ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 554/9995/26 Номер провадження 22-ц/814/4809/26 Головуючий у 1-й інстанції Шевська О. І. Доповідач ап. інст. Дорош А. І.
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 вересня 2026 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого - судді - доповідача Дорош А. І.
Суддів: Лобова О. А., Триголова В. М.
при секретарі: Коротун І. В.
за участю представника позивача - адвоката Кожем`як О.В.
переглянув у судовому засіданні в м. Полтава цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на ухвалу Шевченківського районного суду м. Полтави від 06 липня 2026 року, постановлену суддею Шевською О. І., повний текст ухвали складений - дата не вказана
у справі за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: приватний нотаріус Святецька Ірина Вікторівна, про визнання недійсною заяви про відмову від спадщини, -
В С Т А Н О В И В:
01.07.2026 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просив суд: - визнати недійсною заяву ОСОБА_3 про відмову від прийняття спадщини після смерті чоловіка ОСОБА_1 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , вчинену на користь ОСОБА_2 , посвідчену приватним нотаріусом Святецькою І.В.; - скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (із відкриттям розділу), прийняте приватним нотаріусом Святецькою І.В., на підставі якого за ОСОБА_2 було зареєстровано право власності на частку у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , що належала померлому ОСОБА_1 ; - визнати за ОСОБА_3 право власності на законну частку у спадковому майні, а саме на 1/5 квартири за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті чоловіка ОСОБА_1 .
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач є співвласником, якому належить 1/15 частина квартири АДРЕСА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом №2512, виданого 31.07.2025 приватним нотаріусом Святецькою І.В. Право на спадщину набув після смерті батька ОСОБА_1 . Позивач до 16 років проживав у даній квартирі разом з батьками та сестрою ОСОБА_2 . Після закінчення середньої школи позивач вступив до Полтавського військового зенітно-ракетного училища і, за існуючими тоді правилами, був виписаний з батьківської квартири та приписаний в казармі училища. ОСОБА_2 залишилася прописаною у батьків, пізніше зареєструвала там двох своїх дітей. При приватизації житла співвласниками батьківської квартири стали батьки, сестра та її діти ОСОБА_4 та ОСОБА_2 . Коли ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 померла, ОСОБА_2 стала спадкоємцем її частки у квартирі АДРЕСА_2 . Після смерті батька ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 успадкувала 2/3 його частки, в тому числі з урахуванням 1/3 частки від якої відмовилася на користь ОСОБА_5 спадкоємиця першої черги мати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . 23.07.2025 був укладений договір дарування, згідно якого ОСОБА_3 та ОСОБА_2 подарували свої 1/5 частки у квартирі ОСОБА_2 . Таким чином, ОСОБА_2 стала власником 14/15 частин батьківської квартири. Вважає, що ОСОБА_2 , використавши похилий вік матері та пов`язані з цим психомоторні зміни, змусили її до таких несправедливих дій на свою користь, або мати не розуміла та не усвідомлювала своїх дій. У результаті, позивач був повністю позбавлений права на спадщину частки квартири, що належала матері. Після смерті батька у січні 2025 сестра перестала пускати ОСОБА_1 до батьківської квартири, ключі не дає. Позивач не може провідати маму, вважає, що сестра спеціально ізолювала матір, щоб змусити матір віддати їй і приватизувати всю квартиру.
03.07.2026 ОСОБА_1 подано до суду заяву про забезпечення позову шляхом заборони суб`єктам державної реєстрації прав, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, у тому числі, нотаріусам та іншим особам, які наділені повноваженнями державного реєстратора, вчиняти будь-які реєстраційні дії (зокрема, державну реєстрацію права власності, реєстрацію інших речових прав, обтяжень, внесення змін до записів) щодо частки відповідача ОСОБА_2 у праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1381782753101 (а.с. 21-22).
Заява про забезпечення позову мотивована тим, що на теперішній час право власності на спірну квартиру зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Оскільки між сторонами існує гострий правовий спір щодо законності набуття права власності, а відповідач володіє всіма юридичними повноваженнями власника щодо розпорядження майном, існує реальна загроза відчуження квартири на користь третіх осіб (шляхом продажу, дарування) або її обтяження (наприклад, передачі в іпотеку) до вирішення справи по суті. На розгляді у Шевченківському районному суді м. Полтави знаходиться справа №554/17604/25 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про припинення права на частку, що підтверджує наявність гострого конфлікту між сторонами та очевидний намір відповідача одноосібно розпоряджатися спірним нерухомим майном. Якщо відповідач задовольнить свої позовні вимоги або у будь-який момент до винесення рішення у цій справі вирішить продати свої 14/15 часток третім особам, захист прав ОСОБА_1 за цим позовом стане повністю неможливим. Заборона реєстраційних дій є єдиним способом зберегти чинний статус-кво об`єкта нерухомості на період, поки суд встановлює чи законно відповідач взагалі набула право власності від матері. Спірна квартира є єдиним, технічно неподільним об`єктом нерухомого майна, який має один реєстраційний номер у Державному реєстрі речових прав. Виділити 1/15 частку в натурі, без втрати цільового призначення квартири, неможливо. Будь-які реєстраційні дії щодо зміни власника іншої частки цієї квартири до вирішення спору по суті зроблять виконання рішення неможливим.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Полтави від 06 липня 2026 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову шляхом заборони вчинення реєстраційних дій, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: приватний нотаріус Святецька Ірина Вікторівна, про визнання недійсним заяви про відмову від спадщин - залишено без задоволення.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що метою забезпечення позову є реалізація в майбутньому актів правосуддя, у той час як запропоновані позивачем заходи забезпечення позову у вигляді заборони вчинення реєстраційних дій не забезпечать, у разі задоволення позову, виконання рішення, вимоги позивача про забезпечення позову не відповідають заявленим позовним вимогам, обставинам справи та критеріям співмірності.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить ухвалу суду першої інстанції - скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення заяви про забезпечення позову.
Апеляційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_2 має умисел на екстрене відчуження спірної частки квартири з метою унеможливлення виконання майбутнього рішення суду. Зокрема, існує реальна і безпосередня загроза укладення ОСОБА_2 договору дарування спірного майна на користь свого сина, або інших близьких родичів. Відсутність у позивача прямих доказів підготовки квартири до продажу не нівелює цей ризик, оскільки для укладення договору купівлі-продажу чи іпотеки у чинного реєстраційного власника немає жодних юридичних перешкод. Більш того, дізнавшись про наявність судового позову, ОСОБА_2 може вчинити швидкі дії щодо переоформлення квартири на добросовісного набувача з метою унеможливлення повернення майна. Оскільки укладення договору дарування між родичами першого ступеня споріднення не потребує значних фінансових чи часових витрат і може бути вчинене нотаріусом за один день, незастосування заходів забезпечення позову призведе до того, що майно перейде у власність третьої особи. Це повністю нівелює результати судового розгляду, зробить майбутнє рішення невиконуваним та змусить позивача ініціювати нові тривалі судові процеси про визнання договорів дарування недійсними та витребування майна з чужого володіння. Суд першої інстанції абсолютно безпідставно проігнорував той факт, що за відсутності судової заборони ОСОБА_2 має безперешкодну можливість у будь-який момент подарувати спірну частку квартири своєму синові. Така дія повністю заблокує виконання рішення суду у цій справі, оскільки новий власник не є учасником цього процесу. Висновок суду першої інстанції, свідчить про поверхневий підхід до розгляду заяви про забезпечення позову, оцінки ризиків та ігнорування реальних обставин справи.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
У судове засідання апеляційного суду 30.09.2026 не з`явилися інші учасники процесу, вони належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи шляхом направлення 01.09.2026 судових повісток про виклик до суду у цивільній справі на електронні адреси та засобами поштового зв`язку у порядку ч. 6 ст. 128 ЦПК України (а.с. 85-88), які були доставлені до електронних кабінетів та поштовим зв`язком. При цьому, колегія суддів враховує, що електронний варіант ухвали Полтавського апеляційного суду від 31.08.2026 (про призначення справи до апеляційного розгляду на 30.09.2026 о 13-20 год) розміщено в мережі Інтернет за адресою: https://reyestr.court.gov.ua/ та відповідно оприлюднено. Згідно ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до положень ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
За змістом п. 2 ч. 1 ст. 152 ЦПК України, заява про забезпечення позову подається одночасно з пред`явленням позову - до суду, до якого подається позовна заява, за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом.
Згідно ч.ч. 1, 6, 7 ст. 153 ЦПК України, заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду), крім випадків, передбачених частиною п`ятою цієї статті. Залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
Відповідно до ст. 150 ЦПК України, позов забезпечується: позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 1-1) накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем заявлено вимогу про визнання недійсною заяви про відмову від спадщини.
Заяву про забезпечення позову заявник обґрунтовує, зокрема тим, що між сторонами існує гострий правовий спір щодо законності набуття права власності, а відповідач володіє всіма юридичними повноваженнями власника щодо розпорядження майном. Наявність судового спору у справі №554/17604/25 за позовом відповідача до нього про припинення права на частку підтверджує наявність гострого конфлікту між сторонами та очевидний намір відповідача одноосібно розпоряджатися спірним нерухомим майном.
Відповідно до пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Таким чином, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які не є учасниками цього судового процесу.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого перебуває справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог.
При розгляді заяви про забезпечення позову вирішується лише питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову і не вирішуються матеріально-правові вимоги та наперед результат розгляду справи по суті позову.
У даному випадку вид забезпечення позову, який просить застосувати позивач, не відповідає позовним вимогам, оскільки відсутній зв`язок між цим заходом забезпечення позову і предметом позовних вимог зважаючи на те, що він ніяким чином не спроможний забезпечити можливість фактичного виконання рішення у разі задоволення позову.
Застосування такого заходу забезпечення позову, про який просить сторона позивача, ніяким чином не може запобігти утрудненню або невиконанню рішення суду про визнання договору недійсним.
Ураховуючи порядок виконання рішення суду про визнання недійсним договору дарування (в разі задоволення позовних вимог), заборона вчинення реєстраційних дій щодо квартири не є забезпеченням позивачу реального та ефективного виконання судового рішення для попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Ураховуючи те, що метою забезпечення позову є реалізація в майбутньому актів правосуддя, у той час як запропоновані позивачем заходи забезпечення позову у вигляді заборони вчинення реєстраційних дій не забезпечать, у разі задоволення позову, виконання рішення, вимоги позивача про забезпечення позову не відповідають заявленим позовним вимогам, обставинам справи та критеріям співмірності.
Апеляційний суд у складі колегії суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Предметом заяви про забезпечення позову є заборона суб`єктам державної реєстрації прав, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, у тому числі нотаріусам та іншим особам, які наділені повноваженнями державного реєстратора, вчиняти будь-які реєстраційні дії (зокрема, державну реєстрацію права власності, реєстрацію інших речових прав, обтяжень, внесення змін до записів) щодо частки відповідача ОСОБА_2 у праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1381782753101.
Згідно з частинами першою та другою статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
У статті 150 ЦПК України встановлені види забезпечення позову, зокрема накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб, заборона вчиняти певні дії.
Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити, зокрема предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову, захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності. У заяві можуть бути зазначені кілька заходів забезпечення позову, що мають бути вжиті судом, із обґрунтуванням доцільності вжиття кожного з цих заходів (пункти 3, 4 частини першої, частина п`ята статті 151 ЦПК України).
Отже, від заявника вимагається вказати вид (захід) забезпечення позову, визначений статтею 150 ЦПК України, та обґрунтувати необхідність вжиття саме такого заходу забезпечення позову. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу. Суди повинні враховувати інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18 (провадження №14-729цс19) вказано, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №753/22860/17 (провадження №14-88цс20) зазначено, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Цей спір стосується, зокрема, майнових прав на частину будинку. Апеляційний суд встановив, що відповідач під час розгляду справи зареєструвала право власності на будинок. Тому через ризик його відчуження на користь третіх осіб невжиття заходів забезпечення позову у вигляді арешту частини будинку може істотно ускладнити ефективний захист прав позивача у випадку задоволення його позову. Те, що відповідач проживає у будинку впродовж десяти років і після державної реєстрації її права власності на нього ще не вчинила дії, що могли би підтвердити намір відчужити будинок, зокрема, не зверталася до ріелторів і не розміщувала оголошення про продаж, не спростовують висновки апеляційного суду про наявність у відповідача як в одноособового власника можливості вільно розпорядитись будинком, якщо не вжити заходи забезпечення позову. Крім того, той вид забезпечення позову, який застосував апеляційний суд, є домірним заявленим позовним вимогам. Немає підстав вважати, що застосування такого заходу призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки будинок залишається в її володінні та користуванні, а можливість розпоряджатися обмежується на певний час лише щодо частини, якої стосується спір».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2024 у справі №754/5683/22 (провадження №14-28цс23) зазначено, що жодних обмежень щодо застосування такого виду забезпечення позову, як накладення арешту на майно (грошові кошти), лише у сфері майнових спорів або заборони його застосування при вирішенні немайнового спору цивільне процесуальне законодавство не містить. Тому Велика Палата Верховного Суду констатує, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії. Апеляційний суд обґрунтовано прийняв до уваги, що без вжиття заходів забезпечення позову відповідач має можливість безперешкодно відчужити спірне нерухоме майно. Водночас відсутні підстави вважати, що застосування такого заходу забезпечення позову призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки квартира залишається в її володінні та користуванні.
У п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22.12.2006 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» вказано, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого суб`єкта користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до незворотних наслідків.
У справі, яка є предметом даного апеляційного перегляду, суд першої інстанції встановив, що позивачем заявлено вимогу про визнання недійсною заяви про відмову від спадщини.
Колегія суддів також наголошує, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не лише під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову в разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, навпаки, - ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
У відповідності до положень ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Як передбачено вимогами ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Зокрема, переглядаючи законність і обгрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, а також з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, а також з метою пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, для з`ясування обсягу позовних вимог, даних про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, колегія судів встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 просив забезпечити позов шляхом заборони суб`єктам державної реєстрації прав, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, у тому числі нотаріусам та іншим особам, які наділені повноваженнями державного реєстратора, вчиняти будь-які реєстраційні дії (зокрема, державну реєстрацію права власності, реєстрацію інших речових прав, обтяжень, внесення змін до записів) щодо частки відповідача ОСОБА_2 у праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1381782753101.
Матеріали цивільної справи містять Інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта №482436617 від 18.06.2026, згідно якої квартира АДРЕСА_2 , належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_1 (1/15 частка) та ОСОБА_2 (14/15 частки) (а.с. 12).
Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, з яким погоджується колегія суддів апеляційного суду, що метою забезпечення позову є реалізація в майбутньому актів правосуддя, у той час як запропоновані позивачем заходи забезпечення позову у вигляді заборони вчинення реєстраційних дій не забезпечать, у разі задоволення позову, виконання рішення, вимоги позивача про забезпечення позову не відповідають заявленим позовним вимогам, обставинам справи та критеріям співмірності.
Убачається, що, подаючи заяву про забезпечення позову, ОСОБА_1 обґрунтовував її лише тим, що невжиття заходів забезпечення позову унеможливить виконання рішення суду у разі задоволення позову, оскільки відповідач ОСОБА_2 може розпорядитися належним їй на праві власності нерухомим майном.
Проте, будь-яких даних стосовно того, що ОСОБА_2 може вчинити такі дії чи такі дії вже вчиняються нею, суду не надано.
Саме лише посилання у заяві про забезпечення позову на потенційну можливість ухилення відповідача ОСОБА_2 від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення такої заяви.
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову у заявлений ним спосіб, прийшов до правильного висновку, оскільки врахував, що при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування та доцільності вжиття таких заходів, чого позивачем у даному випадку здійснено не було.
Інші доводи апеляційної скарги також не заслуговують на увагу та не дають підстав для скасування судового рішення, оскільки наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження у суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки усім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства України, з якою погоджується суд апеляційної інстанції.
Сторона позивача за умови надання суду належних та допустимих доказів щодо обґрунтовування підстав застосування та доцільності вжиття вказаних заходів забезпечення позову не позбавлена повторного звернення до суду із заявою про забезпечення позову.
Отже, доводи, наведені в обґрунтування апеляційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судового рішення, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального та процесуального права.
Таким чином, оскільки доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового рішення колегія суддів не вбачає.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
З огляду на викладене та керуючись ч. 1 ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, так як рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу - без задоволення, а рішення суду - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 367 ч.1,2, 368 ч. 1, 374 ч.1 п.1, 375 ч.1, 381 - 384 України, Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Шевченківського районного суду м. Полтави від 06 липня 2026 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Касаційна скарга на неї подається протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 30 вересня 2026 року.
СУДДІ: А. І. Дорош О. А. Лобов В. М. Триголов