ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 жовтня 2026 р. Справа № 520/8332/26
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Подобайло З.Г.,
Суддів: Семененко М.О. , Чалого І.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.07.2026, головуючий суддя І інстанції: Шляхова О.М., повний текст складено 13.07.26 по справі № 520/8332/26
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області
про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії
ВСТАНОВИВ:
Позивач, ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області (далі - ГУ ДСНС України у Харківській області), в якому просить суд:
визнати протиправними дії ГУ ДСНС України у Харківській області у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 щомісячного грошового забезпечення (надбавок та премій), грошової допомоги на оздоровлення за період проходження служби цивільного захисту з 29.01.2020 по 31.12.2021 з порушенням вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова № 704) та без урахування постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18, із застосуванням з 29.01.2020 показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2018 рік, для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням;
зобов`язати ГУ ДСНС України у Харківській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату щомісячного грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, премій згідно з наказами: від 11.02.2020 № 57 - 131 % посадового окладу, від 10.03.2020 № 92 - 131 % посадового окладу, від 09.04.2020 № 124 - 90 % посадового окладу, від 08.05.2020 № 148 - 131 % посадового окладу, від 09.06.2020 № 180 - 131 % посадового окладу, від 09.07.2020 № 214 - 131 % посадового окладу, від 11.08.2020 № 249 - 131 % посадового окладу, від 11.09.2020 № 276 - 131 % посадового окладу, від 12.10.2020 № 302 - 131 % посадового окладу, від 10.11.2020 № 329 - 131 % посадового окладу, від 10.12.2020 № 361 - 131 % посадового окладу, від 11.01.2021 № 14 - 131 % посадового окладу, від 10.02.2021 № 47 - 150 % посадового окладу, від 10.03.2021 № 94 - 150 % посадового окладу, від 09.04.2021 № 136 - 150 % посадового окладу, від 11.05.2021 № 175 - 150 % посадового окладу, від 10.06.2021 № 220 - 150 % посадового окладу, від 06.07.2021 № 267 - 150 % посадового окладу, від 10.08.2021 № 328 - 150 % посадового окладу, від 10.09.2021 № 358 - 150 % посадового окладу, від 08.10.2021 № 392 - 150 % посадового окладу, від 10.11.2021 № 430 - 150 % посадового окладу, від 10.12.2021 № 484 - 150 % посадового окладу, від 10.01.2022 № 5 - 150 % посадового окладу, відповідно до положень Постанови № 704 (з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18), шляхом визначення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням за період із 29.01.2020 по 31.12.2020, із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2020, з 01.01.2021 по 31.12.2021, із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2021, з урахуванням раніше виплачених сум.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 13.07.2026 (розгляд справи відбувся за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано протиправними дії ГУ ДСНС України у Харківській області у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 щомісячного грошового забезпечення (надбавок та премій), грошової допомоги на оздоровлення за період проходження служби цивільного захисту з 29.01.2020 по 31.12.2021 з порушенням вимог Постанови № 704 та без урахування постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18, із застосуванням з 29.01.2020 показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2018 рік, для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням.
Зобов`язано ГУ ДСНС України у Харківській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату щомісячного грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, премій згідно з наказами: від 11.02.2020 № 57 - 131 % посадового окладу, від 10.03.2020 № 92 - 131 % посадового окладу, від 09.04.2020 № 124 - 90 % посадового окладу, від 08.05.2020 № 148 - 131 % посадового окладу, від 09.06.2020 № 180 - 131 % посадового окладу, від 09.07.2020 № 214 - 131 % посадового окладу, від 11.08.2020 № 249 - 131 % посадового окладу, від 11.09.2020 № 276 - 131 % посадового окладу, від 12.10.2020 № 302 - 131 % посадового окладу, від 10.11.2020 № 329 - 131 % посадового окладу, від 10.12.2020 № 361 - 131 % посадового окладу, від 11.01.2021 № 14 - 131 % посадового окладу, від 10.02.2021 № 47 - 150 % посадового окладу, від 10.03.2021 № 94 - 150 % посадового окладу, від 09.04.2021 № 136 - 150 % посадового окладу, від 11.05.2021 № 175 - 150 % посадового окладу, від 10.06.2021 № 220 - 150 % посадового окладу, від 06.07.2021 № 267 150 % посадового окладу, від 10.08.2021 № 328 - 150 % посадового окладу, від 10.09.2021 № 358 - 150 % посадового окладу, від 08.10.2021 № 392 - 150 % посадового окладу, від 10.11.2021 № 430 - 150 % посадового окладу, від 10.12.2021 № 484 - 150 % посадового окладу, від 10.01.2022 № 5 - 150 % посадового окладу, відповідно до положень Постанови № 704 (з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18), шляхом визначення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням за період із 29.01.2020 по 31.12.2020, із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2020, з 01.01.2021 по 31.12.2021, із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2021, з урахуванням раніше виплачених сум.
Не погодившись з вказаним рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.07.2026 та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо наявності підстав для перерахунку грошового забезпечення позивача, неправильно застосувавши положення Постанови № 704. Зазначена постанова визначає структуру та порядок формування грошового забезпечення, однак не містить норм, які б передбачали обов`язок державного органу здійснювати ретроспективний перерахунок складових грошового забезпечення у випадку, якщо такі виплати вже були правомірно нараховані, виплачені та прийняті особою без будь-яких зауважень. Фактично суд створив новий механізм фінансових зобов`язань відповідача, який не передбачений жодним нормативно-правовим актом. Грошове забезпечення позивача протягом усього періоду проходження служби цивільного захисту нараховувалося відповідно до чинного нормативного регулювання, виплачувалося у встановлені строки та отримувалося позивачем без заперечень щодо його розміру чи порядку обчислення. Посилається на те, що позивач, будучи учасником службових правовідносин, об`єктивно знав або повинен був знати про складові свого грошового забезпечення, адже щомісячно отримував відповідні виплати та розрахункові документи. Отже, звернення до суду через значний проміжок часу після фактичного отримання коштів свідчить не про порушення права, а про намагання змінити вже завершені фінансові правовідносини, що суперечить принципу правової визначеності - одному з ключових елементів верховенства права. Верховний Суд неодноразово наголошував, що судове рішення не може створювати для суб`єкта владних повноважень нові бюджетні зобов`язання за відсутності прямого нормативного регулювання, а також змінювати правові наслідки правовідносин, які були належним чином реалізовані сторонами. Крім того, можливість безмежного у часі перегляду розміру вже виплаченого грошового забезпечення порушує баланс між приватним та публічним інтересом, підриває стабільність бюджетної системи, створює ризик масового перерахунку виплат особам рядового і начальницького складу та фактично унеможливлює фінансове планування діяльності державних органів. Особливої уваги заслуговує те, що чинне законодавство не передбачає механізму «донарахування» складових грошового забезпечення після завершення відповідного розрахункового періоду та їх фактичної виплати. Отже, висновок суду про обов`язок відповідача здійснити перерахунок грошового забезпечення за минулі періоди є таким, що не ґрунтується на вимогах законодавства, виходить за межі судових повноважень, порушує принцип правової визначеності, фактично легалізує зворотну дію норм у часі. За таких обставин рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню як незаконне та необґрунтоване. Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для перерахунку грошового забезпечення позивача за минулі періоди, фактично допустивши втручання у вже завершені фінансові правовідносини. Грошове забезпечення позивача було нараховане відповідно до вимог чинного законодавства, виплачене у повному обсязі, отримане позивачем без зауважень щодо його розміру, структури чи порядку обчислення. Отже, відповідні правовідносини є реалізованими та припиненими їх належним виконанням. Жодна норма законодавства не передбачає можливості перегляду розміру грошового забезпечення після його фактичної виплати лише з підстав зміни підходів до правозастосування або подальшого судового тлумачення нормативних актів. Суд фактично надав нормам права зворотну дію у часі, що суперечить фундаментальному принципу правової визначеності, який є складовою принципу верховенства права. Суд першої інстанції, обґрунтовуючи необхідність перерахунку грошового забезпечення позивача, безпідставно послався на постанову по справі № 826/6453/18, дійшовши помилкового висновку про обов`язок відповідача застосовувати з 29.01.2020 показник прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений на 01.01.2018. Посилається на те, що на момент нарахування та виплати грошового забезпечення відповідач був зобов`язаний керуватися чинними положеннями Постанова № 704, яка визначає механізм формування посадових окладів та окладів за спеціальним званням. Зазначає, що суб`єкт владних повноважень не наділений правом самостійно змінювати порядок грошового забезпечення або застосовувати інший розрахунковий показник, ніж прямо передбачений урядовим нормативним актом. В іншому випадку такі дії були б кваліфіковані як перевищення службових повноважень та порушення бюджетного законодавства. Зазначає, що висновок суду першої інстанції щодо необхідності врахування постанови у справі № 826/6453/18 як безумовної підстави для перерахунку грошового забезпечення є помилковим, таким, що зроблений із неправильним застосуванням норм матеріального права, та підлягає скасуванню судом апеляційної інстанції. Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги щодо перерахунку грошового забезпечення, премій, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та допомоги на оздоровлення із застосуванням оновленого показника прожиткового мінімуму, фактично проігнорував спеціальне нормативне регулювання, встановлене наказом Міністерство внутрішніх справ України № 623 від 20.07.2018. Наказ № 623 передбачає, що допомога на оздоровлення виплачується один раз на рік у межах затвердженого фонду грошового забезпечення та на підставі відповідного наказу керівника. Ні наказ № 623, ні інші підзаконні акти не містять алгоритму повторного обчислення вже виплачених сум, порядку донарахування після звільнення особи, джерел фінансування таких витрат та повноважень органу здійснювати подібний перерахунок. За усталеною практикою адміністративного судочинства, суд не вправі підміняти нормотворця та встановлювати нові фінансові гарантії, які не передбачені законодавством. Зобов`язуючи відповідача провести перерахунок, суд фактично вийшов за межі своїх повноважень та втрутився у сферу бюджетної політики держави. Позивачка вже припинила службу цивільного захисту, а всі належні виплати були здійснені під час проходження служби відповідно до чинного на той момент нормативного регулювання. Виплачене грошове забезпечення є остаточним, юридично завершеним та таким, що не підлягає ревізії у майбутньому без прямої законодавчої вказівки. Інший підхід суперечив би принципу правової визначеності, оскільки дозволяв би безстроково переглядати будь-які виплати державних органів. Суд помилково ототожнив зміну розрахункової величини з автоматичним обов`язком роботодавця здійснювати перерахунок вже виплаченого грошового забезпечення. Однак наказ № 623 регламентує порядок поточного нарахування, а не механізм виправлення виплат у майбутньому. Матеріали справи не містять жодних доказів того, що під час проходження служби позивачка оскаржувала розмір допомоги, заявляла про неправильність її обчислення або відмовлялась від отримання коштів. Навпаки - виплати були прийняті без зауважень, що свідчить про відсутність спору на момент їх проведення. Зазначає, що Верховний Суд зазначив, що у справах про виплату всіх сум, належних працівникові при звільненні, позов може бути поданий протягом трьох місяців із дня одержання письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні. Суд звернув увагу, що в постанові судової палати Касаційного адміністративного суду від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23 сформовано єдиний підхід до застосування ч.2 ст.233 КЗпП України. Відповідно до цієї правової позиції початок перебігу строку звернення до суду пов`язується з моментом, коли особа отримала достовірну та документально підтверджену інформацію про обсяг і характер виплачених сум. Разом із цим Верховний Суд наголосив, що ця правова позиція не може тлумачитися розширено. Якщо після отримання письмового повідомлення про проведений розрахунок особа вважає, що їй необхідні додаткові відомості для оцінки правильності нарахувань, вона повинна своєчасно вживати заходів для їх отримання. Попередня судова практика не надає особі права протягом необмеженого часу не вчиняти жодних дій, а згодом, після направлення інформаційного запиту, фактично розпочинати новий тримісячний строк для звернення до суду. (Постанова КАС ВС від 25.06.2026 по справі № 520/25416/25) Звернення з відповідними вимогами вже після звільнення фактично спрямоване на перегляд завершених фінансових правовідносин, що не відповідає їх правовій природі. Ігнорування судом цих положень призвело до неправильного застосування норм матеріального права та ухвалення рішення, яке фактично покладає на відповідача обов`язки, не передбачені законодавством.
Відзив на апеляційну скаргу від позивача не надходив, що не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
За приписами ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги (ч. 1 ст. 308). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 2 ст. 308).
Відповідно до ч. 1 ст. 78 КАС України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що ОСОБА_1 проходила службу на посаді пожежного рятувальника 35 ДПРП 9 ДПРЗ, звільнена наказом Головного управління ДСНС України у Харківській області (по особовому складу) № 693 від 30.09.2025.
Наказом Національного університету цивільного захисту України (по особовому складу) № 397 від 30.07.2024 ОСОБА_1 звільнена зі служби цивільного захисту у зв`язку із скороченням штату.
На звернення представника позивача, листом № 65040-3314/65190 від 30.03.2026 ГУ ДСНС України у Харківській області надало копії наказів, довідки про доходи, нараховані суми грошової допомоги під час проходження служби цивільного захисту за 2020-2021.
Відповідно до довідки про нараховане грошове забезпечення відповідач нараховував та виплачував позивачу наступні види та суми допомоги: з 01.01.2020 по 31.12.2020 - матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі 10 490.00 грн з 01.01.2021 по 31.12.2021 - матеріальну допомогу на оздоровлення на оздоровлення у розмірі 11 030.00 грн.
Відповідно до положень наказів, ГУ ДСНС України у Харківській області позивачу виплачувалася протягом 2020 - 2021 щомісячна премія у відсотках посадового окладу, а саме: наказ від 11.02.2020 № 57 - 131 % посадового окладу; наказ від 10.03.2020 № 92 - 131 % посадового окладу; наказ від 09.04.2020 № 124 - 90 % посадового окладу; наказ від 08.05.2020 № 148 - 131 % посадового окладу; наказ від 09.06.2020 № 180 - 131 % посадового окладу; наказ від 09.07.2020 № 214 - 131 % посадового окладу; наказ від 11.08.2020 № 249 - 131 % посадового окладу; наказ від 11.09.2020 № 276 - 131 % посадового окладу; наказ від 12.10.2020 № 302 - 131 % посадового окладу; наказ від 10.11.2020 № 329 - 131 % посадового окладу; наказ від 10.12.2020 № 361 - 131 % посадового окладу; наказ від 11.01.2021 № 14 - 131 % посадового окладу; наказ від 10.02.2021 № 47 - 150 % посадового окладу; наказ від 10.03.2021 № 94 - 150 % посадового окладу; наказ від 09.04.2021 № 136 - 150 % посадового окладу; наказ від 11.05.2021 № 175 - 150 % посадового окладу; наказ від 10.06.2021 № 220 - 150 % посадового окладу; наказ від 06.07.2021 № 267 - 150 % посадового окладу; наказ від 10.08.2021 № 328 - 150 % посадового окладу; наказ від 10.09.2021 № 358 - 150 % посадового окладу; наказ від 08.10.2021 № 392 - 150 % посадового окладу; наказ від 10.11.2021 № 430 - 150 % посадового окладу; наказ від 10.12.2021 № 484 - 150 % посадового окладу; наказ від 10.01.2022 № 5 - 150 % посадового окладу.
У довідці Головного управління ДСНС України у Харківській області № 27 від 27.03.2026 зазначено, що при визначенні розміру окладу за військовим (спеціальним) званням та посадового окладу під час проходження служби цивільного захисту за період із 29.01.2020 по 31.12.2021 застосовано прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018 у розмірі - 1 762.00 грн.
Стверджуючи про наявність підстав для перерахунку та виплати грошового забезпечення, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що з 29.01.2020, тобто з дня набрання чинності судовим рішенням у справі № 826/6453/18, виникають підстави для розрахунку грошового забезпечення, з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням та відсоткової надбавки за вислугу років, а також додаткових видів грошового забезпечення, виходячи з розміру складових, розрахованих згідно з Постановою № 704 у відповідності до вимог статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Тобто, розрахунковою величиною для визначення розміру посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення, повинно бути визначене шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт. Суд зазначив, що перерахунок розміру посадового окладу та окладу за військовим званням супроводжує здійснення перерахунку (донарахування) усіх видів грошового забезпечення, зокрема, допомоги на оздоровлення, компенсації за невикористані дні відпусток, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань. Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що дії відповідача стосовно обчислення та виплати грошового забезпечення за спірний період без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2020 Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», станом на 01.01.2021 Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», є протиправними.
Погоджуюсь з висновками суду першої інстанції, колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч.5 ст. 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Щодо посилання відповідача на те, що позивачем пропущено строк звернення до суду за захистом своїх прав у цій справі, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з частиною другою статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною третьою статті 122 КАС України передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України.
Водночас положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Разом із тим, такі правовідносини регулюються ст. 233 КЗпП України, адже зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, положення ст. 233 КЗпП України у частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед ч. 5 ст. 122 КАС України.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.07.2024 у справі № 990/156/23 зазначила, що стаття 233 КЗпП України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Указана норма поширює свою дію на всіх працівників і службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.
Офіційне тлумачення положення вказаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15.10.2013 № 8-рп/2013 і № 9-рп/2013.
Так, у рішенні від 15.10.2013 № 8-рп/2013 (справа № 1-13/2013) Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Згідно з пунктом 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків.
Верховний Суд, надаючи оцінку поняттям «грошова винагорода», «одноразова грошова допомога при звільненні» та «оплата праці» і «заробітна плата», які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, вказав, що вказані поняття є рівнозначними.
Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти всі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Частиною 2 ст. 233 КЗпП України (в редакції до 19.07.2022) встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України № 2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022 частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Суд враховує, що з огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (рішення від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 13.05.1997 № 1-зп, від 05.04.2001 № 3-рп/2001), Верховний Суд у рішенні від 06.04.2023 у зразковій справі № 260/3564/22 дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України № 2352-IX) тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
Колегія суддів звертає увагу, що з даним позовом ОСОБА_1 звернулась 08.04.2026, коли частини перша і друга статті 233 КЗпП України були викладені у редакції Закону України від 01.07.2022 у № 2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022.
Однак, спір у цій справі стосується перерахунок та виплату щомісячного грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, премій за період з 29.01.2020 по 31.12.2021, яке не було нараховане та виплачене позиву при звільненні.
Колегія суддів враховує, що підставою для звернення позивача до суду з цим позовом слугував неповний розрахунок при звільненні.
Тобто, спірними у даній справі є правовідносини, які виникли до 19.07.2022.
Зважаючи на те, що позивач звернувся до суду 08.04.2026, вона не пропустила строк звернення до суду, оскільки спірні правовідносини стосуються періоду до 19.07.2022, а вони не обмежується будь-яким строком звернення до суду.
З огляду на викладене, доводи відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду з адміністративним позовом, є необґрунтованими.
Відповідно до ч.1 ст. 101 Кодексу цивільного захисту України, служба цивільного захисту - це державна служба особливого характеру, покликана забезпечувати пожежну охорону, захист населення і територій від негативного впливу надзвичайних ситуацій, запобігання і реагування на надзвичайні ситуації, ліквідацію їх наслідків у мирний час та в особливий період.
Статтею 125 Кодексу цивільного захисту України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що Держава гарантує достатнє грошове забезпечення особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту з метою створення умов для належного та сумлінного виконання ними службових обов`язків.
Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, затверджена Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 20.07.2018 № 623 (далі - Інструкція № 623), визначає порядок, умови та розміри виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту (далі - особи рядового і начальницького складу), а також порядок виплат одноразової грошової допомоги при звільненні осіб рядового і начальницького складу.
Згідно з пунктом 1 розділу ІІ Інструкції № 623 посадові оклади особам рядового і начальницького складу виплачуються за займаними посадами відповідно до тарифних розрядів, передбачених у штаті органу управління (підрозділу). Розмір посадових окладів осіб рядового і начальницького складу, які займають посади з подвійним або потрійним найменуваннями (сумісні посади), визначається за найменуванням, що зазначене в штаті органу управління (підрозділу) першим. Посадові оклади заступникам керівників структурних підрозділів, посади яких не передбачені схемами тарифних розрядів за посадами осіб рядового і начальницького складу, установлюються на 1- 5 відсотків нижче від посадового окладу відповідного керівника.
Пунктом 3 Інструкції № 623, передбачено, що грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Кабінетом Міністрів України 30.08.2017 прийнято постанову № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова № 704) яка набрала чинності 01.03.2018, та якою збільшено розмір грошового забезпечення військовослужбовців.
Пунктом 2 Постанови № 704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Додатком 1 до Постанови № 704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 4 Постанови №704 (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Також додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
Приміткою 1 Додатку 1 до Постанови № 704 визначено, що посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли посадовий оклад визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень.
Оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли розмір окладу визначений у гривнях з копійками, цифри до 4.99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень (примітка Додатку 14 до постанови № 704).
Постановою № 704 затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.
21.02.2018 Кабінет Міністрів України ухвалив Постанову
21.02.2018 Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 103, якою внесено зміни до Постанови № 704, зокрема, пункт 4 викладено в новій редакції, а саме: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.» (пункт 6 Постанови № 103).
Постанова № 103 набула чинності 24.02.2018.
Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови №103, яким були внесені зміни до пункту 4 Постанови № 704.
Отже, з дня набрання законної сили рішенням у справі № 826/6453/18 діє редакція пункту 4 Постанови № 704, яка була чинною до зазначених змін.
Верховний Суд у постанові від 15.06.2023 по справі № 380/13603/21 вказав про необхідність застосування до спірних правовідносин з 29.01.2020 (дати набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18) положень пункту 4 Постанови № 704 у редакції до 24.02.2018, тобто у редакції, яка була чинна до набрання законної сили Постановою № 103.
Верховний Суд дійшов висновку про те, що через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема, згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», у осіб з числа військовослужбовців виникло право на перерахунок пенсії з урахуванням оновлених даних про розмір посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, які визначаються шляхом застосування пункту 4 Постанови № 704 із використанням для їх визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Крім того, Верховний Суд врахував, що постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 залишена без змін постановою Верховного Суду від 20.10.2022. У контексті наведеного, для правильного вирішення вимог позивача, суди повинні встановити відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 на який позивач має право виплати, розмір прожиткового мінімуму, згідно з пунктом 4 Постанови № 704 за період з 30.01.2020 до 31.12.2020, з 01.01.2021 до 01.02.2021, з урахуванням раніше виплачених сум.
Зазначена правова позиція була також підтримана у постановах Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 120/965/22-а, від 21.12.2023 у справі № 520/8060/19 та від 24.06.2025 у справі № 420/5584/24, які в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України підлягають врахуванню під час апеляційного перегляду справи.
Отже, з 29.01.2020 - з дня набрання чинності судовим рішенням у справі № 826/6453/18 виникають підстави для розрахунку грошового забезпечення, з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням та відсоткової надбавки за вислугу років, а також додаткових видів грошового забезпечення, виходячи з розміру складових, розрахованих згідно з Постановою № 704 відповідно до вимог статті 9 Закону України № 2011-ХІІ.
Колегія суддів звертає увагу, що статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» передбачено, що станом на 01.01.2020 прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає - 2 102.00 грн.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» встановлено, що станом на 01.01.2021 прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає - 2 270.00 грн.
Враховуючи те, що положення п. 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню п. 4 Постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - у 2020 році Закону України № 294-IX, у 2021 році - Закону України № 1082-ІХ із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Отже, враховуючи викладене, грошове забезпечення позивача має обчислюватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого законом на 1 січня календарного року.
Разом з тим, грошове забезпечення позивача за період з 29.01.2020 по 31.12.2021 обчислене відповідачем без урахування зміни прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 1 січня відповідного календарного року, що призвело до виплати позивачу грошового забезпечення станом в меншому розмірі, ніж встановлений законодавством, а саме на 01.01.2018 (у розмірі 1 762.00 грн), що підтверджується матеріалами справи, чим порушені права позивача на належне грошове забезпечення.
Належних доказів на спростування наведеного вище відповідачем не надано до суду.
Відтак, посадовий оклад позивача та його оклад за військовим званням за спірний період мав визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не на 01.01.2018.
З урахуванням наведеного вище, доводи скаржника щодо правомірності нарахування грошового забезпечення із застосування прожиткового мінімуму встановленого законом на 01.01.2018 (1 762.00 грн), є необґрунтованими.
Щодо задоволення позову в частині проведення перерахунку та виплати грошової допомоги на оздоровлення, премій, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до пунктів 1-4 Розділу ХХХ Інструкції № 623, особам рядового і начальницького складу, у тому числі тим, хто перебуває в розпорядженні органу управління (підрозділу), за рішенням керівника органу управління (підрозділу) один раз на рік надається допомога для оздоровлення в розмірах їх місячного грошового забезпечення.
Підставами для виплати особам рядового і начальницького складу допомоги для оздоровлення є їх рапорт із проханням надати зазначену матеріальну допомогу та відповідний наказ керівника органу управління (підрозділу) на здійснення виплати грошової допомоги для оздоровлення.
Керівнику органу управління (підрозділу) допомога для оздоровлення надається на підставі його рапорту та наказу вищого керівника (начальника).
Допомога для оздоровлення особам рядового і начальницького складу надається за місцем проходження служби.
При визначенні розміру допомоги для оздоровлення до розрахунку місячного грошового забезпечення беруться посадові оклади, оклади за спеціальним званням, доплати і надбавки постійного характеру та щомісячна премія, які встановлені особі рядового або начальницького складу на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Особам рядового і начальницького складу, прийнятим на службу, матеріальна допомога для оздоровлення вперше надається в календарному році, у якому вони приступили до виконання обов`язків за посадами, на які їх призначено.
Отже, розмір грошової допомоги на оздоровлення залежить від розміру посадового окладу та окладу за військовим званням.
Відповідно до довідки про нараховане грошове забезпечення відповідач нараховував та виплачував позивачу наступні види та суми допомоги: з 01.01.2020 по 31.12.2020 - матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі 10 490.00 грн з 01.01.2021 по 31.12.2021 - матеріальну допомогу на оздоровлення на оздоровлення у розмірі 11 030.00 грн.
За змістом пункту 1 розділу XVI Інструкції керівники органів управління (підрозділів) мають право в межах фонду преміювання та економії грошового забезпечення здійснювати преміювання осіб рядового і начальницького складу відповідно до їх особистого внеску в загальний результат служби.
Преміювання осіб рядового і начальницького складу здійснюється в межах фонду преміювання, утвореного в розмірі, визначеному наказом ДСНС на відповідний рік, але не менше 10 відсотків фонду посадових окладів.
Відповідно до положень наказів, ГУ ДСНС України у Харківській області позивачу виплачувалася протягом 2020 - 2021 щомісячна премія у відсотках посадового окладу, а саме: наказ від 11.02.2020 № 57 - 131 % посадового окладу; наказ від 10.03.2020 № 92 - 131 % посадового окладу; наказ від 09.04.2020 № 124 - 90 % посадового окладу; наказ від 08.05.2020 № 148 - 131 % посадового окладу; наказ від 09.06.2020 № 180 - 131 % посадового окладу; наказ від 09.07.2020 № 214 - 131 % посадового окладу; наказ від 11.08.2020 № 249 - 131 % посадового окладу; наказ від 11.09.2020 № 276 - 131 % посадового окладу; наказ від 12.10.2020 № 302 - 131 % посадового окладу; наказ від 10.11.2020 № 329 - 131 % посадового окладу; наказ від 10.12.2020 № 361 - 131 % посадового окладу; наказ від 11.01.2021 № 14 - 131 % посадового окладу; наказ від 10.02.2021 № 47 - 150 % посадового окладу; наказ від 10.03.2021 № 94 - 150 % посадового окладу; наказ від 09.04.2021 № 136 - 150 % посадового окладу; наказ від 11.05.2021 № 175 - 150 % посадового окладу; наказ від 10.06.2021 № 220 - 150 % посадового окладу; наказ від 06.07.2021 № 267 - 150 % посадового окладу; наказ від 10.08.2021 № 328 - 150 % посадового окладу; наказ від 10.09.2021 № 358 - 150 % посадового окладу; наказ від 08.10.2021 № 392 - 150 % посадового окладу; наказ від 10.11.2021 № 430 - 150 % посадового окладу; наказ від 10.12.2021 № 484 - 150 % посадового окладу; наказ від 10.01.2022 № 5 - 150 % посадового окладу.
Враховуючи наведене, колегія суддів зазначає, що оскільки посадовий оклад позивача та його оклад за спеціальним званням із 29.01.2020 по 31.12.2021 мав би визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (а не «на 01.01.2018»), що своєю чергою призвело до неправильного обчислення усіх складових грошового забезпечення, розмір яких залежав від розміру посадового окладу, а саме: матеріальної допомоги на оздоровлення, премій при звільненні за вказаний період.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що дії відповідача, які полягають у застосуванні із 29.01.2020 по 31.12.2021, розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, при нарахуванні позивачу грошової допомоги на оздоровлення та премії є протиправними.
Переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційної скарги відповідача, у відповідності до ч. 1 ст. 308 КАС України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.
Отже, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.07.2026 по справі № 520/8332/26 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис) З.Г. Подобайло
Судді (підпис) (підпис) М.О. Семененко І.С. Чалий