ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 320/51213/25 Суддя (судді) першої інстанції: Кушнова А.О.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 вересня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Карпушової О.В., суддів: Компанієць І.Д., Кузьмишиної О.М., секретар судового засідання Заліська Є.Я., розглянувши у відкритому судовому засіданні за участі представника позивача-3 Русецької О.О., представника відповідача Сабадаша О.І., апеляційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2026 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Некомерційної професійної організації «Асоціація приватних виконавців України» в особі Ради приватних виконавців України до Міністерства юстиції України про визнання протиправним та нечинним наказу в частині,
В С Т А Н О В И В :
Рух справи.
16.10.2025 ОСОБА_1 (позивач1) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства юстиції України про визнання протиправним та нечинним наказ Міністерства юстиції України «Про внесення змін до деяких нормативно-правових актів Міністерства юстиції України» від 13.08.2025 №2204/5 у наступній частині « 1) у розділі ІІІ: пункт 9 доповнити словами та цифрами «та з урахуванням особливостей, встановлених частинами п`ятою - восьмою статті 27 Закону», справа № 320/51213/25 (т.1 а.с.1)
Позовні вимоги обгрунтовано тим, що зміни, внесені спірним назом, суттєво обмежують право приватних виконавців на отримання основної винагороди.
Позивач зазначає, що посилання у спірному наказі на положення частин 5-8 статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» є недоречним, оскільки стаття 27 регламентує особливості стягнення та повернення виконавчого збору, правова природа якого суттєво відрізняється від винагороди приватного виконавця.
Позивач наполягає, що внесені спірним наказом зміни до Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 №512/5 (далі Інструкція №512/5), не відповідають положеннями Закону України «Про виконавче провадження» та Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», внаслідок чого, посилаючись на положення статтей 264 та 265 КАС України просить задовольнити позов.
Також, Некомерційна професійна організація «Асоціація приватних виконавців України» в особі Ради приватних виконавців України (позивач 3) 31.10.2025 звернулася до Міністерства юстиції України з аналогічним позовом, а саме просить визнати протиправним та нечинним наказ Міністерства юстиції України «Про внесення змін до деяких нормативно-правових актів Міністерства юстиції України» від 13.08.2025 №2204/5 у наступній частині « 1) у розділі ІІІ: пункт 9 доповнити словами та цифрами «та з урахуванням особливостей, встановлених частинами п`ятою - восьмою статті 27 Закону», справа № 320/53314/25 (т.3 а.с.1).
Позовні вимоги мають аналогічне обгрунтування, а саме, що спірний наказ суперечит акту вищої юридичної сили.
До Львівського окружного адміністративного суду 14.10.2025 надійшов позов ОСОБА_2 (позивач 2) до Міністерства юстиції України, в якому заявлені аналогічні позовні вимоги про визнання протиправним та нечинним наказ Міністерства юстиції України «Про внесення змін до деяких нормативно-правових актів Міністерства юстиції України» від 13.08.2025 №2204/5 у наступній частині « 1) у розділі ІІІ: пункт 9 доповнити словами та цифрами «та з урахуванням особливостей, встановлених частинами п`ятою-восьмою статті 27 Закону», справа № 380/20571/25 (т.2 а.с.1).
Ці позовні вимоги також мають аналогічне обгрунтування, а саме, що спірний наказ суперечит акту вищої юридичної сили, тощо.
05.03.2026 Міністерство юстиції України звернулося до Київського окружного адміністративного суду з клопотанням про об`єднання в одне провадження адміністративних справ №320/53314/25, №320/51213/25 та №380/20571/25.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 19.03.2026 клопотання Міністерства юстиції України про об`єднання в одне провадження адміністративні справи було задоволено, адміністративні справи №320/53314/25, №320/51213/25 та №380/20571/25 були об`єднані в одне провадження та об`єднаній справі було присвоєний єдиний унікальний номер №320/51213/25 (т.1 а.с.195).
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.04.2026 позовні вимоги задоволено у повному обсязі: визнано протиправним та нечинним абзац перший підпункту 1 пункту 2 наказу Міністерства юстиції України «Про внесення змін до деяких нормативно-правових актів Міністерства юстиції України» від 13.08.2025 №2204/5 у наступній частині: «пункт 9 доповнити словами та цифрами «та з урахуванням особливостей, встановлених частинами п`ятою -восьмою статті 27 Закону».
Приймаючи вказане рішення суд першої інстанції зазначив, що зі системного аналізу норм закону у взаємозв`язку зі спірними положеннями Наказу №2204/5 можна зробити висновок, що Міністерство юстиції України поширило випадки, коли виконавчий збір не стягується, також на основну винагороду приватного виконавця, що є порушенням чинного законодавства.
Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати судове рішення через порушення норм матеріального та процесуального права, та прийняти нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Апеляційну скаргу обгрунтовано тим, що Міністерство юстиції України прийняло спірний наказ в межах повноважень, передбачених чинним законодавством України.
Апелянт наполягає, що спірний наказ відповідає положенням Закону України «Про виконавче провадження» та Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», і висновок суду першої інстанції про те, що спірний наказ суперечить актам вищої юридичної сили є помилковим.
На переконання апелянта спірний наказ не суперечить змісту вказаних законів України, а уточнюють порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця.
Апелянт вважає, що суд першої інстанції, не вживши заходів для встановлення дійсного змісту оспорюваного положення, фактично ототожнивши окремий виняток щодо виконавчого збору із загальним запереченням права приватного виконавця на основну винагороду, дійшов передчасного та помилкового висновку про протиправність відповідного доповнення внесенного спірним наказом.
Крім того, апелянт вважає, що зміни внесені спірним наказом не порушують права позивачів, оскільки відсутні відомості про застосування до них будь-яких санкцій за невиконання вимог Інструкції №512/5 у новій редакції.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.05.2026 відкрито апеляційне провадження, та витребувано справу зі суду першої інстанції, та після її надходження до суду апеляційної інстанції, ухвалою від 17.08.2026 призначено до слухання у відкрите судове засідання на 26.08.2026.
Слухання справи з поважних причин продовжувалось.
Позивачі подали відзиви на апеляційну скаргу, в яких зазначено про правильність висновків суду першої інстанції.
У судовому засідання представник апелянта підтримав доводи апеляційної скарги та подав додаткові письмові пояснення, а позивачі та їх представники заперечували проти задоволення апеляційної скарги, подали додаткові письмові пояснення.
Позивач ОСОБА_2 подав заяву про слухання справи за його відсутності.
Відповідно до положень ч.2 ст.313 КАС України неявка сторін не перешкоджає розгляду справи по суті, оскільки явка сторони не визнавалась обов`язковою і сторонам надавався час для подачі додаткових пояснень, і вони належним чином повідомлялися про час, дату та місце розгляду справи.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Обставини справи.
Матеріалами справи підтверджено, що позивач-1 є приватним виконавцем, що підтверджується відповідним посвідчення приватного виконавця від 06.06.2017 №0042, виконавчий округ м. Київ, та Інформаційною довідкою з Єдиного реєстру приватних виконавців України від 08.10.2025 №56431020251008 (т.1 а.с.10).
Позивач-2 також є приватним виконавцем, що підтверджується відповідним посвідчення приватного виконавця від 30.05.2017 №0009, виконавчий округ Львівська область та Інформаційною довідкою з Єдиного реєстру приватних виконавців України від 14.10. 2025 №17161120251014 (т.2 а.с.7).
Позивач-3 Некомерційна професійна організація «Асоціація приватних виконавців України» згідно Статуту, затвердженого рішенням Першого з`їзду приватних виконавців України від 14.11.2017 №1 (зі змінами, затвердженими рішеннями З`їздів приватних виконавців України від 01.03.2019 №4, від 08.11.2019 №5, від 26.10.2021 №7, від 01.12.2023 №8), є організацією, що об`єднує всіх приватних виконавців України та наділена повноваженнями представляти інтереси останніх у відносинах з органами державної влади (у тому числі, у суді) з метою захисту професійних прав її членів (т.3 а.с.76).
Наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 №512/5 затверджена Інструкція з організації примусового виконання рішень, яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України 02.04.2012 за №489/20802.
Згідно пунктом 9 розділу ІІІ Інструкції №512/5 (у первинній редакції) основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору.
Наказом Міністерства юстиції України «Про внесення змін до деяких нормативно-правових актів Міністерства юстиції України» від 13.08.2025 №2204/5, крім іншого, були внесені зміни до пункту 9 розділу ІІІ Інструкції №512/5, а саме пункт 9 розділу ІІІ доповнено словами та цифрами «та з урахуванням особливостей, встановлених частиною п`ятою-восьмою статті 27 Закону».
Позивачі вважаючи, що спірний Наказ №2204/5 є протиправним у частині внесення змін до пункту 9 розділу ІІІ Інструкції №512/5, звернулися до суду з такими позовами.
Вказані обставини підтверджені належним, достатніми та допустимими доказами, і не є спірними.
Нормативно-правове обґрунтування.
Стаття 264 КАС України визначає порядок особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та інших суб`єктів владних повноважень.
Відповідно до частини 1 цієї статті правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо:
1) законності (крім конституційності) постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів України (крім рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу), постанов Верховної Ради Автономної Республіки Крим;
2) законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, інших суб`єктів владних повноважень.
Згідно частини 2 цієї статті право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.
Відповідно до частини 3 статті 264 КАС України нормативно-правові акти можуть бути оскаржені до адміністративного суду протягом всього строку їх чинності.
Частинами 4-9 статті 264 КАС України передбачено, що у разі відкриття провадження в адміністративній справі щодо оскарження нормативно-правового акта суд зобов`язує відповідача опублікувати оголошення про це у виданні, в якому цей акт був або мав бути офіційно оприлюднений.
Оголошення повинно містити вимоги позивача щодо оскаржуваного акта, реквізити нормативно-правового акта, дату, час і місце судового розгляду адміністративної справи.
Оголошення має бути опубліковано не пізніш як за сім днів до підготовчого засідання, а у випадку, визначеному частиною десятою цієї статті, - у строк, визначений судом.
Якщо оголошення опубліковано своєчасно, вважається, що всі заінтересовані особи належним чином повідомлені про судовий розгляд справи. Скарги на судові рішення в цій справі заінтересованих осіб, якщо вони не брали участі у справі, залишаються без розгляду.
Адміністративна справа щодо оскарження нормативно-правових актів вирішується за правилами загального позовного провадження.
Суд може визнати нормативно-правовий акт протиправним (незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили) та нечинним повністю або в окремій його частині.
Згідно частин 1 та 2 статті 265 КАС України резолютивна частина рішення суду про визнання нормативно-правового акта протиправним та нечинним невідкладно публікується відповідачем у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено, після набрання рішенням законної сили.
Нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Закон України «Про центральні органи виконавчої влади» № 3166-УІ від 17.03.2011 (надалі - Закон № 3166) визначає організацію, повноваження та порядок діяльності центральних органів виконавчої влади України.
Відповідно до частини 1 та 2 статті 1 Закону № 3166 систему центральних органів виконавчої влади складають міністерства України (далі - міністерства) та інші центральні органи виконавчої влади.
Система центральних органів виконавчої влади є складовою системи органів виконавчої влади, вищим органом якої є Кабінет Міністрів України.
Міністерства забезпечують формування та реалізують державну політику в одній чи декількох сферах, інші центральні органи виконавчої влади виконують окремі функції з реалізації державної політики.
Повноваження міністерств, інших центральних органів виконавчої влади поширюються на всю територію держави.
Постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 № 228 було затверджено Положення про Міністерство юстиції України.
Згідно пункту 1 цього Положення (в редакції на день прийняття спірного наказу) Міністерство юстиції України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.
Мін`юст є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну правову політику, державну політику з питань банкрутства та державну політику у сфері запобігання неплатоспроможності боржників, у сфері нотаріату, організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) (далі - виконання рішень), державної реєстрації актів цивільного стану, державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, державної реєстрації обтяжень рухомого майна, державної реєстрації юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, фізичних осіб - підприємців та відокремлених підрозділів юридичної особи, утвореної відповідно до законодавства іноземної держави, реєстрації статуту територіальної громади м. Києва, реєстрації статутів Національної академії наук та національних галузевих академій наук, у сфері виконання кримінальних покарань та пробації, з питань утримання військовополонених, у сфері правової освіти населення; забезпечує формування державної політики у сфері архівної справи і діловодства та створення і функціонування державної системи страхового фонду документації; забезпечує реалізацію державної політики у сфері стягнення в дохід держави активів осіб, щодо яких застосовано санкції.
Відповдіно до пункту 2 цього Положення Мін`юст у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України і постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.
Стаття 7 Закону № 3166 визначає завдання міністерства, зокрема крім іншого, основним завданням міністерства як органу, що забезпечує формування та реалізує державну політику в одній чи декількох сферах, є забезпечення нормативно-правового регулювання.
Частинами 1 та 2 статті 15 Закону № 3166 передбачено, що Міністерство у межах своїх повноважень, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України та постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України видає накази, які підписує міністр.
Накази міністерства, видані в межах його повноважень, є обов`язковими для виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими державними адміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями всіх форм власності та громадянами.
Отже, відповідач в межах своїх повноважень видає накази для забезпечення формування та реалізації державної політики у сфері примусового виконання рішень судів та інших органів.
Закон України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» від 02.06.2016 № 1403-УІІІ (надалі - Закон № 1403) визначає основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус.
Закон України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-УІІІ (надалі - Закон № 1404) визначає, що таке виконавче провадження, а саме - це завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Отже, є два основні Закони № 1403 та № 1404, якими в основному керуються як державні, так і приватні виконавці при вчиненні дій щодо примусового виконання судових рішень та рішень інших органів.
Так, частиною 1 статті 1 Закону № 1403 примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України "Про виконавче провадження" випадках - на приватних виконавців.
Стаття 6 Закону № 1403 визначає систему органів примусового виконання рішень.
Так, систему органів примусового виконання рішень становлять: 1) Міністерство юстиції України; 2) органи державної виконавчої служби, утворені Міністерством юстиції України в установленому законодавством порядку.
Згідно частин 1 та 2 статті 7 та частини 1 статті 8 Закону № 1403 державними виконавцями є керівники органів державної виконавчої служби, їхні заступники, головні державні виконавці, старші державні виконавці, державні виконавці органів державної виконавчої служби.
Державний виконавець є представником влади, діє від імені держави і перебуває під її захистом та уповноважений державою здійснювати діяльність з примусового виконання рішень у порядку, передбаченому законом.
Державні виконавці, керівники та спеціалісти органів державної виконавчої служби є державними службовцями.
Відповідно до статті 16 Закону № 1403 приватним виконавцем може бути громадянин України, уповноважений державою здійснювати діяльність з примусового виконання рішень у порядку, встановленому законом.
Приватний виконавець - є суб`єктом незалежної професійної діяльності.
Згідно п.1 частини 1 статті 17 Закону № 1403 Міністерство юстиції України здійснює державне регулювання діяльності приватного виконавця, зокрема формує та реалізує державну правову політику у сфері організації примусового виконання рішень, тощо.
Отже, Міністерство юстиції України здійснює державне регулювання діяльності як державного, так і приватного виконавця.
Стаття 3 Закону № 1404 визначає перелік рішеннь, що підлягають примусовому виконанню і на підставі яких виконавчих документів:
1) виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України;
1-1 ) судові накази;
2) ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом;
3) виконавчих написів нотаріусів;
3-1 ) спеціальної виписки з Реєстру аграрних нот, що генерується за допомогою програмно-технічних засобів Реєстру аграрних нот виключно для звернення стягнення за аграрною нотою;
4) посвідчень комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій;
5) постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди;
6) постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом;
7) рішень інших державних органів, рішень (актів) Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку та рішень Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами;
8) рішень Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", а також рішень інших міжнародних юрисдикційних органів у випадках, передбачених міжнародним договором України;
9) рішень (постанов) суб`єктів державного фінансового моніторингу (їх уповноважених посадових осіб), якщо їх виконання за законом покладено на органи та осіб, які здійснюють примусове виконання рішень;
10) рішень Органу суспільного нагляду за аудиторською діяльністю або Аудиторської палати України, які законом визнані виконавчими документами;
11) рішень Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення про застосування заходів реагування у вигляді штрафу.
Частина 1 статті 5 Закону № 1404 визначає, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Так, відповідно до ч.2 статті 5 Закону № 1404 приватний виконавець здійснює примусове виконання рішень, передбачених статтею 3 цього Закону, крім:
1) рішень про відібрання і передання дитини, встановлення побачення з нею або усунення перешкод у побаченні з дитиною;
2) рішень, за якими боржником є держава, державні органи, Національний банк України, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, державні та комунальні підприємства, установи, організації, юридичні особи, частка держави у статутному капіталі яких перевищує 25 відсотків, та/або які фінансуються виключно за кошти державного або місцевого бюджету;
3) рішень, за якими боржником є юридична особа, примусова реалізація майна якої заборонена відповідно до закону;
4) рішень, за якими стягувачами є держава, державні органи (крім рішень Національного банку України), органи військового управління;
5) рішень адміністративних судів та рішень Європейського суду з прав людини;
6) рішень, які передбачають вчинення дій щодо майна державної чи комунальної власності;
7) рішень про виселення та вселення фізичних осіб;
8) рішень, за якими боржниками є діти або фізичні особи, які визнані недієздатними чи цивільна дієздатність яких обмежена;
9) рішень про конфіскацію майна;
10) рішень, виконання яких віднесено цим Законом безпосередньо до повноважень інших органів, які не є органами примусового виконання;
11) інших випадків, передбачених цим Законом та Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів";
12) рішень, за якими боржником є уповноважений суб`єкт управління або господарське товариство в оборонно-промисловому комплексі, визначені частиною першою статті 1 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності", та рішень, які передбачають вчинення дій щодо їх майна.
Отже, приватний виконавець має право прийняти до примусового виконання виконавчі документи ті, що має прийняти до виконавння і державний виконавець, крім тих що зазначені у ч.2 статті 5 Зкону № 1404 і цей перелік є вичерпним.
Стаття 27 Закону № 1404 визначає поняття виконавчого збору та порядок його стягнення.
1. Виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
2. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
3. За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.
4. Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
За виконавчими документами про стягнення аліментів за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців, державний виконавець нараховує виконавчий збір із заборгованості зі сплати аліментів. У подальшому державний виконавець зобов`язаний нараховувати виконавчий збір щомісяця у розмірі, визначеному частиною другою цієї статті, залежно від розміру простроченого щомісячного аліментного платежу. Постанова про стягнення виконавчого збору за виконавчими документами про стягнення аліментів виноситься державним виконавцем після погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі або у разі повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження на підставі розрахунку про його нарахування.
Стягнутий виконавчий збір перераховується до Державного бюджету України протягом трьох робочих днів з дня надходження на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби.
5. Виконавчий збір не стягується:
1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів (крім виконавчих документів про стягнення аліментів, за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців), накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню (крім спеціальної виписки з Реєстру аграрних нот);
2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини;
3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень";
4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону;
5) у разі виконання рішення приватним виконавцем;
6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, яка підлягає врегулюванню відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення" та Закону України "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу", а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності зазначеними законами.
6. У разі наступних пред`явлень державному виконавцю до виконання виконавчого документа виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута під час попереднього виконання.
7. У разі закінчення виконавчого провадження у зв`язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, виконавчий збір не стягується, а стягнутий виконавчий збір підлягає поверненню.
8. Під час передачі виконавчого документа від органу державної виконавчої служби приватному виконавцю виконавчий збір не стягується, якщо він не був стягнутий на момент передачі.
У разі стягнення частини виконавчого збору на момент передачі виконавчого документа приватному виконавцю стягнута частина виконавчого збору поверненню не підлягає.
9. Виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, та у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 17 частини першої статті 39 цього Закону. Виконавчий збір не стягується із сум податкового боргу (у тому числі штрафних санкцій та пені) та недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у разі їх списання згідно з пунктами 2-3, 2-4 та підпункту 26.2 пункту 26 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України та пунктом 9-15 розділу VIII Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування".
10. Виконавчий збір не стягується, якщо інше не передбачено угодою про врегулювання спору (мировою угодою), укладеною між іноземним суб`єктом та державою Україна на будь-якій стадії урегулюваня спору або розгляду справи, включаючи стадію визнання та виконання рішення, відповідно до якої виконавчий документ не підлягає виконанню або покладені виконавчим документом на боржника зобов`язання підлягають припиненню.
За наявності обставин, визначених абзацом першим цієї частини, виконавче провадження, відкрите на підставі постанови про стягнення виконавчого збору, у тому числі до дати укладення такої угоди, підлягає закінченню відповідно до пункту 19-1 частини першої статті 39 цього Закону.
Стаття 31 Закону № 1403 визначає порядок отримання винагороди приватним виконавцем та авансування витрат виконавчого провадження.
1. За вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода.
2. Винагорода приватного виконавця складається з основної та додаткової.
3. Основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді:
1) фіксованої суми - у разі виконання рішення немайнового характеру;
2) відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.
Розмір основної винагороди приватного виконавця встановлюється Кабінетом Міністрів України.
4. Основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
5. Якщо суму, передбачену в частині четвертій цієї статті, стягнуто частково, сума основної винагороди приватного виконавця, визначена як відсоток суми стягнення, виплачується пропорційно до фактично стягнутої суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
6. Основна винагорода, що встановлюється у вигляді фіксованої суми, стягується після повного виконання рішення.
7. Приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
За виконавчими документами про стягнення аліментів за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців, приватний виконавець нараховує основну винагороду із заборгованості зі сплати аліментів. У подальшому приватний виконавець зобов`язаний нараховувати основну винагороду щомісяця у розмірі, визначеному частиною третьою цієї статті, залежно від розміру простроченого щомісячного аліментного платежу. Постанова про стягнення основної винагороди за виконавчими документами про стягнення аліментів виноситься приватним виконавцем після погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі або у разі повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження на підставі розрахунку про її нарахування.
8. Угодою між приватним виконавцем та стягувачем може бути передбачено додаткове авансування витрат виконавчого провадження та додаткова винагорода приватного виконавця.
За погодженням із стягувачем додаткова винагорода приватного виконавця може бути сплачена протягом усього строку здійснення виконавчого провадження повністю або частково.
Приватному виконавцю забороняється укладати угоди з метою зміни розміру основної винагороди.
9. Солідарні боржники несуть солідарний обов`язок із сплати основної винагороди.
10. Розмір та види витрат виконавчого провадження визначаються Міністерством юстиції України.
З метою забезпечення проведення виконавчих дій приватний виконавець за угодою із стягувачем може здійснювати додаткові витрати на проведення виконавчих дій, крім тих, що визначені Міністерством юстиції України.
11. Стягнення з боржника додаткової винагороди приватному виконавцю, а також додаткових витрат, крім визначених Міністерством юстиції України, не допускається.
Отже, відповідно до вказаних норм закону, у разі примусового виконання рішення приватним виконавцем, - стягується основна винагорода, а у разі примусового виконання рішення державним виконавцем,- стягується виконавчий збір, і про ці дії, як приватний виконавець, так і державний виконавець, виносять постанови.
Частиною 5 статті 27 Закону № 1404 визначений перелік виконавчих документів та обставин, коли виконавчий збір державним виконавцем не стягується.
Крім того, згідно частини 4 цієї ж статті Закону № 1404 визначено, що державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору, крім виконавчих документів про стягнення аліментів.
Частиною 4 статті 31 Закону № 1403 також визначено, що основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом, крім виконавчих документів про стягнення аліментів.
Отже, двома вищенаведеними нормами Закону визначено обставини, коли з боржника не стягується виконавчий збір чи основна винагорода.
При цьому, розмір основної винагороди приватного виконавця встановлюється Кабінетом Міністрів України, як то передлачено абзацем 2 ч. 3 статті 31 Закону № 1403, а розмір виконавчого збору визначено нормою закону, а саме частина 2 та 3 статті 27 Закону № 1404.
Так, наказом наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 №512/5 затверджено Інструкцію з організації примусового виконання рішень (надалі Інструкція №512/5).
Ця Інструкція №512/5 розроблена відповідно до Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (Закон № 1403), Закону України "Про виконавче провадження" (далі - Закон № 1404), інших законодавчих актів України та нормативно-правових актів Міністерства юстиції України і визначає окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (виконавчих документів) (далі - рішення), що відповідно до Закону підлягають примусовому виконанню.
Розділ I Інструкції №512/5 визначає загальні положення з організації примусового виконання рішень.
Згідно пункту 2 Розіділу 1 примусове виконання рішень, передбачених статтею 3 Закону, здійснюють державні виконавці та приватні виконавці (крім рішень, передбачених частиною другою статті 5 Закону).
Отже, вказаною Інструкцією мають керуватися, як державні виконавці, так і приватні виконавці при організації примусового виконання рішень.
Розділ III Інструкції - загальні умови та порядок здійснення виконавчого провадження.
Пункт 8 Інструкції №512/5 визначає порядок стягнення виконавчого збору держаним виконавцем, а саме відповідно до порядку, визначеному статтею 27 Закону № 1404.
Пункт 9 Інструкції №512/5 визначає порядок стягнення винагороди приватним виконавцем, а саме основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору та з урахуванням особливостей, встановлених частинами п`ятою - восьмою статті 27 Закону.
Висновки суду апеляційної інстанції.
Так, суд першої інстанції надав аналіз нормам закону в частині права позивачів на звернення до суду з такими позовними вимогами.
Враховуючи вищенаведені норми закону та статус позивачів, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що інтереси, права та обов`язки позивачів цей спірний наказ зачипає, через що позовні вимоги підлягають розгляду по суті, оскільки позивачі мали право пред`явити такі позовні вимоги, і крім того, з огляду на положення Конституції України та положення КАС України.
Щодо інших висновків суду першої інстанції про обгрунтованість позовних вимог, колегія суддів зазначає, що не погоджується з нимим з огляду на таке.
Спірним наказом Міністерства юстиції України «Про внесення змін до деяких нормативно-правових актів Міністерства юстиції України» від 13.08.2025 №2204/5 (надалі - Наказ № №2204/) були внесені зміни до деяких нормативно-правових актів.
Так, згідно абзацу 1 підпункту 1 пункту 2 цього наказу від 13.08.2025 №2204/5 були внесені зміни до Інструкції №512/5, а саме: «у розділі ІІІ: пункт 9 доповнити словами та цифрами «та з урахуванням особливостей, встановлених частинами п`ятою - восьмою статті 27 Закону».
Отже, до прийняття спірного наказу пунктом 9 розділу ІІІ Інструкції №512/5 передбачалось «основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору», а після прийняття спірного наказу №2204/5 пункт 9 розділу ІІІ Інструкції №512/5 має наступну редакції «основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору та з урахуванням особливостей, встановлених частиною п`ятою-восьмою статті 27 Закону».
Тобто, до прийняття спірного наказу і після прийняття спірного наказу, основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку норм Закону № 1404, а саме в порядку статті 27, якою передбачається стягнення виконавчого збору, в тому числі і щодо тих обставин, коли виконавчий збір не стягується.
Таким чином, спірним наказом не вносилися якісь зміни, які суперечать нормам Законів № 1403 чи №1404, оскільки спірним наказом було лише уточнено як застосовувати положення статті 27 Закону № 1404.
З огляду на вищеперелічене, колегія суддів дійшла висновку, що висновки суду про обгрунтованість позовних вимог є помилковими, відповідач довів правомірність спірного наказу, при цьому довів, що при прийнятті спірного наказу діяв в межах повноважень та у спосіб, визначеному чинним законодавством, і доводи апелянта з цього питання є такими, що заслуговують уваги.
Як вже зазначалось, Міністерство юстиції України здійснює державне регулювання діяльності у сфері примусового виконання як державного, так і приватного виконавця, і прийнятий спірний наказ не суперечить акту вищої юридичної сили.
Щодо всіх інших доводів сторін, колегія суддів відхиляє їх як необґрунтовані, і при цьому приймаює до уваги рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому зазначено «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…».
Також колегією суддів було враховано висновки Європейського суду з прав людини, викладені в рішенні від 20.10.2011 р. по справі «Рисовський проти України», в якому ЄСПЛ зазначив, що принцип «належного урядування», зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов`язків.
Згідно зі ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Враховуючи вищевикладене, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції невірно надана правова оцінка обставинам справи, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню з постановленням нового рішення про відмову у задоволені позовних через їх необгрунтованість.
Судові витрати.
За результатими розгляду апеляційної скарги, відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати сторонам не відшкодовуються.
Повний текст виготовлено з урахуванням положень ст.243 КАС України 30.09.2026.
Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329, 382, 383 КАС України, суд,
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2026 р. - задовольнити.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2026 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Некомерційної професійної організації «Асоціація приватних виконавців України» в особі Ради приватних виконавців України до Міністерства юстиції України про визнання протиправним та нечинним наказу в частині - скасувати.
ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Некомерційній професійній організації «Асоціація приватних виконавців України» в особі Ради приватних виконавців України у задоволенні позову до Міністерства юстиції України про визнання протиправним та нечинним наказу в частині - відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Колегія суддів: О.В. Карпушова
І.Д. Компанієць
О.М. Кузьмишина