Справа № 465/5628/25 Головуючий у 1 інстанції: Ванівський Ю.М.
Провадження № 22-ц/811/725/26 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 жовтня 2026 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючого - судді Ніткевича А.В.
суддів - Бойко С.М., Копняк С.М.
секретаря Гаврилюк Я.Ю.
з участю позивача ОСОБА_1 , представника позивача Федика О.А., представника відповідачки Новіцького П.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Львівського апеляційного суду у м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Левицької Ірини Степанівни на рішення Франківського районного суду м. Львова від 12 лютого 2026 року в складі судді Ванівського Ю.М. у справі за позовом ОСОБА_1 , в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , з участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог: Виконавчий комітет Солонківської сільської ради Львівського району Львівської області, як орган опіки та піклування, Франківська районна адміністрація Львівської міської ради, як орган опіки та піклування, ІНФОРМАЦІЯ_1 , про встановлення факту самостійного виховання та перебування на утриманні неповнолітньої дитини, -
встановив:
У липні 2025 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду, в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , з позовом до відповідачки ОСОБА_4 , з участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог: Виконавчий комітет Солонківської сільської ради Львівського району Львівської області, як орган опіки та піклування, Франківська районна адміністрація Львівської міської ради, як орган опіки та піклування, ІНФОРМАЦІЯ_1 , про встановлення факту самостійного виховання та перебування на утриманні неповнолітньої дитини.
Вимоги обґрунтовує тим, що 23.10.2010 між ним та відповідачкою зареєстровано шлюб, який рішенням Франківського районного суду м.Львова від 22 липня 2022 року між ними розірвано. За час перебування у шлюбі у них народилось двоє дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
З часу розірвання шлюбу старший син ОСОБА_5 проживає разом з ним, перебуває на повному його утриманні, він самостійно займається вихованням сина.
Рішенням Виконавчого комітету Солонківської сільської ради №856 від 05.12.2023 року «Про затвердження висновку комісії з питань захисту прав дитини Солонківської сільської ради про місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_2 » затверджено висновок про визначення місця проживання малолітньої дитини, відповідно до якого орган опіки та піклування Солонківської сільської ради вважає за доцільне визначити місце проживання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , за адресою: АДРЕСА_1 .
Зазначає, що доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконанням одним з батьків батьківських обов`язків та, безумовно впливає на права та інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.
В позовній заяві зазначає, що встановлення даного факту йому потрібне для реалізації права на відстрочку від військової служби, відповідно до п.4 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Тобто, позивач з метою отримання свого права на отримання відстрочки, у відповідності до вимог Постанови КМУ №560 та п.4 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» змушений звернутись до суду за отриманням відповідного рішення про встановлення факту утримання дитини.
З наведених підстав просив суд встановити факт самостійного виховання та перебування на утриманні ОСОБА_1 неповнолітньої дитини, ОСОБА_2 .
Оскаржуваним рішенням Франківського районного суду м. Львова від 12 лютого 2026 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , з участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог: Виконавчий комітет Солонківської сільської ради Львівського району Львівської області, як орган опіки та піклування, Франківська районна адміністрація Львівської міської ради, як орган опіки та піклування, ІНФОРМАЦІЯ_1 , про встановлення факту самостійного виховання та перебування на утриманні неповнолітньої дитини - відмовлено в повному обсязі.
Рішення суду оскаржила представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Левицька Ірина Степанівна, вважає, що рішення підлягає скасуванню, оскільки суд не повністю з`ясував обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, а також нормам матеріального та процесуального права.
Вказує, що зазначена в рішенні сукупність доказів свідчить про фактичне проживання ОСОБА_2 лише з батьком та належне виконання позивачем своїх батьківських обов`язків з метою забезпечення найкращих інтересів дитини. Всупереч встановленим обставинам справи, які підтверджені належними і допустимими доказами, суд прийшов до неправильного висновку, що відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду.
Вважає, що встановлення факту самостійного виховання дитини батьком не обмежує матір у її правах щодо дитини, оскільки суд не позбавляє прав останню та в неї залишається передбачений законом обсяг прав, однак за наявності існування обставин, що підтверджені доказами, встановлює факт проживання та утримання дитини саме батьком.
Стверджує, що відповідчка підтвердила факт проживання і утримання сина ОСОБА_7 позивачем, не стверджуючи про порушення її прав, як матері, або їх припинення.
Зазначає, що іншого способу виконати вимогу закону, як звернутися до суду із відповідним позовом у позивача не було, що спростовує голослівне твердження представника відповідачки про подачу позову з метою уникнення мобілізації, оскільки наявні обставини, що підтверджені належними і допустимими доказами.
Встановлення даного факту є необхідним для реалізації права на відстрочку від військової служби відповідно до п. 4 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
26.03.2026 на адресу апеляційного суду надійшов відзив відповідачки ОСОБА_4 на апеляційну скаргу, у якому покликаючись на відповідні обставини спірних правовідносин, просить оскаржуване рішення залишити без змін, як таке, що є законним.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх учасників справи, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення враховуючи таке.
Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Частиною 6 цієї ж статті визначено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Розглядаючи спір та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що заявлені позивачем позовні вимоги не є вимогами до відповідачки щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів позивача, а фактично такі є вимогами, на підставі яких позивач бажає отримати відстрочку від мобілізації.
Перевіряючи законність оскаржуваного рішення, колегія суддів враховує таке.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Франківського районного суду м.Львова від 22.07.2022 між ними розірвано.
За час перебування у шлюбі у сторін народилось двоє дітей: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим Франківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Львівського міського управління юстиції, актовий запис №316 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданим Франківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Львівського міського управління юстиції, актовий запис №328.
Згідно із висновком про визначення місця проживання малолітньої дитини, затвердженого рішенням виконавчого комітету Солонківської сільської ради №856 від 05.12.2023, керуючись ст. 141 Сімейного кодексу України, п. 72 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року №866 «Питання діяльності органів опіки та піклування пов`язаної із захистом прав дитини», враховуючи протокол комісії з питань захисту прав дитини Солонківської сільської ради №29 від 29.11.2023, з метою забезпечення реалізації прав, свобод та законних інтересів дітей, орган опіки та піклування Солонківської сільської ради вважає за доцільне визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно із Актом обстеження за місцем проживання/реєстрації громадян Солонківської сільської ради, затвердженого рішенням виконавчого комітету Солонківської сільської ради від 05.09.2023 року №645, ОСОБА_1 проживає в будинку за адресою: АДРЕСА_1 , який належить йому на праві особистої власності. Разом з ним за вказаною адресою проживає його син ОСОБА_2 . Батько займається вихованням та розвитком сина, є всі належні умови для проживання дитини.
Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №260282322, квартира АДРЕСА_2 на праві приватної власності належить ОСОБА_1 .
Як вбачається з характеристики на ОСОБА_2 , який навчається у Ліцеї №2 ЛМР Франківського району, останній зарекомендував себе як старанний, дисциплінований, працелюбний учень. Данила виховує батько ОСОБА_8 , який відповідально ставиться до виховання та навчання дитини. Вдома створені всі необхідні житлово - побутові умови для нормального розвитку дитини. Батько постійно здійснює контроль за успішністю та поведінкою сина. Батько ОСОБА_7 завжди підтримує тісний зв`язок із школою, класним керівником, постійно відвідує батьківські збори та шкільні заходи. Батько є членом батьківського комітету класу.
У листі пароха храму Пресвятої Трійці о. Миколая- ОСОБА_9 зазначено, що ОСОБА_10 , народжений ІНФОРМАЦІЯ_5 , вже декілька років належить до «вівтарної дружини» храму Пресвятої Тройці, що у с. Солонка. Данило бере активну участь у житті парафії, і є гарним прикладом для молодших дітей. Весь цей час ОСОБА_7 опікується лише батько ОСОБА_11 , який разом з ним і проживає.
Згідно листа Громадської спілки «Дитяча юнацька спортивна школа «Футбольний клуб «Львів» від 04.03.2025 року №03/3, ОСОБА_2 , народжений ІНФОРМАЦІЯ_2 дійсно займається футболом у ДЮСШ ФК Львів з 2022 року по теперішній час. Данилом опікується лише батько ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який разом з ним і проживає.
Відповідно до рекомендацій, які містяться у Висновку психолога на основі діагностування та бесіди дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 від 07.03.2025 року, слід зберегти поточне місце проживання дитини з батьком, що відповідає її психологічним потребам та забезпечує стабільність; підтримувати та зміцнювати емоційно безпечне середовище для дитини, не змушуючи її до змін, які можуть викликати додатковий стрес; уникати примусу контактів з матір`ю в спосіб, який викликає у дитини емоційний спротив, натомість створювати умови для поступового налагодження стосунків у прийнятний для дитини спосіб.
Згідно із характеристикою, виданої генеральним директором ТОВ «Торговий дім «ВЕСМА» від 22.09.2025 року, ОСОБА_1 працює в Товаристві з 05 листопада 2012 року на посаді менеджера із збуту. За час роботи зарекомендував себе як професійний фахівець, старанний та відповідальний працівник.
Згідно із свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_3 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 14.11.2024 року зареєстрували шлюб у Франківському відділі державної реєстрації актів цивільного стану у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про що зроблено актовий запис №322.
ІНФОРМАЦІЯ_6 у відповідачки народилась донька, ОСОБА_14 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 .
Рішенням Комісії з питань захисту прав дитини Солонківської сільської ради Львівського району Львівської області №117 від 23.08.2023 року, зобов`язано батьків ОСОБА_15 та ОСОБА_1 звернутись на консультацію до дитячого психолога щодо поведінки малолітньої дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Перенесено розгляд заяви ОСОБА_15 , що проживає за адресою: АДРЕСА_3 , про встановлення порядку побачень ОСОБА_15 з малолітнім сином ОСОБА_2 , після надання висновку дитячого психолога.
Як вбачається з висновку КНП ЛОР «Західноукраїнський спеціалізований дитячий медичний центр «Клініка психічного здоров`я дітей, підлітків та молоді» від 05.10.2023 року, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 відчуває по відношенню до матері образу, відчуженість. ОСОБА_16 , з його слів, з нею не хоче, проживати хоче з батьком. Можна також говорити, що розрив між батьками сильно травмував дитину психологічно. Рекомендовано звернутись до дитячого психотерапевта з метою опрацювання психотравми дитини.
Також, з матеріалів справи встановлено, що рішенням Франківського районного суду м.Львова від 18.06.2024 року у справі №465/5348/23 відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_15 , з участю третіх осіб на стороні відповідача - Франківської районної адміністрації Львівської міської ради як органу опіки та піклування та Солонківської сільської ради Львівського району Львівської області як органу опіки та піклування про визначення місця проживання дітей.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві
в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду,
що набрало законної сили. Під час вчинення дій, пов`язаних з розлученням дитини з одним або обома батьками, а також інших дій, що стосуються дитини, в порядку, встановленому законом, судом заслуховується думка та побажання дитини (стаття 14 Закону України «Про охорону дитинства»).
Статтею 141 СК встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.
Згідно із положеннями частини другої статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Відповідно до частин першої-четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим
з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі
та підлягає нотаріальному посвідченню.
З матеріалів справи, зокрема із позовної заяви, вбачається, що спір стосується встановлення факту самостійного виховання та утримання батьком дитини без участі матері.
Позивач зазначав про те, що факт самостійного виховання та утримання ним дитини є підставою для отримання ним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації (стаття 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»). ОСОБА_1 підтвердив це й в апеляційній скарзі.
Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності (стаття 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»).
Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України (стаття 65 Конституції України).
Порядок звільнення з військової служби визначений статтею 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».
Звертаючись до суду з позовними вимогами про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини, позивач посилався, разом із іншим, на те,
що вихованням та утриманням дитини він займається самостійно.
Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Суд першої інстанції обґрунтовано звернув увагу на те, що позивач хоче встановити факт самостійного виховання сина, зокрема, з метою отримання відстрочки від призову під час мобілізації (стаття 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»). Позивач цього не заперечував.
Позов у цій справі фактично пред`явлений з метою створення умов та обставин, які можуть бути підставою для надання права на відстрочку від призову відповідно до п.3 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Відтак позивач намагається застосувати способи захисту сімейних прав, інтересів дитини з метою отримання права на відстрочку від призову відповідно до п.3 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», що не відповідає завданню цивільного судочинства.
Згідно зі статтею 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані
з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.
У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.
Так, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).
Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.
Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.
Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.
Сімейним Кодексом України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови
від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.
Частиною першою статті 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.
Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права
й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.
Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків із виховання дитини.
Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду
від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22.
Відповідно до статей 180, 181 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину
до досягнення нею повноліття. Способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Верховний Суд уже зауважував, що встановлення певних фактів має на меті підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення
для охорони прав та інтересів особи, або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав, або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (постанови Верховного Суду від 28.12.2020 року у справі №482/2163/17, від 15.09.2021 року у справі №487/3126/17, від 07.02.2024 року у справі №569/18407/22, від 11.12.2024 року у справі № 569/ 2642/23).
Надаючи оцінку доводам позивача, наданим доказам колегія суддів вважає, що ОСОБА_1 не довів факт самостійного виховання та утримання ним сина. Надані позивачем докази свідчать лише про проживання дитини разом із батьком, що не заперечується сторонами, проте у матеріалах справи відсутні докази ухилення матері від участі у вихованні дитини.
Проживання матері дитини за іншою адресою не може бути підставою для встановлення факту самостійного виховання та утримання сина батьком, оскільки зазначене не перешкоджає матері спілкуватися та приймати участь у вихованні дитини.
Як зазначалося вище, сімейні відносини базуються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Загальні засади (принципи) мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.
Справедливість - це одна з основних засад права, яка є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Зазначені правові висновки щодо дотримання принципу справедливості висловив Конституційний Суд України у рішеннях від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003,
від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004.
Дії учасників сімейних правовідносин мають бути добросовісними, характеризуватися чесністю, відкритістю й повагою до інтересів інших членів суспільства. Водночас учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками сімейних відносин для уникнення виконання встановлених законом обов`язків. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа використовувала право на зло; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб, держави (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов: настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які потерпають від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи/осіб
Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 10 лютого2021 року у справі № 754/5841/17.
Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників сімейних правовідносин, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (постанова Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц).
Колегія суддів вважає, що докази у справі у їх сукупності не підтверджують того, що мати взагалі не виконує своїх батьківських обов`язків щодо виховання та утримання дитини,
або не бажає цього роботи. Саме доведення позивачем цього факту має вирішальне правове значення.
На думку колегії суддів суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин, метою поданого позову та, надавши правову оцінку наявним
у матеріалах справи доказам у їх сукупності, дійшов обґрунтованого висновку
про відсутність правових підстав для встановлення факту самостійного виховання та утримання батьком дитини.
Подібні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду від 01 червня 2026 року у справі № 725/5985/25 (провадження № 61-5194св26).
Встановлення факту перебування дитини на самостійному вихованні та утриманні позивача впливатиме на права та законні інтереси відповідачки, як матері дитини, оскільки у такий спосіб буде засвідчено невиконання чи неналежне виконання нею своїх обов`язків, що є підставою для негативних наслідків, таких як стягнення аліментів, позбавлення батьківських прав та інше. Зібрані у справі докази у їх сукупності не підтверджують того, що мати взагалі не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини.
Такі правові висновки викладено у постанові Верховного Суду від 17 червня
2026 року у справі № 725/9150/25 (провадження № 61-3419св26).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника по суті спору та їх відображення в оскарженому судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду першої інстанції, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.
Таким чином, висновки суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, судом під час розгляду справи не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що вказане рішення є законним та обґрунтованим, ухваленим на підставі норм матеріального та процесуального права, тому підстави для його скасування, передбачені положеннями ст. 376 ЦПК України, відсутні.
Будь яких інших належних та допустимих доказів для спростування рішення суду першої інстанції, передбачених статтями 76, 77, 78 ЦПК України, які б мали доказове значення та заслуговували на увагу, чи порушень норм процесуального права, які можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, відповідно до ч. 3 ст. 376 ЦПК України, апелянтом не надано.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 372, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, -
ухвалив:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Левицької Ірини Степанівни - залишити без задоволення.
Рішення Франківського районного суду м. Львова від 12 лютого 2026 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складений 01 жовтня 2026 року.
Головуючий А.В. Ніткевич
Судді С.М. Бойко
С.М. Копняк