ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/8593/26 Справа № 185/7304/26 Суддя у 1-й інстанції - Юдіна С.Г. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
30 вересня 2026 року Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого - Ткаченко І.Ю.,
суддів: Пищиди М.М., Свистунової О.В.
розглянувши у спрощеному провадженні в м. Дніпро цивільну справу
за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Відокремлений підрозділ шахта «Гірська», Державного підприємства «Первомайськвугілля» про встановлення юридичного факту припинення трудових відносин
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на ухвалу судді Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 червня 2026 року,-
В С Т А Н О В И В:
15 квітня 2026 року до Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області надійшла заява ОСОБА_1 , заінтересована особа: Відокремлений підрозділ шахта «Гірська», ДП «Первомайськвугілля» про встановлення юридичного факту припинення трудових відносин (а.с. 1-2).
Ухвалою судді Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 червня 2026 року у відкритті провадження по цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Відокремлений підрозділ шахта «Гірська», ДП «Первомайськвугілля» про встановлення юридичного факту припинення трудових відносин - відмовлено (а.с.14-15).
Не погодившись із вказаною ухвалою судді, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи без належних на те доказів та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувану ухвалу, та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду (а.с. 19-20).
Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 274 ЦПК України, у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. Розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги в межах апеляційного оскарження, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а ухвалу судді першої інстанції без змін з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями встановленими цією главою.
Відповідно до положень частини другої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Оскаржувана ухвала суду першої інстанції у цій справі входить до переліку ухвал, які розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (п. 6 ч. 1 ст. 353 ЦПК України).
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до п. 6 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Вирішуючи питання про відкриття провадження, суд першої інстанції дійшов висновку, що факт припинення трудових відносин підлягає встановленню в іншому порядку, оскільки між заявником та заінтересованою особою існує спір щодо припинення трудових відносин, тобто трудовий спір.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду з огляду на таке.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржувана ухвала суду першої інстанції не відповідає вимогам законності та обґрунтованості.
За змістом п.5 ч.2 ст.293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Відповідно до положень статей 55, 124 Конституції України, статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, визначеному ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільних процесуальних правовідносин та їх гарантій.
Згідно з ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У ч. 1 ст. 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Нормою ч. 1 ст.15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Конституційний Суд України у рішеннях від 07 липня 2004 року № 14-рп/2004, від 16 жовтня 2007 року № 8-рп/2007 та від 29 січня 2008 року № 2-рп/2008 зазначав, що визначене статтею 43 Конституції України право на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом.
Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації.
Враховуючи порушення права позивача на припинення трудового договору, обраний ним спосіб захисту направлений на відновлення його трудових прав, гарантованих Конституцією України.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника.
Згідно із статтею 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю І групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.
Статтею 4 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» передбачено, що у зв`язку з веденням бойових дій у районах, в яких розташоване підприємство, установа, організація, та існування загрози для життя і здоров`я працівника він може розірвати трудовий договір за власного ініціативою у строк, зазначений у його заяві (крім випадків примусового залучення до суспільно корисних робіт в умовах воєнного стану, залучення до виконання робіт на об`єктах критичної інфраструктури).
Частиною 2 ст. 18 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованих територіях України» унормовано, що гарантії прав, свобод та законних інтересів осіб, які переселилися з тимчасово окупованої території України та перебувають на території України на законних підставах, визначаються Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб».
Відповідно до ст.1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», слідує, що внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Факт внутрішнього переміщення, згідно ч.1, ч.2 ст.4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону. Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення.
Абзацом 2 ч. 4 ст. 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» визначено, що внутрішньо переміщена особа, яка не мала можливості припинити трудовий договір (інший вид зайнятості) відповідно до п. 1 ст. 36, ст. 38, 39 КЗпП України у зв`язку з неможливістю продовження роботи за таким трудовим договором (іншого виду зайнятості) за попереднім місцем проживання, для набуття статусу безробітного та отримання допомоги по безробіттю і соціальних послуг за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням на випадок безробіття має право припинити такий трудовий договір в односторонньому порядку, подавши до центру зайнятості за місцем проживання внутрішньо переміщеної особи заяву на ім`я роботодавця про припинення трудового договору.
Відповідно до Порядку реєстрації трудового договору між працівником і фізичною особою, яка використовує найману працю, затвердженого Міністерством праці та соціальної політики України від 08.06.2001 року № 260, Державний центр зайнятості є органом, на який покладено функції реєстрації (зняття з реєстрації ) трудових договорів, які укладаються із фізичними особами-роботодавцями та найманими працівниками, а також підтвердження записів, внесених фізичними особами-роботодавцями до трудових книжок працівників. Зняття з реєстрації у центрі зайнятості трудового договору можливо за умови звернення до нього обох сторін трудових відносин. У разі виникнення трудового спору між сторонами трудових відносин фізичною особою-роботодавцем та найманим працівником, а також у разі відсутності однієї із сторін у центрі зайнятості, підставою для зняття трудового договору з реєстрації є рішення суду, яке набрало законної сили, про припинення дії трудового договору.
Як визначено п. 23 Постанови Кабінету Міністрів України від 19.09.2018 р. № 792 «Про затвердження Порядку реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу», у редакції, чинній на час прийняття рішення у справі, підставами для відмови у наданні статусу безробітного є, відсутність на дату прийняття рішення про надання статусу безробітного документів та відомостей з реєстрів та баз даних, зазначених у пункті 17 і 18 цього Порядку; встановлення факту зайнятості особи, у тому числі отримання повідомлення від роботодавця про працевлаштування особи; подання заяви про надання статусу безробітного особою, яка не зазначена у частині першій статті 43 Закону України Про зайнятість населення; письмова відмова особи від пропозиції підходящої роботи; невідвідування роботодавця та неподання в установлений строк без поважних причин особою письмової відповіді роботодавця про результати співбесіди відповідно до виданого центром зайнятості направлення на працевлаштування; неповернення особою коштів, отриманих за період попередньої реєстрації, що припинена на підставі абзаців вісімнадцятого - двадцятого підпункту 1 пункту 30 цього Порядку; наявність в особи статусу безробітного.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою, яка після повномасштабного військового вторгнення російської федерації на територію України, у зв`язку з бойовими діями за місцем її проживання у м.Гірське Сєвєродонецького району Луганської області, змушений був виїхати на не окуповану територію України, а саме до м. Павлоград, Дніпропетровської області (а.с. 8)
В своїй заяві ОСОБА_1 просив встановити факт припинення трудових відносин між ним та Відокремленим підрозділом шахти «Гірська», ДП «Первомайськвугілля», який зареєстрований на тимчасово окупованій території (а.с. 11), 10 листопада 2022 року, відповідно до статті 38 КЗпП України - за власним бажанням у зв`язку з переїздом на інше місце проживання, яку обґрунтував необхідністю отримання належної соціальної допомоги та з метою забезпечення безперервності трудового стажу.
Аналізуючи обставини справи, колегія суддів встановила, що метою звернення в суд ОСОБА_1 є встановлення юридичного факту, що дозволить йому в подальшому реалізувати йому в тому числі право на отримання соціальної допомоги, а саме факту припинення трудових стосунків.
Суд першої інстанції у своїх обґрунтуваннях відмови у відкритті провадження виходив з того, що факт існування між заявником та роботодавцем трудових правовідносин обумовлює існування спору про право продовження трудового договору чи його розірвання, а припинення трудового договору має певні правові наслідки як для заявника, так і для роботодавця, зокрема, в частині проведення з працівником усіх необхідних розрахунків.
Однак, суд першої інстанції не звернув уваги, що в заяві ОСОБА_1 висловлено прохання не про припинення трудових відносин, а про визнання їх припиненими як юридичного факту.
Окрім того, чинним законодавством України передбачено можливість для внутрішньо переміщеної особи, яка не мала можливості припинити трудовий договір (інший вид зайнятості) відповідно до п. 1 ст. 36, 38, 39 Кодексу законів про працю України у зв`язку з неможливістю продовження роботи за таким трудовим договором (іншого виду зайнятості) за попереднім місцем проживання, припинити такий трудовий договір в односторонньому порядку, подавши до центру зайнятості за місцем проживання заяву на ім`я роботодавця про припинення трудового договору, однак з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 у відповідності до Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» звернувся з відповідною заявою до Павлоградської філії Дніпропетровського обласного центру зайнятості та отримав відповідь неможливість прийняття його заяви (а.с. 9, 10).
Тобто, законодавством встановлено можливість звільнення особи через центр зайнятості виключно з метою отримання статусу безробітного.
В результаті неправильної оцінки змісту заяви, суд дійшов помилкового висновку по суті питання про відкриття провадження, що є підставою для задоволення апеляційної скарги.
Беручи до уваги вищенаведене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження, а висновок суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження є помилковим.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції 1950 року кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов`язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена.
Неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права призвело до постановлення помилкової ухвали, що відповідно до ст. 379 ЦПК України є підставою для її скасування та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 379, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд, -
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу судді Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 червня 2026 року - скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 30 вересня 2026 року.
Судді: