ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/7341/26 Справа № 185/5911/25 Суддя у 1-й інстанції - Бабій С. О. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 вересня 2026 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Халаджи О. В.
суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П.
секретар: Кругман А.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 квітня 2026 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди (суддя першої інстанції Бабій С.О.),
В С Т А Н О В И В:
У травні 2025 року ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_2 звернувся до Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області з позовом до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я в якому просив стягнути з відповідача на свою користь в рахунок відшкодування моральної шкоди 100 000 грн.
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 квітня 2026 року позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я 40 000 грн.
Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» судовий збір на користь держави в сумі 400 грн.
Із вказаним рішенням суду не погодилась представник ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» - Солодовник Ю.С. та подала апеляційну скаргу, в якій зазначила, що воно ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Скарга мотивована тим, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи та без належного обґрунтування визначив розмір моральної шкоди. Відповідач зазначає, що нещасний випадок стався внаслідок порушення самим позивачем вимог інструкції з охорони праці, після події він продовжував працювати без обмежень, не звертався із заявами про переведення на легшу роботу чи неможливість виконувати трудові обов`язки, а належного причинного зв`язку між подією та заявленими моральними стражданнями не доведено.
Також апелянт посилається на те, що позивачу встановлено лише 20 % втрати професійної працездатності, він не потребує стороннього догляду, реабілітації, психологічної допомоги та інших спеціальних заходів, а доказів фактичного виконання медичних рекомендацій і суттєвого погіршення якості життя не надано.
Представник ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» - Солодовник Ю.С. просила змінити рішення, зменшивши розмір моральної шкоди до 20 000 грн., із виплатою ануїтетними щомісячними платежами протягом двох місяців.
На апеляційну скаргу від позивача надійшов відзив в кому зазначено, що Заподіяна позивачу моральна шкода полягає у тому, що внаслідок отриманої виробничої травми порушено та порушуються нормальні життєві зв`язки позивача, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання. З моменту отримання травми, він постійно відчуває фізичні страждання та біль, обґрунтовані важкістю самопочуття та особливостями лікування. Окрім того, внаслідок травми, що супроводжується значною втратою працездатності, систематичною необхідністю отримання медичної допомоги, він постійно відчуває психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, вираженої у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості, у почуттях страху, поганому сні на фоні сильних больових відчуттів. Все це постійно і негативно позначалося і позначається сьогодні на душевному та фізичному станах. На даний час його самопочуття не поліпшується, негативні зміни у його житті є незворотними, усвідомлення чого, завдає йому душевного болю та страждань. Перелічені негативні явища не можуть не викликати переживання, страждання, стрес, депресію. Отже, факт моральних страждань є очевидним і не потребує доказуванню іншими засобами доказування.
Учасники справи про час, дату та місце розгляду справи були повідомленні належним чином.
Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач тривалий час працював у відповідача, що підтверджується копією трудової книжки позивача, яка міститься в матеріалах справи.
Позивачем надано суду акт форми Н-1/П від 01 квітня 2024 року відповідно до п. 4 акту встановлює обставини, за яких стався нещасний випадок з позивачем, а саме: 24.03.2024 року в першу зміну начальник котельного цеху Центральної збагачувальної фабрики ОСОБА_3 в телефонному режимі видала наряд машиністу (кочегару) котельні ОСОБА_4 (старша зміни), яка записала його в журналі видачі нарядів, ознайомила з нарядом працівників котельного цеху Центральної збагачувальної фабрики та провела інструктаж з безпечного виконання робіт. ОСОБА_4 отримала наряд на обслуговування обладнання котельні, машиніст (кочегар) котельні ОСОБА_5 отримала наряд на виконання робіт з обслуговування обладнання котла ПК №2, апаратник хімводоочищення ОСОБА_6 отримала наряд на обслуговування обладнання хімводоочищення, оператор теплового пункту ОСОБА_7 отримала наряд на обслуговування обладнання теплового пункту, машиніст (кочегар) котельні ОСОБА_8 отримала наряд на обслуговування обладнання золовидалення, електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування ОСОБА_1 отримав наряд на обслуговування електрообладнання котельні.
О 12 годині 45 хвилин працівники котельного цеху ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 готували котел ПК №2 до виходу з гарячого резерву та запуску в роботу. Враховуючи температуру зовнішнього повітря (+14°С), для зменшення потужності котла, ОСОБА_5 , за погодженням з ОСОБА_4 , прийняла рішення про зменшення швидкості ходу решітки топки котла, що передбачено технологію виконання робіт. Для цього, ОСОБА_5 дала вказівку електромонтеру з ремонту та обслуговування електроустаткування ОСОБА_1 перевстановити ремінь приводу решітки на шків іншого діаметру та показала йому, як це зробити. ОСОБА_1 не виконавши вимоги технічних заходів електробезпеки, шо передбачені інструкцією по професії, а саме: не прийняв заходів, що унеможливлюють мимовільне або помилкове включення механізму під час виконання робіт, не вивісив плакат «Не вмикати працюють люди!» на відключеному кнопковому пості керування приводом решітки, приступив до виконання робіт. ОСОБА_4 та ОСОБА_5 які знаходились на місці виконання робіт, та є відповідальними за безпечну експлуатацію котлоагрегату, не зупинили небезпечні дії ОСОБА_1 та допустили його до виконання робіт без прийняття заходів, що унеможливлюють мимовільне або помилкове включення механізму під час виконання робіт.
З першої спроби, ОСОБА_1 встановив ремінь на насосні шківи. ОСОБА_5 повторно підійшла до ОСОБА_1 та скорегувала його дії на правильне встановлення ременя. Після чого, о 13 годині 00 хвилин, залишивши його виконувати цю роботи, ОСОБА_5 повернулась до котла, оглянула рівень води і топку котла та підійшла до шафи керування котлом (відстань від приводу решітки до шафи управління котлом складає 4 м). Для запуску котлоагрегату необхідно було подати паливо (вугілля) до топки. Для цього ОСОБА_5 не впевнившись, чи закінчив ОСОБА_1 переключення ременя, включила пневмомеханічні закидачі № l, 2 шляхом натискання кнопок, що розташовані на шафі керування та автоматично натиснула кнопку включення решітки, яка розташована поряд із кнопками включення пневмомеханічних закидачів. Цi дії ОСОБА_5 виконала автоматично, забувши, що ОСОБА_1 виконує роботи на приводі решітки. Під час увімкнення решітки пальці правої кисті ОСОБА_1 потрапили між шківом і ременем та були пошкоджені.
ОСОБА_4 та ОСОБА_6 побачивши травмованого ОСОБА_1 , направились до аптечки за бинтами. ОСОБА_5 забинтувала потерпілому руку для зупинки кровотечі. ОСОБА_4 в телефонному режимі повідомила начальника котельного цеху ОСОБА_3 та диспетчера підприємства про нещасний випадок на виробництві. Також, ОСОБА_4 подзвонила у медичний пункт Центральної збагачувальної фабрики для направлення медичної сестри на котельню та рушила їй назустріч. Потерпілий у цей час також направлявся у медичний пункт.
У медичному пункті ОСОБА_1 отримав долікарняну допомогу, про що є запис у журналі реєстрації амбулаторних пацієнтів. Після цього, працівники медичного пункту за допомогою телефонного зв`язку викликали реанімаційну протишокову групу, яка доставила ОСОБА_1 . До КНП «Павлоградська лікарня інтенсивного лікування» Павлоградської міської ради міста Павлограда. У медичному закладі потерпілому було проведено обстеження та встановлено діагноз: травматична ампутація основної фаланги 2-го пальця, травматична ампутація нігтьової фаланги 3- го пальця, забійні рани 4-го та 5-го пальців правої кисті та самої правої кисті з контузією м`яких тканин. Відповідно до п.7 акту висновком комісії зазначено, що нещасний випадок вважається пов`язаним з виробництвом.
Згідно довідки Медико-соціальної експертної комісії від 02 грудня 2024 року серії 12 ААА № 144128 позивачу первинно безстроково встановлено ступінь втрати працездатності на рівні 20% по трудовому каліцтву, що підтверджується матеріалами справи.
Таким чином, при визначені розміру моральної шкоди суд оцінює глибину, характер та тривалість душевних страждань та нервових переживань, істотності недоотриманих благ, а також конкретні обставини по справі і розмір втрати професійної працездатності, призначення позивачу групи інвалідності, характер професійних захворювань та їх наслідки для здоров`я позивача, керується принципом розумності, виваженості та справедливості. Крім того, розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.
За таких обставин, суд вважає розумним та справедливим стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 40 000 грн , а в іншій частині відмовити.
Апеляційний суд погоджується з даним висновком суду першої інстанції.
Згідно зі ст. 3 Конституцією України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Згідно з ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Статтею 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року № 155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров`ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров`ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров`я.
Згідно ст. 4 Закону України Про охорону праці, державна політика в галузі охорони праці базується, зокрема на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці; соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.
Згідно зі ст. 6 Закону України Про охорону праці умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам законодавства.
Відповідно до ст.13 Закону України Про охорону праці роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.
Статтею 153 Кодексу законів про працю України встановлено, що забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Враховуючи зазначені положення, відповідач мав створити позивачу, як і іншим працівникам належні безпечні умови праці, за яких факт настання професійних захворювань, нещасних випадків, іншого пошкодження здоров`я чи настання смерті були б неможливими.
Відповідно до вимог статті 173 КЗпП України, шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Згідно статті 237-1 КЗпП України, відшкодування шкоди власником, або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року № 1-рп/2004, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 08.10.2008 року № 20-рп/2008, громадянам надано право на відшкодування моральної шкоди за рахунок власника, або уповноваженого ним органу (роботодавця).
За таких обставин, з огляду на вищезазначені норми Законів, судом встановлено що позивачу спричинено моральну шкоду, у зв`язку з ушкодженням здоров`я, внаслідок неналежного виконання відповідачем вимог законодавства стосовно створення та підтримання безпечних умов праці, що спричинило ушкодження здоров`я позивача.
Право на компенсацію за моральну шкоду, виникає у особи з дня встановлення йому стійкої втрати працездатності вперше висновком медико-соціальної експертної комісії (дана правова позиція знайшла своє відображення в постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 11 травня 2016 року по справі № 6-3149цс15).
Відповідно до ч.1 ст.1168 ЦК України, моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.
У справі встановлено, що з позивачем стався нещасний випадок, що підтверджується актом розслідування (спеціального розслідування) нещасного випадку форми Н-1/п від 01 квітня 2024 року. Відповідно до п.7 акта висновком комісії зазначено, що нещасний випадок пов`язаний з виробництвом.
Згідно довідки МСЕК від 02 грудня 2024 року, серії 12 ААА №144128 позивачу первинно безстроково встановлено ступінь втрати працездатності на рівні 20% по трудовому каліцтву.
Таким чином, при визначені розміру моральної шкоди суд оцінює глибину, характер та тривалість душевних страждань та нервових переживань, істотності недоотриманих благ, а також конкретні обставини по справі і розмір втрати професійної працездатності, призначення позивачу групи інвалідності, характер нещасного випадку, що стався з позивачем, та їх наслідки для здоров`я останнього, керується принципом розумності, виваженості та справедливості. Крім того, розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.
Отже, встановивши, що позивач працював на ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля». Внаслідок нещасного випадку, що стався з позивачем на виробництві відповідача ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», визначено ступінь втрати професійної працездатності у розмірі 20% безстроково. Враховуючи глибину фізичних та моральних страждань позивача, неможливість відновлення попереднього фізичного стану, тяжкість і незворотність змін у буденному житті, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд обґрунтовано стягнув із відповідача моральну шкоду у розмірі 40 000 грн.
Приведені в апеляційній скарзі доводи про те, що суд не дав оцінки наданим доказам не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права.
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в своїй постанові від 15 червня 2020 року у справі № 212/3137/17-ц зазначив, що невиконання роботодавцем обов`язку по забезпеченню безпечних і здорових умов праці, яке мало наслідком виникнення у позивача професійного захворювання, втрати працездатності й встановлення інвалідності, є підставою для відшкодування роботодавцем (його правонаступником) заподіяної працівнику моральної шкоди.
У постанові Великої палати Верховного Суду від 5 грудня 2018 року у справі №210/5258/16-ц зазначено, що суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, об`єктивно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, врахувавши обставини отримання ОСОБА_1 виробничої травми під час виконання ним робіт на підприємстві ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», а також наслідки, спричинені нещасним випадком на виробництві, які полягають у втраті позивачем 20 % працездатності безстроково та необхідності лікування, дійшов мотивованого висновку про наявність правових підстав для покладення на відповідача цивільно-правової відповідальності з відшкодування моральної шкоди, завданої позивачу, у розмірі 40 000 грн.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як не має і не може бути точного мірила майнового виразу душевного болю. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Суд апеляційної інстанції не встановив підстав для зменшення визначеного судом першої інстанції розміру компенсації. Заперечуючи проти розміру стягнутої на користь позивача компенсації, відповідач на порушення вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України не подав належних і допустимих доказів.
Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.
Суд першої інстанції повно та всебічно перевірив обставини справи, дав їм належну оцінку та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для скасування рішення суду в межах доводів апеляційної скарги не має.
Враховуючи зазначене, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення - без змін.
Керуючись статтями 374, 375, 382, 383 ЦПК України, апеляційний суд,
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» залишити без задоволення.
Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 квітня 2026 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення.
Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 29 вересня 2026 року.
Судді: О. В. Халаджи
А.В. Гапонов
Л.П. Никифоряк