ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 826/1979/15 Суддя (судді) першої інстанції: Татаринов Дмитро Вікторович
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 вересня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ганечко О.М.,
суддів Василенка Я.М.,
Кузьменка В.В.,
за участі секретаря судового засідання Вдовенко Н.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві та Міністерства внутрішніх справ України на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 24 червня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві, Управління державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ в місті Києві, за участю у справі в якості третьої особи на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Київська міська організація профспілки атестованих працівників органів внутрішніх справ України, про визнання протиправними наказів про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
У С Т А Н О В И В :
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві, за участю у справі в якості третьої особи на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Київської міської організації профспілки атестованих працівників органів внутрішніх справ України та просив суд:
визнати протиправним та скасувати наказ Міністра внутрішніх справ України Авакова А.Б. від 16 січня 2015 року № 48 о/с «По особовому складу» в частині звільнення позивача, з органів внутрішніх справ, на підставі пункту 10 частини 2 статті 3 Закону України «Про очищення влади» від 16 вересня 2014 року №1682-VII та пунктів 62 «а», 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 2019 року №114;
визнати протиправним та скасувати наказ начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві від 30 січня 2015 року № 59 о/с «Щодо особового складу» в частині звільнення позивача з органів внутрішніх справ, на підставі пункту 10 частини 2 статті 3 Закону України «Про очищення влади» від 16 вересня 2014 року №1682-VII та пунктів 62 «а», 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 2019 року №114;
поновити позивача з 30 січня 2015 року на посаді старшого інспектора сектору організації дорожнього руху відділу Державної автомобільної інспекції з обслуговування Деснянського району, підпорядковане Головному управлінню Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві;
стягнути з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу, а саме з 30 січня 2015 року по дату поновлення на службі.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 лютого 2015 року відкрито провадження в адміністративній справі №826/1979/15.
Позовні вимоги мотивовані тим, що звільнення позивача, відповідно до Закону України «Про очищення влади» відбулося з недотриманням принципу презумпції невинуватості особи, за недоведеності наявності обґрунтованих підстав для його звільнення, а лише за формальними ознаками. Підстави для звільнення позивача із займаної посади щодо застосування заборони, передбаченої Законом України "Про очищення влади" могли бути обґрунтовані лише наявністю фактів прийняттям ним рішень, вчиненням дій або бездіяльності, вказаних у частині другій статті 1 цього Закону.
На виконання положень пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 2825-ІХ, Окружним адміністративним судом міста Києва справу надіслано до Київського окружного адміністративного суду.
На виконання Закону України Про внесення зміни до пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» та відповідно до Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 16 вересня 2024 року № 399, Київським окружним адміністративним судом передано справу до Запорізькому окружному адміністративному суду.
Ухвалою суду від 12 березня 2025 року адміністративну справу № 826/1979/15 прийнято до провадження, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) та без проведення судового засідання.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 24 червня 2025 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано наказ Міністра внутрішніх справ України Авакова А.Б. від 16 січня 2015 року № 48 о/с «По особовому складу» в частині звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ, на підставі пункту 10 частини 2 статті 3 Закону України «Про очищення влади» від 16 вересня 2014 року №1682-VII та пунктів 62 «а», 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 2019 року №114.
Визнано протиправним та скасовано наказ начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві від 30 січня 2015 року № 59 о/с «Щодо особового складу» в частині звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ, на підставі пункту 10 частини 2 статті 3 Закону України «Про очищення влади» від 16 вересня 2014 року №1682-VII та пунктів 62 «а», 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 2019 року № 114.
Поновлено ОСОБА_1 з 02 лютого 2015 року на посаді старшого інспектора сектору організації дорожнього руху відділу Державної автомобільної інспекції з обслуговування Деснянського району, підпорядковане Головному управлінню Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві.
Стягнуто з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, а саме з 02 лютого 2015 року у сумі 570223,00 грн.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві та Міністерство внутрішніх справ України подали апеляційні скарги, в яких просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі, при цьому, посилаючись на неповне з`ясування всіх обставин справи та порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.06.2026 відкрито апеляційне провадження та призначено апеляційні скарги відповідачів до спільного розгляду у відкритому судовому засіданні на 29.07.2026.
07.07.2026 до суду від сторони позивача надійшов відзив на апеляційні скарги.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 31.08.2026 клопотання Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві про витребування доказів по справі задоволено.
Витребувано з Державного бюро розслідувань та Офісу Генерального прокурора з матеріалів кримінального провадження № 4201410[телефон приховано] від 25.02.2014 належно завірені копії:
- рапортів або протоколів складених старшим інспектором сектору організації дорожнього руху відділу Державної автомобільної інспекції з обслуговування Деснянського району, підпорядкованого ГУМВС України в місті Києві ОСОБА_1 відносно учасників ЄвроМайдану та повідомлення про підозру, останньому;
- інформацію про наявність/відсутність прийнятого судами рішення за результатами розгляду складених адміністративних матеріалів та матеріалів кримінального провадження № 4201410[телефон приховано] по обвинуваченню старшого інспектору сектору організації дорожнього руху відділу Державної автомобільної інспекції з обслуговування Деснянського району, підпорядкованого ГУМВС України в місті Києві ОСОБА_1.
Оголошено по справі перерву до 30.09.2026.
16.09.26 під № 14/1-93887ВИХ-26 до суду від Офісу Генерального прокурора надійшли матеріали на виконання вимог ухвали суду.
У судовому засіданні представник відповідача Глущенко О.М. вимоги апеляційних скарг підтримала, просила їх задовольнити.
Позивач у судове засідання не з`явився, будучи належним чином повідомлений про дату та час судового засідання.
Заслухавши суддю доповідача, вислухавши пояснення представника апелянта, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги відповідачів не підлягають задоволенню, з огляду на таке.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивач прийнятий на службу в органи внутрішніх справ України на підставі наказу Головного управління МВС України в місті Києві № 1222 о/с від 31 грудня 2008 року, обіймав посаду старшого інспектора сектору організації дорожного руху відділу Державної автомобільної інспекції з обслуговування Деснянського району, підпорядкованого Головному управлінню.
Відповідно до наказу Міністра внутрішніх справ України від 16 січня 2025 року № 48 о/с «По особовому складу» та наказу начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві від 30 січня 2015 року № 59 о/с "Щодо особового складу", позивача звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил (із постановкою на військовий облік).
Звільнення відбулося, як випливає зі змісту вказаних наказів на підставі пункту 10 частини другої статті 3 Закону України «Про очищення влади» від 16 версеня 2014 року № 1682 -VII та пунктів 62 «а», 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року № 114.
Не погоджуючись з оскаржуваними наказами про звільнення, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що оскаржувані накази в частині звільнення позивача з органів внутрішніх справ не відповідають критеріям правомірності та відповідачами не доведено дотримання принципів правомірності застосування до позивача люстраційних процедур, враховуючи неможливість звільнення позивача без проведення службового розслідування, що свідчить про порушення порядку встановленому Законом України «Про очищення влади».
Натомість, апелянти вважають вказані висновки суду першої інстанції помилковими та необґрунтованими, позаяк:
- установлення для осіб заборони обіймати певні посади в органах державної влади чи їхніх самостійних структурних підрозділах, пов`язується із самим лише фактом складання та/або наявністю факту сприяння своїми діями складенню рапортів, протоколів про адміністративне правопорушення стосовно осіб, звільнених від кримінальної або адміністративної відповідальності, відповідно до Закону України "Про усунення негативних наслідків та недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань" від 29 січня 2014 року № 737-VII, Закону України "Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України" від 21 лютого 2014 року № 743-VII; та не звільнення в цей період з відповідної посади за власним бажанням, незалежно від того, чи сприяла особа своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю узурпації влади, підриву основ національної безпеки і оборони України, протиправному порушенню прав і свобод людини, тобто не враховуючи будь якої індивідуальної дії чи зв`язку особи з антидемократичними подіями;
- люстраційна процедура щодо позивача була проведена у відповідності до норм Закону та без порушень її процедури;
- саме на позивача покладено обов`язок у цій справі довести, що заходи, які були застосовані державою та реалізовані відповідачами на час розгляду цієї справи, вичерпані, і обвинувачення прокуратури у вчиненні злочинів проти учасників мирної акції протесту «АВТО-МАЙДАН», відповідальність за які передбачена статтями 366 та 340 КК України, зняті. Встановлені судом кримінальної юрисдикції факти мають преюдиційне значення;
- ураховуючи, що позивач проходив службу в УДАІ ГУМВС України в місті Києві (ЄРДПОУ 24523569), яке нараховувало і виплачувала йому грошове забезпечення, виплачувати/стягувати грошове забезпечення за час вимушеного прогулу можливо тільки з цієї юридичної особи, в протилежному випадку це призведе до порушення вимог бюджетного законодавства щодо бюджетних зобов`язань ГУМВС України в місті Києві та законодавства щодо оплати праці. Позивач не є працівником апарату Головного управління, не отримував грошове забезпечення у фінансовій частині Головного управління, що підтверджується довідкою від 02.08.2022 № 78 виданою УДАІ ГУМВС України в місті Києві.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.
Законом України «Про очищення влади», визначені правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні.
Частинами 1 та 2 статті 1 Закону № 1682-VII, визначено базові, основоположні принципи очищення влади та надано визначення терміну «очищення влади», виходячи з яких і застосовуються інші норми цього Закону до конкретних обставин та осіб у їх системному взаємозв`язку з принципами їх застосування, тобто дотримання вказаних принципів є передумовою застосування наслідків, передбачених цим Законом.
Частинами першою та другою статті 1 Закону № 1682-VII, передбачено, що очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.
Очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їхньому здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України, на підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.
Згідно з частиною третьою статті 1 Закону № 1682-VII, протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.
Статтею 2 Закону № 1682-VII визначено, що заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються щодо: 1) Прем`єр-міністра України, Першого віце-прем`єр-міністра України, віце-прем`єр-міністра України, а також міністра, керівників центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України, Голови Національного банку України, Голови Антимонопольного комітету України, Голови Фонду державного майна України, Голови Державного комітету телебачення і радіомовлення України, їх перших заступників, заступників; 2) Генерального прокурора України, Голови Служби безпеки України, Голови Служби зовнішньої розвідки України, начальника Управління державної охорони України, керівника центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, керівника податкової міліції, керівника центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, їх перших заступників, заступників; 3) військових посадових осіб Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів військових формувань, крім військовослужбовців строкової військової служби та військовослужбовців служби за призовом під час мобілізації; 4) членів Вищої ради юстиції, членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, професійних суддів, Голови Державної судової адміністрації України, його першого заступника, заступника; 5) Глави Адміністрації Президента України, Керівника Державного управління справами, Керівника Секретаріату Кабінету Міністрів України, Урядового уповноваженого з питань антикорупційної політики, їх перших заступників, заступників; 6) начальницького складу органів внутрішніх справ, центрального органу виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції, центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту; 7) посадових та службових осіб органів прокуратури України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України, Національного банку України; 8) членів Центральної виборчої комісії, Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, голів та членів національних комісій, що здійснюють державне регулювання природних монополій, державне регулювання у сферах зв`язку та інформатизації, ринків цінних паперів і фінансових послуг; 9) керівників державних, у тому числі казенних, підприємств оборонно-промислового комплексу, а також державних підприємств, що належать до сфери управління суб`єкта надання адміністративних послуг; 10) інших посадових та службових осіб (крім виборних посад) органів державної влади, органів місцевого самоврядування; 11) осіб, які претендують на зайняття посад, зазначених у пунктах 1 - 10 цієї частини.
Критерії здійснення очищення влади (люстрації) установлені статтею 3 Закону № 1682-VII.
Відповідно до положень частини 2 статті 3 Закону № 1682-VII, заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали посаду (посади) у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року та не були звільнені в цей період з відповідної посади (посад) за власним бажанням, зокрема до працівника правоохоронного органу, який складав та/або своєю дією сприяв складенню рапортів, протоколів про адміністративне правопорушення, повідомлень про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, обвинувальних актів стосовно осіб, звільнених від кримінальної або адміністративної відповідальності відповідно до Закону України «Про усунення негативних наслідків та недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань» від 29 січня 2014 року № 737-VII, Закону України «Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України» від 21 лютого 2014 року № 743-VII;
Підпунктом 1 пункту 2 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1682-VII, визначено, що впродовж 10-ти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третьої статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб: звільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документів.
Стаття 5 Закону № 1682-VII, встановлює обов`язковість проведення перевірки по кожному органу, в якому працюють особи, зазначені в статті 2 Закону.
Відповідно до Інструкції про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України, затвердженої Наказом МВС України від 12 березня 2013 року № 230 (чинній на момент виникнення спірних правовідносин), особи РНС, стосовно якої проводиться службове розслідування, мають право: отримувати інформацію про підстави проведення такого розслідування; брати участь у службовому розслідуванні, у тому числі давати усні чи письмові пояснення, робити заяви, в установленому порядку подавати документи, які мають значення для проведення службового розслідування; висловлювати письмові зауваження щодо об`єктивності та повноти проведення службового розслідування, дій або бездіяльності службової особи (осіб), яка (і) його проводить (ять); відмовлятися давати будь-які пояснення щодо себе, членів своєї сім`ї чи близьких родичів, коло яких визначено законодавством України; за письмовим рапортом ознайомлюватися з висновком службового розслідування, а також з матеріалами, зібраними в процесі його проведення, у частині, яка її стосується, крім випадків, визначених законодавством України; оскаржувати рішення, прийняте за результатами службового розслідування, у строки і в порядку, що визначені законодавством України.
Органом, уповноваженим на забезпечення проведення перевірки, передбаченої Законом України «Про очищення влади», - є Міністерство юстиції України.
У силу частини 1 статті 7 Закону № 1682-VII, відомості про осіб, щодо яких встановлено заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 цього Закону, вносяться до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади» (далі - Реєстр), що формується та ведеться Міністерством юстиції України.
Положення про Реєстр, порядок його формування та ведення затверджуються Міністерством юстиції України.
Відомості про осіб, щодо яких застосовано заборону, передбачену частиною четвертою статті 1 цього Закону, оприлюднюються на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України та вносяться до Реєстру протягом трьох робочих днів з дня надходження із Державної судової адміністрації України до Міністерства юстиції України наданої з Єдиного державного реєстру судових рішень електронної копії рішення суду, яке набрало законної сили. Державна судова адміністрація України надсилає до Міністерства юстиції України таку електронну копію рішення суду не пізніш як на десятий день з дня набрання ним законної сили.
У той же час, приписами пункту 5 розділу ІІ Положення про Єдиний державний реєстр осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 16 жовтня 2014 року №1704/5 (надалі - Положення №1704/5), визначено, що підставою для вилучення з Реєстру відомостей про особу, щодо якої застосовано заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади», є надходження до Реєстратора: обґрунтованого рішення про скасування результатів перевірки, яке свідчить про відсутність підстав для застосування до особи, яка проходила перевірку, заборон, визначених статтею 1 Закону України «Про очищення влади», від органу, який проводив перевірку; відповідного судового рішення, яке набрало законної сили; відповідних документів про смерть особи, відомості щодо якої внесені до Реєстру; інші випадки, визначені законом.
Відповідно до частини 2 статті 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Згідно статті 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.
Іншою правовою підставою звільнення в оскаржуваному наказі «По особовому складу» вказано підпункт "а" пункту 62 «Положення про проходження служби рядовим і начальницьким органів внутрішніх справ», затверджене постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року №114, відповідно до якого звільнення осіб рядового і начальницького складу зі служби провадиться у запас Збройних Сил (з постановкою на військовий облік), якщо звільнені особи не досягли граничного віку, встановленого Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» для перебування в запасі осіб, які мають військові звання і за станом здоров`я придатні до військової служби.
Так, вказаною нормою врегульовано особливості звільнення зі служби в запас Збройних Сил осіб, які не досягли граничного віку, встановленого Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу" для перебування в запасі, однак ця норма не містить підстав звільнення.
Відтак, враховуючи зазначене, а також те, що під час розгляду справи в порядку виконання обов`язку, визначеного частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, з боку відповідачів, як суб`єктів владних повноважень, не надано доказів належності позивача до кола осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, а також вчинення вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу, враховуючи непроведення обов`язкового службового розслідування, порушення права на працю позивача, порядку звільнення, встановленого законодавством, суд першої інсатнції дійшов правильного висновку про те, що позивача протиправно звільнено з органів внутрішніх справ на підставі пункту 10 частини другої статті 3 Закону України «Про очищення влади» та пунктів 62 "а", 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року №114.
Під час розгляду даного спору в суді першої інстанції та прийняття рішення по справі, було досліджено, що докази, які б свідчили, що позивачем приймались рішення, вчинялись дії направленні на узурпацію влади, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, не надані, про їх існування суду не повідомлено.
З огляду на зазначене, колегія суддів вважає цілком обґрунтвоаним та правильним висновок суду першої інстанції про неможливість звільнення позивача без проведення службового розслідування, лише за формальними ознаками, які визначені пунктом 10 частини другої статті 3 Закону України «Про очищення влади», з огляду на що, позивача не може бути звільнено з посади у силу лише самого факту зайняття посади на підставі вищезгаданих норм Закону України «Про очищення влади».
Колегія суддів звертає увагу на те, що за тими доводами, які ввикладені в апеляційних скаргах, Закон мав бути застосований до позивача автоматично та без будь-яких перевірок чи встановлення певних обставин (в силу посади), водночас, положеннями Закону України «Про очищення влади» фактично установлюється додаткова підстава припинення трудового договору - звільнення керівника самостійного структурного підрозділу на підставі люстрації у зв`язку із самим фактом зайняття ним посади, передбаченої статті 3 цього Закону, а вказаний Закон застосовується до певного кола громадян України, а саме до осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини.
Отже, люстрація застосовується до осіб, які, перебуваючи на конкретній публічній посаді та вчинили певне правопорушення, передбачене статтями 1, 2, 3 Закону № 1682-VII.
Підстави, порядок, мета та сутність люстрації в національному та міжнародному правопорядках свідчить, що люстрація є видом юридичної відповідальності, а отже, при її проведенні має бути дотриманий індивідуальний характер такої відповідальності, тобто вина працівника має бути в кожному конкретному випадку.
Водночас, приписами Закону України «Про очищення влади» створюються передумови для порушення рівності можливостей реалізації права доступу до державної служби, служби в органах місцевого самоврядування та в управлінні державними справами, яку має забезпечити держава відповідно до частини другої статті 38 Конституції України, адже в його положеннях простежується дискримінаційний підхід щодо підстав та порядку звільнення керівника, заступника керівника структурного підрозділу органу державної влади, місцевого самоврядування чи іншого державного органу тільки з тієї підстави, що він обіймає відповідну керівну посаду в самостійному структурному підрозділі протягом не менше визначеного Законом України «Про очищення влади» строку.
Заборона перебування на посадах керівників самостійних структурних підрозділів та, як наслідок, звільнення з цих посад, розглядається як установлення презумпції колективної вини, а не презумпції невинуватості, визначеної як один із принципів очищення влади (частина друга статті 1 Закону України «Про очищення влади») ,що вказує на ігнорування принципу індивідуального підходу при притягненні особи до юридичної відповідальності, та порушує частину другу статті 61 Конституції України.
Дотримання презумпції невинуватості при здійсненні люстраційних заходів, є фундаментальним принципом у забезпеченні демократичного шляху очищення влади.
Натомість, без доведення вини в передбаченому законом порядку, без установленого права на оскарження Законом України «Про очищення влади» запроваджується заборона обіймати посади (перебувати на службі) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування лише у зв`язку з перебуванням на такій посаді в певний проміжок часу. Заборона протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом обіймати посади, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади (люстрація), і виникнення у зв`язку з цим підстави для їх звільнення із займаних посад лише у зв`язку з обійманнями цими посадовими особами цих посад у передбачений Законом України «Про очищення влади» період часу призводить до порушення принципу презумпції невинуватості, передбаченого частиною першою статті 62 Конституції України.
Фактично введена ще одна підстава припинення перебування особи на публічній службі, що за своєю суттю є дисциплінарним стягненням у вигляді звільнення - перебування на конкретно визначеній посаді, яка віднесена до переліку посад, за якими здійснюється очищення влади, а не у зв`язку із вчиненням особою певного дисциплінарного проступку, який порочить її як державного службовця чи особу, яка перебуває на публічній службі, або дискредитує орган, у якому вона працює.
Відтак, доводи відповідачів та апелянтів про те, що Закон України «Про очищення влади» не визначає необхідності проведення перевірки, не відміняє обов`язку відповідача приймати свої рішення керуючись принципом верховенства права, не допускаючи зі свого боку порушень прав третіх приватних осіб. Оскільки відповідачами не доведено дотримання основоположних принципів очищення влади, визначених Законом, враховуючи недоведення правомірності застосування до позивача процедур, передбачених цим Законом, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про недоведеність правомірності прийняття оскаржуваних рішень та наявність підстав для їх скасування.
Щодо вимог про поновлення на посаді, колегія суддів підтримує висновок суду першої інстанції про те, що позивач підлягає поновленню на посаді, з якої його було звільнено - на посаді старшого інспектора сектору організації дорожнього руху відділу Державної автомобільної інспекції з обслуговування Деснянського району, підпорядковане Головному управлінню Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві, а також про стягнення з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві грошове забезпечення за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 02 лютого 2015 року (насупного першого дня за днем звільнення позивача), а не 30 січня 2015 року (останнього робочого дня позивача згідно оскражувнаого наказу).
На виконання вимог ухвали суду, від Офісу Генерального прокурора надійшов лист від 16.09.2026 № 14/1-33071-14, в якому зазначено про те, що за результатами проведеної в січні 2014 року перевірки на підставі рапортів, які надійшли старшому інспектору ОСОБА_1 до виконання ним без встановлення обставин правопорушення складено та скеровано 4 протоколи на розгляд до судів. На виконання вимог ухвали суду, надано належним чином завірені копії запитуваних протоколів, що складено ОСОБА_1 , які надав слідчий Державного бюро розслідувань у кримінальному провадженні. Також, повідомлено про те, що наразі досудове розслідування триває, на теперішній час ОСОБА_1 про підозру не повідомлялось.
Колегія суддів, оцінюючи надану Офісом Генерального прокурора інформацію та матеріали, звертає увагу на те, що складання позивачем у межах своєї компетенції протоколів про адміністративне правопорушення не є вчинком, що дискредитує звання рядового і начальницького складу та перебуває у межах його повноважень, водночас, можливе недотримання норм чинного законодавства під час складання протоколу, вказує саме на порушення службової дисципліни та є підставою для притягнення винної особи до дисциплінарної відповідальності. Крім того, судом встановлено, що наразі досудове розслідування триває, на теперішній час ОСОБА_1 про підозру не повідомлялось.
Підсумовуючи, колегія суддів зазначає, що автоматична люстрація без встановлення індивідуального характеру відповідальності, конкретної провини особи та ступеня її участі в антидемократичних процесах, є порушенням статті 8 Конвенції (право на повагу до приватного життя). Орган влади зобов`язаний довести не просто факт перебування на посаді, а те, що дії особи реально становили загрозу національній безпеці чи демократичному устрою. Суд першої інстанції правильно зазначив, що відповідачі не довели правомірності та пропорційності такого втручання. Відповідачі провели процедуру люстрації формально, не з`ясувавши, чи діяв позивач поза межами закону, під примусом, чи виконував злочинний наказ, чи діяв у межах закону та жодних протиправних дій не вчиняв. Відповідно до норм ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача. Якщо немає вироку суду в кримінальній справі, який набрав законної сили, особа вважається невинуватою. Сама наявність кримінального провадження чи підозри/обвинувачення, не є доказом вини в розумінні люстраційного законодавства. Також, колегія суддів вважає, що УДАІ ГУМВС України в м. Києві хоч і мало статус юридичної особи та власний баланс, перебувало у повній чинній ієрархічній та організаційній залежності від ГУМВС України в м. Києві. Наказ про звільнення видавався керівником вищого органу (або за його погодженням), і саме ГУМВС є правонаступником (або органом, що здійснює ліквідацію), при цьому, бюджетне законодавство не може обмежувати конституційне право особи на отримання заробітної плати (грошового забезпечення) за час вимушеного прогулу через незаконне звільнення.
Тож, позовні вимоги підлягають задоволенню, а доводи апеляційних скарг відповідачів не знайшли свого підтвердження та не є підставою для скасування чи зміни оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
Згідно з приписами ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
У відповідності до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та прийнято судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційних скарг не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, з огляду на що, рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.
Судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 315, 316, 321, 322, 325, 328 - 331 КАС України, суд,
У Х В А Л И В :
Апеляційні скарги Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві та Міністерства внутрішніх справ України на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 24 червня 2025 року - залишити без задоволення.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 24 червня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена, з урахуванням положень ст. 329 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя О.М. Ганечко
Судді Я.М. Василенко
В.В. Кузьменко
Повний текст постанови складено 30.09.2026.