ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/8736/26 Справа № 185/9458/26 Суддя у 1-й інстанції - Головін В.О. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
30 вересня 2026 року Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого - Ткаченко І.Ю.,
суддів: Пищиди М.М., Свистунової О.В.
розглянувши у спрощеному провадженні в м. Дніпро цивільну справу
за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ІНФОРМАЦІЯ_1 , Служба у справах дітей Павлоградської міської ради про встановлення факту перебування на утриманні трьох неповнолітніх дітей
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на ухвалу судді Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 червня 2026 року,-
В С Т А Н О В И В:
20 травня 2026 року до Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області надійшла заява ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ІНФОРМАЦІЯ_2 , Служба у справах дітей Павлоградської міської ради про встановлення факту перебування на утриманні трьох неповнолітніх дітей (а.с. 1-3).
Ухвалою судді Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 червня 2026 року відмовлено у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ІНФОРМАЦІЯ_2 , Служба у справах дітей Павлоградської міської ради про встановлення факту перебування на утриманні трьох неповнолітніх дітей. (а.с.16-17).
Не погодившись із вказаною ухвалою судді, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на те, що зазначена ухвала є незаконною, необґрунтованою, постановленою з істотним порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, просив скасувати оскаржувану ухвалу, та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду (а.с. 21-25).
Апеляційна скарга мотивована безпідставністю висновків суду про наявність спору про право та порушення ч. 4, ст. 315 ЦПК України та відсутність юридичних наслідків та ігнорування Постанови КМУ №560 від 16.05.2024 року. Зазначає, що судом не враховано правові позиції Верховного Суду щодо розгляду справ про встановлення факту, що має юридичне значення, в порядку цивільного судочинства та недостатності зазначення заінтересованою особою ТЦК та СП та вказівки на військову/мобілізаційну мету встановлення факту для встановлення наявності «спору про право». Вважає, що оскільки спору щодо виховання та утримання дітей між подружжям немає, а треті особи не заявляють самостійних вимог на дітей, справа має розглядатися виключно за правилами окремого провадження.
Відповідно до положень частини другої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Оскаржувана ухвала суду першої інстанції у цій справі входить до переліку ухвал, які розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (п. 6 ч. 1 ст. 353 ЦПК України).
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що така не підлягає задоволенню з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що згідно свідоцтва про шлюб, виданого Павлоградським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Павлоградському районі Дніпропетровської області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), виданого 21.04.2022 року серія НОМЕР_1 , актовий запис №316, ОСОБА_1 з 21.04.2022 перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 (а.с. 6).
Зі свідоцтва про народження, виданого Павлоградським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області від 29.11.2016 року Серія НОМЕР_2 , актовий запис №1087, вбачається, що батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є ОСОБА_2 , дружина заявника, та ОСОБА_4 (а.с. 7)
Зі свідоцтва про народження, виданого Павлоградським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області від 04.04.2019 року Серія НОМЕР_3 , актовий запис №283, вбачається, що батьками ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є ОСОБА_2 , дружина заявника, та ОСОБА_6 (а.с. 8).
Зі свідоцтва про народження, виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану по Павлоградському, Юр`ївському районах та місту Павлограду Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро),від 03.06.2020 року Серія НОМЕР_4 , актовий запис №406, вбачається, що батьками ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 є ОСОБА_2 , дружина заявника, та ОСОБА_1 , заявник (а.с. 9).
Сім`я заявника має статус багатодітної (посвідчення НОМЕР_5 ), до складу сім`ї включені окрім спільної дитини, двоє дітей дружини: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , і ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с. 12).
З Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України вбачається, що відомості про батька записані відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу (а.с. 10).
Згідно довідки про неотримання аліментів, виданій державним виконавцем Павлоградського відділу державної виконавчої служби у Павлоградському районі Дніпропетровської області №28-18/296059 від 24.10.2025 року, ОСОБА_2 дійсно не отримувала аліменти у період з 01.05.2025 року по 24.10.2025 року згідно з виконавчим листом Павлоградського міськрайонного суду від 09.12.2024 року у справі №185/6454/24 щодо стягнення з ОСОБА_4 на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку(доходу) щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 09 січня 2025 року та до досягнення дитиною повноліття (а.с. 13)
Заявник з дружиною та трьома дітьми фактично проживає за адресою АДРЕСА_1 , що підтверджено актом про фактичне проживання від 27.10.2025 року (а.с. 11).
Звертаючись до суду з заявою ОСОБА_1 вказував, що з 21.04.2022 він перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_8 ... Від спільного подружнього життя мають спільну доньку ОСОБА_9 , також він є вітчимом, утримує і виховує, двох дітей дружини - ОСОБА_3 і ОСОБА_5 . Встановлення факту утримання трьох дітей має для заявника юридичне значення, оскільки він має намір скористатись правом на відстрочку від мобілізації.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Зокрема, в порядку окремого провадження суд розглядає справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення (п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК).
Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, наводиться у ч. 1 ст. 315 ЦПК і не є вичерпним.
Так, відповідно до частини першої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
Відповідно до ч. 2 ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;
- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
Такими же самими критеріями керувалась Велика Палата Верховного Суду в постановах від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18), від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23).
Вирішуючи питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов`язаний з`ясувати питання про підсудність та юрисдикційність. Оскільки чинним законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, то суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито - закриває провадження у ній.
Такі ж висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18), від 18 грудня 2019 року у справі № 370/2898/16 (провадження № 14-573цс19).
З урахуванням наведеного можна констатувати, що існує два порядки (способи) встановлення фактів, що мають юридичне значення, - позасудовий і судовий, які за своїм змістом є взаємовиключними.
У справі, яка є предметом перегляду, заявник просить встановити факт перебування на його утриманні трьох неповнолітніх дітей.
Метою встановлення факту заявник визначив реалізацію права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації згідно з п. 3 ч. 1 ст. 23 Законгу України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
У статті 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Регулювання сімейних відносин з метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням здійснюється Сімейним кодексом України (стаття 1 СК України).
У частині першій статті 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
У статті 141 СК встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.
Права та обов`язки батьків щодо виховання дитини передбачені у статтях 150, 151 СК України.
За приписами частини другої статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Відповідно до частин першої-четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
Згідно з частиною першою статті 260 СК України, якщо мачуха, вітчим проживають однією сім`єю з малолітніми, неповнолітніми пасинком, падчеркою, вони мають право брати участь у їхньому вихованні.
Мачуха, вітчим зобов`язані утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу (частина перша статті 268 СК України).
Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.
При цьому сімейні відносини як вид суспільних відносин складаються з суб`єктів, об`єктів і змісту (прав та обов`язків). Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є юридичні факти, які поділяються на юридичні дії (настання яких залежить від волі людей і породжує певні правові наслідки) та юридичні події (юридичні факти, які настають незалежно від волі людини).
Так, на підставі положень ЦК України у момент народження фізичної особи в неї виникає цивільна правоздатність (здатність мати цивільні права та обов`язки), яка припиняється у момент її смерті (стаття 25 ЦК України), а з підстав, установлених цим Кодексом, виникає цивільна дієздатність (здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання), яка може бути обмежена виключно у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 30 ЦК України).
Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.
Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.
Згідно із частиною другою статті 15 СК України, якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов`язок особистого немайнового характеру та майнового припиняється у зв`язку з неможливістю його виконання.
У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.
Так, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання та утримання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів за рішенням суду (статті 164, 180 СК України).
Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.
Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.
СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо утримання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо утримання дитини.
Визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням будь-якого спору про право.
У порядку окремого провадження розглядаються, зокрема, справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян, але тільки якщо вони не пов`язані з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право і якщо заявник не має іншої можливості одержати або відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення.
У справі, яка переглядається, заявник просить встановити факт перебування на його утриманні трьох неповнолітніх дітей, проте встановлення такого факту може мати негативні наслідки для ОСОБА_4 як батька ОСОБА_3 , ОСОБА_6 як батька ОСОБА_5 та ОСОБА_2 як матері ОСОБА_3 , ОСОБА_5 та ОСОБА_7 .
Вітчим зобов`язаний утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу (частини 1 статті 268 СК України). З огляду на те, що заявник є вітчимом для ОСОБА_3 та ОСОБА_5 вимога про встановлення факту того, що заявник утримує таку дитину не може розглядатися безвідносно до дій (бездіяльності) рідних батьків, що виключає можливість такого розгляду в окремому провадженні.
З огляду на зазначене вбачається, що у справі, яка переглядається, наявний спір про право, зокрема спір щодо участі одного з батьків у матеріальному забезпеченні (утриманню) дитини та/або ухилення від участі у матеріальному забезпеченні/утриманню, який підлягає розгляду в порядку позовного провадження з обов`язковим залученням органу опіки та піклування (частини четверта, п`ята статті 19 СК України).
Доведення факту утримання дітей іншою особою пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких батько не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дітей, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самих дітей, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.
Такий факт одноосібного виховання дитини одним із батьків не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, в тому числі на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки в такому питанні завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини.
Факт, про встановлення якого просить ОСОБА_1 не підлягає з`ясуванню в порядку окремого провадження, оскільки з поданої заяви вбачається спір про право.
Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо утримання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо утримання дитини, то факт одноосібного утримання дітей одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що становить предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з утримання дітей.
Інститут окремого провадження не може використовуватися для створення преюдиційних фактів з метою подальшого вирішення будь-якого спору про право.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у справі, зважаючи на те, що у даній справі, наявний спір про право, який підлягає вирішенню в порядку позовного провадження.
Однак, щодо можливості виникнення спору між заявником та ІНФОРМАЦІЯ_1 , колегія суддів зазначає наступне.
Установлення факту перебування на утриманні передує зверненню до відповідних органів для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації за відповідною підставою, серед яких, зокрема, зазначено рішення суду про встановлення факту перебування дитини (дітей) на утриманні військовозобов`язаного.
Судове рішення про встановлення факту перебування на утриманні є тим документом, який заявник подає для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації за відповідною підставою (Додаток 5 до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560,). Тобто таке судове рішення є обов`язковим (преюдиційним) для органів військового управління.
Отже, чинне правове регулювання створює передумови для можливості реалізації права на отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації за відповідною підставою без вирішення публічно-правового спору, що відповідає принципам процесуальної економії.
Водночас, зверненню до адміністративного суду з позовом передує звернення особи до суб`єкта владних повноважень, за наслідками розгляду якого особа набуває права оскаржити до суду адміністративної юрисдикції рішення, дії або бездіяльність такого суб`єкта владних повноважень.
Однак на етапі встановлення юридичного факту перебування на утриманні публічно-правовий спір між позивачем та суб`єктом владних повноважень, який вирішує питання отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації за відповідною підставою, ще не виник.
Публічно-правовий спір може виникнути (але не обов`язково) у тому випадку, якщо після встановлення судом факту перебування на утриманні суб`єкт владних повноважень відмовив у отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, які не пов`язані з доведеністю факту утримання.
У цьому випадку особа може оскаржити дії суб`єкта владних повноважень, що відповідає меті та завданням адміністративного судочинства, визначеним статтею 2 КАС України.
Процесуальними законами не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, щодо яких законом визначена виключна підсудність різним судам (частина п`ята статті 188 ЦПК України та частина четверта статті 172 КАС України).
Не можуть бути поєднаними в одному провадженні вимоги про встановлення факту, що має юридичне значення, та оскарження рішення, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, оскільки ці вимоги підсудні судам різних юрисдикцій (пункт 111 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21).
При цьому, апеляційний суд звертає увагу сторін на те, що подана заява про встановлення факту, що має юридичне значення, не підлягає судовому розгляду в окремому провадженні, оскільки за встановлених у цій справі обставин існує спір про право щодо участі одного з батьків у матеріальному забезпеченні/утриманні дітей.
Окрім того, вимога про встановлення факту утримання власної дитини заявника: ОСОБА_7 , є такою, що суперечить завданню цивільного судочинства (стаття 2, частина 3 статті 263 ЦПК України), оскільки обов`язок утримувати дитину до досягнення ними повноліття покладений на заявника частиною 1 статті 180 СК України.
З урахуванням закріпленого в сімейному законодавстві принципу невідчужуваності сімейних обов`язків, неможливості відмови від них, у тому числі від обов`язків утримання дитини, то питання, заявлене ОСОБА_1 може вирішуватись у межах спору про право між батьками дітей за загальним правилом у позовному провадженні.
Отже, наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду, а відтак, підстави для скасування ухвали - відсутні.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ухвалене судом рішення відповідає вимогам ст. 263 ЦПК України, підстав для його скасування за доводами апеляційної скарги не вбачається.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу судді Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 червня 2026 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.
Повний текст постанови складено 30 вересня 2026 року.
Судді: