УКРАЇНА
Житомирський апеляційний суд
Справа №296/11583/24 Головуючий у 1-й інст. Маслак В. П.
Категорія 44 Доповідач Шевчук А. М.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 жовтня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючої судді Шевчук А.М.,
суддів: Павицької Т.М., Талько О.Б.,
за участі секретаря судового засідання Ковальчук М.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі
цивільну справу №296/11583/25 за заявою Державної казначейської служби України про зміну способу та порядку виконання рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 11 квітня 2025 року в справі №296/11583/24
за позовом ОСОБА_1 до держави України в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 про відшкодування шкоди, треті особи: Загоровський Володимир Миколайович, держава Україна в особі Державної казначейської служби України,
за апеляційною скаргою Державної казначейської служби України
на ухвалу Корольовського районного суду м. Житомира від 16 січня 2026 року, яка постановлена під головуванням судді Маслак В.П. у місті Житомирі,
у с т а н о в и в :
ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до держави Україна в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 . Просила стягнути з держави України шляхом списання коштів із єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на свою користь у відшкодування майнової шкоди - 49 081,44 грн та у відшкодування моральної шкоди - 24 540,72 грн. Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 11 квітня 2025 року позов задоволений частково. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 49 081,44 грн у відшкодування майнової шкоди та 5 000 грн компенсації моральної шкоди. У задоволенні решти позову відмовлено та вирішено питання судового збору.
26 грудня 2025 року Державна казначейська служба України (далі - казначейство) подала заяву, в якій просила зміни спосіб та порядок виконання рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 11 квітня 2025 року в справі №296/11583/24 шляхом стягнення 49 081,44 грн майнової шкоди та 5 000 грн моральної шкоди з ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_2 ).
Заява обґрунтована тим, що відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою за рахунок коштів державного бюджету в межах бюджетних призначень за рішенням суду в розмірі, що не перевищує суми реальних збитків, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Оскільки ІНФОРМАЦІЯ_2 є державною організацією (установою, закладом), а не органом державної влади, то виконати рішення суду від 11 квітня 2025 року в справі № 296/11583/24 згідно з механізмом визначеним законодавством для здійснення безспірного списання коштів державного бюджету, тобто за бюджетною програмою КПКВК 3504030, є неможливим. Після надходження на виконання пакету документів ОСОБА_1 Головне управління Державної казначейської служби України у Житомирській області листом від 24 жовтня 2025 року №04-08-1-06/11234 звернулося до ІНФОРМАЦІЯ_3 , який листом від 13 листопада 2025 року №1043/3/2537 визначив бюджетні класифікації КПКВ 2101020, КЕКВ 2800, рахунок НОМЕР_1 для відшкодування майнової та моральної шкоди. У разі зміни способу і порядку виконання рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 11 квітня 2025 року в справі № 296/11583/24 казначейство матиме можливість здійснити заходи щодо безспірного списання коштів із рахунків боржника, які визначені самим боржником в листі від 13 листопада 2025 року №1043/3/2537.
Ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира від 16 січня 2026 року у задоволенні заяви Державної казначейської служби України про зміну способу та порядку виконання рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 11 квітня 2025 року в справі №296/11583/24, - відмовлено.
Не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, Державна казначейська служба України подала апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить ухвалу скасувати та прийняти нову постанову, якою заяву задовольнити, змінивши спосіб виконання рішення шляхом стягнення з ІНФОРМАЦІЯ_3 на користь ОСОБА_1 49 081,44 грн майнової шкоди та 5 000 грн моральної шкоди.
Доводи апеляційної скарги аргументовані тим, що рішенням суду від 11 квітня 2025 року стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 49 081,44 грн майнової та 5 000 грн моральної шкоди, заподіяної неправомірними діями ІНФОРМАЦІЯ_3 . Визначений у рішенні спосіб стягнення безпосередньо з Державного бюджету України, на думку скаржника, ускладнює та фактично унеможливлює його виконання за відповідною бюджетною програмою, оскільки боржником має виступати державний орган, неправомірними діями якого заподіяно шкоду. Суд першої інстанції не врахував положення бюджетного законодавства, Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та Порядку №845, які визначають механізм безспірного списання бюджетних коштів. На переконання скаржника, запропонована зміна способу виконання рішення не змінює його суті та розміру присуджених коштів, а лише спрямована на забезпечення реального виконання рішення з дотриманням принципу цільового використання бюджетних коштів.
Учасники справи правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися. Згідно зі змістом частини третьої ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції.
У судове засідання учасники справи не з`явилися. Про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином (а.с.212-216). Від представника ОСОБА_1 адвоката Павлової Д.Д. найшла заява про розгляд апеляційної скарги без участі позивача та її представника, врахувавши позицію сторони, викладену в заяві від 16 вересня 2026 року (а.с.217-218). Відповідно до частини другої ст.372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції відповідно до положень ст.367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволеною бути не може з наступних підстав.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні заяви Державної казначейської служби України, виходив із того, що зміна способу і порядку виконання судового рішення не може призводити до зміни його суті та застосування іншого способу судового захисту. Рішенням від 11 квітня 2025 року кошти присуджено до стягнення з Державного бюджету України, тоді як казначейство просило здійснити їх стягнення безпосередньо з ІНФОРМАЦІЯ_3 , тобто фактично покласти обов`язок із виконання рішення на іншу особу. Суд дійшов висновку, що заява про зміну способу та порядку виконання фактично спрямована на зміну самого рішення по суті, а не на зміну способу та порядку виконання у розумінні ст.435 ЦПК України, що є недопустимим на стадії виконання.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на такі мотиви.
Із матеріалів справи вбачається та судом установлено, що рішенням Корольовського районного суду м.Житомира від 11 квітня 2025 року позов задоволений частково. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 49 081,44 грн у відшкодування майнової шкоди та 5 000 грн компенсації моральної шкоди. У задоволенні решти позову відмовлено та вирішено питання судового збору.
На виконання вказаного рішення суду в жовтні 2025 року видано виконавчий лист та в подальшому до Головного управління Державної казначейської служби України у Житомирській області надійшла заява ОСОБА_1 про виконання виконавчого листа.
Відповідно до частини другої ст.3 Закону України «Про виконавче провадження», рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів. Згідно з приписами частини першої ст.25 Бюджетного кодексу України, казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.
Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, прийнятих судами, а також іншими державними органами, які відповідно до закону мають право приймати такі рішення встановлено Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року №845 (далі Порядок №845).
Пунктом 3 Порядку №845 визначено, що рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами казначейства у порядку черговості надходження таких документів до органів казначейства (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).
Пунктом 35 Порядку №845 визначено, що органи казначейства здійснюють безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації): шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що провадить оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, органу прокуратури або суду; шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень; шкоди, заподіяної органом державної влади у сфері нормотворчої діяльності; різниці між сумою коштів, що надійшли до державного бюджету від реалізації конфіскованого або зверненого судом у дохід держави майна, іншого майна, у тому числі валютних цінностей, що переходять у власність держави, та сумою, встановленою у судовому рішенні; шкоди, заподіяної фізичній особі внаслідок кримінального правопорушення.
Згідно зі ст.129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до частини першої ст.18 ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Відповідно до ст.435 ЦПК України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 05 вересня 2018 року в справі №2-749/11/2229 роз`яснив, що поняття «спосіб і порядок» виконання судового рішення мають спеціальне значення, яке розраховане на виконавче провадження. Вони означають визначену рішенням суду послідовність і зміст вчинення виконавчих дій державним виконавцем. Спосіб виконання судового рішення - це спосіб реалізації та здійснення способу захисту, встановленого ст.16 ЦК України. Суд зазначає, що на стадії виконання рішення, суд не може застосувати інший спосіб правового захисту стягувача ніж той, що передбачений рішенням суду, оскільки в іншому випадку це означало б зміну суті рішення суду та застосування іншого способу правового захисту позивача без дотримання належної судової процедури розгляду відповідних позовних вимог. Під зміною способу виконання рішення суду слід розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у спосіб, раніше встановлений.
Згідно частини четвертої ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних відносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Визначення порядку виконання рішення - це встановлення у судовому рішенні конкретних заходів та дій, які слід вчинити сторонам, державному виконавцеві, іншим суб`єктам владних повноважень у разі, якщо рішення не буде виконано добровільно.
Порядок виконання включає в себе визначення способу (заходів) виконання, строку вчинення дій або утримання від них, покладення обов`язку вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення.
Колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги Державної казначейської служби України необґрунтованими та такими, що не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.
Відповідно до ст.435 ЦПК України підставою для встановлення або зміни способу чи порядку виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють його виконання або роблять неможливим.
Водночас зміна способу виконання рішення не може призводити до зміни самого рішення по суті, суб`єктного складу зобов`язання або встановленого судом способу захисту.
Саме такий підхід застосував суд першої інстанції, пославшись на правові висновки Верховного Суду.
Верховний Суд також наголошує, що зміна способу та порядку виконання полягає у застосуванні нових заходів для належного виконання рішення, а не у зміні судового рішення по суті.
Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 11 квітня 2025 року стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 49 081,44 грн майнової шкоди та 5 000 грн компенсації моральної шкоди.
Натомість казначейство просить змінити спосіб і порядок виконання цього рішення шляхом стягнення зазначених сум безпосередньо з ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Отже, запропонований заявником спосіб фактично передбачає заміну визначеного судовим рішенням джерела стягнення та покладення майнового обов`язку безпосередньо на іншу особу, що виходить за межі процедури, передбаченої ст.435 ЦПК України.
Безпідставними є й доводи казначейства про те, що ІНФОРМАЦІЯ_4 є лише державною організацією (установою, закладом), а не органом державної влади, у зв`язку з чим виконання рішення за бюджетною програмою КПКВК 3504030 нібито є неможливим.
Так, пунктом 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року №154, прямо передбачено, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, які забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Окрім того, Закон України «Про оборону України», визначаючи поняття органів військового управління, прямо включає до їх числа територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, які виконують покладені на них державою владно-управлінські функції у відповідній сфері.
Отже, сама по собі організаційно-правова характеристика ОТЦК та СП як державної установи не спростовує його статусу органу військового управління, наділеного публічно-владними повноваженнями.
Більше того, рішенням від 11 квітня 2025 року вже визначено спосіб відновлення порушеного права позивача - відшкодування завданої неправомірними діями ІНФОРМАЦІЯ_5 шкоди за рахунок Державного бюджету України.
Це рішення набрало законної сили та відповідно до ст.129-1 Конституції України і ст.18 ЦПК України є обов`язковим до виконання.
Питання щодо належного джерела стягнення не може повторно вирішуватися на стадії виконання шляхом фактичної зміни резолютивної частини судового рішення.
Покликання казначейства на бюджетне законодавство та Порядок №845 також не свідчать про наявність передбачених ст.435 ЦПК України підстав для зміни способу виконання.
Порядок №845 регулює механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, а його пункт 35 передбачає безспірне списання коштів державного бюджету, зокрема для відшкодування шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення повноважень.
За таких обставин, наведені казначейством труднощі щодо визначення бюджетної програми, коду економічної класифікації видатків чи рахунку, з якого має здійснюватися списання коштів, стосуються організації та механізму виконання судового рішення, які не надають суду в розумінні положень ст.435 ЦПК України повноважень на стадії виконання судового рішення змінювати його зміст та покладати присуджений обов`язок безпосередньо на ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Підсумовуючи викладене, суд першої інстанції правильно встановив характер спірних правовідносин та обґрунтовано виходив із того, що запропонований казначейством спосіб виконання рішення спрямований не на визначення нових заходів щодо реалізації вже встановленого судом способу захисту, а фактично на зміну змісту резолютивної частини рішення від 11 квітня 2025 року, оскільки передбачає стягнення присуджених сум з іншого джерела - безпосередньо з ІНФОРМАЦІЯ_5 замість Державного бюджету України.
При цьому твердження казначейства про неможливість виконання рішення у визначений судом спосіб з огляду на статус ІНФОРМАЦІЯ_5 не підтверджує необхідності зміни судового рішення.
Нормативне регулювання прямо визначає ТЦК та СП органами військового управління, які реалізують покладені державою публічно-владні функції.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не свідчать про неправильне застосування ним норм матеріального чи порушення норм процесуального права, яке могло б бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали.
Відповідно до змісту ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують. Ухвала відповідає вимогам чинного законодавства та залишається без змін.
Керуючись ст.ст.367-368,374-375,381-384 ЦПК України, суд
у х в а л и в:
Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України залишити без задоволення.
Ухвалу Корольовського районного суду м. Житомира від 16 січня 2026 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини третьої ст.389 ЦПК України.
Головуюча Судді