П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
------------------------
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
22 вересня 2026 р. м. Одеса Справа № 400/5084/25
Перша інстанція: суддя Мороз А. О.,
П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача - Шляхтицького О.І.,
суддів: Семенюка Г.В., Федусика А.Г.,
секретар - Божко А.К.,
за участю: представника позивача - адвоката Філевського Р.М.,
представника відповідача - Петренко К.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі в режимі відеоконференції апеляційні скарги ОСОБА_1 , Головного управління ДПС у Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 02 червня 2026 року у справі № 400/5084/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Миколаївській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог.
У травні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з вищевказаним адміністративним позовом, у якому просив визнати протиправними та скасувати:
1) податкове повідомлення-рішення від 25.04.2025 № 6429/14292405,
2) податкове повідомлення-рішення від 25.04.2025 № 6432/14292405,
3) податкове повідомлення-рішення від 25.04.2025 № 6426/14292405,
4) рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним податковим органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 25.04.2025 № 6441/14292405,
5) рішення про застосування штрафних санкцій за неналежне ведення бухгалтерської документації, на підставі якої нараховується єдиний внесок від 25.04.2025 № 6442/14292405,
6) вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 25.04.2025 № Ф-6440.
В обґрунтування позовних вимог зазначалось, що за результатами документальної позапланової перевірки ГУ ДПС у Миколаївській області були прийняті вище перелічені рішення. Підставою для їх прийняття послугував висновок контролюючого органу про невірне визначення позивачем загального річного доходу за 2018 - 2019 роки, зокрема завищення витрат у 2018 році на суму 1 710 459,07 грн. і в 2019 році на суму 127 461,66 грн., а також статус позивача, як податкового агента. Такі висновки, на думку позивача, є хибними і не ґрунтуються на приписах податкового законодавства.
Відповідач проти задоволення позову заперечував, надав до суду першої інстанції відзив на позовну заяву, у якому зазначив, що ним не визнаються витрати ОСОБА_1 за договорами укладеними ним з ФОП ОСОБА_2 , з огляду на те, що такі витрати не пов`язані з підприємницькою діяльністю позивача та не встановлено зв`язок між отриманими послугами та фінансово-господарською діяльністю позивача. Також відповідач пояснив, що на його думку, у разі якщо фізична особа-підприємець нараховує доходи на користь іншої фізичної особи-підприємця, то в такому випадку вона повинна виконати функції податкового агента та подати податковий розрахунок сум доходу за формою 1ДФ.
Короткий зміст та мотиви рішення суду першої інстанції.
Миколаївський окружний адміністративний суд рішенням від 02 червня 2026 року позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Миколаївській області задовольнив частково.
Визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення від 25.04.2025 № 6426/14292405.
В решті позовних вимог відмовив.
Стягнув за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Миколаївській області на користь ОСОБА_1 (судові витрати у виді судового збору в розмірі 8,16 грн. (вісім гривень шістнадцять копійок).
Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 25.04.2025 № 6426/14292405 суд першої інстанції виходив із того, що фізична особа-підприємець подає податковий розрахунок тільки тоді, коли вона має статус податкового агента, а це може мати місце тільки тоді, коли у фізичної особи-підприємця є наймані працівники або відбувається сплата доходу фізичній особі, оскільки вона не нараховує та не виплачує заробітну плату чи оподатковуваний дохід, як це відбувається у випадку виплати звичайній фізичній особі, а тому фізична особа-підприємець, виплачуючи дохід іншій фізичній особі-підприємцю, не є його податковим агентом і до нього не може бути застосована відповідальність за неподання звіту ф. 1ДФ.
Відмовляючи у задоволенні решти позовних вимог суд першої інстанції виходив із того, що відповідач ґрунтовно не врахував витрати позивача за договорами з ФОП ОСОБА_2 , що призвело до не правильного визначення загального річного оподатковуваного доходу в 2018 - 2019 роках, який, в свою чергу, є базою для нарахування податку на доходи фізичних осіб, єдиного соціального внеску і військового збору.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Не погоджуючись з даним рішенням суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, у зв`язку з чим просить його скасувати та ухвалити нову постанову, якою позов задовольнити у повному обсязі.
Апелянт, мотивуючи власну правову позицію, акцентує на таких обставинах і причинах незаконності і необґрунтованості оскаржуваного судового рішення:
- відсутність тексту правочину жодним чином не впливає на кваліфікацію сум грошових коштів, що надійшли на поточний рахунок позивача як фізичної особи-підприємця з відповідними призначеннями платежу (зокрема «орендна плата за договором від 23.01.2017 № 19АМк6809-17» та «відшкодування витрат за комунальні послуги» за цим же договором) та перераховані з цього рахунку в оплату відповідних витрат, пов`язаних з виконанням цього договору. Варто зауважити, що контролюючим органом ці суми беззаперечно віднесено до складу доходів позивача, який визнавав доходи позивача саме за зазначеним договором оренди, визнаючи таким чином не тільки його існування, а й його дійсність;
- суд першої інстанції не надав належної оцінки тому, що контролюючий орган, визнаючи доходи позивача за згаданим договором, не взяв до уваги прямих витрат, пов`язаних з його виконанням, що підтверджені не тільки первинними документами, а й банківськими виписками;
- контролюючий орган за актом перевірки взагалі не ставив під сумнів та в подальшому не посилався на такі обставини при розгляді справи - ані факт орендних правовідносин за зазначеним договором, ані дійсність цього договору, ані строк, на який його було укладено, та пов`язані з цим юридичні наслідки - по суті суд першої інстанції, вийшовши за межі позиції відповідача та наданих відповідачем обґрунтувань замість відповідача вигадав та припустив підставу в обґрунтування правомірності рішень відповідача, грубо порушивши засади рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом (ст. 8 КАС України) та змагальності сторін (ст. 9 КАС України), виявивши таким підходом упередженість до позивача;
- суд першої інстанції, поклав наслідки неналежно (неповно) проведеної перевірки на позивача.
Не погоджуючись з даним рішенням суду в частині задоволених позовних вимог, Головне управління ДПС у Миколаївській області також подало апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, у зв`язку з чим просить його скасувати та ухвалити нову постанову, якою у задоволення позову відмовити.
- суд першої інстанції не врахував, що фізична особа - підприємець у разі нарахування (виплати) доходів на користь інших фізичних осіб - підприємців зобов`язана виконати функцію податкового агента в частині відображення таких доходів у Розрахунку під ознакою 157.
Обставини справи.
Суд першої інстанції встановив, що у лютому-березні 2025 року ГУ ДПС у Миколаївській області провело документальну позапланову невиїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податкiв i зборiв, виконання вимог валютного та іншого законодавства, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками за період з 01.01.2018 до 03.06.2019, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2011 до 03.06.2019, як фiзичної особи-підприємця. Результати даної перевірки оформлені актом від 13.03.2025 № 3363/14-29-24-05/ НОМЕР_1 (далі - акт перевірки).
У висновку акту перевірки вказано на такі порушення:
1) ст. 16 п. 16.1. пп. 16.1.5., пп. 16.1.12., ст. 44 п. 44.1., п. 44.3., ст. 85 п. 85.2., ст. 176 п. 176.1. пп. "а", ст. 177 п. 177.10., ст. 296 п. 296.1. Податкового кодексу України (далі - ПК України), п. 1 Порядку ведення Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи-підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України 16.09.2013 № 481, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01.10.2013 № 1686/24218, а саме: книга обліку доходів та витрат за період з 01.01.2018 до 03.06.2019 відсутня (не надана до перевірки), відсутні первинні документи, які підтверджують понесені витрати за період 2018 - 2019 років в загальній сумі 2 242 777,90 грн., в тому числі за періодами: 2018 рік - 1 987 023,79 грн., 2019 рік - 255 754,11 грн., виписки з розрахункових рахунків про рух коштів, документи, на підставі яких включалась вартість виконаних робіт, наданих послуг;
2) ст. 177 п. 177.2., п. 177.3. пп. 177.3.1., п. 177.4. пп. 177.4.5., пп. 177.4.5. ПК України, а саме занижено податок на доходи фізичних осіб від здійснення господарської діяльності на суму 400 939,35 грн., в тому числі по періодам: 2018 рік - 355 895,11 грн., 2019 рік - 45 044,24 грн.;
3) ст. 6 ч. 2 п. 2 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", а саме до перевірки книга обліку доходів та витрат не надана (відсутня);
4) ст. 6 ч. 2 п. 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" щодо неподання звіту про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2014 рік ФОП ОСОБА_1 , який обрав спрощену систему оподаткування за період з 01.01.2014 до 31.12.2014;
5) ст. 6 ч. 1 п. 1, ст. 7 ч. 1 п. 2, ст. 9 ч. 8 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" щодо заниження єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що підлягає сплаті до бюджету за 2018 рік на 137 602,08 грн., за 2019 рік на 51 584,88 грн.;
6) ст. 181 п. 181.1., ст. 183 п. 183.10., ст. 187, ст. 188 ПК України щодо не реєстрації платником податку на додану вартість з 01.01.2019 до 03.06.2019, в результаті чого встановлено заниження суми податку на додану вартість, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету за період з 01.01.2019 до 03.06.2019 на загальну суму 53 004,62 грн.;
7) п. 161 підрозділу 10 розділу XX ПК України щодо заниження військового збору від здійснення господарської діяльності, що підлягає сплаті до бюджету в загальній сумі 33 411,62 грн., в тому числі по періодам: за 2018 рік в сумі 29 657,93 грн., за 2019 рік в сумі 3 753,69 грн.;
8) ст. 9 ч. 8 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", а саме сума нарахованого єдиного внеску за І квартал 2018 р. в розмірі 229,70 грн. по граничному строку сплати 19.04.2018 р. сплачена несвоєчасно, за II квартал 2018 р. в розмірі 574,88 грн. по граничному строку сплати 19.07.2018 сплачена несвоєчасно, за IV квартал 2018 року в розмірі 2 333,24 грн. по граничному строку сплати 21.01.2019 сплачена несвоєчасно.
Не погодившись із висновками перевірки, 07.04.2025 ОСОБА_1 подав заперечення на акт перевірки, які відповіддю ГУ ДПС у Миколаївській області від 21.04.2025 були розглянуті і за наслідками їх розгляду відповідач змінив висновки акту перевірки, виклавши їх у такій редакції:
1) перевіркою дотримання вимог ст. 16 п. 16.1. пп. 16.1.12. та ст. 44 п. 44.3., ст. 176 п. 176.1. пп. "б" ПК України щодо забезпечення зберігання первинних документів, звітності, інших документів, пов`язаних із обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством, а також документів, пов`язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, первинні документи, які підтверджують отримані доходи за період 2018 - 2019 років в загальній сумі 2 262 913,69 грн., в тому числі по періодам: 2018 рік- 1 997 890,57 грн., 2019 рік - 265 023,12 грн., надано частково, а саме надані виписки з розрахункових рахунків про рух коштів, документи на підставі яких включалась вартість виконаних робіт, наданих послуг;
2) відсутні первинні документи, які підтверджують понесені витрати за період 2018 - 2019 років в загальній сумі 2 242 777,90 грн., в тому числі по періодам: 2018 рік- 1 987 023,79 грн., 2019 рік - 255 754,11 грн. Книга обліку доходів та витрат ф.10 відсутня, чим порушено ст. 16 п. 16.1. пп. 16.1.5., пп. 16.1.12., ст. 44 п. 44.1., п. 44.3., ст. 85 п. 85.2., ст. 176 п. 176.1. пп. "а", ст. 177 п. 177.10., ст. 296 п. 296.1. ПК України;
3) ст. 177 п. 177.2., п. 177.3. пп. 177.3.1., п. 177.4. пп. 177.4.5. ПК України, а саме занижено податок на доходи фізичних осіб від здійснення господарської діяльності на суму 330 825,73 грн., в тому числі по періодам: 2018 рік - 307 882,63 грн., 2019 рік - 22 943,10 грн.;
4) ст. 6 ч. 2 п. 2 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", а саме до перевірки книга обліку доходів та витрат не надана (відсутня);
5) ст. 6 ч. 2 п. 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" щодо не подання звіту про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2014 рік ФОП ОСОБА_1 , який обрав спрощену систему оподаткування за період з 01.01.2014 до 31.12.2014;
6) ст. 6 ч. 2 п. 1, ст. 7 ч. 1 п. 2, ст. 9 ч. 8 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" щодо заниження єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що підлягає сплаті до бюджету за 2018 рік на 137 602,08 грн., за 2019 рік на 24 572,39 грн.;
7) п. 161 підрозділу 10 розділу XX ПК України щодо заниження військового збору від здійснення господарської діяльності, що підлягає сплаті до бюджету в загальній сумі 27 405,81 грн., в тому числі по періодам: за 2018 рік в сумі 25 493,89 грн., за 2019 рік в сумі 1 911,92 грн.;
8) ст. 9 ч. 8 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", а саме сума нарахованого єдиного внеску за І квартал 2018 р. в розмірі 229,70 грн. по граничному строку сплати 19.04.2018 сплачена несвоєчасно, за II квартал 2018 р. в розмірі 574,88 грн. по граничному строку сплати 19.07.2018сплачено несвоєчасно, за IV квартал 2018 р. в розмірі 2 333,24 грн. по граничному строку сплати 21.01.2019 сплачена несвоєчасно;
9) ст. 51 п. 51.1., ст. 176 п. 176.2. пп. "б" ПК України та п. 3.2 Порядку заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 13.01.2015 № 4, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30.01.2015 за № 111/26556, а саме: ОСОБА_1 не надав податкові розрахунки сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску на виплату доходів ФОП ОСОБА_2 за надання маркетингових послуг з вивчення, дослідження та аналізу споживчого попиту, а також комерційне позиціонування продукції та груп товару визначених замовником в країнах СНД і надання послуг з адміністрування приміщення за адресою м. Миколаїв, вул. Нікольська, 25-А за І, II, III, IV квартали 2018 року та І, II квартали 2019 року.
На підставі акту перевірки, ГУ ДПС у Миколаївській області прийняло:
1) податкове повідомлення-рішення від 25.04.2025 № 6429/14292405, яким позивачу збільшена сума грошового зобов`язання за платежем податок на доходи фізичних осіб в сумі 413 532,16 грн., в т.ч. за податковим зобов`язанням 330 825,73 грн., за штрафними санкціями 82 706,43 грн.;
2) податкове повідомлення-рішення від 25.04.2025№ 6432/14292405, яким позивачу збільшена сума грошового зобов`язання за платежем військовий збір на 34 257,26 грн., в т.ч. за податковими зобов`язаннями 27 405,81 грн., за штрафними санкціями 6 851,45 грн.;
3) податкове повідомлення-рішення від 25.04.2025 № 6426/14292405, яким до позивача застосовані штрафні (фінансові) санкції в сумі 1 020 грн. з податку на доходи фізичних осіб;
4) рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним податковим органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 25.04.2025 № 6441/14292405, яким до позивача застосовані штрафні санкції в розмірі 81 087,24 грн.;
5) рішення про застосування штрафних санкцій за неналежне ведення бухгалтерської документації, на підставі якої нараховується єдиний внесок від 25.04.2025 № 6442/14292405, яким до позивача застосовані штрафні санкції в розмірі 136 грн.;
6) вимога про сплату боргу (недоїмки) від 25.04.2025 № Ф-6440, якою вимагається сплатити недоїмку в сумі 162 174,47 грн. з єдиного соціального внеску.
Податкове повідомлення-рішення від 25.04.2025 № 6429/14292405, податкове повідомлення-рішення від 25.04.2025 № 6432/14292405, рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним податковим органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 25.04.2025 № 6441/14292405, рішення про застосування штрафних санкцій за неналежне ведення бухгалтерської документації, на підставі якої нараховується єдиний внесок від 25.04.2025 р. № 6442/14292405 та вимога про сплату боргу (недоїмки) від 25.04.2025 № Ф-6440, були прийняті відповідачем на одній підставі.
Зі слів позивача, 29.04.2016 він придбав у власність нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , яке в наступному передав в оренду ПАТ "Миколаївгаз" на підставі договору від 23.01.2017 № 19АМк6809-17.
Як стверджує позивач, копія зазначеного договору у нього та ПАТ "Миколаївгаз" не зберіглась, однак на його існування та виконання сторонами вказують банківські виписки за перерахування орендної плати та сплату комунальних платежів.
01.10.2017 між ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 було укладено договір № 2 на надання послуг, згідно з п. 1.2. якого ФОП ОСОБА_2 повинна була надавати позивачу послуги з комплексного управління та обслуговування вищезазначеного нежитлового приміщення, а саме: забезпечити заповнення приміщення орендарями, контролювати виконання ними договорів оренди, адмініструвати договори надання комунальних послуг, вирішення технічних питань, які виникають у зв`язку з експлуатацією приміщення, забезпечення дотримання санітарних норм, прибирання прилеглої території, забезпечення чистоти фасаду будівлі, здійснення поточного ремонту.
Послуги вважаються наданими після підписання позивачем акту приймання-передачі послуг, який складається за результатами виконаних робіт, не рідше одного разу на місяць (п. 1.3. договору). Ціна договору розраховується як сума актів прийому-передачі, підписаних сторонами (п. 3.1. договору).
Як встановлено під час розгляду справи, що за оренду приміщення від ПАТ "Миколаївгаз" ОСОБА_1 отримав в 2018 році 525 000 грн. і в 2019 році 210 500 грн., а також надходження за компенсацію комунальних платежів в сумі 164 004,40 грн. у 2018 році та 63 522,93 грн. у 2019 році
Відповідно до банківських виписок, наданих позивачем до своїх заперечень на акт перевірки, основна сума витрат позивача пов`язана з перерахуванням коштів ФОП ОСОБА_2 за договором № 2 на надання послуг, а саме сума виплат за 2018 рік склала 497 500, грн., в т.ч. за прибирання території - 412 000 грн., за адміністрування договорів - 60 000 грн., за вивіз сміття 17 000 грн., за чищення кондиціонерів 3 500 грн., за чищення фасаду будівлі - 5 000 грн., за 2019 рік - 124 000 грн., в т.ч. за прибирання території - 104 000 грн., за адміністрування договорів - 15 000 грн., за вивіз сміття - 5 000 грн.
До своїх заперечень і до суду ОСОБА_1 договір оренди з ПАТ "Миколаївгаз" не подав, пославшись на те, що з початком війни переїхав до м. Одеси та втратив свій екземпляр договору, а копія договору у ПАТ "Миколаївгаз" не зберіглась за строком.
Вказані обставини сторонами не заперечуються, а отже є встановленими.
Джерела права й акти їх застосування та оцінка суду.
За змістом частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ст. 44 п. 44.1., п. 44.3. пп. 44.3.1. - 44.3.4., п. 44.5, п. 44.6. ПК України (тут і далі в редакції на час виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Платники податків зобов`язані забезпечити зберігання документів, визначених пунктом 44.1 цієї статті, а також документів, пов`язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом не менш як 1095 днів (2555 днів - для документів та інформації, необхідної для здійснення податкового контролю за трансфертним ціноутворенням відповідно до статті 39 цього Кодексу) з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а в разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.
У разі втрати, пошкодження або дострокового знищення документів, зазначених в пунктах 44.1 і 44.3 цієї статті, платник податків зобов`язаний у п`ятиденний строк з дня такої події письмово повідомити контролюючий орган за місцем обліку в порядку, встановленому цим Кодексом для подання податкової звітності, та контролюючий орган, яким було здійснено митне оформлення відповідної митної декларації.
Платник податків зобов`язаний відновити втрачені документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження повідомлення до контролюючого органу.
У разі неможливості проведення перевірки платника податків у випадках, передбачених цим підпунктом, терміни проведення таких перевірок переносяться до дати відновлення та надання документів до перевірки в межах визначених цим підпунктом строків.
У разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.
Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.
Переглядаючи рішення суду першої інстанції, вирішуючи питання щодо правильності застосування судом норм чинного законодавства, а також щодо обґрунтованості поданої апеляційної скарги, колегія суддів виходить з такого.
По суті визначення всіх податкових зобов`язань претензії податкового органу ґрунтуються на тому, що ОСОБА_1 (в період здійснення ним підприємницької діяльності як фізичною особою-підприємцем) не правильно визначено загальний річний оподатковуваний дохід за 2018-2019 роки який в свою чергу став базою для нарахування податку на доходи фізичних осіб, єдиного соціального внеску, військового збору.
Отже, податкове повідомлення-рішення від 25.04.2025 № 6429/14292405, податкове повідомлення-рішення від 25.04.2025 № 6432/14292405, рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним податковим органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 25.04.2025 № 6441/14292405, рішення про застосування штрафних санкцій за неналежне ведення бухгалтерської документації, на підставі якої нараховується єдиний внесок від 25.04.2025 р. № 6442/14292405 та вимога про сплату боргу (недоїмки) від 25.04.2025 № Ф-6440, були прийняті відповідачем на одній підставі.
Як зазначено у позовній заяві та підтверджено представником позивача під час апеляційного розгляду, Волосюк С.В., 29.04.2016 придбав у власність нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , яке в наступному передав в оренду ПАТ "Миколаївгаз" на підставі договору від 23.01.2017 № 19АМк6809-17.
Позивач зазначає, що копія вказаного договору у нього та ПАТ "Миколаївгаз" не зберіглась, однак на його існування та виконання сторонами вказують банківські виписки за перерахування орендної плати та сплату комунальних платежів.
Розглядаючи спір по суті суд першої інстанції ґрунтовно зазначив, що хоча договір оренди, укладений між ОСОБА_1 і ПАТ "Миколаївгаз" не є первинним документом, але він охоплюється визначенням "інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством", про які йдеться у наведеній ст. 44 п. 44.1. ПК України.
При цьому, у разі втрати таких документів, ПК України встановлює чіткий алгоритм дій для платника податків, який зобов`язаний повідомити про це контролюючий орган та вчинити дії, спрямовані на відновлення документів, внаслідок чого для нього, в силу ПК України, настають позитивні наслідки, у виді обов`язку контролюючого органу врахувати відновлені документи, і в протилежному випадку негативні наслідки у виді презумпції їх відсутності.
Матеріалами справи підтверджено та не заперечується сторонами, що позивач до ГУ ДПС у Миколаївській області із повідомленням про втрату договору оренди, як документа, на підставі якого ним визначались доходи в період охоплений перевіркою, не звертався.
Щодо виплат на користь ФОП ОСОБА_2 суд першої інстанції вважав слушними аргументи відповідача про те, що відповідно до відомостей, які є у користуванні органів ДПС, ФОП ОСОБА_2 знаходиться на податковому обліку в ГУ ДПС в Одеській області і згідно з декларацією платника єдиного податку 3 групи за період 2018 - 2019 років задекларувала доходи від здійснення підприємницької діяльності за КВЕД 52.29 Інша допоміжна діяльність у сфері транспорту, наймані працівники у ФОП ОСОБА_2 за перевіряємий період відсутні.
Суд першої інстанції врахував і те, що згідно реквізитів ФОП ОСОБА_2 , наведених в договорі № 2 на надання послуг від 01.10.2017 та в актах приймання-передачі виконаних робіт, місцем проживання цієї особи вказано АДРЕСА_2 .
Колегія суддів констатує, що з обсягу встановлених судом першої інстанції обставин випливає, що жодних пояснень, яким чином ФОП ОСОБА_2 на протязі 1,5 років, на постійній основі, надавала систематичні щомісячні послуги позивачу у м. Миколаєві у виді прибирання території, адміністрування договорів, вивозу сміття, чищення кондиціонерів і фасаду будівлі, тощо, які об`єктивно потребували її знаходження в м. Миколаєві, позовна заява не містить.
У свою чергу ОСОБА_1 не надав належних та допустимих доказів, які б спростовували такі висновки суду першої інстанції.
Колегія суддів акцентує, що обставини справи мають бути встановлені належним чином з урахуванням документів та наданих сторонами доказів, оцінених у їх сукупності.
Відповідно до частини другої статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про те, що документи, на підставі яких платник податків доводить реальність господарської операції, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
У контексті наведеного апеляційний суд також зазначає, що обов`язок відповідача щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення не звільняє позивача від доказування підстав позову, що відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 25.06.2020 по справі № 520/2261/19.
Обставини, на які посилається відповідач, мають значення для розгляду справи та відповідно до частини другої статті 73 КАС України входять до предмета доказування, оскільки від їх встановлення залежить висновок щодо реальності господарських операцій. У разі якщо документи, надані позивачем, були складені без фактичного виконання господарських операцій, такі документи не відповідають вимогам частини другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і не можуть бути доказами у адміністративній справі.
Усталеною є практика Верховного Суду, яка, якщо її систематизувати, полягає в тому, що визначальним для вирішення спорів про наявність податкових наслідків за результатами вчинення господарських операцій є дослідження сукупності обставин та первинних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність господарських операцій. Ні податкова інформація щодо контрагентів по ланцюгу постачання, ні помилки в оформленні первинних документів самі по собі не є самостійними підставами для висновку про нереальність господарських операцій. Водночас, у сукупності з іншими обставинами справи наявність або відсутність таких документів чи обставин можуть свідчити на спростування або підтвердження позиції контролюючого органу.
З урахуванням вищенаведених положень законодавства, правові наслідки у вигляді відповідальності за своєчасність, достовірність та повноту нарахування та сплати податків виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій та їх документального підтвердження сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності та належним чином складеної податкової накладної; ділової мети, розумних економічних причин для здійснення операції й подальшого використання придбаного товару (робіт, послуг) у межах господарської діяльності платника.
Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.
Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені для оформлення такої операції, не відповідають дійсності і не можуть бути підставою податкового обліку. Це відповідає і вимогам статті 75 КАС щодо достовірності доказів.
В канві наведеного, колегія суддів зауважує, що фактичне здійснення господарських операцій в межах відповідної угоди повинне розглядатися судами як самостійний предмет дослідження. При оцінці податкових наслідків господарських операцій адміністративний суд не повинен обмежуватися встановленням лише формальних умов застосування платником податкових норм шляхом подання первинних документів, що за формою та змістом відповідають законодавчим вимогам, а з урахуванням доводів податкового органу має дослідити фактичні правовідносини учасників господарських операцій, перевірити дійсний рух активів у процесі виконання операцій та встановити зв`язок складених первинних документів з реальними фактами господарської діяльності. Податкова вигода може бути визнана необґрунтованою, зокрема, у випадках, якщо для цілей оподаткування операції обліковані не у відповідності з їх дійсним економічним змістом або враховані операції, що не обумовлені розумними економічними або іншими причинами (цілями ділового характеру) (див. постанову Верховного Суду від 25 серпня 2026 року у справі № 300/8666/23).
З урахуванням викладеного колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, про те, що податковий орган ґрунтовно не врахував витрати ОСОБА_1 , пов`язані із виплатами за договором № 2 на надання послуг, укладеним ним із ФОП ОСОБА_2 ..
Як встановлено під час розгляду справи та підтверджено матеріалами справи, що 01.02.2018 ОСОБА_1 уклав контракт на надання послуг № 0102/UKR з ТОВ "Владпродімпорт" (республіка Білорусь), за яким надавав маркетингові послуги у виді щоквартального вивчення, дослідження та аналізу споживчого попиту, а також комерційного позиціонування продукції і груп товарів, визначених ТОВ "Владпродімпорт" у країнах СНД (п. 1.1. контракту); загальна вартість контракту складає 75 000 доларів США (п. 2.4. контракту).
01.03.2018 ОСОБА_1 уклав з ФОП ОСОБА_2 договір на надання послуг № 3, згідно умов якого, ФОП ОСОБА_2 надавала позивачу маркетингові послуги у виді вивчення, дослідження та аналізу споживчого попиту, а також комерційного позиціонування продукції і груп товарів, визначених позивачем у країнах СНД.
Предмет договору між позивачем і ФОП ОСОБА_2 дослівно відтворює предмет контракту між ОСОБА_1 і ТОВ "Владпродімпорт".
Надходження від нерезидента (ТОВ "Владпродімпорт") за маркетингові послуги у 2018 році склали 1 308 386,55 грн., сума витрат ОСОБА_1 за договором на надання послуг № 3 від 01.03.2018 з ФОП ОСОБА_2 за надання маркетингових послуг у тому ж році склала 1 346 641 грн., тобто позивач на оплату маркетингових послуг ФОП ОСОБА_2 сплатив більше на 38 254,45 грн., ніж отримав сам за ті ж самі послуги від ТОВ "Владпродімпорт".
Вирішуючи спірне питання суд першої інстанції виходив із того, що у спірних правовідносинах має місце ситуація, коли позивач сам виступає виконавцем маркетингових послуг за зовнішньоекономічним контрактом і через місяць після його укладення, укладає договір з ФОП ОСОБА_2 , за яким в повному обсязі передоручає виконання всього обсягу маркетингових послуг цій стороні. Хоча цивільне і податкове законодавство не містять заборон на укладення такого характеру правочинів, але в даному спорі це виглядає економічно невиправданим та недоцільним, адже, якщо позивач мав на меті самостійно виконати контракт з ТОВ "Владпродімпорт", то відсутні пояснення будь-яких причин, чому він в повному обсязі перекладає його виконання на іншу сторону, а якщо позивач планував залучення для його виконання іншої особи, то втрачається сенс такого правочину, так як позивач сплатив ФОП ОСОБА_2 значно більше ніж отримав від ТОВ "Владпродімпорт".
В цьому контексті цілком доречним є аналіз ГУ ДПС у Миколаївській області даної господарської операції позивача через такі категорії, як мета господарської діяльності у виді отримання прибутку, доцільність та вплив на фінансовий результат діяльності позивача.
Додатково суд враховує і ту обставину, що за договором № 2 на надання послуг від 01.10.2017 ФОП ОСОБА_2 надавала позивачу послуги у виді комплексного управління та обслуговування нежитлового приміщення (прибирання території, адміністрування договорів, вивіз сміття, чищення кондиціонерів і фасаду будівлі, тощо), а за договором на надання послуг № 3 від 01.03.2018 та ж особа надавала позивачу маркетингові послуги, при цьому, основним видом господарської діяльності ФОП ОСОБА_2 є допоміжна діяльність у сфері транспорту.
Надання таких різних за своєю суттю послуг однією особою потребує зовсім різного спрямування господарської діяльності, різних матеріально-технічних передумов, персоналу, досвіду, тоді як звичайною господарською практикою є спеціалізація суб`єкта господарювання на одному чи декількох споріднених видах діяльності.
В аспекті оцінки аргументів сторін в апеляційному провадженні апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції, що відповідач правильно не врахував витрати позивача за вищенаведеними договорами з ФОП ОСОБА_2 , що призвело до неправильного визначення загального річного оподатковуваного доходу в 2018 - 2019 роках, який, в свою чергу, є базою для нарахування податку на доходи фізичних осіб, єдиного соціального внеску і військового збору.
Додатково колегія суддів зазначає, що підпунктом 14.1.108 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що маркетингові послуги (маркетинг) - послуги, що забезпечують функціонування діяльності платника податків у сфері вивчання ринку, стимулювання збуту продукції (робіт, послуг), політики цін, організації та управлінні руху продукції (робіт, послуг) до споживача та післяпродажного обслуговування споживача в межах господарської діяльності такого платника податків. До маркетингових послуг належать, у тому числі: послуги з розміщення продукції платника податку в місцях продажу, послуги з вивчення, дослідження та аналізу споживчого попиту, внесення продукції (робіт, послуг) платника податку до інформаційних баз продажу, послуги зі збору та розповсюдження інформації про продукцію (роботи, послуги).
Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції (див. пункти 17-19 постанови Верховного Суду 24.04.2018 у справі № 821/1344/17).
Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення операцій з проведення маркетингових послуг, враховуючи специфіку таких послуг та договорів, що їх регламентують, позивач повинен мати відповідні належно оформлені первинні документи, зокрема і ті, які посвідчують мету, об`єктивну необхідність, економічну доцільність отримання відповідних послуг, а також можливість проведення таких операцій контрагентами з урахуванням необхідного часу, місця, матеріальних ресурсів необхідних для надання таких послуг.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 23.10.2020 у справі № 815/2126/15, «маркетингові послуги, як і послуги з консультування, мерчандайзинга (просування товарів), інформаційні послуги належать до безтоварних операцій і за своєю суттю є витратами на збут. Для формування витрат за операціями з отримання таких послуг необхідною умовою, яка надає таке право суб`єкту господарювання є доведення безпосереднього зв`язку таких операцій з господарською діяльністю платника податків та підтвердження їх (операцій) належними первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, які б засвідчували факт здійснення господарської операції.
Підтвердженням зв`язку витрат, зокрема, на маркетингові послуги з господарською діяльністю суб`єкта господарювання можуть бути наказ по підприємству про необхідність отримання таких послуг, час проведення, територію, межі тощо, договір на отримання послуг, із зазначенням виду послуг, мету їх проведення тощо. У підтвердження фактичного отримання послуг можуть бути надані акт приймання-передачі послуг або інший документ, що підтверджує фактичне надання таких послуг, звіт про надання консультацій, у якому мають бути викладені результати і надані рекомендації замовнику. Розділ акта приймання-передачі послуг, у якому викладено суть господарської операції, має за змістом відповідати даним договору на надання послуг і даним звіту. Крім того, в актах виконаних робіт має бути конкретний перелік наданих послуг, місце і дата їх надання, а також зазначено, у чому виражено їх результат» (див. пункти 20-22 постанови).
Однак, позивачем не підтверджено обґрунтування економічної та ділової доцільності придбання маркетингових послуг, обґрунтування їх вартості, та підтвердження використання отриманих послуг у безпосередній господарській діяльності.
Оцінюючи надані позивачем докази у сукупності, колегія суддів зазначає, що такі первинні документи є узагальнюючими документами, на підставі яких позивачем здійснювались витрати на користь вказаних вище контрагентів.
В ході судового розгляду, обґрунтовуючи реальність отримання вищевказаних маркетингових послуг позивач зазначив, що чистий дохід від зазначеної посередницької операції склав 10 745,55 грн.
Проте, апеляційний суд зауважує, що позивачем в ході судового розгляду не долучено до матеріалів справи прямих доказів причинно-наслідкового зв`язку між наданими контрагентами позивача послугами та відповідними показниками діяльності позивача, які б свідчили про реальний економічний ефект таких послуг.
Поряд з цим, апеляційний суд враховує, що позивачем не надано доказів належної кваліфікації контрагентів у сфері надання маркетингових послуг, а також залучення підрядників контрагентів з відповідною кваліфікацією.
Вказане, на переконання колегії суддів, додатково свідчить про правильність висновків суду першої інстанції.
Підсумовуючи викладене апеляційний суд зазначає, що надані позивачем первинні документи щодо маркетингових послуг не відповідають критеріям достовірності та достатності, встановленим ст. ст. 75-76 КАС України, та не дають суду можливість встановити фактичний результат таких послуг, наявність ділової мети, а також вплив діяльності контрагентів на показники діяльності позивача в цілому.
Щодо податкового повідомлення-рішення від 25.04.2025 № 6426/14292405, яким до позивача застосовані штрафні санкції в сумі 1 020 грн.
Як встановлено під час розгляду справи, що вказане податкове повідомлення-рішення прийнято ГУ ДПС у Миколаївській області на підставі висновку про необхідність подання ОСОБА_1 податкового розрахунку сум доходу (ф. 1ДФ), у зв`язку з виплатою доходу на користь ФОП ОСОБА_2 .
Відповідно до ст. 14 п. 14.1. пп. 14.1.180. ПК України, податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов`язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу.
Згідно із ст. 18 ПК України, податковим агентом визнається особа, на яку цим Кодексом покладається обов`язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків. Податкові агенти прирівнюються до платників податку і мають права та виконують обов`язки, встановлені цим Кодексом для платників податків.
Статтею 176 п. 176.2. ПК України передбачено, що особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, зобов`язані:
а) своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок;
б) подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до контролюючого органу за місцем свого розташування. Такий розрахунок подається лише у разі нарахування сум зазначених доходів платнику податку податковим агентом протягом звітного періоду. Запровадження інших форм звітності з зазначених питань не допускається.
Під час нарахування (виплати) фізичній особі - підприємцю доходу від здійснення нею підприємницької діяльності, суб`єкт господарювання та/або самозайнята особа, які нараховують (виплачують) такий дохід, не утримують податок на доходи у джерела виплати, якщо фізичною особою - підприємцем, яка отримує такий дохід, надано копію документу, що підтверджує її державну реєстрацію відповідно до закону як суб`єкта підприємницької діяльності. Це правило не застосовується в разі нарахування (виплати) доходу за виконання певної роботи та/або надання послуги згідно з цивільно-правовим договором, коли буде встановлено, що відносини за таким договором фактично є трудовими, а сторони договору можуть бути прирівняні до працівника чи роботодавця відповідно до підпунктів 14.1.195 та 14.1.222 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу (ст. 177 п. 177.8. ПК України).
Пунктом 51.1. статті 51 ПК України передбачено, що платники податків, в тому числі податкові агенти, зобов`язані подавати контролюючим органам у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу, податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків.
Подання звітності податковими агентами передбачено Порядком заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку затвердженого наказом Міністерства фінансів України 13.01.2015 № 4 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30 січня 2015 р. за № 111/26556 (далі - Порядок № 4).
Згідно з п. 1.3. Порядку № 4 його дія цього поширюється на податкових агентів, а саме: юридичних осіб (їх філії, відділення, інші відокремлені підрозділи), самозайнятих осіб, представництва нерезидентів - юридичних осіб, інвесторів (операторів) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) нараховують (виплачують, надають) доходи фізичній особі та/або зобов`язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, а також військовий збір, передбачений пунктом 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Кодексу.
Наведене дає підстави для висновку, що фізична особа-підприємець подає податковий розрахунок тільки тоді, коли вона має статус податкового агента, а це може мати місце тільки тоді, коли у фізичної особи-підприємця є наймані працівники або відбувається сплата доходу фізичній особі, оскільки вона не нараховує та не виплачує заробітну плату чи оподатковуваний дохід, як це відбувається у випадку виплати звичайній фізичній особі, а тому фізична особа-підприємець, виплачуючи дохід іншій фізичній особі-підприємцю, не є його податковим агентом і до нього не може бути застосована відповідальність за неподання звіту ф. 1ДФ.
З урахуванням наведеного, податкове повідомлення-рішення від 25.04.2025 № 6426/14292405 підлягає скасуванню, що правильно встановлено судом першої інстанції.
Тотожній підхід був застосований Верховним Судом під час розгляду справи
№ 460/2790/18 - 05.06.2024
Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В ході розгляду справи позивач частково довів суду ті обставини, на які він посилався в обґрунтування заявлених вимог, а відповідач не надав суду належні докази на підтвердження своїх заперечень проти позову.
Доводи апеляційної скарги.
Доводи апеляційних скарг встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. В апеляційній скарзі апелянт, як на підставу для задоволення поданої скарги, посилається лише на висновки оскаржуваного рішення. Водночас, як вже зазначалось вище такі висновки спростовуються матеріалами справи та судом усім наведеним висновкам надано оцінку.
Апеляційний суд враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (див. п. п. 29 - 30 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), заява № 18390/91, від 09.12.1994.
При цьому, право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх ( див. пункт 30 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), заява № 49684/99, від 27.09.2001)
Таким чином, на підставі встановлених в ході судового розгляду обставин, суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є частково обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін відповідно до приписів статті 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 308, 309, 315, 321, 322, 325 КАС України, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційні скарги ОСОБА_1 , Головного управління ДПС у Миколаївській області залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 02 червня 2026 року у справі № 400/5084/25 - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Дата складення та підписання повного тексту судового рішення - 30 вересня 2026 року.
Суддя-доповідач О.І. Шляхтицький
Судді А.Г. Федусик Г.В. Семенюк