ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 [телефон приховано] inbox@anec.court.gov.ua
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"01" жовтня 2026 р. Справа№ 910/475/26
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Чапляна С.Є.
суддів: Іванова В.П.
Пономаренка Є.Ю.
без виклику представників учасників справи;
за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Регіональна газова компанія»
на рішення Господарського суду міста Києва від 07.05.2026
у справі №910/475/26 (суддя Плотницька Н.Б.)
за позовом Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Харківгаз»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Регіональна газова компанія»
про стягнення 245709,34 грн
ВСТАНОВИВ:
1. Стислий зміст позовних вимог та підстав позову
Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Харківгаз» (далі - позивач, АТ «Харківгаз») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Регіональна газова компанія» (далі - відповідач, ТОВ «Регіональна газова компанія») про стягнення 245709,34 грн, з яких 227100,47 грн невикористаної попередньої оплати, 5842,39 грн 3% річних та 12766,48 грн інфляційних втрат.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що на виконання договору про здійснення технічного нагляду на будівництві від 01.06.2022 №38S610-5343-22 позивач перерахував відповідачу 391667,32 грн попередньої оплати. Після укладення додаткової угоди від 21.11.2022 загальну вартість послуг зменшено до 164566,85 грн; послуги на цю суму відповідач надав у повному обсязі, однак різницю в розмірі 227100,47 грн не повернув.
Позивач зазначав, що вимогами від 23.01.2025 №61 та від 04.04.2025 №443 просив повернути переплату, однак коштів не отримав. У зв`язку з простроченням грошового зобов`язання за період з 22.02.2025 до 31.12.2025 нарахував 3% річних та інфляційні втрати.
2. Узагальнена позиція відповідача
Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, посилався на відсутність належних і достатніх доказів пред`явлення йому вимоги про повернення коштів. За твердженням відповідача, поштову кореспонденцію направлено за адресою, яка на час відправлення вже не була його місцезнаходженням, хоча позивачу була відома нова адреса відповідача. Крім того, описи вкладення не дають змоги однозначно ідентифікувати направлені позивачем документи.
3. Стислий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.05.2026 у справі №910/475/26 позов задоволено повністю та стягнуто з ТОВ «Регіональна газова компанія» на користь АТ «Оператор газорозподільної системи «Харківгаз» 227100,47 грн заборгованості, 5842,39 грн 3% річних, 12766,48 грн інфляційних втрат та 2948,51 грн судового збору. Крім того, відповідно до ч. 10 ст. 238 ГПК України зазначено про нарахування 3% річних на фактично несплачену суму основного боргу з дня набрання рішенням законної сили до моменту повної сплати основного боргу за наведеною у рішенні формулою.
Рішення мотивовано тим, що після зменшення сторонами ціни договору та надання послуг на суму 164 566,85 грн відповідач був зобов`язаний повернути невикористану частину авансу в розмірі 227100,47 грн. Місцевий господарський суд застосував до спірних правовідносин за аналогією закону ч. 2 ст. 693 ЦК України та дійшов висновку, що зобов`язання з повернення попередньої оплати є грошовим, а тому до нього застосовуються наслідки, передбачені ч. 2 ст.625 ЦК України.
Суд першої інстанції визнав надані позивачем описи вкладення та розрахункові документи належними доказами направлення вимог за адресою, зазначеною у договорі, оскільки відповідач не довів виконання пункту 9.8 договору щодо повідомлення контрагента про зміну місцезнаходження.
4. Надходження до суду апеляційної інстанції апеляційної скарги та її узагальнені доводи
Не погоджуючись із зазначеним рішенням Господарського суду міста Києва від 07.05.2026, ТОВ «Регіональна газова компанія» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 07.05.2026 у справі №910/475/26 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову АТ «Оператор газорозподільної системи «Харківгаз» відмовити повністю.
Апеляційна скарга обґрунтована неправильним застосуванням судом першої інстанції статтей 530, 625, 693 ЦК України та неповним з`ясуванням обставин справи.
Скаржник зазначає, що позивач не довів належного пред`явлення позивачем відповідачу вимоги про повернення попередньої оплати, оскільки відповідну кореспонденцію направлено за неактуальною адресою, а докази її вручення відсутні. Відтак, на думку скаржника, суд безпідставно визначив початок прострочення з 22.02.2025 та стягнув 3% річних й інфляційні втрати.
Також скаржник посилається на ненадання йому достатнього часу для подання доказів у зв`язку з втратою доступу до документів унаслідок кібератаки.
5. Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу
У відзиві позивач заперечує проти задоволення апеляційної скарги, зазначаючи, що після підписання додаткової угоди частина отриманих відповідачем коштів втратила правову підставу, а зобов`язання з їх повернення стало грошовим. На думку позивача, обов`язок повернути переплату виник незалежно від направлення окремої претензії.
Позивач також посилається на те, що кореспонденцію було направлено за погодженою сторонами адресою, а відповідач не повідомив про її зміну в порядку, встановленому п. 9.8 договору. Обставини кібератаки не спростовують платіжного документа, додаткової угоди та актів наданих послуг, а суд першої інстанції продовжив відповідачу строк на подання відзиву до 23.02.2026.
З огляду на викладені доводи позивач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
6. Рух апеляційної скарги в суді апеляційної інстанції
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 28.05.2026 матеріали апеляційної скарги ТОВ «Регіональна газова компанія» у справі №910/475/26 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді (судді-доповідача) Чапляна С.Є., суддів Іванова В.П., Пономаренка Є.Ю.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.06.2026 за апеляційною скаргою ТОВ «Регіональна газова компанія» відкрито апеляційне провадження та постановлено здійснювати розгляд справи у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
7. Позиція суду апеляційної інстанції
Згідно зі ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до ч. 1, 2, 4, 5 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції встановив таке.
7.1. Обставини, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Між АТ «Оператор газорозподільної системи «Харківгаз» (замовник) та ТОВ «Регіональна газова компанія» (виконавець) 01.06.2022 укладено договір про здійснення технічного нагляду на будівництві №38S610-5343-22 (далі - договір), предметом якого є надання послуг зі здійснення технічного нагляду (далі - послуги) за виконанням будівельних робіт на будівництві об`єктів системи газопостачання, що розташовані в зоні ліцензійної діяльності замовника, та зазначені у додатку до цього договору (далі - об`єкти), які виконавець у межах повноважень зобов`язується надати замовнику, а замовник зобов`язується прийняти і оплатити їх у порядку та на умовах, визначених цим договором.
Між сторонами 21.11.2022 підписано додаткову угоду №ДУ-1/38S610-5343-22S610-5343-22, якою внесено зміни та доповнення до договору.
Згідно з п. 1.4 договору перелік, обсяги та вартість робіт, що виконуються на об`єктах, визначаються за проектною документацією, затвердженою замовником.
Відповідно до п. 2.1 та п. 2.3 договору початок та закінчення надання послуг визначається сторонами. Закінченням надання послуг вважається дата підписання замовником акту приймання-передачі наданих послуг зі здійснення технічного нагляду.
Згідно з п. 3.1 договору ціна послуг, що надається виконавцем за договором, визначається за згодою сторін відповідно до зведеного розрахунку договірної ціни надання послуг зі здійснення технічного нагляду (додаток 3).
Замовник перераховує на поточний рахунок виконавцю кошти в розмірі 100% від загальної вартості послуг протягом 5 банківських днів з дня підписання договору. За згодою сторін може складатися план фінансування, який узгоджується сторонами в залежності від особливостей об`єктів, необхідних обсягів фінансування (п. 3.2 договору).
Пунктом 3.5 договору визначено, що остаточний розрахунок за надані послуги здійснюється на підставі акта приймання-передачі наданих послуг зі здійснення технічного нагляду протягом 10 календарних днів з дати його підписання сторонами. Сторони домовились, що обмін актами приймання-передачі послуг відбувається за допомогою програмного забезпечення «M.E.Doc», при цьому документи в електронному вигляді скріплюються електронним цифровим підписом кожної із сторін.
Відповідно до п. 7.1 договору договір набирає чинності з дати його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором.
За п. 7.3 договору внесення змін до договору здійснюється шляхом підписання між сторонами додаткових угод, які є невід`ємними частинами договору.
Згідно з п. 9.6 договору договір не може бути розірваний в односторонньому порядку.
Пунктом 9.8 договору визначено, що сторони повідомляють одна одну про зміну місцезнаходження, статус платника податків, зміну електронної адреси, поштової, юридичної адреси або банківських реквізитів у строк не пізніше 10 календарних днів з дати таких змін.
Як додаток 3 до договору сторонами підписано зведений розрахунок договірної ціни надання послуг зі здійснення технічного нагляду, відповідно до якого сторонами визначено об`єкти будівництва (проектна назва) та ціну послуг, відповідно до якого загальна вартість послуг за договором складає 391667,32 грн.
На виконання умов договору про здійснення технічного нагляду на будівництві від 01.06.2022 №38S610-5343-22 позивачем відповідно до платіжного доручення від 22.07.2022 №11182 перераховано на розрахунковий рахунок виконавця кошти у сумі 391667,32 грн.
Відповідно до додаткової угоди №ДУ-1/38S610-5343-22S610-5343-22 від 21.11.2022 до договору про здійснення технічного нагляду на будівництві від 01.06.2022 №38S610-5343-22 сторонами викладено зведений розрахунок договірної ціни надання послуг зі здійснення технічного нагляду в новій редакції, відповідно до якої загальна вартість послуг за договором визначена в розмірі 164566,85 грн.
У грудні 2022 року відповідач надав позивачу послуги на загальну суму 164566,85 грн, що підтверджується підписаними сторонами актами від 29.12.2022 №РЕЯ72000825 на суму 70659,90 грн, від 29.12.2022 №РЕЯ72000827 на суму 83 463,71 грн, від 30.12.2022 №РЕЯ72000843 на суму 5266,62 грн та від 30.12.2022 №РЕЯ72000845 на суму 5176,62 грн.
Отже, різниця між перерахованим авансом та вартістю фактично наданих послуг становить 227100,47 грн.
Позивач 25.08.2023 направив на адресу, зазначену в договорі, лист від 24.08.2023 №2790 із проєктом додаткової угоди про розірвання договору. Відомостей про її підписання відповідачем матеріали справи не містять.
Позивач 29.01.2025 направив поштове відправлення №6109900023212 за адресою, зазначеною у договорі, а не за зареєстрованим із 09.07.2024 місцезнаходженням відповідача. В описі вкладення зазначено «Вимога за договором №38S610-5343-22 від 01.06.2022 та виписка». Відомості про вручення зазначеного відправлення у матеріалах справи відсутні. Позивач у позовній заяві визнав, що фактичну дату отримання вимоги встановити неможливо.
Натомість позивач виходив із припущення, що відправлення мало надійти до відділення поштового зв`язку 31.01.2025, зберігатися до 14.02.2025, а оскільки не було повернуто відправнику, вважав його врученим не пізніше 14.02.2025. З урахуванням семиденного строку позивач визначив початком прострочення 22.02.2025.
Доказів фактичного вручення відповідачу вимог від 23.01.2025 №61 та від 04.04.2025 №443 або іншого достовірного доведення їх змісту до відповідача до 22.02.2025 матеріали справи не містять.
7.2. Оцінка висновків суду першої інстанції, доводів учасників справи та мотиви, з яких виходить апеляційний суд при ухваленні рішення
Щодо стягнення 227100,47 грн попередньої оплати
За змістом ст.ст. 525, 526, 629 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст.ст. 901, 903 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
ЦК України не містить спеціальної норми, яка безпосередньо врегульовує повернення невикористаної попередньої оплати за договором про надання послуг.
У спірних правовідносинах після внесення замовником попередньої оплати сторони за взаємною згодою зменшили загальну ціну договору до 164566,85 грн, тобто визначили остаточний обсяг грошового еквівалента зустрічного надання виконавця. Оскільки послуги на зазначену суму надані в повному обсязі, правова підстава для зарахування решти попередньої оплати в рахунок майбутнього зустрічного виконання за цим договором відсутня. За таких обставин до відносин сторін щодо повернення невикористаної частини попередньої оплати підлягають застосуванню за аналогією закону положення ч. 2 ст. 693 ЦК України.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19 зазначено, що аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося.
Верховний Суд у постанові від 30.01.2025 у справі №910/18530/23, аналізуючи умови застосування ч. 2 ст. 693 ЦК України, зауважив, що волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця. Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.
Зазначена позиція враховується апеляційним господарським судом mutatis mutandis, оскільки наведений висновок сформульований Верховним Судом щодо передбаченого ч. 2 ст. 693 ЦК України права покупця обрати один із двох альтернативних способів поведінки - вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати, тоді як у справі, що переглядається, після укладення додаткової угоди від 21.11.2022 сторони остаточно визначили вартість послуг у розмірі, меншому за суму внесеної попередньої оплати.
Так, матеріалами справи підтверджено і відповідачем належними доказами не спростовано, що позивач перерахував 391667,32 грн, тоді як погоджена сторонами після зміни договору та фактично надана вартість послуг становила 164566,85 грн. Доказів надання послуг на суму 227100,47 грн, повернення цих коштів або їх зарахування в рахунок іншого належного зобов`язання відповідач не надав.
Саме по собі посилання відповідача на втрату доступу до внутрішніх інформаційних систем не спростовує наявні у справі первинні документи та не звільняє сторону від обов`язку довести обставини, на які вона посилається.
Місцевий господарський суд частково задовольнив клопотання відповідача і продовжив строк для подання відзиву до 23.02.2026. Зазначеним строком відповідач скористався, подавши відзив. Конкретних доказів, які існували на час розгляду справи, могли вплинути на висновок щодо розміру невикористаного авансу та не були подані з об`єктивних причин, скаржник не назвав.
Таким чином, на час вирішення спору вимога позивача про повернення 227100,47 грн була належно заявлена, а обов`язок відповідача повернути невикористану частину авансу - таким, що підлягає виконанню, відповідно, висновок місцевого господарського суду про стягнення основного боргу є обґрунтованим.
Щодо 3% річних та інфляційних втрат
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
Необхідною умовою застосування цієї норми є прострочення виконання грошового зобов`язання у відповідний заявлений період.
За ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, а боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає з договору або актів цивільного законодавства.
Верховний Суд у постановах від 14.05.2024 у справі №916/1164/23 та від 30.01.2025 у справі №910/18530/23 виходив із того, що право покупця на повернення попередньої оплати реалізується шляхом однозначного волевиявлення щодо обрання відповідного варіанта поведінки, доведеного до боржника, і форма такого волевиявлення законом не встановлена.
Договором не встановлено строку повернення різниці, яка утворилася після зменшення його ціни. Отже, з моменту погодження сторонами додатковою угодою від 21.11.2022 остаточної вартості послуг у відповідача виник обов`язок повернути позивачу частину попередньої оплати, яка перевищувала погоджену сторонами вартість послуг. Водночас ні договором, ні додатковою угодою строк виконання такого обов`язку визначено не було.
Відтак виникнення у відповідача обов`язку з повернення відповідної суми та настання строку його виконання не є тотожними юридичними фактами. Відсутність у договорі визначеного строку повернення коштів не свідчить про відсутність самого обов`язку з їх повернення, а зумовлює застосування до визначення строку його виконання положень частини другої статті 530 ЦК України.
Тому висновок місцевого господарського суду, що прострочення виникло незалежно від факту й дати звернення позивача з вимогою, не узгоджується з ч. 2 ст. 530 ЦК України та наведеними правовими висновками Верховного Суду.
За змістом частини другої статті 530 ЦК України, якщо строк виконання боржником обов`язку не встановлений, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, а боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає з договору або актів цивільного законодавства.
Таким чином, пред`явлення позивачем вимоги про повернення коштів у спірних правовідносинах не є підставою виникнення відповідного грошового обов`язку відповідача, який існував унаслідок остаточного визначення сторонами вартості послуг та наявності невикористаної частини попередньої оплати. Значення такої вимоги полягає у визначенні відповідно до частини другої статті 530 ЦК України строку виконання цього обов`язку, а сплив установленого цією нормою строку без його виконання - у визначенні моменту прострочення боржника.
Позивач нарахував 3% річних та інфляційні втрати за період з 22.02.2025 до 31.12.2025, визначивши 14.02.2025 останнім можливим днем отримання відповідачем вимоги від 23.01.2025 №61, яка фактично була надіслана 29.01.2025. Водночас у матеріалах справи відсутні докази вручення поштового відправлення відповідачу або його повернення з відміткою, яка давала б змогу встановити причину невручення та момент, з якого адресат об`єктивно мав можливість ознайомитися з вимогою.
Нормативні строки пересилання і строки зберігання поштової кореспонденції визначають порядок надання поштових послуг, але самі собою не підтверджують факту вручення конкретного відправлення в певний день. Неповернення відправлення за відсутності даних поштового оператора про його рух також не доводить його вручення.
Крім того, матеріалами справи підтверджено, що з 09.07.2024 зареєстрованим місцезнаходженням відповідача був проспект Академіка Корольова, будинок 1, у місті Києві. Ця адреса була відома позивачу, оскільки зазначена у тексті самої вимоги від 23.01.2025 №61, тоді як поштове відправлення направлено за попередньою адресою.
Невиконання відповідачем договірного обов`язку окремо повідомити позивача про зміну адреси може мати значення для оцінки добросовісності його поведінки, однак за встановленої обізнаності позивача про актуальну адресу не створює неспростовної презумпції вручення кореспонденції, фактично направленої за іншою адресою.
За приписами ст.ст. 73, 74, 76-79 ГПК України саме позивач повинен довести обставини, з якими пов`язує початок прострочення та розрахунок сум за ст. 625 ЦК України. Судове рішення не може ґрунтуватися на припущенні про можливу дату вручення вимоги.
Подання позову 19.01.2026 є належною реалізацією права на повернення авансу, однак не підтверджує прострочення відповідача у заявлений позивачем період, який закінчився 31.12.2025. Суд відповідно до ч. 2 ст. 237 ГПК України не вправі виходити за межі заявленого періоду нарахування.
Отже, вимоги про стягнення 5842,39 грн 3% річних та 12766,48 грн інфляційних втрат не доведені й задоволенню не підлягають.
Щодо застосування ч. 10 ст. 238 ГПК України
Водночас колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції в частині застосування ч. 10 ст. 238 ГПК України.
Пред`явлення позову є належною реалізацією позивачем права вимагати повернення попередньої оплати. Зі змістом позовних вимог відповідач був обізнаний щонайменше на час подання відзиву на позовну заяву, а тому на дату ухвалення рішення судом першої інстанції передбачений ч. 2 ст. 530 ЦК України семиденний строк виконання грошового зобов`язання сплив.
За таких обставин зазначення у рішенні відповідно до ч. 10 ст. 238 ГПК України про нарахування 3% річних на фактично несплачену суму основного боргу з дня набрання рішенням законної сили до моменту його виконання є правомірним.
Інші доводи сторін
Інші аргументи сторін досліджені апеляційним господарським судом і не наводяться у тексті цієї постанови, оскільки не покладаються в її основу і не впливають на висновки апеляційного господарського суду.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, та яку апеляційний господарський суд в силу ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує як джерело права, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п. 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04) від 10.02.2011). Аналогічна позиція викладена в п. 54 рішення у справі «Трофимчук проти України» (заява №4241/03) від 28.10.2010, п. 89 рішення у справі «Салов проти України» (заява №65518/01) від 06.09.2005.
8. Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково й ухвалити у відповідній частині нове рішення.
Згідно з п.п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду першої інстанції встановленим обставинам, а також неправильне застосування норм матеріального права.
Суд першої інстанції правильно встановив наявність у відповідача обов`язку повернути 227100,47 грн невикористаної попередньої оплати, однак помилково визнав доведеним прострочення з 22.02.2025 та застосував ч. 2 ст. 625 ЦК України із зазначеної дати.
Отже, рішення Господарського суду міста Києва від 07.05.2026 підлягає скасуванню в частині стягнення 5842,39 грн 3% річних та 12766,48 грн інфляційних втрат з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову в задоволенні позову, а також зміні в частині розподілу судових витрат. В іншій частині рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.
9. Судові витрати
Згідно з ч. 14 ст. 129 ГПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Судові витрати у цій справі складаються з витрат на сплату судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За результатами апеляційного перегляду апеляційний господарський суд дійшов висновку про залишення без змін рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача 227 100,47 грн основного боргу, що становить 92,42647% від ціни позову, та про скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову в іншій частині.
Отже, витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог - у розмірі 92,42647%, а на позивача - у розмірі 7,57353%.
Судовий збір за подання позовної заяви у цій справі становить 2 948,51 грн, з яких 2 725,20 грн покладаються на відповідача, а 223,31 грн - на позивача.
Ураховуючи часткове задоволення апеляційної скарги, з позивача на користь відповідача підлягає стягненню 334,96 грн судового збору за її подання пропорційно до задоволеної частини вимог апеляційної скарги.
З огляду на викладене, керуючись ст. ст. 86, 129, 269, 270, 275, 277, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Регіональна газова компанія» на рішення Господарського суду міста Києва від 07.05.2026 у справі №910/475/26 задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 07.05.2026 у справі № 910/475/26 у частині задоволення позовних вимог про стягнення 5 842,39 грн 3 % річних та 12 766,48 грн інфляційних втрат скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні зазначених позовних вимог відмовити.
3. Рішення Господарського суду міста Києва від 07.05.2026 у справі №910/475/26 змінити в частині розподілу судових витрат, виклавши пункт 2 його резолютивної частини в частині стягнення судового збору в такій редакції: «Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Регіональна газова компанія» (03134, місто Київ, проспект Корольова Академіка, будинок 1; ідентифікаційний код юридичної особи 37401646) на користь Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Харківгаз» (61109, місто Харків, вулиця Безлюдівська, будинок 1; ідентифікаційний код юридичної особи 03359500) 2725 (дві тисячі сімсот двадцять п`ять) гривень 20 копійок судового збору за подання позовної заяви».
4. В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 07.05.2026 у справі №910/475/26 залишити без змін.
5. Стягнути з Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Харківгаз» (61109, місто Харків, вулиця Безлюдівська, будинок 1; ідентифікаційний код юридичної особи 03359500) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Регіональна газова компанія» (03134, місто Київ, проспект Академіка Корольова, будинок 1; ідентифікаційний код юридичної особи 37401646) 334 (триста тридцять чотири) гривні 96 копійок судового збору за подання апеляційної скарги.
6. Видачу наказів на виконання цієї постанови доручити Господарському суду міста Києва.
7. Матеріали справи №910/475/26 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги на це судове рішення безпосередньо до Верховного Суду в порядку, визначеному ст. 286 - 291 ГПК України, протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Головуючий суддя С.Є. Чаплян
Судді В.П. Іванов
Є.Ю. Пономаренко