ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/8530/26 Справа № 185/4498/26 Суддя у 1-й інстанції - Бондаренко В.М. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
30 вересня 2026 року Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді Ткаченко І.Ю.
суддів - Свистунової О.В., Пищиди М.М.
за участю секретаря - Триполець В.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу
за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження здоров`я
за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля»
на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 травня 2026 року,-
В С Т А Н О В И В:
05 березня 2026 року позивач звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди. В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилається на те, що він протягом тривалого часу працював у шкідливих умовах у різних структурних підрозділах на різних посадах у ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», через що захворів на професійні захворювання. Висновком МСЕК йому первинно з 03.02.2022 року, а потім повторно безстроково з 01.03.2023 року встановлено 60 відсотків втрати професійної працездатності за профзахворювання, з визначенням 3 групи інвалідності. Позивач вважає, що у зв`язку з вказаним хронічним професійним захворюванням порушено та порушуються нормальні життєві зв`язки, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання. Тривалий процес лікування позбавляє позивача можливості вести повноцінний спосіб життя. Він постійно відчуває психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, вираженої у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості, у почуттях страху, поганому сні на фоні сильних больових відчуттів, а тому просив суд стягнути з відповідача в рахунок відшкодування моральної шкоди спричиненої ушкодженням здоров`я внаслідок виконання трудових обов`язків 311 292 грн. (а.с. 1-10).
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 травня 2026 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження здоров`я - задоволено частково.
Стягнуто з ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я 120 000 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовлено, також вирішено питання щодо судових витрат (а.с.48-55).
Не погодившись із рішенням суду, ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» звернулось з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, заявляє вимогу про зміну рішення суду в частині стягнення моральної шкоди до 60 000 грн. (а.с 60-64).
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Судом 1 інстанції встановлено, що згідно із записами у трудовій книжці НОМЕР_1 від 13.07.1990 року (а.с. 16-17) та даних акту за формою П-4 (а.с. 27-29) ОСОБА_1 має має 25 років 1 місяць трудового стажу в умовах впливу шкідливих факторів, працюючи у відповідача ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля».
16.06.2021 року ОСОБА_1 було звільнено відповідачем з посади електрослюсаря підземного ВСП «Шахтоуправління Першотравенське» ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», у зв`язку з невідповідністю виконуваній роботі за станом здоров`я (п. 2 ст. 40 КЗпП України).
20.01.2022 року першим заступником начальника Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області Осадчим І.М. затверджено акт розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) за формою П-4, з якого вбачається, у позивача виявлено наступні діагнози: 1) хронічне обструктивне захворювання легень першої-другої стадії (пиловий бронхіт другої стадії, емфізема легенів першої-другої стадії), група В. Легенева недостатність першого-другого ступеня, J44, J 43.8; 2) радикулопатія шийна С6,С7 та поперекова-крижова L5, S1, з помірно вираженими статико-динамічними порушеннями, стійким больовим та м`язово-тонічним синдромами, нейродистрофією у вигляді двобічного плечолопаткового періартрозу (ПФ другого ступеня), остеоартрозу, у поєднанні з періартрозами колінних і ліктьових суглобів (ПФ другого ступеня), М54.1, М17-М19; 3) хронічна двобічна сенсоневральна приглухуватість другого ступеня (з легким зниженням слуху), код Н 90.3.
Цим же актом встановлено обставини виникнення хронічного професійного захворювання. Тривала дія підвищених концентрацій аерозолю переважно фіброгенної дії у повітрі робочої зони, підвищених рівнів виробничого шуму, внаслідок недосконалості роботи шахтних механізмів і машин (гірношахтне обладнання, двигуни, комбайни, тощо). Внаслідок недосконалості механізмів гірничошахтного обладнання, робочого інструменту в підземних умовах шахти не завжди була можливість використовувати транспортувальні засоби та виробничі механізації для переміщення вантажів внаслідок технологічного обмеження робочого простору, перешкоджаючого їх застосування.
Причини виникнення професійного захворювання. Хімічні фактори: вміст пилу з вмістом вільного SiО2 від 5% до 10% в повітрі робочої зони в 8,02 разів перевищує ГДК (фактичне значення 32,08 мг/м3, при допустимій концентрації - 4 мг/м3). Фізичні фактори: еквівалентний рівень шуму перевищує допустимий на 4дБА (фактичне значення 84 дБА, при допустимому - 80 дБА) по ДСН 3.3.6.037-99; відносна вологість повітря 87,5%, при допустимій - 75%; температура повітря вище нормативних параметрів на 1,1 гр. С (фактичне значення 25,1 гр. С, при допустимому значенні - 20,0-24,0 гр. С мг/м3) по ДСН 3.3.6.042-99, ДСП 3.3.1.095-2002. Важкість праці: маса вантажу, що постійно підіймається та переміщується вручну 40 кг, при нормі до 30 кг; величина статистичного навантаження за зміну при утриманні вантажу, докладанні зусиль двома руками становило 84000 кг/с, при нормі до 70000 кг/с; перебування у вимушеній позі 59,5% часу зміни, при допустимій до 25%; нахили корпусу (кількість за зміну) становили 285 разів за зміну, при допустимих 51-100 разів на зміну.
Особи, які порушили законодавство про охорону праці, гігієнічні регламенти і нормативи: не встановлені.
Згідно довідок Міжрайонної профпатологічної МСЕК серії 12 ААВ № 584210 та серії 12 ААА № 120759 від 16.02.2022 року, ОСОБА_1 первинно з 03.02.2022 року до 01.03.2023 року, встановлено 3 групу інвалідності, а також 60% втрати професійної працездатності сукупно, у тому числі: 40% - радикулопатія з ДФА; 15% - ХОЗЛ; 5% - туговухість. Рекомендовано медикаментозне та санаторно-курортне лікування (а.с.18, 19).
Згідно довідок Міжрайонної профпатологічної МСЕК серії 12 ААГ № 170917 та серії 12 ААА № 127873 від 18.01.2023 року, ОСОБА_1 повторно безстроково з 01.03.2023 року, встановлено 3 групу інвалідності, а також 60% втрати професійної працездатності сукупно, у тому числі: 40% - радикулопатія з ДФА; 15% - ХОЗЛ; 5% - туговухість. Рекомендовано медикаментозне та санаторно-курортне лікування (а.с. 20, 21).
На підтвердження звернення за медичною допомогою внаслідок отриманого професійного захворювання позивачем надано висновок та виписку з історії хвороби, які свідчать про перебування ОСОБА_1 на лікуванні внаслідок отриманого професійного захворювання (а.с. 31-35).
Надані позивачем письмові докази є достатніми, оскільки у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх вимог.
Задовольняючи частково позовні вимоги частково, суд 1 інстанції виходив із того, що ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричинюють йому моральні та фізичні страждання, надані позивачем докази повною мірою вказують, що ушкодження здоров`я відбулося при виконанні ним трудових обов`язків, що у свою чергу призвело як до фізичних, так і до моральних страждань, втрата працездатності призвела до обмеження його можливості вести активний спосіб життя, вільно спілкуватися, внаслідок чого останній змушений прикладати додаткові зусилля для організації свого життя. А тому, з урахуванням міркувань розумності, виваженості та справедливості, зважаючи на ступінь втрати позивачем професійної працездатності - 60%, неможливості відновлення здоров`я позивача, наявності вимушених змін у житті у зв`язку з наявністю професійного захворювання, суд визначив розмір грошового відшкодування моральної шкоди у сумі 120 000,00 грн.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду виходячи з наступного.
Так, у статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року № 155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров`ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров`ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров`я.
Згідно ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Згідно з ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.
Стаття 173 КЗпП України закріплює за потерпілим право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків.
Частина 1 ст. 237-1 КЗпП України передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Згідно з ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.
Згідно з частинами першою та п`ятою статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
У відповідності до статті 4 Закону України «Про охорону праці» державна політика в області охорони праці, базується; зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань.
У п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Згідно з пунктом 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року № 1-рп/2004 моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.
Відсутність причинного зв`язку між завданою позивачу шкодою і особистою необережністю потерпілого, не може бути підставою для відмови у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я на виробництві, оскільки до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв`язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому, вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до такого юридичного складу.
Отже, Закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов`язку власника відшкодувати моральну шкоду, тому суд не приймає до уваги доводи представника відповідача про те, що наявність вини позивача у виникненні професійного захворювання виключає відшкодування відповідачем заподіяної моральної шкоди через ушкодження здоров`я та втрату професійної працездатності.
Як роз`яснено в пункті 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних, тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди)» з наступними змінами, факт заподіяння моральної шкоди пов`язують не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психічного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зв`язків потерпілого, зменшення його суспільної активності, потребують від нього додаткових зусиль для організації життя.
У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року №155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров`ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров`ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров`я.
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
У зв`язку із викладеним колегія суддів погоджується із висновком суду 1 інстанції про часткове задоволення позовних вимог, оскільки такі висновки зроблені з урахуванням міркувань розумності, виваженості та справедливості, зважаючи на тяжкість отриманої виробничої травми, внаслідок якої позивач став інвалідом третьої групи, відсоток втрати працездатності, який становив 60%, стан його здоров`я, який потребує постійного медикаментозного лікування, стаціонарного лікування, відповідно до довідки МСЕК, з урахуванням тяжкості вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, враховуючи ступінь фізичних і моральних страждань позивача, їх тривалість і тяжкість, а також конкретні обставини по справі, і наслідки, що наступили, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди у сумі 120 000,00 грн., відповідає характеру та обсягу моральних страждань, які позивач пережив через ушкодження здоров`я.
Доводи відповідача про те, що позивачем не надано доказів, які б підтверджували протиправність дій відповідача щодо позивача, а вимоги про відповідача про відшкодування моральної шкоди ґрунтуються лише на припущеннях, колегія суддів не приймає до уваги оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення апелянтом норм процесуального закону та спростовуються актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) від 20.01.2022 року, та довідками МСЕК від 16.02.2022 року та 18.01.2023 року.
Зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).
Доводи апеляційної скарги відповідача щодо відсутності доказів підтвердження факту заподіяння позивачу моральної шкоди є безпідставними, оскільки місцевий суд, на підставі медичних документів правильно визнав, що позивачу була заподіяна моральна шкода, так як порушено та порушуються його нормальні життєві зв`язки, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, оскільки відчуває складності, внаслідок чого відчуває моральні страждання. Верховний Суд у постанові від 10.06.2020 року у справі №212/3859/16-ц зазначив, що сам факт стійкої втрати працездатності, з точки зору погіршення здоров`я, втрати важливих особистих здібностей, зміни життєвого укладу, необхідності лікування, веде до висновків про наявність моральної шкоди.
Закону, який би передбачав можливість встановлення факту завдання моральної шкоди потерпілому від нещасного випадку на виробництві лише на підставі висновку МСЕК, немає та не було. Вирішуючи спір про відшкодування моральної шкоди суд першої інстанції не мав встановлювати належність або неналежність виконання МСЕК обов`язку зі встановлення факту завдання позивачеві моральної шкоди. Отже, наявність у МСЕК вказаного обов`язку не обмежує суд у праві встановити факт завдання моральної шкоди на підставі інших доказів, врахувавши характер каліцтва чи іншого ушкодження здоров`я, залишкову працездатність потерпілого тощо.
Вказаний висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від5 грудня 2018 року по справі №210/5258/16-ц, провадження №14-463 цс 18.
Таким чином, доводи скарги про те, що факт спричинення моральної шкоди лише на підставі довідки МСЕК є безпідставними та спростовуються змістом оскарженого рішення.
Доводи відповідача про те, що він в повному обсязі виконував обов`язки, передбачені ст. ст. 153, 158 ЦПК України щодо забезпечення належних умов праці, висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки забезпечення безпечних умов праці є обов`язком відповідача.
Відсутність прямого причинного зв`язку між завданою позивачу шкодою і протиправною поведінкою відповідача не може бути підставою для відмови у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я на виробництві, оскільки до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв`язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому, вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до такого юридичного складу.
Отже, закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов`язку власника відшкодувати моральну шкоду.
Крім того, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в своїй постанові від 15 червня 2020 року у справі №212/3137/17-ц зазначив, що невиконання роботодавцем обов`язку по забезпеченню безпечних і здорових умов праці, яке мало наслідком виникнення у позивача професійного захворювання, втрати працездатності й встановлення інвалідності, є підставою для відшкодування роботодавцем (його правонаступником) заподіяної працівнику моральної шкоди.
Доводи відповідача про те, що на фізичні страждання позивача можуть впливати і інші хвороби, які не є професійними колегія суддів відхиляє, як безпідставні, оскільки зроблені лише на припущеннях апелянта.
Доводи щодо завищеного розміру колегія суддів не бере до уваги, оскільки моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як не має і не може бути точного мірила майнового виразу душевного болю. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо наявності підстав для часткового задоволення позову, та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, особистим тлумаченням норм матеріального права, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Судом першої інстанції на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи та правильно застосовано норми матеріального права.
Недоліків, які призводять до порушення основних принципів цивільного процесуального судочинства та охоронюваних законом прав та інтересів осіб, які беруть участь у справі, та впливають на суть ухваленого рішення під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не встановлено.
Таким чином, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд повно і всебічно перевіривши обставини справи, дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову у відповідності з нормами матеріального права та з дотриманням норм процесуального права.
Згідно з ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишаючи рішення суду без змін не змінює розподіл судових витрат.
Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» - залишити без задоволення.
Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 травня 2026 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.
Повний текст постанови складено 30 вересня 2026 року.
Судді: