ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/7989/26 Справа № 932/5309/25 Суддя у 1-й інстанції - Наумова О. С. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю.
Категорія 32
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 вересня 2026 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Петешенкової М.Ю.,
суддів - Городничої В.С., Макарова М.О.,
при секретарі - Карпенко М.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу
за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал»
на рішення Соборного районного суду міста Дніпра від 18 травня 2026 року у складі судді Наумової О.С.
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
В С Т А Н О В И Л А:
У травні 2025 року ТОВ "ФК "Фінтраст Капітал" звернулося до суду з вищевказаним позовом посилаючись на те, що 14 липня 2023 року між ТОВ "Лінеура Україна" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 3819440.
24 травня 2024 року між ТОВ "Лінеура Україна" та ТОВ "ФК "Фінтраст Капітал" було укладено договір факторингу №24/05/2024, за умова якого ТОВ "Лінеура Україна" передає (відступає) ТОВ "ФК "Фінтраст Капітал" за плату належні йому права вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників.
Відповідно до реєстру боржників до договору факторингу №24/05/2024 від 24 травня 2024 року ТОВ "ФК "Фінтраст Капітал" набуло права грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 3819440 від 14 липня 2023 року у розмірі 148958,27 грн., з яких: 24499,99 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 124458,28 грн. - заборгованість за процентами, 22050,00 грн. - проценти нараховані за 45 календарних днів, яку позивач просив стягнути та вирішити питання розподілу судових витрат.
Рішенням Соборного районного суду міста Дніпра від 18 травня 2026 року позов ТОВ "ФК "Фінтраст Капітал" задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "ФК "Фінтраст Капітал" заборгованість за договором № 3819440 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 14 липня 2023 року у розмірі 48999,98 грн. У задоволенні іншої частини позову відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "ФК "Фінтраст Капітал" витрати зі сплати судового збору в розмірі 694,10 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "ФК "Фінтраст Капітал" витрати на правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано наявністю підстав для стягнення в примусовому порядку з боржника суми непогашеної заборгованості, оскільки кредитний договір укладений у спосіб, визначений чинним законодавством й фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку новому кредитору не повернуті, а тому підлягає стягненню заборгованість за простроченими платежами за тілом кредиту та заборгованість по процентах у розмірі тіла кредиту, оскільки інша частина процентів суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника.
Не погодившись з рішенням суду, ТОВ "ФК "Фінтраст Капітал" звернулося з апеляційною скаргою в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило рішення суду в частині залишених без задоволення вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову.
Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції було ухвалено внаслідок неповного з`ясування обставин, які мають значення для справи, невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи. Вказує, що розмір нарахованих процентів за користування кредитом повністю відповідає умовам кредитного договору, відповідач зобов`язався прийняти грошові кошти та повернути їх частинами у визначений договором строк, а також сплатити відповідні проценти у погодженому сторонами розмірі за користування такими кредитними коштами, право на яке має новий кредитор, на що суд першої інстанції уваги не звернув та дійшов до помилкового висновку про застосування до спірних правовідносин пункт 5 частини третьої статті18 Закону України "Про захист прав споживачів". Крім того, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що за договором факторингу позивач, відповідно до статті 1048 ЦК України має право стягнути заборгованість по тілу кредиту та нарахованих і несплачених процентах за користування кредитними коштами.
З огляду на те, що рішення суду першої інстанції оскаржується в частині залишених без задоволення вимог про стягнення заборгованості по простроченим процентам за користування кредитом, апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість судового рішення лише в частині, яка оскаржується. В іншій частині рішення суду не оскаржується, а відповідно й апеляційним судом не перевіряється.
Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що рішення суду підлягає зміні, з огляду на наступне.
Згідно із статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення та якими доказами вони підтверджується, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає.
Судом встановлено, що 14 липня 2023 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 укладено договір № 3819440 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, за умовами якого, останньому надано кредит у розмірі 24500,00 грн., шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку відповідача № НОМЕР_1 , на строк до 360 днів, із терміном повернення до 08 липня 2024 року, зі сплатою процентів 2 % в день (стандартна процентна ставка).
Договір, таблиця обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (Додаток № 1 до Договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 3819440 від 14 липня 2023 року), паспорт споживчого кредиту, які містять відомості про істотні умови кредиту, процентні ставки, виконання зобов`язань, наслідки їх невиконань, ОСОБА_1 підписано електронним підписом - одноразовим ідентифікатором.
ТОВ «Лінеура Україна» свої зобов`язання перед відповідачем за кредитним договором виконало та надало позичальнику 14 липня 2023 року кредит в розмірі 24500,00 грн., шляхом перерахування кредитних коштів на платіжну картку позичальника № НОМЕР_1 , що підтверджується інформацією, наданою ТОВ «Лінеура Україна» 31 травня 2024 року Вих. № 20240531-106 ТОВ «Пейпек Україна» згідно договору про організацію переказу грошових коштів №210222-1 від 21 лютого 2022 року. Факт зарахування 14 липня 2023 року коштів в розмірі 24500,00 грн. на картковий рахунок відповідача № НОМЕР_2 підтверджується листом АТ КБ «ПриватБанк» від 06 квітня 2026 року № 20.1.0.0.0/7-260401/58849-БТ.
Відповідно до розрахунку заборгованості, складеного ТОВ «Лінеура Україна» за договором № 3819440 від 14 липня 2023 року, станом на 24 травня 2024 року, заборгованість ОСОБА_1 становить 148958,27 грн., з яких заборгованість за тілом кредиту 24499,99 грн., заборгованості за процентами 124458,28 грн.
Відповідно до розрахунку заборгованості, складеного ТОВ «Фінтраст Капітал», за договором № 3819440 від 14 липня 2023 року за 45 календарних днів (з 24 травня 2024 року по 07 липня 2024 року), заборгованість ОСОБА_1 за користування кредитними коштами становить 22050,00 грн.
24 травня 2024 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «Фінтраст Україна» укладено договір факторингу № 24/05/2024, за умовами якого, клієнт відступив фактору права грошової вимоги до боржників, зазначених в реєстрі боржників, який формується згідно додатку № 1 та є невід`ємною частиною договору.
Відповідно до витягу з реєстру боржників від 24 травня 2024 року до договору факторингу № 24/05/2024 від 24 травня 2024 року, ТОВ «Фінтраст Капітал» отримало право грошової вимоги до відповідача за договором № 3819440 від 14 липня 2023 року на загальну суму 148958,27 грн., з яких заборгованість за тілом кредиту 24499,99 грн., заборгованості за процентами 124458,28 грн.
Задовольняючи частково позов, суд виходив із того, що кредитний договір укладений у спосіб, визначений чинним законодавством й фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку новому кредитору не повернуті, а тому підлягає стягненню заборгованість за кредитом (тіло кредиту) у розмірі 24499,99 грн. та заборгованість по нарахованим процентам за користування кредитом у розмірі 24499,99 грн., оскільки інша частина процентів суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника.
Але з таким висновком суду погодитись неможливо, з наступних підстав.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори й інші правочини.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно із абзацом 2 частини другої статті 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першої статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
За змістом статті 1056-1 ЦК України, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду) (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18)).
Тлумачення правочину - це з`ясування змісту дійсного одностороннього правочину чи договору (двостороннього або багатостороннього правочину), з тексту якого неможливо встановити справжню волю сторони (сторін). З урахуванням принципу тлумачення favor contractus (тлумачення договору на користь дійсності) сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21)).
Як передбачено частиною першою статті 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 ЦК України. У частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення. Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів. Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також з чого вони виходили при його виконанні. Третім рівнем тлумачення (при безрезультативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніше в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення. Таким чином, тлумаченню підлягає зміст правочину або його частина за правилами, встановленими статтею 213 ЦК України (постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21)).
При застосуванні умов договору при вирішенні спору суд здійснює тлумачення змісту договору, навіть за відсутності позовної вимоги про тлумачення змісту договору (постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 листопада 2022 року в справі № 146/1094/21 (провадження № 61-8990св22)).
Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі) (постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 21 грудня 2021 року в справі № 148/2112/19 (провадження № 61-18061св20), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).
Недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року в справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18)).
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21)).
У ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного (постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).
Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов) (постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).
Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду вже наголошував, що застосування позову про оспорення правочину (ресцисорного позову) потребує не лише встановлення підстав для оспорення, але й порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду (постанова Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2024 року в справі № 229/7156/19 (провадження № 61-4283св24)).
Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (постанову Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021 року в справі № 761/12692/17 (провадження № 61-37390свп18)).
Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2022 року в справі № 613/1436/17 (провадження № 61-17583св20)).
Наявність підстав для визнання договору недійсним має встановлюватися судом на момент його укладення. Тобто, недійсність договору має існувати в момент його укладення, а не в результаті невиконання чи неналежного виконання зобов`язань, що виникли на підставі укладеного договору. Невиконання чи неналежне виконання зобов`язань, що виникли на підставі оспорюваного договору, не є підставою для його визнання недійсним (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 червня 2020 року в справі № 177/1942/16-ц (провадження № 61-2276св19)).
Тлумачення частини першої статті 203 ЦК України свідчить, що під змістом правочину розуміється сукупність умов, викладених в ньому. Зміст правочину, в першу чергу, має відповідати вимогам актів цивільного законодавства, перелічених в статті 4 ЦК України. Втім більшість законодавчих актів носять комплексний характер, і в них поряд із приватно-правовими можуть міститися норми різноманітної галузевої приналежності. За такої ситуації необхідно вести мову про те, що зміст правочину має не суперечити вимогам, встановленим у приватно-правовій нормі, хоча б вона містилася в будь-якому нормативно-правовому акті, а не лише акті цивільного законодавства. Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах (постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2022 року в справі № 613/1436/17 (провадження № 61-17583св20)).
Умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними (частина п`ята статті 12 Закону України «Про споживче кредитування»).
У статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
У вказаній вище статті, передбачено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими (частина перша статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»)
Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача (частина друга статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).
Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним (абзац 1 частини четвертої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).
Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним (частина п`ята статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).
У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача: 1) такі положення також підлягають зміні; або 2) договір може бути визнаним недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).
Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення (частина сьома статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).
Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача (частина восьма статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).
Суд без пред`явленої вимоги споживача може застосовувати такий правовий засіб коригування процентів за користування кредитом в договорі про споживчий кредит як тлумачення умов договору про споживчий кредит, в разі наявності в договорі нечітких або двозначних положень. Оскільки при застосуванні умов договору при вирішенні спору суд здійснює тлумачення змісту договору, навіть за відсутності позовної вимоги про тлумачення змісту договору.
Натомість оспорюваність умови чи договору про споживчий кредит або зміну договору про споживчий кредит суд без відповідної позовної вимоги споживача застосувати не може. Тобто у разі, якщо споживач не пред`явив відповідних вимог про оспорення умови чи договору про споживчий кредит або зміну договору про споживчий кредит, то суд не може самостійно зменшити розмір процентів за користування кредитом.
Суд першої інстанції при частковому задоволенні позову про стягнення процентів за користування кредитом міркував так, що позовна вимога є необґрунтованою та несправедливою для відповідача у розумінні пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів».
Однак суд першої інстанції не звернув уваги, що нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача (частина восьма статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»). Суд без позовної вимоги споживача може застосовувати такий правовий засіб коригування процентів за користування кредитом в договорі про споживчий кредит як тлумачення умов договору про споживчий кредит, в разі наявності в договорі нечітких або двозначних положень. Оскільки при застосуванні умов договору при вирішенні спору суд здійснює тлумачення змісту договору, навіть за відсутності позовної вимоги про тлумачення змісту договору.
Як вбачається з матеріалів справи, у договорі №3819440 від 14 липня 2023 року про надання коштів на умовах споживчого кредиту, сторони передбачили, що стандартна процентна ставка становить 2,00 % в день та застосовується в межах всього строку кредитування, вказаного пункті 1.3. договору (пункт 1.4.1. договору); знижена процентна ставка становить 0,90 % в день (пункт 1.4.2. договору); орієнтовна реальна річна процентна ставка на дату укладання договору складає за стандартною ставкою за весь строк кредиту 30341,06 % річних (пункт 1.5.1. договору); за стандартною процентною ставкою з урахуванням періоду застосування зниженої процентної ставки 12748,30 % річних (пункт 1.5.2. договору).
Таким чином, тлумачення змісту вказаних умов договору дозволяє зробити висновок про те, що вони є нечіткими або двозначними, оскільки передбачають кілька варіантів тлумачення щодо розміру процентів. Саме в такій ситуації підлягає застосуванню правило частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», адже тлумачення має здійснюватися на користь споживача і стягненню підлягають проценти за користування кредитом в розмірі 24499,99 грн.
Враховуючи викладене, рішення суду першої інстанції в частині стягнення процентів підлягає зміні, оскільки суд першої інстанції застосував пункт 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», що не підлягав застосуванню, оскільки оспорюваність умови чи договору про споживчий кредит або зміну договору про споживчий кредит суд без відповідної позовної вимоги споживача застосувати не може.
З огляду на викладене, висновок суду першої інстанції про зменшення розміру процентів є правильним, проте суд першої інстанції помилково застосував положення пункт 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», в той час, як в такій ситуації підлягає застосуванню правило частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», адже тлумачення має здійснюватися на користь споживача.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції у відповідній частині належить змінити з викладенням мотивувальної частини у редакції цієї постанови, в іншій частині рішення суду слід залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» - задовольнити частково.
Рішення Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 15 квітня 2026 року в частині позовних вимог про стягнення заборгованості за процентами у розмірі 24499,99 грн. - змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
В іншій частині рішення - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Вступна та резолютивна частини постанови проголошена 22 вересня 2026 року
Повний текст судового рішення складено 30 вересня 2026 року.
Головуючий: М.Ю. Петешенкова
Судді: В.С. Городнича
М.О. Макаров