Яготинський районний суд Київської області
Справа № 382/1723/26
Провадження № 2/382/1429/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 жовтня 2026 року м. Яготин
Яготинський районний суд Київської області у складі:
головуючого судді Бурзель Ю. В.,
при секретарі Захарук Є. О.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача ОСОБА_2 ,
представник відповідача Рикова В. В. (у режимі ВКЗ),
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за позовом ОСОБА_1 до Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського про зміну формулювання причини звільнення та стягнення вихідної допомоги,
ВСТАНОВИВ:
У липні ОСОБА_1 звернулась до суду із вказаним позовом.
Позовна заява мотивована тим, що позивачка перебувала у трудових відносинах з Таврійським національним університетом імені В. І. Вернадського з 01.02.2018 року на підставі наказу № 48-К, обіймаючи посаду чергової по гуртожитку.
У зв?язку з систематичною затримкою виплати заробітної плати, зокрема, невиплатою авансового платежу у травні 2026 року та червні 2026 року, позивачкою було подано заяву від 15 червня 2026 року про звільнення за власним бажанням на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України у зв?язку з порушенням відповідачем законодавства про працю з датою звільнення 25 червня 2026 року.
Незважаючи на її законне право, відповідач протиправно видав наказ № 108-К від 25 червня 2026 року, яким звільнив позивачку на підставі ст. 38 КЗпП без посилання на частину третю ст. 38 КЗпП України, яка вказує, що звільнення відбулося саме у зв?язку з невиконанням роботодавцем законодавства про працю.
Крім того, як зазначає позивач відповідачем було порушено вимоги ст. 47 КЗпП України, а саме не було надане письмове повідомлення про нараховані та виплачені їй суми при звільненні.
Посилаючись на вказані обставини, просила визнати формулювання причини звільнення, зазначене в Наказі №108-К від 25 червня 2026 року та трудовій книжці недійсним, зобов?язати відповідача змінити формулювання причини звільнення на ч. 3 ст. 38 КЗпП України (у зв?язку з невиконанням роботодавцем законодавства про працю), зобов?язати відповідача видати новий наказ про звільнення та внести відповідні зміни до трудової книжки, стягнути з відповідача вихідну допомогу в розмірі 26689,56 з утриманням з цієї суми податків та обов`язкових платежів та стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати у розмірі 1331,20 грн.
Ухвалою судді від 21.07.2025 було відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.
Позивач та представник позивача в судовому засіданні позов підтримали та просили задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні визнав несвоєчасну оплату праці з боку університету, також зазначив, що дійсно від позивачки дійсно надійшла заява, у якій вона просила звільнити її з роботи з 25.06.2026 року за власним бажанням на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України, у зв`язку з порушенням законодавства про працю, а саме - невиплатою заробітної плати. заява датована 15.06.2026 року. Відповідач не заперечує проти виплати вихідної допомоги, навіть направив суду довідку про заробітну плату позивачки за останні два місяці перед звільненням, однак заперечує проти задоволення вимог позовної заяви, викладених у п. 1-3. Оскільки стаття 44 КЗпП України не містить посилання саме на ч. 3 ст. 38 КЗпП України, а зазначає ст. 38 КЗпП УКраїни без посилання на частину.
Визначившись із обсягом доказів, суд закрив підготовче засідання та перейшов до судового розгляду справи.
Заслухавши пояснення позивача, представника позивача, представника відповідача дослідивши докази, суд приходить до наступних висновків.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом установлено, що 15.06.2026 позивачка звернулася до ректора Таврійського національного університету імені В. І. Вернадського ОСОБА_3 з заявою про звільнення з роботи з 25.06.2026 за власним бажанням на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України у зв`язку з порушенням законодавства про працю, а саме: невиплатою ОСОБА_1 заробітної плати (а.с. 4). Вказана заява отримана відповідачем. Зміст заяви відповідачем не оспорювався.
З наказу № 108-К від 25.06.2026 Таврійського національного університету імені В. І. Вернадського про звільнення з роботи ОСОБА_1 вбачається, що ОСОБА_1 чергову по гуртожитку № 1 адміністративно-господарської служби, звільнено з роботи 25 червня 2026 року за власним бажанням ст. 38 КЗпП України, підставою є заява ОСОБА_1 від 15.06.2026, а також прийнято рішення виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку кількістю 9 калентарних днів за пропорційно відпрацьований період роботи з 06.02.2026 по 25.06.2026 (а. с. 5).
Також судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що згідно звіту від 09.07.2026 року про операції по картковому рахунку за період з 01.01.2025 року по 09.07.2026 року (а.с. 6-8), 26.05.2026 року було здійснено виплату у розмірі 2592,37 грн, в деталях операції зазначено «Зарплата, ТНУ Імені В. І. Вернадського, коментар - лікарняні за рахунок держави», 26.06.2026 року було здійснено зарахування грошових коштів у сумі 8105,36 грн та 2807,23 грн, в деталях операції зазначено «Зарплата, ТНУ Імені В. І. Вернадського, коментар - розрахункові при звільнені за червень 2026». Таким чином ОСОБА_1 відповідачем не було здійснено авансового платежу у травні 2026 року та у червні 2026 року.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Відповідно до ч. 1. 2 ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів. У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.
Згідно ст. 110 КЗпП України при кожній виплаті заробітної плати власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: а) загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; б) розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; в) сума заробітної плати, що належить до виплати.
Згідно зі ст. 44 КЗпП України при розірванні трудового договору з підстав, передбачених ч. 3 ст. 38 КЗпП України, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.
У п. 4 ч. 1 ст. 36 КЗпП України передбачено, що підставами припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).
Відповідно до частин 1, 3, ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю І групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник. Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.
У постановах Верховного Суду від 22 квітня 2020 року у справі № 199/8766/18 (провадження № 61-797св20), від 23 листопада 2023 року у справі № 207/828/22 зазначено, що за змістом статті 38 КЗпП України розірвання трудового договору з ініціативи працівника і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до розірвання цього договору і які працівник визначає самостійно. У разі якщо вказані працівником причини звільнення - порушення роботодавцем трудового законодавства (ч. 3 ст. 38 КЗпП України) - не підтверджуються або роботодавцем не визнаються, останній не вправі самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору. При незгоді роботодавця звільнити працівника із підстав, передбачених ч. 3 ст. 38 КЗпП України, останній може відмовити у розірванні трудового договору, але не вправі розірвати цей договір з інших підстав, які працівником не зазначалися. Аналогічний висновок зазначений у постанові Верховного Суду від 13 березня 2019 року в справі № 754/1936/16-ц. Обов`язковою умовою для звільнення за власним бажанням згідно з ч. 3 ст. 38 КЗпП України є порушення власником трудового законодавства або умов трудового договору. При цьому для визначення правової підстави розірвання трудового договору значення має сам факт порушення законодавства про працю, що спонукало працівника до розірвання трудового договору з власної ініціативи, а не поважність чи неповажність причин такого порушення та істотність порушення трудових прав працівника.
Розірвання трудового договору за частиною ч. 3 ст. 38 КЗпП України є різновидом припинення трудових відносин в односторонньому порядку. Для припинення трудового договору за цією підставою має значення, чи мали місце порушення з боку роботодавця законодавства про працю чи умов колективного чи трудового договору, а також письмово викладена ініціатива працівника з наміром припинити трудові відносини, що доведена до відома роботодавця в установленому законом порядку. Отже, при вирішенні трудового спору щодо припинення трудового договору на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України визначальним є те, чи мали місце порушення трудового законодавства зі сторони роботодавця стосовно працівника на момент подання таким працівником заяви про звільнення на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України. Особливістю розірвання трудового договору на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України є те, що працівник має право самостійно визначити строк розірвання трудового договору. Роботодавець може не погоджуватись з тим, що мають місце порушення, які відповідно до ч. 3 ст. 38 КЗпП України є підставами для розірвання трудового договору за ініціативою працівника у визначені ним строки, що, у свою чергу, свідчить про виникнення трудового спору.
Умовою розірвання трудового договору з ініціативи працівника згідно з ч. 1 ст. 38 КЗпП України є власне бажання працівника, зумовлене неможливістю продовжувати роботу з підстав особистих його обставин. Згідно з частиною третьої цієї статті - винні дії власника або уповноваженого ним органу через невиконання законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору. Підприємство у разі незгоди з підставою звільнення, заявленою позивачем, повинно було відмовити у розірванні трудового договору на таких підставах, а не звільняти працівника в односторонньому порядку, змінивши підстави розірвання трудового договору.
Отже, для висновку про наявність підстав для звільнення працівника відповідно до ч. 3 ст. 38 КЗпП України доказуванню підлягає факт існування порушень роботодавцем трудового законодавства стосовно працівника на момент подання ним такої заяви про звільнення. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 28 червня 2023 року у справі № 182/1207/2.
Відповідно до ч. 3 ст. 235 КЗпП України у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону.
Судом установлено та неоспорювалось і самим представником відповідача, що роботодавець допустив порушення трудового законодавства стосовно працівника (а саме - не виплатив аванс), заяву про звільнення ОСОБА_1 за власним бажанням на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України у зв`язку з порушенням законодавства про працю відповідач також отримав і все одно звільнив її за власним бажанням ст. 38 КЗпП України. Більше того, представник відповідача у судовому засіданні визнав наявність фінансових проблем у роботодавця і право позивачки на отримання вихідної допомоги на підставі ст. 44 КЗпП України (для розрахунку якої відповідач надав довідку).
За вказаних обставин, вимоги позивача визнати формулювання причини звільнення її з роботи, зазначені у наказі № 108-К від 25 червня 2026 року Таврійського національного університету імені В. І. Вернадського «за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП України» неправильним та змінити формулювання причини звільнення її з роботи у наказі № 108-К від 25 червня 2026 року Таврійського національного університету імені В. І. Вернадського «за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП України» на «за власним бажанням за ч. 3 ст. 38 КЗпП України у зв`язку з невиконанням роботодавцем законодавства про працю» підлягають задоволенню.
Відповідно до Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58 записи про причини звільнення у трудовій книжці повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства із посиланням на відповідну статтю, пункт закону.
За змістом п. 2.10 цієї Інструкції при зміні формулювання причин звільнення, попередній запис визнається недійсним.
Оскільки вимоги позивача щодо зміни формулювання звільнення у наказі № 108-К від 25 червня 2026 року підлягають задоволенню, то з відповідача підлягає стягненню на користь позивача вихідна допомога в розмірі 26689,56 грн.
Наданий суду позивачем розрахунок вихідної допомоги в розмірі 26689,56 грн відповідачем не оспорено, вказаний розрахунок перевірено судом і такий розрахунок зроблений позивачем з врахуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, а тому вимоги позивача в частині стягнення з відповідача на її користь вихідної допомоги в розмірі 26689,56 грн підлягають задоволенню з утриманням з цієї суми податків та інших обов`язкових платежів при виплаті.
Так, згідно довідки про заробітну плату позивачки від 28.09.2026 року її заробтіна плата за квітень склала 8641,77 грн, а за травень 9151,27 грн, таким чином середній заробіток (8641,77 + 9151,27)/2=8896,52 грн.
За змістом ст. 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40, пункті 6 частини першої статті 41 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення роботодавцем законодавства про працю, колективного чи трудового договору, вчинення мобінгу (цькування) стосовно працівника або невжиття заходів щодо його припинення (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.
Таким чином з відповідача на користь ОСОБА_1 слід стягнути вихідну допомогу у розмірі тримісячного середнього заробітку 8896,52 х 3 = 26689,56 грн.
Ураховуючи, що зміна формулювання причин звільнення не потребує видачі нового наказу про звільнення, натомість необхідним є внесення змін до попереденього наказу, вимоги позивачки щодо видачі нового наказу про звільнення задоволенню не підлягають.
Відповідно до положень ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 1331,20 грн.
Керуючись ст. ст. 38, 44 КЗпП України, ст. ст. 81, 141, 268 ЦПК України, суд
ВИРІШИВ:
Позов ОСОБА_1 до Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського про зміну формулювання причини звільнення та стягнення вихідної допомоги задовольнити частково.
Визнати формулювання причини звільнення ОСОБА_1 з роботи, зазначені у наказі № 108-к від 25.06.2026 року Таврійського національного університету імені В.І. Вернадськогота трудовій книжці недійсним.
Зобов`язати Таврійський національний університет імені В.І. Вернадськогозмінити формулювання причини звільнення ОСОБА_1 з роботи, зазначені у наказі № 108-к від 25.06.2026 року Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського із«за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП України» на «згідно з ч. 3 ст. 38 КЗпП України, у зв`язку з невиконанням роботодавцем законодавства про працю».
Зобов`язати Таврійський національний університет імені В.І. Вернадського видати наказ про внесення змін щодо формулювання причин звільнення до наказу № 108-к від 25.06.2026 року Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського та внести відповідні зміни до трудової книжки.
Стягнути з Таврійського національного університету імені В.І. Вернадськогона користь ОСОБА_1 вихідну допомогу в розмірі 26689,56 грн з утриманням з цієї суми податків та інших обов`язкових платежів при виплаті та 1331,20 грн. судового збору.
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня проголошення повного рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, після проголошення повного рішення, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повні найменування сторін:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_1
Відповідач: Таврійський національний університет імені В.І. Вернадського, місцезнаходження: м. Київ, вул. Джона Маккейна, 33, ЄДРПОУ 02070967.
Суддя Ю. В. Бурзель