ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 620/3803/26 Суддя першої інстанції: Марія ДУБІНА
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 вересня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача - Кравченка Є.Д.,
суддів: Осіпової О.О., Златіна С.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 травня 2026 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,
В С Т А Н О В И В :
ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, у якому просив суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - ГУ ПФУ в м. Києві) щодо обмеження максимальним розміром його пенсії під час її перерахунку та виплати з 01.01.2018, з 01.04.2019, з 01.12.2019, з 01.02.2020, з 01.12.2020, з 01.02.2021, з 01.12.2021, з 01.02.2022, з 01.02.2023, з 01.01.2024, з 01.03.2024, 01.03.2025, з 01.01.2026 та з 01.03.2026;
- зобов`язати ГУ ПФУ в м. Києві здійснити йому перерахунок та виплату пенсії з 01.01.2018, з 01.04.2019, з 01.12.2019, з 01.02.2020, з 01.12.2020, з 01.02.2021, з 01.12.2021, з 01.02.2022, з 01.02.2023, з 01.01.2024, з 01.03.2024, 01.03.2025, з 01.01.2026 та з 01.03.2026 без обмеження її максимальним розміром, з урахуванням раніше виплачених сум.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що територіальний орган Пенсійного фонду України всупереч приписам Конституції України, Закону України від 09.04.1992 №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон №2262-ХІІ), а також рішенню Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, перерахувавши йому пенсію на виконання судового рішення від 17.07.2025 у справі № 320/11171/25, з 01.01.2018, з 01.04.2019, з 01.12.2019, з 01.02.2020, з 01.12.2020, з 01.02.2021, з 01.12.2021, з 01.02.2022, з 01.02.2023, з 01.01.2024, з 01.03.2024, 01.03.2025, з 01.01.2026 та з 01.03.2026 обмежило її розмір максимальним розміром, що не перевищує десяти прожиткових мінімумів, що порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п`ятою статті 17 Конституції України.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14 травня 2026 року позов задоволено.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо обмеження максимальним розміром ОСОБА_1 пенсії під час її перерахунку та виплати з 01.01.2018, з 01.04.2019, з 01.12.2019, з 01.02.2020, з 01.12.2020, з 01.02.2021, з 01.12.2021, з 01.02.2022, з 01.02.2023, з 01.01.2024, з 01.03.2024, 01.03.2025, з 01.01.2026 та з 01.03.2026.
Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії з 01.01.2018, з 01.04.2019, з 01.12.2019, з 01.02.2020, з 01.12.2020, з 01.02.2021, з 01.12.2021, з 01.02.2022, з 01.02.2023, з 01.01.2024, з 01.03.2024, 01.03.2025, з 01.01.2026 та з 01.03.2026 без обмеження її максимальним розміром, з урахуванням раніше виплачених сум.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати вказане судове рішення та прийняте нове, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
В обґрунтування своїх вимог апелянт щодо права позивача на проведення перерахунку зазначив, що у зв`язку зі скасуванням пунктів 1,2 постанови № 103 неможливо здійснити жодні перерахунки, в тому числі з урахуванням додаткових видів грошового забезпечення. Щодо виплати пенсії без обмеження максимального розміру пенсії апелянт зазначив, що Законом України «Про внесення змін до деяких законів України» від 06.12.2016 № 1774-VІІІ встановлено обмеження щодо максимального розміру пенсії до 31.12.2017. Тобто, Рішення Конституційного Суду не скасовує обмеження виплати пенсій на 2017 рік, а тому дії органів Пенсійного фонду є правомірними.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.
Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив, що не перешкоджає її розгляду по суті.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 серпня 2026 року справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження. Також судом продовжено строк розгляду справи на більш розумний термін.
Згідно з частиною першою статті 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду вважає, що апеляційна скарга ГУ ПФ України в м. Києві не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в м Києві та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону №2262-ХІІ у розмірі 67 % відповідних сум грошового забезпечення.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 17.07.2025 у справі № 320/11171/25, яке набрало законної сили, було зобов`язано ГУ ПФУ в м. Києві перерахувати та виплатити пенсію ОСОБА_1 з 01.01.2018, з 01.04.2019, з 01.02.2020, з 01.02.2021, з 01.02.2022 та з 01.02.2023 на підставі довідок від 04.11.2024 № 2/6-3263, № 2/6-3264 та від 15.10.2024 № 2/6-3226, № 2/6-3227, № 2/6- 3228, № 2/6-3229, про розмір грошового забезпечення встановленого станом на 01.03.2018, на 05.03.2019, 01.01.2020, на 01.01.2021, на 01.01.2022 та на 01.01.2023 відповідно, з урахуванням раніше виплачених сум.
На виконання зазначеного рішення суду, ГУ ПФУ в м. Києві здійснило відповідні перерахунки пенсії позивача з 01.01.2018, з 01.04.2019, з 01.12.2019, з 01.02.2020, з 01.12.2020, з 01.02.2021, з 01.12.2021, з 01.02.2022, з 01.02.2023, проте застосувало до розміру пенсії позивача обмеження максимальним розміром, що не перевищує десяти прожиткових мінімумів, що підтверджується відповідними протоколами про перерахунки пенсії, які наявні в матеріалах справи.
Також судом встановлено згідно із наявними у справі протоколами про перерахунки пенсії позивача, що з 01.01.2024, з 01.03.2024, 01.03.2025, з 01.01.2026 та з 01.03.2026 відповідач також застосовує до розміру пенсії позивача обмеження максимальним розміром, що не перевищує десяти прожиткових мінімумів.
Позивач, вважаючи протиправними дії відповідача щодо обмеження максимальним розміром його пенсії під час її перерахунку та виплати з 01.01.2018, з 01.04.2019, з 01.12.2019, з 01.02.2020, з 01.12.2020, з 01.02.2021, з 01.12.2021, з 01.02.2022, з 01.02.2023, з 01.01.2024, з 01.03.2024, 01.03.2025, з 01.01.2026 та з 01.03.2026, звернувся до суду з відповідним позовом за захистом своїх прав та інтересів.
Ухвалюючи рішення про задоволення частини позовних вимог суд першої інстанції зазначив, що у цій справі застосуванню підлягають норми Закону № 2262-ХІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, а не норми Закону № 3668-VI, яким введено обмеження щодо максимального розміру пенсії. Суд виснував, що аналіз наведених норм законодавства України, дає підстави суду дійти висновку, що обмеження відповідачем максимального розміру пенсії позивача, право на пенсійне забезпечення якого встановлене Законом № 2262-ХІІ, є протиправним.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та доводам апеляційної скарги колегія суддів зазначає наступне.
Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» від 09.04.1992 №2262-ХІІ (далі по тексту - Закон №2262) визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Державному бюро розслідувань, Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції, Бюро економічної безпеки України чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону №2262, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, вперше введено в дію Законом України від 08.07.2011 № 3668-VІ «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» (далі - Закон № 3668-VІ), який набрав законної сили 01.10.2011.
Відповідно до положень статті 2 Закону № 3668-VI максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про статус народного депутата України», «Про Національний банк України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про дипломатичну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про судову експертизу», «Про статус і соціальний захист громадян, як постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», «Про пенсійне забезпечення», «Про судоустрій і статус суддів», Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України», не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Водночас Законом №3668-VI внесено зміни у статтю 43 Закону №2262, яку викладено в редакції Закону №3668-VI, а саме: максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного Рішення положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто 20.12.2016.
Конституційний Суд України у Рішенні від 20.12.2016 № 7-рп/2016, яким визнав таким, якими, що не відповідають статті 17 Конституції України, положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262, виходив із того, що норми-принципи частини п`ятої статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей є пріоритетними та мають безумовний характер. Тобто заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, зокрема у зв`язку з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені. При цьому Конституційний Суд України стверджує, що обмеження максимального розміру пенсії, призначеної особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом № 2262, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п`ятою статті 17 Конституції України, які зобов`язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.
Таким чином, з 20 грудня 2016 року, з урахуванням положень рішення КСУ № 7-рп/2016, у Законі України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» відсутня частина сьома статті 43, а внесені до неї зміни, що полягають у зміні слів і цифр є нереалізованими.
Даний висновок узгоджується з позицією, що викладена в постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/4267/17, від 16 жовтня 2018 року у справі № 522/16882/17, від 06 листопада 2018 року у справі № 522/3093/17, від 31 січня 2019 року у справі №638/6363/17, від 12 березня 2019 року у справі № 522/3049/17, від 14 травня 2019 року у справі № 591/2109/17, від 08 серпня 2019 року у справі № 522/3271/17, від 10 жовтня 2019 року у справі № 522/22798/17, від 30 жовтня 2020 року у справі № 522/16881/17 та від 17 травня 2021 року у справі № 343/870/17.
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону № 2262, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, введено в дію Законом № 3668-VI, яким внесено зміни у статтю 43 Закону № 2262, шляхом викладення її в редакції Закону № 3668-VI.
Тобто, положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262 та положення частини першої статті 2 Закону № 3668-VІ (у частині поширення її дії на Закон № 2262), прийняті одночасно для регулювання одних і тих самих правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262) та є однаковими за змістом.
Конституційним Судом України у Рішенні від 20.12.2016 № 7-рп/2016 надано оцінку правовому регулюванню спірних правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців) та визнано таким, що не відповідає статті 17 Конституції України положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262.
При цьому положення статті 2 Закону № 3668-VI (у частині поширення її дії на Закон № 2262), які дублюють зміст частини сьомої статті 43 Закону № 2262, тобто є однопредметними правовими нормами, які прийняті одночасно для регулювання спірних правовідносин - змін не зазнали та передбачали обмеження максимальним розміром пенсії осіб, пенсія яким призначена відповідно до Закону №2262.
Тобто, на момент виникнення спірних правовідносин наявна колізія між Законом №2262 з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 та Законом № 3668-VI- у частині обмеження максимальним розміром пенсії особам, яким призначена пенсія відповідно до Закону №2262.
Оскільки норми вказаних законів неоднаково регулюють правовідносини щодо пенсійного забезпечення осіб, яким призначена пенсія відповідно до Закону №2262, у частині обмеження їх пенсії максимальним розміром, суд доходить висновку, що вони явно суперечать один одному.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Водночас положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.11.2018 у справі № 812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.
У постанові від 13.02.2019, що винесена Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі № 822/524/18 із посиланням на положення статей 1, 8, 92 Конституції України, а також на статтю 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових «прогалин» щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Зважаючи на викладене, у цій справі застосуванню підлягають норми Закону № 2262 з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, а не норми Закону № 3668-VI.
З огляду на вказане, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що обмеження відповідачем максимального розміру пенсії позивача при проведенні перерахунку та виплати пенсії з 01.01.2018, з 01.04.2019, з 01.12.2019, з 01.02.2020, з 01.12.2020, з 01.02.2021, з 01.12.2021, з 01.02.2022, з 01.02.2023, з 01.01.2024, з 01.03.2024, 01.03.2025, з 01.01.2026 та з 01.03.2026 є протиправним.
Саме такий висновок щодо застосування норм права у подібних спірних правовідносинах викладено Верховним Судом у численних постановах, зокрема: від 25 липня 2022 року у справі № 580/3451/21; від 20 липня 2022 року у справі № 340/2476/21; від 11 липня 2022 року у справі №620/613/21; від 29 червня 2022 року у справі №640/19118/18; від 18 травня 2022 року у справі № 380/12337/20.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції, не спростованими доводами апеляційної скарги, про те, що пенсія позивачу не підлягає обмеженню максимальним розміром. Відтак, з метою належного захисту прав позивача слід визнати протиправними дії відповідача щодо обмеження максимальним розміром пенсії позивача та зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити пенсію без обмеження максимальним розміром.
У відповідності із ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Інші доводи та заперечення апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.
Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Згідно із ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд -
П О С Т А Н О В И В :
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві - залишити без задоволення.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 травня 2026 року у справі № 620/3803/26 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Суддя-доповідач Є.Д. Кравченко
Судді: О.О. Осіпова
С.В. Златін