ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
01 жовтня 2026 року Справа № 280/7968/26 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого Лазаренка М.С., розглянув в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Запорізькій області,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Фермерське господарство «Марія Агро»,
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
ВСТАНОВИВ:
31.07.2026 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (далі по тексту - відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Фермерське господарство «Марія Агро» (далі по тексту - третя особа), в якій позивач просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми «МПЗФ» від 18 червня 2026 року № 69489-24/08-29 щодо нарахування мінімального податкового зобов`язання у розмірі 178835,71 грн за земельні ділянки з кадастровими номерами: [номер приховано]:05:004:0002, [номер приховано]:10:003:0001, [номер приховано]:03:011:0229, [номер приховано]:03:005:0019, [номер приховано]:03:002:0003, [номер приховано]:13:002:0008, [номер приховано]:03:005:0018, [номер приховано]:01:012:0005, [номер приховано]:01:012:0006.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що відповідачем безпідставно було нараховано мінімальне податкове зобов`язання за земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності для ведення фермерського господарства, які знаходяться у користуванні позивача на праві оренди. При цьому, вказані земельні ділянки з моменту державної реєстрації позивачем Фермерського господарства «Марія Агро» правомочності володіння, користування та юридичних обов`язків щодо використання цих земельних ділянок перейшли до вказаної юридичної особи, яка фактично її використовує, декларує та сплачує пов`язані з нею податки. Наголошує, що з моменту державної реєстрації фермерського господарства позивач не є фактичним землекористувачем, а тому не може бути платником земельного податку та мінімального податкового зобов`язання за цю земельну ділянку, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними і підлягають скасуванню.
05.08.2026 ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі № 280/7968/26 за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.
Заперечення проти позовних вимог викладено у відзиві на позовну заяву, який надійшов до суду 18.08.2026 за вх. 47351. В обґрунтування заперечень відповідач посилається на те, що позивач згідно відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна є належним користувачем земельних ділянок з кадастровими номерами: [номер приховано]:05:004:0002, [номер приховано]:10:003:0001, [номер приховано]:03:011:0229, [номер приховано]:03:005:0019, [номер приховано]:03:002:0003, [номер приховано]:13:002:0008, [номер приховано]:03:005:0018, [номер приховано]:01:012:0005, [номер приховано]:01:012:0006. Водночас, договори оренди між позивачем та третьою особою про оренду зазначених земельних ділянок не складались та, відповідно, у Державному реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна не реєструвались. Наполягає на тому, що у разі користування фермерським господарством земельними ділянками сільськогосподарського призначення, які перебувають у власності членів фермерського господарства, без державної реєстрації переходу такого права користування, то обов`язок з визначення загального МПЗ виникає у власників земельних ділянок сільськогосподарського призначення. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Також заперечено проти заявленого позивачем розміру витрат на правничу допомогу.
Враховуючи приписи частини 5 статті 262 КАС України справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (частина 5 статті 250 КАС України).
Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, якими обґрунтовуються позовні вимоги, судом встановлено наступне.
Відповідно до договору оренди від 31 грудня 2013 року, Орендодавець - Головне управління Держземагенства України у Запорізькій області передало, а Орендар - ОСОБА_1 прийняв в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності для ведення фермерського господарства, кадастровий номер [номер приховано]:05:004:0002, яка знаходиться на території Підгірненської сільської ради Новомиколаївського району Запорізької області за межами населеного пункту.
Державна реєстрація договору оренди від 31.12.2013 підтверджується Витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень від 07.02.2014 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна №288022523236).
Відповідно до договору оренди від 28 жовтня 2013 року, Орендодавець - Головне управління Держземагенства України у Запорізькій області передало, а Орендар - ОСОБА_1 прийняв в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності для ведення фермерського господарства, кадастровий номер [номер приховано]:10:003:0001, яка знаходиться на території Новомиколаївської селищної ради Новомиколаївського району Запорізької області за межами населеного пункту.
Державна реєстрація договору оренди від 28.10.2013 підтверджується Витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень від 20.12.2013 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна №248674923236).
Відповідно до договору оренди від 28 квітня 2015 року, Орендодавець - Головне управління Держземагенства у Запорізькій області передало, а Орендар - ОСОБА_1 прийняв в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності для ведення фермерського господарства, кадастровий номер [номер приховано]:03:011:0229, яка знаходиться на території Веселогаївської сільської ради Новомиколаївського району Запорізької області за межами населеного пункту.
Державна реєстрація договору оренди від 28.04.2015 підтверджується Витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень від 29.05.2015 серії ЕЕХ №914542 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна №647286223236).
Відповідно до договору оренди від 28 січня 2015 року, Орендодавець - Головне управління Держземагенства у Запорізькій області передало, а Орендар - ОСОБА_1 прийняв в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності для ведення фермерського господарства, кадастровий номер [номер приховано]:03:005:0019, яка знаходиться на території Любицької сільської ради Новомиколаївського району Запорізької області за межами населеного пункту.
Державна реєстрація договору оренди від 28.01.2015 підтверджується Витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень від 23.03.2015 серії ЕЕС №501328 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна №603065623236).
Відповідно до договору оренди від 28 листопада 2013 року, Орендодавець - Головне управління Держземагенства у Запорізькій області передало, а Орендар - ОСОБА_1 прийняв в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності для ведення фермерського господарства, кадастровий номер [номер приховано]:03:002:0003, яка знаходиться на території Різдвянської сільської ради Новомиколаївського району Запорізької області за межами населеного пункту.
Державна реєстрація договору оренди від 28.11.2013 підтверджується Витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень від 20.12.2013 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна № 248543023236).
Відповідно до договору оренди від 28.07.2014, Орендодавець - Головне управління Держземагенства у Запорізькій області передало, а Орендар - ОСОБА_1 прийняв в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності для ведення фермерського господарства, кадастровий номер [номер приховано]:13:002:0008, яка знаходиться на території Новомиколаївської селищної ради Новомиколаївського району Запорізької області за межами населеного пункту.
Державна реєстрація договору оренди від 28.07.2014 підтверджується Витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень від 31.07.2014 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна № 42[телефон приховано]).
Відповідно до договору оренди від 13.01.2014, Орендодавець - Головне управління Держземагенства у Запорізькій області передало, а Орендар - ОСОБА_1 прийняв в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності для ведення фермерського господарства, кадастровий номер [номер приховано]:03:005:0018, яка знаходиться на території Любицької сільської ради Новомиколаївського району Запорізької області за межами населеного пункту.
Державна реєстрація договору оренди від 13.01.2014 підтверджується Витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень від 07.02.2014 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна № 288234523236).
Відповідно до договору оренди від 10 грудня 2013 року, Орендодавець - Головне управління Держземагенства у Запорізькій області передало, а Орендар - ОСОБА_1 прийняв в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності для ведення фермерського господарства, кадастровий номер [номер приховано]:01:012:0005, яка знаходиться на території Різдвянської сільської ради Новомиколаївського району Запорізької області за межами населеного пункту.
Державна реєстрація договору оренди від 10.12.2013 підтверджується Витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень від 28.01.2014 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна №278955723236).
Відповідно до договору оренди від 10 грудня 2013 року, Орендодавець - Головне управління Держземагенства у Запорізькій області передало, а Орендар - ОСОБА_1 прийняв в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності для ведення фермерського господарства, кадастровий номер [номер приховано]:01:012:0006, яка знаходиться на території Різдвянської сільської ради Новомиколаївського району Запорізької області за межами населеного пункту.
Державна реєстрація договору оренди від 10.12.2013 підтверджується Витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень від 28.01.2014 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна №278904023236).
08.09.2015 позивачем було створено та зареєстровано Фермерське господарство «Марія Агро» (код ЄДРПОУ 39998584), основним видом діяльності якого є КВЕД 01.11 Вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур.
Фермерським господарством «Марія Агро» 30.01.2026 подано до контролюючого органу податкову декларацію за 2025 рік, в якому самостійно визначено мінімальне податкове зобов`язання за земельні ділянки з кадастровими номерами: [номер приховано]:05:004:0002, [номер приховано]:10:003:0001, [номер приховано]:03:011:0229, [номер приховано]:03:005:0019, [номер приховано]:03:002:0003, [номер приховано]:13:002:0008, [номер приховано]:03:005:0018, [номер приховано]:01:012:0005, [номер приховано]:01:012:0006.
Головним управлінням ДПС у Запорізькій області відносно позивача винесено податкове повідомлення-рішення форми «МПЗФ» від 18.06.2026 № 69489-24/08-29, яким позивачу визначено мінімальне податкове зобов`язання як власнику земельних ділянок, віднесених до сільськогосподарських угідь у розмірі 178 835,71 грн.
Вважаючи податкове повідомлення-рішення форми «МПЗФ» від 18.06.2026 №69489-24/08-29 протиправним, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Відповідно до пп. 14.1.147. п. 14.1 ст. 14 ПК України плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Згідно зі ст. 269 ПК України платниками плати за землю є: платники земельного податку: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі, яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності на правах постійного користування; платники орендної плати - землекористувачі (орендарі) земельних ділянок державної та комунальної власності на умовах оренди. Особливості справляння податку суб`єктами господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, встановлюються главою 1 розділу XIV цього Кодексу.
Нормою п. 270.1 ст. 270 ПК України встановлено, що об`єктами оподаткування платою за землю є:
270.1.1. об`єкти оподаткування земельним податком: земельні ділянки, які перебувають у власності; земельні частки (паї), які перебувають у власності; земельні ділянки державної та комунальної власності, які перебувають у володінні на праві постійного користування;
270.1.2. об`єкти оподаткування орендною платою - земельні ділянки державної та комунальної власності, надані в користування на умовах оренди.
За приписами п. 286.1 ст. 286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є: а) дані державного земельного кадастру; б) дані Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; в) дані державних актів, якими посвідчено право власності або право постійного користування земельною ділянкою (державні акти на землю); г) дані сертифікатів на право на земельні частки (паї); ґ) рішення органу місцевого самоврядування про виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв); д) дані інших правовстановлюючих документів, якими посвідчується право власності або право користування земельною ділянкою, право на земельні частки (паї); е) дані Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих, визначеного у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.
У разі подання платником податку до контролюючого органу правовстановлюючих документів на земельну ділянку, земельну частку (пай), відомості про які відсутні у базах даних інформаційних систем центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, нарахування податку фізичним особам здійснюється на підставі поданих платником податку відомостей до отримання контролюючим органом інформації про перехід права власності на об`єкт оподаткування.
Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, у сфері будівництва щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
У разі подання платником податку до контролюючого органу правовстановлюючих документів на земельну ділянку, відомості про яку відсутні у базах даних інформаційних систем центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, сплата податку фізичними та юридичними особами здійснюється на підставі поданих платником податку відомостей до отримання контролюючим органом інформації про перехід права власності на об`єкт оподаткування.
Власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою (п. 287.1 ст. 287 ПК України).
Законом України від 30.11.2021 № 1914-ІХ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень" для платників податків, у яких у власності та/або користуванні (оренді, суборенді, емфітевзисі. постійному користуванні) є земельні ділянки, віднесені до сільськогосподарських угідь, вводиться поняття мінімального податкового зобов`язання.
Відповідно до п. 64 розділу XX "Перехідні положення" ПК України першим роком, за який визначається мінімальне податкове зобов`язання, є 2022 рік.
За положеннями пп. 170.14.1. п. 170.14 ст. 170 ПК України для платників податку - власників, орендарів, користувачів на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) земельних ділянок, віднесених до сільськогосподарських угідь, не переданих такими особами в оренду (суборенду), емфітевзис або інше користування на підставі договорів, укладених та зареєстрованих відповідно до законодавства, загальне мінімальне податкове зобов`язання визначається контролюючим органом.
Згідно з п.п. 170.14.3. п. 170.14 ст. 170 ПК України визначення загального мінімального податкового зобов`язання фізичним особам здійснюється контролюючими органами за податковою адресою таких осіб. Мінімальне податкове зобов`язання обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного земельного кадастру та/або на підставі оригіналів чи належним чином засвідчених копій відповідних документів платника податків, зокрема документів, що підтверджують право власності/ користування.
У пп. 170.14.5. п. 170.14 ст. 170 ПК України встановлено, що до загальної суми сплачених протягом податкового (звітного) року податків, зборів, платежів для платника податку - фізичної особи включаються: податок на доходи фізичних осіб (далі - податок) та військовий збір з доходів від продажу власної сільськогосподарської продукції; земельний податок за земельні ділянки, віднесені до сільськогосподарських угідь.
Відповідно до пп. 38-1.1.2 п. 38-1.1. ст. 38-1 ПК України мінімальне податкове зобов`язання щодо земельної ділянки, нормативна грошова оцінка якої не проведена, обчислюється за формулою: МПЗ = НГО x S x К x М / 12, де: МПЗ мінімальне податкове зобов`язання; НГО - нормативна грошова оцінка 1 гектара ріллі по Автономній Республіці Крим або по області з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим Кодексом для справляння плати за землю; S - площа земельної ділянки, гектарах; К - коефіцієнт, що становить 0,05; М - кількість календарних місяців, протягом яких земельна ділянка перебуває у власності, оренді, користуванні на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) платника податків.
За приписами пп. 38-1.1.4. п. 38-1.1 ст. 38-1 ПК України мінімальне податкове зобов`язання визначається за період володіння (користування) земельною ділянкою, який припадає на відповідний податковий (звітний) рік.
У разі передачі земельних ділянок в оренду (суборенду), емфітевзис або інше користування мінімальне податкове зобов`язання визначається для орендарів, користувачів на інших умовах таких земельних ділянок у порядку, визначеному цим Кодексом (п. 38-1.3. ст. 38-1 ПК України).
У разі переходу права власності або права користування, у тому числі оренди, емфітевзису, суборенди, на земельну ділянку, віднесену до сільськогосподарських угідь, від одного власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) до іншого власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) протягом календарного року та за умови державної реєстрації такого права відповідно до законодавства, мінімальне податкове зобов`язання щодо такої земельної ділянки визначається для попереднього власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) за період з 1 січня такого календарного року до початку місяця, в якому припинилося право власності на таку земельну ділянку, або в якому така земельна ділянка передана в користування (оренду, суборенду, емфітевзис), а для нового власника, орендаря або користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) - починаючи з місяця, в якому він набув право власності або право користування, у тому числі оренди, емфітевзису, суборенди на таку земельну ділянку, та враховується у складі загального мінімального податкового зобов`язання кожного з таких власників або користувачів (абз .1 п. 38-1.4. ст. 38-1 ПК України).
У разі відсутності державної реєстрації переходу права власності або права користування, у тому числі оренди, емфітевзису, суборенди, на земельну ділянку, віднесену до сільськогосподарських угідь, від одного власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) до іншого власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) протягом календарного року мінімальне податкове зобов`язання щодо такої земельної ділянки визначається для попереднього власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) на загальних підставах за податковий (звітний) рік (абз .2 п. 38-1.4. ст. 38-1 ПК України).
Системний аналіз наведених норм свідчить, що визначальною умовою виникнення обов`язку зі сплати як земельного податку, так і мінімального податкового зобов`язання є наявність в особи статусу власника або землекористувача відповідної земельної ділянки. Отже, вирішення цього спору залежить від того, хто саме - громадянин, якому земельну ділянку надано у постійне користування для ведення фермерського господарства, чи створене ним фермерське господарство - є землекористувачем спірної земельної ділянки у розумінні наведених норм податкового законодавства.
Правові, економічні та соціальні засади створення та діяльності фермерських господарств як прогресивної форми підприємницької діяльності громадян у галузі сільського господарства України визначає Закон України від 19.06.2003 № 973-IV "Про фермерське господарство" (далі - Закон України від 19.06.2003 № 973-IV).
У ст. 1 Закону України від 19.06.2003 № 973-IV законодавець закріпив, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства відповідно до закону.
Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України від 19.06.2003 № 973-IV право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство.
Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (ст. 8 Закону України від 19.06.2003 № 973-IV).
Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України (ч. 1 ст. 7 Закону України від 19.06.2003 № 973-IV).
Нормою ст. 12 Закону України від 19.06.2003 № 973-IV регламентовано, що землі фермерського господарства можуть складатися із:
1) земельних ділянок, що належать громадянам України - членам фермерського господарства на праві власності, користування;
2) земельних ділянок, що належать фермерському господарству на праві власності, користування.
Права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство.
У ст. 14 Закону України від 19.06.2003 № 973-IV законодавець закріпив за фермерським господарством та його членами, зокрема, право самостійно господарювати на землі.
За приписами ст. 19 Закону України від 19.06.2003 № 973-IV до складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу.
Суд враховує, що у пунктах 6.22 та 6.23 постанови від 30.06.2020 р. у справі № 927/79/19 Велика Палата Верховного Суду вказала, що нормами Закону України "Про фермерське господарство" запроваджений механізм, за яким земельна ділянка спочатку надається в оренду громадянину з метою здійснення підприємницької діяльності (для ведення фермерського господарства), проте останній може використовувати її лише шляхом створення фермерського господарства як форми здійснення своєї підприємницької діяльності. Таке фермерське господарство створюється після отримання громадянином земельної ділянки в оренду. З моменту створення цього фермерського господарства та його державної реєстрації до нього переходять права й обов`язки орендаря такої земельної ділянки за договором оренди землі. В цьому випадку не відбувається відчуження орендарем права на оренду земельної ділянки, а здійснюється встановлений нормами перехід прав та обов`язків орендаря земельної ділянки від громадянина до створеного ним фермерського господарства. При цьому такий перехід відбувається в силу вищенаведених норм Закону України "Про фермерське господарство" та не потребує вчинення сторонами орендних правовідносин будь-яких додаткових дій, у тому числі укладення додаткових угод.
Отже суд звертає увагу, що усталена практика Великої Палати Верховного Суду пов`язує момент набуття фермерським господарством прав та обов`язків орендаря земельної ділянки саме з моментом державної реєстрації фермерського господарства. Після такої реєстрації відбувається фактична заміна орендаря і саме з цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.
Відтак, якщо засновник - фізична особа передає земельну ділянку, в даному випадку в суборенду, це означає, що фермерське господарство набуває статусу землекористувача згідно з підпунктом 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України.
З огляду на вказане, суд дійшов висновку, що Фермерське господарство «Марія Агро» набуло статусу землекористувача земельних ділянок за кадастровими номерами: [номер приховано]:05:004:0002, [номер приховано]:10:003:0001, [номер приховано]:03:011:0229, [номер приховано]:03:005:0019, [номер приховано]:03:002:0003, [номер приховано]:13:002:0008, [номер приховано]:03:005:0018, [номер приховано]:01:012:0005, [номер приховано]:01:012:0006.
В протилежному випадку поглиблюється правова невизначеність, адже всі права, обов`язки щодо відповідних земельних ділянок правомочне реалізовувати фермерське господарство та орендну плату вносить саме таке господарство.
Даний висновок узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного суду, відповідно до якої після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства (пункт 53 постанови від 23.06.2020 у справі № 922/989/18).
Підсумовуючи вищезазначене, Фермерське господарство «Марія Агро», як юридична особа, реалізує права землекористувача та несе всі обов`язки орендаря, у тому числі щодо своєчасного та повного внесення орендної плати до відповідного бюджету, що відповідає положенням статті 288 Податкового кодексу України. Після державної реєстрації саме фермерське господарство, а не його засновник, виступає платником орендної плати за землю державної або комунальної власності, веде облік розрахунків за користування земельними ділянками, сплачує орендну плату та подає податкову звітність за формою, затвердженою центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику.
Вказані правові висновки підтримані Верховним Судом й у подальшому, зокрема у постановах від 19.09.2024 у справі №320/6885/23, від 06.05.2026 у справі № 380/22794/24.
Таким чином, позивач належним чином довів, що спірні земельні ділянки перебувають у користуванні Фермерського господарства «Марія Агро», а сплата мінімального податкового зобов`язання відповідно норм чинного законодавства покладається на їх користувача.
З огляду на викладене, суд доходить висновку про неправомірність нарахування позивачу мінімального податкового зобов`язання за земельні ділянки в податковому повідомленні-рішенні форми «МПЗФ» від 18.06.2026 № 69489-24/08-29.
На підставі вищевикладеного, з метою повного та ефективного захисту прав позивача суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Запорізькій області форми «МПЗФ» від 18.06.2026 № 69489-24/08-29.
Частиною 1 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частина 2 статті 77 КАС України).
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду доказів, які спростовували б доводи позивача, а відтак, не довів правомірності своїх рішень, а тому заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають задоволенню повністю.
Щодо розподілу понесених позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу судом враховується наступне.
Відповідно до частини 1 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Згідно з частиною 3 статті 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до частин 1-2 статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно з частин 3-4 статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з частиною 1 статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Відповідно до частини 2 статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Згідно з частини 3 статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до частини 9 статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі Баришевський проти України, від 10.12.2009 у справі Гімайдуліна і інших проти України, від 12.10.2006 у справі Двойних проти України, від 30.03.2004 у справі Меріт проти України, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
При вирішенні вказаного питання судом враховуються висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 22.11.2019 у справі №810/1502/18.
На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу надано: договір про надання правничої допомоги №28 від 12.02.2026; заявка щодо надання правничої допомоги від 23.07.2026; рахунок на сплату за юридичні послуги №1/28 від 27.07.2026; платіжна інструкція про сплату юридичних послуг від 30.07.2026 №21; акт здачі-прийняття виконаних робіт від 31.07.2026.
Згідно з розрахунком витрат на правову допомогу загальна сума понесених позивачем витрат складає 17000,00 грн за надання наступних послуг:
- розробка єдиної правової позиції, яка доводить безпідставність позовних вимог (2 години) - 2000,00 грн;
- підготовка обґрунтованої позовної заяви про визнання протиправними та скасування ППР (6 годин) - 6000,00 грн;
- формування електронної справи, завантаження документів та подання позову до суду (2 години) - 2000,00 грн;
- судовий супровід та комунікація: відстеження процесуальних строків; аналіз Відзиву податкової та підготовка Відповіді на відзив із додатковим спростуванням аргументів ДПС; участь у судових засіданнях (або підготовка клопотань про розгляд справи за відсутності сторони в порядку спрощеного позовного провадження) (6 годин) - 7000,00 грн.
Матеріали справи містять доказ фактичної сплати позивачем юридичних послуг у розмірі 7000 грн. Сторонами погоджено, що така сума сплачується протягом 3-х банківських днів з моменту підписання заявки. Остаточний розрахунок здійснюється протягом 3-х банківських днів з моменту отримання рішення суду першої інстанції.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі "Баришевський проти України" (заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі "Двойних проти України" (заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі "Меріт проти України" (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява № 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.
З урахуванням зазначеного, суд вважає, щодо неспівмірністі заявленої суми витрат на правничу допомогу, а також сталу практику та типовість позовної заяви, суд вважає за необхідне зменшити розмір витрат на правову допомогу, оскільки вважає, що судові витрати на неї у сумі 17000,00 грн є не обґрунтованими та не можуть бути стягнуті на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, а з урахуванням вимог частини 5 статті 134 КАС України, витрати на професійну правничу допомогу мають бути відшкодовані позивачу лише у сумі 6000,00 грн.
Також, враховуючи задоволення позовних вимог, сплачений позивачем судовий збір у розмірі 1430,40 грн підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Головного управління ДПС у Запорізькій області.
Керуючись статтями 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ВИРІШИВ:
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (69035, м. Запоріжжя, просп. Соборний, буд. 166; код ЄДРПОУ ВП 44118663), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Фермерське господарство «Марія Агро» (70100, Запорізька обл., Новомиколаївський р-н, смт. Новомиколаївка, вул. Павла Маленка, буд. 27; код ЄДРПОУ 39998584) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити у повному обсязі.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Запорізькій області форми «МПЗФ» від 18.06.2026 №69489-24/08-29 щодо нарахування ОСОБА_1 мінімального податкового зобов`язання у розмірі 178835,71 грн за земельні ділянки з кадастровими номерами: [номер приховано]:05:004:0002, [номер приховано]:10:003:0001, [номер приховано]:03:011:0229, [номер приховано]:03:005:0019, [номер приховано]:03:002:0003, [номер приховано]:13:002:0008, [номер приховано]:03:005:0018, [номер приховано]:01:012:0005, [номер приховано]:01:012:0006.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Запорізькій області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1430,40 грн (одна тисяча чотириста тридцять гривень 40 копійок) та витрати на правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн (шість тисяч гривень 00 копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення складено у повному обсязі та підписано суддею 01.10.2026.
Суддя М.С. Лазаренко