ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 543/802/25 Номер провадження 22-ц/814/1834/26 Головуючий у 1-й інстанції Попадюк С. С. Доповідач ап. інст. Одринська Т. В.
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 вересня 2026 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді Одринської Т.В.,
суддів: Пікуля В.П., Панченка О.О.,
за участю секретаря Сальної Н.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтава цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітніх: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_3 , до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про відшкодування моральної шкоди
за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Українська Залізниця»
на рішення Оржицького районного суду Полтавської області від 12 грудня 2025 року,
В С Т А Н О В И В :
У серпні 2025 представник позивачів адвокат Таргоній В.М. звернувся до Оржицького районного суду Полтавської області з позовом до Акціонерного товариства «Українська Залізниця» про відшкодування моральної шкоди.
В обґрунтування позовних вимог вказав, що 09.01.2025 у м. Києві, станція Київ Товарний, в районі 118 електроопори, машиніст потягу ОСОБА_4 , керуючи вантажним потягом №2316 сполученням Жмеринка-Дарниця допустив наїзд на ОСОБА_5 , який в результаті отриманих травм помер. Внаслідок смерті ОСОБА_5 його дружині та дітям було завдано моральну шкоду Враховуючи, що шкоду було завдано поїздом, тобто джерелом підвищеної небезпеки, така шкода підлягає відшкодуванню незалежно від наявності вини. Сам факт загибелі людини під час ДТП є безумовним свідченням глибини та тривалості моральних страждань його рідних. Сталий життєвий устрій позивача та дітей непоправно змінено з незалежних від неї обставин. До смерті ОСОБА_5 в позивачів було звичне життя, в якому чоловік та батько займав важливе місце. Вони втратили можливість тривалого життєвого зв`язку з чоловіком та батьком. Смерть чоловіка та батька спричиняє страждання для позивачів, попередній стан ніколи не може бути відновлений, оскільки смерть є невідворотною і непоправною втратою. Встановити ціну людського життя неможливо, як і неможливо точно оцінити завдану моральну шкоду, тому будь-який розмір моральної шкоди може мати суто умовний характер. Враховуючи те, що позивачів та загиблого об`єднували тісні стосунки, вони отримували підтримку і допомогу від загиблого, а також те що його смерть повністю змінила життя позивачів у всіх сферах та зруйнувала нормальні життєві зв`язки, позивачі оцінюють розмір грошового відшкодування завданої моральної шкоди у грошовому еквіваленті по 300 000 гривень кожному. Таким чином, представник позивача, адвокат Таргоній В. М., просив суд стягнути з АТ «Українська залізниця» на користь позивачів по 300 000 гривень в якості відшкодування моральної шкоди без врахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів, а разом стягнути 1 200 000,00 грн.
Рішенням Оржицького районного суду Полтавської області від 12 грудня 2025 року позов ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітніх: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_3 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про відшкодування моральної шкоди задоволено частково.
Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 100 000 (сто тисяч) грн. 00 коп. в якості відшкодування завданої їй моральної шкоди
Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , по 200000 (двісті тисяч) грн. 00 коп. кожному в якості відшкодування завданої їм моральної шкоди.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави судовий збір в сумі 6999 грн 60 коп.
Не погодившись із вказаним рішенням, його в апеляційному порядку оскаржило Акціонерне товариство «Українська залізниця».
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що висновки суду є невірними та необґрунтованими з огляду на наступне.
Вказав про те, що ОСОБА_5 порушив п. п. 2.1; 2.2; 2.3; 2.6 "Правила безпеки громадян на залізничному транспорті України". В даному випадку наявна інтелектуальна ознака умислу в діях потерпілого, тобто це свідчить про те, що ОСОБА_5 свідомо допускав настання шкідливого результату. В даному випадку можна говорити про явне самогубство.
Також зазначив, що потерпілий на момент пригоди перебував в стані алкогольного сп`яніння, в його крові виявлено етиловий спирт у концентрації 3,69 проміле, що відповідає тяжкому стану сп`яніння.
Згідно ч. 2 ст. 1166 ЦК України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини
Прохав суд апеляційної інстанції скасувати рішення Оржицького районного суду Полтавської області від 12.12.2025 у справі № 543/802/25 повністю, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовним вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська Залізниця» про відшкодування моральної шкоди відмовити повністю. Судові витрати покласти на позивача.
Від представника позивачів адвоката Таргоній В.М. надійшов відзив, у якому він просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
В обґрунтування відзиву вказував, що оскаржуване рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а також узгоджується з сталою судовою практикою розгляду подібних справ.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено, що ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 у віці 35 років (а. с. 15).
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 внаслідок наїзду колесами потягу № 2316 на станції Київ Товарний було ампутовано дві ноги та госпіталізовано до карети ШМД, де він помер. Відомості за даним фактом внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №1202510[телефон приховано] (матеріали кримінального провадження №1202510[телефон приховано], а. с.67).
З відповіді АТ «Укрзалізниця» від 08.07.2025 вбачається, що 09.01.2025 року до складу поїзда №2316 входив електровоз ВЛ80Т №1456, який перебуває на балансі виробничого підрозділу «Локомотивне депо Козятин» регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця». Машиність вказаного електровоза перебуває у трудових відносинах з виробничим підрозділом «Локомотивне депо Дарниця» регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця»(а.с.14).
15.01.2025 складено та затверджено Акт службового розслідування аварії, яким установлено, що 09.01.2025 року, 04 год. 02 хв. АТ «Укрзалізниця» РФ «Південно-Західна залізниця» Виробничий підрозділ Служба роботи станцій Київський регіон по ІІ головній колії станції Київ-Товарний в кривій ділянці колії сталася аварія; потерпілий ОСОБА_6 , 21.05.1989; стан потерпілого - смерть; наявність сигналів, що застосовуються для позначення поїздів, локомотивів та інших рухомих одиниць у відповідності до вимог Інструкції з сигналізації на залізницях України згідно з п.10.1. Зазначено, що машиністом електропоїзду №2316 (3300-649-3200) ВЛ80т №1456 ОСОБА_4 подавались сповіщувальні сигнали згідно вимог п.11.2 Інструкції з сигналізації на залізницях України, одночасно було застосовано екстрене гальмування. З пояснень машиніста поїзда №2316 (3300-649-3200) ВЛ80т №1456 ОСОБА_4 встановлено: слідуючи по станції Київ-Товарний по ІІ колії в кривій ділянці колії побачив людину на коліях, яка сиділа на лівій рейці, на сигнали великої гучності людина не реагувала. При швидкості 42 км/год застосував екстрене гальмування з подачею піску під колісні пари, але наїзду уникнути не вдалося. Зупинився по ІІ головній колії станції Київ-Товарний о 03 год. 59 хв. про що відразу доповів черговому по станції Київ-Товарний Кобишеву, який одразу повідомив: працівників швидкої медичної допомоги (Чернишенко), працівників поліції (Пономаренко), ДНЦ-1 Бойко ДНЦО Решетівка, ДС Київ-Товарний Рабочу. З огляду на викладене, Комісія дійшла висновку, що випадок стався внаслідок порушення самим потерпілим «правил безпеки громадян на залізничному транспорті України», затв. Наказом Міністерства транспорту України від 19.02.1998р. №54, а саме п. 2.2., 2.3, 2.5, 26. Вини працівників залізничного транспорту в даному випадку не вбачається (а.с. 151-152).
Згідно висновку експерта № [телефон приховано] від 07.05.2025, смерть ОСОБА_5 1989 настала від поєднаної травми голови, яка представлена відкритою черепно-мозковою травмою з переломом кісток основи та склепіння черепа з ушкодженням оболонок та речовини головного мозку та кінцівок. Усі виявлені ушкодження об`єднані одним механізмом травми (залізничною травмою). Також у вказаному висновку експерта зазначено, що при судово-токсикологічному дослідженні крові трупа було знайдено етиловий спирт в концентрації - 3.69 проміле, який за життя відповідає тяжкому алкогольному спянінню (матеріали кримінального провадження №1202510[телефон приховано], а. с.172).
Постановою слідчого СВ Солом`янського управління поліції ГУНП України у м. Києві від 30.05.2025 року кримінальне провадження за ч. 3 ст. 276 КК України, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 1202510[телефон приховано] від 09.01.2025 закрито в зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення (матеріали кримінального провадження №1202510[телефон приховано]).
За змістом вказаної постанови від 30.05.2025, під час досудового розслідування даної події встановлено, що причиною виникнення даної залізно-транспортної пригоди являються необачні дії пішохода ОСОБА_5 , а саме порушення вимог чинного законодавства:
- Правила технічної експлуатації залізниць України. Затверджені наказом Міністерства транспорту України від 20 грудня 1996 р. №411. Зі змінами, внесеними згідно з Наказами Мінтрансу №226 від 08.06.98 р., №386 від 23.07.99 р. №179 від 19.03.2002 р., № 962 від 10.12.2003 р.;
- Інструкція локомотивній бригаді. Затверджена наказом Укрзалізниці 22 листопада 2004 року. ЦТ-0106;
- Інструкція з експлуатації гальм рухомого складу на залізницях України. №ЦТ-ЦВ- ЦЛ-0015. Затверджена наказом Укрзалізниці №264-Ц від 28 жовтня 1997 р.
- Регламент дій локомотивних бригад в аварійних та нестандартних ситуаціях при роботі на певних ділянках других залізничних адміністрацій. Затверджено на 50 засіданні Ради залізничного транспорту 22.05.2009.
- Положення про систему управління безпекою руху поїздів у Державній адміністрації залізничного транспорту України. Затверджено Наказом Міністерства інфраструктури України від 01.04.2011 №27. Правила поведінки громадян на залізничному транспорті. Затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10.11.1995 №903.
- Правила безпеки громадян на залізничному транспорті України. Затверджені Наказом Міністерства транспорту України 19.02.1998 №54.
Порушення вказаних вимог, інструкцій, правил, положень, та необережні дії з боку ОСОБА_5 являються причиною виникнення даної залізно-транспортної пригоди на її наслідками у вигляді смертельного травмування останнього, тому в даному кримінальному провадженні ознак кримінального правопорушення, що підпадають під відповідальність, передбачену ст. 276 КК України слідство не вбачає, оскільки відповідно до чинного законодавства пішоходам забороняється: ходити по залізничних коліях та наближатися до них на відстань менше п`яти метрів, (Пункт 2.5 в редакції Наказу Міністерства транспорту та зв`язку №1059 від 22.11.2007; переходити і перебігати через залізничні колії перед поїздом (або локомотивом, вагоном, дрезиною тощо), що наближається, якщо до нього залишилося менше ніж 400 м.; Переходити колію зразу після проходу поїзда (або локомотива, вагона, дрезини тощо), не впевнившись, що по сусідніх коліях не пересувається рухомий склад (а.с.10-11, 182-183).
Позивач ОСОБА_1 є дружиною померлого ОСОБА_7 (а.с.17). Сім`я ОСОБА_8 та ОСОБА_5 є багатодітною (а.с. 16). ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є дітьми ОСОБА_5 та ОСОБА_1 (а.с. 18-20).
Згідно Довідки про склад сім`ї № 2/01-17 від 07.01.2025, виданої ОСОБА_7 , за адресою: АДРЕСА_1 до складу сім`є (проживають без реєстрації) входять: ОСОБА_5 , дружина ОСОБА_9 , дочка дружини ОСОБА_10 , син дружини ОСОБА_11 , син дружини ОСОБА_12 , дочка ОСОБА_2 , дочка ОСОБА_3 , син ОСОБА_3 (а.с.118).
Частково задовольняючи позов, районний суд виходив із того, що відповідачем не спростовано цивільно-правову презумпцію заподіювача шкоди та не доведено наявність умислу в діях потерпілого ОСОБА_5 або наявності непереборної сили. На підставі викладеного, суд першої інстанції дійшов висновку, що наявними є підстави для відшкодування позивачці ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 100 000,00 грн., а також ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_3 по 200 000 грн. 00 коп. кожному в якості відшкодування завданої їм моральної шкоди, завданої загибеллю чоловіка та батька позивачів, з урахуванням ступеня вини самого потерпілого, який порушив Правила безпеки громадян на залізничному транспорті України.
Колегія суддів погоджується з такими висновками місцевого суду.
Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
У відповідності з ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Частиною 1 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Суд першої інстанції вірно зазначив, що стаття 3 Конституції України визначає, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання моральної шкоди іншій особі (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).
Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).
Положення частин 2 та 3 статті 23 ЦК України передбачають, що моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до роз`яснень, наведених у пункті 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Згідно частини 1 статті 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
За змістом пункту 1 частини 2 статті 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
Відповідно до частини 2 статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.
Відповідно до частини п`ятої статті 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об`єкта зобов`язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов`язок відшкодувати завдану шкоду як невинні володільці об`єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки, так і ті, що завдали шкоди внаслідок необережності.
Згідно з положенням статті 1187 ЦК України, джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням і зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2019 у справі №461/8496/15-ц суд зазначив, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, слід враховувати вимоги статей 1166, 1187 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.
Володільцем об`єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, є юридична або фізична особа, що експлуатує такий об`єкт в силу наявності права власності, користування (оренди), повного господарського відання, оперативного управління або іншого речового права. Не вважається володільцем об`єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з таким володільцем (водій, машиніст, оператор тощо).
Відповідно до ч. 1 ст. 1172 ЦК України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.
Для покладення на юридичну особу відповідальності, передбаченої статтею 1172 ЦК України, необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника; причинний зв`язок між такою поведінкою і шкодою; вина особи, яка завдала шкоду), так і спеціальних умов (перебування у трудових відносинах з юридичною особою або фізичною особою - роботодавцем незалежно від характеру таких відносин; завдання шкоди під час виконання працівником своїх трудових (службових) обов`язків).
Під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов`язків необхідно розуміти виконання роботи згідно з трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоч і виходить за межі трудового договору або посадової інструкції, але доручається роботодавцем або викликана невідкладною виробничою необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами протягом усього робочого часу.
З аналізу змісту глави 82 ЦК України вбачається, що законодавець розрізняє поняття «особа, яка завдала шкоду» та «особа, яка відповідає за шкоду». За наявності вини особи, яка завдала шкоду, особа, яка є відповідальною за шкоду, на підставі частини першої статті 1191 ЦК України набуває права зворотної вимоги (регресу) до винної особи в розмірі виплаченого відшкодування.
Виходячи з наведених норм права, шкода, завдана внаслідок ДТП із вини водія, який виконував трудові обов`язки та на відповідній правовій підставі керував транспортним засобом, що належить роботодавцю, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 25.11.2020 у справі № 760/28302/18-ц, від 02.11.2020 у справі № 133/1238/17.
Оскільки електровоз № ВЛ80Т №1456, який входив до складу поїзда №2316, перебував на балансі виробничого підрозділу «Локомотивне депо Козятин» регіональної філії «Південно-Західна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця», а машиніст вказаного електровоза на момент події 09.01.2025 перебував у трудових відносинах з підрозділом «Локомотивне депо Дарниця» регіональної філії «Південно-Західна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця», тому Акціонерне товариство «Українська залізниця» має нести відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки.
Досліджені докази свідчать про те, що в діях відповідача Акціонерного товариства «Українська залізниця» відсутня вина за фактом дорожньо-транспортної пригоди за участі поїзда № 2316 під керуванням машиніста ОСОБА_4 , яка мала місце ІНФОРМАЦІЯ_5 , внаслідок якої загинув ОСОБА_5 .
Однак в силу закону відповідач несе цивільно-правову відповідальність без вини, як власник джерела підвищеної небезпеки.
Такі правові висновки зроблені Верховним Судом у постановах від 05.06.2019 у справі № 466/4412/15-ц, від 15.08.2019 у справі № 756/16649/13-ц, від 02.10.2019 у справі № 447/2438/16-ц, від 11.12.2019 у справі № 601/1304/15-ц.
У постанові від 21.04.2021 у справі №450/4163/18 Верховний Суд зазначив, що особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки (крім випадку відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки), є те, що володілець такого джерела зобов`язаний відшкодувати завдану шкоду незалежно від його вини. Разом із цим відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 263 ЦК України непереборною силою визнається надзвичайна або невідворотна за таких умов подія.
Непереборна сила - це подія, об`єктивно невідворотна за певних умов не тільки для цього заподіювача шкоди, а й для інших осіб при досягненому рівні розвитку науки і техніки; надзвичайна подія, яка не може бути передбачена заподіювачем шкоди; завжди зовнішня подія по відношенню до діяльності заподіювача шкоди; подія, яка не повинна бути причинно пов`язана з джерелом підвищеної небезпеки. Шкідливі властивості самого джерела підвищеної небезпеки непереборною силою не є.
Під умислом потерпілого слід розуміти усвідомлене бажання особи заподіяти шкоду. При цьому особа повинна розуміти значення своїх дій та мати змогу керувати ними.
Обов`язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція винуватості заподіювача шкоди.
Подібні правові висновки висловлені Верховним Судом у постановах: від 05 червня 2019 року у справі №466/4412/15-ц (провадження №61-37654св18); від 15 серпня 2019 року у справі №756/16649/13-ц (провадження №61-26702св18); від 02 жовтня 2019 року у справі № 447/2438/16-ц (провадження №61-26195св18); від 11 грудня 2019 року у справі №601/1304/15-ц (провадження №61-33216св18), від 28.10.2020 року у справі №445/370/19, від 16.12.2020 року у справі №161/3557/19, від 24.11.2021 року у справі № 342/709/20.
У постанові від 24.11.2021 року у справі №342/709/20 Верховний Суд наголошує, що «як підстава звільнення особи, що порушила зобов`язання, від відповідальності, непереборна сила характеризується двома ознаками: надзвичайністю та невідворотністю, у зв`язку з чим сама по собі відсутність технічної можливості уникнути наїзду вказаним ознакам не відповідає, оскільки причинно пов`язана з джерелом підвищеної небезпеки та особливостями його експлуатації».
У постанові по справі №450/4163/18 Верховний Суд дійшов до наступного висновку: «Обов`язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається також на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди. В той же час, чинне законодавство не передбачає такої підстави для звільнення від відповідальності власника джерела підвищеної небезпеки як вина потерпілого, на яку послалися суди попередніх інстанцій».
Для спростування такої презумпції відповідачем не було надано належних та допустимих доказів, а, відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У відповідності до частини другої статті 1193 ЦК України якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом.
У цивільному законодавстві відсутнє визначення грубої необережності, тому питання про те, чи є допущена потерпілим необережність грубою (частина друга статті 1193 ЦК України), у кожному конкретному випадку має вирішуватись з урахуванням фактичних обставин справи (характеру дії, обставин завдання шкоди, індивідуальних особливостей потерпілого, його стану тощо). Наведене відповідає позиції Верховного Суду, сформованій у справах №243/6516/21 від 26.10.2022, №439/1218/18 від 05.08.2020.
У справі № 357/2446/21 Верховний Суд (постанова від 05 жовтня 2022 року), залишаючи без змін рішення судів першої та апеляційної інстанції, зробив такий висновок: «Судами попередніх інстанцій встановлено, що смерть ОСОБА_4 настала від тяжких тілесних ушкоджень, отриманих при зіткненні з джерелом підвищеної небезпеки - електровозом, належним позивачу, вина та протиправність дій АТ «Українська залізниця» відсутні, а смерті потерпілого, який знаходився у стані алкогольного сп`яніння середнього ступеня, сприяла його власна груба необережність».
У постанові Верховного Суду від 24.01.2025 у справі №624/946/23 зроблено висновок, що положення статті 1193 ЦК України про зменшення розміру відшкодування з урахуванням ступеня вини потерпілого застосовуються у випадках завдання шкоди майну, а також ушкодженням здоров`я фізичній особі. Підставою для цього може бути груба необережність потерпілого, наприклад перебування у нетверезому стані, нехтування правилами безпеки руху тощо.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що відповідачем не було доведено факту існування непереборної сили, внаслідок якої настала залізнично-транспортна пригода та загибель ОСОБА_5 , оскільки не надано в цій частині жодних переконливих доказів.
Доводи представника відповідача в тій частині, що загибель ОСОБА_5 відбулася внаслідок його власного умислу, не заслуговують на увагу, оскільки доказів існування умислу загиблого на спричинення йому смерті не було встановлено ні під час судового розгляду цієї справи, ні під час досудового розслідування кримінального провадження №1202510[телефон приховано].
Щодо визначення розміру моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню, колегія суддів зазначає наступне.
Факт загибелі ОСОБА_7 під час залізнично-транспортної пригоди є безумовним свідченням глибини та тривалості моральних страждань його дружини та малолітніх дітей, смерть чоловіка безумовно заподіяла позивачу та її малолітнім дітям моральну шкоду, спричинила та буде спричиняти протягом усього життя позивачу та її малолітнім дітям душевні страждання.
Відповідно до ст. 23 ЦК України, кожна особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права. Моральна шкода підлягає відшкодуванню незалежно від майнової шкоди та розміру її відшкодування. Розмір відшкодування моральної шкоди позивачу визначається залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, пов`язаних з противоправною поведінкою та страждань у зв`язку із пошкодженням майна, ступеня вини відповідача, який завдав шкоду.
Пунктом 6.4 Методичних рекомендацій «Відшкодування моральної шкоди» (лист Міністерства юстиції від 13.05.2004 № 35-13/797) роз`яснено, що моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз, тим більше, якщо така компенсація стосується юридичної особи. У будь-якому випадку розмір відшкодування повинен бути адекватним.
Суд зазначає, що рівень моральних страждань визначається не видом правопорушення і не складністю цього правопорушення, а моральними стражданнями потерпілого внаслідок заподіяння йому шкоди та значенням наслідків цього правопорушення для його особистості, що і зумовлює розмір суми компенсації моральної шкоди. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди одразу визначається потерпілим у позовній заяві, хоча остаточне рішення про розмір компенсації моральної шкоди приймається судом.
Завдання моральної шкоди явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи. Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 серпня 2022 року в справі № 607/11755/20 (провадження № 61-13672св21).
Так у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19) міститься висновок про те, що, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
Подібний висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Верховного Суду від 19 жовтня 2022 року у справі № 944/4790/19 (провадження № 61-15852св21).
Визначаючи суму грошового відшкодування моральної (немайнової) шкоди, місцевий суд вірно врахував, що факт смертельного травмування ОСОБА_5 стався внаслідок його грубої необережності, а саме: порушення ним пунктів 2.2, 2.3, 2.5, 2.6 Правил безпеки громадян на залізничному транспорті України, що встановлено постановою про закриття кримінального провадження Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 1202510[телефон приховано] від 09.01.2025, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 276 КК України, у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення.
Доводи апеляційної скарги відповідача про наявність у діях потерпілого ознак умислу на самогубство, колегією суддів відхиляються, як такі, що ґрунтуються на суб`єктивній оцінці подій та припущеннях, що не знайшли свого підтвердженні в ході судового розгляду справи. Відтак, доказів, які б підтверджували умисел потерпілого відповідачем не надано, тоді як чинне законодавство не передбачає такої підстави для звільнення від відповідальності власника джерела підвищеної небезпеки, як вина потерпілого. Наведене відповідає позиції Верховного Суду, сформованій у справах №466/4412/15-ц від 05.06.2019, №756/16649/13-ц від 15.08.2019, №447/2438/16-ц від 02.10.2019, №601/1304/15-ц від 11.12.2019, №345/3335/1 від 03.06.2020, №742/637/19 від 07.10.2020.
Отже, установивши, що причиною загибелі ОСОБА_5 є потрапляння під електропотяг, у зв`язку з його грубою необережністю та недбалістю, зокрема, порушення Правил безпеки громадян на залізничному транспорті, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 19.02.1998 №54, суд першої інстанції обґрунтовано зробив висновок, що ця обставина не звільняє відповідача від цивільно-правової відповідальності, однак підлягає врахуванню судом при визначенні розміру відшкодування.
Визначений судом першої інстанції розмір відшкодування у розмірі: 100000,00 грн. на користь ОСОБА_9 , та по 200000,00 грн на користь ОСОБА_2 , ОСОБА_13 , ОСОБА_3 кожному у сукупності з встановленими судом фактами та мірою відповідальності відповідача є адекватною, зваженою та справедливою компенсацією немайнових втрат.
Місцевий суд повною мірою врахував глибину та тривалості моральних страждань позивача та її дітей та керувався засадами розумності, пропорційності та справедливості.
Доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з ухваленим рішенням та не спростовують обґрунтованих та законних висновків суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
З огляду на викладене та керуючись ч. 1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, так як рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу - без задоволення, а рішення суду - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи немає.
Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд,-
П О С Т А Н О В И В :
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська Залізниця» - залишити без задоволення.
Рішення Оржицького районного суду Полтавської області від 12 грудня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 29 вересня 2026 року.
Головуючий Т.В. Одринська
Судді: О.О. Панченко
В.П. Пікуль