ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/8776/26 Справа № 180/409/26 Суддя у 1-й інстанції - Янжула О.С. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
30 вересня 2026 року Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого - судді Ткаченко І.Ю.
суддів - Свистунової О.В., Пищиди М.М.,
за участю секретаря - Триполець В.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу
за позовом ОСОБА_1 до російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації про відшкодування моральної шкоди
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на заочне рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 20 травня 2026 року,-
В С Т А Н О В И В:
25 лютого 2026 року ОСОБА_1 подала до Марганецького міського суду Дніпропетровської області позовну заяву до російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації про відшкодування моральної шкоди. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 24.02.2022 року російська федерація здійснила повномасштабне збройне вторгнення на територію України, що стало підставою для введення з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року воєнного стану на території України, цей факт загальновідомий, що не потребує доказуванню. На дату подачі позову воєнний стан в Україні діє. Позивач ставить питання відшкодування їй моральної шкоди, яка виникла в результаті протиправних, протизаконних дій відповідача. Місто Маріуполь Донецької області у лютому-березні 2022 року перебувало під інтенсивними артилерійськими та авіаційними ударами з боку збройних сил російської федерації, що призвело до масштабних руйнувань цивільної інфраструктури, масової загибелі мирного населення, гуманітарної катастрофи. Факти інтенсивних бомбардувань, блокади міста, відсутності води, тепла, електроенергії та продовольства у березні 2022 року широко висвітлювалися у засобах масової інформації. На момент активних бойових дій позивач проживала за адресою: АДРЕСА_1 . У березні 2022 року вона перебувала в умовах артилерійських та авіаційних обстрілів, відсутності електроенергії, водопостачання та опалення, дефіциту продуктів харчування та медикаментів, перебувала серед зруйнованих будинків та загиблих осіб, постійного страху за своє життя. 17 березня 2022 року вона була змушена самостійно залишити місто без офіційного «зеленого коридору», з реальним ризиком обстрілів, рухаючись через окуповані території. Під час проходження блокпостів військовослужбовці рф та підконтрольних їй незаконних формувань здійснювали її обшук, принижували її гідність, висловлювали погрози, що спричинило додаткову психологічну травматизацію. Вона є особою пенсійного віку, що об`єктивно підвищує вразливість до стресових факторів. Після подій у Маріуполі у неї погіршився стан здоров`я, їй встановлено діагноз М16.6 Двобічний коксартроз ІІІ ст., хронічний тендосиновіїт, стійкий больовий синдром контрактура суглобів, значне стійке порушення функції суглобів опори та ходи, опущення передньої стінки піхви, везікоцеле лапаротомія, гістеректомія 2005 р., передня кольпарафія з транспозицією сечового міхура 03.03.2023 р., розрив сітківки з кришечкою, міопія слабкого ступеня обох очей, тиреоїдит. У власності рф знаходиться квартира за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить позивачці на підставі договору купівлі-продажу від 28.05.2012 року. Зазначене майно є пошкодженим внаслідок обстрілів з боку рф. Разом із житлом вона втратила усе майно, що знаходилося в середині. З огляду на характер правопорушення, масштаб порушених прав та глибину моральних страждань позивач визначає розмір компенсації у сумі 20 000 доларів США, що еквівалентно 865 964 гривень за офіційним курсом НБУ станом на 24 лютого 2026 року. Просить суд, стягнути з відповідача в рахунок відшкодування моральної шкоди 20 000 доларів США, що еквівалентно 865 964 гривень за офіційним курсом НБУ станом на 24 лютого 2026 року (а.с. 1-5).
Заочним рішенням Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 20 травня 2026 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації про відшкодування моральної шкоди - відмовлено.
Судові витрати по справі віднесено за рахунок держави (а.с.46-49).
Не погодившись з таким судовим рішенням, ОСОБА_1 звернулася із апеляційною скаргою, в якій посилаючись на його незаконність, необґрунтованість, ухвалене з неправильним застосуванням судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила оскаржуване рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким її позов задовольнити повністю.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт наголошує на тому, що перебування в оточеному та ізольованому Маріуполі під безперервними обстрілами, без води, світла, тепла, їжі та медичної допомоги є загальновідомим фактом гуманітарної катастрофи, а не звичайним психологічним дискомфортом, який відчувають громадяни на іншій території України. Сам факт перебування в блокадному місті беззаперечно свідчить про надзвичайні фізичні й психічні страждання. Вказує, що суд першої інстанції помилково поставив під сумнів проживання позивачки в Маріуполі через її реєстрацію у м. Марганець, оскільки законодавство України чітко розмежовує зареєстроване та фактичне місце проживання, а довідка ВПО є офіційним документом державного органу, який підтверджує факт переміщення з території бойових дій. Зазначає про те, що місцевий суд помилково ототожнив моральну шкоду із шкодою здоров`ю, а вимога суду надати документальні докази проходження окупаційних блокпостів та перевірок є неправомірною, оскільки окупанти таких довідок не видавали, а будь-яка фото- чи відеофіксація створювала реальну загрозу для життя. За таких обставин оцінка доказів має ґрунтуватися на об`єктивній можливості їх отримання (а.с.51-54).
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, яка народилася смт. Машівка, Машівського району, Полтавської області та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується відомостями паспорту громадянина України серії НОМЕР_1 .
Відповідно до довідки від 21 липня 2022 року № 1213-5001901799, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 21 липня 2022 року є внутрішньо переміщеною особою, фактичне місце проживання/перебування також АДРЕСА_2 .
У власності позивачки перебуває квартира, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить позивачці на підставі договору купівлі-продажу від 28.05.2012 року.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з їх не доведеності.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін (пункти 1, 2, 4 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).
Згідно зі ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч.ч. 1-3 ст. 12 ЦПК України).
Відповідно до пункту 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Відповідно до частини першої статті 49 Закону України «Про міжнародне приватне право» права та обов`язки за зобов`язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.
До зобов`язань, що виникають з дії однієї сторони, з урахуванням положень статей 49-51 цього Закону, застосовується право держави, у якій мала місце така дія (стаття 48 Закону України «Про міжнародне приватне право»).
Відповідно до частини другої статті 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є, зокрема, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.
Завдання моральної шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).
Відшкодування моральної шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).
Внаслідок порушення цивільних прав особи згідно частини 1 статті 23 Цивільного кодексу вона має право на відшкодування моральної шкоди, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.
Моральна шкода відшкодовується коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно частиною 1 статті 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до статті 1166 ЦК України шкода, завдана майну фізичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Отже для відшкодування шкоди за правилами статті 1166 ЦК необхідно довести такі факти:
а) протиправність діяння її заподіювача; б) наявність шкоди; в) причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди; г) вина завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.
Наявність всіх вищезазначених умов є обов`язковим для прийняття судом рішення про відшкодування завданої шкоди.
Згідно із частиною 1 статті 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною 2 цієї статті.
Таким чином, частина 1 статті 1167 ЦК України встановлює загальне правило, відповідно до якого відповідальність за заподіяння моральної шкоди настає за наявності загальної підстави - наявності моральної (немайнової) шкоди, а також за наявності всіх основних умов відповідальності, а саме: неправомірної поведінки, причинного зв`язку та вини заподіювача.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Під час визначення компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20, постанова Верховного Суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20).
Загальновідомо (тобто твердження, що не потребує доказування відповідно до ч. 3 ст. 82 ЦПК України), що російська федерація, яка здійснює збройну агресію проти України, зухвало відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну діяльність в Україні.
02 березня 2022 року збройну агресію Російської Федерації проти України у резолюції ES-11/1 "Агресія проти України" визнала Генеральна Асамблея ООН. Вона вимагає від РФ негайного припинення застосування сили проти України, утримання від погроз чи застосування сили проти будь-якої держави ООН, повного та безумовного виведення збройних сил з території України у межах її міжнародно-визнаних кордонів, а також забезпечення повного захисту цивільних осіб, включаючи гуманітарний персонал, журналістів та осіб, які перебувають у вразливому становищі, у тому числі жінок і дітей.
27 квітня 2022 року Парламентська Асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію "Наслідки продовження агресії Російської Федерації проти України: роль і відповідь Ради Європи" № 2433. Визнала, що агресія Російської Федерації проти України є безпрецедентним актом як сама по собі, так і за її далекосяжними наслідками, бо провокує найважчу гуманітарну кризу в Європі з найбільшою кількістю жертв, наймасштабнішим внутрішнім і зовнішнім переміщенням населення з часів Другої світової війни.
14 квітня 2022 року Верховна Рада України визнала дії, вчинені збройними силами РФ та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, геноцидом Українського народу (пункт 1 Заяви Верховної Ради України "Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні", схваленої постановою Верховної Ради України № 2188-IX).
Вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН.
Аналогічні правові висновки зроблено у постановах Верховного Суду від 18 травня 2022 року у справі № 428/11673/19, від 18 травня 2022 року у справі № 760/17232/20-ц, від 12 жовтня 2022 року у справі № 463/14366/21, від 18 грудня 2024 року у справі № 686/29638/23.
Водночас при визначенні грошової компенсації моральної шкоди, завданої внаслідок військової агресії рф проти України, слід враховувати те, що:
- дійсно внаслідок військової агресії російської федерації проти України особа може зазнавати (зазнала) моральної шкоди; - законодавець в статті 23 ЦК передбачив відкритий перелік обставин, які враховуються судом при визначенні розміру грошової компенсації (характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування; інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості);
- розмір грошової компенсації моральної шкоди завданій особі внаслідок військової агресії Російської Федерації проти України може відрізнятися, залежно від того, на які обставини завдання моральної шкоди посилається позивач та які обставини враховані судом при визначенні розміру грошової компенсації моральної шкоди;
- такими обставинами може бути, зокрема: смерть близьких осіб, каліцтво особи чи близьких осіб; місце проживання особи (різняться відчуття осіб, що проживають на території проведення бойових дій чи осіб далеко від цієї території); пошкодження або знищення рухомого майна; права які порушені внаслідок військової агресії Російської Федерації проти України тощо.
До таких висновків дійшов Верховний Суд в постановах від 20 червня 2024 року у справі № 216/5657/22, від 14 жовтня 2025 року у справі № 212/5631/23, від 04 листопада 2025 року у справі № 362/7854/24.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є громадянкою України та постійно проживала на території України.
Суд першої інстанції обґрунтовано встановив, що згідно відомостей паспорту громадянина України серії НОМЕР_1 , виданого Машівським РВ УМВС України в Полтавській області 16.06.1999 року, ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 від 17.08.2016 року. Крім того, згідно відповіді № 2409689 від 03.03.2026 року з ЄДДР позивачка зареєстрована за вказаною адресою з 06.11.2016 року. За цією ж адресою ОСОБА_1 21 липня 2022 року взято на облік як внутрішньо переміщену особу.
Тобто позивачка зареєструвалася як ВПО за місцем своєї постійної офіційної реєстрації, де вона значилася зареєстрованою понад п`ять років до початку повномасштабного вторгнення.
Матеріали справи не містять належних доказів, а саме: довідки з місця роботи у Маріуполі, показань свідків, документів про медичне обслуговування в закладах охорони здоров`я Маріуполя безпосередньо перед лютим 2022 року, які б беззаперечно підтверджували її постійне фактичне проживання у м. Маріуполь на момент початку бойових дій.
Сама по собі наявність у власності квартири у м. Маріуполь підтверджує право власності на майно, проте не є беззаперечним доказом постійного проживання особи у ньому у конкретний період часу.
Посилання апелянта на те, що суд першої інстанції не врахував реальних обставин, в яких перебували мешканці окупованого Маріуполя навесні 2022 року, та фактично поклав на позивача обов`язок надати докази, отримання яких за тих умов було об`єктивно неможливим, колегією суддів відхиляються. Оскільки суд першої інстанції виходив не з вимоги надати офіційні довідки від окупаційних органів, а із сукупності наданих доказів, які виявилися недостатніми для підтвердження обставин, на яких ґрунтується позов. Так, наданий висновок ЛКК № 1401 свідчить про наявність хронічних захворювань, зокрема гістеректомія 2005 року, коксартроз тощо, виникнення яких передувало подіям 2022 року.
За відсутності належних доказів безпосереднього перебування позивачки в оточеному м. Маріуполь навесні 2022 року, самі по собі медичні довідки про хронічні діагнози не підтверджують обставин завдання їй моральних страждань саме внаслідок блокади міста.
Доводи апеляційної скарги про неврахування судом першої інстанції правових висновків Верховного Суду є безпідставними. Оскільки, у справі, що переглядається, позивачкою не усунуто суперечностей між її постійною реєстрацією у м. Марганець з 2016 року та твердженням про проживання у м. Маріуполь, у зв`язку з чим правові позиції Верховного Суду застосуванню підлягають з урахуванням конкретних встановлених обставин справи.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що загальновідомий факт збройної агресії рф проти України не звільняє позивача від процесуального обов`язку довести належними та допустимими доказами обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги в частині особистісного зазнання моральної шкоди за конкретних обставин.
За таких обставин заочне рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 20 травня 2026 року є законним, обґрунтованим, ухваленим із додержанням норм матеріального та процесуального права.
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Апелянт не скористався наданими йому правами, не обґрунтував свої доводи апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Враховуючи зазначене, відповідно до статті 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення - залишенню без змін.
Що стосується судових витрат понесених апелянтом, то колегія суддів їх не переглядає, оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення.
На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд,-
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Заочне рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 20 травня 2026 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.
Повний текст постанови складено 30 вересня 2026 року.
Судді: