П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
------------------------
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
30 вересня 2026 р. м. Одеса Справа № 400/5970/24
Перша інстанція: суддя Біоносенко В. В.,
повний текст судового рішення
складено 19.08.2026, м. Миколаїв
П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача - Голуб В.А.,
суддів - Осіпова Ю.В., Скрипченка В.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області на окрему ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2026 року у справі № 400/5970/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -
В С Т А Н О В И В:
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 19.11.2024 по справі № 400/5970/24 позов ОСОБА_1 задоволено. Суд визнав протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області щодо відмови ОСОБА_1 у встановленні та виплаті з 01.03.2024 пенсії, без обмеження максимальним розміром з врахуванням індексації 2022 року, 2023 та 2024 року, соціальної допомоги в сумі 2 000 гривень. Зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області провести з 01.03.2024 перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 у відповідності до вимог статей 43 і 63 Закону України від 09.04.1992 року № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», відповідно до довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 від 25.11.2022 № 9/1/3391, з щомісячною доплатою до пенсії в сумі 2 000 грн. відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 № 713 «Про додатковий соціальний захист деяких категорій осіб», із врахуванням індексації згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 № 118 «Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році», із врахуванням індексації згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 24.02.2023 № 168 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році» та із врахуванням індексації згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2024 № 185 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році», без обмеження максимального розміру пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установлених для осіб, які втратили працездатність, з урахуванням раніше виплачених сум.
Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суд від 02.02.2026 заяву позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду задоволено, зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області подати до суду звіт про виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 19.11.2024 у справі № 400/5970/24 у місячний строк з моменту отримання ухвали.
Миколаївський окружний адміністративний суд ухвалою від 09.03.2026 прийняв звіт Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 19.11.2024 по справі № 400/5970/24. Встановив Головному управлінню Пенсійного фонду України в Миколаївській області новий строк для подання звіту про виконання у повному обсязі рішення від 19.11.2024 по справі № 400/5970/24 у тримісячний строк з моменту набрання законної сили цією ухвалою суду.
Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 27.04.2026 суд залишив без задоволення апеляційну скаргу позивача, а ухвалу суду від 09.03.2026 - без змін.
На виконання вимог ухвали суду, представник пенсійного органу подав звіт про виконання судового рішення. Так, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області на виконання рішення суду від 19.11.2024 здійснено перерахунок розміру пенсії ОСОБА_1 відповідно до покладених судом зобов`язань. Розмір пенсії позивача з 01.01.2025 склав 37 558, 63 гривень. При цьому, відповідач зазначив, що загальна сума доплати пенсії, що виникла на виконання рішення суду за період з 01.03.2024 по 31.12.2024, склала 23 572, 00 гривень. Разом з цим, ця сума позивачу не виплачена, оскільки виплата пенсій, у тому числі додаткових пенсій, доплат, надбавок та підвищень до них, компенсаційних виплат, встановлених законодавством, звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей забезпечується за рахунок коштів Державного бюджету України. Видатки на погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду, виданими або ухваленими після набрання чинності Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", плануються в межах коштів Державного бюджету України, передбачених у Державному бюджеті України на фінансування пенсійних програм. Черговість виплат на виконання рішень суду визначається датою набрання ними законної сили. Кошти державного бюджету на виплату заборгованості по ОСОБА_1 на теперішній час не виділялись. В подальшому заборгованість буде виплачуватись після відповідного фінансування з Державного бюджету. Також, 08.06.2026 від Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області надійшло клопотання про звільнення від сплати штрафу начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області ОСОБА_2 .
Ухвалою від 18.06.2026 Миколаївський окружний адміністративний суд прийняв звіт Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 19.11.2024 по справі № 400/5970/24. Встановив Головному управлінню Пенсійного фонду України в Миколаївській області новий строк для подання звіту про виконання у повному обсязі рішення від 19.11.2024 по справі № 400/5970/24 у тримісячний строк з моменту набрання законної сили цією ухвалою суду.
Не погоджуючись із ухвалою суду від 18 червня 2026 року, позивач подав апеляційну скаргу. В обґрунтування своїх доводів апелянт вказав, що у спірній ухвалі суд вказав, що як вбачається з протоколу перерахунку пенсії з 01.01.2025 розмір пенсії позивача становить 37 558, 63 грн, з урахуванням максимального розміру - 37 558, 63 грн.
Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20.07.2026 суд залишив без задоволення апеляційну скаргу позивача, а ухвалу суду від 18.06.2026 - без змін.
21.07.2026 від позивача надійшла заява про визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, вчинені на виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 19.11.2024 у справі № 400/5970/24.
Водночас 19.08.2026 Миколаївським окружним адміністративним судом по справі № 400/5970/24 винесено окрему ухвалу, згідно з якою суд задовольнив заяву ОСОБА_1 . Визнав протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області щодо виплати ОСОБА_1 пенсії у меншому розмірі, ніж визначено у перерахунку від 26.12.2024, виконаного на виконання рішення суду у цій справі. Доручив Головному управлінню Пенсійного фонду України в Миколаївській області вжити заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню статей 43 і 63 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та прав ОСОБА_1 під час виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 19.11.2024 у справі № 400/5970/24. Встановив строк для надання відповіді на окрему ухвалу - 30 календарних днів з дня її отримання.
Так місцевий суд у зазначеній ухвалі вказав, що відповідно до наданого відповідачем перерахунку від 26.12.2024, на виконання рішення суду у адміністративній справі № 400/5970/24, ОСОБА_1 нараховано пенсію у розмірі 37 558, 63 гривень. Натомість, відповідно до довідки про доходи № 7828 4681 2584 3808, яка видана Головним управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області через особистий кабінет, ОСОБА_1 не виплачувалася пенсії в розмірі 37 558, 63 гривень жодного разу. Протягом 2024 року, ОСОБА_1 отримав пенсію в розмірі 35 201, 43 гривень, протягом 2025 року в розмірі 28 738, 99 гривень, а протягом 2026 року в розмірі 30 470, 50 гривень. Тобто, фактичний розмір пенсії, який відповідач виплачує ОСОБА_1 , суттєво менше (в 2025 році на 23,5 %, в 2026 році на 19 %), визначеного самим відповідачем 26.12.2024 на виконання рішення суду. При цьому, відповідач у поясненнях, наданих на заяву позивача, зазначену різницю у призначеному розмірі пенсії та який фактично виплачується ОСОБА_1 жодним чином не пояснив. Таким чином, суд дійшов висновку, що Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області протиправно, без будь-яких підстав виплачує пенсію ОСОБА_1 у значно меншому розмірі ніж визначено у перерахунку від 26.12.2024, виконаного самим відповідачем на виконання рішення суду у цій справі.
Не погоджуючись із окремою ухвалою суду, представник Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області подав апеляційну скаргу. Апелянт вказав, що при проведені Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області 26.12.2024 перерахунку пенсії ОСОБА_3 на виконання рішення суду, розмір пенсії склав 37 558, 63 грн. При цьому судом не враховано, що з 01.01.2025 розмір пенсії позивача визначено з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 № 1 "Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану" (далі також - Постанова № 1), який склав - 28 738, 99 грн., та з 01.01.2026 з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 № 1778 "Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану" (далі також - Постанова № 1778), який склав - 30 470, 50 грн. Питання перерахунку та виплати пенсії без застосуванням понижуючих коефіцієнтів, встановлених Постановою № 1 та Постановою № 1778, не досліджувалось при розгляді справи № 400/5970/24, жодних зобов`язань на Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області з даного питання не покладалось. Враховуючи вищевикладене апелянт наголошує, що ті обставини, які суд описує як порушення прав ОСОБА_1 при виконанні рішення суду по справі № 400/5970/24 та які є причиною винесення окремої ухвали, по суті є новими обставинами, що виникли вже після розгляду судової справи, є новим предметом спору та мають розглядатись у межах нової судової справи.
Враховуючи вищевикладене, апелянт просив окрему ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 19.08.2026 по справі № 400/5970/24 скасувати та прийняти нову, якою відмовити у задоволені заяви ОСОБА_1 .
Позивачем надано відзив на апеляційну скаргу. Так, ОСОБА_1 вказав, що згідно з рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 19.11.2024 у справі № 400/5970/24 розмір його пенсії склав 37 558, 63 грн. Проте позивачу жодного разу не виплачено пенсію в розмірі 37 558, 63 грн. При цьому позивач наголошує, що обмеження його пенсії є протиправним, а тому просить суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а окрему ухвалу суду від 19.08.2026 - без змін.
Справа розглянута апеляційним судом в порядку письмового провадження.
Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно з частинами другою-четвертою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у межах повноважень, наданих йому законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.
Аналогічні норми закріплено у статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Крім того, згідно із статтею 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, за її межами.
В абзаці 3 пункту 2.1 мотивувальної частини рішення від 26.06.2013 № 5-рп/2013 Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення. Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012 № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення від 25.04.2012 № 11-рп/2012).
Також у рішенні від 26.06.2013 Конституційний Суд України врахував практику Європейського суду з прав людини, який, у свою чергу, в пункті 43 рішення від 20.07.2004 у справі "Шмалько проти України" (заява № 60750/0) звернув увагу на те, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбачений статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.
В пункті 2.1 мотивувальної частини рішення від 15.05.2019 № 2-р(II)/2019, на підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв`язку, Конституційний Суд України вказав на те, що обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.
Відповідно до частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Так, у справі "Горнсбі проти Греції" Європейський суд з прав людини наголосив, що, відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію.
Отже, стадія виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду".
З аналізу рішень Європейського суду з прав людини (остаточні рішення у справах "Алпатов та інші проти України", "Робота та інші проти України", "Варава та інші проти України", "ПМП "Фея" та інші проти України"), якими було встановлено порушення пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, вбачається однозначна позиція про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, а також констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з нормою статті 129-1 Конституції України.
Тому обов`язковою складовою судового процесу є фактичне втілення судових присуджень у певні матеріальні блага, яких особа була протиправно позбавлена до отримання судового захисту.
Таким чином, судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню стороною, на яку покладено відповідний обов`язок.
Це означає, що учасник справи, якому належить виконати судовий акт, повинен здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права. Особливо якщо йдеться про виконання судового рішення суб`єктом владних повноважень, який у спірних правовідносинах діє від імені держави.
Так, приписами ст. 383 КАС України визначено, що особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду. За відсутності обставин протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень - відповідача та порушення ним прав, свобод, інтересів особи-позивача суд постановляє ухвалу про залишення заяви без задоволення, яка може бути оскаржена в порядку, встановленому статтею 294 цього Кодексу. За наявності підстав для задоволення заяви суд постановляє ухвалу в порядку, передбаченому статтею 249 цього Кодексу.
При цьому, в даному випадку місцевий суд дійшов висновку про наявність підстав для винесення відносно Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області окремої ухвали. Суд вказав, що на виконання рішення суду у адміністративній справі № 400/5970/24 ОСОБА_1 нараховано пенсію у розмірі 37 558, 63 грн. Проте у вказаному розмірі пенсія позивачу жодного разу виплачена не була, що і стало підставою для винесення спірної ухвали суду.
Водночас, колегія суддів не може погодитись із наведеним висновком суду, з огляду на наступне.
Так, колегія суддів зазначає, що на виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2024 року у справі № 400/5970/24 пенсія позивачу відповідачем перерахована та складає 37 558, 63 грн.
Проте з 1 січня 2025 року пенсія позивачу виплачується із застосуванням понижуючих коефіцієнтів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 3 січня 2025 року № 1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану», а з 01.01.2026 з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 № 1778 "Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану".
Колегія суддів зауважує, що в рішенні Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2024 року у справі № 400/5970/24 судом не досліджувалося питання щодо правомірності застосування понижуючих коефіцієнтів. Більш того, на момент розгляду зазначеної справи вказаних постанов не існувало, оскільки вони були прийняті пізніше.
Посилання суду першої інстанції на те, що Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області повинне виплачувати позивачу пенсію згідно з рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 19.11.2024 у справі № 400/5970/24 у розмірі 37 558, 63 грн без застосування обмежувальних (понижувальних) коефіцієнтів та обмеження максимального розміру пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, колегія суддів вважає помилковим.
Так, по-перше, судовому захисту в адміністративному судочинстві підлягають лише вже порушені права, свободи чи інтереси особи, а судове рішення не може прийматися на майбутнє та заздалегідь установлювати обов`язки для суб`єкта владних повноважень щодо виплат, які ще не нараховані та не виплачені.
По-друге, як уже було зазначено судом, під час розгляду справи № 400/5970/24 судом взагалі не досліджувалося питання правомірності застосування до пенсії позивача обмежувальних коефіцієнтів.
У разі незгоди з діями відповідача, позивач має право звернутися до суду з позовною заявою у встановленому законом порядку.
З огляду на вказане, колегія суддів не вбачає підстав для винесення окремої ухвали відносно пенсійного органу.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Таким чином суд апеляційної інстанції, здійснивши перегляд окремої ухвали суду від 19.08.2026 в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, а також перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, дійшов висновку про обґрунтованість апеляційної скарги та, як наслідок, наявність підстав для скасування окремої ухвали суду.
Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 169, 241, 242, 243, 308, 312, 317, 322, 325, 328, 329, 331 КАС України, колегія суддів, -
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області на окрему ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2026 року у справі № 400/5970/24 - задовольнити.
Окрему ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2026 року у справі № 400/5970/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - скасувати.
Ухвалити нове судове рішення.
Заяву ОСОБА_1 про визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, які вчинені на виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 19.11.2024 у справі № 400/5970/24, - залишити без задоволення.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку виключно у випадках, передбачених ч. 4 ст. 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач В.А. Голуб
Судді Ю.В. Осіпов В.О. Скрипченко