П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 560/2790/26
Головуючий у 1-й інстанції: Михайлов О.О.
Суддя-доповідач: Моніч Б.С.
30 вересня 2026 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Моніча Б.С.
суддів: Білої Л.М. Гонтарука В. М.
за участю:
секретаря судового засідання: Гавриленко І.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 15 червня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Хмельницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
В С Т А Н О В И В :
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ, КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ
ОСОБА_2 звернулася в Хмельницький окружний адміністративний суд з позовною заявою до Головного управління ДПС в Хмельницькій області, в якій, з урахуванням заяви про зміну предмету позову, просила:
- Визнати протиправним та скасувати Податкове повідомлення-рішення від 24.02.2025 р. №[номер приховано], яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на доходи фізичних осіб на суму 565 501,25 грн, з яких за податковими зобов`язаннями 546 492,74 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 19 008,51 грн.;
- Визнати протиправним та скасувати Податкове повідомлення-рішення від 25.02.2025 р. №[номер приховано], яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем військовий збір на суму 47 125,12 грн, з яких за податковими зобов`язаннями 45 541,07 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 1 584,05 грн.;
- Визнати протиправним та скасувати Податкове повідомлення-рішення від 18.11.2025 р. №[номер приховано], яким застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) у сумі 340,0 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що перевірка була призначена за відсутності підстав для її призначення, а під час перевірки не встановлювалися та не досліджувалися обставини, що стали підставою для цієї перевірки. Висновки Акту перевірки сформовані на підставі припущень, за відсутності доказів та інформації, які б підтверджували такі висновки, що призвело до безпідставного та необґрунтованого прийняття податкових повідомлень-рішень.
ІІ. ЗМІСТ РІШЕНННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 15.06.2026 у задоволенні позову відмовлено.
ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
ГУ ДПС у Хмельницькій області проведена документальна позапланова виїзна перевірка платника податків - фізичної особи ОСОБА_1 , РНОКПП ( НОМЕР_1 ) з питань повноти нарахування податків і зборів з отриманого доходу від британського суб`єкта господарювання "Fenix International Ltd" за створення контенту на платформі Only Fans за номером акаунта 91527089 у 2021 році та номером акаунта 91530834 у 2021 - 2022 роках.
За результатами перевірки складений акт від 09.10.2025 №20547/22-01-24- 07/3639711183, в якому зазначено такі порушення:
1. вимоги пп.16.1.2, пп.16.1.3 п.16.1 ст.16, пп.49.18.4 п.49.18 ст.49, п.п.170.11.1 п.170.11 ст.170, п.176.1 ст.176, п.179.1, ст.179 ПК України, а саме: неподання податкової декларації про майновий стан і доходи за 2021 рік.
2. вимоги п.п.164.2.20 п.164.2 ст.164, п.п.170.11.1 п.170.11 ст.170, п.179.7 ст.179 ПК України, а саме: занижено та не сплачено податкове зобов`язання по податку на доходи фізичних осіб у сумі 546492,74 грн.
3. вимоги п.п.170.11.1 п.170.11 ст.170, п. 176.1 ст.176, та п.п.1.6, п.п.1.4 пп.1.2 п.16-1 підрозділу 10 розділу XX ПК України, а саме: занижено суму військового збору на суму 45541,07 грн.
На підставі акту перевірки ГУ ДПС у Хмельницькій області прийняті податкові повідомлення-рішення від 18.11.2025 №[номер приховано] про сплату військового збору в сумі 45541,07 грн та штрафної санкції в сумі 4554,11 грн, №[номер приховано] про сплату податку на доходи фізичних осіб в сумі 546492,74 грн та штрафної санкції в сумі 54649,28 грн та №[номер приховано] про сплату штрафної санкції за неподання податкової декларації про майновий стан і доходи за 2021 рік в сумі 340 грн.
Рішенням Державної податкової служби України №2585/6/99-00-06-01-02-06 від 02.02.2026 скасовано податкові повідомлення-рішення ГУ ДПС у Хмельницькій області від 18.11.2025 №[номер приховано] в частині застосування штрафних санкцій у сумі 35640,77 грн та №[номер приховано] в частині застосування штрафних санкцій у сумі 2970,06 грн, в іншій частині залишено без змін.
ГУ ДПС у Хмельницькій області прийнято нові податкові повідомлення-рішення від 24.02.2025 (така дата зазначена у рішенні) №[номер приховано] про сплату податку на доходи фізичних осіб в сумі 565 501,25 грн (податкове зобов`язання - 546 492,74 грн та штрафні санкції - 19 008,51 грн) та №[номер приховано] про сплату військового збору в сумі 47 125,12 грн (податкове зобов`язання - 45 541,07 грн та штрафні санкції - 1 584,05 грн).
Вважаючи такі податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач звернулася до суду з цим позовом.
IV. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що інформація отримана на підставі міжнародного запиту від компетентного органу іноземної держави і яка містить конкретні дані про платника (персональні дані позивачки, суму нарахованого їй доходу) підпадає під ознаки податкової інформації. Контролюючий орган мав усі правові підстави для призначення перевірки та винесення Наказу про проведення перевірки, оскільки отримав в установленому законом порядку податкову інформацію про можливі порушення платником податків норм податкового законодавства, та надіслав такому платнику податків запит про надання пояснень та документів, що стосувалися предмета перевірки.
Наявна у контролюючого органу податкова інформація свідчила про отримання позивачем у 2021-2022 роках доходу від нерезидента, що, у свою чергу, зумовлювало необхідність перевірки дотримання позивачем обов`язку щодо подання податкової декларації.
Суд дійшов висновку про доведеність факту отримання позивачем доходу джерелом походження за межами України, але при цьому вказаний дохід позивачем не декларувався, обов`язкові податки і платежі не сплачено.
У даній справі контролюючим органом надано суду податкову інформацію, отриману від компетентного органу іноземної держави, відомості щодо суми доходу, кількості транзакцій, а також матеріали податкової перевірки.
Натомість позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б спростовували факт отримання доходу від "Fenix International Ltd".
Доводи позивача щодо неправильного застосування курсу НБУ при визначенні податкових зобов`язань не спростовують висновку щодо правомірності оскаржуваних рішень, оскільки сам факт отримання доходу в іноземній валюті підтверджений матеріалами справи, а розрахунок податкових зобов`язань здійснений контролюючим органом відповідно до вимог податкового законодавства.
V. ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з`ясування обставин справи, оскаржила його в апеляційному порядку з вимогою скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким позов задовольнити.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначила, що саме на контролюючий орган покладено процесуальний обов`язок довести правомірність прийняття податкових повідомлень-рішень, у тому числі довести факт отримання позивачем доходу, який став підставою для донарахувань. Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції істотно порушив загальні засади адміністративного судочинства та правила розподілу тягаря доказування в публічно-правових спорах.
Відповідач не надав жодного документального підтвердження існування будь-яких іноземних рахунків, електронних гаманців тощо, відкритих на ім`я позивача; не надав жодної банківської виписки, платіжного доручення чи іншого документа, що підтверджував би отримання коштів, реальний рух коштів або факт здійснення хоча б однієї із транзакцій. Поклавши на позивача обов`язок надати докази, які б "виключали можливість отримання коштів через інші рахунки чи електронні платіжні системи", суд поклав на скаржника обов`язок доводити відсутність рахунків у всіх банківських та фінансових установах світу. Висновок суду першої інстанції про те, що фактично відповідач дотримався порядку призначення перевірки за пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 ПК України є помилковим, оскільки перед призначенням перевірки запиту надіслано не було. Вказує про відсутність підстав для призначення документальної позапланової перевірки на підставі пп. 78.1.2 п. 78.1 ст. 78 ПК України. Позивач надала докази відсутності обов`язку (зокрема, банківські виписки), які спростовують факт отримання доходу, а отже платника податків не можна вважати таким, що не виконав обов`язок, адже такого обов`язку в нього і не виникало. Відповідачем не надано жодних доказів, які б підтверджували факт здійснення діяльності та факт отримання позивачем коштів від британського суб`єкта господарювання "Fenix International Ltd" за створення контенту на платформі OnlyFans. Подані відповідачем лист Державної податкової служби України та лист компетентного органу Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії не містить необхідної сукупності даних, на підставі яких було б можливо встановити факт здійснення діяльності та факт отримання саме позивачем у 2021-2022 раках доходу від британського суб`єкта господарювання Fenix International Ltd за створення контенту на платформі OnlyFans на загальну суму 101 465 доларів США. Отже, судом першої інстанції неповно і необ`єктивно оцінено обставини, викладені у позовній заяві, неповно і неналежно досліджено матеріали справи, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права та як наслідок ухвалення рішення, яке не відповідає вимогам законності та обґрунтованості.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому вказав на правильність висновків суду першої інстанції та просив відмовити в її задоволенні.
VI. ОЦІНКА АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ
Апеляційний суд, перевіривши доводи апеляційної скарги, виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених ст. 308 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з наступного.
Згідно вимог ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Відповідно до пункту 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Згідно з підпунктом 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.
Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з підстав, визначених цим Кодексом.
Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні контролюючого органу.
Відповідно до пункту 79.1 статті 79 ПК України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу рішення про її проведення та за наявності підстав для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.
У разі надіслання (вручення) відповідно до статті 42 цього Кодексу платнику податків (його представнику) копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення позапланової невиїзної перевірки, шляхом надсилання за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення документальна позапланова невиїзна перевірка (крім перевірки, визначеної статтею 200 цього Кодексу) розпочинається не раніше 30 календарного дня з дати надсилання такого повідомлення та копії наказу.
Положеннями пункту 78.4 статті 78 ПК України визначено, що про проведення документальної позапланової перевірки керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом.
Відповідно до підпунктів 78.1.1. та 78.1.2. пункту 78.1 статті 78 ПК України документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких підстав, зокрема, отримано податкову інформацію, що свідчить про порушення платником податків валютного, податкового законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов`язковий письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначаються порушення цим платником податків відповідно валютного, податкового та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту; платником податків не подано в установлений законом строк податкову декларацію, розрахунки, звітність для податкового контролю за трансфертним ціноутворенням відповідно до пункту 39.4 статті 39 цього Кодексу, якщо їх подання передбачено законом.
Як встановлено судом, правовою підставою для призначення та проведення перевірки слугували норми ПК України та податкова інформація, від компетентного органу Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії, згідно якого позивач отримувала доходи від британського суб`єкта господарювання "Fenix International Ltd" за створення контенту на платформі OnlyFans та не подавала декларацію про отримані доходи.
Відповідно до підпункту 72.1.4 пункту 72.1 статті 72 ПК України для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючого органу використовується інформація, що надійшла від органів влади інших держав, міжнародних організацій або нерезидентів.
Згідно з підпунктом 83.1.2 пункту 83.1 статті 83 ПК України для посадових осіб контролюючих органів під час проведення перевірок підставами для висновків є, зокрема, податкова інформація.
Положеннями пункту 3.2 статті 3 ПК України визначено, що податкове законодавство України складається з Конституції України; цього Кодексу; Митного кодексу України та інших законів з питань митної справи у частині регулювання правовідносин, що виникають у зв`язку з оподаткуванням митом операцій з переміщення товарів через митний кордон України (далі - законами з питань митної справи); чинних міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування; нормативно-правових актів, прийнятих на підставі та на виконання цього Кодексу та законів з питань митної справи; рішень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з питань місцевих податків та зборів, прийнятих за правилами, встановленими цим Кодексом.
Між Урядом України та Урядом Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії 10.02.1993 укладено Конвенцію про усунення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням стосовно податків на доходи і на приріст вартості майна, яка набрала чинності 11.08.1993 . Законом України від 30.10.2019 № 244-IX ратифіковано Протокол про внесення змін до зазначеної Конвенції, який набрав чинності 05.12.2019 (далі - Конвенція).
Також Україна та Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії є учасниками Конвенції про взаємну адміністративну допомогу в податкових справах, підписаної 25.01.1988, яку ратифіковано Законом України від 17.12.2008 № 677-VI, і для України вона набула чинності 01.07.2009 (далі - Конвенція про взаємну адміністративну допомогу в податкових справах).
Згідно з пунктом 1 статті 27 Конвенції компетентні органи Договірних Держав обмінюються інформацією, необхідною для виконання положень цієї Конвенції або національних законодавств Договірних Держав, що стосуються податків, на які поширюється Конвенція в тій мірі, доки оподаткування не суперечить цій Конвенції, зокрема, щоб попереджувати шахрайство і полегшувати застосування встановлених законом положень проти легальних ухилень. Будь-яка інформація, одержана Договірною Державою, буде розглядатися як конфіденційна і буде розкрита тільки особам або властям (включаючи суди і органи управління), зайнятим оцінкою або збиранням, примусовим стягненням або судовим переслідуванням, або розглядом апеляції стосовно податків, на які поширюється ця Конвенція. Такі особи або органи будуть використовувати інформацію тільки з цією метою. Вони можуть розкривати інформацію в публічних судових засіданнях і юридичних рішеннях.
За змістом статті 4 Конвенції про взаємну адміністративну допомогу в податкових справах сторони, зокрема, як передбачено в цьому розділі, здійснюють обмін будь-якою інформацією, яка може бути доречною для: a) установлення суми та збору податку, а також стягнення податкової заборгованості й здійснення виконавчих заходів з метою її стягнення; і b) притягнення до адміністративної відповідальності чи порушення кримінального переслідування в судовому органі.
Стаття 5 Конвенції про взаємну адміністративну допомогу в податкових справах визначає, що на прохання запитуючої держави запитувана держава надає запитуючій державі будь-яку інформацію, що згадується в статті 4 та стосується конкретних осіб чи операцій. Якщо інформації, яка міститься в податкових досьє запитуваної держави, недостатньо для задоволення цією державою прохання про надання інформації, ця держава вживає всіх відповідних заходів для надання запитуючій державі запитуваної інформації.
Крім того Міністерство фінансів України наказом від 16.04.2022 № 118 затвердило Порядок обміну податковою інформацією з компетентними органами іноземних країн.
Суд зазначає, що отримана контролюючим органом у межах міжнародного обміну податковою інформацією, є одним із передбачених законом джерел податкової інформації та може використовуватися під час здійснення податкового контролю, у тому числі при призначенні та проведенні перевірок, а також під час прийняття рішень за їх результатами.
Водночас сам по собі факт отримання такої інформації не звільняє контролюючий орган від обов`язку доведення обставин, з якими податкове законодавство пов`язує виникнення у платника податкового обов`язку, а суд - від обов`язку надати оцінку достатності, достовірності та взаємному зв`язку доказів у їх сукупності. Наявність міжнародної податкової інформації не може бути достатньою підставою для висновку про отримання платником податків оподатковуваного доходу та визначення грошових зобов`язань без з`ясування інших обставин, що входять до предмета доказування у справі.
Такий підхід був підтриманий Верховним Судом у постанові від 17.06.2026 у справі № 240/22077/25, від 25.06. 2026 у справі № 560/9531/25, від 08.09.2026 у справі № 420/12445/25 та від 08.09.2026 № 560/4741/25.
При цьому, у вищезазначених постановах Верховний Суд зауважив, що належна оцінка таких відомостей потребує дослідження не лише змісту самої міжнародної податкової інформації, а й особливостей функціонування відповідної платформи, порядку створення облікових записів, вимог до підтвердження особи користувача, механізмів верифікації даних та значення ідентифікаторів, які використовуються платформою. Зазначені обставини потребують ретельного, повного та всебічного дослідження для забезпечення правильного застосування норм матеріального і процесуального права, а також для ухвалення законного й обґрунтованого рішення відповідно до статей 2, 242 КАС України.
Матеріалами справи підтверджується, що контролюючим органом після отримання податкової інформації було направлено позивачу письмовий запит від 07.10.2024 №15035/6/22-01-24-02 про надання пояснень та їх документального підтвердження щодо отримання доходів від "Fenix International Ltd".
Позивачем надано пояснення та банківські виписки щодо рахунків, відкритих в українських банках, однак вказані документи не містили відомостей, які б спростовували інформацію контролюючого органу щодо отримання доходів від британського суб`єкта господарювання, у тому числі не містили відомостей щодо відсутності іноземних рахунків, інших платіжних сервісів або способів отримання коштів.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що контролюючий орган мав правові підстави вважати, що сумніви щодо дотримання позивачем вимог податкового законодавства не усунуті наданими поясненнями та документами, а відтак був наділений правом призначити документальну позапланову перевірку.
За таких обставин, доводи апелянта щодо порушення порядку призначення стосовно неї заходу податкового контролю не узгоджуються із висновками, що випливають із норм податкового законодавства.
Разом з тим, надаючи правову оцінку спору по суті вчинених правопорушень, колегія суддів виходить із наступного.
Відповідно до підпункту 162.1.1. пункту 162.1 статті 162 ПК України платниками податку є, зокрема, фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи.
Згідно з підпунктом 163.1.3. пункту 163.1 статті 163 ПК України об`єктом оподаткування резидента є, зокрема, іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.
Положеннями пункту 164.3 статті 164 ПК України визначено, що при визначенні бази оподаткування враховуються всі доходи платника податку, отримані ним як у грошовій, так і негрошовій формах.
Відповідно до підпункту 168.2.1 пункту 168.2 статті 168 ПК України платник податку, що отримує доходи від особи, яка не є податковим агентом, та іноземні доходи, зобов`язаний включити суму таких доходів до загального річного оподатковуваного доходу та подати податкову декларацію за наслідками звітного податкового року, а також сплатити податок з таких доходів.
Згідно з пунктом 164.4 статті 164 ПК України під час нарахування (отримання) доходів, отриманих у вигляді валютних цінностей або інших активів (вартість яких виражена в іноземній валюті або міжнародних розрахункових одиницях), такі доходи перераховуються у гривні за валютним курсом Національного банку України, що діє на момент нарахування (отримання) таких доходів.
Отже, отримані фізичною особою доходи, отримані з джерел за межами України відносяться до об`єкту оподаткування податком на доходи фізичних осіб, та є об`єктом оподаткування військовим збором згідно з пунктом 1.2 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX ПК України.
Згідно з підпунктом 170.11.1 пункту 170.11 статті 170 ПК України у разі, якщо джерело виплат будь-яких оподатковуваних доходів є іноземним, сума такого доходу включається до загального річного оподатковуваного доходу платника податку отримувача, який зобов`язаний подати річну податкову декларацію, та оподатковується за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу.
Відповідно до абзацу першого пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX ПК України у редакції, застосовній до спірних правовідносин за 2021-2022 роки, тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.
Згідно з підпунктом 1.1 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX ПК України платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу.
Відповідно до підпункту 1.2 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX ПК України об`єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу.
Підпунктом 1.3 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX ПК України встановлено, що ставка збору становить 1,5 відсотка від об`єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту.
Отже, у спірних правовідносинах ПДФО та військовий збір обчислюються з однієї й тієї самої суми оподатковуваного іноземного доходу, визначеної у гривнях. Встановлення факту отримання такого доходу, його розміру та моменту нарахування (отримання) є спільною передумовою визначення обох платежів. Відповідно, правильність обох нарахувань залежить від правильності визначення гривневої суми доходу за правилами пункту 164.4 статті 164 ПК України.
За змістом підпункту 163.1.3 пункту 163.1 статті 163 та підпункту 164.1.3 пункту 164.1 статті 164 ПК України іноземний дохід включається до загального річного оподатковуваного доходу за той звітний податковий рік, протягом якого його отримано.
Отже, встановлення моменту отримання доходу є необхідним для його віднесення до відповідного податкового періоду.
Пункт 164.4 статті 164 ПК України пов`язує перерахунок валютного доходу у гривні з курсом НБУ, що діє на момент нарахування (отримання) такого доходу. У системному зв`язку із зазначеними нормами це означає, що застосуванню валютного курсу має передувати встановлення факту отримання оподатковуваного іноземного доходу та конкретної події, яка у відповідних правовідносинах становить його нарахування (отримання). Без визначення цієї події та її дати вибір застосовного курсу не є обґрунтованим.
Річний порядок декларування не встановлює єдиної дати отримання всіх доходів за рік і не передбачає їх перерахунку за курсом на 31 грудня лише через закінчення звітного періоду. Кожна сума доходу підлягає перерахунку за курсом, застосовним до встановленої дати її нарахування (отримання). Числовий збіг цього курсу з курсом на 31 грудня можливий, однак сам по собі не підтверджує правильності визначення дати нарахування (отримання) доходу та не замінює обґрунтування проведеного розрахунку.
Наведена вище практика Верховного Суду допускає використання міжнародної податкової інформації для доказування отримання доходу (постанова від 06.08.2026у справі №600/2950/25-а). Водночас для застосування пункту 164.4 статті 164 ПК України необхідно встановити факт, розмір і момент нарахування (отримання) відповідного доходу, оскільки його перерахунок у гривні здійснюється за курсом НБУ, чинним саме на цей момент (постанови від 17.06.2026 у справі №240/22077/25, від 25.06.2026 у справі №560/9531/25).
Отже, для визначення позивачу грошових зобов`язань відповідач мав встановити факт отримання позивачем доходів.
Водночас податкова інформація, на яку відповідач посилається в Акті перевірки, не містить відомостей про спосіб одержання Позивачем коштів, які, як стверджує відповідач, є доходом, отриманим за створення контенту на платформі OnlyFans.
Колегія суддів також зауважує, що у межах цієї справи відповідач не довів, що ним вживалися будь-які заходи для встановлення факту одержання позивачем коштів від компанії Fenix International Limited.
Наказом Міністерства фінансів України від 16.04.2022 № 118 затверджено Порядок обміну податковою інформацією з компетентними органами іноземних країн (далі - Порядок № 118), який регулює процедуру обміну податковою інформацією між ДПС та компетентними органами іноземних держав за спеціальними запитами, а також у межах спонтанного обміну податковою інформацією стосовно податків та в межах, визначених Конвенцією про взаємну адміністративну допомогу в податкових справах, ратифікованою Законом України від 17 грудня 2008 року № 677-VI "Про ратифікацію Конвенції про взаємну адміністративну допомогу в податкових справах", із застереженнями, та/або іншим міжнародним договором України, що містить положення про обмін інформацією в податкових цілях (далі - міжнародні договори).
Порядок № 118, зокрема, передбачає можливість і механізм направлення спеціального запиту у певних випадках.
Відповідно до абз. 1 п. 3 розділу І Порядку № 118 в редакції, чинній на момент проведення перевірки, для цілей цього Порядку термін "спеціальний запит" означає запит про надання інформації стосовно конкретних осіб або операцій, яка є необхідною або може бути доречною для виконання або застосування положень національного законодавства або міжнародних договорів. Спеціальний запит може бути направлений ДПС іноземному компетентному органу або іноземним компетентним органом до ДПС.
Ініціаторами спеціального запиту можуть виступати структурні підрозділи ДПС, а також головні управління ДПС в областях, м. Києві, міжрегіональні управління ДПС по роботі з великими платниками податків (п. 4 розділу І Порядку № 118).
Відповідно до п. 8 розділу І Порядку № 118 спеціальний запит готується, зокрема, у таких випадках:
- аналіз податкової звітності суб`єкта господарювання (його філії, представництва, тощо) свідчить про можливість заниження платником податків податкових зобов`язань з податку на прибуток підприємств та/або податку на доходи фізичних осіб при здійсненні виплат на користь нерезидентів шляхом неправомірного застосування звільнення від оподаткування або пониженої ставки податку, що передбачені міжнародними договорами України про уникнення подвійного оподаткування (пп. 1);
- факти свідчать, що необхідна інформація знаходиться за межами України, і в ході проведення перевірок та/або звірок платників податків у межах податкового контролю виникає потреба в підтвердженні достовірності такої інформації, зокрема у разі встановлення простроченої дебіторської заборгованості у нерезидента перед резидентом (пп. 2);
- в інших випадках, коли для виконання або застосування положень законодавства України або міжнародних договорів ДПС потребує отримання інформації від компетентних органів іноземних країн (пп. 8).
Отже, відповідно до Порядку № 118 у відповідача було право і передбачений вказаним нормативно-правовим актом механізм для одержання інформації, необхідної для підтвердження факту одержання позивачем доходів від компанії-нерезидента. Всупереч цьому, відповідач не вжив заходів для формування доказової бази, достатньої для висновків, наведених в Акті перевірки.
Колегія суддів зауважує, що до встановлених ст. 21 ПК України обов`язків посадових та службових осіб контролюючих органів, серед іншого, належать обов`язки: забезпечувати сумлінне виконання покладених на контролюючі органи функцій (пп. 21.1.2 п. 21.1 ст. 21 ПК України); забезпечувати ефективну роботу та виконання завдань контролюючих органів відповідно до їх повноважень (пп. 21.1.3 п. 21.1 ст. 21 ПК України).
Вказані обов`язки працівниками відповідача у межах перевірки позивача не виконані, внаслідок чого в Акті перевірки викладено висновки, не підтверджені належними і допустимими доказами.
Як убачається з матеріалів справи, підставою для визначення позивачу грошових зобов`язань стали відомості, отримані контролюючим органом від Державної податкової служби України та компетентного органу Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії, відповідно до яких позивач нібито отримала у 2021-2022 роках доходи від Fenix International Ltd у зв`язку зі створенням контенту на платформі OnlyFans.
Водночас сама по собі наявність у контролюючого органу відповідної інформації не звільняє його від обов`язку довести, що така інформація стосується саме позивача, підтверджує саме факт отримання нею коштів та дає можливість достовірно визначити розмір отриманого доходу.
Колегія суддів звертає увагу, що предметом доказування у цій справі є не факт існування певної інформації у розпорядженні контролюючого органу, а фактичні обставини, на підставі яких позивачу визначено податкові зобов`язання, а саме факт отримання нею відповідного доходу, його розмір, джерело походження та момент отримання.
Відповідно до частини першої статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
При цьому за змістом статті 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Таким чином, для висновку про правомірність визначення позивачу грошових зобов`язань суд повинен оцінити не лише джерело отримання відповідної інформації, а насамперед її зміст, достовірність, належність до позивача та достатність для підтвердження конкретних обставин, які стали підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.
Колегія суддів зазначає, що у наданих контролюючим органом документах містяться відомості про облікові записи на платформі OnlyFans та відповідні операції, однак сам факт наявності таких відомостей не є безумовним підтвердженням фактичного отримання саме позивачем коштів у визначеному податковим органом розмірі.
При цьому відповідач не надав доказів, на підставі яких можна достовірно ототожнити зазначені облікові записи та операції з позивачем, а також не встановив обставин щодо фактичного перерахування відповідних коштів на рахунки чи інші платіжні інструменти, якими користувалася позивач.
Саме по собі зазначення імені особи або інших ідентифікаційних відомостей у відповідній інформації не усуває необхідності перевірки їх належності конкретній особі та не підтверджує автоматично факт отримання нею коштів.
Крім того, судом першої інстанції не встановлено конкретних дат отримання позивачем відповідних доходів.
Зазначена обставина має істотне значення для правильного вирішення спору, оскільки відповідно до пункту 164.4 статті 164 Податкового кодексу України доходи, отримані в іноземній валюті, перераховуються у гривні за валютним курсом Національного банку України, що діє на момент нарахування (отримання) таких доходів.
Отже, для правильного визначення розміру податкового зобов`язання контролюючий орган повинен встановити не лише загальний розмір коштів, які, на його думку, отримані позивачем, а й момент їх нарахування або отримання.
За відсутності встановлення відповідних дат неможливо перевірити правильність застосування контролюючим органом курсу іноземної валюти та, відповідно, правильність визначення грошового зобов`язання.
Водночас колегія суддів звертає увагу, що наведені обставини не можуть бути усунуті посиланням відповідача на сам факт надходження до контролюючого органу інформації від компетентного органу іноземної держави.
Як убачається з матеріалів справи, контролюючим органом використано інформацію щодо діяльності облікових записів на платформі OnlyFans, пов`язану з компанією Fenix International Ltd. Проте така інформація сама по собі не містить достатніх відомостей, які б дозволяли встановити повний та безпосередній ланцюг між зазначеними у ній обліковими записами, відповідними операціями та фактичним отриманням коштів саме позивачем.
При цьому колегія суддів враховує доводи апеляційної скарги про те, що надані контролюючим органом відомості не містять належного підтвердження фактичного зарахування зазначених сум на рахунки позивача або їх отримання нею в інший спосіб. Вказані доводи мають значення для вирішення спору, оскільки для виникнення у фізичної особи податкового обов`язку щодо іноземного доходу необхідним є встановлення саме факту його отримання, а не лише існування відомостей про нарахування, обліку чи здійснення певних операцій на відповідній платформі.
Водночас відповідачем не надано доказів, які б підтверджували, яким саме способом позивач отримувала кошти від Fenix International Ltd, на який рахунок або платіжний інструмент вони перераховувалися, у які конкретно дати такі кошти були зараховані та чи мала позивач фактичну можливість ними розпоряджатися.
Зазначене має істотне значення також з огляду на те, що позивач у ході проведення перевірки надала контролюючому органу банківські виписки щодо відкритих в Україні рахунків. Відповідач, посилаючись на те, що такі документи не спростовують отримання іноземного доходу, водночас не навів конкретних доказів, які б підтверджували наявність у позивача інших рахунків, платіжних сервісів чи інших фінансових інструментів, на які фактично зараховувалися кошти від Fenix International Ltd.
Саме по собі припущення про існування такого способу отримання коштів не може замінювати належне доказування обставин, покладених контролюючим органом в основу спірних податкових повідомлень-рішень.
Колегія суддів також бере до уваги доводи апеляційної скарги щодо змісту та ідентифікаційних даних, наведених у документах, отриманих у порядку міжнародного обміну податковою інформацією. Зокрема, апелянт звертає увагу на відмінності у відомостях щодо облікових записів, ідентифікаторів, адреси та електронної пошти, а також на відсутність у матеріалах справи документів, які б безпосередньо підтверджували належність відповідних облікових записів саме позивачу.
За таких обставин обов`язок суду полягає не у припущенні про тотожність відповідних облікових записів позивачу, а у перевірці того, чи дає сукупність наданих доказів можливість достовірно встановити таку тотожність.
Однак матеріали справи не містять доказів, які б усували наведені сумніви та дозволяли безпосередньо пов`язати відповідні облікові записи на платформі OnlyFans із позивачем. Відповідачем також не надано доказів, які б підтверджували порядок ідентифікації користувача платформи, спосіб його верифікації, належність зазначених у міжнародній податковій інформації ідентифікаторів конкретно позивачу та взаємозв`язок між такими ідентифікаторами і фактичним отриманням нею коштів.
За відсутності такого підтвердження посилання контролюючого органу лише на відомості про діяльність певного облікового запису не є достатнім для беззаперечного висновку про отримання відповідного доходу саме позивачем.
Крім того, колегія суддів враховує доводи апеляційної скарги щодо розбіжностей у відомостях про суми операцій, наведених у документах, використаних контролюючим органом, та сумі доходу, покладеній в основу проведеного податковим органом розрахунку.
Відповідач не надав суду належного та зрозумілого розрахунку, який би дозволяв простежити формування визначеної позивачу суми оподатковуваного доходу за кожним звітним періодом, із зазначенням конкретних операцій, їх дат, сум в іноземній валюті, дати їх отримання та застосованого курсу Національного банку України.
За таких обставин суд позбавлений можливості перевірити, чи відповідає визначена контролюючим органом сума доходу фактичним даним, що містяться у матеріалах перевірки, а також чи правильно застосовано положення пункту 164.4 статті 164 ПК України.
При цьому колегія суддів не погоджується з можливістю визначення податкового зобов`язання виходячи лише із загальної суми, зазначеної у міжнародній податковій інформації, без встановлення складових такої суми та дат відповідних операцій. Такий підхід фактично унеможливлює перевірку правильності визначення бази оподаткування та суми податків, що підлягають сплаті.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, саме на відповідача покладається обов`язок довести не лише наявність інформації, яка стала підставою для проведення перевірки, а й правомірність використання цієї інформації для визначення конкретному платнику податків конкретного грошового зобов`язання.
У цій справі відповідачем не доведено належними, допустимими та достатніми доказами сукупність обставин, необхідних для визначення позивачу грошових зобов`язань, а саме: належність відповідних облікових записів на платформі OnlyFans саме позивачу, фактичне отримання нею коштів від Fenix International Ltd, конкретний розмір отриманого доходу, дати його отримання та правильність його перерахунку у національну валюту.
При цьому ненадання відповідачем таких доказів не може бути компенсоване посиланням на те, що позивач не надала документів, які б підтверджували відсутність отримання відповідного доходу. Відсутність у платника податків документів, які спростовують припущення контролюючого органу, сама по собі не звільняє останнього від виконання покладеного на нього частиною другою статті 77 КАС України обов`язку довести правомірність прийнятих ним рішень.
Колегія суддів також відхиляє посилання на те, що надані позивачем під час перевірки банківські виписки не містили відомостей про надходження коштів від Fenix International Ltd, як на доказ отримання позивачем відповідного іноземного доходу. Така обставина сама по собі не підтверджує факту отримання коштів іншим способом та не встановлює, на який саме рахунок чи платіжний інструмент вони були зараховані.
З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що контролюючим органом не доведено належними та достатніми доказами правомірність визначення позивачу грошових зобов`язань за спірними податковими повідомленнями-рішеннями.
Відповідно, висновки акта перевірки в частині отримання позивачем у 2021-2022 роках доходів від Fenix International Ltd у визначеному контролюючим органом розмірі не підтверджені належною доказовою базою, а здійснений на їх підставі розрахунок податкових зобов`язань не може вважатися обґрунтованим та перевіреним.
Колегія суддів, окремо оцінюючи правомірність податкового повідомлення-рішення від 18.11.2025 р. №[номер приховано], яким до позивача застосовано штраф у розмірі 340 грн., передбачений п. 120.1 ст. 120 ПК України, колегія суддів виходить з такого.
Штраф у розмірі 340 грн. передбачений абз. 1, 2 п. 120.1 ст. 120 ПК України за неподання (крім випадків, якщо податкова декларація не подається відповідно до пункту 49.2 статті 49 цього Кодексу) або несвоєчасне подання платником податків або іншими особами, зобов`язаними нараховувати і сплачувати податки та збори, платежі, контроль за сплатою яких покладено на контролюючі органи, податкових декларацій (розрахунків), а також іншої звітності, обов`язок подання якої до контролюючих органів передбачено цим Кодексом.
Як слідує з матеріалів справи, висновок відповідача про виникнення у позивача обов`язку подати податкову декларацію зроблено на підставі абз. 1 пп. 170.11.1 п. 170.11 ст. 170 ПК України, яка передбачає, що у разі якщо джерело виплат будь-яких оподатковуваних доходів є іноземним, сума такого доходу включається до загального річного оподатковуваного доходу платника податку - отримувача, який зобов`язаний подати річну податкову декларацію, та оподатковується за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу.
Як зазначалося, у цій справі відповідач не довів факт одержання позивачем доходів від компанії-нерезидента, тому висновок про виникнення у позивача обов`язку подати податкову декларацію не ґрунтується на належних і допустимих доказах. Відтак, ППР від 18.11.2025 №[номер приховано] є також протиправним.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що спірні податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.
Наведені вище обставини були залишені поза увагою судом першої інстанції, що призвело до ухвалення рішення на підставі помилкових висновків.
Підсумовуючи наведене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду справи, у зв`язку з чим апеляційна скарга має бути задоволена, рішення суду першої інстанції скасоване з ухваленням нового рішення про задоволення позову.
Колегія суддів враховує, що, згідно з п. 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Щодо розподілу судових витрат, колегія суддів застосовує ст. 139 КАС України, відповідно до ч. 6 якої якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
За правилами ч.ч. 1 та 6 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
В межах цієї справи, судом першої інстанції прийнято рішення про відмову у задоволенні позову.
Разом з цим, переглядаючи рішення суду в апеляційному порядку, апеляційний суд дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги позивача та наявність підстав для скасування рішення суду попередньої інстанції та задоволення позову в повному обсязі.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було сплачено судовий збір за подання позову в сумі 4 903,73 грн. та за подання апеляційної скарги 7 355,59 грн.
Отже, судові витрати зі сплати судового збору в сумі 12259,32 грн. підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Щодо вимог про відшкодування позивачу витрат на надання професійної правничої допомоги, колегія суддів зазначає наступне.
Пунктом 1 частини 3 статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Відповідно до статті 16 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Згідно з п.4 ч.1 ст.1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05 липня 2012 року № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є:
надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;
складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;
представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Таким чином, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).
Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно з частиною 3 статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частини 4 цієї статті для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень частини 5 статті 134 КАС України, має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини 5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 7 статті 134 КАС України).
Положення частин 1 та 2 статті 134 КАС України кореспондуються із європейськими стандартами, зокрема, пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам Щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя № R (81) 7 передбачено, що за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв`язку з розглядом.
Частинами 1, 3, 7 ст. 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (частина 9 статті 139 КАС України).
Зміст наведених положень законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень у випадку задоволення позовних вимог, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі Баришевський проти України (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі Двойних проти України (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі Меріт проти України(заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.
У справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі "Ботацці проти Італії", заява № 34884/97, п. 30).
У пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції У справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).
Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
Також у пункті 134 постанови від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
Разом з цим Верховний Суд, розглядаючи питання відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, у своїй судовій практиці неодноразово зазначав, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 24 січня 2022 року у справі № 911/2737/17, стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.
Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження витрат в розмірі 22000,00 грн, понесених на правничу допомогу, представником позивача надано: Договір про надання правничої допомоги №242 від 04.12.2024 р., який укладений між Позивачем та Адвокатським бюро «ВОЙНІКАНІС-МИРСЬКОГО», та додаткова угода про внесення змін до договору в частині строку його дії (додаток №1); Додаткова угода №4 від 13.02.2026 р. (додаток №2); Рахунок на оплату №26/7 від 24.02.2026 р. (додаток №3); Платіжна інструкція №В410-Е5КР-А483-6826 від 25.02.2026 р. (додаток №4); Акт приймання-передачі наданої правничої допомоги від 24.02.2026 р. (додаток №5); Додаткова угода №5 від 12.03.2026 р. (додаток №6); Акт приймання-передачі наданої правничої допомоги від 14.05.2026 р. (додаток №7).
Проте, колегія суддів оцінює співмірність заявленої до стягнення позивачем суми коштів із критеріями, встановленими частиною 5 статті 134 КАС України, з урахуванням обсягу необхідної правової допомоги, складністю справи, ціною позову, значенням даної справи для сторін, виходячи з обсягу та характеру доказів у справі (відсутності експертиз, відсутності виклику свідків, тощо), кількості сторін та відсутності інших учасників у справі, виходячи з фактично витраченого представником позивача часу та наданих послуг, а також кількості підготовлених документів.
Оцінивши усі необхідні аспекти цієї справи, колегія суддів вважає, що заявлена до відшкодування сума витрат на правничу допомогу в загальному розмірі розмірі 22000,00 грн. є завищеною та неспівмірною із складністю цієї справи та обсягом наданих адвокатом послуг..
Беручи до уваги, що факт надання правничої допомоги підтверджено документально, а також враховуючи принцип співмірності, критерії реальності адвокатських витрат, розумності та обґрунтованості їх розміру, колегія суддів приходить до висновку про необхідність зменшення витрат на професійну правничу допомогу та стягнення на користь позивача витрат на правничу допомогу при розгляді справи у суді першої інстанції в розмірі 10000,00 (десять тисяч) гривень.
VII. ВИСНОВКИ СУДУ
Відповідно до пункту другого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
За змістом частини першої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Оскільки судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню, а позов підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
П О С Т А Н О В И В :
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити .
Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 15 червня 2026 року скасувати.
Прийняти нову постанову, якою визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Хмельницькій області від 24.02.2025 №[номер приховано], від 25.02.2025 №[номер приховано], від 18.11.2025 №[номер приховано]
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Вінницькій області судові витрати (судовий збір) у розмірі 12259,32 грн.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Хмельницькій області на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10000 (десять тисяч) гривень 00 копійок.
Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.
Головуючий Моніч Б.С.
Судді Біла Л.М. Гонтарук В. М.