ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 320/52005/25 Суддя (судді) першої інстанції: Панченко Н.Д.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 вересня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Чаку Є.В.,
суддів: Єгорової Н.М., Коротких А.Ю. за участю секретаря Сови Є.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2025 року за заявою ОСОБА_1 про забезпечення доказів, поданої до подачі позовної заяви, в межах адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Секретаріату Конституційного Суду України про визнання протиправними дій (бездіяльності), -
В С Т А Н О В И В :
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду із заявою про забезпечення позову до подачі позовної заяви, в якій просив забезпечити докази шляхом їх витребування та допиту свідків.
Київський окружний адміністративний суд ухвалою від 09 грудня 2025 року відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення доказів до подачі позовної заяви, а також відмовив у задоволенні заяви про винесення окремої ухвали суду в межах адміністративної справи за заявою ОСОБА_1 про забезпечення доказів щодо майбутнього позову до Секретаріату Конституційного Суду України про визнання протиправними дій (бездіяльності).
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нову, якою задовольнити в повному обсязі заяву про забезпечення доказів. Апелянт просить прийняти:
-окрему ухвалу і направити її до Великої палати Конституційного Суду України з метою реагування на порушення посадовими особами Конституційного Суду України при здійснені організаціонно-розпорядних-технічних функцій чинного законодавства України, зокрема невиконання ухвали Великої палати Конституційного Суду України № 491-у/2022, порушення вимог частини другої статті 59 Закону України «Про Конституційний Суд України» привласнення посадовими особами Конституційного Суду України повноважень які належать до виключних повноважень Великої палати Конституційного Суду України, складання акту передання справи № 3-65/2021(154/21) із вилученням із назви конституційної скарги усіх чотирьох прописаних письмових клопотань у конституційній скарзі та передання справи № 3-65/2021(154/21 за непогодженим актом передання справи № 3-65/2021(154/21) за актом без підписів до іншої ніж зазначеної в ухвалі Великої палати Конституційного Суду України колегії суддів Другого сенату Конституційного Суду України;
- окрему ухвалу направити до Генеральної прокуратури з метою реагування на невиконання посадовими особами Конституційного Суду України ухвали Великої палати Конституційного Суду України, службової недбалості та інших дій які містять ознаки кримінальних правопорушень при здійснені організаційно-розпорядних-технічних функцій під час незаконної передачі конституційної скарги ОСОБА_1 із Третьої колегії суддів Другого сенату Конституційного Суду України до Другої колегії суддів Другого сенату Конституційного Суду України;
- окрему ухвалу направити до Великої палати Конституційного Суду України з метою реагування на втручання ОСОБА_2 у діяльність Конституційного Суду України та діяльність адміністративних судів після припинення ним трудових відносин із Конституційним Судом України через представника якому від його імені у порядку передоручення видана довіреність від 23.10.2023 року та щодо дій представника Конституційного Суду України у справах № 320/30267/23; 480/10727/23; № 320/39102/23; № 320/52005.
В обґрунтування скарги позивач зазначає, що просив у суду в умовах воєнного стану забезпечити докази з метою їх збереження, з метою безпеки свідків, з метою економії процесуального часу.
У відзиві на апеляційну скаргу Секретаріат Конституційного Суду України просив залишити без змін оскаржувану ухвалу, а апеляційну скарга залишити без задоволення. Вказав, що у заяві про забезпечення доказів ОСОБА_1 повинен був навести докази, забезпечення яких необхідне, та обставини, що ними підтверджуються; обґрунтування необхідності забезпечення доказів; спосіб забезпечення доказів тощо, однак заява ОСОБА_1 не містила конкретних обставин, які вказують на реальну небезпеку втрати доказів або ускладнення їх подання в майбутньому. Подана ОСОБА_1 заява до суду першої інстанції містить лише загальні посилання на можливі ризики втрати доказів (воєнний стан, обстріли, кібератаки, безпека посадових осіб) і має характер нічим не підтверджених припущень. Доказів існування реальної загрози втрати або знищення зазначених ОСОБА_1 у заяві документів немає.
Відповідач зазначив, що Сумський окружний адміністративний суд 19 грудня 2025 року виніс ухвалу (справа № 480/9501/25) про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі. Одночасно суд розглянув клопотання ОСОБА_1 про витребування доказів, задовільнив його в частині витребування копій документів, у забезпеченні доказів яких відмовив Київський окружний адміністративний суд оскаржуваною ухвалою від 09 грудня 2025 року (справа № 320/52005/25). Витребувані Сумським окружним адміністративним судом належним чином завірені копії документів Конституційний Суд України надав до Сумського окружного адміністративного суду 26 грудня 2025 року.
ОСОБА_1 подав до суду додаткові письмові пояснення, в яких зазначив свої міркування щодо неправомірних дій Конституційного Суду України в рамках судової справи №480/9501/25, яка розглядається Сумським окружним адміністративним судом), а саме щодо подачі до суду та не надання йому копії відзиву на позовну заяву та додатків. У зв`язку з наведеним ОСОБА_1 просить зобов`язати відповідача надати належні докази відправки позивачу копій витребуваних судом першої інстанції документів, прописати у судовому рішенні за наслідками розгляду цієї заяви аргументи і доводи апелянта, здійснити реальне дієве реагування з боку адміністративного суду апеляційної інстанції (де закінчується встановлення обставин) та: застосувати процесуальні примуси і прийняти окремі ухвали.
У судовому засіданні колегія суддів протокольною ухвалою відмовила у задоволенні вимог ОСОБА_1 зазначених у вище вказаній заяві, як таких, що не підлягають розгляду в порядку розгляду заяви про забезпечення доказів.
Також ОСОБА_1 було заявлено клопотання про винесення окремих ухвал щодо порушення посадовими особами Київського окружного адміністративного суду чинного законодавства України при здійснені організаціцно- розпорядних- технічних функцій Закону України, а саме вибіркова та несвоєчасна реєстрація процесуальних документів на користь представника Конституційного Суду України.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а ухвалу суду необхідно залишити без змін, з наступних підстав.
Відповідно до частин першої та другої статті 114 КАС України суд за заявою учасника справи або особи, яка може набути статусу позивача, має забезпечити докази, якщо є підстави припускати, що засіб доказування може бути втрачений або збирання чи подання відповідних доказів стане згодом неможливим або утрудненим.
Заява про забезпечення доказів може бути подана до суду як до, так і після подання позовної заяви.
Згідно із частиною першою статті 115 КАС України суд забезпечує докази допитом свідків, призначенням експертизи, витребуванням та оглядом доказів, у тому числі за місцем їх знаходження, забороною вчиняти певні дії щодо доказів та зобов`язанням вчинити певні дії щодо доказів.
Аналізуючи наведені положення колегія суддів вважає, що процесуальний механізм забезпечення доказів, зокрема шляхом їх витребування та заборони вчиняти певні дії щодо них, призначений для того, щоб отримати/зберегти ті докази, щодо яких існують достатні підстави вважати, що з часом їх може бути безповоротно втрачено.
Тобто забезпечення доказів - це механізм не лише здобути докази, які стосуються предмета доказування і мають значення/потрібні для вирішення справи, а й насамперед запобігти їх імовірній втраті у майбутньому. Ризик такої втрати повинен ґрунтуватися на об`єктивних фактах і тільки в сукупності усіх наведених умов, суд може вжити заходів для забезпечення доказів.
У постанові Великої Палати Верховного Суду, викладену від 11.03.2020 року у справі №11-1278заі19, зазначено, що процесуальний механізм забезпечення доказів, зокрема, шляхом їх витребування призначений для того, щоб отримати/зберегти ті докази, щодо яких існують достатні підстави вважати, що з часом їх може бути безповоротно втрачено. Тобто це не тільки спосіб здобути докази, які стосуються предмета доказування і мають значення/потрібні для вирішення справи, але насамперед спосіб одночасно запобігти їх ймовірній втраті у майбутньому. Щодо останнього, то ризик такої втрати повинен ґрунтуватися на об`єктивних фактах і тільки в сукупності усіх наведених умов суд може вжити заходів для забезпечення доказів.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 9901/845/18 та від 09 жовтня 2019 року у справі № 9901/385/19.
Водночас зі змісту заяви про забезпечення доказів убачається, що ОСОБА_1 обґрунтовує необхідність витребування доказів (у порядку статті 114 КАС України) в осіб, які ними володіють, тим, що ці документи будуть використані для встановлення обставин зазначених у позовній заяві. Неотримання, на думку заявника, зазначених документів очевидно унеможливить або надмірно та суттєво утруднить належний захист його прав.
Необхідність забезпечення доказів ОСОБА_1 у заяві обґрунтовує також можливими ризиками втрати доказів в умовах воєнного стану, безпекою свідків та економією процесуального часу.
Оцінивши наведені в заяві підстави, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що заявлені ОСОБА_1 вимоги про забезпечення доказів не ґрунтуються на об`єктивних обставинах, що дають підстави стверджувати про існування реальної загрози втрати таких доказів або унеможливлення чи утруднення їх збирання і подання у майбутньому після звернення до адміністративного суду з відповідним позовом.
Затребувані заявником докази стосовно предмета доказування у справі за позовом, який він мав намір подати, не утворює ризику втрати цих доказів у майбутньому, не утруднює їх збирання та подання до суду в загальному порядку в межах відповідного судового провадження й не обмежує заявника у праві подати відповідне клопотання про витребування цих самих доказів у порядку, встановленому статтею 80 КАС України, із зазначенням причин неможливості зробити це самостійно.
Суд першої інстанції також обґрунтовано зазначив, що посилання заявника на те, що окремі свідки можуть у майбутньому звільнитися з відповідного органу чи виїхати за межі України, не підтверджує реальної та об`єктивної загрози неможливості їх допиту в подальшому. Такі твердження мають гіпотетичний характер і не свідчать про наявність підстав, визначених статтею 114 КАС України, для забезпечення доказів.
З огляду на викладене у сукупності колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що ОСОБА_1 у заяві не зазначив об`єктивних фактів, які свідчать, що докази (документи та інформація), про забезпечення яких він просить, у майбутньому можуть бути втрачені, а їх витребування та подання будуть утруднені або унеможливлені, тому вмотивовано відмовив у задоволенні заяви про забезпечення доказів у порядку статей 114-117 КАС України.
Щодо клопотання ОСОБА_1 про винесення окремих ухвал і направлення їх до Великої палати Конституційного Суду України та Генеральної прокуратури з метою реагування на порушення посадовими особами Конституційного Суду України при здійснені організаціонно-розпорядних-технічних функцій чинного законодавства України, втручання ОСОБА_2 у діяльність Конституційного Суду України та діяльність адміністративних судів після припинення ним трудових відносин із Конституційним Судом України, колегія суддів зазначає наступне.
Порядок і підстави постановлення окремої ухвали суду визначено статтею 249 КАС України.
Частиною першою статті 249 КАС України передбачено, що суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб`єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.
Окрему ухвалу може бути винесено судом першої інстанції, судами апеляційної чи касаційної інстанцій (частина шоста статті 249 КАС України).
Положеннями частини восьмої статті 249 КАС України регламентовано, що суд вищої інстанції може постановити окрему ухвалу в разі допущення судом нижчої інстанції неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, незалежно від того, чи є такі порушення підставою для скасування або зміни судового рішення.
Отже, окрема ухвала суду є процесуальним засобом необхідного належного реагування (судового впливу) на порушення законності, а також причини та умови, що цьому сприяли, які виявлені ним саме під час судового розгляду.
Таким чином, право суду на постановлення окремої ухвали пов`язане з наявністю у нього на розгляді конкретної справи.
Суд першої інстанції правильно зазначив, що розгляд заяви про забезпечення доказів сам по собі не утворює адміністративної справи у розумінні КАС України. Поняття "справа" у Кодексі адміністративного судочинства охоплює спір, провадження в якому відкрито ухвалою суду на підставі поданої позовної заяви у порядку статей 160- 171 КАС України.
Отже, адміністративна справа виникає виключно з моменту відкриття провадження за позовом.
Заява про забезпечення доказів, подана до подання позовної заяви, розглядається судом як окреме процесуальне питання та не породжує відкриття адміністративної справи. У такому разі суд здійснює провадження лише у межах заяви, не вирішуючи спору по суті та не здійснюючи судочинство щодо адміністративної справи. Якщо ж заява про забезпечення доказів подана після відкриття провадження у справі, її розгляд здійснюється в межах вже існуючого адміністративного провадження, проте така заява не набуває статусу самостійної справи.
Враховуючи те, що розгляд заяви про забезпечення доказів здійснюється в межах окремого процесуального провадження, яке за своїми правовими ознаками не є "справою" у розумінні КАС України, суд на цій стадії позбавлений процесуальної можливості виносити окремі ухвали в порядку ст. 249 КАС України. Застосування інституту окремої ухвали, відповідно до приписів ст. 249 КАС України, є прерогативою суду саме під час вирішення публічно-правового спору. Оскільки розгляд питання про забезпечення доказів не передбачає вирішення спору по суті та оцінки правомірності поведінки суб`єктів владних повноважень в цілому, винесення окремої ухвали на цьому етапі суперечитиме процесуальній природі та призначенню даного інституту.
Щодо клопотання ОСОБА_1 про винесення окремих ухвал щодо порушення посадовими особами Київського окружного адміністративного суду чинного законодавства України при здійснені організаціцно- розпорядних- технічних функцій Закону України, а саме вибіркова та несвоєчасна реєстрація процесуальних документів на користь представника Конституційного Суду України, колегія суддів зазначає наступне.
В обґрунтування вказаного клопотання заявник зазначив, що його заяви про винесення додаткового рішення, про видачу в електронному вигляді копії технічного запису судового засідання, про розвиток подій та прийняття юридично значимих рішень які мають суттєве значення при розгляді заяви про винесення додаткового рішення були несвоєчасно зареєстровані.
Відповідно до ч. 8 ст. 249 КАС України суд вищої інстанції може постановити окрему ухвалу в разі допущення судом нижчої інстанції неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, незалежно від того, чи є такі порушення підставою для скасування або зміни судового рішення. Такі самі повноваження має Велика Палата Верховного Суду щодо питань передачі справ на розгляд Великої Палати.
Таким чином, окрема ухвала суду є процесуальним засобом судового впливу на виявлені під час судового розгляду грубі порушення законності, а також причини та умови, що цьому сприяли. Правовими підставами постановлення окремої ухвали є виявлені під час розгляду справи порушення норм матеріального або процесуального права, встановлення причин та умов, що сприяли вчиненню таких порушень. Вирішення питання щодо постановлення окремої ухвали є правом, а не обов`язком суду.
Адміністративний суд наділений диспозитивним правом постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, чи діяння яких визнаються протиправними, та/або допущення судом нижчої інстанції неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Проте, за обставин цієї справи суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для постановлення окремої ухвали з наведених заявником доводів.
Щодо інших доводів апелянта, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.
Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст.150, 242, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду.
Повний текст постанови виготовлено 30.09.2026.
Головуючий суддя: Є.В. Чаку
Судді: А.Ю. Коротких
Н.М. Єгорова