Справа № 369/13483/24
Провадження № 2/369/1749/26
РІШЕННЯ
Іменем України
01.10.2026 року м. Київ
Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:
головуючої судді Пінкевич Н.С.,
секретаря судового засідання Худинець Д.С.
за участю
представник позивача ОСОБА_1
представника відповідача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (правонаступники ОСОБА_6 ) про поділ майна подружжя
в с т а н о в и в:
У серпні 2024 року ОСОБА_3 звернулась до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_6 про поділ спільного майна подружжя. В обґрунтування позовних вимог зазначала, що з 16 травня 1992 року перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6 . Мають спільних дітей. За час перебування у зареєстрованому шлюбі сторонами було набуто нерухоме та рухоме майно, право власності на яке переважно було зареєстровано за ОСОБА_6 .
Зокрема, в період шлюбу було набуто нерухоме майно: квартири, гараж, садовий будинок, автомобілі. Крім того, позивач зазначала про наявність грошових коштів на банківських рахунках, відкритих на ім`я ОСОБА_6 в АТ КБ «ПриватБанк» та АТ «Універсал Банк», які, на її думку, також є спільною сумісною власністю подружжя.
Позивач також просила визнати за нею право власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,16 га, кадастровий номер [номер приховано]:02:002:5142, на якій розташований садовий будинок.
При цьому позивач не заперечувала, що зазначена земельна ділянка була набута ОСОБА_6 на підставі договору дарування № 2674 від 25 жовтня 2012 року, однак посилалась на те, що на цій земельній ділянці під час шлюбу було збудовано садовий будинок, який є спільною сумісною власністю подружжя, а тому право на земельну ділянку, необхідну для розміщення та обслуговування будинку, має слідувати юридичній долі нерухомого майна.
Також ОСОБА_3 просила стягнути на її користь грошову компенсацію вартості 1/2 частки автомобіля TOYOTA PRIUS у розмірі 286 893 грн та грошову компенсацію вартості 1/2 частки автомобіля LEXUS LX 570 у розмірі 901 663,50 грн.
Просила суд у порядку поділу спільного майна подружжя:
визнати за ОСОБА_3 право власності як на частку в праві спільної сумісної власності подружжя на майно:
на частини квартири загальною площею 32 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу майнових прав № 7/13 від 15 жовтня 2021 року;
на частини квартири загальною площею 32,2 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу майнових прав № 7/20 від 15 жовтня 2021 року;
на частини квартири загальною площею 46,3 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , набуту на підставі договору № 3/5 від 25 листопада 2021 року;
на частину садового будинку загальною площею 509 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_4 ;
на частину гаражного боксу загальною площею 17,1 кв. м, гараж № НОМЕР_1 в автогаражному кооперативі «Дружба», розташований за адресою: АДРЕСА_5 , набутий на підставі договору купівлі-продажу № 2782 від 02 грудня 2011 року;
на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,16 га, кадастровий номер [номер приховано]:02:002:5142, на якій розташований садовий будинок;
на частину сум грошових коштів, що перебувають на банківських рахунках ОСОБА_6 ;
визнати за ОСОБА_6 право власності як на частку в праві спільної сумісної власності подружжя на майно:
на частини квартири загальною площею 32 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу майнових прав № 7/13 від 15 жовтня 2021 року;
на частини квартири загальною площею 32,2 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу майнових прав № 7/20 від 15 жовтня 2021 року;
на частини квартири загальною площею 46,3 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , набуту на підставі договору № 3/5 від 25 листопада 2021 року;
на частину садового будинку загальною площею 509 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_4 ;
на частину гаражного боксу загальною площею 17,1 кв. м, гараж № НОМЕР_1 в автогаражному кооперативі «Дружба», розташований за адресою: м. Київ, вул. Товарна, 10, набутий на підставі договору купівлі-продажу № 2782 від 02 грудня 2011 року;
на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,16 га, кадастровий номер [номер приховано]:02:002:5142, на якій розташований садовий будинок;
на частину сум грошових коштів, що перебувають на банківських рахунках ОСОБА_6 ;
стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_3 частину вартості автомобіля марки TOYOTA, модель PRIUS, 2015 року випуску, державний номер НОМЕР_2 , білого кольору, VIN-код НОМЕР_3 в розмірі 286 893 грн.;
стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_3 частину вартості автомобіль марки LEXUS, модель LX 570, 2013 року випуску, державний номер НОМЕР_4 , чорного кольору, VIN-код НОМЕР_5 в розмірі 901 663,50 грн..
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 серпня 2024 року відкрито провадження у справі.
29 жовтня 2024 року ОСОБА_6 , не погоджуючись із заявленими до нього вимогами, звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_3 , третя особа ОСОБА_7 про встановлення факту окремого проживання та визнання майна особистою приватною власністю. В обґрунтування зустрічного позову посилався, зокрема, на те, що фактичні шлюбні відносини між сторонами були припинені, сторони проживали окремо, не вели спільного господарства та не мали спільного бюджету, а частина спірного майна була набута та створена ним за особисті та позичені кошти.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_6 , виданого виконавчим комітетом Вишневої міської ради Бучанського району Київської області.
Також ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_7 .
27 лютого 2025 року представник позивача за первісним позовом звернувся до суду з клопотанням про зупинення провадження у справі до встановлення та залучення правонаступника померлого відповідача.
19 березня 2025 року до суду надійшла копія свідоцтва про смерть ОСОБА_6 .
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 березня 2025 року провадження у справі зупинено до залучення до участі у справі правонаступника (правонаступників) ОСОБА_6 , оскільки спірні правовідносини допускають правонаступництво.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 вересня 2025 року провадження у справі відновлено та призначено судове засідання на 03 грудня 2025 року.
До участі у справі як правонаступників померлого ОСОБА_6 залучено ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .
02 квітня 2026 року від сторони відповідача надійшла заява про залишення без розгляду частини вимог за зустрічним позовом, а саме вимог про визнання особистою приватною власністю автомобіля марки TOYOTA, модель PRIUS, 2015 року випуску, державний номер НОМЕР_2 , VIN-код НОМЕР_3 , та автомобіля LEXUS LX 570, 2013 року випуску, державний номер НОМЕР_4 , VIN-код НОМЕР_5 .
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 травня 2026 року заяву задоволено та залишено без розгляду вимоги за зустрічним позовом про визнання особистою приватною власністю автомобіля TOYOTA PRIUS, 2015 року випуску, та автомобіля LEXUS LX 570, 2013 року випуску.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01 жовтня 2026 року зустрічний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про встановлення факту окремого проживання, визнання майна особистою приватною власністю - залишено без розгляду.
Таким чином, зазначені вимоги зустрічного позову не є предметом розгляду суду при ухваленні рішення у справі.
11 лютого 2026 року до суду надійшла заява ОСОБА_5 про визнання позову ОСОБА_3 .
27 вересня 2026 року представником правонаступника ОСОБА_4 подано письмові пояснення. У письмових поясненнях ОСОБА_4 зазначила, що спір щодо правового режиму майна та фактичних шлюбних відносин виник між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 , стосувався їх особистого та сімейного життя, у зв`язку з чим вона як правонаступник померлого не підтримує вимоги зустрічного позову.
Разом із тим ОСОБА_4 визнала вимоги первісного позову в частині поділу нерухомого майна, а саме: квартири АДРЕСА_6 та квартири АДРЕСА_7 ; квартири АДРЕСА_8 ; садового будинку по АДРЕСА_4 ; гаражного боксу № НОМЕР_1 в автогаражному кооперативі «Дружба», а також земельної ділянки кадастровий номер [номер приховано]:02:002:5142, погодившись із визнанням за ОСОБА_3 права на 1/2 частину зазначеного майна.
Щодо транспортних засобів ОСОБА_4 проти задоволення первісного позову заперечувала, посилаючись на те, що грошова сума, яка відповідає вартості частки позивача, не була попередньо внесена на депозитний рахунок суду.
Крім того, зазначила, що 25 лютого 2025 року ОСОБА_6 та ОСОБА_7 загинули внаслідок влучання ворожого безпілотного літального апарата у будинок за адресою: АДРЕСА_4 , а автомобілі TOYOTA PRIUS та LEXUS LX 570, які знаходились у гаражі біля будинку, були знищені. Посилаючись на зазначені обставини, правонаступник просила відмовити у стягненні грошової компенсації вартості транспортних засобів.
Заслухавши думку учасників справи, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши письмові докази в їх сукупності, суд прийшов до наступних висновків.
Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.
Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
При цьому, Європейський суд з прав людини неодноразово вказував, що право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони, хоча пункт 1 статті 6 і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент (рішення у справі «Ruiz Toriya v. Spaine», заява від 09 грудня 1994 року № 18390/91, § 29). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною.
Відповідно до ст. 3 СК України сім`я є первинним та основним осередком суспільства. Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Дитина належить до сім`ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає. Права члена сім`ї має одинока особа. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Відповідно до частин першої та другої статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.
Положення частини другої статті 3 СК України, згідно з яким подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік, у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно, стосуються лише офіційно зареєстрованих шлюбів.
За ст. 18 СК України кожен учасник сімейних правовідносин має право звернутись до суду за захистом свого права або інтересу. Способами захисту є встановлення правовідношення.
Так, згідно з частиною 2 статті 104 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання.
Відповідно до частини 3 статті 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу.
Статтею 114 СК України визначено, що у разі розірвання шлюбу органом державної реєстрації актів цивільного стану шлюб припиняється у день реєстрації розірвання шлюбу. У разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.
Статтями 119, 120 СК України передбачена можливість подружжя клопотати про встановлення режиму окремого проживання.
Режим окремого проживання подружжя або сепарація може бути встановлено рішенням суду як за письмовою заявою подружжя, так і за рішенням суду за позовом одного із подружжя. Якщо подружжя дійшло спільної згоди щодо встановлення режиму окремого проживання через неможливість спільного проживання або через небажання спільно проживати, суд своїм рішенням встановлює сепарацію. У разі встановлення режиму окремого проживання майно, набуте в майбутньому дружиною та чоловіком, не вважатиметься набутим у шлюбі. Таких вимог жодна із сторін при розгляді даної справи не заявляла.
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Отже, у сімейному законодавстві України встановлено спростовну презумпцію спільності майна подружжя, яка полягає у тому, що майно, набуте за час шлюбу, вважається об`єктом права спільної сумісної власності (виключення зазначені у статті 57 СК України), допоки одним із подружжя, який це заперечує, не доведено інше.
Тлумачення статті 60 СК України свідчить, що законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Така правова позиція викладена, зокрема в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 року у справі № 916/2813/18 (провадження № 12-71гс20).
Відповідно до положень ст. 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
Відповідно до статті 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не бере до уваги докази, що не стосуються предмета доказування.
Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява, одного з подружжя, про те, що річ була куплена на її кошти, не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною. Таким чином, тягар доказування у справах даної категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя.
При розгляді справи судом встановлено, що шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 зареєстровано 16 травня 1992 року.
Матеріалами справи підтверджено, що спірні квартири, садовий будинок, гаражний бокс та транспортні засоби набуті у період перебування сторін у зареєстрованому шлюбі.
Шлюбного договору між сторонами не укладалось.
Доказів існування іншої домовленості подружжя щодо визначення правового режиму спірного майна суду не надано.
Таким чином, на майно, набуте сторонами під час шлюбу, поширюється презумпція спільної сумісної власності подружжя, якщо інше не встановлено судом щодо конкретного об`єкта.
Суд також враховує, що правонаступники ОСОБА_4 та ОСОБА_5 визнали позовні вимоги ОСОБА_3 в частині поділу спірного нерухомого майна.
Відповідно до частини четвертої статті 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
Дослідивши матеріали справи, суд не встановив обставин, які б свідчили про те, що визнання позову в зазначеній частині суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.
Крім того, незалежно від визнання позову, наявні у матеріалах справи докази підтверджують набуття квартир, садового будинку та гаражного боксу у період шлюбу.
Щодо поділу квартир, садового будинку та гаражного боксу.
Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_3 в частині поділу нерухомого майна, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини третьої статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Право подружжя на поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 Сімейного кодексу України. Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 Сімейного кодексу України), або реалізується через виплату грошової чи матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 41 Конституції України та частини першої статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Пунктом 23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007р. № 11, передбачено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов`язальними правовідносинами, тощо.
Майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним договором) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох.
Пунктом 24 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007р. № 11, визначено, що до складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (ч. 4 ст. 65 СК).
Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов`язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них. Що стосується премії, нагороди, одержаних за особисті заслуги, суд може визнати за другим з подружжя право на їх частку, якщо буде встановлено, що він своїми діями сприяв її одержанню.
З матеріалів справи вбачається, що в період перебування сторін у зареєстрованому шлюбі ОСОБА_6 було набуто та зареєстровано право власності на такі об`єкти нерухомого майна:
квартиру загальною площею 32 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2848604632080, набуту на підставі договору купівлі-продажу майнових прав № 7/13 від 15 жовтня 2021 року;
квартиру загальною площею 32,2 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2848583432080, набуту на підставі договору купівлі-продажу майнових прав № 7/20 від 15 жовтня 2021 року;
квартиру загальною площею 46,3 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2648252832140, набуту на підставі договору № 3/5 від 25 листопада 2021 року;
садовий будинок загальною площею 509 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 176[телефон приховано]. Право власності на зазначений будинок зареєстровано за ОСОБА_6 як на новостворене нерухоме майно на підставі документів кооперативу та декларації про готовність об`єкта до експлуатації № КС 142160750607 від 15 березня 2016 року;
гаражний бокс загальною площею 17,1 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_9 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 33249596, набутий на підставі договору купівлі-продажу № 2782 від 02 грудня 2011 року.
Таким чином, усі зазначені об`єкти нерухомого майна були набуті або створені в період перебування ОСОБА_3 та ОСОБА_6 у зареєстрованому шлюбі.
Та обставина, що право власності на зазначене нерухоме майно зареєстровано за ОСОБА_6 , не спростовує встановленої законом презумпції спільності майна подружжя, оскільки державна реєстрація права власності на ім`я одного з подружжя не змінює правового режиму майна, набутого подружжям за час шлюбу.
ОСОБА_6 , обґрунтовуючи зустрічний позов, посилався на те, що фактичні шлюбні відносини між ним та ОСОБА_3 були припинені, сторони проживали окремо, не вели спільного господарства та не мали спільного бюджету, а спірне майно набувалося ним за особисті та позичені кошти.
Разом із тим сам по собі факт окремого проживання подружжя за відсутності припинення шлюбу не свідчить безумовно про особистий характер майна, набутого одним із подружжя у відповідний період, та не спростовує презумпції, встановленої статтею 60 СК України.
Для спростування такої презумпції особа, яка стверджує про особистий характер майна, повинна довести обставини, з якими закон пов`язує виникнення права особистої приватної власності на конкретне майно, зокрема джерело коштів, за які воно було придбане.
Посилання ОСОБА_6 на використання для придбання та створення спірного майна особистих та позичених коштів саме по собі не є достатнім доказом особистого правового режиму такого майна.
Досліджені судом докази у їх сукупності не підтверджують, що квартири, садовий будинок та гаражний бокс були придбані або створені виключно за кошти, які належали ОСОБА_6 особисто, та не містять достатніх підстав для висновку про спростування презумпції спільної сумісної власності подружжя щодо зазначених об`єктів.
Доказів укладення між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 шлюбного договору, договору про поділ майна подружжя або іншої домовленості, якою було б визначено інший правовий режим спірних об`єктів нерухомості чи встановлено нерівність часток подружжя, матеріали справи не містять.
Суд також враховує, що правонаступник ОСОБА_4 у письмових поясненнях від 27 вересня 2026 року фактично погодилась із належністю зазначених об`єктів до спільного майна подружжя та визнала позовні вимоги ОСОБА_3 в частині визнання за нею права власності на 1/2 частину кожного із зазначених об`єктів нерухомого майна.
Водночас зазначена позиція правонаступника оцінюється судом у сукупності з іншими доказами у справі та не є єдиною підставою для висновку про правовий режим спірного майна.
Враховуючи час та підстави набуття спірних квартир і гаражного боксу, час створення садового будинку, відсутність належних та достатніх доказів придбання або створення зазначеного майна виключно за особисті кошти ОСОБА_6 , а також відсутність домовленості подружжя про інший правовий режим такого майна, суд приходить до висновку, що презумпція спільної сумісної власності подружжя щодо зазначених об`єктів не спростована.
Отже, квартира загальною площею 32 кв. м, розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; квартира загальною площею 32,2 кв. м, розташована за адресою: АДРЕСА_2 ; квартира загальною площею 46,3 кв. м, розташована за адресою: АДРЕСА_3 ; садовий будинок загальною площею 509 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_4 ; гаражний бокс загальною площею 17,1 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_9 , є об`єктами права спільної сумісної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_6 .
Підстав для відступу від засади рівності часток подружжя, передбаченої частиною першою статті 70 СК України, судом не встановлено.
За таких обставин позовні вимоги ОСОБА_3 в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню шляхом визнання за нею права власності на 1/2 частину кожного із зазначених об`єктів нерухомого майна.
Щодо земельної ділянки кадастровий номер [номер приховано]:02:002:5142 суд зазначає наступне.
Матеріалами справи встановлено, що земельна ділянка площею 0,16 га кадастровий номер [номер приховано]:02:002:5142 була набута ОСОБА_6 на підставі договору дарування № 2674 від 25 жовтня 2012 року.
Таким чином, сама по собі підстава набуття земельної ділянки свідчить про набуття її ОСОБА_6 в особисту приватну власність.
Разом з тим на зазначеній земельній ділянці розташований садовий будинок загальною площею 509 кв. м, створений та зареєстрований у період перебування сторін у шлюбі, щодо якого судом встановлено режим спільної сумісної власності подружжя.
За принципом єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній об`єкта нерухомого майна набуття права власності на будинок або його частину має враховуватися при визначенні прав на земельну ділянку, на якій цей об`єкт розташований та яка необхідна для його обслуговування.
Суд також враховує, що правонаступники ОСОБА_4 та ОСОБА_5 прямо визнала вимогу ОСОБА_3 щодо визнання за нею права на 1/2 частину земельної ділянки.
Ураховуючи правовий режим садового будинку, розташування його на спірній земельній ділянці, принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній нерухомості, а також позицію правонаступника відповідача, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення вимоги ОСОБА_3 в цій частині.
Щодо позовних вимог про поділ транспортних засобів суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що автомобіль TOYOTA PRIUS, 2015 року випуску, державний номер НОМЕР_2 , VIN-код НОМЕР_3 , та автомобіль LEXUS LX 570, 2013 року випуску, державний номер НОМЕР_4 , VIN-код НОМЕР_5 , були набуті у період шлюбу.
Заявлені ОСОБА_6 вимоги зустрічного позову про визнання цих транспортних засобів його особистою приватною власністю ухвалою суду від 28 травня 2026 року залишені без розгляду.
Вказана процесуальна обставина не перешкоджає вирішенню заявлених ОСОБА_3 за первісним позовом вимог про поділ зазначених транспортних засобів та стягнення грошової компенсації вартості належної їй частки.
ОСОБА_3 просила залишити транспортні засоби за ОСОБА_6 та стягнути на її користь грошову компенсацію замість належної їй 1/2 частки.
Заперечуючи проти задоволення зазначених вимог, правонаступник ОСОБА_4 посилалась, зокрема, на те, що відповідна сума грошової компенсації не була попередньо внесена на депозитний рахунок суду.
Судом встановлено, що автомобілі TOYOTA PRIUS та LEXUS LX 570 на час звернення ОСОБА_3 до суду були об`єктами права спільної сумісної власності подружжя.
Разом з тим під час розгляду справи, 25 лютого 2025 року, зазначені транспортні засоби були знищені внаслідок влучання ворожого безпілотного літального апарата.
Матеріали справи не містять доказів того, що вибуття транспортних засобів зі складу спільного майна відбулось внаслідок їх відчуження ОСОБА_6 без згоди позивачки, використання ним такого майна всупереч інтересам сім`ї, приховування майна або його умисного чи винного знищення.
Отже, вказані транспортні засоби на час вирішення спору фактично припинили існування як об`єкти цивільних прав з причин, які не залежали від волі сторін.
Вимога про стягнення компенсації частки у неподільній речі передбачає передачу такої речі у власність іншого співвласника з одночасним припиненням права позивача на відповідну частку та заміною такого права грошовою компенсацією.
Оскільки транспортні засоби знищені та не можуть бути передані у власність іншого співвласника, правові підстави для застосування такого способу поділу майна відсутні.
При цьому доказів отримання ОСОБА_6 або його правонаступниками страхового відшкодування, компенсації за знищені транспортні засоби чи іншого майнового еквівалента їх вартості суду не надано.
За таких обставин позовні вимоги про стягнення 286 893 грн компенсації вартості 1/2 частки автомобіля TOYOTA PRIUS та 901 663,50 грн компенсації вартості 1/2 частки автомобіля LEXUS LX 570 задоволенню не підлягають.
Щодо позовних вимог про поділ грошових коштів, які знаходяться на банківських рахунках, суд зазначає наступне.
ОСОБА_3 у позовній заяві просила визнати за нею право на 1/2 частину грошових коштів, які знаходяться на банківських рахунках, відкритих на ім`я ОСОБА_6 в АТ КБ «ПриватБанк» та АТ «Універсал Банк».
Відповідно до статей 60, 61 СК України грошові кошти, набуті подружжям за час шлюбу, за загальним правилом можуть бути об`єктом права спільної сумісної власності подружжя незалежно від того, на ім`я кого з подружжя відкрито відповідний банківський рахунок.
Разом з тим сама лише наявність припущення про існування рахунків одного з подружжя не є достатньою підставою для поділу грошових коштів.
Для вирішення такої вимоги суд повинен установити наявність грошових коштів, які є предметом поділу, їх розмір, час набуття та обставини, які дають підстави віднести відповідні кошти до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України встановлено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
При розгляді справи суду не надано належних та допустимих доказів, які б давали можливість встановити наявність на ім`я ОСОБА_6 в АТ КБ «ПриватБанк» та АТ «Універсал Банк» грошових коштів, які є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Матеріали справи не містять відомостей, які б дозволяли встановити конкретні рахунки, залишки грошових коштів на них, розмір відповідних коштів, час їх надходження та джерело походження.
Відповідно, суд позбавлений можливості встановити як сам предмет поділу в цій частині, так і розмір частки, яка могла б бути присуджена позивачці.
Саме по собі посилання ОСОБА_3 на можливу наявність у ОСОБА_6 банківських рахунків не доводить наявності на таких рахунках грошових коштів, які належать подружжю на праві спільної сумісної власності.
Визнання за позивачкою права на 1/2 частину невизначеної суми грошових коштів без встановлення факту їх існування та конкретного розміру ґрунтувалося б на припущеннях та не забезпечувало б ефективного захисту порушеного права.
За таких обставин суд приходить до висновку про недоведеність позовних вимог ОСОБА_3 в частині поділу грошових коштів на банківських рахунках та відсутність підстав для їх задоволення.
Таким чином, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність та взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши обставини, на які учасники справи посилалися як на підставу своїх вимог та заперечень, суд приходить до висновку, що первісний позов ОСОБА_3 підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до статті 141 ЦПК України судовий збір та інші судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 57, 60, 61, 65, 69, 70, 71 Сімейного кодексу України, статтями 368, 377 Цивільного кодексу України, статтею 120 Земельного кодексу України, статтями 12, 13, 76-81, 89, 141, 206, 258, 259, 263-265 Цивільного процесуального кодексу України, суд,
УХВАЛИВ:
Позов ОСОБА_3 до правонаступників ОСОБА_6 - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про поділ спільного майна подружжя - задовольнити частково.
В порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину квартири загальною площею 32 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2848604632080.
Визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину квартири загальною площею 32,2 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2848583432080.
Визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину квартири загальною площею 46,3 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2648252832140.
Визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину садового будинку загальною площею 509 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 176[телефон приховано].
Визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину гаражного боксу загальною площею 17,1 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_9 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 33249596.
Визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,16 га, кадастровий номер [номер приховано]:02:002:5142, на якій розташований садовий будинок за адресою: АДРЕСА_4 .
У задоволенні інших вимог ОСОБА_3 - відмовити.
Інформація про позивача:
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса: АДРЕСА_10 , ідентифікаційний номер НОМЕР_7 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення виготовлено 01 жовтня 2026 року.
Суддя Наталія ПІНКЕВИЧ