Справа № 303/4413/25
П О С Т А Н О В А
Іменем України
22 вересня 2026 року м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Шевчука В.В.,
суддів Кожух О.А., Джуги С.Д.,
з участю секретаря Авдєєвої К.Т.,
представника відповідача ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 10 червня 2026 року (суддя Гутій О.В.) у справі за позовом ОСОБА_2 до Комунального підприємства «Мукачівський психоневрологічний інтернат» Закарпатської обласної ради про поновлення на роботі, стягнення заборгованості, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,
в с т а н о в и в:
В червні 2025 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до Комунального підприємства «Мукачівський психоневрологічний інтернат» Закарпатської обласної ради про поновлення на роботі, стягнення заборгованості, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.
Позов мотивував тим, що з 14 лютого 2018 року він за безстроковим трудовим договором прийнятий на посаду «електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування» в комунальну установу «Мукачівський психоневрологічний інтернат» Закарпатської обласної ради з окладом згідно штатного розкладу.
19 березня 2025 року за наказом № 54 к/тр його незаконно звільнено з комунальної установи «Мукачівський психоневрологічний інтернат» Закарпатської обласної ради за систематичне невиконання обов`язків, покладених трудовим договором, тобто за п.3 ст. 40 КЗпП України.
Наказ № 54 к/тр від 19 березня 2025 року про звільнення з комунальної установи Мукачівський психоневрологічний інтернат» Закарпатської обласної вважає незаконним та просив його скасувати.
Трудову дисципліну не порушував, стягнень не мав. Наказом про звільнення з роботи (а також з наказом про прийняття на роботу) його ознайомлено не було та копій їх йому не видавали.
Наказ № 54 к/тр від 19 березня 2025 року як по формі, так і по суті суперечить закону. Так, від нього не відбирали пояснень, на що відводиться два робочих дня. Відповідно до ч.3 статті 149 КЗпП України при обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен врахувати ступень тяжкості проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок і попередню роботу. Наказ про звільнення мав ґрунтуватися на матеріалах службового розслідування, особистих поясненнях, які дали підстави керівнику на притягнення до відповідальності. Але нічого такого не проводилося. Розслідування не було.
Замість цього на нього був вказаний психологічний і моральний тиск.
За безстроковим трудовим договором від 14 лютого 2018 року він мав виконувати лише обов`язки електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування. Однак, директор установи ОСОБА_3 без його годи з 01 січня 2020 року зобов`язав його крім основної посади виконувати обов`язки: а) «оператора котельні цілорічно, а у опалювальний сезон з 15 жовтня по 15 квітня цілодобово»; б) «комірника», в) «експедитора».
Відповідач, всупереч закону станом на 19 березня і до 2025 року повного розрахунку по зарплаті не зробив.
Враховуючи наведене, просив позов задовольнити.
Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 10 червня 2026 року в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати оскаржуване рішення від 10 червня 2026 року, ухвалити нове, яким позов задовольнити в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційних вимог вказує, що суд обмежив його у доступі до справедливого судочинства, порушивши право на захист, адже у відповідності до постанов Верховного суду України, у справі №820/12154/15 від 04.10.2019 року, у справі №826/12840/16 року від 05.10. 2021, у справі № 260/927/19 від 21.09.202 року питання які стосуються предмету спору повинні вирішуватися у судовому засіданні на підставі змагальності та наданих сторонами доказах.
Апелянт вказує, що суд у рішенні посилається на службову записку завідувача господарством інтернату Сайлер Н.Л. від 12 березня 2025 року та службову записку сестри-господарки ОСОБА_4 , однак вони не є і не може бути особами, що мають право писати доповідні на нього.
Наказ № 54 к/тр від 19 березня 2025 року, як по формі так і по суті суперечить закону. ОСОБА_2 зазначає, що від нього не відбирали пояснень, на що відводиться два робочих дня.
Відповідач не навів «систематичного невиконання ОСОБА_2 обов`язків, що є обов`язковим для застосування ст. 40 КЗпП України».
Апелянт зазначає, що невідповідність висновків суду обставинам справи полягають зокрема у тому, що суд вважав встановленим те, що його звільнили законно, бо він 28.02.2025 року за результатами позапланової перевірки ВЗНС Мукачівського РУ ТУ ДСНС України, не виконав «розпорядження №1 від 28.02.2025 року та не усунув недоліки, що належали до його функціональних обов`язків до 11.03.2025 року. Однак у висновках позапланової перевірки ВЗНС Мукачівського РУ ТУ ДСНС України зазначений місячний термін їх усунення.
Крім того, за безстроковим трудовим договором від 14 лютого 2018 року він мав виконувати обов`язки «електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування», це значить, що «розпорядження директора №1 від 28.02.2025 року» є незаконним бо покладали на нього не притаманні обов`язки щодо протипожежної безпеки. Це розпорядження не підкріплювалося порядком та сумою додаткової оплати цих зусиль та не передбачали часу коли він мав би їх виконувати з огляду на основну роботу за безстроковим трудовим договором від 14.02.2018 року.
Також вказує, що перша догана йому була об`явлена 13 березня 2025 року, а з роботи був звільнений 19 березня 2025 року. Це свідчить про грубе порушила його права та строків підготовки та розгляду самої справи, щодо трудової дисципліни.
У відзиві на апеляційну скаргу представник Комунального підприємства «Мукачівський психоневрологічний інтернат» Закарпатської обласної ради просить апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 10 червня 2026 року залишити без змін.
Вказує, що безпідставним є твердження апелянта про те, що завідувач господарства Сайлер Н.Л. не має право писати доповідні на електромонтера. Відповідно до затвердженої структури інтернату завідувачу господарства підпорядковуються працівники кваліфікаційної категорії «Робітники», до якої належить і посада електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування, та згідно тарифної сітки оплачується по 3 тарифному розряду. Натомість посада завідувача господарством відноситься до кваліфікаційної категорії «Керівники», передбачає керівництво роботою з господарського обслуговування установи і згідно тарифної сітки оплачується за 8 розрядом.
Суд першої інстанції правомірно встановив, що позивач не виконував покладені на нього посадові обов`язки, поважності причин невиконання ним посадових обов`язків суду не надав, а посилання апелянта на те, що він не порушував трудову дисципліну, є безпідставним та необґрунтованим з огляду на те, що положення посадової інструкції, з якою був ознайомлений позивач, зобов`язували його до виконання повноважень, вказаних в Розпорядженні №1 від 28.02.2025 року про усунення недоліків за результатами перевірки.
До матеріалів справи додано консультативний висновок спеціаліста КНП « Лікарня Святого Мартина» Поліклінічного відділення від 24.03.2025 року з діагнозом, який підтверджує поведінкові порушення апелянта. Звертає увагу суду на те, що поставлений діагноз апелянту несумісний з посадою, яку він займав, оскільки це може призвести до непередбачуваних наслідків для нього самого та оточуючих. Крім цього, посада електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування зайнята з 17.09.2025 року, тому поновлення ОСОБА_2 на роботі неможливе.
Щодо суміщення посад повідомив, що згідно наказів № 139/1-К від 16.10. 2020,року, № 5/5 -К від 04.01.2022 року, № 62-К від 20.06.2022 року, № 191 -К від 01.11.2023 року та № 259 -К від 24.10. 2024 року, з якими апелянт ознайомлений під підпис, він за його згодою працював за суміщенням на посаді оператора котельні (електричної) в опалювальний період з жовтня по квітень. За суміщення посади йому проводилося нарахування та виплата доплати в розмірі 40% посадового окладу за вакантною посадою.
Заборгованість по заробітній платі за період з 01.01.2020 року по 19.03.2025 року нічим не підтверджена.
Твердження апелянта, щодо порушення профспілкою його прав робітника є абсолютно безпідставним, оскільки ч.2 ст.5 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» передбачено, що у період дії воєнного стану норми статті 43 Кодексу законів про працю України не застосовуються, крім випадків звільнення працівників підприємств, установ або організацій, обраних до профспілкових органів. Але адміністрація установи все одно отримала, на підставі поданих матеріалів, рекомендацію профспілкового комітету про звільнення ОСОБА_2 з роботи за п.3 ст.40 КЗпП України. В установі наявний колективний договір, з яким був ознайомлений апелянт під час укладення з ним трудового договору.
Що стосується твердження апелянта, що Розпорядження №1 від 28.02.2025 року є незаконним, бо на нього покладали не притаманні обов`язки щодо протипожежної безпеки є безпідставним, оскільки у Розпорядженні чітко визначені пункти, які мав виконати ОСОБА_2 , що стосуються напряму його функціональних обов`язків.
В судовому засіданні представник відповідача підтривам доводи відзиву на апеляційну скаргу та просив рішення Мукачівського міськрайонного суду від 10 червня 2026 року залишити без змін.
Позивач ОСОБА_2 в судове засідання суду апеляційної інстанції не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи був належним чином повідомлений, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення.
Враховуючи наведене, судовий розгляд здійснюється у відсутність позивача, відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Частиною 1 ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з приписами ч.ч.1,5 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Матеріалами справи встановлено, що наказом № 19-К від 14.02.2018 року ОСОБА_2 з 14.02.2018 року був прийнятий на посаду електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування (т.2, а.с. 89).
Наказом № 53-К/тр від 17.03.2025 року ОСОБА_2 був відсторонений від виконання посадових обов`язків 17.03.2025 року у зв`язку з неадекватною поведінкою та систематичним невиконанням своїх посадових обов`язків. Підстава: службові записки завідувача господарства ОСОБА_5 , сестри-господині ОСОБА_4 (т.2, а.с 91).
Наказом № 54-к/тр від 19.03.2025 року позивача було звільнено згідно п.3 ст.40 КЗпП України (систематичне невиконання працівником без поважних причин обов`язків) з 19.03.2025 року (т.2, а.с.90).
Підставою для видачі наказу про звільнення передували наступні обставини.
28.02.2025 року за результатами позапланової перевірки ВЗНС Мукачівського РУ ТУ ДСНС України для усунення недоліків директором інтернату було видано Розпорядження №1 від 28.02.2025 року, згідно якого ОСОБА_2 необхідно було усунути недоліки, що належали до його функціональних обов`язків до 11.03.2025 року (т.2, а.с. 6-7).
12.03.2025 року завідувач господарством інтернату Сайлер Н Л. службовою запискою повідомила директора про невиконання Позивачем Розпорядження №1 від 28.02.2025 року (т.2, а.с. 9).
В подальшому, наказом № 15-к/тм від 13.03.2025 року ОСОБА_2 оголошено догану за невиконання функціональних обов`язків. Підстава: Розпорядження № 1 від 28.02.2025 року. Позивач відмовився надати пояснення щодо причин невиконання своїх функціональних обов`язків та відмовився від підпису на наказі про оголошення догани, про що складені відповідні акти. Зазначеним спростовуються посилання позивача, що відповідачем не було дотримано відповідної процедури та не відібрано пояснення від нього (т.2, а.с. 29).
14 березня 2025 року завідувач господарством інтернату Сайлер Н.Л. службовою запискою повідомила директора установи, що 14.03.2025 року ОСОБА_2 не виконав вказівку про усунення недоліків, що стосується його роботи, зокрема, у пральні було пошкоджено розетку, що унеможливлювало її подальшу експлуатацію, однак ОСОБА_2 проігнорував та не усунув їх (т.2, а.с.10).
Із долучених до матеріалів справи доповідних слідує, що директору Комунальної установи «Мукачівський психоневрологічний інтернат» Закарпатської обласної ради надійшли скарги працівників установи щодо порушення трудового розпорядку та неадекватної поведінки ОСОБА_2 (т.2, а.с 11-23).
Відповідно до актів про відсутність на роботі від 18.03.2025 року та 19.03.2025 року, ОСОБА_2 18.03.2025 та 19.03.2025 не з`явився на роботу та був відсутній на робочому місці з 08 год. до 16 год.30 хв. без поважних причин (т.2, а.с. 34, 36).
Протоколом засідань профспілкового комітету б/н від 18.03.2025 року директору установи було рекомендовано звільнити ОСОБА_2 з роботи за п.3 ст.40 КЗпП України (т.2, а.с.35).
В подальшому, наказом № 54-к/тр від 19.03.2025 року позивача було звільнено згідно п.3 ст.40 КЗпП України ( систематичне невиконання працівником без поважних причин обов`язків) з 19.03.2025 року (т.2, а.с. 90).
Суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про наявність підстав, передбачених п.3 ч.1 ст.40 КЗпП України, для розірвання договору, а саме систематичне невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку,
Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони повністю узгоджуються із матеріалами справи та встановленими судом обставинами справи, з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.
Згідно ст. 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного та громадського стягнення.
У постанові Верховного Суду від 09.12.2021 у справі № 489/58/20 зроблено висновок: «Систематичним невиконанням обов`язків вважається таке, що вчинене працівником, який раніше допускав порушення покладених на нього обов`язків і притягувався за це до дисциплінарної відповідальності, проте застосовані заходи дисциплінарного чи громадського стягнення не дали позитивних наслідків і працівник знову вчинив дисциплінарний проступок».
Суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про наявність правових підстав для звільнення позивача з роботи за пунктом 3 статті 40 КЗпП України, за систематичне невиконання без поважних причин обов`язків, покладених трудовим договором та правилами внутрішнього трудового розпорядку, оскільки такий підтверджується доказами наявними в матеріалах справи, а саме ОСОБА_2 притягувався до дисциплінарної відповідальності у виді догани на підставі наказу від 13.03.2025 року за невиконання конкретно визначених пунктів посадової інструкції, з якою він був ознайомлений, що підтверджується його особистим підписом про ознайомлення (т.2, а.с. 25-26). Після оголошення догани директору установи були подані доповідні записки від завідувача господарством ОСОБА_5 та інших працівників щодо невиконання позивачем своїх посадових обов`язків та порушення трудової дисципліни, в подальшому протоколом засідань профспілкового комітету від 18.03.2025 року директору установи було рекомендовано звільнити позивача з роботи за п. 3.ст.40 КЗпП України.
Отже, доводи апелянта про те, що відповідач не навів «систематичного невиконання ОСОБА_2 обов`язків, що є обов`язковим для застосування ст.40 КЗпП України», спростовані матеріалами справи.
Крім того, доводи ОСОБА_2 про те, що роботодавець в порушення вимог ч.1 ст.149 КЗпП України не відібрав від нього письмові пояснення є безпідставними, оскільки позивач відмовився від підпису та надання пояснень, що підтверджується актами про фіксацію відмови від надання письмових пояснень від 13.03.2025, 17.03.2025,19.03.2025 та актами про відмову від підпису від 13.03.2025, 17.03.2025 (т.2, а.с.27,28,31-33).
Щодо доводів апеляційної скарги про суміщення посад апеляційний суд констатує наступне.
Згідно наказів № 139/1-К від 16.10. 2020 року, № 5/5 -К від 04.01.2022 року, № 62-К від 20.06.2022 року, № 191 -К від 01.11.2023 року, з якими апелянт ознайомлений, що підтверджується його особистим підписом, він за згодою працював за суміщенням на посаді оператора котельні (електричної) в опалювальний період (т.2, а.с.92-95).
Посилання апелянта, що він ще виконував функції комірника, спростовуються наявною в матеріалах справи копією наказу №82-К від 17.10.2017, згідно якого ОСОБА_6 з 17.10.2017 прийнято на посаду комірника з посадовим окладом згідно штатного розпису, з випробувальним терміном один місяць (т.2, а.с.97).
Твердження апелянта, щодо порушення профспілкою його прав робітника, апеляційний суд не бере до уваги, оскільки ч.2 ст.5 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» передбачено, що у період дії воєнного стану норми статті 43 Кодексу законів про працю України не застосовуються, крім випадків звільнення працівників підприємств, установ або організацій, обраних до профспілкових органів. Разом і тим, в матеріалах справи наявний протокол №б/н від 18.03.2026 профспілкового комітету із рекомендацією про звільнення ОСОБА_2 з роботи за п.3 ст.40 КЗпП України (т.2, а.с.35).
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення, та зводяться до переоцінки доказів і незгоди позивача з висновками суду щодо їх оцінки у сукупності. Незгода апелянта з судовим рішенням суду першої інстанції або з правовою оцінкою та правовими висновками, які містяться в такому судовому рішенні, не свідчить про його незаконність.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам матеріального та процесуального закону. Підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія не знаходить.
Під час розгляду справи суд першої інстанції дотримався вимог закону, повно та всебічно з`ясував обставин справи, надав правову оцінку доводам і запереченням сторін та зібраним у справі доказам, вірно застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, з огляду на що, судове рішення є законним та обґрунтованим. Підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія не знаходить.
Справу було розглянуто судом першої інстанції на підставі встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та належних доказів.
На підставі наведеного, суд апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції залишає без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_2 без задоволення.
Питання щодо розподілу судових витрат суд вирішує на підставі ст. 141 ЦПК України.
Згідно з положенням пункту 2 частини другої статті 141 ЦПК України у разі відмови в позові судові витрати покладаються на позивача.
Оскільки апеляційну скаргу позивача суд залишає без задоволення, тому понесені ним витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду не підлягають відшкодуванню.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд,
у х в а л и в:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 10 червня 2026 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 01.10.2026.
Головуючий
Судді