ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 607/12351/26 Головуючий у 1-й інстанції Марциновська І.В.
Провадження № 22-ц/817/1042/26 Доповідач - Костів О.З.
Категорія -
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
28 вересня 2026 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
головуючого - Костів О.З.
суддів - Гірський Б. О., Хома М. В.,
з участю секретаря - Дідух М.Є.
апелянтки - ОСОБА_1 ,
представника апелянтки - Чапаєвої Г.М.,
представника заінтересованої особи - Вароди П.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 607/12351/26 за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 червня 2026 року (ухвалене суддею Марциновською І.В., дати складення повного тексту не зазначено) в справі за заявою ОСОБА_2 , заінтересована особа ОСОБА_3 , про видачу обмежувального припису,
В С Т А Н О В И В:
У червні 2026 року ОСОБА_1 (далі - заявниця, апелянтка), в інтересах якої діяла адвокат Чапаєва Г.М., звернулася до суду із заявою про видачу обмежувального припису відносно ОСОБА_4 (далі - заінтересована особа).
Заява обґрунтована тим, що у період з 20 листопада 1999 року до 02 вересня 2025 року заявниця перебувала в зареєстрованому шлюбі із заінтересованою особою. Спільне життя сторін стало неможливим через часті сварки та вчинення домашнього насильства з боку заінтересованої особи по відношенню до заявниці.
Після розірвання шлюбу заявниця продовжує проживати разом із колишнім чоловіком за адресою: АДРЕСА_1 .
Заінтересована особа протягом тривалого часу вчиняє відносно заявниці домашнє насильство економічного та психологічного характеру. Так, заінтересована особа шляхом словесних образ, погроз, психологічного тиску завдає шкоди психічному здоров`ю заявниці. Також заінтересована особа позбавляв заявницю доступу до житла, унаслідок чого остання не мала можливості переночувати у будинку. Аналогічні правопорушення заінтересована особа вчиняв і по відношенню до їхньої дочки.
За вчинення домашнього насильства по відношенню до заявниці та їхньої дочки, заінтересована особа неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності, передбаченої ст.173-2 КУпАП. Однак такі заходи не дали позитивного результату, оскільки заінтересована особа не змінив свою поведінку та продовжує вчиняти домашнє насильство відносно заявниці.
При цьому, заінтересована особа має фінансову можливість проживати в іншому місці, а саме у квартирі, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 . Вказане житло є місцем реєстрації заінтересованої особи.
У зв`язку з наведеним та з врахуванням ст.350-2 ЦПК України, ст.ст.24, 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» заявниця просила видати обмежувальний припис стосовно заінтересованої особи на строк 6 місяців з покладенням на нього наступних заборон:
1) заборонити ОСОБА_4 перебувати в місці проживання (перебування) з постраждалою особою ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_1 ;
2) заборонити ОСОБА_4 наближатися на відстань менше 300 м до місця проживання (перебування) постраждалої особи ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 ;
3) заборонити ОСОБА_4 вести телефонні переговори, листування через будь-які месенджери (вайбер, телеграм тощо), електронну адресу чи соціальні мережі з постраждалою особою ОСОБА_1 , або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб;
4) заборонити ОСОБА_4 , особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу ОСОБА_1 , якщо вона перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 червня 2026 року заяву ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Не погоджуючись із вказним судовим рішенням, ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Чапаєва Г.М., подала на нього апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вказує, що судом неповно встановлено фактичні обставини справи та дано невірну оцінку доказам.
Апеляційна скарга мотивована тим, що заявниця впродовж 2026 року неодноразово зверталась за місцем свого проживання до органів поліції. За встановлених обставин суд дійшов висновку, що заявницею доведено факти вчинення домашнього насильства щодо неї у минулому, однак не доведено існування на час розгляду справи обґрунтованої ймовірності продовження чи повторного вчинення такого насильства у майбутньому. Вважає, що такі висновки суду є помилковими, оскільки станом на день звернення із даною заявою в органах поліції зареєстровані звернення заявниці з приводу неправомірних дій заінтересованої особи ОСОБА_4 , а саме:
- від 28 лютого 2026 року за №1910;
- від 29 березня 2026 року №3035;
- від 11 травня 2026 року №4376;
- від 16 травня 2026 року №4529;
- від 27 травня 2026 року №4772;
- від 29 травня 2026 року №4800;
- від 29 травня 2026 року №4801;
- від 01 червня 2026 року №4894.
В судовому засіданні підтвердили дані факти, зокрема те, що останній мав місце 01 червня 2026 року, де працівники поліції опитали їх та склали протоколи про адміністративні правопорушення.
Зазначає, що оцінка ризиків має проводитись за факторами небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства шляхом відібрання свідчень від постраждалої від такого насильства особи, з`ясування обставин конфлікту та виявлення чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для цієї особи.
У зв`язку з викладеним, заявниця просить рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 червня 2026 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким заяву задоволити в повному обсязі.
06 серпня 2026 року на адресу Тернопільського апеляційного суду від ОСОБА_4 , а інтересах якого діє адвокат Варода П.Б., надійшов відзив на апеляційну скаргу.
Відзив мотивований тим, що на час розгляду справи заявницею не доведено реальної, актуальної та об`єктивно підтвердженої ймовірності продовження або повторного вчинення домашнього насильства саме щодо неї.
На думку заінтересованої особи, для видачі обмежувального припису недостатньо встановити наявність конфліктних відносин або фактів притягнення особи до відповідальності у минулому. Необхідно довести існування на момент розгляду справи конкретних факторів небезпеки, які свідчать про реальну ймовірність майбутнього насильства. Суд першої інстанції не заперечував і не применшував фактів притягнення ОСОБА_4 до адміністративної відповідальності у 2025 році. Водночас суд першої інстанції правильно відмежував події минулого від актуальних ризиків та встановив, що останній підтверджений факт домашнього насильства саме щодо ОСОБА_1 мав місце у листопаді 2025 року, тоді як після цього нових належно підтверджених фактів насильства щодо заявниці матеріали справи не містять. Обмежувальний припис має захисну та запобіжну функцію і не може застосовуватися як додаткове покарання за діяння, за які особа вже була притягнута до відповідальності.
Крім того, сама реєстрація у 2026 році звернень заявниці до поліції не підтверджує достовірність викладених у ньому тверджень. У наведеній інформації не розкрито зміст кожної події, результати її перевірки, наявність чи відсутність складу правопорушення, не зазначено про винесення термінових заборонних приписів, складення протоколів або встановлення інших конкретних обставин, які б свідчили про реальну небезпеку для заявниці. Кількість звернень не може замінити доказування змісту відповідних подій та ризику їх повторення.
У зв`язку з наведеним просить апеляційну скаргу залишити без задоволення.
В судовому засіданні апелянтка та її представник - адвокат Чапаєва Г.М. апеляційну скаргу підтримали, зіславшись на мотиви, викладені в ній.
Представник заінтересованої особи - адвокат Варода П.Б. проти апеляційної скарги заперечив.
Інші учасники в судове засідання не з`явилися, хоча належним чином були повідомлені про день і час слухання справи.
Заслухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, доводи, зазначені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення виходячи із наступного.
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Судом встановлено наступні обставини.
У період з 20 листопада 1999 року до 30 липня 2025 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області у справі №607/7891/25.
Постановою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 травня 2025 року в справі № 607/9093/25 ОСОБА_4 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення. Суть правопорушення: ОСОБА_4 24 квітня 2025 року о 18 год. 37 хв. за місцем проживання за адресою: АДРЕСА_1 , вчинив відносно своєї дружини ОСОБА_1 домашнє насильство економічного характеру, а саме позбавив доступу до житла, внаслідок чого остання не могла в ньому заночувати, що могло завдати шкоди її психічному та фізичному здоров`ю. Також ОСОБА_4 24 квітня 2025 року о 18 год. 37 хв. за місцем проживання за адресою: АДРЕСА_1 вчинив відносно своєї дочки ОСОБА_5 домашнє насильство економічного характеру, а саме позбавив доступу до житла, внаслідок чого остання не могла в ньому заночувати, що могло завдати шкоди її психічному та фізичному здоров`ю.
Постанова набрала законної сили 29 травня 2025 року.
Постановою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 жовтня 2025 року ОСОБА_4 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.173-2 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення. Суть правопорушення: ОСОБА_4 26 серпня 2025 року приблизно о 13 год. 30 хв., перебуваючи за місцем спільного проживання в АДРЕСА_1 , вчинив домашнє насильство відносно своєї дружини ОСОБА_1 , тобто дії психологічного характеру, а саме: висловлювався на її адресу нецензурними словами, погрожував фізичною розправою, чинив психологічний тиск.
Постанова набрала законної сили 06 листопада 2025 року.
Постановою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 грудня 2025 року в справі № 607/26399/25 ОСОБА_4 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.173-2 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення. Суть правопорушення: 09 листопада 2025 року о 17 год. 38 хв. ОСОБА_4 , перебуваючи по місцю проживання АДРЕСА_1 , вчинив домашнє насильство психологічного характеру відносно своєї колишньої дружини ОСОБА_1 , в ході якого висловлював погрози, образи, що могло завдати шкоди її психічному здоров`ю.
Постанова набрала законної сили 15 січня 2026 року.
Постановою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08 квітня 2026 року в справі № 607/6538/26 ОСОБА_4 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.173-2 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення. Суть правопорушення: ОСОБА_4 20 березня 2026 року приблизно о 18 год. 40 хв. за адресою: АДРЕСА_3 , вчинив домашнє насильство психологічного характеру відносно дочки ОСОБА_5 , а саме: чинив психологічний тиск, словесно ображав, погрожував пошкодити майно, чим завдав шкоду її психічному здоров`ю.
Постанова набрала законної сили 07 травня 2026 року.
29 травня 2026 року до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області надійшли матеріали кримінального провадження про обвинувачення ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.126-1 КК України (домашнє насильство), де вказано сторони справи: Державний обвинувач (прокурор): Тернопільська окружна прокуратура, потерпілий: ОСОБА_1 , обвинувачений: ОСОБА_4 . Ухвалою суду від 01 червня 2026 у справі № 607/12008/26 призначено засідання у цьому кримінальному провадженні на 06 жовтня 2026 року.
29 травня 2026 року до Тернопільського РУП ГУНП в Тернопільській області засобами поштового зв`язку надійшла заява ОСОБА_1 про те, що її колишній чоловік ОСОБА_4 , перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, 29 березня 2026 року зірвав роботу кіоску № НОМЕР_1 на ринку «Київський», що розташований на АДРЕСА_4 . Заява зареєстрована за № 4801, що підтверджується відповідним талоном-повідомленням.
29 травня 2026 року до Тернопільського РУП ГУНП в Тернопільській області засобами поштового зв`язку надійшла заява ОСОБА_1 про те, що її колишній чоловік ОСОБА_4 впродовж одного року систематично вчиняє щодо заявниці та її доньки ОСОБА_5 умисні діяння психологічного та економічного характеру, а саме: висловлює погрози фізичною розправою, завдає психологічного тиску, вчиняє переслідування та позбавляє доступу до житла, чим завдає шкоди фізичному та психічному здоров`ю. Заява зареєстрована за №4800, що підтверджується відповідним талоном-повідомленням.
30 березня 2026 року адвокат Варода П.Б., діючи в інтересах ОСОБА_4 , подав до Тернопільської обласної прокуратури заяву про вчинення кримінального правопорушення, у якій зазначив, що 29 березня 2026 року ОСОБА_1 незаконно заволоділа належними ОСОБА_4 особистими документами, а саме: паспортом громадянина України, паспортом громадянина України для виїзду за кордон, паспортом громадянина Польщі, військовим квитком, довідкою про зняття з військового обліку, посвідченням водія та мобільним телефоном.
02 травня 2026 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості про кримінальне провадження за ч.3 ст.357 КК України за заявою ОСОБА_4 за фактом заволодіння ОСОБА_1 належними йому паспортом громадянина України та паспортом громадянина України для виїзду за кордон.
19 січня 2026 року ОСОБА_4 звернувся з позовом до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя. Ухвалою суду від 22 січня 2026 року у справі № 607/1135/26 відкрито провадження у справі.
До апеляційної скарги заявницею долучено повідомлення Тернопільського РУП відділ №2 від 24 вересня 2026 року, згідно якого вбачається, що в органах поліції зареєстровані звернення ОСОБА_1 з приводу неправомірних дій заінтересованої особи ОСОБА_4 , а саме:
- від 28 лютого 2026 року за №1910;
- від 29 березня 2026 року №3035;
- від 11 травня 2026 року №4376;
- від 16 травня 2026 року №№4529;
- від 27 травня 2026 року №4772;
- від 29 травня 2026 року №4800;
- від 29 травня 2026 року №4801;
- від 01 червня 2026 року №4894.
Постановою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 липня 2026 року в справі №607/13992/26 ОСОБА_4 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.173-2 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення. Суть правопорушення: 11 травня 2026 року о 20:25 год ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 , вчинив відносно своєї колишньої дружини ОСОБА_1 домашнє насильство фізичного характеру, а саме шарпав за верхній одяг, штовхав, викидував речі, внаслідок чого завдав шкоди її фізичному здоров`ю. Дане правопорушення вчинено повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення.
Постанова набрала законної сили 02 вересня 2026 року.
В ході перегляду в суді апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ВБА від 09 липня 2026 року - 09 липня 2026 року о 12:26 год. ОСОБА_4 , перебуваючи за адресою АДРЕСА_1 , повторно вчинив протягом року відносно своєї колишньої дружини ОСОБА_1 домашнє насильство, тобто умисні психологічного та економічного характеру, а саме, висловлював словесні образи, не дозволяв її користуватись спільно нажитим майном, а саме автомобілем, внаслідок чого завдав шкоди її психічному і фізичному здоров`ю.
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення від 09.07.2026 рроку - 09 липня 2026 року о 22.15 год. ОСОБА_4 не виконав вимоги термінового заборонного припису серії АА №654603 від 09.07.2026 про зобов`язання залишити місце проживання (перебування) постраждалої особи строком на 10 діб та заборону на вхід та перебування в місці проживання постраждалої особи, та в межах строку дії припису повернувся до місця проживання постраждалої особи.
Як результат розгляду вищевказаних протоколів, постановою Тернопільського апеляційного суду від 04 вересня 2026 року в справі №607/15523/26 закрито провадження на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП в зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_4 складу адміністративних правопорушень.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, апеляційний суд виходить з наступного.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 350-2 ЦПК України заява про видачу обмежувального припису може бути подана особою, яка постраждала від домашнього насильства, або її представником - у випадках, визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
Основним нормативно-правовим актом, яким регулюються спірні правовідносини, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.
Відповідно до пунктів 3, 6, 8 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - діяння (дія або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.
Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.
Економічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 24 цього Закону до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.
Частиною другою статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків:
1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою;
2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи;
3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною;
4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою;
5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею;
6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.
Відповідно до частини третьої статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.
У пункті 9 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи. Оцінка ризиків має проводитись за факторами небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства шляхом відібрання свідчень від постраждалої від такого насильства особи, з`ясування обставин конфлікту та виявлення чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для цієї особи. Фактори небезпеки (ризику) щодо вчинення домашнього насильства мають визначатися за результатами оцінки дій кривдника, які свідчать про ймовірність настання летальних наслідків у разі вчинення домашнього насильства з метою виявлення вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті такої особи.
Обмежувальний припис використовується як ефективний спосіб захисту від вчинення дій з домашнього насильства, однією із характеристик якого є повторюваність.
Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постановах Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі №756/3859/19 (провадження № 61-11564св19) та від 20 травня 2020 року у справі № 673/1607/19 (провадження № 61-1432св20) зроблено висновок, що «враховуючи положення Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях».
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (East/West Alliance Limited v. Ukraine, № 19336/04, § 166-168, від 23 січня 2014 року).
Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:
- втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними;
- якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів;
- втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.
Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.
Відповідно до частин першої, другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Тлумачення наведених норм дає підстави для висновку, що тимчасове обмеження права власності або користування кривдника житловим приміщенням з метою забезпечення безпеки постраждалої особи шляхом встановлення судом обмежувального припису у порядку, визначеному Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», є легітимним заходом втручання у права та свободи особи. Під час вирішення питання щодо застосування такого заходу суд на підставі установлених обставин справи та оцінки факторів небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства має оцінити пропорційність втручання у права і свободи особи-кривдника, враховуючи, що ці заходи пов`язані із протиправною поведінкою останнього.
Аналогічний висновок викладений в постанові КЦС в складі Верховного Суду від 17 лютого 2021 року в справі № 766/13927/20-ц (провадження № 61-17471св20).
Систематичність визначається, виходячи з кількісного показника порушення правил співжиття протягом необмеженого проміжку часу. При цьому суттєвим є саме факт повторного вчинення одного й того самого правопорушення, що свідчить про те, що застосовані заходи впливу є безрезультатними (див. постанову Верховного Суду від 01 червня 2022 року у справі № 161/16344/20).
Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що в кожному конкретному випадку суди мають враховувати фактичні обставини справи та письмові докази, а заявник має довести факт вчинення фізичного і психологічного насильства відповідно до Закону.
Докази, що додаються до заяви про видачу обмежувального припису, мають стосуватися місця вчинення домашнього насильства, ризиків безпеки постраждалої особи, вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи, тобто докази мають стосуватись обґрунтованих побоювань з приводу того, що особа (кривдник) здатний вдатися до небезпечних проявів домашнього насильства у будь-якому його вигляді психологічному, фізичному, економічному, тощо. Це можуть бути докази застосування психологічного насильства, приниження гідності, жорстокого поводження з боку заінтересованої особи до заявника, катування, нелюдського поводження, що передбачає спричинення сильних фізичних та душевних страждань, тривалість та системність протиправної поведінки кривдника та докази того, що останній не усвідомлює серйозності негативних наслідків своїх дій, продовжує агресивні дії у відношенні до заявника, не бажає змінювати свою поведінку, а тому існує ризик продовження кривдником таких дій, а отже і необхідність застосування обмежувального припису є обґрунтованими.
Як докази до заяви можуть додаватися, зокрема, протокол про адміністративне правопорушення, складений уповноваженою особою органів Національної поліції; терміновий заборонювальний припис стосовно кривдника, винесений працівником уповноваженого підрозділу поліції; обмежувальний припис, винесений судом у кримінальному провадженні; інші документи, які засвідчують факт насильства; витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань.
До таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 24.02.2025 у справі №569/11625/24.
Звертаючись до суду із заявою про видачу обмежувального припису ОСОБА_1 вказала, що її колишній чоловік ОСОБА_4 протягом тривалого часу вчиняє щодо неї та її дочки ОСОБА_5 діяння, що носять характер психологічного, фізичного та економічного насильства.
У справі, яка переглядається, встановлено, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 існують неприязні відносини.
Необхідність видачі обмежувального припису заявниця аргументовувала тим, що існують ризики вчинення ОСОБА_4 щодо неї домашнього насильства. В підтвердження вказаних обставин надано докази вчинення домашнього насильства за період 2025 - 2026 рр.
Апеляційним судом встановлено, що кривдник ОСОБА_4 систематично вчиняє домашнє насильство відносно колишньої дружини ОСОБА_1 . Також, кривдник неодноразово вчиняв домашнє насильство відносно своєї дочки ОСОБА_5 .
Судом першої інстанції безпідставно не взято до уваги постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 травня 2025 року у справі № 607/9093/25, постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 жовтня 2025 року у справі № 607/17930/25, постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 грудня 2025 року у справі № 607/26399/25, постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08 квітня 2026 року у справі № 607/6538/26 та направлення 29 травня 2026 року до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області матеріалів кримінального провадження про обвинувачення ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.126-1 КК України, зокрема за фактами вчинення домашнього насильства в 2026 році відносно колишньої дружини ОСОБА_1 .
Крім того, апеляційний суд бере до уваги, що постановою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 липня 2026 року в справі №607/13992/26, встановлено, що 11 травня 2026 року о 20:25 год, ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 , вчинив відносно своєї колишньої дружини ОСОБА_1 домашнє насильство фізичного характеру, а саме шарпав за верхній одяг, штовхав, викидував речі, внаслідок чого завдав шкоди її фізичному здоров`ю.
Отже, заявницею ОСОБА_1 доведена тривалість та систематичність вчинення ОСОБА_4 відносно неї домашнього насильства, оскільки судом встановлено, що такі події мали місце щонайменше з квітня 2025 року по травень 2026 року.
Оцінюючи ризики продовження у майбутньому домашнього насильства ОСОБА_4 відносно заявниці, колегія суддів враховує численність звернень заявниці до правоохоронних органів з приводу неправомірних дій ОСОБА_4 , систематичність таких дій кривдником відносно неї, неодноразове притягнення його до адміністративної відповідальності саме за вчинення домашнього насильства.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов передчасного висновку, що заявником не доведено наявність ризиків продовження протиправної поведінки заінтересованої особи, що може призвести до тяжких або особливо тяжких наслідків.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що наявні обґрунтовані ризики вчинення ним домашнього насильства щодо заявниці, тому апеляційний суд приходить до висновку про наявність підстав для видачі обмежувального припису відносно ОСОБА_4 та покладення на нього обов`язків шляхом заборони перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою та особисто вести телефонні переговори, листування, розшукувати постраждалу особу, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею, зокрема, як встановлено ч.2 ст.26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
Щодо вимог заявниці про заборону вести телефонні переговори, листування через третіх осіб та розшукувати постраждалу особу ОСОБА_1 , колегія суддів вважає, що такі до задоволення не підлягають, оскільки в провадженні Тернопільському міськрайонному суді Тернопільської області знаходиться цивільна справа № 607/1135/26 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, де відповідно можлива комунікація сторін щодо судового процесу, зокрема, представника позивача - адвоката Вароди П.Б.
Щодо строку, на який необхідно видати обмежувальний припис, апеляційний суд не вбачає підстав для застосування максимального визначеного законом строку 6 місяців та вважає, що строк 2 місяці буде достатнім та дієвим для зміни ОСОБА_4 своєї поведінки по відношенню до колишньої дружини та надасть колишньому подружжю можливість у майбутньому налагодити свої відносини. При цьому у разі вчинення ОСОБА_4 подальших насильницьких дій по відношенню до його колишньої дружини обмежувальний припис може бути продовжений судом.
Відтак суд доходить висновку, що саме такий вид та строк дії обмежувального припису, про необхідність визначення яких суд зазначив вище, є необхідними, щоб гарантувати постраждалій особі безпеку та основоположні права і свободи людини і громадянина, зокрема права на свободу та особисту недоторканість, на повагу до приватного життя, та пропорційним втручанням у права і свободи кривдника.
З огляду на наведене, висновки суду про необґрунтованість заявлених вимог про видачу обмежувального припису є безпідставними, а тому заяву ОСОБА_1 слід задовольнити частково.
У відповідності до статтей 2, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно частини другої статті 89 ЦПК України, жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
У відповідності до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:
1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду і ухвалення нового, яким заяву задовольнити частково.
Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 червня 2026 року - скасувати.
Ухвалити нове рішення, яким заяву ОСОБА_2 , заінтересована особа ОСОБА_3 , про видачу обмежувального припису -задовольнити частково.
Видати обмежувальний припис у вигляді заходів тимчасового обмеження прав ОСОБА_6 , поклавши на нього на строк 2 (два) місяці такі обов`язки:
- заборонити ОСОБА_7 перебувати в місці проживання (перебування) із ОСОБА_8 , за адресою: АДРЕСА_1 ;
- заборонити ОСОБА_7 наближатися на відстань менше 100 м до місця проживання (перебування) ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 ;
- заборонити ОСОБА_7 особисто вести телефонні переговори, листування через будь-які месенджери (вайбер, телеграм тощо), електронну адресу чи соціальні мережі із ОСОБА_8 , або контактувати з нею через інші засоби зв`язку;
- заборонити ОСОБА_7 особисто розшукувати ОСОБА_9 , якщо вона перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею.
В задоволенні інших вимог - відмовити.
Рішення суду про видачу обмежувального припису підлягає негайному виконанню, а його оскарження не зупиняє його виконання.
Судові витрати, пов`язані з розглядом справи про видачу обмежувального припису, віднести на рахунок держави.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Дата складення повного тексту постанови - 29 вересня 2026 року.
Реквізити учасників:
Заявниця: ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .
Заінтересована особа: ОСОБА_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 .
Головуючий О.З. Костів
Судді: Б.О. Гірський
М.В. Хома