ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 жовтня 2026 року м. Житомир справа № 240/23718/26
категорія 112010200
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Леміщака Д.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовною заявою, в якій просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області № 155350027597 від 01.06.2026 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком за статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування";
- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 всі періоди трудової діяльності відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 від 06.04.1987 та призначити пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з 23.05.2026.
Передусім суд зауважує, що в другій позовній вимозі позовної заяви відповідачем визначено Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області. З огляду на зміст позовної заяви, визначення відповідача в її вступній частині та те, що рішення про відмову у призначенні пенсії від 01.06.2026 прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області, яке за принципом екстериторіальності опрацювало заяву позивача, суд розцінює зазначене як технічну описку, що не впливає на визначення відповідача у справі.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач подав заяву про призначення пенсії за віком до органів Пенсійного фонду. Заяву за принципом екстериторіальності опрацювало Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області. Рішенням № 155350027597 від 01.06.2026 у призначенні пенсії відмовлено через недостатність страхового стажу (20 років, 4 місяці, 14 днів). До страхового стажу не зараховано всі періоди трудової діяльності відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 від 06.04.1987, оскільки на титульній сторінці трудової книжки печатка не придатна для сприйняття. Позивач вважає рішення про відмову протиправним, оскільки, на його думку, відповідно до статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка; необхідність підтверджувати стаж іншими документами виникає лише за відсутності необхідних записів у трудовій книжці або за наявності в ній неправильних чи неточних записів; обов`язок ведення та заповнення трудових книжок покладено на роботодавця, тож недоліки їх заповнення не можуть позбавляти особу права на зарахування періодів роботи до стажу та на пенсійне забезпечення.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 03.07.2026 вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у судове засідання (у письмовому провадженні).
Відзив від відповідача на адресу суду в строки, передбачені статтею 162 КАС України, не надходив.
Частина 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
У відповідності до положень ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами із прийняттям рішення відповідно до ч. 5 ст. 250 КАС України.
У періоди з 13.07.2026 по 17.07.2026, з 24.07.2026 по 28.07.2026 та з 18.08.2026 по 31.08.2026 головуючий суддя перебував у щорічній відпустці, а у період з 21.09.2026 по 25.09.2026 - на курсах підтримання кваліфікації суддів.
Розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні), з особливостями, визначеними ст.ст. 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив таке.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 23.05.2026 звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення йому пенсії за віком на підставі частини першої статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у зв`язку з досягненням віку, що дає право на такий вид пенсії, та подав необхідний пакет документів, передбачений чинним законодавством.
Зазначена заява за принципом екстериторіальності була передана на розгляд та прийняття рішення до структурного підрозділу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, який здійснив опрацювання поданих матеріалів.
За результатами розгляду заяви та доданих до неї документів Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області прийнято рішення № 155350027597 від 01.06.2026, яким відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв`язку з недостатністю підтвердженого страхового стажу, який, за висновком органу, склав 20 років, 4 місяці, 14 днів, що є меншим за мінімально необхідний обсяг стажу 32 роки, передбачений частиною 1 статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" для призначення пенсії у 60 років.
До страхового стажу не було зараховано періоди роботи згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 06.04.1987, оскільки на титульній сторінці трудової книжки печатка не придатна для сприйняття.
Вважаючи рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області № 155350027597 від 01.06.2026 протиправним, позивач звернувся до суду.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов таких висновків.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією і законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; добросовісно, розсудливо та пропорційно.
Статтею 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду визначає Закон України від 09.07.2003 № 1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV).
Згідно з визначенням, наведеним у ст. 1 Закону № 1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно з законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно з цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно з ч. 2 ст. 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.
Частиною 4 ст. 24 Закону № 1058-IV передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Умови призначення пенсії за віком встановлено статтею 26 Закону № 1058-IV, якою визначено, що право на пенсію за віком особи набувають при досягненні 60-річного віку та за наявності страхового стажу не менше 32 років - у разі досягнення цього віку в період з 01.01.2025 по 31.12.2025.
Абзацом другим частини 4 статті 26 Закону № 1058-IV передбачено, що наявність страхового стажу, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії.
Суд звертає увагу, що позивач досягнув 60-річного віку 12.10.2025, тобто в період з 01.01.2025 по 31.12.2025, а тому необхідний страховий стаж визначається на цю дату і становить 32 роки. Вимога щодо більшої тривалості страхового стажу, яка діє з 01.01.2026 (33 роки), до позивача не застосовується, попри те що із заявою про призначення пенсії він звернувся у 2026 році.
Водночас за змістом абзацу першого частини 4 статті 26 Закону № 1058-IV у разі відсутності необхідного страхового стажу на дату досягнення відповідного віку пенсію за віком може бути призначено після набуття особою страхового стажу, визначеного частинами першою-третьою цієї статті на дату досягнення відповідного віку. Тобто необхідна для позивача тривалість страхового стажу - 32 роки - не змінюється у зв`язку з часом звернення за пенсією, проте право на призначення пенсії виникає лише за умови, що такий стаж наявний (набутий) у передбаченому законом порядку.
Згідно зі ст. 44 Закону № 1058-IV призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.
Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.
У разі відсутності в системі персоніфікованого обліку даних про страховий стаж, необхідний для призначення пенсії за віком (у тому числі за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку), територіальний орган Пенсійного фонду інформує застраховану особу, у тому числі через її особистий електронний кабінет на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду, про відсутність таких відомостей та необхідність їх подання (за наявності). Документи про страховий стаж можуть бути подані до територіального органу Пенсійного фонду або через особистий електронний кабінет на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду.
Крім того, відповідно до частини третьої статті 44 Закону № 1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Предметом спору у цій справі є правомірність відмови відповідача зарахувати до страхового стажу позивача періоди роботи згідно з записами трудової книжки НОМЕР_1 від 06.04.1987 з тієї підстави, що на титульній сторінці трудової книжки печатка не придатна для сприйняття.
Суд зазначає, що відповідно до статті 62 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон № 1788-XII) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Періоди роботи до 01.01.2004 зараховуються до страхового стажу за правилами законодавства, що діяло раніше: відповідно до статті 56 Закону № 1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності та господарювання, а основним документом, що це підтверджує, є трудова книжка. Страховий стаж за періоди після 01.01.2004 обчислюється відповідно до частин 1 і 2 статті 24 Закону № 1058-IV за даними системи персоніфікованого обліку. Отже, трудова книжка як основний документ підтверджує стаж роботи за період до впровадження системи персоніфікованого обліку, тоді як для періодів після 01.01.2004 визначальними є відомості реєстру застрахованих осіб, а в разі їх відсутності орган Пенсійного фонду вправі перевірити достовірність відомостей трудової книжки та вжити заходів для отримання відповідних документів (частина 3 статті 44 Закону № 1058-IV).
За приписами статті 62 Закону № 1788-XII, статті 48 Кодексу законів про працю України, Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 № 162 (далі - Інструкція № 162), Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 (далі - Інструкція № 58), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Пунктом 2.2 глави 2 Інструкції № 162 передбачено, що заповнення трудової книжки вперше проводиться адміністрацією підприємства у присутності працівника не пізніше тижневого терміну від часу прийому на роботу. У трудову книжку вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження та заохочення: нагородження орденами та медалями, присвоєння почесних звань; заохочення за успіхи у роботі, що застосовуються трудовим колективом, а також нагородження та заохочення, передбачені правилами внутрішнього трудового розпорядку та статутами про дисципліну; інші заохочення відповідно до чинного законодавства; відомості про відкриття, на які видано дипломи, про використані винаходи та раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди. Стягнення до трудової книжки не записуються.
Пунктом 2.3 глави 2 Інструкції № 162 встановлено, що всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу чи звільнення, а також нагороди і заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видачі наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні - в день звільнення і повинні чітко відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи проводяться арабськими цифрами (число та місяць двозначними). Записи виконуються акуратно, пір`яною або кульковою ручкою, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольору.
Після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник підписом засвідчує правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний лист) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), де вперше заповнювалася трудова книжка (пункт 2.11 глави 2 Інструкції № 162; аналогічну вимогу містить пункт 2.12 Інструкції № 58).
Отже, обов`язок щодо заповнення та ведення трудових книжок осіб, працевлаштованих на підприємствах, установах, організаціях, покладається саме на відповідальну особу такого підприємства, установи, організації.
Пунктами 1, 2, 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок № 637), визначено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку в системі загальнообов`язкового державного соціального страхування, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі, коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється на підставі показань свідків.
За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм права свідчить про те, що основним документом, який підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку, є трудова книжка, а за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній чи за наявності в ній неправильних або неточних записів стаж підтверджується іншими документами, передбаченими Порядком № 637.
Недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, якій належить трудова книжка, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Вказаний висновок узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 07.02.2018 у справі № 275/615/17, від 05.12.2019 у справі № 235/805/17, від 06.12.2019 у справі № 663/686/16-а, від 06.12.2019 у справі № 500/1561/17, від 05.12.2019 у справі № 242/2536/16-а.
Зокрема, у постанові від 07.02.2018 у справі № 275/615/17 Верховний Суд дійшов висновку, що відсутність відтиску печатки на титульній сторінці трудової книжки не є тим недоліком трудової книжки чи записів у ній, за наявності якого трудовий стаж особи не може вважатися підтвердженим. Цей висновок стосується й випадку, коли відтиск печатки на титульній сторінці є нечітким (непридатним для сприйняття), оскільки в обох випадках ідеться про формальний недолік оформлення документа, допущений роботодавцем, що не спростовує відомостей про роботу, внесених до самої трудової книжки.
Суд враховує й висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 28.01.2025 у справі № 300/8132/23, згідно з яким сам по собі запис у трудовій книжці не є достатнім доказом стажу, якщо існують обґрунтовані підстави сумніватися в його достовірності. Проте у цій справі відповідач жодних сумнівів у достовірності записів не висловлював, а єдиною підставою незарахування спірних періодів обрав формальний недолік оформлення титульної сторінки, що робить обставини справи відмінними від зазначеної справи.
Суд також враховує, що жодних сумнівів у достовірності записів, внесених до трудової книжки позивача, зокрема щодо їх невідповідності даним реєстру застрахованих осіб чи наявності ознак підробки або виправлень, відповідач не навів ні в оскаржуваному рішенні, ні під час розгляду справи судом. Єдиною підставою для незарахування спірних періодів роботи позивача є те, що відтиск печатки на титульній сторінці трудової книжки непридатний для сприйняття, тобто формальний недолік оформлення документа, який сам по собі не ставить під сумнів достовірність внесених до трудової книжки відомостей про періоди роботи позивача.
Судом встановлено, що відповідач не зарахував періоди роботи відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 від 06.04.1987, оскільки на титульній сторінці трудової книжки печатка не придатна для сприйняття.
Дослідивши надані матеріали справи, суд вважає такі висновки відповідача необґрунтованими з огляду на таке.
Згідно з записами трудової книжки позивача, а саме:
- записи № 1-2 - з 01.04.1987 по 01.04.1988 позивач працював машиністом холодильних установ;
- записи № 3-6 - з 06.04.1988 по 29.04.1993 позивач працював водієм в автоколоні № 4;
- записи № 7-9 - з 30.04.1993 по 01.06.2001 позивач працював водієм другого класу в автобазі № 2;
- записи № 10-11 - з 30.09.2001 по 15.06.2007 позивач працював охоронцем продовольчої бази;
- записи № 12-13 - з 25.01.2010 по 30.11.2010 позивач працював водієм на автомобілі DAF;
- записи № 14-15 - з 14.12.2010 по 29.12.2012 позивач працював водієм на автомобілі DAF;
- записи № 16-17 - з 02.01.2013 по 01.03.2016 позивач працював водієм на автомобілі DAF;
- записи № 18-19 - з 15.02.2017 по 23.08.2018 позивач працював водієм у ФОП ОСОБА_2 ;
- записи № 20-21 - з 01.08.2023 по 04.12.2023 позивач працював на посаді водія автотранспортних засобів;
- запис № 22 містить відомості про те, що з 26.03.2024 позивач прийнятий на посаду водія ТОВ "Сільпо ФУД". Запису про звільнення з цієї посади немає, тому суд виходить з того, що станом на дату звернення із заявою (23.05.2026) позивач перебував у трудових відносинах із цим роботодавцем.
Суд звертає увагу, що достовірність відповідних записів у трудовій книжці підтверджується наказами про прийняття на роботу, переведення та звільнення. Крім того, зазначені записи скріплені печатками підприємств, на яких працював позивач, та підписами уповноважених посадових осіб.
Разом із тим суд наголошує, що обов`язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган. Такий недолік оформлення документа, як відсутність або нечіткість (непридатність для сприйняття) відтиску печатки на титульній сторінці, за відсутності доказів протилежного розцінюється судом як недолік, допущений роботодавцем, який вперше заповнював трудову книжку. Працівник не може нести відповідальність за правильність та повноту заповнення кадрових документів роботодавцем. Отже, формальні недоліки у заповненні трудової книжки не можуть бути підставою для позбавлення особи її конституційного права на соціальний захист та належне пенсійне забезпечення.
Також слід зазначити, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
Аналогічну правову позицію щодо покладення на роботодавця негативних наслідків неналежного ведення трудових книжок викладено у постанові Верховного Суду від 09.08.2019 у справі № 654/890/17, яка відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України враховується судом при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин.
У постанові від 21.02.2018 у справі № 687/975/17 Верховний Суд зазначив, що на особу не може перекладатися тягар доведення правдивості чи достовірності даних, зазначених у її трудовій книжці; працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, а неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист.
Отже, з вищенаведеного вбачається, що позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи до неї вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем; більше того, недоліки її заповнення не є підставою вважати відсутнім трудовий стаж позивача.
Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
За таких обставин суд доходить висновку, що відсутність або непридатність для сприйняття відтиску печатки на титульній сторінці трудової книжки позивача не може бути підставою для неврахування періодів роботи при обчисленні стажу для призначення пенсії, оскільки позивач не може відповідати за правильність оформлення трудової книжки та дотримання вимог законодавства щодо її ведення на підприємстві.
З огляду на наведене суд дійшов висновку, що Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області протиправно не зарахувало періоди роботи позивача до страхового стажу згідно з записами трудової книжки з підстави, зазначеної в оскаржуваному рішенні.
Суд також звертає увагу, що відповідач в оскаржуваному рішенні не конкретизував, які саме періоди роботи позивача та на підставі яких документів зараховано до його страхового стажу в розмірі 20 років 4 місяці 14 днів. У зв`язку з цим під час повторного розгляду заяви відповідач має самостійно визначити загальну тривалість страхового стажу позивача, враховуючи як періоди роботи, відображені у трудовій книжці, так і всі відомості системи персоніфікованого обліку та інші документи, а також перевірити наявність права на пенсію за віком за всіма умовами, встановленими законом.
З урахуванням установлених обставин справи суд дійшов висновку про безпідставність та протиправність неврахування відповідачем таких періодів роботи позивача: з 01.04.1987 по 01.04.1988 - 1 рік 1 день; з 06.04.1988 по 29.04.1993 - 5 років 24 дні; з 30.04.1993 по 01.06.2001 - 8 років 1 місяць 3 дні; з 30.09.2001 по 15.06.2007 - 5 років 8 місяців 17 днів; з 25.01.2010 по 30.11.2010 - 10 місяців 6 днів; з 14.12.2010 по 29.12.2012 - 2 роки 16 днів; з 02.01.2013 по 01.03.2016 - 3 роки 2 місяці; з 15.02.2017 по 23.08.2018 - 1 рік 6 місяців 9 днів; з 01.08.2023 по 04.12.2023 - 4 місяці 4 дні; з 26.03.2024 по 23.05.2026, тобто по дату подання заяви до органу Пенсійного фонду України, - 2 роки 1 місяць 28 днів.
При цьому, питання про наявність у позивача страхового стажу необхідної тривалості, у тому числі з урахуванням періодів, які не відображені в трудовій книжці, але можуть бути підтверджені іншими документами чи відомостями системи персоніфікованого обліку, належить до дискреційної компетенції відповідача і підлягає вирішенню під час повторного розгляду заяви.
Суд зазначає, що періоди роботи, відображені у трудовій книжці позивача, не підлягають арифметичному додаванню до страхового стажу в розмірі 20 років 4 місяці 14 днів, врахованого відповідачем, оскільки цей стаж міг бути обчислений, зокрема, і за періоди, які збігаються зі спірними. Тривалість періодів, наведених судом, не визначає остаточного розміру страхового стажу позивача, який має встановити відповідач під час повторного розгляду заяви з урахуванням усіх періодів, що підлягають зарахуванню, без їх подвійного обліку.
Суд також зауважує, що інших недоліків трудової книжки, зокрема в частині неправильних чи неточних записів про періоди роботи позивача, відповідачем при розгляді заяви позивача не встановлено та у рішенні не зазначено, а доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці щодо періодів роботи позивача відповідач суду не надав.
Враховуючи встановлені судом обставини справи, суд вважає, що відповідачем при прийнятті рішення про відмову у призначенні пенсії не було повністю досліджено всі надані позивачем документи на підтвердження його страхового стажу, у зв`язку з чим не було зараховано до страхового стажу періоди його роботи згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 06.04.1987, що свідчить про необґрунтованість такого рішення та необхідність його скасування.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог, проте може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
З метою ефективного захисту порушеного права позивача, керуючись частиною другою статті 9 та статтею 245 КАС України, суд вважає необхідним вийти за межі позовних вимог щодо способу захисту й зобов`язати відповідача зарахувати до страхового стажу позивача періоди роботи згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 06.04.1987 та повторно розглянути заяву позивача від 23.05.2026 про призначення пенсії за віком за статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".
Обраний судом спосіб захисту є ефективним, оскільки визначення загальної тривалості страхового стажу та наявності права на пенсію належить до компетенції органу Пенсійного фонду, який у цій справі такої оцінки не здійснив, обмежившись зазначеною формальною підставою. Суд не може підміняти орган Пенсійного фонду й самостійно призначати пенсію за відсутності встановленої ним тривалості страхового стажу. З огляду на це позовна вимога про зобов`язання відповідача призначити пенсію за віком з 23.05.2026 задоволенню не підлягає.
Згідно з частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Водночас відповідно до частини другої цієї статті в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідач, не подавши відзиву, доказів правомірності оскаржуваного рішення до суду не надав.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (стаття 90 КАС України).
З урахуванням викладеного вище позовні вимоги підлягають задоволенню частково: рішення відповідача підлягає скасуванню, відповідач має бути зобов`язаний зарахувати до страхового стажу позивача періоди його роботи та повторно розглянути заяву про призначення пенсії, а в задоволенні вимоги про зобов`язання призначити пенсію належить відмовити.
Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до вимог ч. 1 ст. 139 КАС України, згідно з якою при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України "Про судовий збір".
Частиною першою статті 4 вказаного Закону визначено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Згідно з частиною другою цієї статті за подання до адміністративного суду позову немайнового характеру, який подано фізичною особою, сплачується судовий збір за ставкою у розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" з 01.01.2026 прожитковий мінімум для працездатних осіб становить 3328,00 грн.
Позивачем подано позовну заяву в якій заявлено вимогу немайнового характеру (основну та похідну).
Згідно з частиною 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Таким чином, сума судового збору за подання цього позову складає 1064,96 грн (3328,00 грн х 0,4 х 0,8).
Разом із тим, позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1331,20 грн.
Суд роз`яснює, що згідно з пунктом 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Згідно з частиною 2 статті 7 вказаного Закону у випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю.
Керуючись ст.ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 293, 295 КАС України, суд
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. Ольжича, 7, м. Житомир, Житомирський р-н, Житомирська обл., 10003, ЄДРПОУ 13559341) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області № 155350027597 від 01.06.2026 про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .
Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди його роботи, відображені у трудовій книжці НОМЕР_1 від 06.04.1987, з урахуванням вимог статті 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 23.05.2026 про призначення пенсії за віком з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1064,96 грн (однієї тисячі шістдесяти чотирьох гривень 96 копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Д.М. Леміщак
Повний текст складено: 01 жовтня 2026 р.
01.10.26