Єдиний унікальний номер 205/6439/16-ц
Номер провадження2/205/716/26
Справа № 205/6439/16-ц
Провадження № 2/205/716/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 вересня 2026 року м. Дніпро
Новокодацький районний суд міста Дніпра у складі:
головуючого - судді Федотової В.М.,
при секретарі - Волошенко Д.С.,
за участю представника позивача - адвоката Мандзюк О.Д., відповідача ОСОБА_1 , представника відповідача - адвоката Коськовецького В.Ш., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Батова Людмила Григорівна, про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів,
ВСТАНОВИВ:
У серпні 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення безпідставно отриманих коштів.
Позовну заяву мотивовано тим, що у листопаді 2004 року ОСОБА_3 запропонував ОСОБА_2 вкласти кошти у придбання на аукціоні нерухомості, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , для подальшого його переведення в житлове та розподілу між вкладниками. ОСОБА_2 зазначала, що у грудні 2004 року ОСОБА_3 для участі в аукціоні та придбання майна отримав від неї грошові кошти в розмірі 20 000,00 дол. США. 10 грудні 2004 року ОСОБА_3 придбав на аукціоні вказане нерухоме майно, яке за домовленістю було поділено на рівні частини між учасниками. Перший поверх будівлі, а також частина господарських споруд та прилеглої території мали бути виділені ОСОБА_2 .. Договір купівлі-продажу між позивачкою та ОСОБА_3 щодо придбання частки зазначеного нерухомого майна укладено не було. ОСОБА_2 зазначала, що нежитлове приміщення потребувало капітального ремонту, тому протягом 2005 року в результаті спільної діяльності проведено капітальний ремонт будинку, вивіз сміття, благоустрій території, встановлення паркану, будівництво гаража. Позивачка вказувала, що разом із сином робила ремонт у двох квартирах у зазначеному будинку за власні кошти, зокрема провели реконструкцію, зробили підлогу, провели опалення, встановили вікна та двері. Зазначала, що між нею та відповідачем була усна домовленість, що після здійснення ремонтних робіт, прийняття спірного нерухомого майна в експлуатацію та отримання правовстановлюючих документів на будинок, між сторонами буде укладено правочин з відчуження двох квартир у будинку за адресою: АДРЕСА_1 .Водночас після проведення ремонтних робіт у квартирах відповідач змінив замки до вхідних дверей, до вказаних приміщень позивачку не допускає, укладати правочини купівлі-продажу квартири відмовився, пояснюючи тим, що хоче продати частину, яка виділялася позивачці, та після продажу поверне їй кошти. Як стверджувала позивачка, ОСОБА_3 обіцяв повернути їй кошти за витрачені нею під час будівельних робіт кошти у разі надання підтвердних документів. Крім 20 000,00 дол. США, переданих відповідачу на придбання майна, позивачка передала йому також 25 000,00 дол. США на благоустрій території та ремонт квартири. ОСОБА_2 зазначала, що 19 березня 2006 року ОСОБА_3 написав розписку на 20 000,00 дол. США, тобто на суму коштів, які позивачка передала відповідачу для придбання нерухомості, а також розписку на 25 000,00 дол. США. - суму коштів, затрачених нею на ремонт та благоустрій нерухомості, в яких вказав, що пред`явнику цих розписок будуть повернені відповідні суми коштів. На думку ОСОБА_2 , відмова ОСОБА_3 від укладення правочину купівлі-продажу квартир та неповернення коштів, отриманих на їх придбання та ремонт, свідчить про безпідставне збагачення відповідача за рахунок ОСОБА_2 на суму 45 000,00 дол. США.
Ленінський районний суд м. Дніпропетровська протокольною ухвалою від 07 липня 2017 року залучив до участі у справі ОСОБА_1 співвідповідачем, оскільки спірні правовідносини виникли між сторонами у період шлюбу ОСОБА_3 з ОСОБА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.
Ленінський районний суд м. Дніпропетровська ухвалою від 03 червня 2020 року залучив до участі у справі правонаступницю ОСОБА_3 - ОСОБА_1 , а також третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Батову Л. Г.
Постановою Верховного Суду від 06 серпня 2025року касаційну скаргу ОСОБА_2 було задоволено частково. Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 05 квітня 2023року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 червня 2023року - скасовано і направлено справу на новий розгляд до Новокодацького районного суду міста Дніпра.
Під час підготовчого судового засідання представник позивачки ОСОБА_2 - адвокат Мандзюк О.Д., уточнила позовні вимоги до ОСОБА_1 та просила стягнути безпідставно набуті грошові кошти в сумі 45 000доларів США в еквіваленті у гривні за курсом НБУ на день ухвалення рішення суду. Також просила стягнути з відповідачки на її користь судові витрати по справі.
Ухвалою судді Новокодацького районного суду міста Дніпра від 02 вересня 2025 року- прийнято до провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Батова Л.Г. про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів , розгляд справи вирішено проводити в порядку загального позовного провадження, призначено дату підготовчого судового засідання.
Ухвалою Новокодацького районного суду міста Дніпра від 02 вересня 2025року у задоволенні заяви представника позивача - адвоката Мандзюк О.Д. про забезпечення позову було відмовлено.
30 вересня 2025року від відповідачки ОСОБА_1 надійшов до суду відзив на позовну заяву. В відзиві останні просила відмовити у задоволенні позову, вважає його не доведеним та таким,що не підлягає задоволенню. Відповідачка ще раз звернула увагу на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 01 липня 2009року по справі №2-2772/09, яким було встановлено, що грошові кошти у розмірі 45 000доларів США фактично не були передані ОСОБА_2 відповідачу ОСОБА_3 , а тому відсутні правовідносини пов`язані з договором позики та борговими зобов`язаннями сторін. Також, встановлено, що ОСОБА_2 разом з сином посали робити ремонт за проханням ОСОБА_3 у квартирах АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 та рили його за власні кошти. ОСОБА_3 це не заперечував та заявляв про готовність відшкодування цих витрат. Від померлого чоловіка ОСОБА_1 знає, що позивачка ОСОБА_2 проводила ремонтні роботи за допомогою найманих робітників, в період з травня по серпень 2005року. Зазначене підтверджене висновком спеціаліста ФОП ОСОБА_4 від 04.01.2006року. Згідно висновку спеціаліста - ступінь готовності першого поверху будівлі по АДРЕСА_1 , становить 49%, витрати на ремонтні роботи по кв. АДРЕСА_4 становлять 43 324грн. Подальші проведені експертизи не дають можливості відокремити які роботи проводив ОСОБА_3 , а які роботи проводила позивачка і на яку суму. Сама позивачка не довела яку суму коштів вона вклала в ремонтні роботи спірних приміщень. Відповідачка вважає, що позивачкою пропущений строк позовної давності, що є окремою підставою для відмови у позові.
Ухвалою Новокодацького районного суду міста Дніпра від 07 жовтня 2025року було задоволено заяву представника позивача-адвоката Мандзюк О.Д. про забезпечення позову.
03 вересня 2025року від позивачки надійшла уточнена позовна заява з урахуванням позиції постанови ВС від 06 серпня 2025року.
Ухвалою Новокодацького районного суду міста Дніпра від 14 жовтня 2025року було прийнято до розгляду уточнену позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Батова Л.Г. про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів, підготовче провадження по справі було закрито, справу призначено до судового розгляду по суті.
Представник позивача ОСОБА_2 - адвокат Мандзюк О.Д. у судовому засіданні підтримала позовні вимоги ,просила їх задовольнити у повному обсязі, надала пояснення у відповідності до заявлених вимог уточненою позовною заяви.
Відповідачка ОСОБА_1 та її представник адвокат Коськовецький В.Ш. у судовому засіданні просили відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі з підстав, викладених ними у відзиві на позовну заяву. Просили суд застосувати строки позовної давності.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Батова Л.Г. на адресу суду надала заяву, в якій просила розглянути справу у її відсутності.
Суд заслухавши пояснення сторін, перевіривши матеріали справи доказами, якими вони обґрунтовують свої вимоги та заперечення, вважає, що позов ОСОБА_2 не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ч. ч. 1, 5-7 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною 1 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Вибір громадянами способу захисту своїх прав і свобод від порушень та протиправних посягань гарантовано ч. 4 ст. 55, ст. 124 Конституції України, відповідно до якої кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань та закріплено статтями 7, 12 Загальної декларації про права людини, ст. 13 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, що згідно зі статтею 9 Конституції України є складовою національного законодавства.
Згідно із ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
На підставі ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Судом встановлено, що 10 грудня 2004року ОСОБА_3 в Комітету комунальної власності Дніпропетровської міської ради відповідно до Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» за Договором № 128/А придбав будівлю А-2, підвал під літерою А-2, ганки а, а2 та приямки а2, а3, загальною площею 652,1м2, будівля літера Ж-1 загальною площею 82,9м2 по АДРЕСА_1 (т.с.1, а.с.9).
Нежитлова будівля (спірне майно) за Актом приймання-передачі від 04 січня 2005року передана покупцю ОСОБА_3 (т.с.1, а.с.18) та на замовлення власника 12 квітня 2005року виготовлений технічний паспорт на будівлі та споруди по АДРЕСА_1 (т.с.1 а.с.19-24).
Та Комунальним підприємством 10 лютого 2005року здійснена реєстрація права власності на спірне майно за ОСОБА_3 (т.с.1,а.с.15-17).
30 серпня 2006року Рішенням Дніпровської міської ради погоджено ОСОБА_3 місце розташування 4-квартирного житлового будинку (з реконструкцією існуючої будівлі) по АДРЕСА_1 (т.с.1, а.с.161-175).
За заявою ОСОБА_2 03 грудня 2016року здійснено оцінку спірного майна та згідно Висновку про вартість об`єкту оцінки ринкова вартість майна 1555787,00грн (т.с.1, а.с.229-266).
Звіт про оцінку майна будівлі А-2, підвал під літерою А-2, ганки а, а2 та приямки а2, а3, загальною площею 652,1м2, будівля літера Ж-1 загальною площею 82,9м2 по АДРЕСА_1 містить відомості про ринкову вартість цього об`єкту, що становить 1570096,00грн (т.с.4, а.с.95-137).
За іншим Звітом здійсненим на замовлення відповідача вартість спірного майна 985965,00грн (т.с.4 а.с.146-158)
В Звіті про оцінку ступеню готовності і вартості витрат на ремонт квартир АДРЕСА_2 та АДРЕСА_5 визначена така вартість - 42324,12грн (т.с.3, а.с.58-91).
Відповідно до Висновку судової оціночно-будівельної експертизи від 29 липня 2022року ринкова вартість нерухомого майна по АДРЕСА_1 , що належить на праві власності померлому ОСОБА_3 складає 2836556,00грн (т.с.5, а.с.46-65).
Матеріали справи містить дві розписки: від 19 березня 2006року за змістом якої ОСОБА_3 дав розписку про те, що він поверне пред`явнику 25000,00доларів США, які брав на будівництво будинку по АДРЕСА_1 до 01 серпня /том І а.с.25/; та від 19 березня 2006року за змістом якої ОСОБА_3 дав розписку про те, що він поверне пред`явнику 20000,00доларів США, які брав на будівництво будинку по АДРЕСА_1 до 01 серпня (т.с.1, а.с.26).
25 серпня 2016року ОСОБА_2 адресувала ОСОБА_3 вимогу про повернення безпідставно отриманих грошових коштів в розмірі 20000,00 та 25000,00доларів США (т.с.1, а.с.36-37, 38).
Питання щодо визнання розписок недійсними та стягнення боргу за ними вже було предметом судового розгляду в справі за позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_5 до ОСОБА_3 та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 та ОСОБА_5 за результатами якого постановлено рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 01 липня 2009року, залишене без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 09 грудня 2009року, про відмову в позові та зустрічному позові. Суд дійшов висновку про те, що гроші за розписками не передавались та договір позики між сторонами не укладався (т.с.1, а.с.74-77, 78-79).
Також, позивач ОСОБА_2 зверталася до суду з вимогами про визнання за нею права власності на частину спірного майна та рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 21 лютого 2011року в задоволенні позовних вимог відмовлено через те, що зокрема позивачем ОСОБА_2 не доведено того, що між нею та ОСОБА_3 була досягнута домовленість щодо її участі в купівлі нерухомого майна по АДРЕСА_1 (т.с.1,а.с.94-96).
Крім того, за заявою ОСОБА_2 про вжиття заходів до ОСОБА_3 , який протягом тривалого часу з 2004року, шляхом шахрайства та зловживання довірою заволодів майном ОСОБА_2 , а саме грошовими коштами в сумі 25000,00доларів США було відкрито кримінальне провадження, яке 13 грудня 2013року було закрите на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України (т.с.1, а.с.111); 27 жовтня 2014року постанову про закриття провадження було скасовано прокуратурою, проводилось досудове розслідування за наслідками якого 08 червня 2015року кримінальне провадження закрито у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_3 складу злочину, передбаченого ч.1 ст. 190 КК України (т.с. 1, а.с.112-115); після скасування іншою постановою СВ Новокадацького відділення поліції від 03 березня 2017року кримінальне провадження закрито у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_3 складу злочину, передбаченого ч.1 ст. 190 КК України, яку також було скасовано слідчим суддею Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 29 червня 2017року (т.с.2, а.с.78, 128).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер (т.с.3, а.с.95); та у відповідності до Спадкової справи № 72/2018 спадкоємцем майна померлого за заповітом є ОСОБА_1 (т.с.3, а.с.131-147).
До правовідносин, що склались між сторонами, підлягають застосуванню наступні норми законодавства України.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.
Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей та, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Кузнєцов та інші проти російської федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.
Предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Згідно з частиною першою статті 1212 ЦК України -особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Тобто зобов`язання з повернення безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна.
Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.
Конструкція статті 1212 ЦК, як і загалом норм глави 83 ЦК, свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.
Ознаки, характерні для кондиції, свідчать про те, що пред`явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі.
Узагальнюючи викладе, можна дійти висновку про те, що кондиція - позадоговірний зобов`язальний спосіб захисту права власності або іншого речового права, який може бути застосований самостійно. Кондикція також застосовується субсидіарна до реституції та віндикації як спосіб захисту порушеного права у тому випадку, коли певна вимога власника (титульного володільця) майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб`єктним складом підпадає під визначення зобов`язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.
Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна.
Такий спосіб захисту можливий шляхом застосування кондиційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 1212 ЦК України, які дають право витребувати в набувача це майно.
У постанові від 29.07.2019р. у справі №756/3966/17 КЦС ВС зазначив, що відповідно до змісту статті 1212 ЦК України зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто з допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору щодо набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов`язання повернути майно потерпілому.
Судом встановлено, що ОСОБА_3 за життя , 10 грудня 2004року придбав в Комітету комунальної власності Дніпропетровської міської ради відповідно до Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» за Договором № 128/А придбав будівлю А-2, підвал під літерою А-2, ганки а, а2 та приямки а2, а3, загальною площею 652,1м2, будівля літера Ж-1 загальною площею 82,9 АДРЕСА_6 (т.с.1, а.с.9)., та 10 лютого 2005року здійснена реєстрація права власності на вказане майно за ОСОБА_3 .
Єдиним спадкоємцем після смерті ОСОБА_3 є відповідач ОСОБА_1 , що підтверджено матеріалами спадкової справи.
Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 21 лютого 2011року, у цивільній справі №2-645/11 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , було відмовлено у задоволенні позову про визнання права власності на частину майнового комплексу , розташованого за адресою: АДРЕСА_1 через те, що позивачем не було доведено того, що між нею та ОСОБА_3 була досягнута домовленість щодо її участі в купівлі нерухомого майна.
Також, рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 01 липня 2009року по цивільній справі №2-2772/09 було відмовлено у задоволені позову ОСОБА_2 , ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про стягнення суми боргу за розписками у сумі 45 000доларів США.
Отже зазначені обставини є встановленими, оскільки виходячи з аналізу процесуальних норм права, преюдиційність фактів, які є підставою для звільнення від доказування відповідно до частини 4 статті 82 ЦПК України, ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними /ті самі особи або особа/ і об`єктивними /предмет спору, предмет доказування/ межами, за якими обставини, встановлені рішенням суду у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Під час розгляду даної справи, а також під час розгляду цивільної справи №2-2772/09 Ленінським районним судом м. Дніпропетровська , судами було встановлено та не заперечувалось сторонами , що позивачка ОСОБА_2 грошові кошти не передавала ОСОБА_3 , але робила ремонтні та відновлювальні роботи в двох кімнатах №1 та АДРЕСА_6 зі згоди ОСОБА_3 , який мав намір відшкодувати витрати на будівельні матеріали.
Під час розгляду справи, на питання суду, представник позивача- адвокат Мандзюк О.Д. надала відповідь , що метою відносин між позивачкою та ОСОБА_3 був сумісний внесок в ремонт та реконструкцію двох квартир в будинку за адресою: АДРЕСА_1 ,за результатами якого ОСОБА_3 повинен був передати позивачці ОСОБА_2 зазначені квартири для подальшого отримання права власності на відремонтовані приміщення.
Таким чином, суд вважає, що між позивачкою ОСОБА_2 та ОСОБА_3 склались договірні відносини пов`язані з ремонтними та будівельними роботами в квартирах АДРЕСА_2 та АДРЕСА_6 , та визначенням результату за наслідками виконання даних будівельних робіт.
ОСОБА_3 за життя , в 2006році, було проведено оцінку ступеню готовності та вартості витрат на ремонт в квартирах АДРЕСА_2 та АДРЕСА_6 . Звіт про оцінку було підготовлено суб`єктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_4 .
Зазначений звіт підтверджує доводи позивачки, що ремонтні роботи були нею проведені в вказаних приміщеннях і саме протягом періоду який вона зазначила в позові.
Згідно ч.1,2 ст.76 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
В силу ч.2 ст.76 ЦПК України - звіт про оцінку не є доказом, який міг би підтвердити, що позивачка ОСОБА_2 вклала в будівельні та відновлювальні роботи в 2005році саме суму у розмірі 42324,12грн. За значене повинне бути підтверджене висновком експерта, який буде попереджений про кримінальну відповідальність за ст.384 КК України, а також повинен виконати свої обов`язки згідно ст.72 ЦПК України.
Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб із метою виникнення у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків, зокрема внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України. Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, оскільки отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання. Тобто в разі, коли правочин утворює правову підставу для набуття (збереження) майна, статтю 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17. Верховний Суд зауважує, що за загальним правилом доказування тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову покладається на позивача, за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача. Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний (Постанова ВС від 21.09.2022 року у справі № 645/5557/16-ц).
Згідно із ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно із ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Стаття 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.
У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Вирішальним фактором принципу змагальності сторін є обов`язок сторін у доказуванні, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів.
Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, суд робить висновок про її недоведеність.
Суд зазначає, що позиція сторони відповідача про необґрунтованість позовних вимог, яка викладена у відзиві на позовну заяву, є доведеною та такою, що має правове обґрунтування, внаслідок чого суд приймає таку позицію відповідача при вирішенні спору по суті.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Згідно п.3,4 ст.264 ЦПК України - під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Враховуючи вищевикладене, розглядаючи даний спір в межах заявлених вимог, оцінюючи надані по справі докази щодо їх належності, допустимості, достовірності, а також достатності та взаємності зв`язку у сукупності, приймаючи до уваги те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявність будь-яких прав вимоги щодо стягнення з відповідача безпідставно отриманих коштів в розмірі 45 000доларів США в силу ст.1212 ЦК України - суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Суд вважає, що між сторонами - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , правонаступником якого є єдиний спадкоємець ОСОБА_1 , склались фактичні договірні відносини до яких не можливо застосувати вимоги ст.1212 ЦК України.
Стосовно заявленого клопотання відповідачкою ОСОБА_1 , підтримане її представником адвокатом Коськовецьким В.Ш. про застосування наслідків пропуску строків позовної давності в силу ст.267 ЦК України - суд вважає, що вказане клопотання не підлягає задоволенню, оскільки в судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 - адвокат Мандзюк О.Д. чітко дала пояснення, що позивачка на протязі тривалого часу , починаючи з 2006року, зверталась до суду із позовами до ОСОБА_3 за захистом свого права , метою яких було повернення коштів у сумі 45 000 доларів США чи визнання права власності на об`єкт нерухомості за адресою : АДРЕСА_1 .37.
Зазначене також підтверджено і матеріалами справи .
Згідно ст.261 ЦК України - перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Суд, погоджується з представником позивача, що позивачкою ОСОБА_2 не порушено строки звернення до суду із позовом, які передбачені ст.257 ЦК України.
Відмовляючи у задоволенні позову у повному обсязі , суд на підставі ст. 141 ЦПК України відмовляє позивачу у задоволенні вимог, щодо відшкодування судових витрат.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст.1212, 1216,1268 ЦК України, ст.ст. 4, 12-13, 48, 141, 258-259, 263-266, 268, 354 ЦПК України, суд
ВИРІШИВ:
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Батова Людмила Григорівна, про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів - відмовити.
Судові витрати по справі віднести на рахунок позивача ОСОБА_2 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або в разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Сторони по справі:
позивач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_7 ;
відповідач - ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_8 , адреса проживання: АДРЕСА_1 .
третя особа - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Батова Людмила Григорівна, адреса: м. Дніпро, вул. Михайла Грушевського, 15/25.
Суддя: Федотова В.М.