ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 вересня 2026 року Справа №160/16121/26
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Рищенко А. Ю.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 НАЦІОНАЛЬНОЇ ГВАРДІЇ УКРАЇНИ (ЄДРПОУ: НОМЕР_3 , АДРЕСА_3 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-
УСТАНОВИВ:
10.06.26 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 НАЦІОНАЛЬНОЇ ГВАРДІЇ УКРАЇНИ про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, в якій позивач просить суд:
1. Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_2 щодо відмови у задоволенні рапорту ОСОБА_1 від 13.03.2026 на звільнення з військової служби за сімейними обставинами.
2. Зобов`язати військову частину НОМЕР_2 розглянути рапорт ОСОБА_1 від 13.03.2026 про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу», у встановленому законом порядку з урахуванням поданих ОСОБА_1 документів на підтвердження сімейних обставин.
3. Зобов`язати військову частину НОМЕР_2 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу».
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є військовослужбовцем та 13.03.2026 звернувся до Військової частини НОМЕР_2 з рапортом про звільнення з військової служби через сімейні обставини, у зв`язку з перебуванням на його утриманні, як прийомного батька, трьох дітей, позбавлених батьківського піклування, віком до 18 років. Позивач зазначив, що рапорт із додатками надіслано поштою та вручено відповідачу за довіреністю, однак відповідь за результатами розгляду рапорту відповідачем не надана. Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.06.2026 року відкрито провадження в адміністративній справі; справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Копія ухвали від 17.06.2026 отримана відповідачем в системі «Електронний суд» 18.06.2026, що підтверджується долученою до матеріалів справи довідкою про доставку електронного листа.
Відповідно до ч. 7 ст. 18 Кодексу адміністративного судочинства України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
З аналізу наведених норм законодавства встановлено, що у випадку реєстрації учасника судового процесу в системі «Електронний суд», суд повідомляє, вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі.
Суд вважає відповідача належним чином повідомленим про можливість подання відзиву у зазначені строки та належним чином повідомленим про судовий розгляд справи.
Відповідачем, на виконання ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України, не надіслано до суду відзиву на адміністративний позов та не повідомлено про поважність причин ненадання відзиву.
Ухвалою суду від 10.09.02026 року витребувано у Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України письмові пояснення та докази на їх підтвердження щодо того, чи надходили до Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України рапорти військовослужбовця ОСОБА_1 від 03.01.2026 та від 13.03.2026 року про звільнення з військової служби, відомості щодо дати його отримання, а також щодо того, чи було надано на нього відповідь (у разі її надання копію такої відповіді та докази її направлення/вручення позивачу).
На виконання ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду 16.09.2026 року від представника відповідача надійшла заява, у якій останній зокрема зазначив, що рапорти військовослужбовців, у томи числі про звільнення, не підлягають обліку та реєстрації на підставі п. 134 Інструкції з документування управлінської інформації та організації роботи з документами в Національній гвардії України в паперовій формі, затвердженої наказом Командувача Національної гвардії України від 30.11.2020 № 511. У зв`язку із зазначеним надати інформацію про отримання рапорту (дату його отримання) не вбачається можливим;- рапорти ОСОБА_1 на атестаційній комісії не розглядався, рішення атестаційною комісією з приводу його звільнення не приймалось.
18.09.2026 року від позивача надійшли додаткові пояснення по справі.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов таких висновків.
ОСОБА_1 проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 Національної гвардії України.
03.01.2026 року позивач звертався до командира Військової частини НОМЕР_2 з рапортом про звільнення з військової служби.
13.03.2026 року позивач повторно звернувся до командира Військової частини НОМЕР_2 з рапортом про звільнення з військової служби. Підставою для звільнення Позивач зазначив сімейні обставини, передбачені пунктом 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», а саме - наявність на утриманні як прийомного батька трьох дітей, позбавлених батьківського піклування, віком до 18 років: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ); ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ); ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ). У рапорті позивач також зазначив, що не бажає продовжувати військову службу та проходити службу у військовому резерві, і просив надіслати його особову справу до ІНФОРМАЦІЯ_4 за зареєстрованим місцем проживання.
До рапорту долучено копії: паспорту, РНОКПП, посвідчення УБД та військового квитка ОСОБА_1 , службової характеристики ОСОБА_1 , свідоцтво про шлюб ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , рішення виконавчого комітету Царичанської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області від 03.12.2025 № 352, свідоцтва про народження ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 , рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 11 серпня 2022 року по справі № 187/1656/21.
?Вищевказаний рапорт був надісланий на адресу відповідача засобами поштового зв`язку «Укрпошта» з описом вкладення за № 4912500255734 та отриманий відповідачем за довіреністю.
Разом з рапортом на звільненні від 13.04.2026 року представником позивача надіслано відповідачу адвокатський запит, у якому останній просить зокрема надати інформацію за результатами розгляду рапорту про звільнення ОСОБА_1 .
Листом № 10/27/14-Л1-101-Аз від 19.03.2026 року відповідач розглянув запит представника позивача та зазначив, що рапорт ОСОБА_1 про звільнення до командування не надходив. Одночасно із цим, Відповідач зазначив, що наказом командира військової частини НОМЕР_2 НГУ від 07.04.2025 року № 91 солдата ОСОБА_1 з 04 квітня 2025 року виключено із усіх видів забезпечення у зв`язку із самовільним залишенням тимчасового місця дислокації підрозділу.
Доказів розгляду рапортів від 13.01.2026 та від 13.03.2026 та повідомлення позивача про результати такого розгляду матеріали справи не містять.
Не погоджуючись із бездіяльністю відповідача щодо нерозгляду рапорту, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Відповідно до ч. 1 статті 1 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Згідно з частинами другою, четвертою статті 2 Закону проходження військової служби здійснюється громадянами України у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом. Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з п. п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу)
Пунктом 4 ч. 3 ст. 26 Закону передбачено, що військовослужбовці звільняються з військової служби через перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.
Пункт 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого указом Президента України від 10 грудня 2008 №1153/2008 (далі Положення № 1153/2008) передбачає, що військовослужбовці, які бажають звільнитись з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Частиною третьою статті 11 Закону України від 26.04.2001 № 2402-III "Про охорону дитинства" (далі - Закон № 2402-III) встановлено, що батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
За змістом частин першої та другої статті 15 Закону № 2402-III дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини. За приписами ч. 1, 3 статті 157 Сімейного кодексу України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Статтею 180 Сімейного кодексу України передбачено, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення), затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 №1153, визначений Інструкцією про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженою Наказом Міністра оборони України 10.04.2009 №170 (далі Інструкція).
Відповідно до пункту 14.10 розділу XIV Інструкції звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.
Відповідно до п.п.13 п. 5 Додатку 19 «Перелік документів, що подаються з поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби» до наведеної Інструкції документами, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин, а саме: у разі перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці (під час дії воєнного стану) є:
- копія свідоцтва про народження дітей (трьох і більше) із зазначенням батьківства (материнства) особи;
- один з документів: копія свідоцтва про реєстрацію шлюбу з матір`ю (батьком) дітей (трьох і більше) або копія рішення суду про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей з батьком (матір`ю), або рішення органу опіки і піклування про визначення місця проживання з одним з батьків, або письмовий договір між батьками про те, з ким будуть проживати діти, та участь другого з батьків у їх вихованні, або рішення суду про встановлення факту перебування дітей на утриманні військовослужбовця відповідно до положень статті 315 Цивільного процесуального кодексу України, а також договір про сплату аліментів на дитину;
- довідка про наявність (відсутність) заборгованості зі сплати аліментів, видану органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем у порядку, встановленому законодавством.
Механізм оформлення, подання, реєстрації, розгляду, прийняття та повідомлення рішення за результатами розгляду рапортів військовослужбовців у Міністерстві оборони України, Збройних Силах України та Державній спеціальній службі транспорту визначає Порядок організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України, затверджений наказом Міністерства оборони України від 06.08.2024 № 531, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 07.08.2024 за № 1214/42559 (далі - Порядок № 531).
За пунктом 2 розділу III Порядку № 531 командири (начальники) надають відповідь на паперовий рапорт військовослужбовця шляхом накладення резолюції, резолюція повинна містити відомості, визначені у додатку 1 до цього Порядку. Відповідно до пункту 3 розділу III Порядку № 531 відмова у задоволенні рапорту має бути вмотивованою.
Пунктом 6 розділу III Порядку № 531 передбачено, що всі рапорти, які потребують розгляду (прийняття рішення) командиром військової частини, попередньо обов`язково реєструються службою діловодства.
Згідно з пунктом 8 розділу III Порядку № 531 початок перебігу строку розгляду паперового рапорту розпочинається із часу подання рапорту, а не часу його реєстрації в службі діловодства. У разі направлення рапорту засобами поштового зв`язку часом подання рапорту є дата надходження рапорту до поштового відділення за місцем знаходження відповідного підрозділу.
Відповідно до підпункту 2 пункту 9 розділу III Порядку № 531 розгляд паперового рапорту військовослужбовця всіма його прямими командирами (начальниками) здійснюється у строк не більше 14 днів із дня подання військовослужбовцем рапорту щодо питань, які не відносяться до питань, визначених підпунктом 1 цього пункту (питання військової дисципліни, обов`язків особового складу під час виконання бойових наказів (розпоряджень), збереження життя та здоров`я особового складу, відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин).
Пунктом 2 розділу V Порядку № 531 визначено, що керівники органів військового управління, командири військових частин та підрозділів організовують та забезпечують дотримання встановленого порядку та строків розгляду рапортів військовослужбовців.
Отже, Порядок № 531 прямо передбачає можливість подання рапорту засобами поштового зв`язку та покладає на командирів (начальників) обов`язок розглянути такий рапорт у строк не більше 14 днів із дня його подання і надати на нього відповідь шляхом накладення резолюції.
Матеріалами справи підтверджено, що рапорт від 13.03.2026 надіслано відповідачу поштою, а зміст поштового відправлення підтверджено описом вкладення форми 107, у якому рапорт про звільнення з військової служби зазначено першим пунктом. Відправлення надійшло до поштового відділення за місцезнаходженням військової частини та вручено відповідачу за довіреністю, що підтверджується підписом на поштовому відправленні.
Доводи відповідача, викладені у відповіді на адвокатський запит, про те, що рапортів стосовно звільнення позивача до військової частини не надходило, спростовуються описом вкладення до поштового відправлення № 4912500255734 та даними відстеження цього відправлення, згідно з якими воно вручено за довіреністю уповноваженій особі за адресою військової частини.
Реєстрація рапортів службою діловодства та належна організація роботи з ними є обов`язком відповідача (пункт 6 розділу III, пункт 2 розділу V Порядку № 531), а тому ризики, пов`язані з недотриманням цього обов`язку, не можуть покладатися на військовослужбовця.
Лист-відповідь відповідача на адвокатський запит не є розглядом рапорту в розумінні Порядку № 531: він адресований представникові позивача, не містить резолюції за результатами розгляду рапорту з відомостями, визначеними додатком 1 до Порядку № 531, і не містить рішення по суті порушеного в рапорті питання.
Зазначена відповідачем обставина самовільного залишення позивачем військової частини не звільняє командира військової частини від обов`язку розглянути поданий рапорт та надати на нього відповідь. Порядок № 531 не передбачає такої обставини як підстави для нерозгляду рапорту. Випадки, коли рапорт може бути не погоджено, визначені пунктами 3-5 розділу III цього Порядку, і відмова у задоволенні рапорту має бути вмотивованою. Наведена обставина може мати значення для вирішення питання по суті рапорту, однак не є підставою залишити рапорт без розгляду.
Суд враховує зміст постанови Верховного Суду від 17.04.2019 у справі №342/158/17, де Верховний Суд зазначив, що протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень потрібно розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Матеріали справи не містять доказів того, що рапорт позивача про звільнення з військової служби було розглянуто, що за наслідками його розгляду прийнято будь-яке рішення та що таке рішення доведено до відома позивача. Відповідач, на якого частиною другою статті 77 КАС України покладено обов`язок доказування правомірності своєї бездіяльності, таких доказів суду не надав, а факт надходження рапорту до військової частини у відзиві по суті не заперечується.
За таких обставин бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо нерозгляду рапорту позивача про звільнення з військової служби є протиправною.
Разом з тим, оскільки фактичної відмови у задоволенні рапорту про звільнення позивача відповідачем не надано, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог в частині визнання протиправними дії військової частини НОМЕР_2 щодо відмови у задоволенні рапорту ОСОБА_1 від 13.03.2026 на звільнення з військової служби за сімейними обставинами,
З метою відновлення порушеного права позивача, суд дійшов висновку про необхідність визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо не розгляду рапорту ОСОБА_1 від 13.03.2026 про звільнення з військової служби та про зобов`язання відповідача розглянути рапорт позивача про звільнення з військової служби від 13.03.2026 року.
Щодо вимоги позивача зобов`язати військову частину НОМЕР_2 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу», суд зазначає наступне.
Звільнення військовослужбовця з військової служби є дискреційним повноваженням посадової особи, визначеної пунктом 225 Положення № 1153/2008, та здійснюється за результатами передбаченої законодавством процедури, яка включає перевірку документів, що підтверджують підстави звільнення, уточнення даних про проходження військової служби, розрахунок вислуги років у календарному та пільговому обчисленні та правову експертизу проєкту наказу. Крім того, пункт 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII містить застереження, за яким відповідна підстава звільнення не поширюється на військовослужбовців, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці; перевірка цієї та інших обставин належить до змісту процедури розгляду рапорту.
Оскільки рапорт позивача по суті не розглядався і передбачена законодавством процедура відповідачем не проводилася, суд не вправі підміняти суб`єкта владних повноважень та вирішувати замість нього питання, віднесене до його виключної компетенції. Належним та достатнім способом захисту порушеного права позивача у цьому випадку є зобов`язання відповідача розглянути рапорт по суті та прийняти за ним вмотивоване рішення. З огляду на викладене у задоволенні вимоги про зобов`язання звільнити позивача з військової служби належить відмовити.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно зі ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною першою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно зі ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову: позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо нерозгляду рапорту позивача про звільнення з військової служби та про зобов`язання відповідача розглянути цей рапорт підлягають задоволенню, а у задоволенні позовної вимоги про зобов`язання прийняти рішення про звільнення позивача з військової служби належить відмовити.
Судовий збір позивачем не сплачувався, у зв`язку з чим питання про його розподіл судом не вирішується.
Керуючись ст. 243-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
УХВАЛИВ:
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 НАЦІОНАЛЬНОЇ ГВАРДІЇ УКРАЇНИ (ЄДРПОУ: НОМЕР_3 , АДРЕСА_3 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 Національної Гвардії України щодо нерозгляду рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».
Зобов`язати військову частину НОМЕР_2 Національної Гвардії України розглянути рапорт ОСОБА_1 від 13.03.2026 про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу», у встановленому законом порядку з урахуванням поданих ОСОБА_1 документів на підтвердження сімейних обставин.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя А. Ю. Рищенко