Справа № 420/19447/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 вересня 2026 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Потоцької Н.В.
за участі секретаря Загрійчук О.В.
представника позивача Ільківа Ю.М.
представника відповідача Федосєєва С.М.
представника відповідача не з`явився
розглянувши в порядку ст. 287 КАС України адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України та Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській, Херсонській областях, в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови та скасування усіх заходів примусового виконання рішення,
ВСТАНОВИВ:
В провадженні Одеського окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України та Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській, Херсонській областях, в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, в якому позивач просить:
скасувати Постанову про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_2 від 16 червня 2026 року та зобов`язати Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській, Херсонській областях, в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України закрити виконавче провадження НОМЕР_2, у порядку, передбаченому законодавством;
зобов`язати Одеське міжрегіональне управління Міністерства юстиції України в особі Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській, Херсонській областях, в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України скасувати усі заходи примусового виконання рішень, застосовані щодо ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що на об`єкт нерухомого майна, що належить Позивачеві на праві власності, на підставі Постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер: 39758470, виданий 15 листопада 2013 року, видавник: Відділ державної виконавчої служби Ялтинського міського управління юстиції, накладено арешт.
У Єдиному державному реєстрі боржників, станом на 26 лютого 2026 року, була відсутня інформація про ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , як про боржника у будь-якому виконавчому провадженні.
У Автоматизованій системі виконавчого провадження, станом на 26 лютого 2026 року, була відсутня інформація про будь-яке відкрите виконавче провадження, у якому ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , мала статус боржника.
08.04.2026 Представник Позивача надіслав до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській, Херсонській областях, в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, відповідну Заяву про зняття арешту з нерухомого майна, що належить ОСОБА_1 . Також, у прохальній частині вищевказаної Заяви представник Позивача просив інформувати про наявність діючих виконавчих проваджень, у яких ОСОБА_1 є боржником, за наявності таких виконавчих проваджень, попри відсутність інформації про них у Автоматизованій системі виконавчого провадження.
У своїй відповіді від 15 квітня 2026 року за №11862 Відділ зазначив наступне: «Згідно даних Автоматизованої системи виконавчого провадження (АСВП), у відділі Державної виконавчої служби Ялтинського міського управління юстиції зареєстровано виконавче провадження за НОМЕР_3 з примусового виконання виконавчого листа №2/0124/221/2012 від 28 січня 2013 року Ялтинського міського суду АРК про стягнення з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь «Український бізнес банк» ПАТ (код ЄДРПОУ 19388768) заборгованість за кредитним договором №86/Ф від 20.05.2009 року станом на 24.10.2011 року в розмірі 124 365,36 доларів США 36 центів».
Отже, попри відсутність інформації про виконавче провадження у АСВП, Відділ наполягав на тому, що таке виконавче провадження було відкритим, арешт нерухомого майна Позивача було накладено саме в його рамках.
Водночас, ОСОБА_1 повідомила, що її борг перед ПАТ «Український бізнес банк» було погашено ще в 2013 році, про що у неї є відповідна Довідка про відсутність заборгованості №60.1326 від 23 грудня 2013 року.
Разом з тим, Позивач самостійно звернулася до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з запитом про стан її заборгованості перед ПАТ «Український бізнес банк», а також - щодо дати погашення відповідної заборгованості за кредитним договором №86/Ф від 20 травня 2009 року і, як наслідок, - щодо актуальності інформації, що міститься в Довідці про відсутність заборгованості №60.1326 від 23 грудня 2013 року.
У своїй відповіді №57-036-5383/26 від 04 червня 2026 року Фонд гарантування вкладів фізичних осіб повідомив наступне: «Відповідно до інформації, що знаходилась в розпорядженні Фонду протягом ліквідаційної процедури ПАТ «УКРБІЗНЕСБАНК», відсутні дані щодо кредитної угоди №60.1326 від 23.12.2013, укладеним між ПАТ «УКРБІЗНЕСБАНК» та ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ). Станом на дату надання відповіді, відсутня будь-яка заборгованість ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) перед ПАТ «УКРБІЗНЕСБАНК».
08 червня 2026 року представник Позивача повторно звернувся до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській, Херсонській областях, в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України з заявою про закриття виконавчого провадження та зняття арешту з нерухомого майна, що належать ОСОБА_1 .
Однак, 16 червня 2026 року, ОСОБА_1 , за допомогою державного застосунку «ДІЯ» стало відомо про відкриття щодо неї Виконавчого провадження НОМЕР_2, відповідну Постанову про відкриття виконавчого провадження від 16 червня 2026 року та Постанова про арешт коштів боржника від 16 червня 2026 року було надіслано за допомогою цього ж державного застосунку.
19 червня 2026 року представник Позивача отримав від Відділу Відповідь №19629 на заяву про закриття виконавчого провадження та зняття арешту з нерухомого майна, у якій зазначено: «… Надана Вами довідка ПАТ «УКРБІЗНЕС БАНК» №60.1326 від 23 грудня 2013 року свідчить про те, що заборгованість за кредитним договором була повністю погашена боржником безпосередньо фінансовій установі (стягувачу) у грудні 2013 року, тобто після відкриття виконавчого провадження. Офіційним листом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (ФГВФО) від 04 квітня 2026 року №57-036-5383/26 також підтверджено завершення ліквідації ПАТ «УКРБІЗНЕСБАНК.
Зважаючи на те, що первинний кредитор (стягувач) припинений без правонаступників, заборгованість за кредитним договором була повністю погашена боржником ще до моменту ліквідації фінансової установи (що виключає можливість передачі права вимоги чи визнання ФГВФО правонаступником у провадженні), всі ці обставини є підставою для завершення виконавчого провадження.»
На вимогу зняти арешт з нерухомого майна Позивача, Відділ відповів наступне:
«Оскільки погашення боргу відбулося напряму стягувачу, виконавчий збір у межах виконавчого провадження НОМЕР_3 не стягувався. Відповідно до частини 3 статті 40 Закону України «Про виконавче провадження», у разі закінчення виконавчого провадження з підстав передбачених пунктом 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не знімає арешт з майна боржника. У такому випадку арешт залишається в силі для забезпечення стягнення виконавчого збору, а постанова про стягнення виконавчого збору виділяється в окреме провадження.
Для зняття арешту з належного ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 РНОКПП: НОМЕР_1 ) необхідно сплатити виконавчий збір в розмірі 10% від суми заборгованості, саме: 12436,54 доларів США, що еквівалентно 557377,12 грн. на день відкриття виконавчого провадження про стягнення виконавчого збору виведеного в окреме виконавче провадження НОМЕР_2.».
На переконання позивача, оскільки факт повного виконання рішення настав у грудні 2013 року, саме в цей період державний виконавець був зобов`язаний винести постанову про закінчення виконавчого провадження та постанову про стягнення виконавчого збору. Невиконання державним виконавцем зазначених обов`язків не може покладати на боржника ризик несприятливих наслідків, пов`язаних зі зміною валютного курсу протягом наступних років.
Відтак, гривневий еквівалент такого виконавчого збору, за належного виконання зобов`язань Державною виконавчою службою, мав вираховуватися за курсом долара США станом на день, наступний за день фактичного виконання рішення - 24 грудня 2013 року (7,99 грн. за 1 долар США).
Однак, станом на зараз, Відділ здійснює розрахунок виконавчого збору за поточним курсом - 44,85 грн. за 1 долар США.
Отже, внаслідок бездіяльності органу державної виконавчої служби та коливання валютного курсу, виникла штучна розбіжність у сумі заборгованості, яка наразі перевищує первісний розмір у понад п`ять разів, чим суттєво порушуються права та майнові інтереси Позивача.
Окремо позивач зазначає, що Державна виконавча служба, в тому числі - в особі Відділу, більш 12 років ігнорувала виконавче провадження, яке було відкритим з січня 2013 року, не докладала жодних зусиль щодо виконання рішення в його рамках або з`ясування обставин в цьому провадженні, порушуючи основні засади виконавчого провадження - обов`язковості виконання рішень та розумності строків виконавчого провадження.
Процесуальні дії
Ухвалою суду від 17.07.2026 року відкрито провадження по справі з урахуванням особливостей, визначених приписами ст. 287 КАС України для вказаної категорії справ.
Ухвалою суду від 17.07.2026 витребувано у Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській, Херсонській областях, в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України належним чином завірені копії матеріалів виконавчих проваджень НОМЕР_2 та НОМЕР_3. Провадження у справі зупинено до отримання доказів.
24.07.2026 року за вхід.№83815/26 надійшов відзив на позов та копії матеріалів виконавчих проваджень НОМЕР_2 та НОМЕР_3, в якому наголошено на необґрунтованості вимог позивача, оскільки факт добровільного виконання рішення суду в установлений строк відсутній. У провадженні органу ДВС перебувало виконавче провадження НОМЕР_3 з примусового виконання виконавчого листа №2/0124/221/2012 від 28.01.2013 Ялтинського міського суду АРК про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості в розмірі 124 365,36 доларів СІЛА. Зазначене провадження було відкрите у встановленому законом порядку в 13.09.2013 році, у зв`язку з чим 15.11.2013 було накладено законний арешт на майно боржника (серія та номер обтяження: 39758470).
Як самостійно зазначає Позивач у позові та підтверджує доданими документами, погашення заборгованості безпосередньо стягувану (ПАТ «УКРБІЗНЕСБАНК») відбулося лише у грудні 2013 року (довідка №60.1326 від 23.12.2013), тобто вже після відкриття виконавчого провадження та накладення арешту.
Відповідно до положень закону, що регулював виконавче провадження як у 2013 році, так і станом на 2026 рік, боржник зобов`язаний добросовісно користуватися своїми правами та своєчасно повідомляти державного виконавця про повне або часткове самостійне погашення боргу перед стягувачем з наданням відповідних підтверджувальних документів.
Позивачка, погасивши заборгованість напряму банку у грудні 2013 року, навмисно або внаслідок грубої недбалості не надала органу ДВС довідку про погашення боргу та не ініціювала питання закриття провадження. Таким чином, виконавче провадження НОМЕР_3 не було закінчено раніше виключно через протиправну бездіяльність та недобросовісність самої ОСОБА_1 , яка згадала про наявність арешту та надала довідку виконавцю лише у 2026 році - через 13 років після погашення боргу.
Отримавши у червні 2026 року від представника Позивача довідку про повне погашення боргу перед стягувачем, державний виконавець, керуючись ч. З ст. 40 та п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження», мав усі законні підстави для завершення базового провадження.
Проте, оскільки погашення відбулося після відкриття виконавчого провадження, а законний виконавчий збір у розмірі 10% у межах провадження НОМЕР_3 стягнутий не був, державний виконавець діяв у суворій відповідності до ч. 3 ст. 40 Закону: виніс постанову про стягнення виконавчого збору та виділив її в окреме виконавче провадження НОМЕР_2 від 16.06.2026.
Твердження Позивача про те, що еквівалент виконавчого збору має вираховуватися за курсом 2013 року (7,99 грн/дол), є юридично безграмотним. Відповідно до Закону «Про виконавче провадження», якщо судове рішення ухвалене в іноземній валюті, виконавець обчислює суму збору в іноземній валюті (10% від 124365,36 дол = 12436,54 дол), а стягнення здійснюється у національній валюті за курсом НБУ на день винесення постанови про відкриття виконавчого провадження про стягнення такого збору.
Крім цього відповідач наголошує, що пункт 4 розділу І Інструкції з примусового виконання рішень затвердженої Наказом Міністерства юстиції України №512/5 від 02.04.2012р. (у редакції наказу Міністерства юстиції України 29.09.2016 №2832/5) доповнено новим абзацом згідно з Наказом Міністерства юстиції №2297/5 від 09.06.2022: із змінами, внесеними згідно з Наказами Міністерства юстиції №3098/5 від 22.07.2022, №541/5 від 09.02.2023 де зазначено «Виконавче провадження, яке перебуває (перебувало) на виконанні в органі державної виконавчої служби, місцезнаходженням якого є територія, на якій ведуться активні бойові дії або тимчасово окупована, інформація про які міститься в Переліку, приймається до виконання визначеним Міністерством юстиції України органом державної виконавчої служби на підставі доручення або резолюції начальника управління забезпечення примусового виконання рішень, якому підпорядкований визначений Міністерством юстиції України орган державної виконавчої служби, які надаються за результатами розгляду звернення сторони виконавчого провадження або іншої особи або доручення керівника вищого органу державної виконавчої служби.»
Державний виконавець Федосєєв С.М. діяв виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
11.08.2026 за вхід.№ЕС/91694/26 надійшли додаткові пояснення представника позивача, в яких, серед іншого, зазначено, що відповідач у своєму відзиві на позовну заяву вказує, що Позивач у позові нібито підтверджує самостійно та за допомогою наданих доказів факт погашення заборгованості перед ПАТ «УКРБІЗНЕСБАНК» лише у грудні 2013 року. Однак, відповідне посилання є таким, що не підтверджується матеріалами справи - Позивач вказує виключно на дату видачі йому довідки від ПАТ «УКРБІЗНЕСБАНК» (23 грудня 2013 року) про відсутність заборгованості. Сам текст такої довідки не містить жодної інформації про фактичну дату погашення.
Разом з тим, у Позивача відсутня впевненість у тому, що дата видачі вищезгаданої довідки є датою погашення заборгованості - у зв`язку з вищеописаним, у своєму запиті до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб стосовно стану заборгованості перед ПАТ «УКРБІЗНЕСБАНК», Позивач просить Фонд повідомити конкретну дату такого погашення заборгованості. Однак, відповідну інформацію надано не було.
Отримати цю інформацію самостійно - шляхом пошуку відповідних квитанцій про оплату або отримання виписок з банківських рахунків є неможливим для Позивача у зв`язку з тим, що ПАТ «УКРБІЗНЕСБАНК» було ліквідовано, всі банківські рахунки у ньому (включно з рахунками Позивача) були закриті, як і відділення цієї фінансової установи.
Посилаючись на те, що Боржник нібито 13 років «свідомо замовчував інформацію», Відповідач свідомо ігнорує, що це ним протягом цих 13 років (а) не вживалося заходів для примусового виконання рішення у рамках відкритого виконавчого провадження; б) не вживалося заходів для з`ясування стану такого виконавчого провадження; в) не було належним чином повідомлено Позивача про відкриття провадження про стягнення виконавчого збору, а, відтак - про обов`язок зі сплати такого збору.
Судове засідання призначено на 14.09.2026.
Судове засідання, призначене на 14.09.2026, відкладено на 30.09.2026.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ
13.09.2013 року заступником начальника відділу державної виконавчої служби Ялтинського міського управління юстиції винесено постанову про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_3 щодо виконання виконавчого листа №2/0124/221/2012 від 28.01.2013.
15.11.2013 старшим державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Ялтинського міського управління юстиції винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження
13.04.2026 за вхід.№3573 надійшла заява представника ОСОБА_1 про зняття арешту на нерухоме майно.
15.04.2026 за вихід.№11862 Управлінням забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській, Херсонській областях, в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України надана відповідь, якою повідомлено про відсутність підстав для зняття арешту.
08.06.2026 за вхід.№6735 надійшла заява представника ОСОБА_1 про закінчення виконавчого провадження та зняття арешту на нерухоме майно.
15.06.2026 заступником начальника відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській, Херсонській областях, в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України винесено постанову про передачу виконавчого провадження НОМЕР_3 відповідно до ч. 4 ст. 25 ЗУ «Про виконавче провадження».
15.06.2026 головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській, Херсонській областях, в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України винесено постанову про прийняття виконавчого провадження НОМЕР_3.
16.06.2026 головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській, Херсонській областях, в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України винесено постанову про закінчення виконавчого провадження НОМЕР_3.
16.06.2026 головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській, Херсонській областях, в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України винесено постанову про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні НОМЕР_3.
16.06.2026 головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській, Херсонській областях, в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України винесено постанову про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_2 щодо виконання постанови НОМЕР_3 від 28.01.2013.
16.06.2026 головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській, Херсонській областях, в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України винесено постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження НОМЕР_2.
16.06.2026 головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській, Херсонській областях, в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України винесено постанову про арешт коштів боржника у виконавчому провадженні НОМЕР_2.
30.06.2026 головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській, Херсонській областях, в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України винесено постанову про зміну (доповнення) реєстраційних даних у виконавчому провадженні НОМЕР_2, якою виправлено технічну помилку: замість Дата видачі: 28.01.2013 зазначено Дата видачі: 16.06.2026.
РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА ВИСНОВКИ СУДУ
Спеціальним законом, який визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України «Про виконавче провадження» №1404-VIII від 02 червня 2016 року з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі Закон України №1404-VIII).
У частині першій статті 5 Закону №1404-VІІІ зазначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Пунктом першим частини першої статті 26 Закону №1404-VIII визначено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
За змістом частин 5, 6 статті 26 Закону №1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Випадки, коли виконавчий збір не стягується визначені ч.5 ст. 27 Закону №1404-VIII.
Разом з тим, обов`язок щодо стягнення виконавчого збору виникає у разі закінчення виконавчого провадження, у якому не сплачений виконавчий збір, з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої статті 39 Закону №1404-VIII.
Відповідно пункту 9 частини першої статті 39 Закону №1404-VIII виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Так, Законом №1404-VIII передбачено, що виконавчий збір не стягується у разі добровільного виконання рішення суду до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження. Після відкриття виконавчого провадження починається примусове виконання рішення суду, за яке передбачено стягнення виконавчого збору у визначеному законом розмірі.
Положенням частини 3 статті 40 Закону №1404-VIII визначено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
Таким чином, у разі закінчення виконавчого провадження, у якому не сплачений виконавчий збір, з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої статті 39 Закону №1404-VIII, державний виконавець виносить постанову про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня закінчення виконавчого провадження.
Тобто, якщо державний виконавець не встановить факту того, що виконання рішення відбулось до відкриття виконавчого провадження, то він не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому Законом №1404-VІІІ (якщо виконавчий збір не було стягнуто) або виконує в примусовому порядку раніше прийняту постанову про стягнення виконавчого збору.
Так, відповідно до пункту 8 Розділу III Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 №512/5 стягнення виконавчого збору здійснюється у порядку, визначеному статтею 27 Закону (далі Інструкція №512/5).
Про стягнення з боржника виконавчого збору та його розмір державний виконавець зазначає у постанові про відкриття виконавчого провадження.
Виконавчий збір стягується з боржника на підставі постанови про стягнення виконавчого збору, у якій зазначаються розмір та порядок стягнення нарахованого виконавчого збору.
Постанову про стягнення виконавчого збору державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (крім виконавчих документів про стягнення аліментів) та не пізніше наступного робочого дня після її винесення надсилає сторонам виконавчого провадження.
Якщо рішення про стягнення коштів було виконано боржником частково до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, виконавчий збір стягується із суми, яку не було сплачено боржником до відкриття виконавчого провадження.
Розрахунок нарахування виконавчого збору (додаток 17) обчислюється державним виконавцем в автоматизованій системі виконавчого провадження та долучається до матеріалів виконавчого провадження.
Витрати виконавчого провадження складаються з мінімальних та додаткових витрат виконавчого провадження.
Виконавець виносить постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (крім виконавчих проваджень щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини) та надсилає її сторонам виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня після її винесення.
Мінімальні витрати виконавчого провадження складаються з плати за користування автоматизованою системою виконавчого провадження та витрат, пов`язаних з винесенням постанов про: відкриття виконавчого провадження; стягнення виконавчого збору (крім випадків, коли виконавчий збір не стягується); стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім випадків, коли основна винагорода не стягується); стягнення витрат виконавчого провадження; закінчення виконавчого провадження (повернення виконавчого документа стягувачу).
Витрати, пов`язані з винесенням постанов, включають такі види витрат виконавчого провадження: виготовлення постанов та супровідних листів до них (папір, копіювання (друк) документів, канцтовари); пересилання постанов (конверти, знаки поштової оплати (марки) або послуги маркувальної машини (послуги поштового зв`язку)).
До додаткових витрат виконавчого провадження належать витрати виконавчого провадження, які не визначені цим пунктом як мінімальні витрати виконавчого провадження.
Якщо у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6, 8 частини першої статті 37 Закону, чи закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 6, 7, 9 - 15 частини першої статті 39 Закону, витрати виконавчого провадження не були стягнуті, державний виконавець виносить постанову про стягнення витрат виконавчого провадження (крім виконавчих проваджень щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини), в якій зазначає види та суми витрат виконавчого провадження, що здійснені у відповідному виконавчому провадженні. Постанова про стягнення витрат виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня з дня закінчення виконавчого провадження (повернення виконавчого документа стягувачу) реєструється в автоматизованій системі виконавчого провадження як виконавчий документ та підлягає виконанню в порядку, передбаченому Законом та цією Інструкцією.
Державний виконавець зобов`язаний відкрити виконавче провадження за постановою про стягнення витрат виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня з дня її реєстрації в автоматизованій системі виконавчого провадження.
Ключові питання для вирішення даного спору є наступні:
правомірність прийняття постанови про відкриття ВП НОМЕР_2 від 16.06.2026 та, як наслідок, наявність підстав для закінчення виконавчого провадження;
скасування заходів примусового виконання рішення.
Як встановлено судом, 16.06.2026 головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській, Херсонській областях, в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України винесено постанову про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_2 щодо виконання постанови НОМЕР_3 від 28.01.2013 про стягнення виконавчого збору.
Згодом, 30.06.2026 головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській, Херсонській областях, в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України винесено постанову про зміну (доповнення) реєстраційних даних у виконавчому провадженні НОМЕР_2, якою виправлено технічну помилку: замість Дата видачі: 28.01.2013 зазначено Дата видачі: 16.06.2026.
За вказаного нормативного регулювання спірних правовідносин та встановлених обставин, суд дійшов висновку про правомірність прийняття постанови про відкриття ВП НОМЕР_2 від 16.06.2026.
При цьому, суд наголошує, що доводи представника позивача переважно стосуються правомірності винесення постанови про стягнення виконавчого збору від 16.06.2026 у ВП НОМЕР_3, яка не є предметом спору даної справи.
У рішенні від 14.12.2011 року №19-рп/2011 Конституційний суд України роз`яснив, що положення ч.2 ст. 55 Конституції України необхідно розуміти так, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному; реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом. Таким чином, конституційне право особи на звернення до суду кореспондується з її обов`язком дотримуватися встановлених процесуальним законом механізмів (процедур).
Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Разом з цим, приписами КАС України встановлено, що позовна заява повинна містити зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги та виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.
Суд зазначає, що власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права, в даному випадку, з урахуванням підстав позову, визнання протиправною та скасування постанови про стягнення виконавчого збору від 16.06.2026 у ВП НОМЕР_3, а суд, в свою чергу повинен надати правову оцінку правомірності вимог позивача.
При цьому, позовна заява не містить таких позовних вимог.
Суд розглядає справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до КАС України, у межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини, інших суб`єктів у сфері правових відносин, про захист яких вони просять. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову (постанови Верховного Суду від 6 березня 2019 року у справі №571/1306/16-ц, від 29 травня 2019 року у справі №2-3632/11, від 15 липня 2019 року у справі №235/499/17, від 17 липня 2019 року у справі №523/3612/16- ц, від 24 липня 2019 року у справі №760/23795/14-ц, від 25 вересня 2019 року у справі №642/6518/16-ц, від 30 жовтня 2019 року у справі №390/131/18, від 06 листопада 2019 року у справах №464/4574/15-ц, №756/17180/14-ц, від 13 листопада 2019 року у справі №697/2368/15-ц, від 04 грудня 2019 року у справі №635/8395/15-ц, від 01 квітня 2020 року у справі №686/24003/18, від 01 липня 2020 року у справі №287/575/16-ц, від 19 серпня 2020 року у справі №287/587/16-ц).
Таким чином, принцип стабільності є визначальним щодо можливості виходу за межі позовних вимог. Наведене означає, що принцип диспозитивності покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, за вирішенням яких позивач звернувся до суду. Суд вирішує лише ті вимоги по суті спору, про вирішення яких клопочуть сторони, і за загальним правилом, не повинен виходити за межі цих вимог. Тобто суд зв`язаний предметом і обсягом заявлених вимог (постанова Верховного Суду від 19 лютого 2019 року у справі №824/399/17-а).
До початку розгляду судом справи по суті позивач має право у спосіб подання письмової заяви змінити предмет або підставу позову (постанова Верховного Суду від 13 лютого 2018 року у справі №264/4263/16-ц).
Право особи звернутися до суду з самостійно визначеними позовними вимогами узгоджується з обов`язком суду здійснити розгляд справи в межах таких вимог (постанова Верховного Суду від 24 вересня 2019 року у справі №819/1420/15).
Така ж правова позиція викладена і у постанові Верхового Суду від 14 липня 2022 року по справі №340/2428/20.
Відповідно до ст. 6 Конституції України, державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України.
Отже, повноваження кожного органу законодавчої, виконавчої та судової влади не є безмежними, а визначаються Конституцією та законами України.
Сукупність повноважень суду щодо розгляду та вирішення справ позначається спеціальним терміном «юрисдикція». У ч. 3 ст. 124 Конституції визначено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Суд має повноваження розглядати та вирішувати справу (має юрисдикцію), якщо має місце юридичний спір. Відповідно, відсутність юридичного спору свідчить про те, що суд не має повноважень вирішувати справу (ВС від 30.11.2022 справа №753/7476/16).
За встановлених обставин суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовної вимоги щодо скасування Постанови про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_2 від 16 червня 2026 року та зобов`язання Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській, Херсонській областях, в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України закінчити виконавче провадження НОМЕР_2, у порядку, передбаченому законодавством.
Позовна вимога про зобов`язання Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України в особі Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській, Херсонській областях, в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України скасувати усі заходи примусового виконання рішень, застосовані щодо ОСОБА_1 , як похідна вимога, також задоволенню не підлягає.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
При розв`язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999 року у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007 року у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011 року у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010 року у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994 року у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003 року у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008 року у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.
Керуючись ст. ст. 2-9, 242, 246, 250, 251, 255, 287 КАС України, суд,
ВИРІШИВ:
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України та Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській, Херсонській областях, в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови та скасування усіх заходів примусового виконання рішення - відмовити повністю.
Апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених статтею 287 КАС України, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення.
ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , ел. пошта: ІНФОРМАЦІЯ_2 )
Одеське міжрегіональне управління Міністерства юстиції України (адреса: 65605, Україна, Одеська область, місто Одеса, вулиця Хмельницького Богдана, будинок 34, ЄДРПОУ 45862901, ел. пошта: info@just-odesa.gov.ua)
Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській, Херсонській областях, в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (адреса: 54056, Україна, Миколаївська область, місто Миколаїв, пр-т Миру, 46/1, 3 поверх, ЄДРПОУ 45862901, ел. пошта: vpvr_uzpvr.mk.dvs@justodesa.gov.ua)
Головуючий суддя Нінель ПОТОЦЬКА
.