ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 640/17207/19 Головуючий у 1 інстанції - Тихонов І.В.
Суддя - доповідач - Василенко Я.М.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 вересня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого Василенка Я.М.,
суддів Ганечко О.М., Кузьменка В.В.,
за участю секретаря Уланського В.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 25.06.2025 у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Аскоп-Україна" до Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві, Державної податкової служби України в особі Головного управління ДПС у м. Києві, як відокремленого підрозділу про визнання протиправними рішень, зобов`язання вчинити дії, -
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Аскоп-Україна" звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом, в якому просило:
- стягнути з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у місті Києві на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Аскоп-Україна» пеню в розмірі 1 037 192,67 грн., нараховану на суму заборгованості бюджету з відшкодування податку на додану вартість за період з 13.12.2017 по 30.08.2019.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.09.2019 відкрито провадження у справі, визначено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
Законом України від 13.12.2022 №2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду», який набрав чинності 15.12.2022 (далі по тексту - Закон №2825-IX) Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано, утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.
Відповідно до положень абзаців другого-четвертого пункту 2 розділу ІІ Закону № 2825-IX до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом, крім випадку, передбаченого абзацом четвертим цього пункту.
Не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва адміністративні справи, які були передані до Київського окружного адміністративного суду та розподілені між суддями до набрання чинності Законом України «Про внесення зміни до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» щодо забезпечення розгляду адміністративних справ», розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
Інші адміністративні справи, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, у тому числі ті, що передані до Київського окружного адміністративного суду до набрання чинності Законом України «Про внесення зміни до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» щодо забезпечення розгляду адміністративних справ», але не розподілені між суддями (крім справ, підсудність яких визначена частиною першою статті 27, частиною третьою статті 276, статтями 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України), передаються на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України шляхом їх автоматизованого розподілу між цими судами з урахуванням навантаження, за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ у порядку, визначеному Державною судовою адміністрацією України. Справи, підсудність яких визначена частиною першою статті 27, частиною третьою статті 276, статтями 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України, до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 152 та частини п`ятої статті 153 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Закону України «Про внесення зміни до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» щодо забезпечення розгляду адміністративних справ», з метою відновлення належного доступу громадян та юридичних осіб до правосуддя у публічно-правових спорах, наказом Державної судової адміністрації України від 16.09.2024 № 399 затверджено Порядок передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва (далі - Порядок № 399).
На виконання положень Закону № 2825-IX та відповідно до Порядку № 399 справу передано на розгляд до Луганського окружного адміністративного суду.
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 02.05.2025 прийнято адміністративну справу № 640/17207/19 до провадження.
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 25.06.2025, позов задоволено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням Головне управління ДПС у м. Києві звернулося до Шостого апеляційного адміністративного суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що 20 березня 205 року ТОВ "Аскоп-Україна" подало до ДПІ у Дніпровському районі ГУ Міндоходів у м. Києві в електронній формі податкову декларацію з податку на додану вартість за лютий 2015 року від 20.03.2015 № [номер приховано] в рядку 23.2. якої заявило суму, що підлягає бюджетному відшкодуванню за рахунок платника у банк, в розмірі 2 822 293,00 грн.
Разом з податковою декларацією ТОВ "Аскоп-Україна" відповідно до вимог п.п.200.7 та 200.8 ст. 200 Податкового кодексу України подало заяву про повернення суми бюджетного відшкодування та розрахунок суми бюджетного відшкодування.
Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві в період з 18.05.2015 по 26.05.2015 проведена документальна позапланова виїзна перевірка правомірності бюджетного відшкодування ПДВ на рахунок платника у банку, за результатами якої складена Довідка № 3832/26-53-28/30579869 від 26.05.2015.
При проведенні перевірки та складанні Довідки податковий орган не виявив жодних порушень ТОВ "Аскоп-Україна" норм податкового законодавства при декларуванні бюджетного відшкодування ПДВ в сумі 2 822 293,00 грн і так само не склав та не надіслав на адресу позивача жодних податкових повідомлень про нарахування (зменшення) або відмову в наданні такого бюджетного відшкодування, чим фактично визнав, що сума зазначеного бюджетного відшкодування заявлена позивачем правомірна та є обґрунтованою.
Враховуючи, що перевірки достовірності декларування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість була закінчена 26.05.2015, податковий орган повинен був відповідно до ст. 200 ПК України подати до органу Державної казначейської служби України до 01.06.2015 висновок із зазначенням суми ПДВ в розмірі 2 822 293,00 грн, що підлягає відшкодуванню з бюджету, а орган Державної казначейської служби України перерахувати такі кошти ТОВ «Аскоп-Україна» до 08.06.2015. Однак у вказаний строк сума ПДВ не була відшкодована перед позивачем.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.06.2016 у справі № 826/17699/15 визнано протиправною бездіяльність ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві щодо неподання до органу Державної казначейської служби України висновку із зазначенням суми податку на додану вартість у розмірі 2 822 293 грн., що підлягає відшкодуванню з бюджету на користь ТОВ «Аскоп-Україна».
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.04.2016 у справі № 826/17699/15, залишеної без змін поставною Верховного Суду від 12.04.2019 стягнуто з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Аскоп-Україна» 2822293,00 грн. заборгованості бюджету з відшкодування податку на додану вартість за лютий 2015 року та суму пені в розмірі 203205,10 грн.
В зв`язку з тривалим порушенням строків бюджетного відшкодування податку на додану вартість 2822293,00 грн ТОВ «Аскоп- Україн» відповідно до вимог п.200.23 ст. 200 ПК України додатково нарахувало на суму такої бюджетної заборгованості пеню за період з 13.12.2017 по 30.08.2019 (дата погашення заборгованості) в розмірі 1 037 192, 67 грн, шо підлягає стягненню з бюджету на користь товариства.
Позивач, вважаючи протиправною несплату відповідачем пені в розмірі 1 037 192,67 грн., нараховану на суму заборгованості бюджету з відшкодування податку на додану вартість за період з 13.12.2017 по 30.08.2019, звернувся до суду із даним позовом.
Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що суми податку, не відшкодовані або несвоєчасно відшкодовані платникам, вважаються заборгованістю бюджету з відшкодування податку на додану вартість, а отже пеня, яка нараховується на такі суми підлягає стягненню саме з Державного бюджету України, а не з податкового органу, а тому з метою повного і ефективного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне стягнути вищевказані суми пені саме з Державного бюджету України.
Апелянт у своїй скарзі зазначає, що суд першої інстанції послався на постанови Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 816/1369/17, від 20.06.2019 у справі № 820/1750/18, від 02.07.2020 у справі № 815/6962/15 та від 03.12.2020 у справі № 826/5397/18. Водночас суд першої інстанції не врахував актуальні правові висновки Великої Палати Верховного Суду, сформовані у постановах від 19.01.2023 у справі № 140/1770/19, від 16.02.2023 у справі № 803/1149/18 та від 13.04.2023 у справі № 320/12137/20. У зазначених постановах Велика Палата Верховного Суду прямо визначила, що до спорів щодо бюджетного відшкодування ПДВ та/або пені, нарахованої на суму такої бюджетної заборгованості, застосовується шестимісячний строк звернення до адміністративного суду, встановлений частиною другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України. Оскаржуване рішення ухвалено 25.06.2025, тобто після формування відповідних правових висновків Великої Палати Верховного Суду. Позов у справі № 640/17207/19 подано 09.09.2019, тобто після спливу шестимісячного строку звернення до адміністративного суду, встановленого частиною другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України. Фактичне погашення бюджетної заборгованості 30.08.2019 не змінює моменту, з якого позивач дізнався про порушення свого права, та не створює нового строку звернення до суду. Суд першої інстанції не перевірив дотримання позивачем строку звернення до суду, не застосував наслідки його пропуску та безпідставно розглянув позовні вимоги по суті.
Колегія суддів вважає доводи апелянта необґрунтованими та погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до пункту 200.7 статті 200 Податкового кодексу України платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному контролюючому органу податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.
Згідно з пунктами 200.10 та 200.11 статті 200 Податкового кодексу України протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном отримання податкової декларації, контролюючий орган проводить камеральну перевірку заявлених у ній даних.
Пунктом 200.12 ст. 200 Податкового кодексу України встановлено, що контролюючий орган зобов`язаний протягом п`яти робочих днів після закінчення перевірки: або подати органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету; або за заявою платника податку до відповідного контролюючого органу зарахувати таку суму в рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до Державного бюджету України.
Відповідно до пункту 200.13 статті 200 Податкового кодексу України на підставі отриманого висновку відповідного контролюючого органу орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, видає платнику податку зазначену в ньому суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунка на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку протягом п`яти операційних днів після отримання висновку контролюючого органу.
У відповідності до пункту 200.23 статті 200 Податкового кодексу України суми податку, не відшкодовані платникам протягом визначеного цією статтею строку, вважаються заборгованістю бюджету з відшкодування податку на додану вартість. На суму такої заборгованості нараховується пеня на рівні 120 відсотків облікової ставки Національного банку України, встановленої на момент виникнення пені, протягом строку її дії, включаючи день погашення.
Системний аналіз наведених норм підтверджує висновок про те, що контролюючий орган зобов`язаний був протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном отримання податкової декларації, провести камеральну перевірку та протягом п`яти робочих днів після закінчення такої перевірки, тобто до 27.01.2016 подати органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, висновок із зазначенням суми, а орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, протягом п`яти операційних днів після отримання висновку контролюючого органу, тобто до 04.02.2016 (з врахуванням того, що з 30.01 та 31.01 були вихідні) зобов`язаний перерахувати кошти на рахунок платника податків. Невідшкодовані протягом визначених статтею 200 ПК строків суми податку на додану вартість вважаються заборгованістю бюджету, а тому на таку суму нараховується пеня на рівні 120 відсотків облікової ставки Національного банку України, встановленої на момент виникнення пені, протягом строку її дії, включаючи день погашення.
Відповідно до п. 200.23 ст. 200 ПК України, не відшкодовані протягом визначених статтею 200 Податкового кодексу України строків, які вважаються заборгованістю бюджету з відшкодування податку на додану вартість, нараховується пеня на рівні 120 відсотків облікової ставки Національного банку України, встановленої на момент виникнення пені, протягом строку її дії, включаючи день погашення. Неподання органом державної податкової служби після закінчення перевірки до органу Державного казначейства України висновку із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету, та непогашення у зв`язку з цим заборгованості бюджету з податку на додану вартість, не позбавляє платника податку права пред`явити вимоги про стягнення зазначеної пені.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не було забезпечено своєчасне перерахування позивачеві сум бюджетного відшкодування. В той же час, позивач виконав всі необхідні дії, передбачені Податковим кодексом України, для отримання бюджетного відшкодування сум від`ємного значення ПДВ у відповідній сумі.
Оскільки ПДВ не було відшкодовано вчасно, позивач набув право на нарахування пені в порядку, встановленому пунктом 200.23 ст. 200 ПК України.
Враховуючи період з 13.12.2017 по 30.08.2019, зазначений позивачем за порушення строків відшкодування ПДВ, розмір пені розраховується за таким алгоритмом:
Y = (С х К днів : 100 % х U НБУ х 1,2) /R де: Y - сума пені (округлюється до другого знака після коми); С - заборгованість бюджету з відшкодування податку на додану вартість; К днів - кількість днів затримки відшкодування податку на додану вартість; U НБУ - облікова ставка Національного банку України, встановлена на момент виникнення пені, протягом строку її дії включаючи день погашення заборгованісті бюджету з відшкодування податку на додану вартість (його частини); 1,2 - коефіцієнт, що дозволяє розрахувати 120% річних U НБУ; R - кількість днів у календарному році.
Згідно наданого позивачем до позовної заяви розрахунку пені, що підлягає стягненню з бюджету на користь ТОВ Аскоп-Україна» за п. 200.23 ст. 200 ПК України (станом на 30.08.2019), кінцевий строк відшкодування суми ПДВ з бюджету 08.06.2015, сума заборгованості 2 822 293, 00 грн., період нарахування пені з 13.12.2017 по 30.08.2019, сума пені складає 1 037 192, 67 грн.
Колегія суддів зазначає, що суми податку, не відшкодовані або несвоєчасно відшкодовані платникам, вважаються заборгованістю бюджету з відшкодування податку на додану вартість, а отже пеня, яка нараховується на такі суми підлягає стягненню саме з Державного бюджету України.
Водночас, відповідно до п. 200.23 ст. 200 Податкового кодексу України суми податку не відшкодовані платникам протягом визначеного цією статтею строку вважаються заборгованістю бюджету з відшкодування податку на додану вартість. На суму такої заборгованості нараховується пеня на рівні 120 % облікової ставки Національного банку України, встановленої на момент виникнення пені, протягом строку її дії, включаючи день погашення.
Враховуючи те, що позивачу не було відшкодовано відповідні суми бюджетного відшкодування, у встановлені законом строки, позивач беззаперечно набув право на нарахування пені у порядку, встановленому п. 200.23 ст. 200 Податкового кодексу України.
При цьому, неподання податковим органом після закінчення перевірки до органу Державного казначейства України висновку із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету, та непогашення у зв`язку з цим заборгованості бюджету з ПДВ, не позбавляє платника податку права пред`явити вимоги про стягнення зазначеної пені.
Колегія суддів також звертає увагу, що Верховний Суд неодноразово зазначав, що право на бюджетне відшкодування є невід`ємним правом позивача, захист якого гарантовано частиною першою статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка набрала чинності для України 11.09.1997 і відповідно до положень Конституції України є частиною національного законодавства.
Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), п. 74).
Несвоєчасне повернення бюджетного відшкодування ПДВ порушило право позивача, зокрема на законне сподівання мати можливість користуватися своєю власністю, а саме: своєчасно і в повному обсязі і в порядку, визначеному законом, отримати це відшкодування із бюджету при відсутності з його боку порушень законодавчих актів.
Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення врегулювано Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 (далі - Порядок № 845).
За змістом п. п. 6 п. 16 Порядку № 845 органи Казначейства за судовими рішеннями про стягнення надходжень бюджету здійснюють безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів з метою забезпечення бюджетного відшкодування податку на додану вартість та/або пені, нарахованої на заборгованість державного бюджету з відшкодування такого податку.
Відповідно до п. 23 Порядку № 845 стягувач, на користь якого прийняті судові рішення про бюджетне відшкодування податку на додану вартість та/або пені, нарахованої заборгованість державного бюджету з відшкодування такого податку, подає документи, зазначені у пункті 6 цього Порядку, до органу Казначейства за місцем реєстрації стягувача в органі державної податкової служби. Казначейство здійснює в порядку черговості надходження виконавчих документів безспірне списання коштів державного бюджету в розмірі, встановленому судом або узгодженому органом державної податкової служби із стягувачем, та перераховує такі кошти на рахунок стягувача, зазначений у виконавчому документі або його заяві про виконання рішення про стягнення коштів.
В даному випадку саме бездіяльність відповідача спричинила затримку позивачу у бюджетному відшкодуванні ПДВ, наслідком чого, є нарахування пені, а позивач не може нести будь-які негативні наслідки у разі прорахунків у діяльності окремих державних органів чи посадових осіб, оскільки виконав усі вимоги для отримання бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.
ГУ ДПС у м. Києві під час розгляду даного спору не було доведено правомірності дій щодо несвоєчасного відшкодування позивачу ПДВ, та обставин, передбачених ПК України задля не стягнення з бюджету пені, заявленої позивачем предметом даного спору.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у місті Києві на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Аскоп-Україна" пені в розмірі 1 037 192,67 грн., нараховану на суму заборгованості бюджету з відшкодування податку на додану вартість за період з 13.12.2017 по 30.08.2019.
Щодо доводів апелянта про порушення строку звернення до суду, колегія суддів зазначає таке.
Частинами 2, 3 ст.122 КАС України визначено момент, з яким пов`язано початок відліку строку звернення до адміністративного суду, а саме з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Порівняльний аналіз словоформ "дізналася" та "повинна була дізнатися" дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх прав. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були об`єктивно непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
ПК України не містить прямої норми, яка б визначала строки звернення до суду із вимогами, спрямованими на захист та відновлення порушених прав платників податків у відносинах, що виникають у зв`язку з несвоєчасним відшкодуванням податку на додану вартість державою.
Строк давності у 1095 днів, встановлений статтею 102 ПК України, поширюється, зокрема, на право контролюючого органу щодо проведення перевірки та самостійного визначення суми грошових зобов`язань (пункт 102.1); стягнення податкового боргу (пункт 102.4); право платника податків на подання заяви про повернення надміру сплачених грошових зобов`язань або про їх відшкодування (пункт 102.5); право платника податків на оскарження в суді податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу (пункт 56.18 статті 56).
При цьому положення пункту 102.5 статті 102 ПК України не регулюють питань строків звернення до адміністративного суду, а встановлюють лише строк для подання платником податків заяви до контролюючого органу про повернення надміру сплачених грошових зобов`язань або про їх відшкодування у випадках, передбачених цим Кодексом.
У справі, що розглядається, немає підстав для врахування й положень норми пункту 56.18 статті 56 ПК України, оскільки остання є відсильною до статті 102 ПК України та регулює виключно правовідносини щодо оскарження податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу.
У разі ж несвоєчасного відшкодування заборгованості з податку на додану вартість та/або пені, нарахованої на таку заборгованість, платник, звертаючись до суду, фактично просить захистити його право на отримання зазначених коштів, які залишаються невиплаченими у зв`язку з невиконанням суб`єктом владних повноважень комплексу покладених на нього обов`язків. Відтак предметом оскарження у такому випадку є відповідна бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а отже, положення статті 102 ПК України, до яких відсилає пункт 56.18 статті 56 цього Кодексу, застосовуватись не можуть.
Ураховуючи наведене, стаття 102 ПК України, у тому числі й пункт 102.5 цієї статті, не є тим "іншим законом", яким установлені спеціальні строки звернення до суду із вимогами, спрямованими на захист та відновлення порушених прав платників податків у відносинах, що виникають у зв`язку із несвоєчасним відшкодуванням бюджетної заборгованості з ПДВ та/або пені, нарахованої на таку заборгованість, а тому підлягають застосуванню положення частини другої статті 122 КАС України, якою встановлений загальний шестимісячний строк звернення до адміністративного суду.
Отже, платник податку на додану вартість може звернутися до адміністративного суду з вимогами про визнання протиправною бездіяльності суб`єкта владних повноважень з погашення заборгованості з відшкодування ПДВ та/або пені, нарахованої на таку заборгованість, протягом шести місяців з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Зазначені висновки сформулювала Велика Палата Верховного Суду у постановах від 19 січня 2023 року у справі № 140/1770/19, від 16 лютого 2023 року у справі № 803/1149/18, від 13 квітня 2023 року у справі № 320/12137/20.
Водночас, на переконання Великої Палати Верховного Суду, зміна правового регулювання, зміна Верховним Судом способу захисту порушеного права та підтверджені у встановленому порядку фактичні обставини щодо неможливості реалізації права особою, перелік спрямованих нею на досягнення цієї мети заходів підлягають оцінці судом в кожному конкретному випадку при з`ясуванні поважності причин пропуску цього строку.
Як установлено судом позивач просить стягнути пеню за несвоєчасне відшкодування податку на додану вартість на рівні 120 відсотків облікової ставки Національного банку України за період з 13.12.2017 по 30.08.2019, тоді як до суду позивач звернувся 10.09.2019.
Однак, на час звернення до суду з позовом у цій справі існувала судова практика, згідно з якою позовна вимога про стягнення пені на суму несвоєчасно відшкодованого податку на додану вартість з Державного бюджету України може бути заявлена в межах строку, встановленого пунктом 102.5 статті 102 ПК України для подання заяви про відшкодування надміру сплачених грошових зобов`язань, тобто протягом 1095 днів.
Отже, звертаючись до суду з позовом про стягнення з Державного бюджету України пені, нарахованої на суму бюджетної заборгованості, позивач був переконаний, що строк звернення ним був дотриманий.
Однак, Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 19 січня 2023 року у справі № 140/1770/19 та від 16 лютого 2023 року у справі № 803/1149/18 було зазначено, що "стаття 102 ПК України, у тому числі й пункт 102.5 цієї статті, не є тим "іншим законом", яким установлені спеціальні строки звернення до суду із вимогами, спрямованими на захист та відновлення порушених прав платників податків у відносинах, що виникають у зв`язку із несвоєчасним відшкодуванням бюджетної заборгованості з ПДВ та/або пені, нарахованої на таку заборгованість, а тому підлягають застосуванню положення частини другої статті 122 КАС України, якою встановлений загальний шестимісячний строк звернення до адміністративного суду".
Таким чином, на початку 2023 року відбулася зміна судової практики, згідно з якою було визначено, що для звернення до суду із позовом у зв`язку із несвоєчасним відшкодуванням бюджетної заборгованості з ПДВ та/або пені, нарахованої на таку заборгованість, встановлюється загальний шестимісячний строк звернення до адміністративного суду на підставі частини другої статті 122 КАС України.
Водночас позивач звернувся з цим позовом до адміністративного суду ще 10.09.2019, тобто більш ніж за 3 роки до зміни судової практики щодо застосування процесуального строку на звернення до суду постановами Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2023 року у справі № 140/1770/19 та від 16 лютого 2023 року у справі № 803/1149/18, тобто факт звернення до суду з метою захисту порушених прав відбувся задовго до зміни строку звернення з 1095 днів до шести місяців.
Колегія суддів зазначає, що зміна сталої судової практики Верховного Суду може розглядатися судами як поважна причина для поновлення строків звернення до суду, про що було зазначено Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, зокрема, в постанові від 30 червня 2022 року у справі № 1.380.2019.004460.
Так, Верховний Суд зазначив, що суди повинні уникати випадків правового пуризму, зокрема скасування правомірних рішень, ухвалених відповідно до усталеної на той час судової практики, лише на тій підставі, що станом на час розгляду справи судом апеляційної та/або касаційної інстанції змінилось юридичне тлумачення відповідної правової норми.
Зміна судової практики, що відбулася після ухвалення судами остаточного рішення, не повинна порушувати принцип правової визначеності та стабільності правового регулювання, чинного на час розгляду справи судами попередніх інстанцій.
Зокрема, задля додержання принципу правової визначеності та забезпечення права на справедливий суд, які є елементами принципу верховенства права, зміна сталої судової практики, яка відбулася в бік тлумачення норм права щодо застосування коротших строків звернення до суду, може розглядатися судами як поважна причина при вирішенні питання поновлення строків звернення до суду в податкових правовідносинах, які виникли та набули характеру спірних до зміни такої судової практики.
Враховуючи зазначене, колегія суддів дійшла до висновку, що позивач мав достатньо обґрунтовані правомірні очікування, що строк звернення до суду ним був дотриманий, оскільки не знав та не міг бути обізнаним про те, що через більш ніж 3 роки (у січні 2023 року) судова практика зазнає кардинальних змін в частині застосування строків звернення до суду у справах подібної категорії.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Доводи апелянта не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.
Обґрунтувань неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права апеляційна скарга відповідача не містить.
Отже, рішення суду першої інстанції, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів, ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності.
При цьому, як зазначено у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц, Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», §58, рішення від 10.02.2010).
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв законне та обґрунтоване рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права..
Відповідно до частини 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції.
Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст.243, 244, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві залишити без задоволення, а рішення Луганського окружного адміністративного суду від 25.06.2025 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: Василенко Я.М.
Судді: Ганечко О.М.
Кузьменко В.В.
Повний текст постанови виготовлений 30.09.2026.