ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/7178/26 Справа № 206/503/26 Суддя у 1-й інстанції - Плінська А.В. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 вересня 2026 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі:
судді-доповідача Никифоряка Л.П.,
суддів Гапонова А.В., Халаджи О.В.,
Учасники справи:
позивач ОСОБА_1 ,
відповідач фізична особа-підприємець ОСОБА_2 ,
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в письмовому провадженні у місті Дніпрі справу, що виникла з цивільних правовідносин в якій подана апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Самарського районного суду міста Дніпра від 17 квітня 2026року, головуючий у суді першої інстанції Плінська А.В.
В С Т А Н О В И В:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2026року ОСОБА_1 подала позов в суд проти фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 з вимогами: розірвати укладений між сторонами 19 січня 2026року договір пошиття костюма шляхом дистанційного продажу; стягнути з відповідачки на її користь грошові кошти у розмірі 12 600,00грн, сплачені за костюм неналежної якості; визнати відмову відповідачки у поверненні коштів за товар неналежної якості протиправною.
Існування таких вимог ОСОБА_1 пов`язувала із тим, що 19 січня 2025року вона здійснила онлайн-покупку товару, а саме жіночого брючного костюму молочного кольору з матеріалу напівшерсть в розмірі 38 (М) без найменування моделі (презентація костюму на сторінці продавця в Instagram від 16 вересня 2025року) у відповідача через мобільний додаток з використанням дистанційного способу продажу. Вартість товару становила 12600,00грн. Товар було доставлено ОСОБА_1 службою доставки ТОВ «Нова Пошта» 24 січня 2026року. Після отримання товару позивачкою було виявлено істотні недоліки (дефекти), а саме: невідповідність параметрів моделі погодженим міркам та затвердженому ескізу (технічному завданню), що унеможливлює нормальне використання костюма за його цільовим призначенням; невідповідність кольору костюма кольору, погодженому сторонами під час оформлення замовлення (позивачу було повідомлено, що колір костюму молочний, а після її повідомлення про невідповідність кольору повідомлено, що товар кольору "офф вайт"); невідповідність тканини узгодженому між сторонами опису, оскільки відповідачем було повідомлено, що товар виготовлений з тканини напівшерсть, а після отримання виявлено, що тканина є синтетикою.
Позивачка виявлені недоліки вважає істотними, а відхилення від погоджених параметрів, кольору та тканини свідчить про порушення умов договору та неналежну якість товару.
Наполягала, що порушення відповідачкою умов щодо кольору, параметрів та тканини означає виготовлення товару, який не відповідає погодженому замовленню, що є істотним порушенням договору та надає право відмовитись від договору і вимагати повернення сплаченої грошової суми.
Зазначала, що відповідачка відмовила у задоволенні вимоги позивачки про повернення сплачених коштів за товар неналежної якості з утриманням 30% вартості товару та відмовила у розірванні договору, посилаючись на те, що індивідуальне виготовлення не підлягає поверненню, та єдине, що можуть запропонувати, це відкоригувати розмір або пошити інший костюм з іншої тканини. Відмову відповідачки вважала незаконною та такою, що порушує права позивачки як споживача.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Самарського районного суду міста Дніпра від 17 квітня 2026року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
05 травня 2026року ОСОБА_1 подала безпосередньо до суду апеляційної інстанції апеляційну скаргу на рішення Самарського районного суду міста Дніпра від 17 квітня 2026року.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 висловила вимогу про скасування рішення та ухвалення нового про розірвання договору між сторонами та стягнення з відповідачки на її користь12 600,00грн.
Незаконність та необґрунтованість рішення суду на думку заявниці полягає у тому, що суд першої інстанції належним чином не дослідив погоджені сторонами договору істотні умови щодо кольору, тканини та параметрів виробу, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.
Зазначала, що суд не звернув увагу, що отриманий товар не відповідав погодженим умовам, що в свою чергу є істотним порушенням договору, яке передбачає право розірвати договір.
Вважала, що суд помилково звів спір виключно до питання доведеності істотного недоліку товару, в той час як спір стосується передачі товару, який не відповідає погодженим умовам договору, а тому тягар доказування відповідності товару згідно з частиною 14 статті 8 Закону України "Про захист прав споживачів" покладається саме на продавця.
Стверджувала, що судом першої інстанції не надано оцінку проведеній з відповідачем комунікації та факту визнання відповідачем недоліків.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
Відповідачка своїм правом, передбаченим статтею 360 ЦПК України, не скористалась та відзиву на апеляційну скаргу не подавала.
Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції
11 травня 2026року ухвалою судді Дніпровського апеляційного суду з Самарського районного суду міста Дніпра витребувано цивільну справу № 206/503/26; та 28 липня 2026року справа надійшла на адресу апеляційного суду.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 30 липня 2026року відкрито апеляційне провадження у справі.
13 серпня 2026року ухвалою Дніпровського апеляційного суду справу призначено до розгляду без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно з частиною першою статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Згідно пункту 1 частини першої статті 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.
Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідками про доставку електронного листа.
Сторони у справі у встановлений законом строк не звернулися до суду з заявою із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.
Фактичні обставини встановлені в ході судового розгляду, які підтверджені належними та допустимими доказами
19 січня 2026року ОСОБА_1 замовила в інтернет-магазині «vitalia_nadraga_brand» на сторінці соціальної мережі Instagram костюм брючний молочного кольору, вартістю 12600,00грн, розмір М, з тканини напівшерсть (Італія), пошиття якого за повідомленням продавця виконується індивідуально за наданими покупцем параметрами.
Оплату ОСОБА_1 здійснила на користь ОСОБА_2 двома частинами: 7600,00грн згідно з квитанцією № 280144035, призначення платежу - за послуги пошиття; 5000,00грн згідно з платіжною інструкцією № ХК9А-Н662-081Н-146Е від 22 січня 2026року, призначення платежу - за послуги пошиття.
За змістом листування у месенджері між сторонами було погоджено модель костюму, колір, склад тканини та розмір, позивачкою самостійно було здійснено заміри та відправлено відповідачу.
24 січня 2026року ОСОБА_1 отримала замовлений костюм. Після примірки ОСОБА_1 у листуванні в месенджері повідомила відповідачку, що брюки ідеально сіли, а піджак на її смак трохи великий в плечах, також висловила зауваження по кольору та якості тканини, зазначивши, що колір тканини білосніжний і на її погляд склад тканини інший аніж заявлено, не натуральний і паркий. В подальшому, у листуванні ОСОБА_1 висловила зауваження щодо розміру піджаку, повідомивши, що він є великим у верхній частині, а також виявила бажання повернути костюм. На що відповідачем повідомлено про неможливість повернення костюму, оскільки це є індивідуальним пошиттям кожного костюму під клієнта; роз`яснено умови коригування пошиття або пошиття іншого костюму з одночасним пошуком іншого клієнта з такими ж параметрами на цей костюм. Позивачка від пропозиції відповідачки відмовилась та наполягала на поверненні товару.
Мотивувальна частина
Позиція апеляційного суду
Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача щодо змісту судового рішення, яке оскаржено, дослідив доводи апеляційної скарги та з`ясував межі, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції надважливого значення надав тій обставині, що позивачкою не надано суду належних та допустимих доказів невідповідності тканини обумовленій, доказів виготовлення костюму в іншому кольорі, а також доказів невідповідності розміру виробу наданим позивачкою замірам, яка самостійно знімала розміри для пошиття виробу направляла їх позивачу.
Дослідивши наявні в цивільній справі документальні докази апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення так як судом першої інстанції при ухваленні рішення додержані норми матеріального і процесуального права.
Мотиви та норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції
Згідно з частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором /частина перша статті 5 ЦПК України/.
Обов`язковою умовою для судового захисту будь-якого права є наявність достовірних даних про те, що право особи порушено, не визнане, або оспорене іншою особою, і цією особою має бути саме той суб`єкт, який вказаний у позовній заяві відповідачем.
Відповідно до частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом /частина перша статті 207 ЦК України/.
Відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності визначає Закон України "Про захист прав споживачів" від 12 травня 1991року № 1023-XII (далі - Закон №1023-XII), який також встановлює права споживачів, визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
За змістом пунктів 7 та 8 частини першої статті 1 Закону №1023-XII договір - усний чи письмовий правочин між споживачем і продавцем (виконавцем) про якість, терміни, ціну та інші умови, за яких реалізується продукція. Підтвердження вчинення усного правочину оформляється квитанцією, товарним чи касовим чеком, квитком, талоном, розрахунковим документом, передбаченим Законом України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", або іншими документами; договір, укладений на відстані, - договір, укладений продавцем (виконавцем) із споживачем за допомогою засобів дистанційного зв`язку.
Встановлено, що 19 січня 2026року ОСОБА_1 замовила в інтернет-магазині «vitalia_nadraga_brand» на сторінці соціальної мережі Instagram костюм брючний молочного кольору, вартістю 12600,00грн, розмір М, з тканини напівшерсть (Італія), пошиття якого за повідомленням продавця виконується індивідуально за наданими покупцем параметрами, оплату ОСОБА_1 здійснила на користь ОСОБА_2 , самостійно вказала заміри та відправила відповідачці, 24 січня 2026року отримала костюм, після чого шляхом листування з відповідачкою в месенджері спочатку висловила зауваження щодо невідповідності розміру костюму погодженим міркам, невідповідності погодженого кольору костюму (білосніжний колір замість молочного) та щодо погодженого типу та якості тканини, а згодом висловила вимогу про повернення костюму.
Сторони не досягнули згоди щодо коригування пошиття, пошиття іншого костюму, повернення костюму та сплачених за нього грошових коштів, тому ОСОБА_1 , звернувшись до суду з даним позовом, вимагала розірвати договір, стягнути на її користь сплачені за костюм грошові кошти в сумі 12 600,00грн та визнати відмову відповідачки у поверненні коштів протиправною.
Відповідно до статті 4 Закон №1023-XII споживачі під час укладення, зміни, виконання та припинення договорів щодо отримання (придбання, замовлення тощо) продукції, а також при використанні продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на: захист своїх прав державою; належну якість продукції та обслуговування.
Захист прав споживачів, передбачених законодавством, здійснюється судом /частина перша статті 22 Закону №1023-XII/.
Згідно з частиною першою статті 679 ЦК України продавець відповідає за недоліки товару, якщо покупець доведе, що вони виникли до передання товару покупцеві або з причин, які існували до цього моменту.
За змістом статті 21 Закону №1023-XII права споживача вважаються в будь-якому випадку порушеними, якщо споживачу реалізовано продукцію неналежної якості.
Системний аналіз норм законодавства, яке регулює спірні правовідносини сторін, дає підстави для висновку, що у випадку придбання споживачем товару неналежної якості закон передбачає дві групи способів захисту споживачем своїх прав, які можуть бути пред`явлені на вибір споживача до продавця товару за місцем його купівлі, або до виробника, або до підприємства, що задовольняє ці вимоги за місцезнаходженням споживача. При цьому, споживач, який пред`явив одну із альтернативних вимог, має право пред`явити наступну вимогу лише у випадку невиконання вже пред`явленої.
До першої групи альтернативних способів захисту прав споживача у випадку придбання ним товару неналежної якості закон відносить наступні вимоги споживача: про пропорційне зменшення ціни; про безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк; про відшкодування витрат на усунення недоліків товару. Така група способів захисту застосовується у випадку виявлення протягом гарантійного строку саме «простого» недоліку придбаного товару.
До другої групи способів захисту прав споживача належать такі альтернативні вимоги споживача, як: розірвання договору та повернення сплаченої за товар грошової суми; вимога заміни товару на такий же товар або на аналогічний, з числа наявних у продавця (виробника), товар. Водночас, друга група альтернативних способів захисту застосовується у випадку виявлення протягом гарантійного строку лише істотного недоліку товару, тобто недоліку, який робить неможливим чи недопустимим використання товару відповідно до його цільового призначення, виник з вини виробника (продавця, виконавця), після його усунення проявляється знову з незалежних від споживача причин і при цьому наділений хоча б однією з нижченаведених ознак: а) він взагалі не може бути усунутий; б) його усунення потребує понад чотирнадцять календарних днів; в) він робить товар суттєво іншим, ніж передбачено договором.
Одночасно, як вірно зазначив суд першої інстанції, саме на споживача покладається обов`язок довести наявність істотного недоліку товару, а тягар доказування причин його виникнення покладений на продавця/виробника/підприємство, що задовольняє вимоги споживача.
ОСОБА_1 у позовній заяві наполягала на тому, що костюм містить істотні недоліки (дефекти).
За визначенням, наведеним у пункті 12 частини першої статті 1 Закону №1023-XII, істотний недолік - недолік, який робить неможливим чи недопустимим використання товару відповідно до його цільового призначення, виник з вини виробника (продавця, виконавця), після його усунення проявляється знову з незалежних від споживача причин і при цьому наділений хоча б однією з нижченаведених ознак: а) він взагалі не може бути усунутий; б) його усунення потребує понад чотирнадцять календарних днів; в) він робить товар суттєво іншим, ніж передбачено договором.
Проте, позивачка не надала суду належних та допустимих доказів наявності у придбаного нею костюму істотних недоліків, які б робили неможливим чи недопустимим його використання відповідно до цільового призначення з вини відповідача.
Частина перша статті 76 ЦПК України доказами визначає будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. /частина перша, друга статті 77 ЦПК України/.
Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків дії принципу змагальності у цивільному процесі.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування /стаття 78 ЦПК України/.
Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19).
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Верховний Суд зазначає, що стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір та доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Порушенням принципу змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства буде звільнення заявника від обов`язку доказування, та не припустимим є ґрунтування судового рішення на припущеннях.
Матеріали справи не містять належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів, що отриманий позивачем костюм дійсно не відповідає погодженим сторонами розмірам, кольору та матеріалам.
На підтвердження доводів про невідповідність відтінку кольору костюму, типу та якості тканини тим, які були погоджені, стороною позивача суду не надано жодних доказів.
Щодо розміру товару, то, як слушно зауважив суд першої інстанції, заміри для пошиття костюму позивачка здійснювала самостійно та передала їх відповідачці. При цьому, доказів, що костюм не відповідає вказаним позивачкою замірам, до матеріалів справ не долучено. Та обставина, що піджак за розміром не підходить позивачці, не означає, що це є наслідком саме дій відповідача при пошитті, а не дій позивачки при здійсненні та переданні відповідачці результатів замірів.
Відповідачка пропонувала позивачці коригування пошиття або пошиття іншого костюму з одночасним пошуком іншого клієнта з такими ж параметрами на цей костюм, проте позивачка від пропозиції відповідачки відмовилась.
Сама по собі пропозиція відповідачки у листуванні здійснити коригування пошиття або пошити костюм з іншої тканими чи іншого кольору не означає, що відповідачка визнавала наявність недоліків у замовленому позивачкою костюмі та свою вину у цьому, а тому доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними та необґрунтованими.
Листування сторін у месенджер взагалі не може бути достовірним та достатнім доказом на підтвердження наявності у товару істотних недоліків.
Крім того, апеляційний суд також враховує, що відповідно до пункту 3 частини п`ятої статті 13 Закону №1023-XII у разі коли інше не передбачено договором, споживач не має права розірвати договір, укладений на відстані, якщо, договір стосується виготовлення або переробки товару на замовлення споживача, тобто якщо товар не може бути проданий іншим особам або може бути проданий лише з істотними фінансовими втратами для продавця (виконавця).
При цьому, відповідачка у листуванні з позивачкою ще до оплати позивачкою костюму повідомляла, що пошиття костюму виконують індивідуально за її параметрами. У квитанціях про оплату на суму 7600,00грн та 5000,00грн у призначення платежу також вказано "за послуги з пошиття".
Тож за наведених умов, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог та з урахуванням встановлених судом обставин справи відсутні підстави для задоволення позову ОСОБА_1 .
Доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у оскаржуваному судовому рішенні, вони зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судом.
Згідно статті 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Ніщо не вказує на те, що судом не дотримано принципу рівності що витікає із змісту частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Водночас, заявником апеляційної скарги не підтверджено жодних порушень норм процесуального права, через які він не зміг повною мірою реалізувати свої процесуальні права чи які би призвели до ухвалення незаконного рішення, оскільки судом першої інстанції створені умови для того, щоб позивач надав пояснення та докази щодо обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції виконав вимоги закону про обґрунтованість та законність рішення суду, що дає підстави суду апеляційної інстанції відповідно до статті 375 ЦПК України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
На підставі статті 141 ЦПК України, судові витрати понесені сторонами в зв`язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення.
Керуючись статтями 259, 268, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
У Х В А Л И В:
Залишити без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 .
Рішення Самарського районного суду міста Дніпра від 17 квітня 2026року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках передбачених пунктом 2 частиною третьою статті 389 ЦПК України.
Повне судове рішення складено 30 вересня 2026року.
Судді: