ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/7520/26 Справа № 214/10663/24 Суддя у 1-й інстанції - Чернова Н. В. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 вересня 2026 року м. Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Бондар Я.М.,
суддів - Акуленка В.В., Остапенко В.О.
сторони:
позивач Акціонерне товариство «Криворізька теплоцентраль»,
відповідачі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
розглянувши у спрощеному позовному провадженні, в порядку ч.13 ст. 7, ч.2 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 березня 2026 року, яке ухвалено суддею Черновою Н.В. у м. Кривому Розі Дніпропетровської області, дата складення повного судового рішення не вказана,
ВСТАНОВИВ
У грудні 2024 року позивач Акціонерне товариство «Криворізька теплоцентраль» (далі АТ «Криворізька теплоцентраль») звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за послугу з постачання теплової енергії (місця загального користування), що виникла по АДРЕСА_1 за надані житлово-комунальні послуги з постачання теплової енергії, за період з 01.11.2021 до 29.02.2024 у сумі 50 858,41 грн., плату за абонентське обслуговування в сумі 230,58 грн., а також інфляційні втрати в сумі 11 353,34 грн., 3% річних у сумі 3 081,72 грн., пеню в сумі 3 754,12 грн., посилаючись на неналежне виконання відповідачами зобов`язань по сплаті за надані житлово-комунальні послуги.
В обґрунтування вимог позивачем зазначено про відключення нежитлового приміщення відповідачів від внутрішньобудинкової мережі централізованого опалення та гарячого водопостачання у зв`язку із облаштуванням автономного опалення. Проте, власники нерухомого майна, обладнаного індивідуальними джерелами опалення, зобов`язані здійснювати оплату на постачання теплової енергії, яка складається з обсягу теплової енергії на опалення місць загального користування і допоміжних приміщень будинку та обсягу теплової енергії на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення.
Житловий будинок АДРЕСА_2 технічно під`єднаний до інженерних мереж позивача та забезпечується постачанням теплової енергії, що підтверджується актами подачі та припинення теплоносія до указаного житлового будинку. У зв`язку з неналежним виконанням відповідачами зобов`язань по оплаті за указані послуги, виникла заборгованість у вищезазначеному розмірі, яку позивач просить стягнути солідарно з відповідачів.
Рішенням Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 березня 2026 року позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь АТ «Криворізька теплоцентраль» заборгованість, що виникла по АДРЕСА_1 , за постачання теплової енергії на опалення місць загального користування допоміжних приміщень та функціонування внутрішньобудинкових систем опалення будинку АДРЕСА_2 , за період з 01.11.2019 до 29.02.2024 в у сумі 50 858,41 гривень, плату за абонентське обслуговування в сумі 230,58 гривень, а також інфляційні втрати в сумі 11 353,34, 3% річних у сумі 3 081,72 гривень, пеню в сумі 496,67 гривень.
Стягнуто у рівних частках з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь АТ «Криворізька теплоцентраль» 3 028,00 гривень в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору, тобто по 1 514,00 гривень з кожного.
У задоволенні іншої частини вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просять скасувати рішення суду першої інстанції та закрити провадження у справі, оскільки справа має розглядатися за правилами господарського судочинства. У випадку не закриття провадження у справі, не залишення позовної заяви без розгляду, тощо - відмовити позивачу у задоволенні його позовних вимог, у тому числі із застосуванням наслідків пропуску строків позовної давності.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що відповідачі є власниками комерційного нежитлового приміщення, що розташоване на цокольному поверсі житлового будинку по АДРЕСА_1 . Вказане приміщення використовувалось відповідачами у спільній господарській діяльності та частина здавалась у найм (оренду) іншій особі, яка до того ж також є суб`єктом господарювання для здійснення господарської діяльності. Посилаючись на положення ч. 1 ст. 20 ГПК України, ст. 4, 45 ГПК України зазначають, що для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб`єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, о виник у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності. Аналіз змісту та підстав поданого позову свідчить, що спір між сторонами стосується певних господарських правовідносин, за якими прямо чи опосередковано здійснювалися розрахунки, у зв`язку з якими між сторонами виник спір. Вважають, що спір у даній справі направлений на вирішення саме господарського спору у порядку господарського судочинства. Посилаючись на положення ч. 4 ст. 367, ч. 2 ст. 377 ЦПК України наполягають, що порушення правил підсудності щодо розгляду вимог чи об`єднання позовних вимог, тощо, які мають розглядатись за правилами іншого (господарського) судочинства, є безумовною підставою для скасування судового рішення незалежно від доводів сторін.
Посилається, що частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції визнав обставин і доводи позивача, які не підтверджені належними та допустимими доказами. Позивачем не надано проектної документації, не надано технічного паспорта будинку, не надано викопіювань інженерних мереж, не надано схеми теплопостачання, не надано доказів фактичного обсягу тепловтрат, не надано доказів фактичного надходження теплової енергії до приміщення відповідачів.
Також суд першої інстанції, застосувавши Методику №315 та №359 не врахував, що спірне приміщення розташоване на цокольному поверсі, не обладнане опалювальними приладами, не має централізованого опалення, має лише транзитні трубопроводи, є фактично неопалювальним приміщенням. Для застосування такої Методики суд мав би встановити фактичну температуру у приміщенні у спірний період, фактичні тепловтрати, наявність тепловіддачі від труб та чи були трубопроводи теплоізольовані належним чином. При цьому суд дійшов технічних висновків без проведення експертизи, що суперечить вимогам процесуального закону.
Судом не враховано відсутність належних доказів фактичного надання послуг позивачем. Відсутні акти приймання-передачі послуг, підписані відповідачами, відсутні показники вузлів розподільного обліку саме щодо приміщення відповідачів, не підтверджено фактичне споживання теплової енергії відповідачами. Сам по собі факт проходження транзитних трубопроводів не є безумовним доказом отримання комунальної послуги.
Також посилаються, що позивачем не дотримано процедури укладення із відповідачами типового індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії, оскільки позивач не виконав свого обов`язку визначеного ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» про розміщення повідомлення про місце опублікування тексту договору у загальнодоступних місцях на інформаційних стендах та/або рахунках на оплату послуг. Оскільки позивач не забезпечив можливість відповідачам ознайомитися з текстом публічного договору, а відтак сплив 30-днів після опублікування договору на сайті позивача, не дає підстав вважати, що він укладений. Враховуючи, що договір між позивачем та відповідачами не укладений, що свідчить про те, що у приміщенні відповідача не здійснювалася подача теплоносія, вважають, що відповідачі не мають сплачувати позивачу будь-які суми щодо цього приміщення, в тому числі і немає обов`язку здійснювати плату за абонентське обслуговування.
Крім того, посилаються, що в рішенні суду зазначено, що правильність нарахування суми боргу підтверджується детальним розрахунком заборгованості. При цьому судом не прийнято посилання відповідачів у відзиві на позовну заяву на неправильне застосування Методики, не надано власного розрахунку з урахуванням викладених доводів. Суд, зазначивши, що відповідачами не надано контрозрахунок, погодився з розрахунком позивача.
Зазначає, що суд порушив принцип повного та всебічного дослідження доказів та безпідставно дійшов висновку про солідарне стягнення заборгованості з відповідачів не врахувавши, що спірне приміщення перебуває у спільній частковій власності відповідачів, а тому кожен із співвласників несе обов`язки пропорційно своїй частці, тобто пополам.
Посилається, що суд першої інстанції не надав належної оцінки питанню застосування строку позовної давності. Позивач звернувся до суду 12 грудня 2024 року із вимогами про стягнення заборгованості починаючи з 01.11.2021 року. Отже, на момент звернення до суду, на думку апелянтів, вимоги про стягнення платежів, строк виконання яких настав до 12.12.2021 року, були заявлені після спливу встановленого законом трирічного строку позовної давності. Вимоги про стягнення інфляційних втрат, 3% річних, пені, є похідними від основного зобов`язання, тому не можуть задоволені в частині вимог, за якими сплив строк позовної давності. Сплив позовної давності є самостійною підставою для відмови у позові за умови заявлення відповідного клопотання стороною спору.
У відзиві на апеляційну скаргу, до якого додано докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, представник позивача АТ «Криворізька теплоцентраль» зазначає, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, в процесі розгляду справи суд не порушив норм ні матеріального, ні процесуального права, а тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Відповідно до частин 1, 3 статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції справа розглядається за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою, в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.
Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно із частиною 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Зважаючи на те, предметом апеляційного оскарження є рішення у справі, ціна позову у якій не перевищує 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, за наявними матеріалами справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.
Судом встановлено, що нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 належить на праві приватної спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , що підтверджується копією Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 24.11.2021 року (а.с. 12 т. 1)
Нежитлове приміщення 58 в будинку за адресою: АДРЕСА_2 перебуває на обслуговуванні АТ «Криворізька теплоцентраль».
АТ «Криворізька теплоцентраль» 01.10.2021 року розмістило на своєму офіційному сайті Типовий індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії та надавало послуги з централізованого опалення до будинку за адресою: АДРЕСА_2 .
Згідно детального розрахунку заборгованості за адресою: за адресою: АДРЕСА_1 , позивачем надавались послуги з постачання теплової енергії (централізованого опалення), але їх вартість своєчасно та в повному обсязі не сплачувалась, у зв`язку з чим за період з 01 листопада 2021 року по 29 лютого 2024 року утворилась заборгованість в сумі 50 858,41 грн. та плати за абонентське обслуговування - 230,58 грн, компенсація за інфляційні втрати 11 353,34 грн., 3% річних 3 081,72 грн. пеня 3 754,12 грн. а всього - 69 278,17 грн.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач у встановлені законом строки не вносив плату за отримані житлово-комунальні послуги, а тому заборгованість підлягає стягненню у судовому порядку.
Крім того, оскільки неправомірними діями відповідачів позивачеві було завдано збитків, по суті матеріальної шкоди, яка виражена в грошовому еквіваленті, а відтак є грошовим зобов`язанням, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що вимоги позивача про стягнення індексу інфляції та трьох відсотків річних узгоджуються з положеннями частини другої статті 625 ЦК України та погодився з наданим позивачем розрахунком інфляційних втрат, 3% річних.
Разом з тим, прийнявши до уваги положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» №530-ІХ від 17.03.2020, суд частково погодився з розрахунком позивача , та дійшов висновку про часткове задоволення вимоги позивача в частині стягнення пені за період з 30.07.2023 року до 29.02.2024 року в сумі 496,67 грн.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, підтвердженими тими доказами, які були досліджені під час розгляду справи.
АТ «Криворізька теплоцентраль» є теплопостачальною організацією у розумінні ст.1 Закону України «Про теплопостачання» як суб`єкт господарської діяльності, який має у користуванні теплогенеруюче обладнання та постачає теплову енергію населенню м. Кривого Рогу.
Постачання теплової енергії є комунальною послугою (ст. 5 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги»). Пунктом 1 ч. 2 ст. 8 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» закріплюється обов`язок надання комунальної послуги виконавцем.
Згідно із ч. 1 ст. 16 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги», надання комунальних послуг здійснюються безперервно, зокрема, крім часу перерв на міжопалювальний період для мереж (систем) опалення (теплопостачання) виходячи з кліматичних умов згідно з нормативно-правовими актами.
Окрім того, теплотранспортуюча організація не має права відмовити споживачу теплової енергії у забезпеченні його тепловою енергією за наявності технічних можливостей на приєднання споживача до теплової мережі (ст. 19 ЗУ «Про теплопостачання»). Тобто надання послуги з постачання теплової енергії є обов`язком позивача як виконавця відповідної комунальної послуги.
Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 12 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги», надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах. Договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірних договорів, затверджених КМУ або іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону.
Згідно з ч. 1 ст. 14 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» передбачено можливість укладання 3-х різних моделей договорів про надання комунальних послуг, яка самостійно обирається співвласниками багатоквартирного будинку, виключно, на підставі рішення прийнятого відповідно до закону.
Якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали з виконавцем комунальної послуги відповідний договір, з ними укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання. Такі договори вважаються укладеними, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця послуги співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги (відповідно до ч. 5 ст. 13 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги»).
Типовий індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії затверджено постановою КМУ «Про затвердження правил надання послуги з постачання теплової енергії та типових договорів про надання послуги з постачання теплової енергії» від 21 серпня 2019 року № 830 (в редакції постанови КМУ від 08 вересня 2021 року № 1022) (далі Правила № 830).
Положення ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» свідчать про обов`язковість договору щодо житлово-комунальних послуг для споживача та не можливість споживача відмовитись від укладання договору (за виключенням у випадках встановлених законом та у порядку встановленому законом), зокрема договору про надання послуги з постачання теплової енергії. За таких обставин, прийняття оферти виконавця послуг з постачання теплової енергії може бути у вигляді мовчання.
АТ «Криворізька теплоцентраль», як виконавцем послуги з постачання теплової енергії, 01 жовтня 2021 року на своєму офіційному сайті: https://tec.dp.ua було розміщено Типовий індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії за посиланням: https://tec.dp.ua/typovyj-indyvidualnyj-dogovir-pro-nadannya-poslugy-z-postachannya-teplovoyi-energiyi/, який є публічним договором приєднання.
Відповідно до п. п. 1, 5 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», індивідуальний споживач зобов`язаний: укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом; оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Так як протягом 30 днів з дня опублікування Типового індивідуального договору, на адресу АТ «Криворізька теплоцентраль» не надходило документів про рішення співвласників багатоквартирного будинку АДРЕСА_2 про обрання моделі договірних відносин, з 01 листопада 2021 року з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 фактично укладено Типовий індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії, який обліковується за реквізитами № 3180/жб від 01 листопада 2021 року.
Відповідно до пункту 5 Типового договору виконавець зобов`язується надавати споживачу послугу відповідної якості та в обсязі відповідно до теплового навантаження будинку, а споживач зобов`язується своєчасно та в повному обсязі оплачувати надану послугу в строки і на умовах, що визначені цим договором.
Обсяг спожитої споживачем послуги визначається як частина обсягу теплової енергії, спожитої у будинку для потреб опалення, визначеної та розподіленої згідно з вимогами Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», та складається з: обсягу теплової енергії на опалення приміщення споживача безпосередньо; частини обсягу теплової енергії на задоволення загальнобудинкових потреб на опалення, який складається з обсягу теплової енергії на опалення місць загального користування і допоміжних приміщень будинку; обсягу теплової енергії на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення.
Відповідно до пункту 41Договору споживач зобов`язаний у разі відключення його приміщення від систем (мереж) централізованого опалення (теплопостачання) в установленому законодавством порядку відшкодовувати частину обсягу теплової енергії на задоволення загальнобудинкових потреб на опалення, який складається з обсягу теплової енергії на опалення місць загального користування і допоміжних приміщень будинку та обсягу теплової енергії на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання (занаявності циркуляції).
Абзацом 6 пункту 14 Правил № 830 передбачено, що відокремлення (відключення) від мереж (систем) централізованого опалення (теплопостачання) та постачання гарячої води не звільняє власників квартир та нежитлових приміщень від обов`язку відшкодування витрат за обсяг теплової енергії, витраченої на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень функціонування внутрішньобудинкових систем опалення будівлі/будинку. Такий обсяг теплової енергії розраховується та розподіляється між всіма споживачами відповідно до Методики розподілу.
Згідно з абзацу 4 пункту 24 Правил № 830, обсяг теплової енергії, витраченої на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень будівлі, а також на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання, розподіляється також на споживачів, приміщення яких обладнані індивідуальними системами опалення та/або гарячого водопостачання або відокремлені (відключені) від системи (мережі) централізованого опалення (теплопостачання) та постачання гарячої води.
Пункт 38 Правила № 830 визначає, що споживач не звільняється від оплати послуги у частині відшкодування витрат за частину обсягу теплової енергії на задоволення загальнобудинкових потреб на опалення, який складається з обсягу теплової енергії на опалення місць загального користування і допоміжних приміщень будинку та обсягу теплової енергії на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання (за наявності циркуляції), у разі відключення (відокремлення) його квартири або нежитлового приміщення від мереж (систем) централізованого опалення (теплопостачання).
Згідно з підпунктом 12 пункту 42 Правила № 830 споживач має право відключитися від систем (мереж) централізованого опалення (теплопостачання); це право не звільняє споживача від зобов`язання відшкодовувати частину обсягу теплової енергії на задоволення загальнобудинкових потреб на опалення.
Підпунктом 13 пункту 45 Правила № 830 визначено, що індивідуальний споживач зобов`язаний у разі відключення його приміщення від систем (мереж) централізованого опалення (теплопостачання) в установленому законодавством порядку відшкодовувати частину обсягу теплової енергії на задоволення загальнобудинкових потреб на опалення.
Відповідно до частини другої статті 382 ЦК України власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку.
Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.
Внутрішньобудинкові мережі централізованого опалення належать до інженерного (технічного) обладнання житлового будинку та є його невід`ємною частиною.
Співвласники квартир та нежитлових приміщень повинні брати участь у витратах на утримання будинку пропорційно займаній площі житла, а відключення від мереж централізованого опалення та гарячого водопостачання не є підставою для звільнення мешканців від такої участі (позиція Верховного Суду висловлена в постанові від 22 грудня 2020 року по справі № 311/3489/18).
Нежитлове приміщення АДРЕСА_3 забезпечується тепловою енергією від індивідуального джерела опалення, а тому заборгованість утворилася у зв`язку з несплатою за надану послугу на опалення місць загального користування і допоміжних приміщень будинку та обсягу теплової енергії на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення.
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ст.629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Як вбачається із матеріалів справи, факт поставки теплової енергії до житлового будинку АДРЕСА_2 у період 01 листопада 2021 року по 29 лютого 2024 року підтверджується актами подачі та припинення подачі теплоносія на житловий будинок.
Згідно з пунктом 8 Правил № 830 опалювальний період - період, протягом якого теплопостачальні організації постачають теплову енергію для потреб опалення.
Постачання теплової енергії для потреб опалення здійснюється в опалювальний період. Рішення про початок та закінчення опалювального періоду приймається органами місцевого самоврядування з урахуванням кліматичних умов згідно з будівельними нормами і правилами, правилами технічної експлуатації теплових установок і мереж, державними санітарними нормами і правилами.
Отже, подача та припинення подачі теплоносія на житловий будинку АДРЕСА_2 здійснювалися на виконання рішень Виконкому Криворізької міської ради про початок та закінчення опалювального сезону.
Обсяг спожитої у будинку послуги визначається як обсяг теплової енергії, спожитої в будинку за показаннями засобів вимірювальної техніки вузла (вузлів) комерційного обліку або розрахунково відповідно до Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Мінрегіону від 22 листопада 2018 року № 315 (далі - Методика розподілу). Одиницею вимірювання обсягу спожитої послуги є гігакалорія (Гкал) (п. 11 Типового договору).
Згідно з приписами пунктом 19 Правил № 830, комерційний облік послуги здійснюється вузлом (вузлами) комерційного обліку, що забезпечує (забезпечують) загальний облік споживання послуги у будівлі, її частині (під`їзді), обладнаній окремим інженерним вводом, згідно з показаннями його (їх) засобів вимірювальної техніки.
Відповідно до пункту 24 Правил № 830, розподіл між споживачами обсягу спожитої у будівлі послуги здійснюється з урахуванням показань вузлів розподільного обліку/приладів-розподілювачів теплової енергії, а у разі їх відсутності - пропорційно опалюваній площі (об`єму) приміщення споживача відповідно до Методики розподілу.
Згідно із п. 10 Методики розподілу базою для розподілу загального обсягу спожитої теплової енергії у будівлі/будинку за відсутності приладів розподільного обліку теплової енергії є опалювана площа приміщень, зазначена у договорі про надання послуги з постачання теплової енергії.
У разі, якщо відомості про опалювану площу не були надані споживачем, базою для розподілу загального обсягу спожитої теплової енергії у будівлі/будинку за відсутності приладів розподільного обліку теплової енергії є загальна площа приміщення у метрах квадратних, визначена за даними, зазначеними у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а у разі відсутності у ньому інформації про окремі приміщення - за даними, зазначеними у документах, що посвідчують право власності на такі приміщення.
Пунктом 2 Правил № 830 встановлено, що опалювана площа (об`єм) приміщення це загальна площа (об`єм) приміщення без урахування площі лоджій, балконів, терас.
Судом встановлено, що в будинку АДРЕСА_2 встановлений комерційний прилад обліку теплової енергії, що підтверджується актом про технічний огляд вузла обліку теплової енергії від 29.10.2018 та актом від 09.08.2022 року та свідоцтвом про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки, що діє до 04.07.2026 року.
Прилад-розподілювач теплової енергії в зазначеному будинку не встановлено, тому розподіл обсягу спожитої енергії по будинку здійснюється з урахуванням приладу комерційного обліку і пропорційно опалювальній площі приміщення.
Таким чином, суд першої інстанції вірно погодився з розрахунком позивача та визначив, що у період з листопада 2021 по 29 лютого 2024 відповідачами за адресою: АДРЕСА_1 було спожито теплову енергію на загальну суму 50 858,41,61 грн.
Згідно з п.32 Типового договору плата за абонентське обслуговування нараховується щомісяця. Початок і закінчення розрахункового періоду для розрахунку за платою за абонентське обслуговування завжди збігаються з початком і закінченням календарного місяця відповідно.
Частиною 1 статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що плата за абонентське обслуговування це платіж, який споживач сплачує виконавцю комунальної послуги за індивідуальним договором про надання комунальних послуг, що включає витрати виконавця, пов`язані з укладенням договору про надання комунальної послуги, здійсненням розподілу обсягу спожитих послуг між споживачами, нарахуванням та стягненням плати за спожиті комунальні послуги, обслуговуванням та заміною вузлів комерційного обліку води і теплової енергії (у разі їх наявності у будівлі споживача), крім випадків, визначених цим Законом, а також за виконання інших функцій, пов`язаних з обслуговуванням виконавцем абонентів за індивідуальними договорами.
Відповідно до актів передачі-прийняття теплової енергії (надання послуг) та актів надання послуг з абонентського обслуговування за адресою: АДРЕСА_1 відповідачам за період з листопада 2021 по 29 лютого 2024 нарахована плата з абонентського обслуговування на суму 230,58 грн.
Всі вищенаведені акти та рахунки на оплату спожитої теплової енергії та послуги з абонентського обслуговування направлялися відповідачам.
Відповідно до пункту 34 Типового договору, споживач здійснює оплату за цим договором щомісяця не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом, що є граничним строком внесення плати за спожиту послугу.
Таким чином, оскільки відповідачі не виконували свої грошові зобов`язання щодо оплати за надані послуги внаслідок чого у них утворилась заборгованість за Типовим договором щодо нежитлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 за період з листопада 2021 по 29 лютого 2024 за послугу з постачання теплової енергії у розмірі 50 858,41 грн та плати за абонентське обслуговування 230,58 грн, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення вказаної заборгованості з відповідачів на користь позивача.
Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).
Відповідно до вимог ст. 610 ЦК України, невиконання зобов`язання або його виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання, є порушенням зобов`язання.
Відповідно п.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Приписами пункту 44 Типового договору встановлено, що сторони несуть відповідальність за невиконання умов цього договору відповідно до цього договору або закону.
Згідно із п. 45 Типового договору, у разі несвоєчасного здійснення платежів споживач зобов`язаний сплатити пеню в розмірі 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення. Нарахування пені починається з першого робочого дня, що настає за останнім днем граничного строку внесення плати за послугу.
Згідно із ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Оскільки неправомірними діями відповідача позивачеві було завдано збитків, по суті матеріальної шкоди, яка виражена в грошовому еквіваленті, а відтак є грошовим зобов`язанням, суд першої інстанції дійшов обґрунтовановиснкував, що позовні вимоги позивача про стягнення пені, індексу інфляції та трьох відсотків річних узгоджуються з положеннями частини 2 статті 625 ЦК України та дійшов висновку про їх стягнення у розмірі визначеному судом.
Доводи апеляційної скарги відповідачів щодо ненадання позивачем доказів постачання теплової енергії колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки в матеріалах справи міститься Детальний розрахунок обсягу споживання послуги з постачання теплової енергії за договором № 3180/жб від 01 листопада 2021 року, який був доданий до позовної заяви і в якому розраховано обсяг спожитої відповідачем послуги з постачання теплової енергії у спірний період з урахуванням фактичного споживання послуги будинком та опалювальної площі приміщення відповідача.
Також не приймаються доводи відповідачів щодо безпідставного покладення на відповідачів солідарного обов`язку по сплаті заборгованості, оскільки з Інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є співвласниками нежилого приміщення загальною площею 181,6 кв.м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 на підставі приватної спільної сумісної власності (по 1/1 у кожного). Тому посилання відповідачів на те, що вони мають нести відповідальність пропорційно належних їм частин недоречно.
В апеляційній скарзі відповідачі посилаються, що суд першої інстанції не надав належної оцінки питанню застосування строків позовної давності.
З цього приводу колегія суддів зауважує, що відповідно до частини 3 статті 267 ЦК України суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення.
Тлумачення цієї норми, положення якої сформульоване зі словом «лише» (аналог «тільки», «виключно»), та відсутність будь-якого іншого нормативно-правового акту, який би встановлював інше правило застосування позовної давності, дає підстави для твердження, що із цього положення випливає безумовний висновок, відповідно до якого за відсутності заяви сторони у спорі позовна давність судом не застосовується.
Отже, без заяви сторони у спорі ні загальна, ні спеціальна позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, оскільки можливість застосування позовної давності пов`язана лише із наявністю про це заяви сторони.
Суд за власною ініціативою не має права застосувати позовну давність.
За змістом загальних норм права заява про застосування позовної давності може бути розглянута, якщо вона подана під час розгляду справи в суді першої інстанції.
Разом з тим, під час розгляду справи в суді першої інстанції ані відповідачем ОСОБА_1 , який приймав участь у справі також через свого представника, ані відповідачем ОСОБА_2 питання про застосування строків позовної давності не порушувалось, тому у суду першої інстанції не було правових підстав для вирішення питання щодо застосування строків позовної давності.
Не можна погодитись і з доводами апеляційної скарги про те, що спір у даній справі відноситься до юрисдикції господарського суду.
Так, спір є господарським та підвідомчий господарському суду, зокрема, за наявності таких умов: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, та спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, а також відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
Отже, господарські суди на загальних підставах вирішують усі спори між суб`єктами господарської діяльності, а також спори і в тому разі, якщо сторонами в судовому процесі виступають фізичні особи, що не є суб`єктами підприємницької діяльності, за умови якщо це прямо передбачено процесуальним законом.
Поряд з тим, відповідно до ч. 1 ст. 2, ч. 1 ст. 19, ч. 2 ст. 48 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є: по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства; по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа - учасник приватноправових відносин.
З огляду на те, що предметом позову АТ «Криворізька теплоцентраль» є стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , як з фізичних осіб, заборгованості за надану послугу з постачання теплової енергії, позов належить до юрисдикції загальних судів та підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства. Те, що приміщення, яке належить відповідачам є нежитловим приміщенням, саме по собі не свідчить про необхідність розгляду справи саме в провадженні господарського судочинства. Здача в оренду вказаного приміщення також не свідчить про підсудність справи господарському суду, оскільки використання відповідачами власного майна на свій розсуд та здача його в оренду ще не породжують самі по собі підстав для розгляду справи в порядку господарського судочинства. Предмет позову стосується стягнення заборгованості за надану послугу з постачання теплової енергії (місця загального користування) за нежитлове приміщення, яке належить відповідачам як фізичним особам.
У справі, що розглядається, судом першої інстанції надано відповідь на всі істотні питання, що виникли під час кваліфікації спірних відносин. Наявність у позивача іншої точки зору на встановлені судом обставини та щодо оцінки наявних у матеріалах доказів не спростовує законності та обґрунтованості прийнятих судом першої інстанції рішення та фактично зводиться до спонукання суду апеляційної інстанції до прийняття іншого рішення на користь відповідачів.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянтів по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих і правильних висновків суду першої інстанції.
Наведені апелянтами в апеляційній скарзі доводи не можуть бути прийняті колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.
Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд,
ПОСТАНОВИВ
Апеляційну скаргу відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 березня 2026 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повне судове рішення складено 30 вересня 2026 року.
Головуючий:
Судді: