ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 593/371/25 Головуючий у 1-й інстанції Крамар В.М.
Провадження № 22-ц/817/792/26 Доповідач - Храпак Н.М.
Категорія -
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
24 вересня 2026 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
головуючого - Храпак Н.М.
суддів - Гірський Б. О., Костів О. З.,
за участі секретаря - Ліщак І.С.
без сторін, які належним чином повідомлені про дату, час і місце слухання справи
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 593/371/25 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Укрглобал-фінанс", інтереси якого представляє адвокат Руденко Костянтин Васильович, на заочне рішення Бережанського районного суду Тернопільської області від 20 березня 2026 року, ухваленого суддею Крамар В.М., у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Укрглобал-фінанс", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Авентус Україна", до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
В С Т А Н О В И В:
у березні 2025 року ТзОВ "ФК "Укрглобал-фінанс" звернулося в суд із позов до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором № 8003863 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 19.06.2024 р. станом на 24.12.2024 року у розмірі 30982,51 грн, яка складається з: 10100 грн заборгованості за кредитом, 15832,51 грн заборгованості за нарахованими процентами відповідно до п. 1.5 кредитного договору та розрахунку заборгованості, 5050 грн заборгованості за штрафом відповідно до кредитного договору
В обґрунтування заяви посилаються на те, що 19.06.2024 року між ТзОВ «Авентус Україна» та відповідачем було укладено договір № 8003863 про надання споживчого кредиту в розмірі 5100 грн, за договором встановлено відсоткову ставку в розмірі 1,5 процентів за кожний день користування кредитом, який було надано на 360 днів, шляхом переказу на платіжну картку № НОМЕР_1 . 20.06.2024 року між ТзОВ «Авентус Україна» та відповідачем було укладено додаткову угоду до кредитного договору, якою розмір кредиту було збільшено до 10100 грн. Відповідач не виконував свої зобов`язання за кредитним договором. 24.12.2024 року між ТзОВ «Авентус Україна» та ТзОВ «ФК «Укрглобал-фінанс»» було укладено договір факторингу № 24.12/24-Ф, відповідно до якого право вимоги за договором № 8003863 про надання споживчого кредиту від 19.06.2024 року перейшло до позивача.
Заочним рішенням Бережанського районного суду Тернопільської області від 20 березня 2026 року у задоволенні позову ТзОВ "Факторингова компанія "Укрглобал-фінанс", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: ТзОВ "Авентус Україна", до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовлено.
В апеляційній скарзі представник ТзОВ "ФК "Укрглобал - Фінанс" - адвокат Руденко К.В. просить скасувати заочне рішення Бережанського районного суду Тернопільської області від 20 березня 2026 року та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги представник заявника зазначив, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку про не укладеність кредитного договору, належним чином не дослідивши матеріали справи та проігнорувавши надані позивачем докази.
Факт видачі кредиту від 19.06.2024 року на суму 5100 грн та 20.06.2024 року на суму 5000 грн підтверджується наявними в матеріалах справи листом надавача платіжних послуг ТОВ «УПР» та витягом з листа надавача платіжних послуг ТОВ «Пейтек» про успішність переказу суми кредиту.
Дані факти свідчать про виконання первісним кредитором свого зобов`язання після укладення кредитного договору та додаткової угоди.
Наявність розбіжності між номером платіжної картки, зазначеним у первісній редакції Кредитного договору (516915XXXXXX7474), та фактичним номером картки, на яку було перераховано кредитні кошти (516936XXXXXX1639), не є достатньою правовою підставою для визнання договору неукладеним та відмови у задоволенні позовних вимог.
Уклавши 20.06.2024 року Додаткову угоду про збільшення суми кредиту до 10100 грн, відповідач своїми конклюдентними діями підтвердив дійсність Кредитного договору та фактично схвалив отримання першої частини траншу у розмірі 5100 грн, перерахованої на картку № НОМЕР_2 .
Крім цього, поза увагою суду першої інстанції повністю залишилися обставини переходу права вимоги. Суд першої інстанції жодним чином не дослідив той факт, що 24.12.2024 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «ФК «Укрглобал-фінанс» було укладено Договір факторингу № 24.12/24-Ф.
Відповідно до ст. 512, 514 ЦК України, до позивача правомірно перейшло право грошової вимоги до відповідача в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав. Суд першої інстанції не надав правової оцінки вказаним обставинам та поданим первинним документам (Договору факторингу, Реєстру боржників, доказам оплати відступлення), які підтверджують правовий статус позивача як нового кредитора.
Первісний кредитор не міг відступити право вимоги, якого не існує. Право вимоги перейшло на чітко визначену суму заборгованості, підтверджену його внутрішнім бухгалтерським обліком, в тому числі Кредитним договором, Додатковою угодою, документами, що підтверджують переказ суми кредиту, розрахунком заборгованості доданих до матеріалів справи.
Відзив на апеляційну скаргу представника ТзОВ "ФК "Укрглобал-фінанс" - адвоката Руденко К.В. до суду апеляційної інстанції не поступав.
В апеляційній скарзі представник ТзОВ "ФК "Укрглобал-фінанс" - Руденко К.В. просить розгляд апеляційної скарги проводити без їх участі.
ОСОБА_1 повідомлявся про розгляд справи шляхом направлення судової повістки на поштову адресу, однак вона повернулась на адресу Тернопільського апеляційного суду як не отримана з відміткою Укрпошти «адресат відсутній за вказаною адресою».
Згідно пункту 3 частини 8 статті 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
Враховуючи вимоги ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розгляд справи проводити у відсутності сторін, які належним чином повідомлені про дату, час і місце слухання справи.
Розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційних скарг, заслухавши доповідь судді-доповідача, проаналізувавши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення.
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як вказано в частині третій статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 цієї частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.
Судом встановлено, що 19 червня 2024 року о 01:09:21 між ТзОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 було укладено договір № 8003863 про надання споживчого кредиту, шляхом обміну електронними повідомленнями підписаними в порядку, визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію». Відповідно до вказаного договору первісний кредитор зобов`язався надати відповідачу ОСОБА_1 кредит у сумі 5100 грн на строк 360 днів, процентна ставка становить 1,5 % в день. Кредит надається у безготівковій формі шляхом їх перерахування на поточний рахунок споживача, укладаючи використання реквізитів платіжної картки НОМЕР_3 (п. 2.1 Договору). Проценти, що нараховуються за цим Договором є платою за користування кредитом. Нарахування процентів за Договором здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування кредитом протягом строку кредиту, виходячи із фактичної кількості днів у місяці та у році, тобто метод "факт/факт" (п. 11 Договору) (т. 1 а.с. 9-17).
19 червня 2024 року ТОВ «Авентус Україна» о 01:12 перерахувало на платіжну картку НОМЕР_4 - 5100 грн. Вказане підтверджується листом ТзОВ «Універсальні платіжні рішення» від 26.12.2024 р (т. 1 а.с. 21).
20 червня 2024 року о 22:27:03 між ТзОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду до договору № 8003663 про надання споживчого кредиту від 19.06.2024 року, шляхом обміну електронними повідомленнями підписаними в порядку, визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію». Відповідно до вказаної додаткової угоди сторони домовились збільшити суму кредиту на 5000 грн, у зв`язку з чим погодили внести зміни договору сума кредиту (загальний розмір) складає 10100 грн в іншому істотні умови договору зазначені в п. 1 рішення не були змінені.
Пунктом 2 Додаткової угоди до Договору № 8003863 від 20.06.2024 року передбачено, що надання частини кредиту у сумі, на яку збільшено загальний розмір кредиту здійснюється за платіжними реквізитами, вказаними в п. 2.1. Договору (т. 1 а.с. 22).
20 червня 2024 року ТОВ «Авентус Україна» о 22:28:05 перерахувало на платіжну картку НОМЕР_4 - 5000 грн. Вказане підтверджується листом ТзОВ «Пейтек» від 2024-12-26 23:59 Вих. № 20241226-41.3 (т. 1 а.с. 28-29)
Відповідно до картки обліку Договору (розрахунок заборгованості інформація за укладеним договором: № договору та дата укладення: 8003863 від 19-06-2024 П.І.П. позичальника: ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_5 )» за вказаним договором станом на 23.12.2024 року платежі відповідачем не здійснювалися, первісний кредитор обліковував за вказаним договором заборгованість в розмірі 10100 грн - основний борг, 15832,50 грн - проценти, 5050 грн - штрафи (т. 1 а.с. 30-31).
24 грудня 2024 року між ТзОВ «Авентус Україна» (клієнтом) та ТзОВ «ФК «Укрглобал-фінанс»» (фактором) укладено договір факторингу № 24.12/24-Ф, відповідно до якого право вимоги до відповідача за договором перейшло до ТзОВ «ФК «Укрглобал-фінанс»» (т. 1 а.с. 50-54).
Відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено факт отримання грошей (кредиту) відповідачем від первісного кредитора, у позивача, як і в його правопопередника відсутні підстави вимагати стягнення кредиту та інших платежів, які виникають з договору кредиту.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погодитися не може, з огляду на таке.
Так згідно з ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до ч. 1-2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно з статтею 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За статтею 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (стаття 634 ЦК).
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно із частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
У справі, що переглядається, встановлено, що договір про надання споживчого кредиту № 8003863 від 19.06.2024 року укладено між ТзОВ "Авентус Україна" та ОСОБА_1 в електронному вигляді із застосуванням електронних підписів одноразовим ідентифікатором «С6781» відповідно до вимог частини 6 та 8 статті 11 і статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», що свідчить про те, що сторони досягли усіх істотних умов та уклали кредитний договір.
20.06.2024 року між ОСОБА_1 та ТзОВ "Авентус Україна" було укладено Додаткову угоду до Кредитного договору, згідно якої сума кредиту була збільшена до 10100 грн. Дана Додаткова угода підписана ОСОБА_1 . Електронним підписом одноразовим ідентифікатором А 8477 (т. 1 а.с. 200).
Відповідно до листів надавачів платіжних послуг сума кредиту становила у розмірі: 5100 грн - переказана відповідачу 19.06.2024 року та 5000 грн переказана відповідачу 20.06.2024 року.
Також, за наданою на ухвалу суду випискою з карткового рахунку АТ КБ «ПриватБанк» на платіжну картку № НОМЕР_6 , що емітована на ім`я ОСОБА_1 , 19.06.2024 року було зараховано суму у розмірі 5100 грн та 20.06.2024 - 5000 грн, дане підтверджується довідкою АТ КБ "Приват Банк" від 21.08.2026 року № 20.1.0.0.0/7-260812/80767-БТ.
Додатково, на підтвердження своєї позиції позивач надав суду на стадії апеляційного перегляду справи копію Додаткової угоди до Договору № 8003863 про надання споживчого кредиту від 19.06.2024 року, у п. 1 якої було зазначено, що сторони дійшли згоди викласти перший абзац п. 2.1 Договору у редакції наступного змісту: Кошти кредиту надаються Товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування на поточний рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів платіжної картки № НОМЕР_4 (т. 1 а.с. 200).
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (статті 79 ЦПК України).
Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частин першої - третьої, шостої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним, зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов`язок суду.
Верховний Суд у своїх постановах неодноразово зауважував, що обов`язок із доказування потрібно розуміти як врегульовану в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, яка бере участь у судовому процесі, зі збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою. На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: «баланс імовірностей» (balance of probabilities) або «перевага доказів» (preponderance of the evidence); «наявність чітких та переконливих доказів» (clear and convincing evidence); «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt). Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Верховний Суд неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Верховний Суд акцентував, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення. З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 89 ЦПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.
З урахуванням наведеного, виходячи із принципів змагальності сторін, та з метою забезпечення права учасників справи на справедливий судовий розгляд, відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів клопотання ТзОВ "ФК "Укрглобал фінанс" про долучення в якості доказу додаткової угоди від 19.06.2024 про зміну платіжних реквізитів, яким підтверджено внесення змін щодо номеру рахунку відповідача та отримання останнім кредитних коштів відповідача задовольняє, оскільки копію ухвали від 16.03.2026 щодо витребування доказів позивач отримав в день, після ухвалення рішення, тобто 02.04.2026, що підтверджується підсистемою "Електронний суд".
Разом з тим, відповідно до розрахунку позивача, заборгованість відповідача за Кредитним договором № 8003863 від 19.06.2024 року станом на 19.06.2024 року становить 30982,51 грн, що складається з: 10100 грн - заборгованість за кредитом, 15832,51 грн - заборгованість за нарахованими процентами, а також 5050 грн - заборгованість за штрафом відповідно до Кредитного договору.
Стаття 549 ЦК України передбачає, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.
Згідно з ч. 1 ст. 14 ЦК України особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства.
Критерії правомірності примусу суб`єкта цивільного права до певних дій (бездіяльності) пов`язуються з тим, що відповідні дії (бездіяльність) мають бути обов`язковими для такого суб`єкта (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 320/8618/15-ц (провадження № 61-4393сво18)).
У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем) (пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України).
Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється: (1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; (2) в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; (3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною другою статті 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Судом встановлено, що кредитний договір укладено 19.06.2024 року, відповідно і штрафні санкції нараховані після 24.02.2022 року. Отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню вимоги пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.
Таким чином, позовна вимога в частині стягнення з відповідача штрафних санкцій є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.
З огляду на вищезазначене, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума заборгованості у загальному розмірі 25932,51 грн, з яких 10100 грн - заборгованість за кредитом, 15832,51 грн - заборгованість за нарахованими процентами.
Верховний Суд у постанові від 02 листопада 2021 року у справі №905/306/17 зазначив, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.
ТОВ «ФК «Укрглобал-Фінанс» на підтвердження права вимоги за вказаним кредитним договором надано договір факторингу № 24.12/24-Ф від 24.12.2024 року, Акт прийому-передачі Реєстру Боржників за договором факторингу № 24.12/24-Ф від 24.12.2024 року, витяг з реєстру боржників та платіжну інструкцію як доказ оплати за договором факторингу, тобто позивач належним чином підтвердив своє право вимоги за договором № 8003863 від 19.06.2024.
Відповідно до статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права.
Таким чином, колегія суддів на підставі наведеного вище, не може погодитись з висновками суду першої інстанції про недоведеність позивачем належними та допустимими доказами заявлених позовних вимог.
Враховуючи наведене колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ТзОВ "ФК "Укрглобал-фінанс", інтереси якого представляє адвокат Руденко К.В. підлягає до частково задоволення, заочне рішення Бережанського районного суду Тернопільської області від 20 березня 2026 року підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Укрглобал-Фінанс», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: ТзОВ "Авентус Україна" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у розмірі 25932,51 грн, з яких: 10100 грн - сума заборгованості за кредитом, 15832,51 грн - сума заборгованості за процентами.
Щодо судових витрат суд апеляційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу на наступне.
Стаття 133 ЦПК України передбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
До витрат, пов`язаних з розглядом справи, серед іншого, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до вимог частин 1, 2, 13 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Згідно з частиною восьмою статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Підсумовуючи, можна зробити висновок, що у ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Як вбачається з матеріалів справи в позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача понесені ним витрати на правову допомогу в суді першої інстанції у розмірі 10 000 грн, та в суді апеляційної інстанції - 15000 грн.
На підтвердження надання професійної правничої допомоги до суду першої інстанції надано Договір про надання юридичних послуг № 02/08/2024 від 02 серпня 2024 року, укладений позивачем з адвокатом Руденком К.В. (т. 1 а.с. 62-63); Довіреність від 26.02.2024 року на представництво адвокатом Руденком К.В. інтересів ТОВ "ФК "Укрглобал фінанс" у судах України (т. 1 а.с. 64); Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія ПТ № 2412 (т. 1 а.с. 65); Акт приймання-передачі наданих послуг № 26 до договору № 02/08/2024 про надання юридичних послуг від 02 серпня 2024 року від 29.12.2024 року (т. 1 а.с. 66); Витяг з Реєстру № 1 до Акту приймання-передачі наданих послуг № 26 до договору № 02/08/2024 про надання юридичних послуг, відповідно до якого вартість наданих послуг становить 10000 грн (т. 1 а.с. 67); платіжна інструкція № 1866 від 30.12.2024 року на суму 10000 грн (т. 1 а.с. 68).
На підтвердження надання професійної правничої допомоги в суді апеляційної інстанції було подано лише: Договір про надання юридичних послуг № 02/08/2024 від 02 серпня 2024 року, укладений позивачем з адвокатом Руденком К.В.; Довіреність від 18.09.2025 року на представництво адвокатом Руденком К.В. інтересів ТОВ "ФК "Укрглобал фінанс" у судах України; Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія ПТ № 2412.
Колегія суддів вважає, що відсутність Акту приймання-передачі наданих послуг в суді апеляційної інстанції виключає можливість задоволення даного клопотання позивача.
Також, Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (див.: пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
Крім цього враховуючи характер виконаної адвокатом роботи її доцільність, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, ціну позову, а також те, що справа розглядалася в спрощеному порядку, колегія суддів вважає, що слід стягнути із відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу за розгляд справи у суді першої інстанції у розмірі 3000 грн.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат
За подання позовної заяви позивач сплатив судовий збір у розмірі 2422,40 грн, за подання апеляційної скарги було сплачено судовий збір у розмірі 4542 грн.
Враховуючи те, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволенню на суму 25932,51, тобто на 83,70 %, то витрати у вигляді судового збору які поніс позивач у суді першої та апеляційної інстанції підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача у розмірі (2422,40 х 83,70 % = 2027,55 грн.) + (4542 х 83,70% = 3801,65 грн.) = 5829,20 грн.
Керуючись ст. ст. 35, 259, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Укрглобал-фінанс", інтереси якого представляє адвокат Руденко Костянтин Васильович, задовольнити частково.
Заочне рішення Бережанського районного суду Тернопільської області від 20 березня 2026 року скасувати.
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Укрглобал-фінанс", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Авентус Україна", до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) в користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Укрглобал - фінанс" (бульвар Вацлава Гавела, будинок 4 м. Київ, ЄДРПОУ 41915308) заборгованість за договором № 8003863 про надання споживчого кредиту від 19.06.2024 р. в загальному розмірі 25932,51 грн з яких 10100 грн - основна сума боргу, 15832,51 грн - заборгованість за нарахованими процентами.
Стягнути із ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) в користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Укрглобал - фінанс" (бульвар Вацлава Гавела, будинок 4 м. Київ, ЄДРПОУ 41915308) судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги у розмірі 5829,20 гривень та 3000 гривень відшкодування витрат на правничу допомогу в суді першої інстанцій.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст судового рішення виготовлений 29 вересня 2026 року.
Головуюча Н.М. Храпак
Судді: Б.О. Гірський
О.З. Костів