ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 596/508/26 Головуючий у 1-й інстанції Лисюк І.О.
Провадження № 22-ц/817/1114/26 Доповідач - Костів О.З.
Категорія -
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
29 вересня 2026 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
головуючого - Костів О.З.
суддів - Хома М. В., Храпак Н. М.,
з участю секретаря - Хоміцька С.О.
розглянувши в письмовому провадженні цивільну справу №596/508/26 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Гусятинського районного суду Тернопільської області від 29 червня 2026 року (ухвалене суддею Лисюк І.О., повний текст якого складено 29 червня 2026 року) у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу,
В С Т А Н О В И В:
У квітні 2026 року ОСОБА_3 (далі - позивачка), в інтересах якої діяв адвокат Печінка П.В., звернувся в суд із позовом до ОСОБА_4 (далі - відповідач, апелянт) про розірвання шлюбу.
Позов обґрунтовано тим, що сторони 16 листопада 1996 року зареєстрували шлюб у Велеснівській сільській Раді Монастириського району Тернопільської області, про що зроблено актовий запис №06. Підставою для розірвання шлюбу є ті обставини, що на даний час шлюбні відносини між сторонами фактично припинені, шлюб існує формально. Сторони припинили проживати разом як подружжя, вести спільне господарство, мають окремий бюджет. У подружжя відсутні спільні інтереси, різні погляди на життя, відсутнє взаєморозуміння. Позивачка вказала, що подальше спільне життя і збереження шлюбу неможливе.
У зв`язку з наведеним просив суд позов задовольнити та розірвати шлюб між сторонами.
Рішенням Гусятинського районного суду Тернопільської області від 29 червня 2026 року позов ОСОБА_3 , задоволено.
Розірвано шлюб, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , який зареєстрований 16 листопада 1996 року у Велеснівсткій сільській Раді Монастириського району Тернопільської області, актовий запис №6.
Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 витрати по сплаті судового збору в сумі 1331.20 грн.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_4 подав на нього апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вказує, що судом неповно встановлено фактичні обставини справи та дано невірну оцінку доказам.
Апеляційна скарга мотивована тим, що розірвання шлюбу між сторонами містить фіктивний характер, зокрема позивачка має намір набути у особисту приватну власність нерухоме майно. На думку сторони відповідача, суд безпідставно дійшов до висновку про необхідність розірвання шлюбу, оскільки не встановлено час та причини фактичного припинення шлюбних стосунків між сторонами. Також судом не наведено мотиви, з яких суд визнав, що збереження сім`ї є неможливим та не вжито заходів до примирення подружжя. Також збереження сім`ї якнайкраще відповідає інтересам сторін.
У зв`язку з викладеним просить рішення Гусятинського районного суду Тернопільської області від 29 червня 2026 року скасувати.
Відзив на апеляційну скаргу від учасників по справі до суду не надходив.
28 липня 2026 року на адресу Тернопільського апеляційного суду від відповідача надійшла заява про долучення доказів, зокрема, акт обстеження проживання сім`ї від 16 липня 2026 року.
Відповідно до статті 83 ЦПК України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити:
- доказ, який не може бути подано;
- причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк;
- докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Колегія суддів звертає увагу, що сторона відповідача просить долучити докази, які складені після ухвалення оскаржуваного рішення.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що долучені відповідачем нові докази до розгляду не приймаються, оскільки такі надані суду з порушенням порядку, встановленого законом, тобто є недопустимими.
29 липня 2026 року на адресу Тернопільського апеляційного суду від відповідача надійшла заява про залишення його апеляційної скарги без розгляду, однак колегія суддів приходить до висновку вказана заява не підлягає до задоволення, оскільки згідно частини 3 статті 364 ЦПК України особа, яка подала апеляційну скаргу, має право відкликати її до постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження. Згідно ч.4 статті 364 ЦПК України особа, яка подала апеляційну скаргу, має право відмовитися від неї, до закінчення апеляційного провадження. залишення апеляційної скарги без розгляду ЦПК України не передбачено.
Учасники в судове засідання не з`явились, хоча належним чином були повідомлені про день і час слухання справи.
Враховуючи викладене та з метою недопущення порушень процесуальних строків, відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін.
Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи, зазначені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає виходячи із наступного.
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Судом встановлено наступні обставини.
ОСОБА_3 та ОСОБА_4 16 листопада 1996 року уклали шлюб, який зареєстрували у Велеснівській сільській раді Монастириського району Тернопільської області, відповідний актовий запис №6, згідно свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 , виданого 16 листопада 1996 року Велеснівсткою сільською Радою Монастириського району Тернопільської області (а.с.5).
Сімейне життя сторін не склалось, сторони не підтримують шлюбних стосунків та не ведуть спільного господарства, у позивачки відсутній намір збереження шлюбу, поновлювати сімейно-шлюбні відносини остання не бажає.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи апеляційний суд виходить з наступного.
Статтею 51 Конституції України визначено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї.
Відповідно до частини шостої статті 7 СК України жінка та чоловік мають рівні права і обов`язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім`ї.
Згідно з частиною першою статті 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Згідно з частинами третьою та четвертою статті 56 СК України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв`язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.
Відповідно до частини першої статті 104 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання.
Згідно із частиною третьою статті 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду відповідно до статті 110 цього Кодексу.
Позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя (частина 1 статті 110 СК України).
Відповідно до статті 112 СК України суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
У пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз`яснено, що проголошена Конституцією України охорона сім`ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.
Згідно зі статтею 111 СК України суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.
За змістом указаної норми заходи щодо примирення подружжя вживаються судом за умови, що це не суперечить моральним засадам суспільства. Суд не може примушувати дружину та чоловіка проживати разом, цікавитися обставинами їх приватного життя, вимагати надання доказів порушення сімейних обов`язків особистого характеру тощо. Закон не визначає, які саме заходи можуть застосовуватися судом для примирення подружжя.
Надання строку для примирення подружжя є правом суду, а не його обов`язком.
Частиною першою статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено право особи на повагу до свого приватного та сімейного життя.
Зважаючи на принципи рівноправності жінки і чоловіка, закон вимагає, щоб згода на одруження була взаємною. Принцип добровільності шлюбу є чинним не лише на стадії його реєстрації, а і під час знаходження в шлюбі, що зумовлює можливість добровільного розірвання шлюбу, про що йдеться у статті 16 Конвенції «Про дискримінацію жінок» у ч.1 підпункту «с» - «однакові права і обов`язки під час шлюбу і після його розірвання». Шлюб - це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім`ю, а слово «союз» підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер.
Таким чином, примушування до перебування у шлюбі одного з подружжя, який проти цього заперечує, буде порушувати його законні права та інтереси і суперечити вимогам закону.
У справі, яка переглядається апеляційним судом, встановлено, що позивачка не має наміру продовжувати подальші шлюбні відносини з відповідачем, сторони сімейні стосунки не підтримують, шлюб існує формально, а його збереження суперечитиме інтересам позивачки.
Виходячи із наведеного суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_3 про розірвання шлюбу.
Апеляційний суд зазначає, що сторона позивача категорично настоює на розлученні, про що вказано у позовній заяві, відповіді на відзив від 14 червня 2026 року, усних поясненнях в судовому засіданні в суді першої інстанції від 29 червня 2026 року, письмових поясненнях суду апеляційної інстанції від 31 серпня 2026 року, що в свою чергу, свідчить про стійке бажання розлучитися і не мати сімейних (шлюбних) стосунків із відповідачем.
Враховуючи те, що з квітня 2026 року до теперішнього часу позивачка наполягає на розірванні шлюбу та не подала до суду заяву про відмову від позову, відмова в його розірванні буде примушуванням до перебування у шлюбі, що є неприпустимим.
За таких обставин висновок місцевого суду про наявність підстав для розірвання шлюбу є правильним, оскільки подальше збереження шлюбу суперечило б інтересам позивачки.
Доводи відповідача про те, що шлюб між сторонами потрібно зберегти колегія суддів до уваги не приймає та зазначає, що збереження шлюбу суперечить інтересам позивачки, оскільки її перебування у шлюбі з відповідачем не ґрунтується на принципі вільного волевиявлення, а примушування до шлюбу проти волі є недопустимим.
Аналогічні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду від 25 березня 2026 року у справі №444/4951/24.
Твердження відповідача про те, що суд не вживав заходів до примирення подружжя апеляційний суд не приймає, оскільки у справі про розірвання шлюбу суд може, а не зобов`язаний зупинити розгляд справи і призначити подружжю строк для примирення (ч.7 ст.240 ЦПК України).
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновку суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до власного тлумачення характеру спірних правовідносин та до переоцінки доказів.
У відповідності до статтей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з вимогами статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно частини другої статті 89 ЦПК України, жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Задовольняючи позов, судом першої інстанції вірно встановлено фактичні обставини справи та дано правильну оцінку доказам.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не впливають на їх правильність.
Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин, застосовані правильно.
Порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено.
Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість постановленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі.
Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Гусятинського районного суду Тернопільської області від 29 червня 2026 року - залишити без змін.
Судові витрати, понесені сторонами у зв`язку із розглядом справи в суді апеляційної інстанції - залишити в межах, ними понесених.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Дата складення повного тексту постанови - 29 вересня 2026 року.
Головуючий О.З. Костів
Судді: М.В. Хома
Н.М. Храпак