом 5 ч. 1 ст. 1 Закону №2189-VIII від 09 листопада 2017 року, визначено, що житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
Пунктом 2 частини 1 статті 5 Закону №2189-VIII від 09 листопада 2017 року визначено, що до житлово-комунальних послуг належать комунальні послуги - це послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, управління побутовими відходами.
Згідно з статтею 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 1875-IV розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку.
Відповідно до пункту 5 частини 2 статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 2189-VIII індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Тарифи на комунальні послуги, які надаються позивачем, формуються відповідно до Порядку формування тарифів на централізоване водопостачання та централізоване водовідведення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01 червня 2011 року № 869 «Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги» (зі змінами внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 291 від 03 квітня 2019 року).
Згідно з частиною 1 статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина 1 статті 526 ЦК України).
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.
Відповідно до ч.7 ст.26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», договір про надання послуг з централізованого опалення, постачання, послуг з централізованого постачання холодної води, послуг з централізованого постачання гарячої води, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньо будинкових систем), що укладається виконавцем із споживачем - фізичною особою, яка не є суб`єктом господарювання, є договором приєднання).
Згідно п. 3 Розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про житлово-комунальні послуги» договори про надання комунальних послуг, укладені до введення в дію цього Закону, зберігають чинність на умовах, визначених такими договорами, до дати набрання чинності договорами про надання відповідних комунальних послуг, укладеними за правилами, визначеними цим Законом.
Так, розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 27 грудня 2017 року № 1693 «Про деякі питання припинення Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27 вересня 2001 року, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго», КП «Київтеплоенерго» визначено підприємством, за яким закріплено на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, що повернуто з володіння та користування ПАТ «Київенерго». За розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10 квітня 2018 року № 591 КП «Київтеплоенерго» видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам.
Відтак, з 1 травня 2018 року надання послуг з центрального опалення та постачання гарячої води здійснює КП «Київтеплоенерго».
З 1 травня 2019 року введено в дію Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року № 2189 Відповідно до ч.1 ст.12 Закону надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.
На виконання вимог Закону України «Про житлово-комунальні послуги» КП «Киїтеплоенерго» на підставі типового договору підготовлено та опубліковано договір про надання послуг та централізованого опалення та постачання гарячої води в газеті «Хрещатик» від 28.03.2018 № 34 (5085). Зміст зазначеного договору відповідає змісту типового договору, затвердженого Правилами. Такі договори є договорами приєднання та можуть бути укладені лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови.
Відповідно до норм ЦК України, якщо особа вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, то договір вважається укладеним.
Так, за змістом положень ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Згідно з ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Відповідно до умов ст.ст. 641, 642 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.
Згідно з частиною другою ст. 638 ЦК України, договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Частиною другою ст. 642 ЦК України встановлено, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 646/834/17 зазначено, що надавач послуг опублікував в газеті у якості пропозиції (оферти) для підписання споживачами публічний договір про надання комунальних послуг, а тому з огляду на те, що відповідач протягом місяця з дня публікації не направив свою письмову відмову укласти договір, то він вважається таким, що прийняв пропозицію позивача про укладення договору. При цьому Верховний Суд керувався тим, що на фізичних осіб покладено законодавчий обов`язок укласти договір та вносити плату за користування послугами, а тому у випадку відсутності прийняття оферти шляхом погодження на укладання договору про надання послуг або конклюдентних дій, які свідчать про прийняття пропозиції, таке прийняття може бути також у вигляді мовчання.
До того ж, слід зазначити, що факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі, необхідним є доведення факту надання та споживання таких послуг. Зазначений правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15, Верховного Суду від 21 квітня 2020 року у справі №910/7968/19.
Таким чином, наявність відносин між сторонами, а отже, і виникнення цивільних прав та обов`язків, підтверджується діями сторін: постачальник надає послуги, надсилає споживачу платіжні документи (рахунки) на оплату спожитої енергії, а споживач має здійснювати оплату виставлених рахунків.
Правовідносини у сфері надання послуг з ЦО/ЦПГВ регулювались ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» від 24.06.2004 №1875-IV та Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення затвердженими Постановою КМУ від 21 липня 2005 року № 630.
Поряд з цим, з 01.11.2021 року у зв`язку зі зміною законодавства, позивач є виконавцем послуг з постачання теплової енергії та з постачання гарячої води (послуги з ТЕ/ПГВ).
В свою чергу, надання послуг з ТЕ/ПГВ регулюються ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 №2189-VIII, Постановою КМУ від 11.12.2019 № 1182 «Про затвердження правил надання послуги з постачання гарячої води та типових договорів про надання послуг з постачання гарячої води» та постановою КМУ від 21.08.2019 №830 «Про затвердження Правил надання послуг з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуг з постачання теплової енергії».
До 01.05.2019 року підприємства тепло, водопостачання та водовідведення надавали комунальні послуги та нараховували плату за них відповідно до вимог Закону №1875-ІV та Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та договорів, оформлених на підставі типових договорів про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 №630.
Абзацами 1-3 пункту 3 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2189-VIII передбачено, що договори про надання комунальних послуг, укладені до введення в дію цього Закону, зберігають чинність на умовах, визначених такими договорами, до дати набрання чинності договорами про надання відповідних комунальних послуг, укладеними за правилами, визначеними цим Законом. У разі якщо договорами про надання комунальних послуг, укладеними до введення в дію цього Закону, передбачено більш ранній строк їх припинення, такі договори вважаються продовженими на той самий строк і на тих самих умовах. Договори про надання комунальних послуг, у тому числі із співвласниками багатоквартирних будинків, які не прийняли рішення про модель організації договірних відносин з виконавцями комунальних послуг, мають бути укладені виконавцями відповідних комунальних послуг протягом двох місяців з дня набрання чинності рішенням Кабінету Міністрів України про затвердження типових публічних договорів приєднання про надання комунальних послуг.
Пунктами 4 та 5 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2189-VIII передбачено, що не пізніш як протягом п`яти місяців з дня завершення заходів щодо запобігання виникненню та поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), передбачених карантином, встановленим Кабінетом Міністрів України співвласники багатоквартирних будинків незалежно від обраної ними форми управління багатоквартирним будинком зобов`язані прийняти рішення про модель організації договірних відносин з виконавцями комунальних послуг (крім послуг з постачання електричної енергії та природного газу) щодо кожного виду комунальної послуги згідно з частиною першою статті 14 цього Закону, а виконавці комунальних послуг - укласти із такими співвласниками договори про надання відповідних комунальних послуг відповідно до обраної співвласниками моделі організації договірних відносин.
У разі якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі організації договірних відносин з виконавцем комунальної послуги протягом строку, визначеного в пункті 4 цього розділу, між виконавцем та кожним співвласником укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги відповідно до істини сьомої статті 14 цього Закону.
Отже, до переходу на нові договори про надання комунальних послуг, які укладатимуться за правилами, визначеними Законом №2189-VIII «Про житлово-комунальні послуги», та відповідно до типових договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України, окремо для різних моделей організації договірних відносин, продовжують діяти старі договори про надання комунальних послуг, що укладалися за вимогами Закону України від 24.06.2004 №1875-IV «Про житлово-комунальні послуги» (із змінами) та Типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 №630, на тих самих умовах.
При цьому, тарифи на комунальні послуги є однією з істотних умов договорів про надання комунальних послуг.
Застосування після 01.05.2019 року тарифів на комунальні послуги, передбачені статтею 5 Закону №2189-VIII (послуги з постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами), встановлених уповноваженими органами (органами місцевого самоврядування та національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг), може здійснюватися виключно в умовах переходу на нові договори про надання комунальних послуг.
Постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 року №830, на виконання положень Закону №2189-VIII, затверджені Правила надання послуги з постачання теплової енергії і типові договори про надання послуги з постачання теплової енергії.
Згідно п. 13 даних правил визначено, що індивідуальний договір вважається укладеним із споживачем, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем.
Індивідуальний договір з власником індивідуальних (садибних) житлових будинків вважається укладеним, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця такий власник не вчинив дій щодо відключення (відмови) від комунальної послуги (фактичне виконання робіт із відключення будинку).
Фактом приєднання споживача до умов індивідуального договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір, зокрема надання виконавцю підписаної заяви-приєднання, сплата рахунка за надані послуги, факт отримання послуги або надсилання через Єдину платформу електронного повідомлення про прийняття пропозиції укласти електронний договір (акцепт), наданої відповідно до вимог статтей 10 та 11 Закону України "Про електронну комерцію" (за наявності електронних кабінетів у споживача та виконавця).
Згідно п. 24 Правил розподіл між споживачами обсягу спожитої у будівлі послуги здійснюється з урахуванням показань вузлів розподільного обліку теплової енергії, а у разі їх відсутності - пропорційно опалюваній площі (об`єму) приміщення споживача відповідно до Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг.
Також, колегія суддів звертає увагу, що згідно з п. 1 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року споживач має право відмовитися від отримання комунальних послуг, попереднього написавши письмову заяву до надавача комунальних послуг та сплативши наявну у нього заборгованість, долучити докази на підтвердження відсутності за місцем реєстрації: довідку з місця тимчасового проживання, роботи, лікування, навчання, проходження військової служби, відбування покарання.
Отже, незалежно від того чи є відповідач власником квартири або ж не користується комунальними послугами, за відсутності у матеріалах справи належних та допустимих доказів письмового звернення до Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» з інформацією про фактичне не проживання за адресою реєстрації, останній має нести зі сплати комунальних послуг за адресою своєї реєстрації.
Також, відповідно до ч.2 ст. 28 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги», у разі ненадання, надання не в повному обсязі або неналежної якості комунальних послуг, що надаються у багатоквартирному будинку на підставі індивідуальних договорів, виклик виконавця для перевірки кількості та якості наданих комунальних послуг, підписання акта -претензії, відібрання, здійснюються проб здійснюється співвласником - стороною договору або його представником.
Переглядаючи дану справу, колегія суддів встановила, що стороною апелянта не було надано достатній обсяг доказів на підтвердження своїх доводів викладених у апеляційній скарзі, зокрема не надано суду доказів складання актів-претензій щодо ненадання або надання неналежної якості послуг, будь-яких звернень відповідача до позивача з цього приводу. Крім того, відповідно до порядку, передбаченому ст. 18 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», апелянт не відмовився від надання позивачем послуг.
Таким чином, твердження про відсутність надання послуг, їх неналежну якість є безпідставними, оскільки ОСОБА_1 не надала суду звернень до позивача або ж скарг щодо їх не отримання або ж доказів відмови від їх надання.
Крім того, вбачається, що судом першої інстанції було встановлено, що відповідач у спірний період частково сплачувала кошти за комунальні послуги, що на думку колегії суддів фактично підтверджує погодження умов договору про надання послуг позивачем та підтверджує прийняття наданих послуг позивачем, визнання сум нарахувань виставлених позивачем та боргу.
Зокрема, з розрахунку заборгованості за послуги централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води за період з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року, вбачається, що відповідач проводила періодичні оплати за опалення у 2019 році, у 2020 році, у 2021 році, у 2023 році, у 2024 та у 2025 році.
З розрахунку за абонентське обслуговування користування тепловою енергією та гарячою водою за період з 01 листопада 2021 року по 31 січня 2025 року, вбачається часткова оплата за дані послуги у травні, червні, серпні, листопаді 2024 року та у січні 2025 року.
Відтак, встановлені обставини щодо часткового погашення заборгованості по комунальних послугах свідчать про те, що споживач прийняла та погоджувалась з їх наданням, користувалась ними, не зверталась до позивача щодо перерахунку заборгованості або ж зі скаргами про не надання послуг за якими йде нарахування заборгованості.
Враховуючи зазначені обставини, колегія суддів вважає, що стороною відповідача не було доведено факту, що нарахування та надання комунальних послуг у спірний період надавалось у відповідності до Договору 31 липня 2014 року. Також, не доведено, що таким договором не було передбачено сплату комунальних послуг за місця загального користування, оскільки зміст такого договору у матеріалах справи відсутній. Проте, фактична сплата грошових коштів відповідачем у спірний період вказує на те, що споживач приєдналась до умов Договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, що було опубліковано в газеті «Хрещатик» від 28 березня 2018 року № 34 (5085).
Щодо посилань сторони апелянта на практику Верховного Суду, зокрема щодо дії попередніх договорів, колегія суддів дійшла висновку, що загалом правовідносини є схожими, проте фактичні обставини справи та докази є відмінними, а отже, вказують на те, що дана практика не підлягає застосуванню у даній справі.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи (див. постанови від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25 квітня 2018 року у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16 травня 2018 року у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 5 червня 2018 року у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31 жовтня 2018 року у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 5 грудня 2018 року у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30 січня 2019 року у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)). Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).
Щодо посилань апелянта на недостатність доказів надання теплової енергії, не наведення розрахунків нарахування теплової енергії колегія суддів відноситься критично, оскільки зі сторони позивача було надано достатній обсяг доказів її надання за спірні періоди, а тому такі твердження сторони апелянта зводяться до непогодженням з наявною заборгованістю, проте жодним належним та допустимим доказом не спростовують її наявність та розмір.
Окрім цього, посилання сторони апелянта на те, що позивачем нараховувалась заборгованість за теплову енергію на підставі Методики №315, колегія суддів не приймає, оскільки такі твердження спростовуються матеріалами справи, у яких відсутні посилання на таку Методику, а тому є припущеннями.
Щодо тверджень сторони апелянта про те, що справа розглянута за відсутності сторони (відповідача за первісним позовом, позивача за зустрічним позовом) та її представника, колегія суддів вважає, що вони є безпідставними, оскільки спростовуються матеріалами справи.
Зокрема вбачається, що провадження у справі було відкрито 24 березня 2025 року, про розгляд справи ОСОБА_1 була повідомлена, що підтверджується заявою від 08 квітня 2025 року її представника про вступ у справу, подачею зустрічної позовної заяви 29 квітня 2025 року.
Таким чином, матеріали справи підтверджують, що ОСОБА_1 була обізнана про наявність у провадженні суду даної цивільної справи.
Крім того, розгляд справи при наявності клопотань про відкладення розгляду справи не свідчить про порушення прав апелянта, оскільки вони були подані неодноразово та їх підстави відкладення не свідчили, що представник апелянта, який постійно брав участь у розгляді справи не міг прибути у судове засідання та подати свої заперечення щодо позовних вимог.
Колегія суддів звертає увагу, що дана справа перебувала у провадженні з березня 2025 року по березень 2026 року, однак сторона апелянта або ж її представник за даний період не подали жодних документів на спростування позиції позивача, не надали суду свого контррозрахунку після надходження витребуваних матеріалів на виконання ухвали суду.
Відтак, відсутні підстави вважати, що суд першої інстанції порушив процесуальні норм, оскільки з матеріалів справи вбачається, що судом першої інстанції в повній мірі забезпечено можливість участі сторони у справі. Окрім цього, суд повинен дотримуватись розумних строків розгляду справи, а сторони добросовісно користуватись своїми правами.
Враховуючи зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги не дають правових підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Інші доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів, не базуються на доказах та не вказують про помилковість висновків суду щодо часткового задоволення первісної позовної заяви та відмови у задоволенні зустрічної позовної заяви, оскільки суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності.
Окрім цього, колегія суддів звертає увагу, що згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладаються законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Ухвалюючи судове рішення, крім іншого, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Відтак, доводи апелянта щодо того, що судом першої інстанції не надано належної оцінки зустрічній позовній заяві є формальними та досить суб`єктивними, які не вказують на те, що суд першої інстанції не достатньо сформував позицію щодо поданої зустрічної позовної заяви та дійшов помилкових висновків щодо неї.
Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Отже, право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Переглядаючи справу, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясував усі обставини справи, на які сторони посилалися, як на підставу своїх вимог і заперечень, і з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення по суті позовних вимог.
Таким чином, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому рішення суду відповідно до ст. 375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 382 ЦПК України, Київський апеляційний суд
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 подану представником - адвокатом Кондратенком Юрієм Миколайовичем - залишити без задоволення.
Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 25 березня 2026 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 30 вересня 2026 року.
Головуючий: Р.В. Березовенко
Судді: О.Ф. Лапчевська
Г.І. Мостова