Справа № 279/1639/26
Провадження 2/279/1572/26
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
02 жовтня 2026 року місто Коростень
Коростенський міськрайонний суд Житомирської області в складі:
головуючого судді Пацко О.О.
з секретарем Стужук С.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Коростень справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення невиплачених при звільненні виплат, -
В С Т А Н О В И В :
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення невиплаченої одноразової матеріальної допомоги в розмірі п`яти середньомісячних заробітків в сумі 85118,65 грн.; додаткової матеріальної допомоги в розмірі трьох середньомісячних заробітків в сумі 51071,19 грн.; середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 120475,84 грн., посилаючись на те, що працював на посаді бригадира (звільненого) виробничого структурного підрозділу моторвагонне депо Коростень регіональної філії «Південно-Західна залізниця», який є одним з підрозділів Акціонерного товариства «Українська залізниця» 34 років 10 місяців 21 день, звідки звільнився 07.04.2025 за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком (на підставі статті 38 КЗпП України), що підтверджується наказом від 01.04.2025 № 20/ос.
Роботодавцем не було дотримано вимоги статті 116 КЗпП України, та не проведено остаточного розрахунку в день звільнення (07.04.2025), як того вимагає чинне в Україні трудове законодавство, зокрема не були виплачені належні та гарантовані до виплати відповідно до норм діючого у моторвагонному депо Коростень регіональної філії «Південно-Західна залізниця» колективного договору, зокрема: одноразова матеріальна допомога в розмірі п`яти середньомісячних заробітків; додаткова матеріальна допомога в розмірі трьох середньомісячних заробітків за сумлінну працю на залізничному транспорті.
Позивач зазначав, що виплати цих коштів, передбачені колективним договором, а тому зупинення дії певних пунктів колективного договору в односторонньому порядку суперечить вимогам КЗпП та Закону України «Про колективні договори і угоди».
Таким чином, позивач звернулася до суду з даним позовом.
Позивач у судовому засіданні позов підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.
Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнав з підстав, зазначених у відзиві на позов. Виплати всіх видів матеріальної допомоги працівникам Акціонерного товариства «Українська залізниця» передбачені діючими у структурних (виробничих) підрозділах товариства Колективними договорами. У виробничому структурному підрозділі моторвагонне депо Коростень філії «Приміська пасажирська компанія» акціонерного товариства «Українська залізниця», де до звільнення з роботи працював позивач, є діючий на дату звільнення і до даного часу Колективний договір між адміністрацією та профспілковим комітетом. Положення Колективного договору передбачають виплату працівникам АТ «Укрзалізниця» додаткових видів матеріальної допомоги, які не передбачені трудовим законодавством України.
Виплати, передбачені колективним договором, на які має право позивач, призупинені згідно із рішенням правління АТ «Укрзалізниця» №Ц-54/31 від 14.03.2022, таке рішення повністю відповідає вимогам Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» згідно прикінцевих положень якого, під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», цей Закон діє з початку воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», та втрачає чинність з дня припинення або скасування воєнного стану. Виплата спірних видів матеріальної допомоги, зокрема працівникам дирекції регіональної філії «Південно-Західна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця», передбачена Колективним договором, Державного територіально галузевого об`єднання «Південно Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця» на 2001-2005 роки, пролонгованого на 2006-2025 роки зі змінами та доповненнями. Оскільки виплати, які є предметом спору у даній справі, передбачені колективним договором, їх призупинення відповідачем відповідає положенням статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». Вказаний Закон є чинним, не скасований, не визнаний неконституційним, а тому підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
Нарахування і виплата сум матеріальної допомоги позивачу не відбулось, оскільки наразі такі виплати призупинені та не здійснюються у цілому нікому з працівників АТ «Укрзалізниця». Виплата матеріальної допомоги та інших додаткових виплат роботодавцем саме призупинена на деякий час, а не скасована зовсім, позивачу не було відмовлено у такій виплаті. Після поновлення виплат матеріальної допомоги та інших додаткових виплат, такі виплати, передбачені Колективними договорами філій та інших структурних (виробничих) підрозділів АТ «Укрзалізниця», будуть виплачені усім без винятку працівникам, у тому числі позивачу.
Відповідач також вважає, що строк звернення до суду з позовними вимогами про стягнення невиплачених коштів пропущено. Приписами частини другої статті 233 КЗпП України передбачено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Справа належить до трудового спору про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні відповідно до статті 116 КЗпП України. Отже, тримісячний строк для звернення до суду з вимогами на підставі 116 КЗпП України відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України, пов`язується не з тим, як за загальним правилом коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а з моментом одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Просив відмовити у задоволенні заявлених позивачем позовних вимог через їх безпідставність, необґрунтованості, незаконності, передчасності, пред`явленими до суду з порушенням встановленого строку.
Також, представник відповідача направив суду додаткові пояснення, в яких зазначив, що середньогодинний розрахунок (визначення годинної ставки або середнього заробітку за годину) в Україні використовується при погодинній оплаті праці у разі підсумованого обліку робочого часу, коли облік ведеться в годинах, а не в днях. У відповідача у цій справі відповідно до наказу від 18.04.2019 №267 введено в дію Положення про застосування підсумованого обліку робочого часу працівників Акціонерного товариства «Українська залізниця». В даному випадку, середньогодинна зарплата становить: 11482,62/128 (кількість відпрацьованих годин ) = 89,71 грн. Розрахункова сума для виплати заробітної плати за затримку розрахунку при звільненні за 6 (шість) місяців згідно графіка складає 1048 годин. 89,71*1048 = 94 016,08 грн . Таким чином, у цій справі правильний розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (відповідно до ст. 117 КЗпП України) становить 94 016,08 грн, а не 120 475,84, як зазначено в позовній заяві ОСОБА_1 .
Суд, дослідивши матеріали справи, на засадах змагальності та в межах позовних вимог, дійшов наступного висновку.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 тривалий час працював у регіональній філії Південно-Західна залізниця Акціонерне товариство «Українська залізниця», на посаді бригадира (звільненого) виробничого структурного підрозділу моторвагонне депо Коростень 34 роки 10 місяців 21 день.
Наказом № 20/ос від 07.04.2025 року ОСОБА_1 звільнений за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України, у зв`язку з виходом на пенсію; компенсовано за невикористану відпустку у виді 20 днів, в тому числі 4 дні безперервний стаж роботи за період часу з 13.07.2022 - 12.07.2023 рік; 4 дні безперервний стаж роботи за період часу з 13.07.2023 - 12.07.2024 рік ; 1 день додаткова відпустка, яка надається за шкідливі умови праці за період з 13.07.2024-07.04.2025; щорічна відпуства працівника, які працююють у зоні гарантованого добровільного відселення за 8 днів за період 13.07.2024-07.04.2025; 3 дні за безперервний стаж роботи за період 13.07.2024-07.04.2025.
Відповідно до п. 8.13 Колективного договору моторвагонного депо Коростень встановлено, що адміністрація підрозділу регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця» зобов`язується при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, виплачувати одноразову матеріальну допомогу в розмірі п`яти середньомісячних заробітків.
Згідно довідки наданої позивачем, яка сформована провідним бухгалтером відділу обліку заробітної плати, середньомісячний заробіток ОСОБА_2 з квітня 2024 по березень 2025 становить 17023,73 грн..
Згідно п. 8.14 Колективного договору передбачено, що адміністрація зобов`язується у разі звільнення працівників за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію (за віком, за віком на пільгових умовах, за вислугу років) протягом двох місяців після настання цього права виплачувати їм додаткову матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті в таких розмірах при стажі роботи в галузі: Для чоловіків з 20 до 25 років 1 середньомісячний заробіток; з 25 до 30 років 2 середньомісячні заробітки; з 30 до 35 років 3 середньомісячні заробітки; з 35 до 40 років 4 середньомісячні заробітки; понад 40 років 5 середньомісячних заробітків.
Стаж роботи ОСОБА_1 на залізничному транспорті становив на день звільнення повних 34 роки 10 місяців 21 день .
Згідно зі ст. 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до статті 10 КЗпП України колективний договір укладається на основі законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин, і узгодження інтересів працівників та роботодавців.
За змістом статті 13 КЗпП України у колективному договорі встановлюються взаємні зобов`язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема нормування і оплати праці, встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.).
Аналогічні положення містяться у Законі України від 1 липня 1993 року №3356-ХІІ «Про колективні договори та угоди».
В силу частини другої статті 97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Якщо колективний договір на підприємстві, в установі, організації не укладено, роботодавець зобов`язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом.
Згідно зі ст. 1, 2 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.
Основна заробітна плата це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
До інших заохочувальних та компенсаційних виплат належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Згідно з частиною 1 статті 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (статті 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Матеріальна допомога залежно від стажу роботи, додаткова матеріальна допомога за сумлінну працю на залізничному траспорті, виплати при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку із виходом на пенсію відносяться до заробітної плати як інші заохочувальні та компенсаційні виплати.
Представник відповідача у відзиві послався на невиплату позивачу даних коштів при звільненні в зв`язку з тим, що виплати передбачені колективним договором, на які має право позивач, призупинені згідно із рішенням правління АТ «Укрзалізниця» №Ц-54/31 від 14.03.2022 і дане рішення повністю відповідає вимогам Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» згідно прикінцевих положень якого, під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану", діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану".
Також представник відповідача не заперечив право позивача на отримання даних коштів, визнав обов`язок підприємства по їх сплаті і зазначив, що дані виплати будуть проведені після припинення воєнного стану.
Згідно зі ст. 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Отже, позивач просить у судовому порядку стягнути з відповідача дві матеріальні допомоги, які передбачені п.8.13, 8.14 Колективного договору.
Також, судом враховано, що станом на час розгляду даної справи ні одноразова матеріальна допомога в розмірі п`яти середньомісячних заробітків, ні додаткова матеріальна допомога в розмірі трьох середньомісячних заробітків Позивачці не виплачена.
Згідно з положеннями ст.14 Закону України «Про колективні договори і угоди», зміни і доповнення до колективного договору, угоди протягом строку їх дії можуть вноситися тільки за взаємною згодою сторін в порядку, визначеному колективним договором, угодою.
Положеннями ч.1 ст.9 вказаного Закону встановлено, що положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємств незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов`язковими як для роботодавця, так і для працівників підприємства.
Згідно зі ст.10 КЗпП України, колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.
Відповідно до ст.13 КЗпП України та ст.7 Закону України «Про колективні договори і угоди», зміст колективного договору визначається сторонами.
Положеннями ст.13 КЗпП України визначено, що у колективному договорі встановлюються взаємні обов`язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати і інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій і т. д.). Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії.
Згідно зі ст.18 КЗпП України, положення колективного договору розповсюджуються на всіх працівників підприємства, установи, організації та є обов`язковими для роботодавця та працівника.
Відповідно до ч.2 ст.97 КЗпП України, форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.
Згідно з положеннями ч.1 ст.11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022, у редакції станом на дату звільнення Позивачки, у період дії воєнного стану роботодавець може ініціювати зупинення дії окремих положень колективного договору, які регулюють відносини, визначені цим Законом. Дія таких положень може бути зупинена тільки за взаємною згодою сторін колективного договору у порядку, визначеному цим колективним договором.
Також, положеннями ст.9 КЗпП України передбачено, що умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.
У даному випадку відповідач не заперечує право позивачки на отримання матеріальних допомог, передбачених п.8.13, 8.14 Колективного договору, однак обумовив її виплату після рішення правління.
Проте, виходячи із вищенаведених норм законодавства, доводи представника відповідача, які викладені у поданому відзиві та озвучені ним у судовому засіданні, жодним чином не підтверджують правомірності дій відповідача щодо обмеження прав позивачки, який звільнився з роботи у зв`язку з виходом на пенсію на пільгових умовах та щодо невиплати йому матеріальних допомог, які передбачені п.8.13, 8.14 Колективного договору.
Отже, середньомісячний заробіток ОСОБА_1 становить 17023,73 грн. Таким чином, на його користь слід стягнути одноразову матеріальну допомогу в зв`язку з виходом на пенсію 85118,65 грн (17023,73 *5); додаткову матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті 51071,19 грн (17023,73 *3).
Судом установлено у день звільнення, відповідач не виплатив позивачу передбачені колективним договором одноразову та додаткову матеріальну допомогу, що є підставою для застосування відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.
Суд не встановив обставин, які б свідчили про вину позивача у несвоєчасному проведенні з нею остаточного розрахунку. Навпаки, невиплата належних сум була зумовлена виключно рішеннями та організаційними діями відповідача.
Визначаючи конкретний розмір відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні, суд враховує також співвідношення суми несвоєчасно виплачених позивачці коштів із розміром середнього заробітку за час затримки.
З відповідача на користь позивачки підлягає стягненню 85118,65 грн одноразової та додаткової матеріальної допомоги 51071,19 грн., а всього 136189,84 грн.
Розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку, обчислений виходячи із середньоденної заробітної плати 89,71 грн та 1048 робочих днів затримки, становить 94016,08 грн. що складає 69,03 відсотка від загальної суми належних позивачу та несвоєчасно виплачених коштів.
Таким чином, механічне стягнення всієї розрахованої суми середнього заробітку у розмірі 94016,08 грн призвело б до того, що компенсація за затримку розрахунку становила б більше половини суми основної заборгованості роботодавця.
За таких обставин суд, застосовуючи критерії розумності, справедливості та пропорційності, вважає необхідним оцінити співмірність такого розміру компенсації з наслідками допущеного порушення.
Вирішуючи питання щодо конкретного розміру відшкодування, суд виходить із того, що положення статті 117 КЗпП України не передбачають механічного стягнення всієї суми середнього заробітку за час затримки розрахунку, а з урахуванням правових висновків Великої Палати Верховного Суду вимагають оцінки співмірності такого відшкодування з наслідками допущеного роботодавцем порушення.
Як зазначено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц та від 08 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23, при визначенні розміру відшкодування суд має забезпечити справедливий баланс між інтересами працівника та роботодавця, враховуючи, зокрема, розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, тривалість затримки розрахунку, поведінку сторін та інші обставини, що мають істотне значення для справи.
У цій справі розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку, обчислений виходячи із середньоденної заробітної плати становить 94016,08 грн.. Водночас загальний розмір не виплачених сум становить 136189,84 грн.
Таким чином, розрахований середній заробіток за час затримки у розмірі 94016,08 грн становить 69,03 відсотка від суми основної заборгованості.
Стягнення зазначеної суми в повному обсязі за встановлених у цій справі обставин, на думку суду, не відповідало б критеріям розумності, справедливості та пропорційності.
Визначаючи розмір відшкодування, суд бере до уваги також характер та тривалість затримки розрахунку, розмір несвоєчасно виплачених сум, їх співвідношення із середнім заробітком за час затримки, поведінку сторін трудових правовідносин, а також об`єктивні обставини діяльності відповідача в умовах воєнного стану.
При цьому суд враховує публічну інформацію з відкритих джерел про складний фінансово-економічний стан АТ «Українська залізниця», зумовлений, зокрема, систематичними ракетними та дроновими атаками російської федерації на залізничну інфраструктуру та рухомий склад, необхідністю постійного проведення аварійно-відновлювальних робіт, значними витратами на відновлення пошкоджених об`єктів, зростанням вартості енергоресурсів та скороченням доходів від окремих видів перевезень.
Суд при цьому наголошує, що зазначені обставини не звільняють відповідача від обов`язку своєчасно провести з працівником остаточний розрахунок та не можуть бути підставою для позбавлення позивача гарантованого законом права на компенсацію. Вони враховуються судом виключно у сукупності з іншими обставинами справи при визначенні співмірного розміру такого відшкодування.
З урахуванням наведених критеріїв суд вважає справедливим та співмірним визначити розмір відшкодування за час затримки розрахунку у сумі, що відповідає 20 відсоткам від загального розміру несвоєчасно виплачених позивачу коштів.
Такий розрахунок становить: 136189,84 грн * 20 % = 27837,97 грн.
Визначена таким чином сума 27837,97 грн становить 29,61 відсотка від розрахованого середнього заробітку за час затримки розрахунку у розмірі 175 108,56 грн та 20 відсотків від суми основної заборгованості.
Суд підкреслює, що застосування показника 20 відсотків у цій справі не є встановленням загального чи фіксованого розміру компенсації за затримку розрахунку при звільненні та не означає запровадження будь-якого нормативного «тарифу» відповідальності роботодавця. Зазначений показник використовується виключно як спосіб визначення конкретного розміру відшкодування з урахуванням сукупності встановлених саме у цій справі обставин та необхідності забезпечення справедливого балансу інтересів сторін.
За таких обставин суд доходить висновку, що стягнення на користь позивача 27837,97 грн. є достатнім та справедливим способом компенсації наслідків несвоєчасного проведення з ним остаточного розрахунку, відповідає принципам розумності, справедливості та пропорційності й водночас не призводить до покладення на відповідача надмірного фінансового тягаря.
Отже, позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку підлягають частковому задоволенню у розмірі 27837,97 грн..
Таким чином, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягує з відповідача на користь позивача невиплаченої одноразової матеріальної допомоги в розмірі п"яти середньомісячних заробітків в сумі 85118,65 грн.; додаткової матеріальної допомоги в розмірі трьох середньомісячних заробітків в сумі 51071,19 грн.; середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 27837,97 грн., а всього 164127,81 грн., з утриманням із цих сум установлених законодавством України податків і зборів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 грудня 2021 року в справі № 9901/407/19).
Суд відхиляє доводи відповідача про те, що позивач, звертаючись до суду із цим позовом, пропустив встановлені ст.233 КЗпП України строки.
Відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, судові витрати підлягають стягненню з відповідача, пропорційно до розміру задоволених вимог (63,95%).
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст.4, 5, 12, 13, 81, 83, 89, 265, 274, 279 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-
У Х В А Л И В:
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь ОСОБА_1 належні до виплати але невиплачені при звільненні: одноразову матеріальну допомогу п"яти середньомісячних заробітків в сумі 85118,65 грн.; додаткову матеріальну допомоги в розмірі трьох середньомісячних заробітків в сумі 51071,19 грн.; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 27837,97 грн., а всього 164127 ( сто шістдесят чоири тисячі сто двадцять сім) гривень 81 копійку з утриманням установлених законодавством податків, зборів, обов`язкових платежів.
Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь ОСОБА_1 , 1822,58 грн. судового збору.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в 30-денний строк, який обчислюється з дня проголошення (складення) рішення. Учасник справи, якому рішення не було вручено у день його проголошення (складення), має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.
Суддя О.О.Пацко